Народився 13 листопада 1939 р. у с. Новотроїцьке Волноваського району Донецької області. Батьки, Дмитро Іванович та Олександра Данилівна, працювали у колгоспі. Обираючи свій професійний шлях, послухав поради двоюрідного брата, Володимира Ілліча Хайла — випускника Донецького індустріального інституту. Найкращі спогади зі студентських років залишилися про завідувача кафедри РПР, керівника дипломного проекту Костянтина Федоровича Сапицького.

Після закінчення вузу В. Мартовицький працював гірничим майстром, заступником головного інженера з техніки безпеки, директором шахти, технічним директором, генеральним директором, завідувачем відділу МакНДІ, начальником відділу Мінвуглепрому України, директором ДонВУГІ. Великого досвіду набув також під час роботи в партійних органах районного, міського й обласного масштабу.

З 2000 р. В. Д. Мартовицький — президент, віце-президент Донбаського регіонального відділення МАНЕБ. Він — співавтор розробки Закону СРСР «Про охорону праці», Гірничого закону України, Правил безпеки вугільних шахт України, автор більше 80 наукових праць, автор «Системи керування трудовим колективом», один із керівників будівництва, експлуатації й освоєння проектних потужностей найбільших шахт України — «Комсомолець Донбасу» і «Шахтарська–Глибока».

Нагороджений орденами Трудового Червоного Прапора, «Дружба народів», М. В. Ломоносова, повний кавалер знаків «Шахтарська слава» та «Шахтарська доблесть». Почесний громадянин міста Шахтарська.

Разом із дружиною Лідією Павлівною виховав двох синів — Артура та Дмитра.

Народився 20 лютого 1950 р. у м. Новоекономічне (Димитрів) Донецької області в родині шахтаря. Трудову діяльність розпочав у 1967 р. на шахті «Центральна» тресту «Червоноармійськвугілля» як електрослюсар. Із 1968 по 1971 р. служив у лавах Радянської армії, а згодом працював в очисному вибої на шахті «Центральна».

У 1971 р. вступив у Донецький політехнічний інститут, де здобув спеціальність гірничого інженера за технологією і комплексною механізацією підземної розробки корисних копалин. Професійне становлення Володимира Грицая відбувалося на шахтах виробничого об’єднання з видобутку вугілля «Червоноармійськвугілля», де він працював гірничим майстром, заступником начальника дільниці, начальником дільниці, заступником директора шахти з виробництва, директором шахти.

Із серпня 1996 р. Володимир Федорович працює в ДОАТ «Шахта «Червоноармійська-Західна № 1» на посадах заступника директора шахти з виробництва, із червня 2002 року — головою правління ВАТ «Вугільна компанія «Шахта «Червоноармійська-Західна № 1», а з 2006 р. — заступником генерального директора «ПАТ «Шахтоуправління «Покровське».

Шахта «Червоноармійська-Західна № 1» відома як флагман вугільної промисловості в нашій країні з найвищими навантаженнями на очисні вибої, з річним обсягом вуглевидобутку, що перевищує 4 млн тонн. Це підприємство є найефективнішим за техніко-економічними показниками і має найнижчі показники виробничого травматизму. Це своєрідна лабораторія із впровадження високого рівня управління виробництвом, і в цьому є великий внесок В. Ф. Грицая.

В. Ф. Грицай — повний кавалер знаків «Шахтарська слава» та «Шахтарська доблесть».

Народився 11 червня 1970 р. у Макіївці Донецької області.

У 1987 р. вступив до ДПІ. Прикладом у виборі професії стали батьки — Борис Миколайович і Валентина Леонідівна: їхній виробничий стаж у гірничій промисловості на шахті ім. В. М. Бажанова складає більше 70 років.

Закінчивши інститут, розпочав трудову діяльність гірничим майстром на ділянці вентиляції і техніки безпеки шахти ім. В. М. Бажанова, а в 1999 р. став заступником начальника цієї ділянки. Ще за рік очолив ділянку, а через чотири роки йому довірили керівництво цілою інженерною службою шахти ім. Бажанова.

Ще на посаді головного інженера шахти А. Олексюк багато зробив для поліпшення провітрювання підземних виробок. На шахті запроваджена сучасна система аерогазової інформації, новітня уніфікована телекомунікаційна система, що дозволяє контролювати більше 2 тис. параметрів — середовища, роботи гірничих машин, механізмів під землею. У 2007 р. А. Б. Олексюк призначений директором шахти ім. Бажанова.

Він — автор наукових публікацій і робіт, більше десяти раціоналізаторських пропозицій, застосованих не лише на шахті, а й у гірничій промисловості.

Андрій Борисович — повний кавалер знака «Шахтарська слава», нагороджений знаком «Шахтарська доблесть» ІІІ і ІІ ст., почесною грамотою Макіївської міської ради. У 2005 р. йому присвоєно звання «Кращий головний інженер», цього ж року він став переможцем обласного конкурсу «Молода людина року». За бездоганну працю, високий внесок у розвиток вітчизняної промисловості в 2009 р. нагороджений Почесною грамотою Верховної Ради України.

Андрій Борисович — активний громадський діяч. У жовтні 2010 р. обраний депутатом Макіївської міської ради.

Разом із дружиною Іриною Володимирівною виховує доньку Марину.

Народився 15 листопада 1934 р. у Києві в родині Марка Ісаковича та Раїси Леопольдівни Лазебнік.

У 1961 р. закінчив із відзнакою електротехнічний факультет Донецького політехнічного інституту за спеціальністю «Електрифікація промислових підприємств». Того ж року за розподілом потрапив на роботу в Донецький державний науково-дослідний інститут вибухозахищеного електрообладнання (Український науково-дослідний, проектно-конструкторський та технологічний інститут вибухозахищеного та рудникового електрообладнання з дослідно-експериментальним виробництвом — УкрНДІВЕ), де працює і зараз на посаді вченого секретаря інституту.

Наукові інтереси Романа Лазебніка пов’язані зі створенням апаратури автоматизації для роботи у вибухонебезпечних середовищах, низьковольтної комутаційної апаратури управління і захисту струмоприймачів, вирішенням проблем координації науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт, адаптації інституту до ринкових умов функціонування тощо. Автор більше 150 наукових публікацій, із них сім — монографії; член редколегії збірника наукових праць УкрНДІВЕ. Р. М. Лазебнік — академік Міжнародної академії наук екології та безпеки життєдіяльності (МАНЕБ) з квітня 2001 р., відзначений нагородою МАНЕБ «Зірка вченого» та медаллю «Ветеран праці».

Роман Маркович постійно підтримує тісні творчі зв’язки з кафедрою «Електропривод і автоматизація промислових установок» ДонНТУ, очолює державну екзаменаційну комісію з атестації магістерських робіт, що виконувалися за кордоном. Користується авторитетом та повагою у широкому колі науковців, активно допомагає молодим ученим у підготовці дисертаційних робіт у галузі вибухозахищеного електрообладнання.