 Будівництво Успенського собору Києво-Печерського монастиря. Мініатюра з Радзівілівського літопису.
Згодом кияни самі опанували секрети ''кам'яної справі''. Здавна тут діяли підприємці у галузях організації будівництва, виробництва цегли, скловарення тощо. На щастя, географічне положення міста достатньо забезпечувало його деревиною, облицювальним каменем, піском, покладами глини.
Організацію будівельних робіт брали на себе, як правило, замовники, насамперед князі. Для некваліфікованої праці запрошували місцевих мешканців за вільним наймом. Характерний епізод наводять старовинні джерела стосовно спорудження у ХІ ст. Георгіївського храму ''міста Ярослава''. Сам князь Ярослав (Георгій) Мудрий особисто опікувався його зведенням, оскільки церква була присвячена його небесному покровителю. Щоправда, спершу князь побачив тут невелику кількість будівельників. Тоді він звелів оголосити на торгу, що кожний працюючий буде отримувати щодня грошову винагороду. Після цього, за документами, справа швидко зрушила з місця: ''И бысть множество делающих. И тако вскоре конча церковь''.
 Підрядник Л. Гінзбург
Реалізація будь-якого будівельного проекту здійснюється господарчим чи підрядним методам. Економічні переваги господарчого методу проявлялися лише тоді, коли замовник сам добре розумівся на будівельній справі та на ринковій кон'юнктурі. Але для значних споруд більш поширювався підрядний метод будівництва. Інвестором залучалися підприємці-підрядники – або паралельно за видами робіт, або якась одна фірма зобов'язувалася завершити роботи ''під ключ'', використовуючи субпідряд. Якщо у замовника не було особливих підстав надавати перевагу конкретному підрядникові, провадився тендер – так звані торги. На ці торги приходили зацікавлені будівельники, які мали змогу ознайомитися з проектом та кошторисним розрахунком (виконаним, згідно із середніми ''довідковими'' цінами, які щороку затверджувало будівельне відділення губернського правління).
Власне торги полягали в тому, що підрядники один за одним пропонували знижки щодо кошторисної вартості. Перемагав той із них, хто брався виконати роботи найменшим коштом. Як правило, у цьому не було ані блефу, ані шахрайства, ані благодійності. Адже у великомасштабному бiзнесi була можливiсть зекономити за рахунок оптових цін, порівняно з ''довідковими''. Щоправда, іноді підрядники все ж давали привід сумніватися у їх діловій порядності: Траплялося, зокрема, що архітектор складав завищений кошторис, це ставало очевидним для досвідчених підрядників, але вони жодним чином не виказували цього, сподіваючись на надвисокий прибуток (зазвичай на великих будовах він не перевищував 8-10 %), і робили велику знижку лише у розпалі конкурентної боротьби. Але у більшості випадків представники будівельного бізнесу сумлінно виконували свою справу.
 ''Будинок Гінзбурга'' на нинішній вул. Архітектора Городецького. З поштівки поч. ХХ ст.
Провідним київським підприємцем-будівельником наприкінці XIX – на початку ХХ ст., поза всякими сумнівами, був Лев Гінзбург. Він визнавався некоронованим королем місцевих пiдрядникiв. Прибувши до Києва у 1877 р. 19-річним хлопцем, він поступово оволодiв ''фiрмовими'' перевагами в органiзацiї працi, в економних технологiях і наприкінці ХІХ ст. уже міг дозволити собi знизити пiдрядну вартiсть таким чином, щоб i замовнику догодити, й себе не образити. Його фірма стояла поза конкуренцiєю. Саме вона отримувала всi найпрестижнiшi замовлення – такі як будівлі Оперного театру, Державного банку (тепер Нацбанк), Музею старожитностей та мистецтв (нині Національний художній музей), Педагогічного музею (Будинок вчителя), комплекс КПІ, католицький Миколаївський костел, Хоральна синагога та багато інших. Гiнзбургові довiряли вдягати у кам'яне вбрання свої задуми найкращі зодчi Києва. Особливо плiдно спiвробiтничали з ним Г. Шлейфер і В. Городецький.
 Реклама цегляного заводу
Х. Волкова. 1914 р.
Найвищi суспiльнi кола вiддавали Леву Гiнзбургу належне. Вiн був удостоєний iмперських орденiв, представлений до звання ''Комерцiї радника''. Такi вiдзнаки стали наслiдком громадсько-благодiйних дiянь Гiнзбурга. Вiн неодноразово робив вагомi пожертви на користь навчальних та фiлантропiчних закладiв, Червоного Хреста. На жаль, після 1917 р. його доля склалася сумно. Поет Осип Мандельштам у нарисі ''Київ'', надрукованому у 1926 р., мимохiдь зазначив, ведучи мову про непманiв: ''Мученики частного капитала чтут память знаменитого подрядчика Гинзбурга, баснословного домовладельца, который умер нищим (киевляне любят резкие выражения) в советской больнице''.
Так само володіли власними прибутковими будинками інші відомі підрядчики Федот Альошин, Лев Кучеров, Гдаль Бурд-Грановський… Ця нерухомість не лише надавала їм прибуток, а й була рекламою будівельних можливостей їхніх контор.
 Виробництво цегли біля Києва. Фото поч. ХХ ст.
Чималу роль у стрімкому збільшенні обсягів будівництва у Києві вiдiгравало виробництво у достатнiй кiлькостi досконалих будiвельних матерiалiв. Зокрема, київська цегла була настiльки якiсною, що дозволялося викорис-товувати її як опоряджувальний матерiал – без тинькування. Своєю цеглою Київ завдячував величезним покладам так званої синьої (спонділової) глини. Ця глина була зручною при видобуванні й чудово пiдходила саме для виготовлення цегли. У ярах та долинах ручаїв і дрібних річок, що їх було у Києві досить багато, глибина залягання була незначною; завдяки цьому бiля р. Либедi, Сирецького та iнших ручаїв дiяли численні цегельні. Найстаріша з них - Лаврська - містилася на правому березі Либеді з кінця XVIII ст.
 Фабрикант цегли Я. Бернер
Вибір постачальника цегли нерідко відбувався тендерним способом. Свою конкурентоздатність у цьому бізнесі довели О. Булишкін і М. Ріхерт, Х. Волков і брати Зарембські, А. Козинський і С. Шатов. Окремий вид цегли становила продукція, що вироблялася специфічним кустарним способом селянами сіл Старі й Нові Петрівці Київського повіту. Ця дрібна цегла, відома під назвою ''межигірська'' або ''пічна'', відзначалася особливою вогне- й вологостійкістю, через що користувалася великим попитом при влаштуванні печей.
Знані київські цегельні підприємці так само, як і підрядчики, ефективно поєднували виробництво будівельних матеріалів з інвестуванням у прибуткове будівництво. Чи не найвiдомiшим з них був Яків Бернер, з цегли якого будувалися найпрестижнiшi споруди (у певнi будiвнi сезони всю його продукцiю гуртом купував Л. Гiнзбург). Підприємства фабриканта містилися на південній околиці Києва, а у центрi мiста Бернер мав кiлька садиб iз великими прибутковими будинками. Збереглася до нашого часу колишня власна резиденцiя Якова
 Фабрикант цегли Ф. Міхельсон.
Іншим відомим фабрикантом цегли, домовласником та громадським діячем у Києві був виходець з Німеччини, купець 1-ї гільдії Фрідріх Міхельсон. У Києві за кiлька десятиріч поступово склалися та забудувалися чималi володiння Мiхельсона. На Сирецькiй вулицi, бiля схилу до Куренiвки, Ф. Мiхельсону належав хутір з великою цегельнею, на Демiївцi - скловарне пiдприємство. А на таких вулицях, як Володимирська, Пушкінська, Тимофіївська (М. Коцюбинського), Фундукліївська (Б. Хмельницького) йому належали садиби із забудовою, яка могла б утворити справжнє невеличке мiсто з промисловими пiдприємствами, готелями, школами й гiмназiями, конторами, магазинами, лазнями тощо.
Він також обирався гласним, але голос Ф. Міхельсона лунав на засiданнях дуже рідко, здебiльшого вiн слухняно голосував за пропозицiї мiського голови…
 Реклама цементного заводу ''Фор''. 1900 р.
 Реклама підприємства кахлів Й. Андржейовського. 1909 р.
Ще одним важливим застосуван-ням бетону для дому Городецького стали його підмурки. Як відомо, доволі об'ємний будинок зводився на стрімкому схилі, і навіть не всі професіонали вірили у можливість успішної реалізації зухвалого задуму. Але союзником архітектора-романтика став інженер-винахідник. Надійною основою ''будинку з химерами'' виявилися буронабивні (буроінжекційні) палі, розроблені наприкінці ХІХ ст. київським гірничим інженером Антоном Страусом. За цим способом бурили свердловину в обсадній трубі й заповнювали її бетоном, поступово утрамбовуючи його; обсадну трубу, зрештою, витягали. Такі палі можна було довести до твердого ґрунту і покласти на них доволі велике навантаження. Завдяки цьому винаходові ім'я Страуса стало відомим далеко за межами Києва. Вперше його застосували на великій будові у 1900 р. при зведенні Миколаївського костелу; у подальшому винахід А. Страуса використовували у багатьох країнах Європи й Америки.
 Реклама інженера А. Страуса. 1897 р.
За підвищених обсягів будівництва наприкінці XIX і на початку ХХ ст. у Києві користувалися значним попитом вироби будівельної кераміки. Тут було широко налагоджено їх виробництво. Зокрема, австрійський підданий, дворянин Йозефат Андржейовський з 1879 р. утримував у Києві завод з виготовлення кахлів та інших предметів з глини та гіпсу, який містився на розі вул. Кирилівської (нині Фрунзе) та Заводської. Для виробництва застосовували місцеву синю глину з домішками привозних вогнетривких каолінових глин. Технологія була доволі складною, але кахлі Андржейовського мали чудову гаму кольорів, які ставали ще більш вишуканими завдяки легкому металевому відливу. Моделі кахлів, форми яких були позначені бездоганним смаком, виконувала здібна скульпторка Ева Куликовська. Вироби підприємства Й. Андржейовського застосовано у багатьох вишуканих інтер'єрах. Підприємець користувався відомістю серед киян також і як громадський діяч: він входив до складу керівництва Римо-Католицького благодійного товариства, був членом комітету з будівництва Миколаївського костелу, довічним членом Київського товариства Червоного Хреста. Поряд з його заводом діяли павільйон для утримання бездомних тварин і ветеринарна лікарня Київського відділу Російського товариства покровительства тварин, у роботі якого також брав участь Андржейовський.
 Будівництво Хрещатика. Фото 1950 р.
Радянська епоха, практично скасувавши приватне підприємництво та приватне інвестування у міській будівельній сфері, перевела цю справу на державні рейки. Характерною для свого часу була сцена із ''Золотого теля'' І. Ільфа і Є. Петрова (1930), де Остап Бендер навіть зі своїм мільйоном був безсилий розпочати будівництво власного особняку, оскільки він – приватна особа, а всі фонди розподілені між державними споживачами.
Певний час радянське будівництво у Києві велося різними установами господарчим або відомчим методом. Але вже у 30-х роках сформувалися значні будівельні підрозділи. По війні їх укрупнення тривало. Найпотужнішою будівельно-підрядною організацією в Києві стало засноване у 1955 р. Головне управління житлового та цивільного будівництва при Київському міськвиконкомі – ''Головкиївміськбуд''. Метою його утворення на базі 29 спеціалізованих підприємств 16 різних міністерств і відомств було збільшення обсягів житлового та цивільного будівництва в столиці України, впровадження індустріальних методів житлового будівництва. Для виконання цього завдання було створена низка домобудівельних комбінатів, заводів цегли, залізобетонних конструкцій та інших матеріалів – усі ті підприємства, що стали базою сучасної будівельної індустрії у Києві.
|
