Донецький національний технічний університет. Видавничий центр «Логос Україна»

Селівра Сергій Олександрович

Декан факультету інженерної механіки та машинобудування. Доцент, кандидат технічних наук

Народився 3 травня 1957 р. у Донецьку.
У 1979 р. закінчив Донецький політехнічний інститут, здобувши фах інженера-механіка. Протягом 1979–1981 рр. працював інженером-дослідником на Всесоюзному заводі «Котлоочистка».
З 1981 р. — аспірант кафедри рудничних підйомних установок Донецького політехнічного інституту. В 1987 р. захистив дисертацію «Розробка пристроїв ударної дії для руйнування гірничих порід» на здобуття вченого ступеня кандидата технічних наук за спеціальністю «Гірничі машини».
З 1984 р. С. О. Селівра працює асистентом, а з 1990 р. — доцентом кафедри рудничних підйомних установок. У 2003 р. його обрано деканом факультету енергомеханіки та автоматизації. З 2009 р. обіймає посаду декана факультету інженерної механіки та машинобудування.
Сергій Селівра розробив пристрій ударної дії з використанням води у якості енергоносія, що підвищує екологічну безпеку їх застосування в різних галузях промисловості. Головний напрям його наукової діяльності — динамічні процеси в гідравлічних системах, теорія робочого процесу рідинних вакуум-кільцевих насосів.
С. О. Селівра має понад 100 наукових праць, більше 50 авторських посвідчень СРСР і один патент України, є співавтором двох навчальних посібників.
Нагороджений срібною медаллю ВДНГ СРСР, бронзовою медаллю ВДНГ УРСР, Почесною грамотою Міністерства освіти і науки України, знаком «Шахтарська слава» ІІ і ІІІ ст.
Згідно з наказом ректора ДонНТУ проф. О. А. Мінаєва № 2007 від 28.04.2009 р. з 1 вересня 2009 р. розпочав роботу новий факультет — «Інженерної механіки та машинобудування». Цей факультет об’єднує основні загально-технічні факультети: механічний, факультет енергомеханіки й автоматизації та кафедру «Машини і апарати хімічних виробництв» факультету екології та хімічної технології, які здійснюють підготовку бакалаврів, спеціалістів та магістрів за напрямом «Інженерна механіка». Очолює факультет професор кафедри «Енергомеханічні системи» Сергій Олександрович Селівра.

Факультет енергомеханіки і автоматизації (колишня назва — «Гірничо-електромеханічний факультет») — один із найбільших і найстаріших. Він є ровесником навчального закладу і бере свій початок із моменту організації Донецького гірничого технікуму, який готував інженерів двох спеціальностей: гірничого інженера з експлуатації і гірничого інженера-механіка. Після перетворення технікуму на Донецький гірничий інститут ім. Артема, починаючи з 1931 р., на гірничо-електромеханічному факультеті проводилася підготовка гірничих інженерів-електромеханіків із механізації гірничих робіт, гірничих інженерів стаціонарних установок і гірничих інженерів електромеханіків із гірничого машинобудування. У 1932 р. відбувся випуск гірничих інженерів-електромеханіків і гірничих інженерів із машинобудування, а з 1933 р. ці дві спеціальності були об’єднані в одну — гірничий інженер-електромеханік.

Найстарішою кафедрою факультету є кафедра вищої математики, яка з січня 1921 р. працювала як математична комісія. Першими її викладачами були Г. С. Абрамов, С. С. Герчиков і Л. М. Золотарьова. Роботою комісії керував проф. А. С. Вайнфельд.

У липні 1921 р. було сформовано робітфак, до складу якого входили переважно робітники шахт і заводів, червоноармійці, що повернулися із фронтів громадянської війни. Першим деканом факультету став інженер А. А. Лотоцький, а пізніше — проф. О. М. Первушин.

Наприкінці 1920-х років почали створюватися спеціальні випускові кафедри. У 1927 р. була створена кафедра «Збагачення корисних копалин», активну участь у її роботі взяв проф. Е. Ф. Меллер. У жовтні 1929 р. була утворена кафедра «Гірнича механіка», яку очолив проф. О. В. Некоз, знаний фахівець із гірничої механіки. В цьому ж 1929 р. проф. П. Є. Добровольський заснував кафедру опору матеріалів.

У 1932 р. були організовані кафедра «Гірничі машини», якою керував член-кореспондент АН УРСР П. С. Кучеров, відомий теоретик механіки, кафедра гірничозаводської електротехніки і кафедра «Гірничозаводський транспорт», а в 1934 р. створена кафедра «Теоретична механіка», яку до вересня 1957 р. очолював доц. Л. Т. Лєвін.

У 1941 р. до складу факультету входили також кафедри: електротехніки, прикладної і теоретичної механіки, будівельної механіки, технології металів і металознавства, деталей машин.

Велику роль у післявоєнному відновленні й розвитку гірничо-електромеханічного факультету відіграв М. А. Богомолов, який працював на посаді доцента кафедри гірничої механіки і декана факультету протягом 1942–1952 рр., а пізніше (1952–1968) — ректором Донецького політехнічного інституту.

Високо поцінована трудова і громадська діяльність професора Г. В. Малєєва, випускника факультету, його декана з 1962 до 1964 р., ректора ДПІ у 1968–1989 рр.

Становлення факультету тісно пов’язано з ім’ям випускника Донецького індустріального інституту (1952), гірничого інженера-механіка В. М. Маценка, професора кафедри гірничозаводського транспорту, заслуженого працівника вищої школи УРСР, який очолював факультет у 1968–1970 і в 1975–1977 рр., а пізніше був проректором із навчальної роботи (1977–1991).

Вагомий внесок у розвиток факультету зробив проф. к. т. н. К. І. Чебаненко, котрий протягом 14 років (1977– 1991) працював деканом гірничо-електромеханічного факультету. Факультет мав дев’ять кафедр, три галузеві науково-дослідні лабораторії, найбільший у вузі об’єм наукових робіт. Під його керівництвом на факультеті створений зразковий комп’ютерний клас. Він також був членом навчально-методичної комісії Міністерства освіти СРСР зі спеціальності «Гірничі машини і комплекси», упродовж семи років працював головою місцевого комітету профспілки університету, був членом президії обкому профспілки і делегатом сьомого з’їзду галузевої профспілки.

Деканом факультету з березня 1991 р. до вересня 2003 р. працював професор кафедри «Теоретична механіка» В. Г. Тарасевич. Цей етап життя факультету можна віднести до одного із найскладніших. Передусім це пов’язано зі структурними змінами в університеті. Саме в цей період факультет у результаті реорганізації отримав нову назву — енергомеханіки і автоматизації.

З 2003 р. факультет очолює професор кафедри «Енергомеханічні системи» С. О. Селівра.

Механічний факультет створений 27 серпня 1965 р. у складі кафедр автомобільного транспорту, технології машинобудування, деталей машин, опору матеріалів, теорії механізмів і машин, політичної економії.

Першим деканом факультету (1965–1969) був доцент, к. т. н. В. М. Філіпов, який пізніше багато років працював ректором Донецького торговельного інституту.

Перший випуск інженерів-механіків спеціальності «Технологія машинобудування» відбувся в 1964 р. у рамках кафедри гірничих машин гірничо-електромеханічного факультету.

Пізніше зі складу факультету вийшли кафедри автомобільного транспорту (нині Автомобільно-дорожній інститут у Горлівці) та політичної економіки. У 1979 р. до складу факультету увійшла кафедра «Механічне обладнання заводів чорної металургії». У 1969 р. на базі кафедри «Технологія машинобудування» створена кафедра «Металорізальні верстати та інструменти». У 1996 р. відбулося об’єднання кафедр «Основи проектування машин» і «Теорії механізмів і машин», а в 1999 р. створена нова кафедра — «Управління якістю».

Деканами факультету в різні періоди працювали: доц., к. т. н. В. П. Аліфьоров (1970–1982); доц., к. т. н. Г. С. Клягін (1982–1987), проф., к. т. н. Б. М. Мізін (1988–2004). З 2004 р. факультет очолював доцент кафедри «Механічного обладнання заводів чорної металургії», к. т. н. С. І. Аввакумов.

Факультет укомплектований висококваліфікованими кадрами. На кафедрах працювали 15 професорів (12 із них — доктори технічних наук), 30 доцентів, кандидатів технічних наук, більше 25 старших викладачів та асистентів. Проф. Ф. Л. Шевченко удостоєний почесного звання «Заслужений працівник народної освіти України», проф. В. С. Горелик — «Заслужений винахідник України».

На базі механічного факультету з 1994 р. щорічно проводиться Міжнародна науково-технічна конференція «Машинобудування і техносфера ХХІ століття» у Севастополі. У ній щороку бере участь понад 300 учасників із 20 держав світу. Крім того, вже кілька років кафедра проводить Міжнародну науково-технічну конференцію в Республіці Туніс. Засновником, організатором і керівником цих конференцій є завідувач кафедри «Технологія машинобудування», д. т. н., проф. Олександр Миколайович Михайлов.

До нового факультету інженерної механіки та машинобудування увійшли такі кафедри: гірничих машин; енергомеханічних систем; гірничозаводського транспорту та логістики; технології машинобудування; металорізальних верстатів та інструментів; механічного обладнання заводів чорної металургії; машин і апаратів хімічних виробництв; основ проектування машин; опору матеріалів; теоретичної механіки; нарисної геометрії та інженерної графіки.

Колектив кафедри енергомеханічних систем. Зліва направо: перший ряд: інж. В. В. Грач,
доц. Т. А. Устименко, проф. А. П. Кононенко, проф. Л. Н. Козиряцький, проф. Н. Г. Бойко,
проф. С. О. Селівра, проф. О. Ф. Яценко, асист. О. А. Белобородько, лаб. Н. В. Редькина; другий ряд:
ст. викл. В. В. Гулін, доц. В. С. Коломиєць, доц. В. М. Моргунов, ст. викл. В. І. Мізерний,
доц. С. С. Малигін, доц. Є. М. Бойко, асист. А. С. Холоша; третій ряд: асист. В. А. Прищенко,
доц. О. В. Федоров, доц. О. А. Гемерлінг, ст. вик. В. І. Лазаренко, доц. В. М. Яковлєв,
лаб. Л. Г. Колесова, зав. лаб. Г. М. Березинський; четвертий ряд: асп. М. Ю. Карпушин,
асист. В. А. Мельніков, доц. В. М. Оверко

Кафедра «Гірничі машини» створена у 1935 р. Першим її завідувачем (до 1941 р.) був П. С. Кучеров, який пізніше став членом-кореспондентом АН УРСР. З 1941 до 1954 р. кафедрою завідував доц., к. т. н. Б. Л. Розенберг.

У подальші роки кафедрою керували провідні вчені: проф., д. т. н., лауреат Державної премії СРСР Я. І. Альшиц (1954–1974), проф., к. т. н., заслужений працівник вищої школи УРСР, лауреат Державної премії УРСР Г. В. Малєєв (1974–1984), проф., д. т. н., лауреат Державної премії УРСР, заслужений діяч науки і техніки України В. Г. Гуляєв (1984–2004). З 2004 р. кафедрою завідує проф., д. т. н. А. К. Семенченко.

Кафедра є випусковою. Перший випуск — 41 інженер за спеціальностями «Гірниче машинобудування» і «Гірнича електромеханіка» — відбувся в 1937 р.

Кафедра має багатий досвід проведення широкомасштабних натурних і обчислювальних експериментальних досліджень, зокрема структурно-параметричної оптимізації широкого класу гірничих машин, має великий обсяг унікального матеріалу, отриманого в результаті натурних експериментальних досліджень робочих процесів комбайнів 2К52, БК52, 1К101, 1ГШ68, РКУ13, вантажних машин ПД8, дробарного та іншого устаткування в реальних виробничих і стендових умовах.

За результатами виконаних науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт співробітниками кафедри опубліковано сім підручників та навчальних посібників, шість монографій, понад 1000 наукових статей і отримано понад 200 авторських свідоцтв і патентів на винаходи.

До найбільш важливих НДР, результати яких мали суттєве наукове і практичне значення для галузі й держави в цілому, належать докторські дисертації Я. І. Альшица, М. Г. Бойка, В. Г. Гуляєва, П. А. Горбатова, А. К. Семенченка, В. П. Кондрахіна, В. Г. Нечепаєва, В. М. Кравченка.

Результати наукових досліджень постійно впроваджувалися і упроваджуються у навчальний процес, використовуються у промисловості та при підготовці монографій, підручників і навчальних посібників. Підручник колективу викладачів кафедри «Проектування і конструювання гірничих машин і комплексів» був удостоєний Державної премії УРСР (1990).

Навчальний процес і наукову роботу на кафедрі забезпечують п’ять професорів, докторів технічних наук, із них один заслужений діяч науки і техніки України, три лауреати Державної премії України і шість доцентів, кандидатів технічних наук.

Кафедра «Енергомеханічні системи». Кафедра «Енергомеханічні системи» була утворена в 1929 р. під назвою «Гірнича механіка». Першим її завідувачем був проф. О. В. Некоз, провідний фахівець із гірничої механіки. Він багато зробив для становлення навчально-методичної роботи і підготовки наукових кадрів вищої кваліфікації. Під його керівництвом на кафедрі гірничої механіки почала функціонувати аспірантура, за роки навчання у якій підготували кандидатські дисертації провідні викладачі інституту: В. Г. Гейєр, К. С. Борисенко, В. О. Леонов, З. Г. Меламед, С. О. Чумак та ін. Коло наукових інтересів проф. О. В. Некоза включало вивчення і вирішення низки науково-прикладних запитань у сфері стаціонарних гірничих машин і шахтного підземного транспорту.

У 1932 р. кафедра була розділена на три спеціальні: гірничої механіки, гірничозаводського транспорту і гірничих машин.

Величезний внесок у становлення і розвиток кафедри гірничої механіки здійснив видатний учений, перший у Донбасі академік АН УРСР В. С. Пак, який керував кафедрою у 1934–1939 і в 1944–1964 рр. Він — засновник наукової школи гірничих механіків Донбасу, автор фундаментального підручника «Рудничные вентиляторные и водоотливные установки» (співавт. В. Г. Гейєр), перекладеного 11 мовами. Головний напрям його наукової школи — теорія і практика створення відцентрових вентиляторів для гірничої промисловості. В. С. Пак заклав основи вирішення проблеми провітрювання потужних і важко провітрюваних шахт і рудників.

У післявоєнні роки на базі кафедри була утворена низка відділів і лабораторій із різних розділів гірничої механіки. Так у 1945 р. під керівництвом професора В. С. Пака і доцента В. Г. Гейєра була створена центральна лабораторія з відкачування води із шахт Донбасу, що надала велику наукову і практичну допомогу у відкачуванні більш як 500 млн м³ води із затоплених під час війни шахт Донбасу.

У 1951 р. при кафедрі з ініціативи й під керівництвом академіка АН УРСР В. С. Пака був організований відділ шахтних вентиляторів ІГД АН УРСР, на базі якого в Донецьку був створений відділ ІГД АН УРСР, згодом — Інститут гірничої механіки і технічної кібернетики ім. М. М. Федорова. Для вирішення проблеми гідропідйому гірничої маси з великих глибин у 1962 р. при кафедрі під керівництвом проф. В. Г. Гейєра була створена галузева лабораторія МВП УРСР гідропідйому вугілля і породи та комплексної автоматизації гідрошахт.

З 1964 до 1990 р. кафедру очолював проф. В. Г. Гейєр. Він створив наукову школу в галузі автоматизації шахтних вентиляторів і водовідливних установок, гідравлічного видобутку вугілля, теорії і методів розрахунку ерліфтних установок. Розроблені ним схеми автоматизації водовідливу (1950) стали основою для створення і серійного випуску апаратури автоматизації шахтних водовідливних установок. Автор і керівник робіт зі створення і впровадження вперше у світовій гірничій науці й практиці унікальних ерліфтних гидропідйомів вугілля шахт «Красноармійська» та ім. 60-річчя СРСР. Ерліфтні гідропідйоми увійшли складовою частиною до ліцензійної угоди на продаж ліцензії з гідравлічного видобутку вугілля США і Японії. За розробку і впровадження спеціальних засобів відкачування води із затоплених шахт Донбасу проф. В. Г. Гейєр удостоєний високого звання лауреата Державної премії СРСР (1948).

У 1968 р. кафедра гірничої механіки була розділена на дві: рудникових гідропневматичних установок і гідравліки (РГПУіГ) та рудникових підйомних установок (РПУ). Кафедрою РГПУіГ продовжував керувати проф. В. Г. Гейєр, а кафедру РПУ з 1968 до 1981 р. очолював проф. М. А. Богомолов.

Колектив кафедри гірничозаводського транспорту та логістики ім. проф. І. Г. Штокмана. Зліва
направо: перший ряд: проф. А. Я. Грудачев, доц. В. Ф. Шавлак, зав. каф. проф. В. П. Кондрахін,
проф. В. І. Дворніков, проф. М. Д. Мухопад, проф. А. О. Суліма, проф. М. А. Скляров,
доц. В. О. Гутаревич; другий ряд: зав. лаб. А. П. Федоренко, доц. Н. В. Водолазська,
лаб. К. Т. Ільдіров, доц. А. В. Мерзлікін, доц. М. В. Хіценко, проф. В. М. Маценко, доц. А. В. Лавшонок;
третій ряд: зав. лаб. М. О. Овчаренко, асист. Є. М. Арєф’єв, ст. викл. О. М. Ткачук,
асист. О. О. Михайлова, ст. викл. В. В. Ариненков, ст. викл. В. О. Яценко; четвертий ряд:
ст. лаб. І. О. Недрянко, інж. Л. В. Іноземцева, доц. Є. А. Манакін, асист. П. В. Белицький

Завідувачем кафедри рудникових підйомних установок у 1981–1991 рр. був заслужений працівник вищої школи УРСР, професор Г. М. Тимошенко. Він зробив великий внесок у розвиток наукової і навчально-методичної роботи, творчої діяльності студентів не лише на кафедрі, а й на факультеті та в інституті в цілому. Г. М. Тимошенко — автор підручника з грифом Мінвузу СРСР «Шахтные вентиляторные и водоотливные установки» (1987, співавтор В. Г. Гейєр) і навчального посібника із грифом Мінвузу УРСР «Теория инженерного эксперимента» (1991, співавтор П. Ф. Зима).

Пізніше керівництво кафедрою РПУ прийняв П. Ф. Зима, кандидат технічних наук, професор кафедри «Гірнича механіка». Усе своє свідоме життя він присвятив педагогічній і науковій діяльності, пройшовши шлях від асистента до завідувача кафедри.

У 1996 р. кафедри РПУ і РГПУіГ знов об’єдналися в одну з колишньою назвою «Гірнича механіка», її очолив завідувач кафедри РГПУіГ (з 1990 р.) проф. В. Б. Малєєв.

З 1998 р. кафедрою керує лауреат Державної премії, заслужений діяч науки і техніки України, академік Української технологічної академії, доктор технічних наук, професор М. Г. Бойко. Він є відомим ученим у галузі гірничих машин і гірничого машинобудування.

Кафедрою підготовлено сім докторів і більше 100 кандидатів технічних наук.

Кафедра гірничозаводського транспорту і логістики ім. проф. І. Г. Штокмана (в минулому — кафедра гірничозаводського транспорту) створена в 1935 р. шляхом виділення частини викладачів зі складу кафедри гірничої механіки Донецького гірничого інституту. Очолив її проф. Б. П. Шерстюков, який до створення нової кафедри працював на посаді доцента на кафедрах гірничої механіки і механізації.

У важкі післявоєнні роки (1945–1959) кафедру гірничозаводського транспорту очолював доц. С. О. Чумак. Під його керівництвом було відновлено навчальну базу, зруйнована в роки війни, налагоджено навчальний процес із дисципліни «Шахтний транспорт» і забезпечення студентів навчальною та методичною літературою.

Результати досліджень експлуатації шахтних рейкових колій, проведених у 1950-х рр. Т. С. Бурчаком, який очолював кафедру у 1959–1960 рр., опубліковані в монографіях «Шахтне колійне господарство» й «Колійне господарство підземного транспорту» і використовувалися в навчальному процесі на кафедрі та на виробництві.

Робота і досягнення колективу кафедри у 1960–1990 рр. нерозривно пов’язані з ім’ям завідувача кафедри проф. І. Г. Штoкмана і якісно новим рівнем роботи кафедри. Професор І. Г. Штокман є автором нового наукового напряму і творцем нової наукової школи у шахтному транспорті.

З 1960 р. на кафедрі формується новий науковий напрям — «Удосконалення рудникових ланцюгових конвеєрів і створення транспортних установок на основі нових принципів дії». Під керівництвом проф. І. Г. Штокмана співробітники кафедри Т. С. Бурчак, П. М. Кондрахін, В. М. Маценко, М. Д. Мухопад, І. Т. Сидоренко, К. І. Чебаненко, С. О. Чумак спільно з іншими науковцями Донецька і СРСР у 1964 р. опублікували перший капітальний довідник «Шахтний транспорт», складений на основі матеріалів вітчизняної практики, які були зібрані на підприємствах вугільного машинобудування Донбасу, Кузбасу і Караганди, у проектних, науково-дослідних і навчальних інститутах.

З 1964 р. науковий напрям кафедри охоплює нову нетрадиційну проблему транспортування вантажів із використанням магнітних полів. Для розробки цієї проблеми при кафедрі в 1966 р. створюється галузева науково-дослідна лабораторія нових способів транспортування. Активна робота кафедри і галузевої лабораторії щодо розробки нових наукових напрямів транспортування принесла кафедрі широку популярність не лише в країні, а й за кордоном. Більшість створених установок було випробувано на повнорозмірних стендах або в шахтних умовах. На підставі проведених досліджень були розроблені пропозиції до створення параметричного ряду лінійних індукційних двигунів для транспортного та технологічного устаткування шахт.

У 1990–2010 рр. кафедру очолював учень професора І. Г. Штокмана — проф. В. О. Будішевський, який зробив великий внесок у підготовку гірничих інженерів-механіків і електромеханіків, удосконалення навчальної, наукової і методичної роботи. Під його керівництвом розроблено навчально-методичне забезпечення, розпочата і проводиться в ДонНТУ підготовка фахівців за трьома новими спеціальностями.

В. О. Будішевський був головою Донецького регіонального навчального технічного комплексу, створеного на базі ДонНТУ, метою якого є навчання і професійна орієнтація молоді у регіонах Донеччини. З 1996 р. професор В. О. Будішевський є дійсним членом та керівником Донбаського відділення Підйомно-транспортної академії наук України.

З 2011 р. кафедру очолює доктор технічних наук, професор В. П. Кондрахін.

Професорам І. Г. Штокману, М. Д. Мухопаду, В. М. Маценку, К. І. Чебаненку за успіхи в роботі присвоєно почесне звання «Заслужений працівник Вищої школи України». Багато викладачів нагороджені орденами, медалями і знаками «Шахтарська слава», «Шахтарська доблесть».

За роки діяльності кафедри її колектив видав близько 30 підручників і навчальних посібників, опубліковано понад 740 статей, отримано більше 230 патентів і авторських посвідчень на винаходи.

Студенти, які навчаються за напрямами «Електромеханіка» та «Інженерна механіка», проходять на кафедрі школу наукової творчості, беруть активну участь у всеукраїнських конкурсах студентських наукових праць, наукових конференціях, олімпіадах. 11 студентів кафедри стали лауреатами конкурсу студентських наукових робіт НАН України.

Кафедрою підготовлено три доктори та 75 кандидатів технічних наук.

Кафедра технології машинобудування була створена у вересні 1963 р. і мала назву «Технологія машинобудування, металорізальні верстати та інструменти». Першим її завідувачем був доцент, к. т. н. П. І. Калафатов. У 1969 р. її розділили на дві самостійні кафедри: «Технологія машинобудування» і «Металорізальні верстати та інструменти».

У різні роки кафедрою завідували доц., к. т. н. П. І. Калафатов (1964–1969), доц., к. т. н. В. М. Філіпов (1969–1971), доц., к. т. н. В. О. Богуславський (1972–1979 і 1983–1985), доц., к. т. н. В. О. Фініченко (1979–1983), проф., д. т. н. Н. Г. Бойко (1985–1997). Із січня 1998 р. кафедру очолює проф., д. т. н. О. М. Михайлов.

З моменту заснування основним завданням кафедри була організація навчального процесу, створення лабораторної бази та методичного забезпечення навчального процесу. Великий внесок у цю роботу зробив перший завідувач П. І. Калафатов. Завдяки йому на кафедрі була створена сучасна верстатна база, яка всі ці роки розвивалася й оснащувалася новим обладнання. У 1970-х роках на кафедрі з’явилися перші верстати із числовим програмним управлінням.

Суттєво активізувалася навчальна та наукова діяльність кафедри під керівництвом проф., д. т. н. О. М. Михайлова. У створеній спецраді із захисту кандидатських і докторських дисертацій технологічного напряму були захищені кандидатські дисертації О. Л. Іщенка, А. В. Матвієнка, Є. О. Чернишова, Р. М. Грубки, В. В. Медведєва. Кафедра стала ініціатором і організатором Міжнародної науково-технічної конференції у м. Севастополі, в якій беруть участь учені й фахівці більш ніж 20 країн.

Розроблено та видано більше 100 методичних робіт, зокрема такі, що не мають аналогів у системі вищої освіти. Серед них уперше розроблені навчальні курси «Проектування та виробництво заготовок у машинобудуванні» і «Проектування технологій безперервної дії».

Науково-дослідна робота кафедри ТМ спрямована на створення технологічних систем високої і надвисокої продуктивності, технологій нового покоління, розробляються методики визначення й поліпшення якості машинобудівної продукції та технологічних процесів тощо. На кафедрі діє аспірантура та докторантура. Видається міжнародний збірник наукових праць «Прогресивні технології і системи машинобудування» і студентський науково-технічний журнал «Інженер» (видано дев’ять випусків). Викладачі кафедри опублікували близько 1000 наукових праць, отримали понад 250 авторських свідоцтв та патентів на винаходи.

Кафедра «Металорізальні верстати та інструменти» створена 1 вересня 1969 р. шляхом виділення частини викладачів зі складу кафедри «Технології машинобудування, металорізальні верстати та інструменти».

На кафедру перейшли працювати такі викладачі: доц. П. І. Калафатов, к. т. н., доц. М. І. Каплій, М. В. Вяльцев, І. О. Малишко, А. Ю. Гаркуша, В. П. Цокур, Н. П. Олейніков, В. П. Ківа, В. Т. Прилепа, В. А. Фініченко.

Першим завідувачем був доц. П. І. Калафатов, який пропрацював із моменту створення кафедри до 1970 р.

Доцент, к. т. н. М. І. Каплій очолював кафедру протягом 1970–1980 рр. Під його керівництвом у цей період здійснено методичне забезпечення всіх курсів, які викладаються на кафедрі; прискорилося оснащення навчального процесу технологічним обладнанням, покладено початок науковим дослідженням у галузі надшвидкісного шліфування (доц., к. т. н. Н. П. Олейников), алмазно-іскрового шліфування важкооброблюваних сталей і сплавів (асист. П. Г. Матюха), проектування універсально-збірних інструментів (доц., к. т. н. М. І. Каплій) та прогресивних конструкцій інструментів для обробки отворів (ст. викл. І. О. Малишко).

Упродовж 1980–1991 рр. кафедрою керував доц., к. т. н. В. В. Бурмістров. У цей час колектив кафедри доклав багато зусиль для подальшого вдосконалення навчального процесу та розвитку її матеріально-технічної бази. З 1988 р. розпочато підготовку інженерів за спеціальністю «Металорізальні верстати та системи», що було пов’язано із запровадженням 20 нових навчальних курсів, які успішно підготували доц., к. т. н. Л. П. Калафатова, проф., д. т. н. П. Г. Матюха, доц., к. т. н. В. В. Гусєв, проф., д. т. н. І. О. Малишко. Під керівництвом доц. В. В. Бурмістрова розпочаті дослідження з розробки прогресивних технологічних процесів алмазно-абразивної обробки неметалевих матеріалів (обсяг госпдоговірних робіт склав близько 1,5 млн крб. на рік). Результати цих наукових розробок успішно впроваджені на низці підприємств СРСР з отриманням суттєвого економічного ефекту.

Протягом 1991–2008 рр. кафедрою керував П. Г. Матюха. У складний перехідний період становлення незалежної України йому вдалося не лише зберегти, а й розширити і якісно поліпшити професорсько-викладацький склад кафедри. За час його завідування кафедрою співробітники захистили п’ять докторських і вісім кандидатських дисертацій, із них п’ять кандидатських — під його керівництвом. На кафедрі було видано п’ять монографій методичного і наукового характеру.

З 2008 р. кафедру очолює проф., д. т. н. В. В. Гусєв.

Наукові напрями кафедри: шліфування важкооброблюваних металевих матеріалів, обробка алмазно-абразивним інструментом крихких неметалевих матеріалів, проектування комбінованого осьового інструменту.

Кафедра «Механічне обладнання заводів чорної металургії». Кафедра відкрита у 1931 р. у зв’язку з інтенсивним розвитком металургії в Донецькому регіоні. Засновником її був проф., д. т. н. М. С. Щиренко. Разом із ним у довоєнні роки на кафедрі працювали асистенти В. А. Корягіна, Г. А. Скороход, аспіранти К. С. Балашевич, О. І. Башков. Перший випуск інженерів-механіків відбувся у 1937 р. Кращі його випускники М. З. Левін, М. Ф. Лещинський стали викладачами кафедри.

У роки війни кафедру очолював К. Д. Шумілов, потім доц., к. т. н. М. З. Левін (1946–1972). З 1972 по 2009 р. нею керував проф., д. т. н. Віктор Якович Сєдуш.

З 2009 р. завідувач кафедри — проф., д. т. н. Сергій Петрович Єронько.

Засновник кафедри М. С. Щиренко багато сил та енергії віддавав справі підготовки науково-педагогічних кадрів. Під його керівництвом виконано великий обсяг досліджень у царині доменного, сталеплавильного і прокатного обладнання. На базі цих досліджень кандидатські дисертації захистили М. З. Левін, К. Д. Шумілов, С. М. Барановський.

Проф. М. С. Щиренко на основі результатів наукових досліджень, особистого досвіду конструювання та експлуатації машин і устаткування підготував і опублікував перший у світі підручник для студентів механіків-металургів «Механічне обладнання доменних і сталеплавильних цехів» (1942).

У навчально-методичній роботі кафедри особливо плідними були кінець 1950-х — початок 1970-х років. Саме тоді під керівництвом доц. М. З. Левіна було виконано аналіз завантаженості студентів домашніми завданнями та розроблено оптимальний графік їх виконання. Розпочато багатопланові роботи з підготовки до видання навчальної літератури із грифом Мінвузу. Видано низку навчальних посібників: «Механічне обладнання доменних цехів» (М. З. Левін, В. Я. Сєдуш, 1970 і 1978); «Механічне обладнання сталеплавильних цехів» (М. З. Левін, В. Я. Сєдуш, В. І. Мачикін, Г. С. Клягін, Н. Г. Пироженко, 1985). Вийшли у світ два видання підручника В. Я. Сєдуша «Надійність, ремонт та монтаж металургійних машин (1975 і 1980).

На підставі результатів комплексу наукових досліджень захищено дві докторські (В. Я. Сєдуш, Г. В. Сопілкін) і чотири кандидатські дисертації (М. О. Ченцов, О. М. Кострикін, В. А. Сидоров, Є. В. Ошовська). Опубліковано четверте видання єдиного в Україні підручника для студентів вищих навчальних закладів «Надійність, ремонт та монтаж металургійних машин (В. Я. Сєдуш, 1992, 2008). Видано дві монографії: «Організація технічного обслуговування металургійного обладнання» (В. Я. Сєдуш, Г. В. Сопілкін, В. З. Вдовін, І. М. Бабич, Е. Я. Клецкін, 1986) та «Експертна система технічного обслуговування машин» (Ю. І. Єременко, В. Б. Крахт, Є. В. Ошовська, В. Я. Сєдуш, Г. В. Сопілкін, 1999).

Завдяки науковим досягненням кафедри створені і включені у навчальний план спеціальності п’ять нових дисциплін: технічне обслуговування машин на базі комп’ютерної техніки; віброакустична діагностика; технічна діагностика металургійного обладнання; основи проектування технічного обслуговування металургійного обладнання; автоматизація ремонтного виробництва. На кафедрі створена наукова школа проф., д. т. н. В. Я. Сєдуша «Технічне обслуговування та діагностика металургійного обладнання».

Кафедра «Машини і апарати хімічних виробництв» (МАХВ) увійшла до складу ФІММ у вересні 2009 р.

Кафедра МАХВ була створена в 1964 р. у складі хіміко-технологічного факультету Донецького політехнічного інституту, але підготовка інженерів-механіків коксохімічних заводів здійснювалася на кафедрі «Процеси і апарати хімічних виробництв» хіміко-технологічного факультету ще з 1928 р.

Першим завідувачем кафедри був доцент Ігор Лазаревич Непомнящий (1964–1972), відомий конструктор коксохімічного обладнання, засновник вітчизняної школи конструювання коксових машин, автор багатьох монографій у цій галузі. Він був серед перших випускників механіків-коксохіміків 1934 року. Після нього завідувачами кафедри були доценти Анатолій Вікторович Чамов (1972–1984) і Леонід Федорович Лук’янченко (1984–1992). Протягом останніх 18 років (з 1993 р.) кафедру очолював доцент Святослав Петрович Веретельник, а з жовтня 2010 р. кафедрою МАХВ керує проф., д. т. н. Олександр Сергійович Парфенюк.

Першими викладачами кафедри працювали Є. Р. Кузнєцов, А. В. Чамов, І. П. Слюсарь, В. С. Ткачов, М. А. Остапенко, Н. Н. Філатов. В основу творчого життя кафедри МАХВ поряд із підготовкою інженерів-механіків були покладені науково-дослідна робота та підготовка кандидатів технічних наук. За кілька років після заснування кафедри були створені унікальні експериментальні установки для безперервного коксування вугілля на Авдіївському коксохімічному заводі. Найбільшого розвитку кафедра досягла у 1980–1990-х рр. На цей період припадає прихід молодого покоління викладачів. Після закінчення інституту на кафедрі почали працювати В. Н. Мовчанюк, С. П. Веретельнік, О. С. Парфенюк, О. В. Кірічук, О. Д. Костіна, І. В. Кутняшенко, А. А. Топоров.

Книга викладачів кафедри В. С. Ткачова і М. А. Остапенко «Обладнання коксохімічних заводів» є навчальним посібником не лише для студентів-механіків, а й для студентів інших спеціальностей.

Важливим напрямом наукової роботи кафедри можна вважати розробку фізико-технічних основ надійності коксохімічного обладнання. За цим напрямом захищено більше десяти докторських і кандидатських дисертацій, розроблено і впроваджено систему технічного обслуговування і ремонту коксових машин на основі показників надійності; захищені багатьма авторськими свідоцтвами і впроваджені зі значним економічним ефектом на коксохімічних заводах конструкції нових агрегатів і машин, розроблено техніку й технологію переробки вуглецевих матеріалів у камерних печах.

Авторським колективом під керівництвом А. І. Сібілева за участю М. П. Зборщика, О. С. Парфенюка і С. П. Веретельника вперше у світовій практиці розроблені, споруджені й перевірені багаторічною експлуатацією коксові батареї з великогабаритних вогнетривких бетонних блоків. Ця розробка у 1991 р. здобула високу оцінку держави і була визнана перспективною для подальшого використання в коксохімічній та вогнетривкій промисловості. О. С. Парфенюк і С. П. Веретельник стали лауреатами премії Ради Міністрів СРСР, а О. С. Парфенюку у 1996 р. присвоєно почесне звання «Заслужений винахідник України».

Кафедра багато років підтримує тісні договірні творчі зв’язки з Московським державним університетом інженерної екології, ректора якого, академіка М. Б. Генералова було обрано почесним доктором ДонНТУ у 2002 р.

Особлива гордість кафедри — її випускники. Близько 2000 випускників успішно працюють у різних галузях промисловості, на заводах і в наукових організаціях України, країн СНД і далекого зарубіжжя. Серед них — директор Авдіївського коксохімічного заводу, заслужений металург України, доктор технічних наук Г. О. Власов, який сьогодні є професором кафедри; лауреат Державної премії СРСР М. С. Хазах, керівники промислових підприємств А. І. Коломійченко, В. З. Кравченко, В. І. Пшеничний, В. Б. Бутков і багато інших.

Колектив кафедри основ проектування машин. Зліва направо: сидять: доц. Е. Л. Гордієнко,
зав. каф., проф., д. т. н. В. Г. Нечепаєв, проф., д. т. н. В. П. Оніщенко, асп. Г. В. Самойлова,
доц., к. т. н. Г. І. Хіценко, ст. викл. В. Г. Пархоменко, доц., к. т. н. О. М. Гнитько; стоять:
доц., к. т. н. І. В. Клименко, доц., к. т. н. О. Л. Сотніков, доц., к. т. н. В. Ф. Блєскун,
доц., к. т. н. В. А. Молібожко, асист. Д. Ю. Семенюк, доц. П. М. Матеко, доц. В. Я. Мешков,
зав. лаб. М. Н. Зак, інженер І. В. Єрьоменко, інженер В. О. Голдобін, технік Т. Ф. Котелевець,
інженер О. С. Цихмістро

Кафедру «Основи проектування машин» (раніше «Деталі машин») у вересні 1929 р. заснував проф. О. М. Первушин і керував нею протягом 22 років. У грудні 1954 р. кафедрі присвоїли його ім’я. Це був видатний учений, який зробив великий внесок у підготовку кадрів і вирішення складних питань становлення Донбасу в довоєнні роки. Він брав участь у проектуванні мостів трамвайного маршруту № 1, трубопроводу водопостачання міста. Зараз найкращий студент факультету отримує стипендію ім. О. М. Первушина.

З 1951 р. кафедру протягом 25 років очолював професор, к. т. н. О. Л. Симонов, а пізніше — доцент, к. т. н. Д. П. Кончатний (1975–1981), доцент, к. т. н. В. П. Алиферов (1981–1983), професор, д. т. н. В. С. Горелик (1983–1997). З 1997 до 2003 р. обов’язки завідувача кафедри виконував доцент, к. т. н. О. В. Лукичов. З 2003 р. кафедру очолює проф., д. т. н. В. Г. Нечепаєв — автор наукової монографії, 300 наукових статей і винаходів, учасник двох ліцензійних угод із фірмами Німеччини. Під його керівництвом кафедра розробила та впровадила у навчальний процес прогресивну модель вивчення загальноінженерних дисциплін, що базується на класичних традиційних і сучасних комп’ютерних технологіях навчання.

Професор О. Л. Симонов у своїй діяльності особливу увагу надавав підвищенню наукового рівня викладачів кафедри та їх педагогічної майстерності. За час своєї трудової діяльності він обіймав посаду декана ГЕМФ, проректора з навчальної роботи ДПІ. Опублікував дві монографії, одну з них у Китаї.

Доц. Д. П. Кончатний — учасник Великої Вітчизняної війни. В інституті працював з 1948 р., співавтор навчального посібника «Курсове проектування деталей машин».

Доц. В. П. Алиферов — учасник Великої Вітчизняної війни. В інституті працював з 1952 р., був заступником декана ГЕМФ, деканом механічного факультету (1970–1982).

Професор В. С. Горелик очолював кафедру протягом 14 років. Він — випускник ДПІ, заслужений винахідник України, автор більш ніж 120 винаходів, шести монографій. Під його керівництвом кафедра значно розширила лабораторну базу, в навчальному процесі почали застосовуватися активні методи навчання.

Кафедра тісно співпрацює з металургійними та машинобудівними заводами, провідними науковими організаціями України та країн СНД, веде спільні роботи з вищими навчальними закладами Польщі: Сілезьким та Ченстоховським політехнічними інститутами, Краківською гірничо-металургійною академією; Великої Британії — Портсмутський технологічний університет; Німеччини — Магдебурзька академія.

З 1996 р. до складу кафедри ОПМ включено, як секцію, кафедру «Теорія механізмів та машин» (ТММ). Її було створено у 1962 р. у складі викладачів, які проводили навчальний процес за курсом ТММ на кафедрі «Теоретична механіка» під науково-методичним керівництвом доцента, к. т. н. А. Н. Воровицького. Він із 1930-х років займався цим курсом і створив для нього перші методичні посібники. З 1962 до 1966 р. кафедру очолював професор, д. т. н. А. О. Бажин — людина енциклопедичних знань, фахівець у галузі розрахунку зубчастих передач.

Пізніше кафедрою керували: в 1967–1970 рр. — доцент, к. т. н. Д. Я. Моісеєнко, випускник ДПІ, який розробив теоретичні основи розрахунку спеціальних видів зубчастих передач; у 1970–1976 рр. — професор, д. т. н. В. К. Пресняков, випускник ДПІ, учасник Великої Вітчизняної війни, який працював у ДПІ з 1946 р., видатний фахівець у галузі вібраційних машин та гірничо-збагачувальної техніки; з 1976 до 1991 р. — професор, д. т. н. П. М. Кондрахін, який працював у ДПІ з 1945 р., видатний фахівець у галузі рудничного транспорту; в 1991–1996 рр. — доцент, к. т. н. В. П. Стойко, випускник ДПІ.

– підвищення несучої здатності та довговічності деталей і вузлів зубчастих передач;

– створення механогідродинамічних транспортних пристроїв гірничошахтного обладнання;

– дослідження напруженого стану складних корпусних деталей гірничих машин і розробка рекомендацій з оптимізації їх конструкцій та ін.

За роки існування кафедри тут навчалося близько 60 тис. студентів. Вихованці кафедри керують багатьма великими підприємствами.

Сьогодні кафедра активно використовує нові навчальні технології, комп’ютерну техніку. На кафедрі щорічно проводиться регіональна студентська олімпіада та науково-методична конференція.

Кафедра опору матеріалів. Заснована в 1929 р. проф. П. Є. Добровольськиим, який був її завідувачем до 1937 р. У той період на кафедрі працювало сім викладачів: П. Є. Добровольський, А. П. Заборський, А. Розовський, Ю. А. Ковалевський, С. А. Лозовський, В. Н. Михайлов, Г. П. Городник.

У різні роки кафедрою завідували: ст. викладач Ю. А. Ковалевський (1937–1938), доц. В. С. Рекшинский (1939–1945, 1948–1967), проф. С. Ф. Медведєв, (1945–1948), проф. Ф. Л. Шевченко (1967–1977, з 1985 р. дотепер), доц. С. А. Жеданов (1977–1985).

Кафедра опору матеріалів відома в Україні методичними розробками із навчального телебачення та використання технічних засобів у навчальному процесі завдяки роботам ентузіаста у цьому питанні доцента С. А. Жеданова.

Ф. Л. Шевченко вперше розробив прикладні методи динамічного розрахунку пружних стержньових систем із розподіленими параметрами за наявності зосереджених мас; методи розрахунку вертикальних гнучких стержнів на поперечне навантаження; удосконалив метод початкових параметрів із використанням його для розрахунку балок із довільним навантаженням, замкнутих кругових циліндричних оболонок, балок на суцільній пружній основі у випадку статичного і динамічного завантаження; метод розрахунку на стійкість стиснутих стержнів з урахуванням власної ваги і низку інших питань. Він підготував і опублікував 15 підручників і навчальних посібників із грифом Міністерства освіти і науки України, основним із них є «Механіка пружних деформівних систем» (у трьох частинах).

Вісім викладачів кафедри підготували й захистили кандидатські дисертації і два — докторські, з них четверо працюють на кафедрі. На кафедрі постійно стажуються викладачі інших вищих навчальних закладів Донбасу. У різні періоди на кафедрі читалися курси опору матеріалів, будівельної механіки, теорії пружності та динаміки машин. З 1997 р. у зв’язку з розширенням кафедри і поповненням її складу викладачами кафедри «Основи проектування машин» читається також курс прикладної механіки. Щорічно на кафедрі навчається близько 1500 студентів.

Кафедра «Теоретична механіка» була заснована у 1935 р. Першим її завідувачем (1935–1957) був к. т. н., доцент Л. Т. Лєвін — випускник Санкт-Петербурзького гірничого інституту, котрий мав досвід роботи в гірничій промисловості.

Першими викладачами кафедри були Д. М. Іваніцький, Г. П. Городник та А. Ф. Виродов.

Кафедра забезпечувала викладання трьох дисциплін: теоретичної механіки, теорії механізмів і машин та гідравліки (у 1936 р. читання курсу гідравліки було передано кафедрі «Гірнича механіка»).

Крім навчальної, співробітники кафедри займалися науково-дослідною роботою. Основними напрямами науково-дослідної роботи були: «Дослідження нових методів розрахунку копрових шківів» (Л. Т. Лєвін), «Дослідження методів розрахунку кінематичних пар гірничих машин» (А. Н. Воровіцький), «Дослідження питань автоматичного регулювання копальневих турбомашин» (А. І. Кухтенко).

У 1952 р. після закінчення механіко-математичного факультету Московського державного університету ім. М. В. Ломоносова на кафедру прийшов працювати П. В. Харламов. Через три роки захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня кандидата фізико-математичних наук на тему «Рух важкого твердого тіла в рідині». У вересні 1957 р. він став завідувачем кафедри, проте вже у 1958 р. був запрошений до Новосибірська, де в той час створювався Науковий центр у складі Сибірського відділення АН СРСР. За час роботи в Науковому центрі П. В. Харламов захистив докторську дисертацію і став професором. Його роботи з динаміки твердого тіла з однією нерухомою точкою здобули визнання в усьому світі. Після повернення у 1965 р. до Донецька проф. П. В. Харламов брав участь у створенні Наукового центру АН УРСР, становленні Донецького державного університету та в організації відділу прикладної механіки ІПММ АН України.

У першій половині 1959 р., після від’їзду П. В. Харламова до Новосибірська, обов’язки завідувача кафедри виконував доцент, к. фіз.-мат. н. Г. П. Випов — автор низки робіт із динаміки в’язкої рідини між близько розташованими поверхнями. З моменту організації Донецького наукового центру АН УРСР Г. П. Випов обіймав посаду заступника директора Обчислювального центру АН УРСР.

Протягом 1959–1969 рр. кафедру очолював к. т. н., доц. Є. І. Степанов, який до цього працював тривалий час завідувачем кафедри «Теоретична механіка» в Новочеркаському політехнічному інституті. Науково-дослідна робота Є. І. Степанова була пов’язана з вирішенням низки завдань із руху в’язкої нестискувальної рідини та іншими питаннями гідромеханіки.

З 1969 р. до серпня 2004 р. кафедру очолював доктор технічних наук, професор М. Г. Логвінов. Він здійснив великий внесок у розвиток навчально-методичної і наукової діяльності, а також у створення матеріальної бази кафедри.

У 1969–1991 рр. М. Г. Логвінов був членом президії науково-методичної ради з теоретичної механіки Міністерства вищої і середньої спеціальної освіти СРСР, членом Національного комітету України з теоретичної і прикладної механіки, заступником голови Українського і Молдавського зонального бюро Державного комітету СРСР із викладання теоретичної механіки.

У вересні 2004 р. кафедру «Теоретична механіка» очолив проф., д. т. н. В. Б. Малєєв — випускник ДПІ (1970), якого залишили після закінчення інституту для роботи на кафедрі «Гірнича механіка». Наукова робота проф. В. Б. Малєєва пов’язана з питаннями гірничої механіки: шахтним водовідливом, газорідинними потоками, удосконаленням відцентрових насосів. З вересня 2009 р. кафедрою керує к. т. н., доц. А. І. Ігнатов.

Сьогодні кафедра працює за такими науковими напрямами: удосконалення схем і засобів шахтного водовідливу, що забезпечують різке зниження ручної некваліфікованої праці під час їх обслуговування, підвищують надійність і економічність водовідливно-очисних комплексів вугільних підприємств; дослідження процесів руху дво- і трифазних сумішей у горизонтальних і вертикальних трубопроводах систем гідравлічного підйому; підвищення якості кавітацій багатосекційних відцентрових насосів шляхом поліпшення їх конструкції; створення систем пилеподавлення під час відробітку запасів соляних шахт ДП «Артемсіль»; дослідження і вдосконалення засобів гідрознепилювання для поліпшення умов праці шахтарів; дослідження динаміки руху шахтних підіймальних посудин у провідниках гнучких армувань; дослідження аеродинамічних процесів розділення багатокомпонентних сумішей по фракціях у вугільній промисловості; дослідження і розробка систем безперервного розливання сталі.

За період 2005–2009 рр. колективом кафедри опубліковано більше 100 статей загальним об’ємом 87 друк. арк. Видано три монографії («Гідродинамічне придушення пилу в умовах вугільних шахт: теорія і технічні рішення», «Короткий історичний нарис, присвячений 70-річчю утворення кафедри «Теоретична механіка» Донецького національного технічного університету», участь у складі авторів монографії «Дослідження процесу перерозподілу метану в околиці рухомого очисного забою») загальним обсягом більше 10 друк. арк., отримано 14 патентів.

Кафедра нарисної геометрії та інженерної графіки. Кафедра була створена у 1935 р. під час об’єднання Донецького гірничого та Донецького металургійного інститутів у Донецький індустріальний інститут.

Першим завідувачем кафедри був к. т. н., доц. С. Л. Лозовський, який очолював кафедру шість років (1935–1941) до початку Великої Вітчизняної війни. Залишився на окупованій території і після війни виїхав до США, де й помер у 1985 р.

Колектив кафедри нарисної геометрії та інженерної графіки. Зліва направо: сидять:
ст. лаб. Н. В. Гнатюк, доц. О. Г. Гайдар, асист. О. О. Малишко, доц. О. А. Катькалова,
ст. викл. І. М. Корецька, асист. В. В. Шубіна, лаб. В. І. Смолякова, асист. А. О. Скорікова,
проф. А. Ф. Коломієць; стоять: доц. В. М. Куц, інж. В. Л. Кісельов, доц. В. І. Ахонін,
доц. В. В. Шепелєв, ст. викл. В. В. Кондратьєв, ст. викл. А. П. Червоненко,
доц. О. В. Фролов, зав. кафедри, проф. І. А. Скідан, проф. І. К. Юрченко, доц. О. О. Лопатов,
доц. М. С. Гармаш, проф. Д. М. Пастернак, доц. Д. В. Неснов

У період евакуації інституту (1942–1943) кафедрою завідував старший викладач І. Л. Таранов, який після закінчення у 1930 р. факультету образотворчого мистецтва Одеського художнього інституту працював викладачем графіки у вищих навчальних закладах Одеси, а пізніше (з 1935 р.) — на кафедрі графіки Донецького індустріального інституту.

Протягом 1943–1944 рр. завідувачем кафедри був к. т. н., доц. М. І. Дубинський, із 1944 р. призначений директором ДонВУГІ.

Після повернення інституту з евакуації кафедрою до 1956 р. знову завідував І. Л. Таранов. Наступні п’ять років (1956–1961) завідувачем кафедри був к. т. н., доц. Т. Т. Нестеренко, який до цього працював головним інженером Алмазнянського металургійного заводу та начальником проектно-конструкторського відділу Комунарського металургійного заводу.

У 1961 р. на посаду завідувача кафедри був обраний к. т. н., доц. К. Б. Шульгін. Він завідував кафедрою з 1961 р. до 1986 р. Із його приходом розпочався важливий етап розвитку кафедри. У цей період набуло широкого розвитку читання лекцій по ефірному телебаченню та по навчальній замкнутій телевізійній системі. Були підготовлені та опубліковані два навчальних посібники: «Начертательная геометрия» (В. Ф. Болдирєв, М. І. Греков, К. Б. Шульгін, 1965 р.) та «Начертательная геометрия с использованием ЭВМ» (автори М. І. Греков, А. Ф. Коломієць, І. А. Скидан, К. Б. Шульгін, 1992 р.)

Наступний важливий період кафедри пов’язаний із роботою на посаді завідувача кафедри проф., д. т. н. І. А. Скидана, який був обраний на цю посаду в 1986 р.

Цей період характеризується інтенсивним впровадженням комп’ютерної графіки в навчальну, методичну та наукову роботу. Були видані підручник «Нарисна геометрія, інженерна та комп’ютерна графіка» (В. Є. Михайленко, В. М. Найдиш, А. М. Підкоритов, І. А. Скидан, 2000), який здобув першу премію Академії Вищої школи України у номінації «Підручники» та «Збірник задач з інженерної та комп’ютерної графіки» (ті ж автори).

Під керівництвом проф. І. А. Скидана були захищені одинадцять кандидатських дисертацій та ще кілька готуються до захисту.

У 2000 р. на базі кафедри відбулась Міжнародна науково-практична конференція «Сучасні проблеми геометричного моделювання». На кафедрі в цей період (у 2002, 2003, 2004, 2007–2010 рр.) були проведені всеукраїнські олімпіади з нарисної геометрії та комп’ютерної графіки.

Сьогодні на кафедрі працюють: один професор, д. т. н.; чотирипрофесори, к. т. н.; дев’ять доцентів, к. т. н.; чотири старших викладачі, вісім асистентів.

Серед співробітників кафедри був і народний артист СРСР, лауреат Ленінської премії, народний артист України, ліричний тенор А. Б. Солов’яненко, який працював тут протягом дев’яти років — з 1954 до 1962 р.