Народився 17 червня 1951 р. у Донецьку. Після закінчення у 1968 р. школи вступив до гірничо-електромеханічного факультету Донецького політехнічного інституту. Це була одна з фахових спеціальностей, випускники якої мали високий рівень знань і були затребувані на підприємствах та організаціях вуглевидобувного комплексу Донбасу.

Навчання і спорт, громадська робота і заняття у студентських наукових товариствах, практика на провідних підприємствах вугільної промисловості та машинобудування, спілкування з робочими та керівниками підприємств формували характер і високий професійний рівень та дали можливість Борису Ісаєвичу здобути кваліфікацію гірничого інженера-механіка.

Трудову діяльність Борис Адамов розпочав у 1973 р. інженером відділу пневмоавтоматики та пневмоустановок Інституту гірничої механіки та технічної кібернетики ім. М. М. Федорова, а пізніше — старшим інженером відділу пневмоавтоматики Донецького відділення інституту «Діпровуглеавтоматизація».

Захоплення науковими дослідженнями, розробка нових зразків техніки, їх впровадження на шахтах та освоєння випуску на виробництві стали причиною вступу в 1977 р. до аспірантури Донецького політехнічного інституту. У 1982 р. Б. І. Адамов захистив кандидатську дисертацію під керівництвом професора В. Г. Гейєра.

Протягом 1977–1990 рр. Борис Ісаєвич працював молодшим, старшим науковим співробітником, асистентом, доцентом кафедри РГПУіГ. Основні напрями його наукової та практичної діяльності були пов’язані з дослідженням, розробкою та впровадженням систем пневмогідравлічного підйому для очищення глибоких зумпфів шахтних стволів та експериментальних установок для розробки глибоководних родовищ корисних копалин.

У березні 1990 р. Б. І. Адамов був обраний депутатом Ворошилівської районної ради Донецька, а у травні 1990 р. головою центрального району шахтарської столиці. Дотримуючись командної системи роботи, роблячи ставку на професіоналів-спеціалістів, Борисові Ісаєвичу вдалося вивести район на перші позиції в місті.

Ще тричі (у 1994, 1998 і 2002 рр.) депутати обирали Б. І. Адамова головою Ворошилівської районної ради Донецька.

Усі ці роки Борис Адамов намагався виконувати свою роботу якісно, постійно підвищуючи свій професійний рівень. У 1991 р. він вступив до Донецького державного університету на спеціальність «Правознавство». Нові збірки законів і нормативно-правових актів молодої незалежної України потрібно було не лише вміло тлумачити, а й грамотно реалізовувати, тому друга юридична освіта стала суттєвою підмогою в роботі.

Попри щільний робочий графік, Борис Ісаєвич продовжував займатися дослідженнями у сфері вдосконалення системи місцевого самоврядування. Результатом стала захищена у червні 1999 р. докторська дисертація за спеціальністю «Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка». Б. І. Адамов — автор понад 100 наукових праць і дев’яти винаходів.

У 2002 р. Бориса Ісаєвича було призначено на посаду заступника голови, керівника апарату, а в 2006 р. — заступника голови Донецької облдержадміністрації.

Б. І. Адамов успішно та компетентно забезпечує реалізацію державної політики на регіональному рівні в галузях освіти і науки; науково-технічного та інноваційного розвитку; створення нових робочих місць; підтримки малого та середнього бізнесу; розвитку торгівельно-економічної та міжрегіональної співпраці; створення сприятливих умов для залучення інвестицій в економіку області.

За його безпосередньої участі були організовані та проведені у 2008 і 2009 рр. міжнародні інвестиційні саміти, що сприяли піднесенню промислового й інноваційного потенціалу Донбасу.

За вагомий особистий внесок у розвиток Донеччини та високий професіоналізм Б. І. Адамова було нагороджено знаком «Відмінник освіти України» (1997), орденом «За заслуги» ІІІ ст. (2001), Почесною грамотою Кабінету Міністрів України (2003), почесним знаком Донецької обласної ради (2006) та нагрудним знаком «Державна служба України «За сумлінну працю» (2006).

Разом із дружиною Галиною Марківною, лікарем за фахом і випускницею Донецького державного медичного університету ім. М. Горького, виховали сина Олександра і доньку Ірину, а зараз присвячують себе вихованню двох онуків і онучки.

Своїм надбанням Б. І. Адамов вважає роботу з людьми, де головними пріоритетами є відповідальність та добропорядність. У нього немає заготовлених фраз чи афоризмів, він просто прагне керуватися життєвим правилом, яке успадкував від батьків: потрібно прагнути робити людям добро, яке обов’язково повернеться сторицею. ародився 17 червня 1951 р. у Донецьку. Після закінчення у 1968 р. школи вступив до гірничо-електромеханічного факультету Донецького політехнічного інституту. Це була одна з фахових спеціальностей, випускники якої мали високий рівень знань і були затребувані на підприємствах та організаціях вуглевидобувного комплексу Донбасу.

Навчання і спорт, громадська робота і заняття у студентських наукових товариствах, практика на провідних підприємствах вугільної промисловості та машинобудування, спілкування з робочими та керівниками підприємств формували характер і високий професійний рівень та дали можливість Борису Ісаєвичу здобути кваліфікацію гірничого інженера-механіка.

Трудову діяльність Борис Адамов розпочав у 1973 р. інженером відділу пневмоавтоматики та пневмоустановок Інституту гірничої механіки та технічної кібернетики ім. М. М. Федорова, а пізніше — старшим інженером відділу пневмоавтоматики Донецького відділення інституту «Діпровуглеавтоматизація».

Захоплення науковими дослідженнями, розробка нових зразків техніки, їх впровадження на шахтах та освоєння випуску на виробництві стали причиною вступу в 1977 р. до аспірантури Донецького політехнічного інституту. У 1982 р. Б. І. Адамов захистив кандидатську дисертацію під керівництвом професора В. Г. Гейєра.

Протягом 1977–1990 рр. Борис Ісаєвич працював молодшим, старшим науковим співробітником, асистентом, доцентом кафедри РГПУіГ. Основні напрями його наукової та практичної діяльності були пов’язані з дослідженням, розробкою та впровадженням систем пневмогідравлічного підйому для очищення глибоких зумпфів шахтних стволів та експериментальних установок для розробки глибоководних родовищ корисних копалин.

У березні 1990 р. Б. І. Адамов був обраний депутатом Ворошилівської районної ради Донецька, а у травні 1990 р. головою центрального району шахтарської столиці. Дотримуючись командної системи роботи, роблячи ставку на професіоналів-спеціалістів, Борисові Ісаєвичу вдалося вивести район на перші позиції в місті.

Ще тричі (у 1994, 1998 і 2002 рр.) депутати обирали Б. І. Адамова головою Ворошилівської районної ради Донецька.

Усі ці роки Борис Адамов намагався виконувати свою роботу якісно, постійно підвищуючи свій професійний рівень. У 1991 р. він вступив до Донецького державного університету на спеціальність «Правознавство». Нові збірки законів і нормативно-правових актів молодої незалежної України потрібно було не лише вміло тлумачити, а й грамотно реалізовувати, тому друга юридична освіта стала суттєвою підмогою в роботі.

Попри щільний робочий графік, Борис Ісаєвич продовжував займатися дослідженнями у сфері вдосконалення системи місцевого самоврядування. Результатом стала захищена у червні 1999 р. докторська дисертація за спеціальністю «Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка». Б. І. Адамов — автор понад 100 наукових праць і дев’яти винаходів.

У 2002 р. Бориса Ісаєвича було призначено на посаду заступника голови, керівника апарату, а в 2006 р. — заступника голови Донецької облдержадміністрації.

Б. І. Адамов успішно та компетентно забезпечує реалізацію державної політики на регіональному рівні в галузях освіти і науки; науково-технічного та інноваційного розвитку; створення нових робочих місць; підтримки малого та середнього бізнесу; розвитку торгівельно-економічної та міжрегіональної співпраці; створення сприятливих умов для залучення інвестицій в економіку області.

За його безпосередньої участі були організовані та проведені у 2008 і 2009 рр. міжнародні інвестиційні саміти, що сприяли піднесенню промислового й інноваційного потенціалу Донбасу.

За вагомий особистий внесок у розвиток Донеччини та високий професіоналізм Б. І. Адамова було нагороджено знаком «Відмінник освіти України» (1997), орденом «За заслуги» ІІІ ст. (2001), Почесною грамотою Кабінету Міністрів України (2003), почесним знаком Донецької обласної ради (2006) та нагрудним знаком «Державна служба України «За сумлінну працю» (2006).

Разом із дружиною Галиною Марківною, лікарем за фахом і випускницею Донецького державного медичного університету ім. М. Горького, виховали сина Олександра і доньку Ірину, а зараз присвячують себе вихованню двох онуків і онучки.

Своїм надбанням Б. І. Адамов вважає роботу з людьми, де головними пріоритетами є відповідальність та добропорядність. У нього немає заготовлених фраз чи афоризмів, він просто прагне керуватися життєвим правилом, яке успадкував від батьків: потрібно прагнути робити людям добро, яке обов’язково повернеться сторицею.