Донецький національний технічний університет. Видавничий центр «Логос Україна»

Булгаков Юрій Федорович

Директор інституту гірництва та геології. Доктор технічних наук, професор

Народився 31 травня 1953 р. у Донецьку. У 1970 р. закінчив середню школу № 2 м. Донецька і вступив у Донецький політехнічний інститут на спеціальність «Гірничі машини і комплекси», де в 1976 р. одержав кваліфікацію гірничого інженера-механіка.
Трудову діяльність Юрій Федорович розпочав у 1976 р. на Донецькому машинобудівному заводі на посаді змінного майстра механоскладального цеху.
У 1978 р. перейшов на роботу до Науково-дослідного інституту гірничорятувальної справи (НВО «Респіратор»), де працював протягом 22 років: спочатку провідним інженером, молодшим науковим співробітником, старшим науковим співробітником, а потім — завідувачем лабораторії і начальником відділу гасіння підземних пожеж. За роки роботи у ВНДІГС виконав низку фундаментальних досліджень у галузі створення ефективних засобів і способів гасіння підземних пожеж. Ці роботи лягли в основу створення нового наукового напряму — комбінованого гасіння підземних пожеж. За результатами своїх досліджень у 1987 р. захистив кандидатську, а в 2000 р. — докторську дисертацію на тему «Розробка способів і засобів гасіння складних підземних пожеж».
Юрій Федорович був керівником напряму зі створення й розробки нових та удосконалення наявних засобів і способів гасіння складних пожеж і локалізації вибухів метано-повітряних сумішей. Він є автором близько 170 наукових праць, опублікованих у вітчизняних і закордонних виданнях, шести монографій: «Справочник по разработке крутых и крутопадающих пластов» (2003), «Охрана труда в угольной промышленности» (2005), «Тушение пожаров в угольных шахтах» (2000), «Поддержание и проветривание глубоких шахт Донбасса» (2005). Отримав п’ять авторських посвідчень на винаходи та 20 патентів України. Читає курси лекцій із дисциплін: «Основи охорони праці», «Охорона праці у гірничому виробництві», «Гірничорятувальна справа», «Рудникові пожежі».
У 2010 р. Ю. Ф. Булгаков був обраний на посаду проректора ДонНТУ.
За участь у ліквідації підземних пожеж на шахтах України, Росії та Польщі нагороджений знаками «Шахтарська слава» І, ІІ та ІІІ ст., «Шахтарська доблесть» ІІ і ІІІ ст. За особливі заслуги при ліквідації підземних аварій йому присвоєно почесне звання «Заслужений шахтар України».

В умовах реформування системи вищої освіти України одним із перших нових навчально-наукових структурних підрозділів університету був гірничий інститут, створений у 1994 р. у складі трьох факультетів (гірничого, гірничо-геологічного, гірничо-електромеханічного). Директором інституту було обрано декана гірничого факультету С. М. Александрова — к. т. н. (з 2004 р. — д. т. н.), професора кафедри «Охорона праці та аерологія». Це досвідчений виробничник: раніше він працював гірничим майстром, начальником дільниці, помічником головного інженера й начальника шахти. У 1974 р. захистив кандидатську дисертацію, працював директором шахти ім. К. Є. Ворошилова тресту «Артемвугілля», у 1976 р. його обрано завідувачем сектору МакНДІ з боротьби з пилоутворенням на крутих пластах. З 1977 по 1979 р. — головний інженер шахти «Анадирська» тресту «Північсхідвугілля». З 1979 р. працював на посаді старшого наукового співробітника НДС кафедри «Охорона праці та гірничорятувальна справа» ДПІ, асистентом кафедри, з 1980 р. — доцентом кафедри «Охорона праці та навколишнього середовища». У 1986 р. його обрано деканом гірничого факультету. З 1992 р. — професор кафедри «Охорона праці та навколишнього середовища». У 2004 р. захистив докторську дисертацію. Нагороджений орденом Леніна, бронзовою медаллю ВДНГ, лауреат Ленінської премії. Протягом 1994–2009 рр. — проректор ДонНТУ, директор гірничого інституту.

У травні 2009 р. на базі частини гірничого інституту (факультету геотехнологій та управління виробництвом, гірничо-геологічного факультету та кафедри «Збагачення корисних копалин» факультету енергомеханіки та автоматизації) був створений Інститут гірництва та геології.

Директором Інституту гірництва та геології обрано декана факультету геотехнологій та управління виробництвом Юрія Федоровича Булгакова, доктора технічних наук, професора.

З липня 2010 р. до складу Інституту гірництва та геології входять два факультети: гірничий та гірничо-геологічний.

Деканом гірничого факультету обрано Сергія Вікторовича Подкопаєва, доктора технічних наук, професора.

До складу гірничого факультету входять кафедри: будівництва шахт та підземних споруд; збагачення корисних копалин; охорони праці й аерології; розробки родовищ корисних копалин; управління виробництвом; історії і права.

Деканом гірничо-геологічного факультету обрано Артура Аркадійовича Каракозова, кандидата технічних наук, доцента.

До складу гірничо-геологічного факультету входять кафедри: геоінформатики і геодезії; корисних копалин та екологічної геології; маркшейдерської справи; технології та техніки геологорозвідувальних робіт; геології.

Гірничий факультет був створений на початку 1923–1924 навчального року. Факультет займався підготовкою фахівців гірничого профілю із двох спеціальностей: «гірничий інженер з експлуатації родовищ корисних копалин» та «гірничий інженер-механік». Згодом гірничих інженерів-механіків почали готувати на гірничо-електромеханічному факультеті. До середини 1990-х років на факультеті здійснювалася підготовка лише гірничих інженерів із розробки родовищ корисних копалин. У зв’язку з формуванням ринкової економіки в Україні та необхідністю підготовки кваліфікованих кадрів для роботи в нових умовах господарювання, з 1995 р. на факультеті почався прийом студентів на нову спеціальність — «Менеджмент у виробничій сфері». Надалі перелік спеціальностей, з яких готувалися фахівці на факультеті, постійно розширювався. У 1999 р. гірничий факультет був перейменований у «Факультет геотехнологій і управління виробництвом».

Відомо, що однією із ключових фігур на факультеті є декан. Саме від нього багато в чому залежить рівень навчальної та наукової роботи, вирішення організаційних, кадрових та господарських питань. Першим деканом гірничого факультету був В. І. Бєлов. Прийшовши в інститут з органів гірничотехнічної інспекції, він обіймав цю посаду з 1921 до 1933 рр.

Велика заслуга у формуванні й становленні гірничого факультету у передвоєнні роки належить доктору технічних наук, професору О. М. Найдишу. Він був деканом гірничого факультету з 1933 по 1941 р., завідував кафедрою РРКК у 1939–1941 рр. й 1958–1971 рр. У 1939 р. захистив дисертацію й одночасно із завідуванням кафедрою був деканом гірничого факультету. Під час війни доцент О. М. Найдиш працював у Кузнецькому вугільному басейні, де обіймав посаду заступника начальника технічного відділу комбінату. В 1945 р. був призначений заступником директора інституту ДНІ, що підпорядковувався Наркомату вугільної промисловості, а в 1958 р. повернувся на кафедру розробки родовищ корисних копалин, де почав займатися теоретичними питаннями розкриття й підготовки шахтних полів, які пізніше стали основою докторської дисертації. У процесі роботи над дисертацією він підготував монографію, присвячену підсумкам відбудовних робіт на шахтах Донбасу, в якій були наведені численні розрахунки окремих варіантів розкриття й підготовки шахтних полів, що багато в чому допомагало відродженню шахт. У 1960 р. він захистив докторську дисертацію. Була в Олександра Михайловича й одна важлива риса — хай би яку посаду він займав, він ніколи не припиняв наукових пошуків, завжди писав підручники, навчальні посібники, монографії, статті, постійно вдосконалювався як учений.

Після О. М. Найдиша посаду декана гірничого факультету у різні роки обіймали такі відомі вчені: М. Г. Єльяшевич (1941–1943), В. К. Мєдунов (1943–1962), О. О. Денисенко (1963–1965), М. П. Зборщик (1966–1968).

З 1969 по 1971 р. деканом гірничого факультету був відомий учений, д. т. н., проф. К. Ф. Сапицький, заслужений діяч науки України, доктор технічних наук, професор, член Академії гірничих наук України. Свою долю з університетом він поєднав ще у 1945 р., коли став студентом гірничого факультету Донецького індустріального інституту, після закінчення якого був залишений для роботи в інституті. У 1954 р. захистив кандидатську, а у 1969 р. — докторську дисертацію. У 1960–1961 рр. працював заступником головного інженера тресту «Торезантрацит» із питань упровадження досягнень техніки й науки у виробництво. Все своє свідоме життя він присвятив педагогічній і науковій діяльності, пройшовши шлях від асистента до завідувача кафедри (1971–1999). Обирався деканом гірничого факультету, працював начальником навчальної частини інституту, деканом Торезького загальнотехнічного факультету. За роки педагогічної діяльності підготував понад 400 гірничих інженерів, у яких був керівником дипломних проектів і робіт. Під його науковим керівництвом підготовлено 26 кандидатів і три доктори технічних наук. Наукові інтереси К. Ф. Сапицького — питання вдосконалення технології та техніки видобутку вугілля, зокрема створення технологічних схем безлюдної виїмки тонких пластів. Він самостійно й у співавторстві опублікував 27 монографій, підручників, навчальних посібників, брошур, статей (усього 210 друкованих праць). Має 25 авторських свідоцтв на винаходи, був активним пропагандистом гірничої справи. Його науково-популярна книга «Сказання про сонячний камінь» двічі видавалася великим накладом. К. Ф. Сапицький — автор кількох художніх творів: роману, повістей, п’єс на шахтарську тематику. Нагороджений орденом і двома медалями, кавалер знака «Шахтарська слава» трьох ступенів.

Подкопаєв Сергій Вікторович

Декан гірничого факультету. Доктор технічних наук, професор

Народився 24 вересня 1964 р. У 1986 р. закінчив Донецький політехнічний інститут і працював на шахті ім. К. Маркса ВО «Орджонікідзевугілля». З 1991 р. — в ДонНТУ: спершу навчався в аспірантурі, а згодом працював асистентом, доцентом, завідувачем кафедри «Гірнича геомеханіка», першим заступником декана факультету геотехнологій і управління виробництвом, заступником директора інституту гірництва та геології.
С. В. Подкопаєв — відомий фахівець у галузі гірничої справи. Основні наукові праці присвячені проблемам розробки крутих викидонебезпечних пластів. Він встановив умови усунення викидонебезпечності вугільних пластів за рахунок зміни структури порового простору вуглепородного масиву, визначив закономірності деформацій відпрацьованого масиву осадкових гірських порід у часі, які враховують історію формування родовища (його «пам’ять») і дозволяють запобігати викидам вугілля і газу.
Сергій Вікторович є автором 190 публікацій, зокрема (у співавторстві): п’яти монографій, 12 патентів та двох наукових відкриттів у галузі гірничої науки.
За наукові розробки нагороджений знаками «Шахтарська слава» ІІІ, ІІ, І ступенів, пам’ятною медалю ім. академіка П. Л. Капіци.

У 1967–1971 рр. К. Ф. Сапицького на посаді декана змінив В. П. Прокоф’єв, кандидат технічних наук, професор кафедри розробки родовищ корисних копалин. В. П. Прокоф’єв закінчив у 1953 р. Донецький індустріальний інститут за спеціальністю «Гірничий інженер з розробки пластових родовищ корисних копалин». Кандидат технічних наук (1963), доцент (1964). З 1953 р. працював у Донецькому державному технічному університеті: асистентом, доцентом, професором, деканом гірничого факультету. З 1992 р. — професор кафедри РРКК. Основні наукові праці присвячені таким питанням: технологія розробки пластових родовищ; розташування, охорона й підтримка гірничих виробок глибоких шахт; розробка зближених пластів; економіко-математичне моделювання при проектуванні шахт. Основні результати досліджень опубліковані у 56 наукових статтях і навчальних посібниках для студентів гірничих спеціальностей.

З 1981 по 1986 рр. деканом гірничого факультету був відомий вчений, д. т. н., проф. К. В. Кошелєв, а з 1986 по 1994 р. — С. М. Александров.

Наступним деканом став Ю. В. Бондаренко. У 1963 р. він закінчив Донецький політехнічний інститут за спеціальністю «Гірничий інженер з розробки пластових родовищ корисних копалин». Після закінчення інституту розпочав трудову діяльність гірничим майстром на шахті ім. Н. Ізотова, потім багато років його наукова робота була пов’язана з Центральним районом Донбасу та крутими пластами. Після навчання в аспірантурі ДПІ та успішного захисту кандидатської дисертації він кілька років працював старшим науковим співробітником на кафедрі розробки родовищ корисних копалин ДПІ в Горлівському відділенні Донецького науково-дослідного вугільного інституту. З 1975 р. знову працює в ДПІ — спочатку доцентом, а після захисту докторської дисертації — професором кафедри РРКК. У 1980-х роках працював професором Аннабинського національного університету (Алжир). Співробітники наукової школи проф. Ю. В. Бондаренка, які працюють над технологію виїмки надто тонких вугільних пластів за допомогою спеціальних закладних скреперостругів без присутності людей в очисному вибої, створили та впровадили на шахтах Донбасу низку передових технологічних розробок і механізмів, захищених більш ніж 40 авторськими свідоцтвами. У 1994 р. Ю. В. Бондаренко був обраний деканом гірничого факультету.

Перехід України до ринкової економіки неможливий без підготовки фахівців нового рівня, які володіють навичками ведення сучасного бізнесу, знають економіку й ринкові механізми конкурентної діяльності підприємств, тонкощі міжнародних торгово-економічних відносин. З метою підготовки фахівців саме такого європейського рівня Ю. В. Бондаренко у 1998 р. створив кафедру «Управління виробництвом». Під його керівництвом на факультеті відбулися суттєві зрушення, які кардинально змінили обличчя факультету та перетворили його на один із провідних в університеті.

З 2001 до 2009 р. деканом факультету геотехнологій та управління виробництвом був доктор технічних наук, професор Ю. Ф. Булгаков.

З 2010 р. факультет знову перейменовано в гірничий і деканом обрано доктора технічних наук, професора Сергія Вікторовича Подкопаєва.

Сьогодні факультет відомий своїми науковими школами, які очолюють провідні вчені-гірники. Понад 80% керівників шахт і вугільних об’єднань Донецької області — випускники факультету. На факультеті за роки його існування підготовлено майже 20 тис. гірничих інженерів. Вони займають керівні посади не лише на шахтах, а й у науково-дослідних і проектних організаціях, викладають у вищих навчальних закладах. Серед випускників є відомі вчені, підприємці, державні службовці, господарники. Більше 85% викладачів мають науковий ступінь, із них 12 — ступінь доктора наук.

Високий рівень кваліфікації співробітників факультету дозволяє проводити важливі наукові дослідження. Багато наукових шкіл, очолюваних ученими факультету, здобули міжнародне визнання. Широко відома серед фахівців наукова школа доктора технічних наук, члена-кореспондента Гірничої академії України К. Ф. Сапицького, під керівництвом якого розроблені нові, що не мають аналогів у світовій практиці, нетрадиційні технології видобутку вугілля в особливо складних умовах. Пріоритетні позиції в галузі теорії і практики боротьби з раптовими викидами займає наукова школа доктора технічних наук, лауреата Державної премії України В. І. Ніколіна. Дослідження, проведені під його керівництвом, практично вирішили проблему газодинамічних явищ при видобутку вугілля й суттєво розширили уявлення про фізичні процеси в масиві. У школі проф. Ю. Ф. Булгакова виконано низку фундаментальних досліджень у галузі створення ефективних засобів і способів гасіння підземних пожеж. Під його керівництвом виконано цикл експериментальних робіт, проведених у вибуховій штольні для вивчення особливостей поширення енергії вибухів гірничими виробками і розробки засобів їх локалізації. Наукова школа доктора технічних наук, академіка Академії інженерних наук України М. П. Зборщика відіграє авангардну роль у розробці технологій охорони гірничих виробок на великих глибинах. Практичне застосування їхніх досліджень має вирішальне значення для подальшого розвитку вуглевидобування в Україні.

Кафедра «Розробка родовищ корисних копалин» була створена в 1926 р. У перші два роки після утворення гірничого технікуму факультетів і кафедр як структурних одиниць не існувало. Лише в 1926 р. у технікумі почали організовуватися кафедри. Першою була створена кафедра «Розробка родовищ корисних копалин» (РРКК), завідувачем якої став декан гірничого факультету професор В. І. Белов. До 1929 р. кафедра РРКК вела всі спеціальні дисципліни навчального плану гірничого інженера-експлуатаційника. У 1929 р. з неї виділилася кафедра «Проходка шахт», а в 1939 і 1943 рр. відповідно кафедри «Руднична вентиляція і гірничорятувальна справа» і «Маркшейдерська справа».

Велика заслуга у формуванні кафедри після 1939 р. належить О. М. Найдишу — її завідувачеві з цього року. Його перу належить багато наукових статей, навчальні й методичні посібники. Під час Великої Вітчизняної війни кафедра перебувала в м. Прокоп’євську (Кузбас), де її очолив проф. Г. І. Гойхман, який перейшов до ВНЗ із галузевого дослідницького інституту.

У повоєнні роки кафедра РРКК сформувалася у кваліфікований колектив викладачів і наукових співробітників. Окрім проф. Г. І. Гойхмана в післявоєнні роки багато зробив для становлення кафедри проф. С. М. Ліпкович, який був її завідувачем протягом п’яти років. Він — відомий учений-гірник і досвідчений педагог вищої школи.

Упродовж 1950–1960-х років було написано багато підручників, навчальних посібників, монографій, кафедра поповнювалася за рахунок випускників гірничого факультету, що мали досвід роботи на шахтах. У ці роки значно активізувалася наукова робота викладачів кафедри: захистили докторські дисертації О. М. Найдиш, С. М. Ліпкович, Н. І. Жизлов, К. Ф. Сапицький, М. П. Зборщик, С. М. Ільенко.

У 1971 р. з кафедри РРКК виділилася нова — «Геомеханіка». В 1998 р. у зв’язку з тим, що на факультеті з’явилися нові спеціальності за напрямом «Менеджмент», на базі кафедри РРКК була створена нова кафедра «Управління виробництвом».

З 1971 по 1999 р. кафедрою РРКК керував д. т. н., проф. К. Ф. Сапицький.

З вересня 1999 р. кафедру РРКК очолює д. т. н., професор М. М. Касьян. У 1971 р. він закінчив гірничий факультет Донецького політехнічного інституту за фахом «Розробка родовищ корисних копалин». Кандидат технічних наук (1980), доцент (1986), доктор технічних наук (2002). Його наукові праці присвячені гірничій геомеханіці та охороні і підтримці гірничих виробок глибоких вугільних шахт. Він опублікував 162 роботи, зокрема 109 статей, п’ять монографій та п’ять навчальних посібників. Роботи М. М. Касьяна публікувалися не лише у вітчизняних виданнях, а й у Росії, Польщі, Чехії, Словаччині, Болгарії, Германії.

Враховуючи побажання виробничників, з 1999 р. кафедра приймає студентів на спеціалізацію «Відкриті гірничі роботи». У 2008 р. до складу кафедри «Розробка родовищ корисних копалин» був приєднаний колектив кафедри «Гірнича геомеханіка».

Перший випуск гірничих інженерів відбувся у 1924 р. У подальші роки кількість гірничих інженерів безперервно зростала. За роки існування кафедри підготовлено понад 13000 гірничих інженерів. Деякі студенти факультету проходили повний курс навчання в Гірничо-металургійній академії у Кракові (Польща). Високий рівень професійної підготовки студентів, що навчаються на кафедрі, підтверджується тим, що протягом останніх 15 років вони є призерами і переможцями всеукраїнських олімпіад за фахом РРКК.

З моменту організації кафедри її співробітники видали більше 40 підручників і навчальних посібників. Багато підручників були оригінальними і єдиними у своєму роді. Так підручники за редакцією професора Г. І. Гойхмана «Розбір систем розробки вугільних родовищ Донецького басейну» (1950) і «Задачник з підземної розробки вугільних родовищ» (1951) витримав п’ять видань, а підручники за редакцією проф. О. М. Найдиша «Розкриття і підготовка вугільних пластів» (1963) і проф. С. М. Ліпковича «Основи проектування вугільних шахт» багато років залишалися методологічною основою постановки і вирішення завдань гірничого виробництва в масштабах колишнього СРСР і України. Підручники, видані останніми роками за редакцією проф. Д. В. Дорохова «Технологія підземної розробки родовищ корисних копалин» (1997) і проф. І. Ф. Ярембаша «Виробничі процеси в очисних вибоях вугільних шахт» (1999) відрізняються тим, що виклад матеріалу в них має аналітичний, а не описовий характер і дозволяє вирішувати гірничі завдання відповідно до нормативних документів, прийнятих у вугільній промисловості.

За минулі роки колективом кафедри виконаний великий обсяг наукових досліджень із господарської і бюджетної тематики, що дозволив розробити для вугільної промисловості низку прогресивних способів і технологій ведення очисних і підготовчих робіт. Проф. С. М. Ліпкович вперше у вітчизняній практиці запропонував новий спосіб підготовки шахтних полів — погоризонтний, який широко застосовується на шахтах Донбасу. Професори Н. І. Жизлов і Д. В. Дорохов запропонували і випробували на практиці систему розробки крутих викидонебезпечних пластів діагональними вибоями, яка значно знижує вірогідність виникнення раптових викидів в очисних вибоях. Під керівництвом проф. К. Ф. Сапицького розроблені й випробувані в шахтних умовах нові технологічні схеми безлюдної виїмки вугілля з використанням скреперостругів. За наслідками наукових досліджень на кафедрі підготовлено і захищено 21 докторська і більше 200 кандидатських дисертацій, опубліковано дев’ять монографій, отримано близько 150 авторських свідоцтв на винаходи і патентів.

Кафедра організовує навчальний процес для 16 спеціальностей гірничого та інших профілів і випускає студентів зі спеціальності «Розробка родовищ корисних копалин». Гірничий інженер, що закінчив ВНЗ за цією спеціальністю, є провідним керівником і організатором виробництва на гірничодобувних підприємствах. Програмами підготовки передбачається отримання студентами знань в обсязі, необхідному для забезпечення технічного прогресу у вугільній промисловості на базі комплексної механізації й автоматизації виробничих процесів. У навчальному процесі широко використовуються різні технічні засоби навчання (навчальне телебачення, комп’ютерні класи), макети систем розробки вугільних пластів, моделі обладнання для виїмки вугілля.

Основні напрями наукової роботи кафедри такі:

– створення безлюдних і безвідходних технологій видобутку вугілля з дуже тонких пологих і крутих вугільних пластів;

– створення технологічних схем виїмки вугілля на великих глибинах;

– розробка високоефективних засобів і способів охорони підготовчих виробок;

У свої науковій і педагогічній діяльності кафедра РРКК підтримує тісний зв’язок зі спорідненими кафедрами провідних вищих навчальних закладів України і країн СНД. Ділові зв’язки налагоджені з відомими науково-дослідницькими інститутами: Інститутом проблем комплексного освоєння надр (ІПКОН), ДонВугІ, ДонДІПРОШахт, Інститутом гірничої справи ім. А. А. Скочинського (Росія) та іншими. Кафедра також підтримує давні й міцні зв’язки із Сілезьким політехнічним інститутом (Польща), Остравським гірничо-металургійним інститутом (Чехія). Спільно із зарубіжними ВНЗ проводяться наукові дослідження, друкуються монографії і статті. Результати наукової діяльності кафедри регулярно публікуються у провідних науково-технічних журналах країни, а також Росії, Польщі і Чехії. Багато наукових розробок захищено авторськими свідоцтвами. Співробітники кафедри отримали близько 150 патентів і авторських свідоцтв на винаходи. Четверо викладачів підготували й захистили кандидатські дисертації, навчаючись в аспірантурі Польщі й Чехії. Кілька співробітників брали участь у підготовці фахівців-гірників у технічних університетах Алжиру. Викладачі кафедри були активними учасниками міжнародних наукових конференцій у Чехії, Польщі, Німеччині, КНДР, Австралії.

Випускники кафедри працюють переважно на шахтах Донецького басейну, а також у проектних і науково-дослідних інститутах.

Підготовку фахівців для зарубіжних країн кафедра почала у 1952 р. У 1957 р. відбувся перший випуск гірничих інженерів із Польщі і Чехословакії. Всього ж за цей час дипломи гірничих інженерів отримали 86 студентів із країн Європи, Азії, Африки і Латинської Америки. З 1975 р. на кафедрі підготовлено 18 кандидатів технічних наук для Польщі, В’єтнаму, Сирії, Беніну, Нігерії.

Кафедра «Охорона праці й аерологія» бере свій початок із кафедри «Руднична вентиляція і гірничорятувальна справа», яка була створена у 1939 р. після поділу гірничої кафедри. Першим завідувачем кафедри був професор В. І. Бєлов, заслужений діяч науки й техніки, що завідував до цього гірничою кафедрою.

У післявоєнні роки відбувався подальший розвиток кафедри: була створена лабораторія, організована підготовка гірничих інженерів за фахом «Підземна газифікація вугілля», водночас проводилися дослідження, які дозволили поліпшити провітрювання низки шахт Донбасу.

У роки війни, перебуваючи в евакуації в Прокоп’євську, кафедра на чолі із проф. В. І. Чистовим продовжувала підготовку гірничих інженерів і дослідження провітрювання й теплового режиму шахт Кузбасу. Після повернення на Донбас розпочалася робота з відбудови приміщень і лабораторій кафедри, у якій за проектом ЦАДІ ім. Жуковського була споруджена унікальна і єдина серед вищих навчальних закладів України аеродинамічна труба, подарована інституту в 1947 р. керівниками паливної промисловості країни, випускниками інституту А. Н. Задемидько й О. Ф. Засядько.

Одночасно з підготовкою гірничих інженерів колектив кафедри проводив дослідження провітрювання, газового, теплового й пилового режимів роботи шахт Донбасу, за результатами яких під керівництвом проф. В. І. Бєлова були захищені перші дисертації — кандидатські К. А. Корепановим (1951) і Б. І. Медведєвим (1953), докторська В. І. Чистовим (1953).

У 1949 р. кафедра розділилася на дві: «Руднична вентиляція» (завідувач — проф. В. І. Бєлов) і «Техніка безпеки» (завідувач — доц. Н. К. Цольвег). Пізніше, у 1955 р., кафедри об’єдналися в одну — «Руднична вентиляція й техніка безпеки» під керівництвом проф. В. І. Бєлова. Під керівництвом проф. В. І. Бєлова і проф. Б. І. Медведєва, які керували кафедрою 30 років (1961–1991), сформувалися наукові напрями кафедри: провітрювання й боротьба з метаном і вугільним пилом, прогноз і регулювання теплового режиму.

У 1964 р. кафедра знову розділилася на дві: «Руднична вентиляція» на чолі з доц. Б. І. Медведєвим й «Техніка безпеки» із проф. В. Я. Балтайтисом.

На кафедрі «Руднична вентиляція» у 1960–1970 рр. захистили кандидатські дисертації В. К. Чуркін (1966), О. А. Лопатов, І. Ф. Морозов та І. Ф. Ярембаш (1967). Ці роки були позначені бурхливим розвитком наукових досліджень у галузі прогнозу й регулювання теплового режиму глибоких шахт, боротьби з раптовими викидами вугілля й газу відповідно до координаційних планів найважливіших НДР країни. За результатами цих досліджень було захищено дев’ять кандидатських дисертацій.

У 1980–1990 рр. удосконалювалося методичне забезпечення навчальних дисциплін, оновлювалася лабораторна база, розширювалася тематика лабораторних робіт. Були видані численні методичні вказівки з різних дисциплін, навчальні посібники. Спільно з кафедрою «Охорона праці» підготовлено й видано протягом 1964–1992 рр. 28 республіканських науково-технічних збірників «Розробка родовищ корисних копалин». У ці роки під керівництвом проф. В. І. Медведєва було захищено п’ять кандидатських дисертацій.

За результатами конкурсів і наукових праць студентів отримано 13 республіканських і три всесоюзні дипломи.

З 1991 по 1997 р. кафедрою завідував д. т. н., проф. О. М. Морев, який раніше працював заступником директора МакНДІ. В 1994 р. на замовлення ГВГРС України кафедра організувала підготовку гірничих інженерів з додатковим вивченням проблем гірничорятувальної справи. Протягом 1997–2000 рр. було випущено 120 гірничих інженерів-гірничорятувальників. У 1995 р. спільно з кафедрою «Охорона праці» було розпочато підготовку гірничих інженерів за спеціалізацією «Охорона праці в гірничому виробництві».

У 1997 р. кафедри «Руднична вентиляція» й «Екологія» були об’єднані в одну — «Аерологія й екологія» під керівництвом проф. Е. С. Матлака.

З метою поліпшення якості підготовки фахівців у вересні 1964 р. була заснована кафедра «Охорона праці й гірничорятувальна справа», яку очолив відомий фахівець-виробничник, керівник воєнізованих гірничорятувальних частин Луганської області, д. т. н., професор Віктор Янович Балтайтис.

Проф. В. Я. Балтайтис був досвідченим викладачем і науковцем, фахівцем у галузі пожежної профілактики й гасіння пожеж. Він опублікував понад 90 наукових праць, серед них кілька монографій і підручників. Підготував трьох докторів і 14 кандидатів технічних наук, є автором чотирьох впроваджених у виробництво винаходів.

У 1978 р. кафедру очолив д. т. н., проф. В. І. Ніколін, який працював у МакНДІ завідувачем відділу з боротьби з викидами вугілля, породи й газу. Наступного року при кафедрі була створена галузева лабораторія з боротьби із раптовими викидами вугілля й газу Мінвуглепрому УРСР, а через рік кафедра перейменована в «Охорону праці й навколишнього середовища».

На кафедрі активно проводилася науково-дослідна робота, характерною була творча діяльність викладачів: підготовка спільно зі студентами статей, монографій, одержання авторських посвідчень на винаходи, публікація навчальних посібників.

Тільки у 1970–1980 рр. викладачами кафедри було опубліковано більше 150 статей, брошур, монографій, за результатами конкурсів студентських робіт отримано 32 дипломи. Проф. В. І. Ніколін підготував трьох докторів і 17 кандидатів технічних наук. Серед них багато відомих науковців, організаторів виробництва, викладачів, підприємців.

У 1994 р. у зв’язку з реорганізацією кафедра почала називатися «Охорона праці». У 1996 р. В. І. Ніколін обраний членом-кореспондентом Академії гірничих наук України. У 2000 р. уперше в регіоні відбувся випуск фахівців з охорони праці.

У лютому 2001 р. була створена об’єднана кафедра «Охорона праці й аерологія». Завідувачем був призначений д. т. н., проф. Ю. Ф. Булгаков, відомий фахівець у галузі боротьби з рудничними пожежами, який раніше працював завідувачем лабораторії гасіння підземних пожеж шахт інституту НДІГД. Ю. Ф. Булгаков також є директором Інституту гірництва та геології.

В останні роки кафедра поповнилася досвідченими виробничниками, відомими науковцями. До її складу ввійшли лауреат Державної премії в галузі науки й техніки, доц., к. х. н. Г. Н. Опецьків, який працював директором Всесоюзного науково-дослідного інституту реактивів і матеріалів для електронної техніки, а також доц., к. т. н. В. А. Трофимов — завідувач лабораторії гірничої інформатики НДІГС.

Кафедра «Будівництво шахт і підземних споруд». Кафедру організовано у 1929 р. під назвою «Проходка шахт». У 1931 р. її було названо кафедрою «Шахтне будівництво». За змістом своєї роботи вона була провідною в підготовці інженерів-шахтобудівників. Наприкінці 1936–1937 навчального року кафедру шахтного будівництва було знову перейменовано в кафедру «Проведення і кріплення гірничих виробок» у складі гірничого факультету. У 1964 р. останню перейменували на «Проведення й кріплення гірничих виробок і буропідривні роботи», а в 1971 р. — на «Будівництво шахт і підземних споруд». З 1944 до 2009 р. кафедра входила до складу гірничо-геологічного факультету.

У різні роки завідувачами кафедри були професори, к. т. н. К. В. Панько, В. П. Бєліков, Б. М. Крамарєв (1944–1946), доценти, кандидати технічних наук Л. Д. Бейлін (1946–1956), А. М. Янчур (1957–1958), В. В. Орлов (1959–1964), професори, кандидати технічних наук П. Я. Таранов (1964–1971), О. Г. Гузєєв (1971–1987), проф., д. т. н. М. І. Большинський (1987–1995).

Із середини 1995 р. кафедру очолює М. Р. Шевцов — д. т. н., проф., заслужений винахідник УРСР, лауреат премії ім. академіка О. О. Скочинського.

За минулі роки кафедра підготувала близько 3880 гірничих інженерів-будівельників, стала гарною школою для вітчизняних і зарубіжних спеціалістів. Серед її випускників багато відомих шахтобудівників-виробничників: Д. І. Маліованов, А. В. Биков, В. В. Левіт, О. А. Пшеничний, М. П. Давидов, В. Я. Власенков, А. С. Шульга, І. М. Беркович та інші.

Викладацький склад кафедри формувався переважно із кращих випускників інституту, серед яких — засновники сучасної методології підготовки гірничих інженерів-будівельників не лише в Україні, а й у країнах колишнього СРСР. Викладачами кафедри опубліковано 34 підручники і навчальні посібники, численні методичні розробки. Підручник проф. П. Я. Таранова «Буровзрывные работы» витримав чотири видання і вже тривалий час використовується у навчальному процесі. Проф. О. Г. Гузєєв уперше в СРСР підготував навчальний курс «Проектування будівництва гірничих підприємств», який на державному рівні було введено в типові навчальні плани шахтобудівної спеціальності. Його перший підручник із цього курсу витримав два видання. Проф. Н. Р. Шевцов уперше запровадив у навчальний процес шахтобудівної спеціальності новий курс — «Вибухозахист гірничих виробок».

Викладачі й наукові співробітники кафедри виконали великий комплекс досліджень, результати яких визнано в гірничій галузі. Це, зокрема, технологія кріплення стволів без спорудження опорних вінців (доц. Л. Д. Бейлін), технологія проведення гірничих виробок із використанням контурного підривання (проф. П. Я. Таранов і доц. О. Г. Гудзь), спосіб оцінки вибухонебезпечного захоронення аварійного реактора Чорнобильської АЕС (проф. М. Р. Шевцов) тощо. За результатами досліджень опубліковано 85 монографій, отримано понад 150 авторських свідоцтв і патентів на винаходи, опубліковано більше 4500 статей, захищено сім докторських і понад 40 кандидатських дисертацій, зокрема за останні 10 років — десять кандидатських і дві докторських.

На кафедрі сформувалися три основні наукові напрями: проектування, будівництво і реконструкція підземних споруд (керівник — проф. Б. А. Лисіков); безпека й ефективність буропідривних робіт (керівник — проф. М. Р. Шевцов); геомеханіка гірських порід і науково-технічні принципи спорудження вертикальних стволів (проф. В. В. Левіт).

Кафедра укомплектована кваліфікованими й досвідченими викладачами, із них — троє професорів, семеро доцентів, старший викладач та асистент. За сумісництвом на кафедрі працюють такі відомі організатори виробництва й господарники, як проф., д. т. н. В. В. Левіт — заступник директора шахтобудівельної компанії ВАТ «Трест «Донецькшахтопроходка»; доц., к. т. н. Ю. О. Пшеничний — заступник головного інженера ВАТ «Трест «Донецькшахтопроходка».

Кафедра «Збагачення корисних копалин» — один із найстаріших навчальних підрозділів Донецького національного технічного університету — раніше входила до складу факультету енергомеханіки та автоматизації. Вона почала свою діяльність у 1927 р. Її засновником і першим завідувачем був відомий учений, д. т. н., проф. Є. Ф. Меллер.

За порівняно короткий термін була створена матеріальна база кафедри, яка включала не лише лабораторне устаткування, а й напівпромислову установку для збагачення вугілля. Це забезпечувало високий рівень навчання студентів і дозволяло проводити дослідження на збагачуваність вугілля різних родовищ Донбасу, Уралу і Кавказу з метою розробки і впровадження раціональних схем збагачувальних фабрик.

Вже у 1930 р. відбувся перший випуск семи інженерів-збагачувальників. Успішна робота кафедри в перші роки її існування дозволила вирішити серйозну проблему того часу — підготувати інженерні кадри для керівництва галуззю збагачення вугілля. Водночас проводилася робота з формування науково-педагогічних кадрів. У 1936 р. на кафедрі почала працювати аспірантура. Серед перших її випускників були майбутні відомі вчені Н. Ф. Брізінов і М. Г. Єльяшевич.

У роки Великої Вітчизняної війни в евакуації кафедра продовжувала підготовку кадрів, здійснювала науково-дослідну роботу.

Розробки її працівників сприяли швидкому будівництву і пуску збагачувальних фабрик із пневматичним методом збагачення на шахтах Ленінськ-Кузнецька і Прокоп’євська. У важкий час війни співробітниками кафедри було організовано виробництво наповнювача для протигазів.

З 1942 р. кафедру очолила к. т. н., доц. М. Г. Єльяшевич, прекрасний учений і керівник. Цю посаду вона займала, захистивши докторську дисертацію; до 1977 р. М. Г. Єльяшевич заснувала наукову школу флотації кам’яного вугілля і антрацитів Донбасу, керувала роботами з впровадження перших флотаційних відділень на вуглезбагачувальних фабриках. Завдяки її діяльності була створена карта флотування вугілля Донбасу, вона — автор більше 200 наукових робіт і двох монографій із цієї теми.

Після звільнення Донбасу викладачі кафедри і студенти брали активну участь у відновленні зруйнованих навчальних корпусів і лабораторій. Одночасно тривала масштабна робота з підготовки фахівців для вуглезбагачувальних фабрик регіону, широкого впровадження флотаційного методу збагачення вугільних шламів.

З 1962 р. на кафедрі відновила свою роботу аспірантура за фахом «Збагачення корисних копалин», до якої щорічно приймали одного-двох аспірантів. За роки існування кафедри під керівництвом провідних викладачів підготовлено близько 60 кандидатів і три доктори технічних наук. Два кандидати наук було підготовлено для зарубіжних країн. За період з 1962 р. дипломи гірничих інженерів-збагачувачів одержали близько 130 громадян В’єтнаму, Монголії, Куби, Лаосу, Алжиру, Ефіопії, Гани, Афганістану та інших країн.

Зростання обсягів збагачення вугілля, розвиток технології їх переробки, специфіка використовуваного устаткування і необхідність електрифікації і автоматизації виробничих процесів зумовили необхідність підготовки фахівців у цих галузях. З ініціативи проф. М. Г. Єльяшевич і доц. А. Г. Лівінцева на кафедрі з 1969 р. почалася підготовка інженерів за спеціальностями «Автоматизація процесів збагачувальних фабрик» і «Електрифікація і автоматизація збагачувальних фабрик».

У 1969 р. при кафедрі відкрилася нова спеціальність — «Машини і устаткування збагачувальних фабрик», яка у 1993 р. була перетворена на спеціальність «Електромеханічне устаткування збагачувальних фабрик».

Колектив кафедри проводить інтенсивну наукову роботу. Викладачі й співробітники виконують дослідження у різних наукових напрямах. Важливими серед них є «Флотаційне збагачення сірки, графіту і вугілля, пошук і впровадження нових реагентів», «Дослідження процесів в замкнутих технологічних циклах», «Автоматизація виробничих процесів».

При кафедрі працює лабораторія з дослідження промислових викидів у складі чотирьох співробітників. Основною її функцією є розробка документів, що обґрунтовують оптимальні обсяги викидів для промислових підприємств. Лабораторія забезпечує необхідну точність вимірювань і розрахунків, об’єктивність і достовірність їх результатів відповідно до державних стандартів.

Протягом 1977–1987 рр. кафедрою завідував к. т. н., доц. М. Д. Оглоблін, відомий фахівець у галузі флотаційних методів збагачення і переробки корисних копалин. Під його керівництвом проводилися дослідження з парової подачі реагентів у процес флотації.

У 1987 р. кафедру очолив д. т. н., проф. А. Т. Єлишевич — провідний фахівець із брикетування, переробки і масляної селекції корисних копалин. Під його науковим керівництвом і за безпосередньої участі співробітники й викладачі кафедри підготували та успішно захистили п’ять дисертаційних робіт на здобуття вченого ступеня кандидата технічних наук і дві — доктора технічних наук.

Колектив кафедри збагачення корисних копалин. Зліва направо: сидять:
пров. спеціаліст А. С. Таболін, ст. лаб. А. Л. Пєкова, доц. В. М. Самилін, доц. В. О. Смірнов,
проф. П. В. Сергєєв, доц. М. В. Сухін, проф. В. С. Білецький, інж. О. А. Сербіненко;
стоять: доц. С. Л. Букін, асист. Т. А. Гавриленко, ст. викл. О. М. Корчевський, інж. С. С. Бондаренко,
майстер виробничого навчання В. Л. Філипенко, лаборант І. А. Коробкова,
зав. кафедри О. І. Назимко, проф. Ю. Л. Папушин, ст. викл. Н. А. Звягінцева, зав. лаб. О. І. Рудакова,
ст. лаб. Н. О. Бондаренко, асист. О. С. Голіков, інж. К. О. Лисєнко

Протягом тринадцяти років (1994–2007) кафедрою успішно керував к. т. н., проф. Ю. Л. Папушин. Під його керівництвом кафедра неодноразово нагороджувалася грамотами і дипломами, займала одне з провідних місць із науково-дослідної роботи серед випускових кафедр ДонНТУ. У ці роки за активної участі провідних викладачів кафедри (проф. Ю. Л. Папушин, В. С. Білецький, О. І. Назимко, доц. В. О. Смірнов, В. М. Самилін) видано шість навчальних посібників, п’ять монографій, низку словників і «Гірничий енциклопедичний словник» у 3-х томах. Викладачі й співробітники кафедри отримали більше 50 авторських свідоцтв і патентів України, за останні п’ять років опублікували понад 50 статей у спеціалізованих науково-технічних виданнях.

До 2009 року кафедра входила до складу факультету енергомеханіки та автоматизації.

Кафедра здійснює підготовку бакалаврів, фахівців і магістрів за фахом «Збагачення корисних копалин». Для бакалаврів та магістрів інших факультетів і спеціальностей викладачі кафедри проводять лекції, практичні й лабораторні заняття з курсів: технологія переробки корисних копалин, збагачення корисних копалин, процеси і машини збагачувальних фабрик, метрологія, стандартизація і управління якістю продукції, хімічні й фізичні процеси виробництва. Для студентів французького та німецького факультетів читаються загальні курси французькою і німецькою мовами.

Підготовка майбутніх фахівців здійснюється у десяти навчальних і дослідницьких лабораторіях, аудиторії для курсового й дипломного проектування, п’яти спеціалізованих аудиторіях, обладнаних комп’ютерною і мультимедійною технікою. Навчання проводять кваліфіковані фахівці — три доктори і п’ять кандидатів технічних наук, а також досвідчені старші викладачі й асистенти, майстер виробничого навчання і лаборанти.

Крім того, проводиться серйозна методична робота: всі курси забезпечені методичними вказівками, розроблені програмні модулі для розрахунків технологічних схем збагачення корисних копалин, які використовуються в курсовому і дипломному проектуванні.

Підвищенню якості освіти сприяють три філіали кафедри, створені на провідних збагачувальних фабриках Донбасу, галузева лабораторія кафедри, яка забезпечує контроль забруднення атмосфери при роботі збагачувальних фабрик і розробку заходів із поліпшення екологічної обстановки в регіоні, а також атестована хімічна лабораторія контролю якості вуглезбагачувального виробництва.

Про високий рівень підготовки фахівців свідчать матеріали конференцій молодих збагачувачів України, які з 1992 р. проводяться на базі кафедри. Викладачі постійно беруть участь у роботі міжнародних конференцій: «Збагачення корисних копалин», «Форум гірника» (НГУ), «Тиждень гірника» (МГГУ), «Вібрації в техніці і технологіях», «Вітчизняний та міжнародний досвід переробки відходів», «Сталий розвиток гірничо-металургійної промисловості», симпозіуму «Якість мінеральної сировини», польсько-українського форуму в рамках Міжнародного гірничого форуму «Підземна експлуатація» (Краків). У 2006 р. проф. О. І. Назимко представляла кафедру на XV Міжнародному конгресі зі збагачення вугілля (м. Пекін), де її доповідь була відзначена заохочувальним призом.

Сьогодні колектив кафедри успішно працює на чолі із завідувачем — д. т. н., проф. О. І. Назимко. За роки свого існування кафедра підготувала тисячі кваліфікованих фахівців. Більшість інженерно-технічних керівників виробництв (директори, головні інженери вуглезбагачувальних фабрик, керівники інших підприємств у різних галузях) — випускники кафедри, вони вміло використовують на практиці знання, здобуті за роки навчання в університеті.

Кафедра управління виробництвом. Сьогодні у Донецькому промисловому регіоні існує великий попит на фахівців, які володіють основними принципами менеджменту, інноваційної діяльності підприємства, сучасними комп’ютерними технологіями та здатні правильно орієнтуватися у проблемах ринкової економіки.

Із метою підготовки саме таких фахівців і була створена в 1998 р. кафедра управління виробництвом.

Засновником і першим завідувачем кафедри з 1998 до 2002 р. був професор, д. т. н. Ю. В. Бондаренко, який зробив великий внесок у становлення й розвиток кафедри. Завдяки його зусиллям був сформований науково-педагогічний склад нової кафедри, підготовлена відповідна матеріальна база: створені лекційні телеаудиторії, комп’ютерні класи й центр вивчення іноземних мов. У 2008 р. кафедрі присвоєно його ім’я.

Справу першого завідувача продовжують його учні й колеги. З 2002 р. до 2005 р. кафедру очолював професор І. І. Гомаль, а з жовтня 2005 р. — доктор економічних наук О. В. Мартякова, фахівець у галузі економічно-соціальних проблем. Одночасно вона є керівником відділу Інституту економіки промисловості Національної академії наук України.

З 1998 р. кафедра здійснювала підготовку фахівців із двох спеціальностей — «Менеджмент зовнішньоекономічної діяльності» (МЕД) і «Менеджмент організацій» (МРКК) з отриманням другого диплома за фахом «Розробка родовищ корисних копалин». Крім того, зараз на кафедрі викладаються економічні й фінансові курси для студентів спеціальностей «Менеджмент природоохоронної діяльності», «Електромеханічне устаткування енергоємних виробництв» і «Шахтне й підземне будівництво». З 2006 р. була припинена підготовка фахівців зі спеціальності МРКК. Замість неї відкритий новий напрям підготовки студентів — «Менеджмент організації у базових галузях промисловості» (МОП). Майбутні менеджери поглиблено вивчають англійську мову. Для студентів спеціальностей МЕД обов’язкове вивчення двох іноземних мов. Для всіх охочих проводиться факультативне вивчення польської мови. У 2009 р. на кафедрі відкрита нова спеціалізація — «Управління гірничими підприємствами» (УГП) у рамках спеціальності «Розробка родовищ корисних копалин».

Кафедра проводить велику науково-дослідницьку роботу. Основними напрямами досліджень є: «Управління техніко-економічним потенціалом системи вуглевидобувних підприємств в умовах фінансових, екологічних і соціальних обмежень» та «Економічна оцінка розвитку вугільних шахт в умовах ресурсозбереження й формування конкурентного ринкового середовища» (науковий керівник — д. е. н., проф. О. В. Мартякова).

Об’єднання на одній кафедрі фахівців вищої економічної і технічної підготовки створює унікальний науковий потенціал для досліджень сучасних соціально-економічних проблем, проблем керування виробництвом та підготовки на цій основі фахівців вищої кваліфікації.

Кафедра історії і права. У серпні 1958 р. у Донецькому індустріальному інституті кафедру марксизму-ленінізму було розділено на дві самостійні кафедри — «Історії КПРС» і «Філософії». У 1990 р. кафедру «Історії КПРС» було перейменовано на кафедру «Політичної історії», а в червні 1992 р. — на кафедру історії. У вересні 1994 р. до складу кафедри увійшла секція правознавства, у зв’язку з цим у січні 2001 р. кафедру перейменовано на кафедру «Історії і права».

На кафедрі працюють двоє докторів історичних наук, професори, 10 кандидатів наук, доцентів, троє старших викладачів. У різні роки кафедрою марксизму-ленінізму керували Р. І. Ройблат (1943–1945), В. І. Савчук (1945– 1949), С. С. Гольцова (1949–1953), М. В. Арамбалик (1953–1956). Завідувачами кафедри «Історії КПРС» були М. Ф. Хорошайлов (1956–1960), Г. Я. Пономаренко (1960–1973), М. П. Титенко (1974–1984). Із 1984 р. її очолює проф. А. О. Саржан.

У 1950–1960-х рр. основу кафедри становили викладачі — учасники Великої Вітчизняної війни — М. Ф. Хорошайлов, Г. Я. Пономаренко, М. П. Титенко, Ю. Є. Зик, Г. Я. Гальченко, О. М. Максимов, М. В. Старожилов, М. Г. Пасічник. Деякі з них мали досвід роботи в партійних органах, інші поповнювали викладацький склад після закінчення вищих навчальних закладів.

У ці роки кафедра проводила велику навчально-методичну, наукову та громадську роботу. Було зроблено суттєвий внесок у дослідження історії Донецького регіону. Проф. М. Ф. Хорошайлов видав дві монографії з історії відновлення повоєнного Донбасу, доц. О. М. Максимов — монографію з історії розвитку Донбасу на початку ХХ ст., М. В. Старожилов — з історії партизанського руху в Україні, Л. Т. Прокоф’єва — з історії громадянської війни на Донбасі. Колектив кафедри також брав участь у підготовці фундаментальних наукових праць, колективних монографій, зокрема роботи «Історія технічного розвитку вугільної промисловості Донбасу» (1969). Викладачі кафедри активно займалися просвітницькою та виховною діяльністю — читали лекції для населення Донецької області, проводили бесіди зі студентами з актуальних питань внутрішньої та зовнішньої політики держави.

У 1970–1980 рр. кафедра поповнилася молодими фахівцями. Більшість із них захистили кандидатські дисертації і з часом замінили старше покоління. Деякі, пройшовши кафедральну школу, очолили гуманітарні кафедри інших вузів. Викладачі кафедри доц., к. і. н. М. М. Кузьменко, В. Г. Ляшенко, Г. С. Бігун стали завідувачами кафедр гуманітарних дисциплін вищих навчальних закладів Донецька. В. А. Палкін став ректором економіко-фінансового інституту, проф. І. П. Навка — нині проректор ДонНТУ з міжнародних відносин.

Нові часи вимагали активізації навчально-методичної, наукової та виховної роботи. Викладачі кафедри розробляли нові курси, удосконалювали навчальні посібники, методичні вказівки. З кінця 1980-х років ХХ ст. кафедра почала викладати новий курс — «Політична історія», а з 1992 р. — «Історія України». Основні курси доповнювалися спеціальними, зокрема такими, як «Історія Донбасу», «Історія світової цивілізації», «Історія науки і техніки», та інші. Поряд з історичними забезпечувалося викладання правових дисциплін: з 1994 р. — правознавство, з 1997 р. — конституційне право.

Кафедра ініціювала й брала активну участь в організації наукових конференцій, підтримувала творчі зв’язки з історичними кафедрами інших вищих навчальних закладів — Київського політехнічного інституту, Московського автодорожнього інституту та ін.

У кінці 1990-х — на початку нового століття зріс науковий потенціал кафедри. В цей час докторські дисертації захистили В. В. Липинський та завідувач кафедри А. О. Саржан. Розширився спектр наукових досліджень, підвищився їхній рівень. У 1998 р. А. О. Саржан опублікував монографію «Соціально-економічні та політичні процеси у Донбасі (1945–1998 рр.)». Після захисту докторської дисертації він сконцентрував зусилля на вивченні історико-економічних проблем. Його основним науковим інтересом є регіональна історія та соціально-економічний розвиток Донбасу. Він опублікував більше 150 наукових робіт, із них три — монографії, присвячені регіональному розвитку України, два підручники — «Історія України» і «Інтелектуальна власність», п’ять одноосібних навчальних посібників — «Новітня історія Донбасу» і «Новітня історія України», опубліковані з грифом Міністерства освіти і науки України. Проф. В. В. Липинський розробляє науковий напрямок «Освіта в Україні і світі», вивчає історію цивільної та духовної освіти, концепції, моделі та філософію освіти, виховання національної інтелектуальної еліти, є автором майже 200 наукових робіт, зокрема чотирьох монографій, серед яких «Становлення та розвиток нової системи освіти в УРСР у 1920-ті роки» та інші. Активну наукову роботу проводить доц. В. К. Губарев. Він є автором близько 90 статей, нарисів і новел з історії середньовіччя, кількох навчальних посібників з історії України.

В умовах переходу вищої освіти України на Болонську систему на кафедрі було перебудовано організаційну й методичну роботу: розроблені нові навчальні програми, їх методичне забезпечення, з усіх курсів видані методичні посібники. В останні роки викладачами розроблені навчальні посібники з історії України для студентів денної та заочної форм навчання, навчальний посібник із курсу «Інтелектуальна власність», методичні рекомендації до індивідуальних занять і самостійної роботи студентів з історії України, правознавства, інтелектуальної власності. Загалом за останні десять років було опубліковано понад 20 методичних посібників, зріс рівень науково-дослідної роботи колективу, з’явилися її нові форми. Важливим науковим напрямом досліджень кафедри стала проблема історії соціально-економічного розвитку регіонів України у другій половині ХХ ст. У межах цієї тематики кафедра організувала три всеукраїнські наукові конференції. У них взяли участь історики, економісти, політологи університетів та інститутів Києва, Одеси, Запоріжжя, Дніпропетровська, Харкова, Херсону, Івано-Франківська.

Останнім часом активізувалася діяльність кафедри з організації науково-дослідної студентської роботи. Протягом 1999–2009 рр. колектив провів сім науково-практичних конференцій, на яких обговорювалися актуальні проблеми політичного, соціально-економічного, суспільного та правового розвитку України.

Гірничо-геологічний факультет є одним із найстаріших в університеті. Його засновано в 1931 р. одночасно з організацією геологічної кафедри. У перші роки на факультеті здійснювалася підготовка гірничих інженерів та інженерів-шахтобудівників.

У 1941 р. проведено перший набір студентів-геологів. У тому ж році факультет було перейменовано на геологорозвідувальний. Однак почалася війна, яка внесла серйозні корективи в життя факультету. Заняття припинилися, юнаки пішли до війська, дівчата працювали на оборонних спорудженнях. Відомо, що ніхто з геологів того набору не евакуювався.

Каракозов Артур Аркадійович

Декан гірничо-геологічного факультету. Кандидат технічних наук, доцент

Народився 27 липня 1964 р.
Після закінчення у 1986 р. Донецького політехнічного інституту почав працювати в ДПІ інженером науково-дослідного сектору, а потім — асистентом. У 1993 р. захистив кандидатську дисертацію з технічних засобів ліквідації аварій у свердловинах. Обіймав посади доцента, завідувача кафедри, декана, заступника директора Інституту гірництва і геології. Основні наукові напрями: буріння геологорозвідувальних свердловин на шельфі; ударні механізми для буріння свердловин і ліквідації аварій. Під його керівництвом захищено дві кандидатські дисертації.
А. А. Каракозов — автор 245 публікацій, зокрема (у співавторстві): однієї монографії, трьох навчальних посібників (два — із грифом МОН України) та 111 авторських свідоцтв і патентів. За активну винахідницьку діяльність нагороджений знаком «Творець» Державного департаменту інтелектуальної власності. Є одним із розробників заглибних установок для буріння геологорозвідувальних свердловин на шельфі, які в 2010 р. були відзначені срібною статуеткою «Святий Георгій» на XI Міжнародному форумі «Високі технології XXI сторіччя» (м. Москва).

У 1943 р., коли інститут було евакуювано в м. Прокоп’євськ, відбувся перший набір студентів-маркшейдерів. У роки евакуації кафедри факультету перебували у складі гірничого факультету, який очолювала проф. М. Г. Єльяшевич.

У 1944 р. після повернення інституту в Донецьк геологорозвідувальний факультет було відновлено. Його деканом став доц. П. Я. Таранов, а з 1949 до 1954 р. — доц. І. Л. Нікольський.

У ці роки на факультеті виконувався великий комплекс маркшейдерсько-геодезичних досліджень. Особлива увага була зосереджена на якнайшвидшому забезпеченню роботи Микитівського ртутного родовища. Ці дослідження мали державне значення, тому що потрібно було відновити втрачену в роки війни геологічну й маркшейдерську документацію найбільшого ртутного родовища країни. Робота здійснювалася під керівництвом завідувача кафедри маркшейдерської справи проф. Д. М. Оглобліна. Геологічні дослідження по цьому родовищу виконував І. Л. Нікольський. Пізніше аналогічні роботи було виконано у Криворізькому басейні, на Зангезурському поліметалевому руднику, Коунрадському родовищі молібдену, Каджаранському мідно-молібденовому і Тирнаузькому вольфрамо-молібденовому родовищах. Протягом 1954– 1956 рр. факультет очолював доц. В. К. Куліковський, випускник Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка.

У березні 1957 р. геологорозвідувальний факультет реорганізувався у шахтобудівельно-маркшейдерський, а його деканом був призначений доц. В. В. Орлов.

За рік його замінив доц. Є. Л. Сє рік, а В. В. Орлов цілком присвятив себе науковій діяльності.

У 1959 р. у зв’язку з надлишком у промисловості геологів на факультеті було припинено набір студентів-геологів, а факультет об’єднано з гірничим.

Пізніше, у 1967 р., прийом студентів-геологів поновлюється, водночас відновлюється і діяльність геолого-маркшейдерського факультету, який очолив Є. Л. Сєрік. Пізніше — з 1968 до 1994 р. — його деканом був доц. М. П. Безпалий.

У ці роки на факультеті розпочато роботи зі створення технології та технічних засобів для розвідки шельфових родовищ у Баренцовому, Балтійському і Чорному морях та Тихого океану. Організовано галузеву лабораторію з цього напряму, де були розроблені унікальні заглибні установки для буріння свердловин. За період 1981–1991 рр. співробітниками лабораторії отримано більше 200 авторських свідоцтв на винаходи.

У 1976 р., враховуючи особливості підготовки фахівців, факультет було перейменовано на гірничо-геологічний. З 1994 р. його очолив д. г.-м. н., проф. А. М. Брижаньов, а з 1997 р. — к. т. н., проф. О. І. Калініченко (з 2002 р. — д. т. н.).

У 2008 р. деканом факультету обрано завідувача кафедри «Технології та техніки геологорозвідувальних робіт» доцента А. А. Каракозова. Він же був обраний деканом і після відновлення факультету у складі Інституту гірництва та геології в 2010 році.

Професорсько-викладацький склад факультету нараховує 64 особи, із них 11 професорів, докторів наук, 27 доцентів, кандидатів наук.

Факультет здійснює підготовку за програмами бакалавра, спеціаліста й магістра у таких напрямах підготовки: «Гірництво» за спеціальностями «Маркшейдерська справа» та «Буріння» зі спеціалізацією «Технологія і техніка розвідки родовищ корисних копалин»; «Геологія» за спеціальностями «Геологічна зйомка, пошук й розвідка» та «Економічна геологія»; «Екологія» за спеціалізацією «Екологічна геологія»; «Геодезія, картографія та землевпорядкування» за спеціальностями «Геодезія», «Геоінформаційні системи і технології», «Землевпорядкування і кадастр».

Кафедра «Геологія» була організована у 1931 р. Вона забезпечувала навчальний процес для студентів гірничого профілю. Вже у перші роки існування кафедри було створено геологічний і мінералогічний музеї, предметні кабінети й лабораторії. У 1937 р. члени Міжнародного геологічного конгресу під час екскурсії Донбасом відвідали інститут і приміщення кафедри. Вони високо оцінили експонати музею й оснащення лабораторій. Засновником кафедри та її першим завідувачем став проф. П. Ф. Чурін.

У 1941 р. уперше відбувся набір студентів на геологічну спеціальність. Із початком війни кафедра у складі інституту була евакуйована в м. Прокоп’євськ. Там її очолила відомий сибірський вчений-палеонтолог В. І. Попова. Після повернення інституту з евакуації кафедру у 1944 р. очолив к. г.-м. н. В. Н. Яковлєв, а з 1946 р. — к. г.-м. н. І. Л. Нікольський. Через рік, у 1947 р., завідувачем кафедри стала проф. О. Ф. Нейман, відомий учений-геолог, одна з перших жінок-геологів країни. Під її керівництвом відновлено геологічний музей і укомплектовано зразками різноманітних гірських порід і колекціями мінералів, унікальними художніми картинами (що відображають головні етапи розвитку біосфери), навчальними колекціями. У той час було визначено науковий напрям кафедри в галузі вивчення геології і вугленосності палеозойських відкладень Північного Кавказу і Донбасу.

У 1949 р. у зв’язку з переїздом проф. О. Ф. Нейман до Києва завідувачем кафедри став доц. В. В. Пермяков (1949–1957). Діяльність цього досвідченого і захопленого геологією фахівця сприяла вихованню молодих геологів. У той період на основі аналізу геологічних матеріалів по Північному Кавказу було захищено чотири кандидатські дисертації.

Протягом наступних 30 років (1957–1987) кафедру очолював Л. П. Нестеренко. У ці роки наукові дослідження кафедри були зосереджені на вивченні геології Донецького басейну. Л. П. Нестеренко в 1961 р. захистив докторську дисертацію, опублікував три монографії зі стратиграфії і речовинного складу пермських покладів Донбасу. Найбільше визнання фахівців отримала монографія «Нижнепермские отложенния Кальмиус-Торецкой котловины Донецкого бассейна» (1978), яка стала енциклопедичним посібником із пермських відкладів для всіх дослідників геології Донбасу.

Протягом 1987–1988 рр. кафедрою керував к. г.-м. н., доцент І. І. Цабут, а з 1989 р. її очолює к. г.-м. н., доцент В. І. Таранець.

Кафедра проводить заняття зі студентами семи факультетів із 20 геологічних дисциплін. В останні десятиріччя зусилля науковців кафедри зосереджено на вивченні геології Донбасу і граничних територій (стратиграфії і речовинного складу пермських відкладень, кам’яновугільних коралів, вуглепетрографії, гідрогеології, тектоніки, речовинного складу залізорудних родовищ Приазов’я). Викладачами кафедри захищено три докторські й 12 кандидатських дисертацій.

На сьогодні основна наукова проблематика досліджень пов’язана:

– з інженерною геоекологією і моніторингом геологічного середовища Донбасу (фізико-геологічні процеси, підтоплення освоєних територій підземними водами та ін.);

– із реконструкцією термальної історії розвитку осадкових басейнів із використанням даних фішн-трекового аналізу та трендів показника відбиття вітриніту;

– із оцінкою вуглеводневого потенціалу газо- і нафтоматеринських товщ осадкових басейнів, моделювання міграції та локалізації вуглеводневої сировини;

– із прогнозуванням малоаплітудної тектоніки, газоносності й викидонебезпечності вугільних пластів;

– з морфометричним аналізом скалярних геолого-геофізичних полів і цифрових геологічних моделей з використанням ГІС-технологій;

– з вивченням зсувних процесів, їх класифікацією та районуванням в умовах Донбасу;

– з вивченням стратиграфії та речовинного складу залізорудних родовищ Приазов’я.

Для виконання наукових досліджень викладачі активно залучають здібних студентів. За результатами наукової праці студентів кафедра була призером серед загальноінженерних кафедр університету. У 1999 р. при кафедрі організовано студентську філію американської асоціації геологів-нафтовиків США.

Багато років триває співпраця з інститутом геологічних наук НАН України, ВО «Донбасгеологія» і «Луганськгеологія», із багатьма науковими організаціями країн СНД і вченими зарубіжних країн. Кафедра співпрацює з такими відомими навчальними закладами Європи, як Університет ім. Анрі Пуанкаре (м. Нансі, Франція), Леобенський гірничий університет (Австрія), Утрехтський університет (Нідерланди). Викладачі беруть участь і виступають із доповідями на міжнародних форумах і наукових конференціях.

Кафедра «Маркшейдерська справа». Кафедру створено у 1942 р. під час евакуації інституту в м. Прокоп’євськ, де було здійснено перший набір студентів спеціальності «Маркшейдерська справа». Організація цієї спеціальності була викликана гострою нестачею фахівців.

Тривалий час (1948–1968) кафедрою керував видатний учений зі світовим ім’ям, професор, доктор технічних наук, лауреат Державної премії України, заслужений діяч науки й техніки Д. М. Оглоблін.

Пізніше (1969–1979) кафедру очолив доц., к. т. н. С. Ф. Травник, у 1979–2001 рр. — доц., к. т. н. В. В. Мирний. З квітня 2001 р. завідувачем є д. т. н., проф. М. М. Грищенков.

За роки існування кафедра пройшла період становлення і стала однією із провідних маркшейдерських кафедр країни. Велика заслуга в цьому належить проф. Д. М. Оглобліну, великому організатору науки, засновнику маркшейдерської школи Донбасу. У післявоєнні роки виконано важливу науково-практичну роботу з відновлення маркшейдерських мереж і графічної документації вугільних шахт Донбасу і Микитівського ртутного родовища.

Тісний зв’язок із промисловістю сприяв порівняно швидкому розвитку лабораторної бази, придбанню прецизійного обладнання для наукової роботи. Було розроблено нові навчальні курси: «Зрушення гірничих порід під впливом підземних розробок», «Фотограмметрія», «Радіо- і світлодалекоміри», «Гіроскопічне орієнтування» та інші. На базі власних досліджень і досвіду викладання сформувався зрілий колектив лекторів: проф. Д. М. Оглоблін, доценти С. Ф. Травник, М. Г. Папазов, Г. І. Герасименко, С. І. Нікольський, В. В. Мирний, В. К. Музикантов. Підготовлено і видано 12 підручників і навчальних посібників із грифом Міністерства освіти і науки. Серед них — один із перших у СРСР підручник «Маркшейдерское дело». Його третьому виданню в 1986 р. було присуджено Державну премію в галузі науки і техніки. Це була перша в історії університету Державна премія за підручник. Її лауреатами стали автори підручника Г. І. Герасименко (посмертно), Г. І. Козловський, В. В. Мирний, В. К. Музикантов, С. І. Нікольський, Д. М. Оглоблін (посмертно), М. Г. Папазов, С. Ф. Травник.

За минулі роки співробітники кафедри виконали низку важливих наукових досліджень. Велике значення для промисловості мав цикл праць під загальною назвою «Маркшейдерсько-геометричний аналіз родовищ», який містив оцінку й геометризацію понад 15 родовищ Донбасу, Кавказу, Уралу, Середньої Азії. Він дозволив упорядкувати й упроваджувати в народне господарство планово-висотну маркшейдерську основу гірничих підприємств.

Ці дослідження стали базовими для створення Донецької маркшейдерської школи (засновник — д. т. н., проф. Д. М. Оглоблін). За результатами виконаного циклу робіт захищено дев’ять кандидатських дисертацій.

На кафедрі сформувався новий науковий напрямок «Фотограмметрична зйомка кар’єрів» (Д. М. Оглоблін, І. Я. Рейзенкінд), який надалі став основою розробки прогресивного методу ведення маркшейдерських робіт на відкритих гірничих роботах. У минулі роки було створено лабораторію моделювання еквівалентними матеріалами. Науковий напрям «Моделювання вугленосної товщі й умов підробки» сприяв розв’язанню низки прикладних задач і дозволив розробити фундаментальну схему механізму зрушень товщі гірничих порід (Н. М. Зоря, Ф. І. Музафаров), яка здобула широке визнання фахівців гірничого профілю.

Велике значення для гірничих підприємств мала науково-дослідна робота «Створення і реконструкція опорних маркшейдерських мереж за допомогою гірокомпасів, світло- і радіодалекомірів і засобів обчислювальної техніки» (В. К. Музикантов, В. В. Мирний). У рамках цієї роботи створено полігон-компаратор, що має довжини, визначені з точністю 1:1000000. Він став надійним еталоном для спеціальних робіт півдня країни, увійшов до реєстру еталонів колишнього Радянського Союзу, ним постійно користувалися цивільні й військові організації при створенні й дослідженні далекомірної техніки. Дослідження проф. В. І. Черняєва стали вагомим внеском у розробку раціональних методів ведення гірничих робіт у зонах опорного тиску при вийманні з пологих і крутих вугільних пластів.

Викладачі кафедри видали 35 монографій. Серед них — тритомовник Д. М. Оглобліна «Маркшейдерские работы при подземной разработке месторождений». У цій фундаментальній праці вперше у вітчизняній практиці визначено чітку концепцію маркшейдерії гірничовидобувних підприємств. Протягом тривалого часу тритомовник був настільною книгою маркшейдерів.

Науковці підготували багато нормативних і довідково-інформаційних видань, якими користуються маркшейдерські служби України і країн СНД. Зокрема «Інструкція з проведення маркшейдерських робіт» (співавтори В. В. Мирний і В. К. Музикантов) є одним із основних нормативних маркшейдерських документів України. Видано 15 збірників наукових праць «Маркшейдерское дело». Д. М. Оглоблін був ініціатором і відповідальним редактором щорічного збірника «Маркшейдерское дело в социалистических странах». Співробітники кафедри брали участь у розробці першої в Україні інструкції «Маркшейдерські роботи на вугільних шахтах і розрізах».

За 65 років на кафедрі підготовлено понад 2400 гірничих інженерів-маркшейдерів, які працюють практично у всіх регіонах України, державах СНД і далекому зарубіжжі. Викладачі кафедри завжди приділяли велику увагу студентській науковій праці. Так за її результатами вісьмох студентів було нагороджено срібними медалями ВДНГ, опубліковано шість збірок праць із матеріалами студентських наукових конференцій республіканського рівня, за участю студентів опубліковано понад 70 статей.

Сьогодні навчальний процес на кафедрі забезпечують семеро викладачів, які зберігають і примножують її кращі традиції. Кафедра маркшейдерської справи ДВНЗ «ДонНТУ» — одна із трьох кафедр України, що забезпечує підготовку спеціалістів і магістрів-маркшейдерів.

Кафедра «Корисні копалини і екологічна геологія» була створена в 1951 р. з ініціативи І. Л. Нікольського, який був її керівником до 1977 р. З 1977 по 2005 р. кафедрою завідував проф. Б. С. Панов, а з 2005 р. — проф. Т. П. Волкова. До 1999 р. кафедра називалася «Розвідка родовищ корисних копалин», потім у зв’язку з організацією нової спеціальності — «Екологічна геологія» — її назва була змінена.

Першими викладачами кафедри були доценти І. Л. Нікольський, І. П. Шарапов, Є. Л. Серік і асистент М. І. Шамаєв. Пізніше до складу кафедри увійшли доценти Н. І. Новічкова, Г. Є. Пілюченко, старший викладач Б. С. Панов, асистенти Н. В. Бутурлінов, П. С. Мігуля, М. В. Восполіт, М. С. Глєбова, В. О. Корчемагин.

Своєю багатогранною роботою в історії кафедри яскравий слід залишили професори Н. В. Бутурлінов, А. М. Брижаньов, Б. І. Воєвода, доценти Н. І. Новічкова, Г. Є. Пілюченко, Є. Л. Серік, М. І. Шамаєв, П. С. Мігуля, старший викладач Л. А. Федотова, завідувач навчальних лабораторій А. А. Сенокосов. У різні роки на кафедрі плідно працювали Р. М. Полуновський, К. М. Шурапей, М. Я. Азаров, В. Г. Суярко.

Сьогодні у складі кафедри 21 викладач, із них три доктори і сім кандидатів геологічних наук. При кафедрі відкритий один із найкращих в Україні музеїв мінералогії, петрографії і корисних копалин, що має колекцію із 10 тис. зразками мінералів, порід і руд із різних країн світу.

За роки існування кафедра випустила понад 1300 гірничих інженерів-геологів, серед яких: Г. Д. Вареня — тричі першовідкривач родовищ корисних копалин Росії, Н. П. Щербак — директор інституту мінералогії, геохімії і рудоутворення НАН України, академік АН КНР Чень Юйчуань, лауреати Ленінської і Державної премій, заслужені геологи, досвідчені виробничники, працівники вищої школи. З 2001 р. кафедра випускає фахівців з екологічної геології.

У системі колишнього Міносвіти СРСР кафедра була однією з кращих, тому в 1987 р. отримала доручення скласти новий навчальний план зі спеціальності «Шахтна і руднична геологія», що став обов’язковим для всіх гірничо-геологічних вузів країни. Викладачі підготували дев’ять підручників і навчальних посібників, із них шість російською й українською, два — німецькою і один — французькою мовою.

Широкі творчі контакти з виробничими і науково-дослідними організаціями різних регіонів колишнього СРСР, а також закордонними вузами Німеччини, Чехії, Канади, Китаю, Перу, Австралії сприяли виконанню спільних наукових досліджень, активній участі в міжнародних і республіканських конференціях та симпозіумах. Це допомагало у виборі актуальної тематики досліджень, апробації завершених робіт і підвищенні їх загального рівня.

У своїх науково-дослідних і дисертаційних роботах викладачі кафедри вирішують актуальні теоретичні й прикладні питання, пов’язані з пошуками та розвідкою мінеральних багатств Донбасу, Приазов’я, України, а також розробкою і вирішенням актуальних геолого-мінералогічних проблем.

На першому етапі діяльності кафедри (1951–1975) головним її напрямом було вирішення проблемних питань, пов’язаних із найбільшим в Україні і одним із найкрупніших у світі Микитівським ртутним родовищем. Під керівництвом І. Л. Нікольського був створений новий науковий напрям із вивчення ртутних родовищ з використанням мікроструктурного, тектонофізичного і мінералого-геохімічного методів досліджень (проф. І. Л. Нікольський, проф. Б. С. Панов, проф. В. О. Корчемагін та інші). Дещо пізніше сформована наукова школа з вивчення мінерагенії областей тектономагматичної активізації земної кори з їх родовищами золота, ртуті, поліметалів, алмазоносних кімберлітів, рідкоземельно-рідкометальної та іншої мінералізації. Роботи проф. Б. С. Панова у галузі генетичної і регіональної геології в 1983 р. удостоєні Державної премії України. Відкритий нижній золоторудний ярус на Гостробугорському і Бобриківському родовищах Нагольного кряжа в Донбасі, визначена потенційна алмазоносність кімберлітових трубок Приазов’я, виявлений новий планетарний пояс рудо-нафтогазоносності Євразії, що перетинає Україну, Білорусь, південний захід Росії, країни Середньої Азії і північ КНР. У 1997–1999 рр. вперше відкритий промисловий вміст золота в бурому вугіллі Дніпропетровського басейну (Морозівський розріз) і золі ТЕЦ міста Александрії (проф. Б. С. Панов, доц. В. І. Альохін). У співдружності із Приазовською геологічною експедицією заздалегідь розвідано крупне Бердянське родовище мінералу ставроліту, який може замінювати імпортний та екологічно токсичний плавиковий шпат. Вперше в Україні виконано еколого-геохімічне картування в масштабі 1:200 000 Донецького регіону і складений комплект карт поширення у підземних водах верхніх горизонтів миш’яку, ртуті, цинку, фтору, нітратів, інших компонентів, складена зведена карта їх допустимих концентрацій.

На кафедрі сформувався важливий науковий напрям, започаткований випускником кафедри Ю. С. Рябоштаном, — структурно-геодинамічне картування гірничих масивів (СГДК), і був розроблений польовий прилад — електронний фіксатор аномалій «ЕФА» для його практичної реалізації. Винаходи кафедри запатентовані в Україні, Росії та інших країнах. Вони пройшли широку практичну перевірку в багатьох регіонах світу, зокрема в Китаї (1998 і 1999), де науковці кафедри Є. П. Тахтамиров, В. І. Купенко і Б. С. Панов провели успішні роботи у Внутрішній Монголії з вивчення схованих рудоконтрольних структур золото-срібного оруднення, а також дали оцінку стійкості бортів одного з найбільших залізорудних кар’єрів Шуйчан у провінції Хебей КНР.

Проблеми шахтної геології і газоносності вугілля Донбасу успішно розробляв проф. А. М. Брижаньов, якому за результати робіт у цій галузі в 1995 р. присуджена Державна премія України.

Зараз наукова робота кафедри спрямована на вирішення актуальних теоретичних і прикладних геолого-промислових завдань Донбасу і України, а також на вивчення ширших геолого-мінералогічних проблем. Спільно з геологічною службою США в рамках грантів НАТО і USGS була проведена науково-дослідна робота з вивчення впливу на навколишнє середовище різних викидів в атмосферу, ґрунт і води при спалюванні вугілля.

Науково-дослідні роботи на кафедрі, як правило, проводяться за участю студентів. Неодноразово ці роботи, а також дипломні проекти студентів відзначалися різними нагородами (Москва, Новосибірськ, Іркутськ, Томськ, Кемерово, Харків, Дніпропетровськ, Кривий Ріг). Праці студентів публікуються у наукових журналах і збірниках.

Багато випускників кафедри стали керівниками виробництва, науковцями, зробили вагомий внесок у геологічну науку, відкрили чимало нових родовищ корисних копалин у різних країнах, деякі працюють у державних геологорозвідувальних і вугільних компаніях України та країн ближнього і далекого зарубіжжя.

Кафедру «Геоінформатика і геодезія» (попередня назва — «Геодезія») створено на базі кафедри «Маркшейдерської справи і геодезії» у 1953 р. Її засновником був проф. Д. М. Оглоблін, який визначив науковий напрям — удосконалення методів маркшейдерської зйомки відкритих гірничих робіт на основі застосування фотограмметрії. Першим завідувачем став доц. Т. А. Буй. Пізніше кафедру очолив доц. І. Я. Рейзенкінд, який у 1964 р. захистив докторську дисертацію. Протягом 1971–1981 рр. кафедрою геодезії керував доц. Д. В. Брежнєв, із 1981 р. — проф. С. Г. Могильний.

Колектив кафедри геоінформатики і геодезії. Зліва направо: перший ряд: доц. О. І. Митрофанова,
доц. К. О. Гермонова, доц. І. В. Мотильов, д. т. н., проф. Ю. М. Гавриленко; другий ряд:
проф. А. А. Шоломицький, доц. О. П. Сірих, доц. С. С. Андоленко, проф. Ю. Ф. Креніда,
доц. А. О. Луньов; третій ряд: проф. С. Г. Могильний, ст. лаб. І. Л. Круглікова,
зав. лаб. Ю. В. Тріфова, асист. М. О. Пілічева, асп. О. Д. Андріанова; четвертий ряд:
асист. К. В. Ковальов, лаборант А. О. Галушка, асист. Є. І. Шморгун,
асист. Д. Ю. Гавриленко, доц. О. Г. Петрушин

Розвиток і становлення кафедри нерозривно пов’язані з дослідженнями і використанням донецькими вченими методів фотограмметрії в гірничій справі. Її викладачі й наукові співробітники відігравали провідну роль у фотограмметричних дослідженнях, завдяки їх праці створено технічну базу кафедри. Роботи з дослідження можливості застосування аерофотозйомки і наземної стереофотограмметричної зйомки для потреб маркшейдерської служби проводилися і згодом впроваджувалися на кар’єрах Докучаєвського, Комсомольського, Новотроїцького рудоуправлінь у Донецькій області, а пізніше — на кар’єрах гірничо-збагачувальних комбінатів Кривого Рога, Тирнаузького і Каджаранського комбінатів на Кавказі, кар’єрах Курської магнітної аномалії. Наукова робота виконувалася спільно з кафедрою маркшейдерської справи. Співробітники кафедри геодезії брали участь у виконанні робіт кафедри маркшейдерської справи з маркшейдерсько-геометричного аналізу низки родовищ на Кавказі (Зангезурське, Шамлузьке, Каджаранське, Дастакертське, Тирнаузьке та ін.).

За результатами цих наукових робіт захистили дисертації на здобуття вченого ступеня доктора технічних наук доц. І. Я. Рейзенкинд (1964) і кандидата технічних наук — М. П. Беспалий (1955), Д. В. Брежнев (1961), Л. І. Ахоніна (1972), І. Л. Беліков (1968). Останній обіймав посаду головного маркшейдера Докучаєвського рудоуправління, а після захисту дисертації був прийнятий у штат співробітників кафедри геодезії. За матеріалами цих досліджень також підготував і захистив кандидатську дисертацію Ю. Ф. Кругліков (1982) і зібрав матеріал для докторської дисертації С. Г. Могильний, який прийшов на кафедру в 1965 р. після закінчення аспірантури і захисту кандидатської дисертації в Ленінградському гірничому інституті. У 1981 р. він був обраний завідувачем кафедри, а в 1983 р. захистив докторську дисертацію. Кафедра стає випусковою. З 1982 р. розпочато підготовку інженерів за спеціальністю «Інженерна геодезія», з 1995 р. — за спеціальністю «Геоінформаційні системи і технології». У 1999 р. відкрито нову спеціальність «Землевпорядкування і кадастр».

Із цього часу дослідження у галузі фотограмметрії вдосконалюються і інтенсифікуються за рахунок застосування великих і персональних ЕОМ. Впровадження геоінформаційних технологій при вирішенні завдань геодезії і маркшейдерської справи є однією з основних вимог наукових досліджень цього періоду. Розширюється тематика наукових досліджень: ведуться роботи з вивчення і прогнозування зрушення земної поверхні під впливом підземних гірничих робіт; із застосування геоінформаційних систем і технологій у землеустрої.

У зв’язку із впровадженням комп’ютерних технологій у навчальний процес і наукові дослідження кафедра геодезії в 1999 р. перейменована у кафедру геоінформатики і геодезії.

Із найважливіших науково-дослідних робіт слід відзначити розробку автоматизованої системи Державного земельного кадастру «Донбас-2000», яка виконана і впроваджена в Донецькому обласному управлінні земельних ресурсів.

Кандидатські дисертації виконуються з тем, пов’язаних із розробкою автоматизованих і геоінформаційних систем:

– принципи створення автоматизованого робочого місця маркшейдера при відкритій розробці родовищ;

– маркшейдерське забезпечення відкритих гірничих робіт при застосуванні автоматизованої системи управління кар’єром;

– удосконалення технології введення-виведення картографічної інформації в кадастрових геоінформаційних системах та ін.

За результатами наукових досліджень захистили докторські та кандидатські дисертації: доцент Ю. Ф. Креніда (1994), доцент Ю. М. Гавриленко (1997), доцент А. А. Шоломицький (2006) і кандидатські: О. П. Сірих, А. В. Маркарян, А. А. Шоломицький, О. І. Митрофанова, Є. М. Шевченко, І. В. Мотильов, К. О. Германова, О. Г. Петрушин, А. О. Луньов.

Професорсько-викладацький склад кафедри підтримує наукові зв’язки із закордонними вищими навчальними закладами. У Німеччині стажувалися професори С. Г. Могильний і Ю. М. Гавриленко; у Швеції — доц. О. І. Митрофанова, аспіранти й асистенти: М. Г. Кривобоков, А. М. Агєєв, А. О. Дзеканюк, Е. В. Ліщенко. У Швеції викладачі підвищують кваліфікацію з питань земельного кадастру, які сьогодні актуальні для України.

Кращі студенти кафедри протягом одного семестру навчаються у Штутгартському університеті (Німеччина).

Викладачі кафедри підготували й видали низку підручників і навчальних посібників: «Теория ошибок и способ наименьших квадратов» (1968, М. Г. Папазов, С. Г. Могильний), «Маркшейдерское дело» (1981, співавтор С. Г. Могильний), «Фотограмметрия» (1985, колектив авторів), «Методы и средства автоматизации геодезических измерений в инженерной геодезии» (1991, співавтор О. В. Базікало), «Организация и планирование топографо-геодезических работ» (1996, Ю. Ф. Кренида), «Геодезія» (2006, колектив авторів). Успішну роботу кафедри передусім визначило створення в Донбасі школи підготовки інженерів за напрямом «Геодезія, картографія, землеустрій». Велика заслуга у формуванні школи належить професору кафедри М. П. Беcпалому, який понад 25 років був деканом гірничо-геологічного факультету. Розвиток геоінформаційних ідей і технологій для розв’язання завдань геодезії й маркшейдерії є основною концепцією наукових досліджень.

Кафедру «Технологія і техніка геологорозвідувальних робіт» створено у грудні 1970 р., для чого було виділено частину викладачів зі складу кафедри «Геологія і розвідка родовищ корисних копалин». Її організовано як випускову для спеціальності «Технологія і техніка розвідки родовищ корисних копалин» (ТТР РКК), яку у 1966 р. було відкрито в інституті. Організатором кафедри і її першим завідувачем (1970–1977) був доцент, к. т. н. Г. І. Неудачин — досвідчений педагог і відомий учений, один із засновників цієї спеціальності у колишньому Радянському Союзі. До складу кафедри увійшли доценти, кандидати технічних наук О. С. Юшков, Л. М. Івачов (з 1990 р. професор), А. В. Коломоєць, М. С. Бабичев. У подальшому склад кафедри формувався переважно за рахунок її випускників. Багато випускників працювали штатними інженерами науково-дослідного сектору. З 1978 до 1988 р. кафедру очолював доц., к. т. н. Л. М. Івачов, у 1988–2000 рр. — доц., к. т. н. О. І. Калініченко. З грудня 2000 р. кафедрою керує доц., к. т. н. А. А. Каракозов.

За минулі роки колектив кафедри створив потужну лабораторну й навчально-методичну базу. Функціонує п’ять лабораторій, два комп’ютерних класи, є шість аудиторій для проведення занять. З 2001 р. кафедра також веде підготовку зі спеціальності «Буріння свердловин», а протягом 2001–2005 рр. здійснювала набір студентів за подвійною спеціальністю — «Менеджмент організацій» і «Буріння свердловин».

З 1971 р. викладачі кафедри підготували 21 навчальний посібник, сім — із грифом Міністерства освіти і науки України. Вперше в колишньому СРСР для спеціальності ТТР РКК Л. М. Івачов видав підручник «Промывочные жидкости и тампонажные смеси» (1987). Також уперше вийшов навчальний посібник «Курсове та дипломне проектування бурових робіт» (за ред. О. І. Калініченка, 1998), в якому реалізовано нові методичні підходи до проектування буріння свердловин. Новизна полягає в прийомах конкретизації даних для проектування в умовах, коли студенти мають обмежену початкову інформацію. Це дозволило виконати роботи з комп’ютерного проектування буріння і складання геолого-технічного проекту (А. А. Каракозов, С. М. Парфенюк).

З 1988 р. працювала філія кафедри на базі Щегловської ГРЕ ВГО «Донбасгеологія» (П. Т. Басан, А. В. Коломоєць). Після закриття Щегловської ГРЕ у грудні 2000 р. організовано філію кафедри на базі ДХК «Спецшахтобуріння» (В. А. Турчин, В. І. Пилипець, А. М. Рязанов), а у січні 2005 р. — у ВО «Укрвуглегеологія» (В. І. Ледней, В. А. Русанов).

За роки свого існування на кафедрі підготовлено понад 1380 інженерів-буровиків, із них 29 — для зарубіжних країн. З 1998 р. кафедра здійснює підготовку магістрів. За цей час магістратуру закінчили 65 осіб.

На кафедрі під керівництвом доц. Г. І. Неудачина було сформовано науковий напрям «Дослідження і розробка техніки і технології буріння з використанням гідроударників диференціальної дії, гідро- і пневмомеханізмів». Головною складовою цього напряму стала розробка технології морського буріння на шельфі автономними заглибними установками. У цій галузі отримано понад 200 авторських свідоцтв і патентів на винаходи й корисні моделі, підготовлено керівні інженерні кадри для бурових організацій Риги, Мурманська, Одеси, Южно-Сахалінська. На базі кафедри була створена і функціонувала протягом 1981–1991 рр. галузева лабораторія морського буріння Мінгазпрому СРСР, яка брала активну участь у проектуванні бурових суден і розробці бурового обладнання. Під керівництвом Г. І. Неудачина і О. І. Калініченка створено і впроваджено у виробництво заглибні установки різних модифікацій. Ці установки призначено для буріння свердловин глибиною до 10 м у морському дні при глибині моря до 50 м з метою відбору проб ґрунту для інженерно-геологічних пошуків. Із 2000 р. під керівництвом О. І. Калініченка і А. А. Каракозова спільно із ЗАТ «Компанія «Південносхідгаз» розроблені принципово нові гідроударні установки для буріння свердловин глибиною до 50 м при глибині моря до 70–80 м. З упровадженням цих установок розширені можливості відбору проб на мілководній частині морського шельфу з неспеціалізованих морських суден. Отримані за допомогою таких установок дані використовують для розвідки підводних родовищ корисних копалин, спорудження морських бурових платформ для видобування нафти й газу, будівництва підводних трубопроводів, причалів та інших споруд. У 2010 р. ця розробка була нагороджена срібною статуеткою «Святий Георгій» на 11-му Міжнародному форумі «Високі технології XXI сторіччя» (м. Москва).

Важливими гілками цього наукового напряму кафедри також є створення оригінальних заглибних насосів для відкачування рідини зі свердловин і шахтних стволів (В. І. Пилипець), розробка вібраційних і ударних механізмів для ліквідації аварій у процесі буріння (А. В. Коломоєць, О. І. Калініченко, В. І. Пилипець, А. А. Каракозов), створення систем для привибійної пульсаційної промивки (М. Т. Филимоненко).

Кафедра здійснювала роботи і в інших важливих наукових напрямах, таких, як технологія промивки і тампонування свердловин (Л. М. Івачов) та спрямоване буріння підземних свердловин і кернометрія (О. С. Юшков). За розробки в галузі тампонування свердловин Л. М. Івачову присуджено Державну премію СРСР (1983).

Кафедра активно співпрацює зі спорідненими кафедрами вищих навчальних закладів та науковими установами України й Росії. На науково-технічних конференціях виголошено більше 170 доповідей. Викладачі видали дев’ять монографій, опубліковали 454 статті, отримали 257 авторських свідоцтв і патентів на винаходи та корисні моделі, п’ять медалей ВДНГ СРСР. Доц. А. В. Коломоєць у монографії «Предупреждение и ликвидация прихватов в разведочном бурении» (1985) вперше стосовно геологорозвідувальної галузі розглянув теоретичні питання і техніку ліквідації найбільш складних аварій; Л. М. Івачов підготував довідник «Промывка и тампонирование геологоразведочных скважин» (1989), де враховано особливості свердловин малого діаметру; монографія О. С. Юшкова «Кернометрия» (1989) стала першим виданням про методи і засоби визначення елементів залягання порід по керну одиночних свердловин. Монографія О. І. Калініченка, П. В. Зибінського, А. А. Каракозова «Гидроударные буровые снаряды и установки для бурения скважин на шельфе» (2007) стала першим виданням, де розглянуті питання буріння розвідувальних свердловин на шельфі заглибними гідроударними установками і снарядами.

За матеріалами наукових досліджень на кафедрі захищено одну докторську (О. І. Калініченко) і 12 кандидатських дисертацій, підготовлено до захисту три докторські дисертації (А. А. Каракозов, Ю. В. Пєттік, М. Т. Филимоненко).

Із моменту заснування кафедри творча діяльність студентів розвивалася у принципово новому для спеціальності ТТР напрямі — конструюванні свердловинних бурових механізмів та інструмента. Студенти брали активну участь у роботі студентського проектно-конструкторського бюро інституту. За організацію студентської наукової роботи кафедра часто посідала в університеті призові місця. У співавторстві студентами зроблено 39 винаходів, опубліковано понад 50 робіт, десятеро студентів відзначено преміями і медалями ЦК ЛКСМУ, ЦР ВСВР СРСР, Мінвузу СРСР, Академії наук України. Отримано сім дипломів переможців у Всесоюзному конкурсі НДРС, десятки дипломів — у Всеукраїнському конкурсі. Найбільший внесок в організаційну, методичну і творчу роботу студентів зробив проф. А. В. Коломоєць.

За педагогічні досягнення звання «Відмінник освіти України» присвоєно професорам О. І. Калініченку (1998), А. В. Коломойцю (2001), В. І. Пилипцю (2001), О. С. Юшкову (2002). Проф. О. І. Калініченко також нагороджений знаком Міністерства освіти і науки України «За наукові досягнення» (2007), а за великий внесок у підготовку гірничих інженерів — знаками «Шахтарська слава» трьох ступенів (1996–2008 рр.). За великий внесок у навчальну і наукову роботу в ДонНТУ О. С. Юшкову і А. В. Коломойцю присвоєно звання «Почесний професор університету» (1998). За активну участь у винахідницькій діяльності А. А. Каракозов нагороджений знаком «Творець» Державного департаменту інтелектуальної власності (2006).