Народився 30 червня 1937 р. у Донецьку.
Закінчив Рутченківський гірничий технікум із відзнакою і був направлений для продовження навчання в Донецький політехнічний інститут. Після вступу Анатолій Солодовников отримав пропозицію перейти навчатися на ХТФ (спеціальність «Підземна газифікація вугілля»), де здобув блискучу технічну освіту, уміння працювати з технічною літературою, аналізувати факти, робити висновки, а також бажання продовжувати навчатися й цікавитися новими напрямами розвитку галузі. Із вдячністю він згадує викладачів Л. М. Золотарьову, Ф. Т. Стіфєєва, Д. І. Ожерельєва, М. Л. Ярим-Агаєва, М. І. Кочергіна, декана А. С. Носкова.
Дипломну роботу «Ізотермічне зберігання зрідженого та нафтового газу» захистив із відзнакою і був направлений на роботу в інститут «ЮЖНІІГІПРОГАЗ» за фахом хімік-технолог. В інституті за 40 років трудової діяльності пройшов шлях від молодого спеціаліста технологічного відділу в 1962–1963 рр. до головного інженера інституту протягом 1981–2002 рр.
А. В. Солодовников брав участь у розробці облаштування більше 40 газових і газоконденсатних родовищ Східної України, Ставропольського краю, Оренбурзького газопереробного комплексу, Астраханського газохімічного комплексу, облаштування газових родовищ півночі Тюменської області, газоконденсатного родовища Карачаганак у Казахстані, системи магістральних газопроводів із півночі Тюменської області в центральні райони й до кордону колишнього СРСР.
Отримав авторські посвідчення на такі винаходи: «Абсорбент для осушування газу» (1978), «Спосіб знешкодження газів продувки свердловин» (1980), «Горизонтальний багатоступінчастий абсорбер» (1985). Публікував статті в галузевих журналах. За роки роботи в інституті А. В. Солодовников був нагороджений орденом «Дружби народів» (1982), медалями «За трудову відзнаку» (1971), «За доблесну працю на відзначення 100-річчя від дня народження В. І. Леніна» (1970), «Ветеран праці» (1987), «Ветеран праці газової промисловості» (1997), почесним знаком НАК «Нафтогаз України» ІІ ст. (2004), срібною (1970) та бронзовою (1974) медалями ВДНГ СРСР та ін.
Життєве кредо А. В. Солодовникова — це доповнений відомий вислів: «Знание, упрямство и труд все перетрут».
|
|
Закінчивши із червоним дипломом вуз і відпрацювавши належний строк на Авдіївскому коксохімзаводі, Віктор Коломійцев у 1974 р. прийшов у ЮЖНІІГІПРОГАЗ, на той момент уже одну з найавторитетніших установ країни. Саме в цьому проектному інституті здібності молодого інженера розкрилися повною мірою.
Творча атмосфера, що панувала в ЮЖНІІГІПРОГАЗі, вражала. В умовах серйозної конкуренції серед молодих фахівців кар’єру було зробити вкрай важко. Всі хлопці — молоді, розумні, амбітні. Щоб досягти успіху, слід було довго й наполегливо працювати, набувати досвід, завойовувати авторитет.
В. В. Коломійцева зустріла ціла когорта грамотних, досвідчених фахівців, які володіли фундаментальними знаннями: начальник відділу В. Г. Синьоок, головний технолог відділу А. В. Солодовников (попередник Віктора Коломійцева на посаді головного інженера, надзвичайно розумна людина), головний фахівець-технолог відділу С. Д. Ковинєв, головний конструктор відділу Д. І. Малинський, головні інженери проектів Л. М. Маркман, Л. І. Лепетюх, А. П. Приставка, В. Г. Чакубаш, Ю. М. Костенко, М. С. Яковлев.
Упродовж п’яти років Віктор Коломійцев працював інженером. Перше, за що довелося взятися Віктору Васильовичу на проектній роботі у відділі заводів і промислів, — за два місяці простудіювати книгу з описом проекту, роз-робленого ПВ № 2. Після цього вже підготовленого фахівця відрядили в Оренбург. Там він уперше зустрівся з в. о. директора Оренбурзького газопромислового управління № 1 Р. І. Вяхірєвим (згодом — міністр газової промисловості) і головним інженером В. Д. Щугорєвим. Знайомство з людьми, необхідність вирішувати складні технічні завдання, приймати рішення у стислий термін — хороша школа для становлення Віктора Коломійцева як інженера-проектувальника.
У 2002 р. В. В. Коломійцев, маючи великий професійний досвід у проектуванні великих газових комплексів, таких як Оренбурзький, Астраханський, Карачаганакський та в роботі з людьми, змінив А. В. Солодовникова на посаді головного інженера. Під керівництвом Віктора Васильовича і за його безпосередньої участі інститут успішно вирішує складні технічні проблеми.
В. В. Коломійцев нагороджений Почесною грамотою Міністерства газової промисловості СРСР і ЦК КПРС та низкою інших відзнак. |
Народився 21 липня 1938 р. у м. Горлівка Донецької області в родині шахтаря.
У 1956 р. вступив до Донецького політехнічного інституту за рекомендацією приймальної комісії. У спогадах про студентські роки лишилися яскраві постаті декана факультету Андрія Сергійовича Носкова, професора Мойсея Давидовича Кузнєцова, доцентів Михайла Гелеловича Рєзніка, Вадима Івановича Коробчанського, викладача математики Любові Максимівни Золотарьової.
Після закінчення інституту протягом 1961–1965 рр. Володимир Анісімов працював у газогенераторному цеху на Ангренській станції підземної газифікації вугілля (Узбекистан).
З 1965 р. — у ВАТ «ЮЖНІІГІПРОГАЗ». В інституті А. В. Анісімов займається проектуванням об’єктів газової промисловості. Брав безпосередню участь у розробці проектів облаштування найбільших газових та газоконденсатних родовищ, газохімічних комплексів, магістральних газопроводів від півночі до центру СРСР і до його західних кордонів.
В. М. Анісімов — автор численних публікацій у журналі «Газова промисловість». У 2009 р. йому присуджена премія ВАТ «Газпром» у галузі науки й техніки за роботу «Вибір і обґрунтування оптимальних параметрів системи магістральних газопроводів від родовищ на півострові Ямал як приклад переходу на підвищений рівень робочого тиску 11,8 МПа для транспорту надпотужних потоків газу».
У 1983 р. був нагороджений орденом «Знак Пошани» за внесок у розвиток газової галузі й у зв’язку із 50-річчям інституту, у 2003 р. — знаком «Почесний працівник газової промисловості», у 2004 р. — почесним знаком НАК «Нафтогаз України» ІІ ст.
Володимир Михайлович постійно підтримує зв’язок з факультетом ДонНТУ, де здобув ґрунтовні теоретичні знання. На цьому ж факультеті навчається внук Денис. Випускники університету постійно поповнюють ряди молодих спеціалістів ВАТ «ЮЖНІІГІПРОГАЗ».
Головний професійний принцип В. М. Анісімова — бути компетентним, обов’язковим, не втрачати інтересу до новинок у професії.
|
|
Народився 17 жовтня 1953 р. у Донецьку в родині гірничого електрослюсаря.
У 1975 р., вже маючи досвід роботи на посаді помічника майстра ткацького виробництва Донецького бавовняного комбінату та пройшовши службу в армії, вступив у Донецький політехнічний інститут. Унікальність цього вузу для Євгена Івановича виявилася в тому, що він увійшов туди звичайним школярем, а вийшов кваліфікованим інженером, здатним реалізувати себе не лише на виробництві, а й в інших сферах діяльності.
У 1980 р., здобувши вищу освіту, прийшов на роботу до інституту «ЮЖНІІГІПРОГАЗ», із яким пов’язав усе своє подальше професійне життя.
Сьогодні головні напрями діяльності Є. І. Караченцева — проектування об’єктів нафтогазопереробки й видобутку газу, нафти та газового конденсату. Серед основних проектів, у яких він брав безпосередню участь, такі: Оренбурзький газохімічний комплекс, облаштування Оренбурзького нафтогазоконденсатного родовища, Астраханського газоконденсатного родовища, пункт збору, стабілізації й наливу конденсату на залізничній станції Селещено (Полтавська область), головні споруди з підготовки газу на міжпромисловій ГРС «Солоха» для груп родовищ Полтавської області, облаштування Локачинського газового родовища (Волинська область), Муратівського газоконденсатного родовища (Луганська область), Байракського й Богатоєвського газоконденсатних родовищ (Дніпропетровська область), Астраханський газохімічний комплекс, Карачаганакського нафтогазоконденсатного родовища, Ковиктинського газоконденсатного родовища, газових і газоконденсатних родовищ Півночі Тюменської області (Ведмеже, Ямсовейське, Ямбурзьке та ін.), берегові споруди Штокманівського газового родовища, Пуровський завод з переробки конденсату.
Є. І. Караченцев активно співпрацює з факультетом ФЕХТ і кафедрою «Машини й апарати хімічних виробництв», надаючи матеріальну й технічну допомогу. Крім того, він є членом державної екзаменаційної комісії факультету.
Його головні принципи в житті — бути потрібним людям, робити добро всупереч усьому, вміти пробачати, любити й вірити. |