Народився 22 лютого 1936 р. у с. Мишковичі Кричевського району Могильовської області (Білорусь) у сім’ї Стефана Михайловича та Марини Савеліївни.

Змалечку Микола Стефанович мріяв бути льотчиком, лісником чи, як його батько, ветеринаром. Але одного разу почув цікаву розповідь одного шахтаря, котрий гостював у Мишковичах, про його тяжку, але цікаву й незвичну роботу. Відтоді Микола Луньов вирішив стати шахтарем і своє подальше життя пов’язав саме із цією професію.

Після закінчення Рутченківського гірничого технікуму в 1955 р. працював гірничим майстром, заступником начальника вугільної ділянки на шахті № 29 ім. Сталіна в Донецьку.

У 1963 р. Микола Стефанович став студентом гірничого факультету Донецького політехнічного інституту, а закінчивши інститут, повністю присвятив себе вугільній промисловості. Він досі підтримує тісні стосунки з Донецьким національним технічним університетом, спілкується з викладачами та керівництвом вузу. Микола Луньов із почуттям глибокої вдячності згадує колишнього ректора Г. В. Малєєва та завідувача кафедри Д. Оглобліна. Згодом Микола Стефанович здобув другу вищу освіту в Харківському юридичному інституті.

Більше 10 років М. С. Луньов був директором найбільшої шахти імені Калініна в Донецьку. Він здійснив великий обсяг робіт із технічного переозброєння всіх процесів, пов’язаних із видобутком і переробкою вугілля, із впровадження нової техніки й сучасних технологій, автоматизації виробничих процесів, вирішення соціальних проблем життя шахтарів. Особливу подяку шахтарів він заслужив за будівництво житла, бази відпочинку (400 місць) на Азовському морі.

Досвід, якого набув Микола Стефанович на шахті імені Калініна, його великий авторитет серед колег та підлеглих стали основою для призначення його начальником Головного управління матеріально-технічного постачання Міністерства вугільної промисловості України.

На новій посаді організаторські здібності М. С. Луньова знайшли своє гідне застосування. Недостатні, суворо лімітовані обсяги поставок устаткування й матеріалів великою мірою ускладнювали процеси технічного переоснащення галузі. Однак завдяки активній діяльності Миколи Стефановича більшість питань постачання вирішувалися позитивно, що значно допомагало і стимулювало процес виведення вугільної галузі на новий технічний рівень. Успіхи М. С. Луньова були гідно оцінені урядом УРСР, що призначив його заступником голови Державного комітету з матеріально-технічного постачання республіки.

На цій роботі Микола Стефанович надавав велику допомогу вугільній промисловості в питаннях матеріально-технічного постачання виробництва й особливо соціально-культурної сфери, розвитку якої на той час почали приділяти особливу увагу. Активна діяльність М. С. Луньова в Комітеті, накопичений досвід і заслужений авторитет серед керівників підприємств стали основою для призначення його заступником голови Державного комітету з матеріально-технічного постачання СРСР. На цій посаді Микола Стефанович оперативно вирішував проблеми вугільної промисловості країни.

М. С. Луньов — активний учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

Микола Стефанович нагороджений двома орденами Трудового Червоного Прапора, а також орденами «За заслуги» III ст., Дружби, Петра Великого I ст., Почесною грамотою Кабінету Міністрів України й десятьма медалями, а також знаком «Шахтарська слава» ІІІ–І ст. Крім того, Миколі Луньову присвоєно звання почесного працівника вугільної промисловості, почесного громадянина м. Донецька й Донецької області. Як член громадської ради Москви сьогодні він бере активну участь у житті міста.

У 1996 р. Микола Стефанович із групою однодумців організував у Москві й очолив «Земляцтво донбасівців». Його головним завданням є підтримка вихідців із Донбасу, переведених до столиці СРСР і призначених на високі державні керівні посади СРСР як у державні, так і в партійні та громадські організації. Багато з них закінчили в різний час Донецький політехнічний університет.

Одним із численних проявів зусиль Земляцтва й М. С. Луньова був обмін між Москвою й Донецьком копіями «Цар-гармати» і «Пальми Мерцалова». У 2009 р. з ініціативи М. С. Луньова в парку Донецька був установлений новий символ дружби Москви й Донецька — прекрасна скульптурна композиція «Добрий ангел миру», що прикрасила найстаріший парк міста, а також було засновано стипендію для молодих донбасіців, які навчаються у вузах Москви.

На Донбасі Микола Стефанович зустрів і свою майбутню дружину. Раїса Олександрівна виховувалася у шахтарській сім’ї, і все її життя пов’язане із шахтарським краєм. Більше 35 років свого життя вона віддала викладацькій діяльності, удостоєна почесного звання «Відмінник народної освіти». Як і його дружина, Микола Стефанович також захоплюється літературою, із задоволенням відвідує театральні вистави. Гордістю подружжя стали онуки Микола і Ольга.