Доктор історичних наук, професор, кандидат технічних наук, доцент, дійсний член Академії педагогічних й соціальних наук

Народився 7 червня 1940 р. у м. Курахово Донецької області у вчительській родині. Батько, Тимофій Пилипович, працював учителем історії та географії в Курахівській школі, загинув на фронті Великої Вітчизняної війни. Мама, Тетяна Іванівна, викладала математику в донецькій школі № 80.

У студентські роки

У 1957 р. Борис Тимофійович закінчив із золотою медаллю середню школу і, за порадою друзів — студентів Донецького політехнічного інституту, вступив до цього вузу на спеціальність «Гірничі машини».

Здобувши в 1962 р. вищу освіту, Б. Т. Пономаренко протягом наступних десяти років займався науковою і викладацькою діяльністю в Донецькому політехнічному інституті. У 1967 р. він захистив кандидатську дисертацію з дослідження проблем динаміки вібраційних машин. Борис Тимофійович брав участь у виконанні науково-дослідних робіт на замовлення промислових підприємств і проектних інститутів, опублікував 25 наукових статей та одержав п’ять авторських посвідчень на винаходи. Упродовж 1970–1972 рр. був деканом із навчання іноземних студентів ДПІ та відповідальним редактором багатотиражної газети «Радянський студент».

У 1972–1987 рр. Б. Т. Пономаренко працював у структурах управління наукою, освітою і культурою в Донецьку й Києві, очолював постійну комісію Донецької міськради з освіти, відділ науки й навчальних закладів, сектор вузів ЦК Компартії України, обирався секретарем Донецького міського комітету партії, був заступником міністра вищої і середньої спеціальної освіти України.

Протягом 1987–1991 рр. працював у ЦК КПРС на посадах консультанта сектора вишів, завідувача сектором, відповідального секретаря Комісії ЦК з освіти, науки й культури, а потім — головного інспектора з освіти в Контрольній палаті Верховної Ради СРСР.

У 1992 р. Борис Тимофійович здобув другу вищу освіту в Російській академії управління за фахом «Соціальне управління» і був зарахований до докторантури цього вузу. Згодом працював на посаді директора з кадрів і соціальних питань державного тресту «Арктиквугілля» (арх. Шпіцберген).

У 1994 р. Б. Т. Пономаренко був призначений проректором Академії менеджменту й ринку — міжрегіонального науково-освітнього центру з підготовки кадрів для ринкової економіки (об’єднання семи провідних вузів управлінського профілю), а незабаром захистив докторську дисертацію «Професійна освіта: досвід, протиріччя й тенденції реформування». Протягом наступних років Борис Тимофійович стажувався в галузі підготовки управлінських кадрів у Каліфорнійському університеті (США), Центрі менеджменту Схід-Захід (ФРН).

З 2000 р. Б. Т. Пономаренко є професором кафедри державної служби й кадрової політики Російської академії державної служби при Президентові РФ. Він — автор 120 наукових і методичних робіт у галузі соціального управління, зокрема десять монографій і навчальних посібників. Ще з 1995 року сферою його наукових інтересів є дослідження проблем державного й муніципального управління, професійної освіти, управління людськими ресурсами. Під керівництвом Бориса Тимофійовича захищені дві докторські й 10 кандидатських дисертацій. Зараз він керує дослідженнями п’яти аспірантів. Був організатором багатьох науково-практичних конференцій і тематичних семінарів із кадрового менеджменту, розвитку економіки регіонів, муніципального управління. Крім того, Борис Пономаренко — дійсний член Академії педагогічних і соціальних наук, член дисертаційних рад у Російській академії державної служби при Президентові РФ і Російській економічній академії ім. Г. В. Плеханова, а також почесний професор Донецького державного університету управління.

Зустріч колег і друзів у ректораті ДонНТУ

Активною і невтомною є громадська діяльність Бориса Тимофійовича як експерта в Державній Думі Російської Федерації й Міністерстві освіти і науки Росії, а також заступника голови правління регіональної громадської організації «Земляцтво донбасівців» у Москві. Це товариство об’єднує більше тисячі вихідців із Донбасу, багато хто з них — випускники ДПІ. Широкий і змістовний діапазон заходів, що їх організовує земляцтво, спрямований на розвиток культурної та економічної співпраці Москви й Донбасу, зокрема і на співпрацю вищих навчальних закладів.

Борис Тимофійович переконаний, що Донецький політехнічний інститут дав йому якісну вищу професійну освіту. Отримані тут фундаментальні знання виявилися потрібними як при навчанні в інших вишах країни й зарубіжжя, так і в управлінській діяльності. Все, чого Б. Т. Пономаренко зміг досягти в житті (міцна родина, щирі друзі, професійний, науковий і кар’єрний ріст, різнорівнева громадська й управлінська діяльність) багато в чому зумовлене навчанням і роботою в ДПІ.

Свого зв’язку з alma mater Борис Тимофійович ніколи не переривав. Буваючи в Донецьку у відрядженнях та на відпочинку, він залюбки зустрічається з колегами й друзями зі студентських років, радо приймає їх у Москві, радіє від спілкування з М. Г. Бойко, В. О. Будішевським, М. П. Зборщиком, О. І. Зозулею, В. М. Маценко, І. Ю. Мачикіною, О. А. Мінаєвим, Ю. Л. Папушиним, М. Й. Скориніним, М. В. Сухіним, В. Я. Ткачем, О. А. Троянським та багатьма колишніми колегами.

Із дружиною Лідією Семенівною

Досі у пам’яті Бориса Пономаренка лишилися спогади про доленосну в його житті співбесіду при вступі до вузу в кабінеті проректора В. Г. Гейєра за участю викладачів математики й фізики, коли він без підготовки розв’язав десяток завдань і вийшов з кабінету студентом вишу. Також незабутньою залишається комсомольська співпраця, організація діяльності студентського проектно-конструкторського бюро, студентського театру естрадних мініатюр, табору праці й відпочинку «Комуна», перших студентських будівельних загонів, суботніх тематичних вечорів відпочинку у першому навчальному корпусі.

З особливою теплотою і вдячністю Борис Тимофійович згадує плеяду педагогів вищого класу, знатних учених і своїх наставників: М. А. Богомолова, М. Г. Ельяшевич, М. П. Зборщика, П. М. Кондрахіна, П. Ф. Лещинського, Г. В. Малєєва, Г. Я. Пономаренко, В. К. Преснякова, К. Ф. Сапицького, П. О. Сидоренко, О. Л. Симонова, А. П. Смирнова, Г. М. Тимошенко, К. І. Чебаненко, Ф. Л. Шевченко, К. Б. Шульгіна й ін. Кожен із них вплинув на формування громадянських, професійних, моральних якостей Бориса Пономаренка. Багато з названих професорів згодом стали його друзями й колегами, завжди й у всьому залишаючись гідним наслідування прикладом ставлення до справи й людей.

На гірничо-механічному факультеті зустрів Борис Тимофійович свою щасливу долю — студентку Ліду, майбутню дружину. Після закінчення вузу Лідія Семенівна працювала технологом на Донецькому заводі штампів і пресформ, а в Києві й Москві — викладачем креслення й металознавства у технікумах. Вона не лише кваліфікований інженер і педагог, а й чудова дружина, подруга, мати двох синів і бабуся сімох онуків. Лідія Семенівна — незамінна помічниця і грамотний консультант у всіх справах свого чоловіка, редактор наукових праць і творів Бориса Тимофійовича. Разом із нею він проводить свої вільні хвилини, займаючись також на дозвіллі садівництвом і фотосправою.

За свою багаторічну плідну наукову роботу та високий професіоналізм Б. Т. Пономаренко нагороджений орденами М. В. Ломоносова (2006) і Петра Великого (2007), медалями «За доблесну працю» (1970), «В пам’ять 1500-річчя Києва (1981), «Ветеран праці» (1991), знаками «Шахтарська слава» I–III ст., «Відмінник освіти України» (1978, 2000), «Почесний працівник вищої професійної освіти Російської Федерації» (2009).

Найважливішою умовою і мірилом життєдіяльності Борис Тимофійович вважає творчу працю, почуття обов’язку, вірність обраним замолоду ідеалам добра, професіоналізму, справедливості. Його життєве кредо — діяти й працювати на совість і в інтересах людей, зберігаючи гідність, відповідальність і людські якості, помножуючи професійні знання і цінності, здобуті в рідному вузі.