Народився 20 вересня 1957 р. у родині шахтаря в м. Макіївці Донецької області. Батько, Віктор Борисович, і мати, Надія Яківна, приїхали за комсомольсько-молодіжними путівками на повоєнне відродження шахт, тут познайомились і побралися. Невдовзі у сім’ї вже підростало троє синів, які один за одним обирали професію шахтаря — за прикладом батьків. Молодший син Анатолій добре навчався у школі, і здобуті там глибокі знання допомогли йому вступити до Донецького політехнічного інституту. Маркшейдерія завжди вважалась елітним фахом у гірничій справі — цього і прагнув допитливий юнак. Та перш ніж розпочати навчання в інституті довелося майже рік працювати електрослюсарем поверхні в шахтоуправлінні «Красногвардійське» — тоді вважалося за правило перед вступом до вишу набути виробничого стажу.

Навчання на факультеті здібному юнакові давалось легко і розширювало його світогляд. П’ять незабутніх років студентського життя промайнули дуже швидко. Анатолій вважався одним із кращих у своєму випуску. Визначальна роль у цьому належить улюбленим викладачам: Марії Нилівні Зорі, Сергієві Францевичу Травнику, Вадиму Костянтиновичу Музикантову, В’ячеславу Васильовичу Мірному, Сергію Георгійовичу Могильному.

Перші свої кроки після здобуття вищої освіти молодий дільничний гірничий маркшейдер зробив на шахті ім. Ворошилова (Північна) ВО «Дзержинськвугілля». Тут не лише вдосконалювалися професійні навики, а й набувався досвід спілкування з людьми, звичайними шахтарями.

У 1982 р. А. В. Акімочкін повертається до рідної Макіївки і працює за фахом на шахті «Чайкіно» виробничого об’єднання «Макіїввугілля». Вже тоді він вирізнявся активною життєвою позицією, загостреним почуттям справедливості.

На два роки Анатолій Вікторович відривався від вугільного підприємства — служив у лавах збройних сил. Звідти знову повернувся на «Чайкіно»: в колективі розпочалися процеси перебудови, шахтарі почали сміливіше висловлювати свої думки. Вміючи захищати робітничі інтереси, Анатолій став неформальним лідером на шахті. Без особливих вагань згодом його було обрано заступником голови профспілки. Активну участь А. Акімочкін брав у першому страйку гірників Донбасу, виступив ватажком свого колективу на площах Макіївки і Донецька. Під час боротьби за права вуглярів його здібності профспілкового лідера набули більшого розвитку, а деякі помилки «офіційної» шахтарської профспілки надихнули на активну участь у створенні Незалежної профспілки гірників України. У ній А. В. Акімочкін перебуває з 1991 р.: спершу як заступник голови комітету НПГУ на шахті «Чайкіно», а потім — голова. У подальшому очолив Донецьку регіональну організацію і водночас був обраний першим заступником Голови профспілки України, першим заступником голови Конфедерації вільних профспілок України.

Ім’я Анатолія Акімочкіна добре відоме у шахтарських колективах. Він — переконливий промовець, організатор, борець проти свавілля влади щодо шахтарських інтересів, незамінний учасник закордонних заходів, позв’язаних із роботою гірничих профспілок. У країнах Європи, де діють незалежні профспілки, гідно представляє гілку профспілок України, зустрічається з активом у Києві. Але досі його головний «офіс» — це комітет профспілки на шахті «Чайкіно», прийом людей і вирішення їхніх проблем. Не пориває зв’язку голова профкому і з виробництвом, спільно із керівництвом шахти працюючи над тим, аби виробництво було продуктивним.

А. В. Акімочкін — повний кавалер знака «Шахтарська слава», має вищу нагороду профспілки — «Почесна відзнака НПГУ». ародився 20 вересня 1957 р. у родині шахтаря в м. Макіївці Донецької області. Батько, Віктор Борисович, і мати, Надія Яківна, приїхали за комсомольсько-молодіжними путівками на повоєнне відродження шахт, тут познайомились і побралися. Невдовзі у сім’ї вже підростало троє синів, які один за одним обирали професію шахтаря — за прикладом батьків. Молодший син Анатолій добре навчався у школі, і здобуті там глибокі знання допомогли йому вступити до Донецького політехнічного інституту. Маркшейдерія завжди вважалась елітним фахом у гірничій справі — цього і прагнув допитливий юнак. Та перш ніж розпочати навчання в інституті довелося майже рік працювати електрослюсарем поверхні в шахтоуправлінні «Красногвардійське» — тоді вважалося за правило перед вступом до вишу набути виробничого стажу.

Навчання на факультеті здібному юнакові давалось легко і розширювало його світогляд. П’ять незабутніх років студентського життя промайнули дуже швидко. Анатолій вважався одним із кращих у своєму випуску. Визначальна роль у цьому належить улюбленим викладачам: Марії Нилівні Зорі, Сергієві Францевичу Травнику, Вадиму Костянтиновичу Музикантову, В’ячеславу Васильовичу Мірному, Сергію Георгійовичу Могильному.

Перші свої кроки після здобуття вищої освіти молодий дільничний гірничий маркшейдер зробив на шахті ім. Ворошилова (Північна) ВО «Дзержинськвугілля». Тут не лише вдосконалювалися професійні навики, а й набувався досвід спілкування з людьми, звичайними шахтарями.

У 1982 р. А. В. Акімочкін повертається до рідної Макіївки і працює за фахом на шахті «Чайкіно» виробничого об’єднання «Макіїввугілля». Вже тоді він вирізнявся активною життєвою позицією, загостреним почуттям справедливості.

На два роки Анатолій Вікторович відривався від вугільного підприємства — служив у лавах збройних сил. Звідти знову повернувся на «Чайкіно»: в колективі розпочалися процеси перебудови, шахтарі почали сміливіше висловлювати свої думки. Вміючи захищати робітничі інтереси, Анатолій став неформальним лідером на шахті. Без особливих вагань згодом його було обрано заступником голови профспілки. Активну участь А. Акімочкін брав у першому страйку гірників Донбасу, виступив ватажком свого колективу на площах Макіївки і Донецька. Під час боротьби за права вуглярів його здібності профспілкового лідера набули більшого розвитку, а деякі помилки «офіційної» шахтарської профспілки надихнули на активну участь у створенні Незалежної профспілки гірників України. У ній А. В. Акімочкін перебуває з 1991 р.: спершу як заступник голови комітету НПГУ на шахті «Чайкіно», а потім — голова. У подальшому очолив Донецьку регіональну організацію і водночас був обраний першим заступником Голови профспілки України, першим заступником голови Конфедерації вільних профспілок України.

Ім’я Анатолія Акімочкіна добре відоме у шахтарських колективах. Він — переконливий промовець, організатор, борець проти свавілля влади щодо шахтарських інтересів, незамінний учасник закордонних заходів, позв’язаних із роботою гірничих профспілок. У країнах Європи, де діють незалежні профспілки, гідно представляє гілку профспілок України, зустрічається з активом у Києві. Але досі його головний «офіс» — це комітет профспілки на шахті «Чайкіно», прийом людей і вирішення їхніх проблем. Не пориває зв’язку голова профкому і з виробництвом, спільно із керівництвом шахти працюючи над тим, аби виробництво було продуктивним.

А. В. Акімочкін — повний кавалер знака «Шахтарська слава», має вищу нагороду профспілки — «Почесна відзнака НПГУ».