УТВОРЕННЯ ХАРКІВСЬКОГО
ІНЖЕНЕРНО-БУДІВЕЛЬНОГО ІНСТИТУТУ
У  січні 1930 р. Всесоюзний центральний виконавчий комітет (ВЦВК) і Рада народних комісарів (РНК) СРСР прийняли постанову «Про підготовку технічних кадрів для народного господарства», що стало початком масштабного перетворення й реформи мережі вищих навчальних закладів країни. Одним із основних напрямів реформи було значне збільшення кількості фахівців, необхідних для виконання планів перших п’ятирічок. Рішенням Уряду СРСР у лютому цього ж року чотири вищі технічні навчальні заклади України (ХПІ, Київський політехнічний, Дніпропетровський гірничий, Смелянський інститут цукрознавства) були передані з-під оруди Наркомосу в підпорядкування Вищої ради народного господарства (ВРНГ) СРСР. За Наркомосом УРСР зберігалося загальне керівництво всією вищою освітою республіки. Стосовно переданих вишів він здійснював програмно-методичне керівництво і спостереження за проведенням українізації [31], яка тривала з 1925 р.
Зала малювання
Постановою Президії ВРНГ СРСР про створення галузевих втузів і наказом ВРНГ СРСР № 1240 від 17.04.1930 р. Харківський політехнічний інститут був реорганізований, на базі його факультетів і двох спеціальностей — «Автотракторобудування» й «Авіабудування» — передбачалося створення семи самостійних вишів, але реально було створено п’ять: Харківський механіко-машинобудівний (ХММІ), Харківський хіміко-технологічний (ХХТІ), Харківський електротехнічний (ХЕТІ), Харківський будівельний (ХБІ) та Харківський авіаційний інститути (ХАІ) [32].
Харківський інженерно-будівельний засновано на базі будівельного факультету ХПІ й архітектурного факультету Харківського художнього інституту зі спеціальностями «Фабрично-заводське будівництво», «Санітарна техніка», «Архітектура» та передано у підпорядкування Союзбуду СРСР.
Наступного дня після виходу постанови була створена комісія з реорганізації ХПІ, яка мала вирішити складне завдання: розподілити корпуси, лабораторії, майно та педперсонал між новоутвореними навчальними закладами.
Бібліотека інституту
Комісії, що працювала більше місяця, доводилося вирішувати суперечливі питання, викликані розподілом навчальної площі і з’ясуванням взаємин між інститутами.
Протягом 1930–1931 рр. навчальна площа колишнього ХПІ перебувала в загальному користуванні створених вишів на однаковій основі із централізованим управлінням розподілу. На території ХПІ залишалися ХММІ, ХХТІ й ХЕТІ, а авіаційний, будівельний — тимчасово орендували приміщення ХПІ до побудови власних будівель [33]. Аудиторії і спеціальні кабінети перебували у розпорядженні відповідних інститутів і надавалися для використання у навчальному процесі. Будівельний інститут розмістився у головному корпусі, у тимчасове користування за ним було закріплено приміщення геодезичного кабінету, музею і залу малювання, кабінети будівельних наук, історії архітектури, сантехніки й нарисної геометрії [34]. Незважаючи на розподіл навчальної площі між інститутами, нестача її гостро відчувалася. Терміново потрібно було зробити прибудови та надбудови другого поверху над фізичним, інженерно-механічним і сільськогосподарським корпусами [35].
Я. А. Штейнберг Доцент кафедри
арх. проектування
У ХПІ діяло кілька бібліотек: фундаментальна, імені Толстого, студентська. Після реорганізації вони об’єдналися в одну, котра мала обслуговувати всі новоутворені виші.
Бібліотека й робітфак переходили у підпорядкування ХММІ, а надалі кожен новий виш був зобов’язаний організувати власні робітничі факультети й навчальні бібліотеки.
Після розподілу педперсоналу в ХІБІ залишилися 12 професорів: О. М. Бекетов, Ф. О. Беляков, Д. Герценвиц, І. М. Гриневич, О. С. Іловайський, О. Г. Молокін, М. Г. Малишевський, Е. І. Милославський, Мазуренко, Я. І. Ніколін, Д. С. Черкес; 20 доцентів: Папін, О. К. Симонов, О. Б. Тіц, Б. Г. Шварцбург, А. Б. Епштейн, М. Р. Пестриков та ін.; 50 асистентів: М. І. Ілік, Г. Г. Лукін, М. Я. Латаш, А. Д. Матвієнко, О. Т. Беділо, М. І. Кондратьєв, І. М. Малозьомов та ін. [36].
Після завершення роботи спеціальної комісії, 22 травня, відбулася передача нових інститутів призначеним директорам: ХХТІ очолив Лазовер, ХЕТІ — М. М. Копеліович, ХАІ — Г. Ю. Петров (Горбенко), ХБІ — О. Ю. Мельчук [37].
Автотракторний інститут так і не став вишем, а залишився факультетом у складі Харківського механіко-машинобудівельного інституту.
У 1930–1931 навчальному році інституту як такого ще не існувало, був факультет, який у новому статусі мав пройти складний шлях формування, становлення, створення власної матеріальної бази. За складних соціальних обставин, не перериваючи підготовку фахівців, слід було звести будівлю вишу, сформувати факультети, кафедри, організувати нові лабораторії, розробити навчальні плани й програми, устав.
Так у 1930 р. на території Шатилівки, недалеко від нового центру міста — площі ім. Дзержинського, на пустирі за ярами розпочалося зведення будівлі Харківського будівельного інституту. Проект розробили архітектори Я. А. Штейнберг, Р. М. Фрідман, І. Заславський.
До здачі в експлуатацію навчального корпусу заняття проводили у стінах ХПІ і ХХІ на середній зміні — з 14-ї години.
Проект будівлі Харківського будівельного інституту
У тому ж навчальному році був організований Харківський учбовий будівельний комбінат, перейменований у 1931 р. на Учбовий комбінат промислового будівництва (УКПБ), до складу якого увійшли ХБІ, денні й вечірні Вищі інженерно-будівельні курси у Сталіно (Донецьк) (завідувач — В. Г. Цупко), будівельний технікум, робітничий факультет, інженерні курси з підготовки техніків і будівельників. У 1931 р. Вищі інженерно-будівельні курси закінчив Г. Г. Лукін, з ім’ям якого пов’язаний післявоєнний період історії інституту.
У 30-х роках ХХ ст. директорами ХІБІ, завідувачами спеціалізацій, а пізніше деканами факультетів призначали або студентів, або інженерів, які щойно закінчили інститут.
Директором Харківського інженерно-будівельного інституту спершу був призначений Олександр Юрійович Мельчук. Є розбіжності з приводу особи першого директора. Перший секретар комітету комсомолу ХБІ П. Г. Григоренко (згодом — генерал-майор, активний правозахисник, учасник дисидентського руху) у книзі «В підпіллі можна зустріти лише щурів» писав, що першим керівником ХБІ був парттисячник І. Л. Маллер. Згідно з архівними даними у 1931 р. директором УКПБ був Абрам Данилович Вікутан, студент третього курсу. Після ліквідації учбового комбінату він залишався директором інституту до грудня 1933 р., потім вступив в аспірантуру на кафедру залізобетонних конструкцій, але через три роки був відрахований.
Свідоцтво Г. Г. Лукіна про
отримання кваліфікації
інженера-будівельника, 1931 р.
Випускник Семен Львович Крол став директором в 1933 р. і обіймав цю посаду до кінця 1937 р., коли його змінив профтисячник, випускник Володимир Володимирович Блінов (1937–1941).
Заступником директора з навчальної роботи був М. Я. Латаш (1933–1934), заступниками із навчальної і наукової роботи — І. Л. Маллер (1935, 1937), Я. В. Столяров (1936), А. М. Кучеренко (1937), В. А. Трубін (1938–1940). Після успішного захисту дипломної роботи заступником директора був призначений А. М. Кучеренко, але вже в січні наступного року усунений із посади у зв’язку з відсутністю педагогічного досвіду.
Навесні 1931 р. в інституті налічувалося чотири спеціалізації (факультети): виробнича, сантехнічна, конструкторська, проекторська; 14 кафедр: нарисної геометрії, водопостачання (завідувач — М. Г. Малишевський), соціально-економічних дисциплін, будівельної механіки (О. С. Іловайський), математики (О. Б. Тіц), металевих конструкцій, архітектурного проектування (Д. Р. Торубаров), геодезії й інші. Спеціалізації очолювали завідувачі, випускники ХБІ: Г. М. Критов (конструкторська), І. П. Гірко (проекторська), М. І. Кондратьєв (сантехнічна). На них покладалася уся організаторська робота, аж до розподілу аудиторій.
Будівельний факультет став іменуватися конструкторською спеціалізацією. Архітектурний утворився на базі архітектурного факультету ХХІ й інженерно-будівельного факультету ХПІ і називався проекторською спеціалізацією.
На початку формування інституту кафедр як таких не існувало. Багато завідувачів працювали одночасно в інших вишах, що, безумовно, позначалося на якості роботи. Зовсім була відсутня система керівництва кафедрами й викладачами не лише з боку дирекції інституту, а й із боку завідувачів, не існувало також навчальних планів.
Навчальна частина (завідувачі: В. Фетисов — 1930–1931, Б. О. Блох — 1931–1932, І. Л. Август — 1933) почала переходити на чітке планування роботи й розробляти якісні показники навчання, критерії оцінки знань.
Старі навчальні програми не визнавалися, натомість створювалися нові, пов’язані з марксистсько-ленінською методологією. При складанні навчальних планів пропускали цілі дисципліни. Не було єдиної методики викладання. Готували інженерів-проектувальників промислового будівництва, конструкторів, виробничників, сантехників. Важливим завданням стала підготовка й виховання фахівців-організаторів, громадських діячів, послідовників марксистко-ленінської ідеології, науково-педагогічних кадрів.
А. Д. ВікутанДиректор Учкомбінату пром. будівництва (1931–1933) С. Л. Крол Директор ХІБІ
(1933–1937)		 В. В. Блінов Директор ХІБІ
(1937–1941)		 В. А. ТрубінЗаступник
директора ХІБІ		 І. Л. МаллерЗаступник
директора ХІБІ
Із моменту створення інститут прирівнювався до військово-навчальних закладів. До воєнізованого ХІБІ висувалися великі вимоги: одночасно з підготовкою інженерів-будівельників для потреб соціалістичного будівництва необхідно було виховати висококваліфіковані кадри — командирів саперних частин Робітничо-селянської Червоної армії. До програми навчання, розрахованої на три роки, входили загальновійськові дисципліни, інженерна справа, політробота в армії.
В інституті була відкрита військова навчальна частина, військова кафедра, запроваджена посада помічника директора з військової частини. Посади помічника директора, начальника навчальної частини й керівника військової кафедри в різні роки обіймали В. А. Коневего, В. Л. Жебеньов і С. Л. Карташов.
У складі кафедри існував кабінет фізкультури. На підставі розпорядження НКВП СРСР з лютого 1933 р. встановлювалося заняття із фізкультури раз на тиждень по дві години на всіх курсах і факультетах. Щорічно 1 травня і 7 листопада в парадах військ Харківського гарнізону на майдані міста у складі студентської дивізії брала участь стрілецька рота ХІБІ. Кафедра організовувала воєнізовані походи. Найбільший відбувся у лютому 1936 р., в ньому брали участь студенти і співробітники (1300 осіб).
В. А. Коневего Помічник
директора
У 1933 р. при інституті створюється військово-обліковий стіл із функціями прийому (і зняття) на військовий облік студентів, педагогічного та адміністративно-технічного персоналу. На положення мобілізованих переводилися студенти, робітфаківці, викладачі і службовці, які проходили військову підготовку, брали участь у табірних зборах.
На початку 30-х років розпочата реконструкція вишів спричинила перехід на нові «досконалі» форми навчання, які передбачали відмову від старих форм і методів оцінювання знань студентів: заліків, іспитів, захистів дипломних проектів. Найкращим уважався активний метод оцінювання знань — лабораторний. На початку кожного семестру студент одержував залікову книжку із заліковими бланками із зазначенням предметів і термінів їх складання. Оцінка знань студента й залік із предметів проводилися шляхом спостереження викладача за поточною роботою студента, враховувалися ступінь активності й успішності у процесі семінарських занять, якість виконання контрольних робіт, відповіді на питання з теорії. Залік із предметів, що викладалися на лекціях, проводився шляхом колективного колоквіуму. Вся відповідальність за якість навчання лягала на професорів, викладачів і, особливо, на завідувачів спеціалізацій (факультетів). Активізація форм навчання включала поділ великих груп на менші — по 30 осіб. Із деяких дисциплін встановлювалася така форма навчання, за якої професор зовсім усувався від лекцій, керуючи старостами груп і проводячи, де це необхідно, семінари для підвищення кваліфікації [38].
Термін навчання скоротився до чотирьох років. Освітній процес докорінно змінився, адже лабораторно-бригадний метод мав суттєві недоліки. Бригади стали загальновизнаною ланкою навчального процесу. Факультети замінялися на підрозділи — спеціалізації, предметні комісії. У предметних комісіях брали участь представники викладачів і студентів, які часто вирішували, що і як викладати, а також кого звільняти з викладацьких посад. Багато професорів старого загартування не вітали таких нововведень.
М. Г. Малишевський Завідувач
кафедри
водопостачання
У немилість потрапив професор М. Г. Малишевський, завідувач кафедри водопостачання, автор монографій про насоси, насосні станції, водоприймальні й очисні споруди. Він виступив із відкритим протестом проти заміни лекцій активними методами навчання, бригадної роботи, впроваджуваних у навчальний процес соціально-економічних, військових дисциплін, скорочення термінів навчання. «Під натиском колективної думки, громадських організацій, перед обличчям суворої критики на суспільних зборах викладачів інституту» [39], бюро секції наукових співробітників Малишевський відступив від своїх позицій і визнав помилки. Цьому також сприяли публікації в інститутській малотиражній газеті «Червоний будівник», що виходила з моменту заснування вишу. Це орган партбюро, комсомольської та професійної організацій Харківського учбового комбінату промислового будівництв; виходила накладом 3000 примірників, друкувалася у видавництві КП(б)У «Комуніст», першим її відповідальним редактором був студент В. Максимов. У квітневому номері газети 1931 р. сповіщалося про відкритий ворожий виступ професора М. Г. Малишевського, а в № 13 від 29.04.1931 р. опубліковано статті «Рішуче вдаримо по зривщикам реконструкції вишу», «Професори й викладачі про справу Малишевського», а також лист професора до редакції газети.
Після закінчення 1930–1931 навчального року з інституту звільнився академік-професор кафедри архітектурного проектування, видатний зодчий, який присвятив 42 роки викладацькій діяльності, О. М. Бекетов. Адміністрація ХУКПБ клопотала перед ВУЦВК про визнання його заслуг та нагородження орденом Трудового Червоного Прапора. Лише через десять років, у січні 1941 р., Олексія Миколайовича було удостоєно звання «Заслужений діяч мистецтва УРСР». Він залишив архітектурну спадщину не лише у Харкові (більше 30 будівель), а й у інших містах: Дніпропетровську, Ялті (загалом близько сотні будівель). Щоправда, не всі вони збереглися до теперішнього часу. В 1929 р. постановою ВЦВК під клуб студентів ХТІ було передано Каплуновську церкву [40], відбудовану за проектом О. М. Бекетова, яка розташовувалася недалеко від художнього інституту. Коли розпочалося переобладнання будівлі під клуб, церкву було знищено. У 1939 р. Олексій Миколайович знову повернувся в інститут на кафедру архітектурного проектування, де працював до серпня 1941 р.
Уже у вересні 1932 р. ЦВК СРСР прийняв постанову «Про навчальні програми і режим у вищій школі й технікумах», якою засуджувався лабораторно-бригадний метод навчання, скасовувалися колективні заліки. Почав відновлюватися нормальний навчальний процес, лекції, запроваджувалися залікові сесії, які в 1934 р. були змінені на екзаменаційні.
Земельний банк на Миколаївській площі
(арх. О. М. Бекетов)
Із перших років існування інституту тут тривала активна боротьба за підвищення якості навчання, застосовувалися так звані місячники штурму, соціалістичні змагання, показові суди над прогульниками, академічні бої з військових, соцекономічних дисциплін між групами та факультетами на звання «Кращий ударник». Цю роботу проводила комсомольська організація, якою керувало партбюро вишу. Без керівних указівок комуністів не вирішувалося жодне питання. Парторганізація займалася втіленням у життя політики партії, формуванням викладацького та студентського колективів, перебудовою навчального процесу, впливала на організацію навчальної, наукової, виховної роботи. Першим секретарем партбюро був парттисячник, студент К. І. Топчієв (1930–1933), а у подальші роки — випускники, інженери О. І. Колодяжний (1933–1935), П. Л. Рудім (1935–1937), профтисячник В. В. Блінов (1937), Соловйов (1938–1939), М. І. Юданов (1940–1941).
Першим секретарем комсомольського бюро був студент другого курсу П. Григоренко (1930–1931). Згодом цю посаду обіймали студенти Гойзман, Винокурова, Трохименко, Герман, Тітов, Абрамов, Рабинович, Боровський.
У середині 30-х років соціалістичне змагання стало масовим рухом і охопило всю країну. Навчальний процес у вишах будувався на ударництві і змаганні між інститутами, факультетами, групами та курсами. За встановленими критеріями оцінки перевірялася трудова дисципліна, успішність, суспільно-політична, фізична, культурно-масова робота, що мала позитивний вплив на якість навчального процесу. Соціалістичне змагання проводилося кілька разів на рік, як правило, на свята 1 Травня, 7 Листопада, День Червоної армії. Для стимулювання застосовувалися різні форми морального і громадського заохочення (грамоти, значки, дошки пошани, публікації в газеті), передбачалося виділення фонду преміювання за кращі досягнення. У 1933 р. для найкращих ударників студентів-комсомольців дирекцією інституту було встановлено чотири переходові стипендії розміром 150 крб. кожна. Кращі факультети нагороджували перехідним Червоним Прапором. Переможні групи, ударники преміювалися путівками, науковими та цінними подарунками, грошовими преміями. Кафедри отримували додаткові асигнування на розвиток лабораторій, придбання обладнання.
У 1932 р. архітектурний факультет закінчили 45 студентів, які навчалися за двома спеціальностями — «Архітектура промислових будівель» і «Архітектура цивільних будівель». Уперше в Україні був здійснений випуск фахівців у галузі промислового будівництва. Випускною роботою студентів, якою керували Д. Р. Торубаров, І. М. Малоземов, Є. А. Лимар, стали два проекти за програмою міжнародного конкурсу на Палац Рад у Москві. Автори першого — Л. Любарський, Г. Лебединський, Л. Луценко, А. Мороз і Сергієвський, другого — А. Сімановський, З. Дирмонт, Н. Менде і В. Золотухіна [42]. Обидва проекти визнані гідними на Всесвітньому конкурсі заохочувальних премій. Випускники 1930 р. О. М. Душкін, Я. Доріца одержали одну із трьох перших премій.

Бекетов
Олексій Миколайович (1862–1941)

Заслужений діяч мистецтв УРСР, академік Всесоюзної академії архітектури СРСР. Доктор архітектурних наук, професор

 Народився у 1862 р. у Харкові в родині відомого хіміка М. М. Бекетова. Протягом 1882–1888 рр. навчався на архітектурному факультеті Петербурзької академії мистецтв, яку закінчив із золотою медаллю.
У 1889 р. отримав посаду викладача архітектурного проектування і креслення у Харківському технологічному інституті. Протягом наступних 40 років читав лекції з будівельного мистецтва й архітектури, історії архітектури, а також керував дипломним проектуванням. Викладав у ХТІ (1889–1929), ХПІ (1929–1930), ХІБІ (1930–1931, 1939–1941), художньому інституті, Харківському інституті інженерів комунального будівництва (1937–1941). Водночас займався проектуванням навчальних закладів та будівель громадського значення, виконував технічне керування будівельних об’єктів.
Серед перших великих робіт О. М. Бекетова — будинок комерційного училища (1893), у якому сьогодні розташовується юридична академія. У 1984 р. за пропозицією Петербурзької академії мистецтв виконав роботу «Громадська бібліотека на 2 млн. томів», за яку йому було присуджено вчене звання академіка архітектури.
У 1900 р. Олексій Миколайович став членом-кореспондентом Петербурзького товариства архітекторів. Він співпрацював із журналами «Зодчий», «Еженедельник», «Ежегодник» (1900–1914), був делегатом п’яти з’їздів російських будівничих у Петербурзі та Москві (1892–1911), брав участь у виставках. У 1936 р. обраний науковим кореспондентом Всесоюзної академії архітектури СРСР а у 1940 р. дійсним членом академії. У квітні 1939 р. йому було присуджено вчений ступінь доктора архітектурних наук і затверджено на посаді професора кафедри архітектури. Указом Президії Верховної Ради УРСР від 24 січня 1941 р. присвоєно почесне звання заслуженого діяча мистецтв УРСР.
Помер 23 листопада 1941 р. [41].
Учень О. М. Бекетова О. М. Душкін після участі у конкурсі залишився у Москві. Він — творець нового напряму в архітектурі — підземної урбаністики, тричі лауреат Сталінської премії, автор проектів станцій московського метрополітену «Кропоткінська», «Площа Революції», «Маяковська» та інших, ансамблю із висотною будівлею Міністерства транспортного будівництва біля Красних воріт, універмагу «Дитячий світ», вокзалів у Сімферополі, Сочі, Дніпропетровську та інших містах.
У 1932 р. введено в експлуатацію навчально-лабораторний корпус інституту. На будівництві активно працювали студенти, які жили у бараках поблизу із вишем. У 1934–1935 навчальному році було зведено будівлю інституту, і почалася робота з облицювання фасаду. Проект художнього оформлення внутрішнього приміщення виконали архітектори І. А. Ігнатків і Н. Д. Плєхов та троє студентів.
Складний етап формування Харківського будівельного інституту завершився після закінчення 1932–1933 навчального року, коли виш вийшов зі структури Учбового комбінату промислового будівництва і став самостійним. Саме тоді він змінив свою назву на Харківський інженерно-будівельний інститут. В історії вишу цей період став етапом наполегливого пошуку, випробування і впровадження у систему освіти нових форм та методів, етапом цілеспрямованої і кропіткої роботи з перебудови й організації навчального процесу, боротьби за якість освіти в галузі підготовки кваліфікованих інженерів-будівельників й інженерів-архітекторів.

Інститут у період 1933–1939-х років
О. М. ДушкінВипускник ХІБІ
(1930 р.)
У цей час продовжувалося становлення вишу, удосконалювалася матеріально-технічна база, форми організації навчального процесу, навчально-методичної роботи, зміцнювався зв’язок із виробництвом, інтенсивно розвивалася наука, проводилася підготовка науково-педагогічних кадрів.
У 1933 р. у Харківському інженерно-будівельному інституті налічувалося шість факультетів: інженерно-виробничий (декан — А. А. Ільяшенко), інженерно-конструкторський (А. Д. Хусід), інженерно-архітектурний (І. О. Ігнаткін), інженерно-сантехнічний (М. І. Кондратьєв), вечірній (Б. О. Блох).
Факультет особливого призначення (В. Т. Фабристов) слугував для підготовки без відриву від основної роботи керівників підприємств, заводів, партійних і громадських організацій. Зарахування проводилося за відрядженнями, навчання тривало 4–4,5 роки залежно від рівня підготовки слухачів у момент їх зарахування [43]. У липні того ж року його реорганізовано: всі факультети особливого призначення окремих вишів були об’єднані, і на їх базі створено Харківський факультет особливого призначення (ХФОП).
Після реорганізації В. Т. Фабристов був призначений деканом інженерно-виробничого факультету, а М. Д. Плєхов — деканом інженерно-архітектурного.
При інституті функціонував робітфак (директори — П. В. Іногородський, А. Б. Епштейн), навчання на якому тривало два роки, та філія — Вищі інженерно-будівельні курси у Кривому Розі.
У той час виш мав п’ять лабораторій (фізична, хімічна, будівельних матеріалів, випробування матеріалів, залізобетону), дев’ять кабінетів (математики, геодезії, нарисної геометрії, опалення та вентиляції, водопостачання і каналізації, будівельних матеріалів, архітектури, малювання і фізкультури), дві креслярські зали і 24 кафедри: військову (В. Л. Жебеньов, В. А. Коневего), марксизму-ленінізму (доц. М. В. Моісеєнко), діалектичного матеріалізму (проф. Пероцький, проф. Д. Г. Шрамко, М. В. Моісеєнко), політекономії (О. С. Дикий), теоретичної економії (доц. Стрельцов, 1933–1934), вищої математики (проф. О. Б. Тіц), фізики (проф. Коровін), хімії (проф. І. Г. Злобінський), нарисної геометрії та технічного креслення (доц. В. В. Бєлов, 1933–1935), теоретичної механіки (проф. Макаров), металевих конструкцій (проф. Б. Г. Шварцбург), залізобетонних конструкцій (проф. Я. В. Столяров), дерев’яних конструкцій (доц. М. С. Черкасов), будівельної механіки (проф. О. С. Іловайський), будівельних матеріалів; організації й механізації будівельних робіт (проф. Г. І. Єременко, проф. О. І. Неровецький, 1934–1941), будівельної справи (проф. О. Г. Молокін, 1932–1933; доц. О. Т. Беділо, 1933–1934), водопостачання (проф. М. Г. Малишевський), каналізації (проф. М. І. Кондратьєв), опалення й вентиляції (проф. І. М. Ілік), архітектурного проектування (доц. В. І. Богомолов, 1933; проф. О. Г. Молокін), малювання (проф. О. К. Симонов), геодезії (асист. П. О. Григор’єв, проф. М. В. Вяхірєв), мов (Кригер).
Будівництво інституту
У 1933–1934 рр. в інституті працювало 22 професори (Балінський, Брандт, Майзель, М. Ф. Покорний, Д. С. Черкес та ін.), 16 з яких керували кафедрами, та більше 20 доцентів (Є. А. Лимар, М. С. Луцький, В. П. Манжаловський, М. Д. Плєхов, Д. Р. Торубаров, С. Ю. Фрайфельд, І. М. Хазановський, М. С. Черкасов, В. І. Шиф, Я. А. Штейнберг, Г. О. Яновицький й ін.).
У березні 1934 р. для поліпшення роботи кафедр відбулося об’єднання п’яти з них. Кафедра теоретичної механіки була об’єднана з кафедрою вищої математики (проф. О. Б. Тіц), каналізації — з кафедрою водопостачання (М. І. Кондратьєв), будівельної справи — з кафедрою будматеріалів (доц. О. Т. Беділо), малювання злилася з кафедрою архітектурного проектування (проф. О. Г. Молокін).
Кафедра теоретичної економії соцекдисциплін (К. Т. Ячнєв) обєднала кафедри політичної економії та марксизму-ленінізму, а наприкінці цього року була поділена на дві: філософії (В. І. Третьяков) та політекономії (К. Т. Ячнєв).
На архітектурному факультеті із часу його існування створена кафедра архітектурного проектування, де працювали видатні зодчі, які зробили свій вагомий внесок у містобудування Харкова. Її першим керівником був арх. Д. Р. Торубаров. За його проектом побудований житловий будинок по вул. Данилевського, 19 (у співавт. з Б.Г. Клейном). У 1933–1941 рр. кафедру очолював професор Олександр Георгійович Молокін, який був міським архітектором упродовж 1914–1921 рр. За його проектом було зведено будинок студентського містечка «Гігант», два корпуси якого до війни належали ХІБІ, а після війни (до 1954 р.) — ХГІІ, ХГІ, будинок Селянського земельного банку по вулиці Артема (зараз у ньому розташовується педагогічний університет). На кафедрі викладали доценти Г. О. Яновицький (готель «Харків»), Є. А. Лимар (Південний вокзал), Я. А. Штейнберг (надбудова будинку ВКП (б) на пл. Дзержинського, зруйнованого під час війни, ДК будівельників).
Кафедру малювання було відновлено у вересні 1936 р. з іншою назвою — винахідного (надалі образотворчого) мистецтва, на якій працювали художники, професор живопису О. К. Симонов (завідувач), викладачі О. О. Кокель, П. О. Федоров, скульптор С. Н. Дзюба. При кафедрі існувала зала малювання, обладнана для малюнка з натури, та скульптурна майстерня.
Наприкінці 1933 р. в інституті навчалося 18 аспірантів: В. Я. Беркович, А. Д. Вікутан, Г. М. Критов, І. Л. Маллер, І. Г. Пахомов, П. А. Школьний, В. Т. Фабрістов та інші. Щоб налагодити їхню роботу, було утворено аспірантське бюро, що здійснювало науково-навчальне керівництво, забезпечувало необхідними програмами. Бюро остаточно закріплювало за аспірантами керівників, а на кафедри лягала повна відповідальність за роботу прикріплених до них аспірантів. Аби поліпшити якість підготовки аспірантів, із 1934 р. їх почали залучати до розробок науково-дослідної тематики.

Соціально-політичні умови
Оголошення
про набір студентів
У складних соціально-політичних умовах перебували студенти та викладачі інституту в 30-ті роки. Масова колективізація, боротьба з куркульством і голод припав на період 1928–1934 рр. Щоб урегулювати харчування, студентам видавали хлібні та продовольчі книжки (запроваджені у 1929 р. і частково скасовані в 1935 р.), на які можна було отримати належний пайок. Найбільш «політично і морально стійких» членів партії і комсомолу студентів, аспірантів та співробітників ХІБІ направляли на хлібозаготівлі в села, а також у відрядження для проведення господарсько-політичних кампаній за дорученням ЦК ЛКСМУ, КП(б)У строком від одного до шести місяців. Трагічна доля робітфаківця, випускника 1934 р. Якова Злочевського, який кілька років брав участь у «зриві куркульської техніки, саботажу збирання врожаю». «У таких умовах я все одно не можу жити. Не прикінчать — сам себе порішу...» [44], — зізнався пригнічений майбутнім відрядженням у село Яша Злочевський влітку 1933 р., а в 1937 році був розстріляний як ворог народу.
Із метою встановлення соціального складу студентів комітет комсомолу проводив перереєстрацію, так звану соцчистку. Студентів, що дали про себе неправильні відомості, відраховували з інституту з формулюванням «соціально чужий елемент (син великого куркуля-експлуататора, торговця і т. ін.), який приховав своє соцпоходження» [45]. Особлива активізація цієї роботи спостерігалася у 1934–1935 рр.
У той час за антирадянську агітацію не тільки виключали студентів, а й знімали з посад викладачів та співробітників інституту. За причетність у минулому до троцькізму постраждали декан інженерно-конструкторського факультету А. Д. Хусід, викладач ленінізму і діамату Шамес, завідувач архітектурного кабінету З. Д. Рабинович. За виступ, спрямований на підрив політики українізації вишу, виключений зі складу викладачів кафедри будівельної справи і будматеріалів доцент Гольденберг. Також був звільнений за виступи, спрямовані проти суспільних організацій, і незгоду з оцінюванням знань студентів інженер, завідувач кафедри нарисної геометрії В. В. Бєлов, а викладач П. Є. Кучера за те, що служив у білій армії і приховав своє перебування в ній. У червні 1937 р. звільнили А. І. Крутька за «перекручування у навчальному процесі матвірогідності». «Збоченням», який отримав політичне забарвлення, виявилася невдала ілюстрація прикладами питання про ймовірнісне тлумачення другого принципу термодинаміки [46]. Загалом за кілька років з інституту було звільнено 47 співробітників. Виключення з інституту здійснювалося у двох випадках: за порушення правил внутрішнього розпорядку і з морально-політичних причин. До лютого 1934 р. існували апеляційні комісії із розгляду скарг студентів за неправильні дії адміністрації навчальних закладів. Наказом НКВП СРСР від 11.02.1934 р. вирішення питань виключення студентів за неуспішність та порушення трудової дисципліни стало покладатися на директорів закладів.
О. Б. ТіцПрофесор, декан
загальнотехнічного
факультету
(1935– 1938),
зав. каф. вищої
математики
(1933–1941)
На підставі постанови РНК СРСР № 77 від 11.01.1934 р. і наказу НКВП СРСР № 26/26 від 27.01.1934 р. Харківський геодезичний інститут (ХГІ) був реорганізований і на правах геодезичного факультету переданий до ХІБІ. Так інженерно-геодезичний факультет був створений на базі колишнього Харківського геодезичного інституту і Науково-дослідного інституту геодезії і картографії, і став п’ятим факультетом в інституті. Він був одним із найбільших із новим набором 16 груп (400 студентів), який разом із робітфаківцями склав 600 осіб [48]. До ХІБІ перейшли директор геодезичного інституту В. І. Третьяков (керував кафедрою філософії і був звільнений у 1940 р. у зв’язку з відсутністю педагогічного навантаження), завідувач навчальної частини ХГІ, доцент А. Д. Моторний (його було призначено деканом інженерно-геодезичного факультету). Тут також працювали відомі вчені: д. фіз.-мат. н., проф., заслужений діяч науки УРСР М. М. Євдокимов, д. астроном. н., проф. Б. П. Остащенко-Кудрявцев, професор О. Ф. Сердобинський.
До складу факультету ввійшли кафедри геодезії (завідувач — проф. Байєр, 1934–1937), нижчої геодезії (проф. М. В. Вяхірєв, 1934–1941), вищої геодезії (проф. О. Ф. Сердобинський, 1934–1941), астрономії (проф. М. М. Євдокимов, 1934–1941), фотогеодезії (доц. М. І. Груздів, 1937–1941). Тут готували інженерів-геодезистів широкої кваліфікації за двома спеціальностями: «Астрономогеодезія» та «Аерогеодезія».
На початку 1934–1935 навчального року загальна кількість студентів Харківського інженерно-будівельного інституту (денної і вечірньої форм навчання) склала 1500 осіб [49].
Після XVII з’їзду ВКП (б) у лютому 1934 р. розпочалася перебудова структури апарату інституту. Факультети стали основними навчально-організаційними відділами, до компетенції яких входили організація навчального процесу, особисті справи студентів, стипендії та педзарплата. Сектор кадрів як окрема одиниця був ліквідований, а його функції перейшли до деканатів. Повновладним єдиноначальником ставав декан, що персонально відповідав за стан роботи факультету. Кафедри вишу з окремих факультетів переходили в підпорядкування заступника директора з навчальної частини. Головним обов’язком навчальної частини інституту стало повсякденне керівництво кафедрами.
О. І. НеровецькийПрофесор,
завідувач кафедри
організації й
механізації
будівельних
робіт (1934–1941)
Заступникові директора з навчальної частини доручалося оперативне керівництво факультетами з навчально-методичних питань. У його підпорядкуванні також перебували науково-дослідний сектор, бібліотека й підготовка аспірантури. Методичне бюро змінилося на методкабінет, за яким закріпилися повний якісний аналіз педагогічного процесу, вивчення і поліпшення методики викладання.
Постановою РНК СРСР і ЦК ВКП (б) від 23.06.1936 р. «Про роботу вищих навчальних закладів і про керівництво вищої школи» закріплювалися основні форми навчальної роботи — лекції як такі, що сприяли всебічному розвитку радянської вищої школи.
У січні 1935 р. НКВП СРСР затвердила схему організаційної структури інституту й наказом ХІБІ від 14.01.1935 р. визначила п’ять факультетів: загальнотехнічний (ЗТФ), інженерно-будівельний (ІБФ), санітарно-технічний (СТФ), архітектурний (АФ), геодезичний (ГФ). Вечірній факультет було реорганізовано: він почав функціонувати як вечірнє відділення у складі ІБФ.
До складу загальнотехнічного (декан — професор О. Б. Тіц) входили вісім кафедр із загальнотехнічних дисциплін: вищої математики, теоретичної механіки, фізики (проф. Коровін, К. Д. Сінельников), хімії (Д. А. Корнієнко, Г. Р. Виногоров), нарисної геометрії та креслення (В. В. Бєлов, доц. М. Я. Ханютін), політекономії, філософії (В. І. Третьяков), будівельної механіки, мов (доц. Кригер, асист. М. П. Юсевич). Декан керував навчальною роботою першого і другого курсів, крім спеціалізованих архітектурного й геодезичного факультетів. Студенти, що закінчили два курси, зараховувалися на третій курс санітарно-технічного або інженерно-будівельного факультетів.
Інженерно-будівельний факультет із вечірнім відділенням нараховував сім спеціальних кафедр: будівельних робіт, будматеріалів і споруд, підмурів та фундаментів (завідувач — проф. Ф. О. Беляков), організації та механізації будівельних робіт (проф. О. І. Неровецький), залізобетонних конструкцій (проф. Я. В. Столяров), металевих (проф. Б. Г. Шварцбург) та дерев’яних конструкцій (доцент М. С. Черкасов).
О. Г. МолокінПрофесор, декан
архітектурного
факультету
(1936– 1937),
зав. каф.
архітектурного
проектування
Підготовка фахівців проводилася за трьома спеціальностями: «Будівельні конструкції», «Залізобетонні конструкції», «Організація і виконання будівельних робіт». Деканами факультету працювали О. Т. Беділо (1935), М. С. Черкасов (1936), проф. Ф. О. Беляков (1936–1937), Ю. А. Лейбфрейд (1937–1939), доц. А. Д. Матвієнко (1940–1941); заступниками декана й керівниками вечірнього відділення — Б. О. Блох, Г. Г. Лукін (1936–1937), Н. Ф. Педащенко (1939–1940), М. Я. Ханютін (1940–1941).
До складу санітарно-технічного, перейменованого в 1940 р. на факультет теплофікації, вентиляції, водопостачання й каналізації (ТВВК) увійшли три кафедри. Факультет готував інженерів-будівельників за спеціальностями «Водопостачання й каналізація», «Опалення, теплофікація і вентиляція». Протягом десяти років (1931–1941) його очолював професор М. І. Кондратьєв.
Архітектурний факультет склали кафедри історії архітектури (О. Г. Молокін, проф. Б. Г. Перетятковський, 1935), архітектурного проектування та малювання (О. Г. Молокін), а також новостворена у 1937 р. — основи архітектурної композиції (доц. Д. Р. Торубаров), архітектурних конструкцій (доц. М. Д. Плєхов) і образотворчих мистецтв (проф. О. К. Симонов). Деканами факультету працювали доц. М. Д. Плєхов (1933–1936, 1938–1941) та проф. О. Г. Молокін (1936–1937).
У 1935–1936 навчальному році у Харківському інженерно-будівельному інституті налічувалося 24 кафедри.
Кафедра фізичної підготовки (керівники — С. І. Забокрицький, Л. Б. Фрадкін, Кравченко, М. С. Клещенко) увійшла до структури інституту як самостійна одиниця у вересні 1936 р., коли виділилася зі складу військової кафедри. Із запровадженням комплексу програми фізичного виховання ГПО («Готовий до праці й оборони») значно підвищилася підготовка фізично працездатних, повноцінно розвинених кадрів. У 1935 р. вперше складені календарні плани здачі норм ГПО I та II ступенів, збільшилася кількість секцій. У залікову книжку в обов’язковому порядку почали вносити академуспішність із фізкультури. В інституті проводилися відбіркові змагання, міські й обласні спартакіади та спортивні турніри.
Г. О. ЯновицькийДоцент кафедри
архітектурного
проектування
На міських змаганнях із важкої атлетики в квітні 1935 р. студент третього курсу Біла посів перше місце в напівсередній вазі з французької боротьби. На стадіоні «Металист» 12 жовтня 1935 р. студент А. Ф. Кошелев установив новий харківський вузівський рекорд із бігу на 10 км, пробігши дистанцію за 35 хв. 49,2 сек. Переможцем спортивного турніру і чемпіоном ХІБІ у 1936 р. став студент третього курсу Горштейн, друге і третє місця розділили Росіхін, Жебеньов, команда тенісистів стала першою в місті в 1938 р.
У липні 1936 р. у Москві відбулася перша Всесоюзна спартакіада втишів і технікумів важкої промисловості, на якій футбольна команда ХІБІ (капітан А. А. Місєвра, студент п’ятого курсу) посіла друге місце. Високі результати показали учасники жіночої волейбольної команди. Студенти інституту входили до складу збірної команди плавців України.
У середині 30-х років ХХ ст. дуже популярним став парашутний спорт. Для навчання стрибків із літака при інституті відкрилася парашутна школа (пізніше аероклуб), куди направляли кращих студентів. У травні 1935 р. перші 25 осіб пройшли теоретичний курс навчання, за що інструктор аероклубу Н. Г. Єгоренко був нагороджений дрібнокаліберною гвинтівкою.
Після виходу постанови РНК СРСР і ЦК ВКП (б) від 26.06.1936 р. «Про роботу вищих навчальних закладів і про керівництво вищої школи» на посади завідувачів кафедр, професорів і доцентів почали обирати за конкурсом.
У вересні 1936 р. на кафедру фізики ХІБІ був зарахований видатний радянський фізик, професор Кирило Дмитрович Сінельников. Більше двох років (1937–1939) він керував кафедрою фізики за сумісництвом і водночас очолював відділ фізики ядра в Українському фізико-технічному інституті. 10 жовтня 1932 р. у Харкові вперше в СРСР група радянських учених розщепила ядро атома. Розщеплення ядра атома літію штучно прискореними протонами провели А. К. Вальтер, Г. Д. Латишев, А. І. Лейпунський і К. Д. Сінельников. У 1937 р. К. Д. Сінельников спільно з А. К. Вальтером побудував найбільший у Європі електростатичний прискорювач, а в 1938–1941 рр. розробив перші в нашій країні дифузійні масляні насоси. На кафедрі викладачем працював О. Я. Усиков.
У 1937–1938 рр. відбувалися деякі перетворення у структурі інституту, в результаті чого змінилися назви факультетів і кафедр, збільшилася кількість кафедр. У 1937 р. інженерно-будівельний факультет був перейменований на факультет промислового й цивільного будівництва (ПЦБ), створено нові кафедри: машинознавства (доц. Давидсон), технології будівельних матеріалів (доц. А. Д. Матвієнко), спецкапітальних доріг і підйомно-транспортні пристрої (Брандт), а кафедра водопостачання (М. Г. Малишевський) знову стала самостійною.
О. К. Симонов. Околиці Харкова
Загальнотехнічний факультет у липні 1938 р. був ліквідований, а кафедри, що перебували в його складі, розподілені між факультетами. Наприкінці 1938 р. з’явилися дві нові кафедри: льотної справи (проф. А. Кроль), яка увійшла до геодезичного факультету, й електротехніки (в. о. проф. А. Х. Хінкулов). Замість кафедри філософії з’явилася кафедра діамату і ленінізму (В. І. Третяков), змінила назву кафедра організації й механізації будівельних робіт на будівельного виробництва (О. І. Неровецький), архітектурного проектування перетворилася на кафедру архітектурних промислових споруд (проф. О. Г. Молокін), кафедра мов отримала назву іноземних мов (М. П. Юсевич), а військова — військових наук. Перед війною кількість кафедр становила 34.
У той час ХІБІ перетворився на великий навчальний заклад із розвиненою матеріально-технічною базою, яка ставала дедалі потужнішою.
За п’ять років (1933–1938) кількість кафедр збільшилася з 24 до 32, створено десять нових лабораторій, найбільше — на геодезичному факультеті (фотогеодезії, вищої геодезії і астрономії, гідравліки, кіно-фото лабораторія) та промислового й цивільного будівництва (підмурів і фундаментів, механізації будівельних робіт, механічна, електрозварювальна, електротехніки), опалення і вентиляції (санітарно-технічний). Архітектурний мав дві майстерні (скульптурну та офортів), зал малювання та кабінети — архітектурний і частин споруд. Факультети ПЦБ і СТ мали свої полігони. В інституті існували швацька, оправна майстерня та голярня. Крім житлового будинку на вулиці Мало-М’ясницькій, споруджувався інший, а перед війною було здійснено надбудову поверхів будинку для співробітників на вулиці Ольмінського, 17.
На початку 1938 р. професорсько-викладацький колектив складався зі 123 осіб: 22 професори, 48 доцентів, 22 викладачі, 31 асистент, а наприкінці року збільшився до 161: 31 професор (20 — виконувачі обов’язків), 69 доцентів, 21 викладач, 40 асистентів.
У 1939 р. у зв’язку зі зміною відомчої підлеглості ХІБІ перейшов у підпорядкування до Народного комісаріату паливної промисловості, а в 1940 р. — Народного комісаріату вугільної промисловості (Наркомвугілля).
У 30-х рр. ХХ ст. Харківський інженерно-будівельний інститут жив насиченим і активним життям, розвивалася художня самодіяльність: організовано колективи струнного оркестру, ансамблю українського танцю, хореографічного ансамблю, існували джаз-оркестр (художній керівник — студент другого курсу Г. Хургін), драматична студія. Студентський колектив щороку брав участь в оглядах художньої самодіяльності, неодноразово посідаючи призові місця. Із середини 30-х років у виші проходила інститутська Олімпіада художньої студентської самодіяльності, переможців якої нагороджували грошовими преміями. Багато її учасників досягли великих успіхів і стали професійними майстрами. Відомим тоді вокалістом був Б. Р. Гмиря, студент будівельного факультету, випускник 1935 р., згодом — народний артист СРСР. У драмстудії займався студент Б. Гаремов, який став актором Українського драматичного театру.
Будинок студентського містечка «Гігант» (арх. О. Г. Молокін) Будинок Селянського земельного банку по вул. Артема
(арх. О. Г. Молокін)		 Готель «Харків»
(арх. Г. О. Яновицький)

Наукова діяльність
Ще на початку 1930-х років у Харківському інженерно-будівельному інституті працювала секція науковців, до якої входили викладачі, професори інституту. Членом секції, серед інших, був О. М. Бекетов.
Повноцінна науково-дослідна робота в інституті розгорнулася з 1934 р., після затвердження обсягу асигнувань (48 700 крб.) [50] на проведення науково-дослідних робіт і створення науково-дослідного сектору (керівник — А. Д. Матвієнко, наук. кер. — М. Я. Латаш). Цю роботу виконували вісім кафедр: залізобетонних конструкцій, будівельних матеріалів, хімії, металевих конструкцій, водопостачання та каналізації, архітектурного проектування, організації і механізації будівельних робіт, будівельної механіки, яким доручили розробити 12 затверджених тем. Але в результаті було виконано 15.
Кафедра хімії працювала над темою «Хімізм тужавіння гідравлічних розчинів на вапні та харківських трепелоподібних породах». Керівником теми «Використання доменних шлаків» був М. Я. Латаш. Протягом кількох років кафедра залізобетонних конструкцій розробляла тему «Справжні запаси міцності залізобетонних елементів, що працюють на вигин» (керівник — Я. В. Столяров, відповідальні виконавці — І. Л. Маллер, Кирилов). Протягом чотирьох років проводилася розробка науково-дослідних робіт «Ідаміт», «Дослідження ідаміту і способів виготовлення із нього виробів», «Дослідна установка ідамітових виробів» (А. Д. Матвієнко). Результатом завершення наукових досліджень із тем стало відкриття ідамітового заводу.

Євдокимов
Микола Миколайович (1868–1941)

Заслужений
діяч науки УРСР,
доктор фізико-математичних наук, професор, завідувач кафедри астрономії (1934–1941)

 Народився у Харкові. У 1890 р. здобув освіту на фізико-математичному факультеті Харківського університету. У 1912 р. захистив дисертацію «Визначення паралаксів нерухомих зірок за спостереженням меридіанним колом астрономічної обсерваторії Харківського університету», за яку одержав премію Російського астрономічного товариства.
Протягом 1917–1930 рр. М. М. Євдокимов очолював астрономічну обсерваторію Харківського університету (потім Академії теоретичних знань, Інституту народної освіти), яка із допоміжного науково-навчального закладу в 1923 р. була перетворена в науковий інститут. Разом із професорами Л. О. Струве, Б. І. Кудревичем, Б. П. Остащенко-Кудрявцевим виконав низку наукових робіт. Микола Миколайович був у наукових відрядженнях і працював у російських (Пулково) та закордонних (Потсдам, Кіль, Гейдельберг, Париж) обсерваторіях, брав участь у з’їздах Міжнародного астрономічного товариства.
Серед головних праць ученого — «Допоміжні величини для обчислення зенітних відстаней та азимутів для 50° широти» (1893), «Стара і нова картина світу» (1923), курс для вишів «Практична астрономія» (1934).
Наукові дослідження М. М. Євдокимова пов’язані з визначенням положення зодіакальних і північних зірок (поблизу полюса), паралаксів 59 нерухомих зірок. Він проводив спостереження зодіакальних і слабких полярних зірок на меридіанному колі.
Крім наукової, займався також педагогічною діяльністю: викладав у Харківському університеті (1895–1922), ХТІ (1901–1923), Вищі жіночі курси, Новоолександрійському інституті, Харківському інституті народної освіти, Харківському геодезичному інституті (1922–1934), Харківському інженерно-будівельному інституті (1934–1941). В останньому був завідувачем кафедри астрономії. Читав лекції з 12 предметів.
Помер 5 квітня 1941 р. [47].
Для широкої популяризації робіт, розроблених у науково-дослідному секторі й на кафедрах, друкувалися «Наукові записки ХІБІ», а із грудня 1934 р. систематично видавався «Бюлетень наукових праць ХІБІ». До першого редакторського колективу входили проф. О. С. Іловайський (відповідальний редактор), професори М. М. Євдокимов, Я. В. Столяров, доц. А. Д. Матвієнко. Водночас виходили «Бюлетень кафедри математики ХІБІ» і «Бюлетень НДС» (науково-дослідного сектору) [51].
Наукова робота у вишах інтенсивно розвивалася із середини 30-х років ХХ ст., коли збільшився обсяг НДР, зросла кількість кафедр, які почали займатися науковими дослідженнями, а також долучилися аспіранти, що сприяло фаховому зростанню молодих учених.
А. Д. МоторнийДоцент, декан
геодезичного
факультету
(1934–1941)
У тематичний план науково-дослідного сектору в 1936 р. входили 12 тем, які розробляли 11 кафедр, зокрема й філософії і політичної економії, що працювали над темами «Сталінський етап у ленінізмі», «Меркантилізм і меркантилісти». Кафедра підмурів і фундаментів розробляла тему «Вивчення будівельних властивостей ґрунтів України». Дві теми перебували у полі зору кафедри залізобетонних конструкцій — «Вивчення роботи залізобетонних балок у момент, що передує їх руйнуванню», «До питання про істинні запаси міцності в залізобетонних конструкціях». Кафедра водопостачання і каналізації проводила досліди з дренажем швидких фільтрів, а організації й механізації будівельних робіт (кер. О. І. Неровецький), розробляла полегшений кран для будівельних робіт. Важливою темою в той період стала розробка НДР, пов’язаної із впровадженням у промисловість стаханівських методів роботи, під керівництвом О. І. Неровецького.
Наприкінці березня 1936 р. у Києві проходила Всеукраїнська конференція молодих учених, у якій брали участь викладачі інституту А. Д. Матвієнко, П. А. Школьний, доц. Е. Г. Ратц.
Харківський інженерно-будівельний інститут ініціював велике будівництво не лише в Харкові, а й в інших містах. Відкривалися науково-дослідні станції на будівництві заводів: турбінного (1934–1935), електромеханічного, паровозного, заводу шампанських вин (1940), шкірзаводу «Більшовик» (1936), в Ізюмі, Шостці, Краснограді, Кременчуці, Краматорську й інших містах.
Учені давали консультації й наукові висновки із проектування будівництв. Обстежували майданчики для будівництва кінотеатрів у Харківській області, мосту на станції Должанська, проводили дослідження ґрунтів, проби яких брали у Горлівці й Чернігові, гідрогеологічні дослідження в Ахтирці (завод Наркомзв’язку), обслуговування будівництва, обстеження цехів магнієвого заводу в Запоріжжі, конструкцій споруд бісквітної фабрики у Харкові, монтажні роботи на дослідній установці Шахтобуду тощо.
В інституті активно функціонувала експертна геодезична майстерня. Внаслідок розширення виробничих можливостей та збільшення кількості замовлень її виробничо-фінансовий план у 1936 р. збільшився до 1 100 000 крб. [52]. Сума в 300 000 крб. призначалася на виготовлення геодезичних приладів, інструментів, точних приладів експериментального значення для лабораторій, кабінетів і науково-дослідної тематики вишу. Розширення ремонтного, ливарного, оптичного цехів спричинило запровадження в роботу майстерні елементів заводського масштабу. Із січня 1936 р. експериментальна геодезична майстерня перейменована на Експериментальну механічну фабрику точних приладів ХІБІ (директор — А. Л. Теплицький).
О. Т. БеділоДекан інженерно-будівельного факультету,
зав. каф.
будівельної
справи		 М. С. Черкасов Декан інженерно-будівельного факультету
зав. каф.
дерев’яних конструкцій		 Ф. О. Беляков Професор, декан інженерно-будівельного факультету,
зав. каф. підмурів
та фундаментів		 Б. О. БлохДекан вечірнього факультету, заст. декана ІБФ по вечірньому відділенню М. Д. ПлєховДоцент, декан архітектурного факультету
Через рік, у 1937 р., науково-дослідний сектор був реорганізований у науково-оперативну частину, а потім перетворений у групу видавничої діяльності й обслуговування виробництва (А. Д. Матвієнко). Організація виконання науково-дослідних робіт покладалася на деканів.
Для подальшого поглиблення й розвитку зв’язку з виробництвом, а також для створення навчально-виробничої бази із січня 1938 р. на основі проектної майстерні й науково-іспитових станцій інституту був організований науково-виробничий відділ (НВВ), начальником якого призначено М. С. Сліпченка. Відділ опікувався безперебійним обслуговуванням виробництва, наданням науково-виробничої допомоги у виконанні досліджень та здійсненні контролю. До його складу увійшли науково-іспитові станції (НІС) на будівництвах, НІС промвентиляції, НІС із боротьби з руйнуванням споруд. У зв’язку зі створенням науково-виробничого відділу група під керівництвом А. Д. Матвієнка була ліквідована. Величезною є заслуга Ананія Даниловича в організації наукових досліджень, зв’язку з виробництвом, а також у створенні лабораторної бази інституту. Відділ виробничих замовлень очолив В. Г. Лукін. У подальші роки вирішувалося завдання інтенсивного залучення кафедр до науково-дослідних робіт.
К. Д. СінельниковФізик, професор,
зав. каф. фізики
(1937–1939)
У 1938 р. до виконання робіт приєдналися 24 кафедри, було розширено науково-дослідну тематику, яка складала 80 тем. Згодом тенденція вибору тем змінилася: обиралися насамперед найбільш актуальні для народного господарства, комплексні, вагомі у науковому і практичному значеннях.
Кафедра фізики під керівництвом К. Д. Сінельникова у 1938–1939 р. здійснювала науково-дослідні роботи «Зовнішній фотоефект із напівпровідників», «Ртутні випрямлячі, їх робота і коефіцієнт корисної дії», «Дослідження роботи ртутного випрямляча у зв’язку з можливим підвищенням напруги, що подається».
План науково-дослідних робіт у 1941 р. складався із чотирьох окремих планів за такими напрямами: науково-дослідний, дисертаційний (викладацького персоналу), навчально-методичний і дисертаційний (аспірантів). Він об’єднував 13 тем на загальну суму асигнувань 84 400 крб. У 1941 р. на їх розробку виділялося 65 900 крб. Загальна сума фінансування усіх чотирьох планів склала 206 596 крб., а в 1941 р. — 180 430 крб. [53].
У тематиці науково-дослідної роботи інституту в 1940– 1941 рр. намітилися шість наукових проблем, які мали народногосподарське значення. Проблема «Напружене армування залізобетонних елементів, що згинаються», пов’язана з економією металу і розробкою новітніх залізобетонних конструкцій, охоплювала п’ять тем, «Індустріалізація будівництва» — 13. Велике значення для будівництва мала наукова проблема «Дослідження опорної здатності лесових ґрунтів», і не менш важливою для геодезистів було «Планове й висотне забезпечення топографічних зйомок». Найважливіша проблема будівельної механіки — «Стійкість стиснено-зігнутих стрижнів» — була відзначена на конференції АН СРСР у 1940 р. У роботі над проблемою «Розробка нового методу зимового будівництва» брали участь три кафедри: будматеріалів, фізики і хімії.
Вершина розвитку науково-дослідної роботи припала на кінець 30-х — початок 40-х років ХХ ст. Дослідження і здобутки колективу Харківського інженерно-будівельного інституту мали велике значення для народного господарства країни.

Інститут перед війною
Сторінка з випускного альбому
Украй складна міжнародна ситуація призвела у вересні 1939 р. до Другої світової війни. Напруженість відчувалася й у роботі інституту: всі розуміли, що війна неминуча. В 1939–1940 р. ХІБІ долучився до загальносоюзного змагання вишів. Важливим критерієм оцінки у соцзмаганні стала оборонно-масова робота. У результаті інститут не став кращим, але на засіданні ЦК Народного комісаріату вугільної промисловості (НКВП) СРСР було відзначено гідну роботу його керівництва у 1939–1940 навчальному році. Перехідний Червоний Прапор Наркому вугілля і ЦК профспілок робітників кам’яновугільної промисловості було присуджено колективу Донецького гірничого інституту ім. Артема. У 1940 р. НКВП двічі нагороджував професорів і викладачів ХІБІ за поліпшення якості підготовки фахівців, надання допомоги вугільній промисловості науково-дослідними роботами, а також із нагоди десятиліття від дня заснування. Значка «Відмінник соцзмагання Наркомвугілля СРСР» були удостоєні дев’ятеро осіб: директор інституту В. В. Блінов, заступник директора з навчальної і наукової роботи В. А. Трубін, заслужений діяч науки, проф. М. М. Євдокимов, професори, завідувачі кафедр Ф. О. Беляков, О. Б. Тіц, Б. Г. Шварцбург, М. С. Черкасов, член-кореспондент Академії будівництва й архітектури СРСР О. І. Неровецький, доцент А. Д. Матвієнко. Похвальною грамотою НКВП були відзначені секретар партбюро М. В. Юданов, професори О. С. Іловайський, О. Г. Молокін, Я. В. Столяров, керівник Науково-виробничого відділу М. С. Сліпченко, викладач фотогеодезії В. М. Тітов. Відмінником картографії й геодезії стали професор, завідувач кафедри геодезії М. В. Вяхірєв і доцент кафедри вищої геодезії О. І. Кобилін.
Бюлетень наукових
робіт ХІБІ
Протягом десяти років в інституті видавали багатотиражну газету «Червоний будівник». Її першим відповідальним редактором був В. Максимов, потім Я. С. Кузьомін, а перед війною — Н. В. Шафоренко. Гумористичний додаток із дружніми шаржами до ювілейного випуску газети готували студенти-архітектори З. Беркович, Є. Ревін, Г. Носкін, Л. В. Зак.
Своє десятиліття від дня заснування Харківський інженерно-будівельний інститут відзначив у грудні 1940 р. Урочистий вечір, присвячений ювілею, відбувся 7 грудня у приміщенні Харківського державного театру опери та балету. В офіційно-святковій обстановці було вручено нагороди переможцям Наркомвугілля. У зв’язку з 50-річчям наукової та педагогічної діяльності М. М. Євдокимову подарували іменний годинник [54].
Викладачі укладали угоди на проведення виробничої, переддипломної, геодезичної практики студентів, брали участь у конференціях та інших наукових заходах. На початку червня вчені інституту (професори О. І. Неровецький, М. С. Черкасов, Я. В. Столяров, Ю. М. Лейбфрейд, викладач марксизму-ленінізму Ф. А. Смірнов) стали учасниками конференції із шахтного будівництва у м. Сталіно.
У 1941 р. інститут мав 17 200 м2 площі, 42 лабораторії (2276 м2) і кабінети; аудиторна площа складала 2260 м2 [55]. Загальна кількість студентів становила 1734 осіб. Професорсько-викладацький штат налічував 200 осіб.
За десять років існування Харківський інженерно-будівельний інститут підготував близько 3000 фахівців. Серед спеціалістів, які його закінчили, слід назвати найвизначніших:
Михайло Георгійович Григоренко — один із перших випускників, закінчив інститут у 1931 р. У 1936 р. очолив відділ капітального будівництва в Наркоматі середнього машинобудування СРСР. Після війни працював начальником Головного управління спеціального будівництва Міністерства оборони СРСР. Герой Радянського Союзу, лауреат Ленінської премії, заслужений будівельник РРФСР, керівник будівництва ракетних полігонів Капустін Яр і Байконур, почесний будівельник космодрому Байконур, генерал-лейтенант інженерних військ.
Володимир Олексійович Кучеренко — радянський державний діяч і учений. Після закінчення інституту в 1933 р. був робітником, головним інженером, керівником тресту на будівництві низки великих промислових об’єктів України й Уралу, заступником міністра будівництва підприємств машинобудування СРСР, заступником голови Ради Міністрів СРСР і головою Державного комітету Ради Міністрів СРСР у справах будівництва, президентом Академії будівництва і архітектури СРСР. Лауреат Сталінської премії (1951).
Віталій Миколайович Тітов — випускник 1935 р., закінчив аспірантуру в 1941 р., захистив кандидатську дисертацію і був залишений на кафедрі фотогеодезії ХІБІ. Після війни перейшов на партійну роботу: був першим секретарем Харківського обласного комітету Компартії України, завідувачем відділу та секретарем ЦК КПРС, другим секретарем ЦК КП Казахстану, заступником постійного представника СРСР у Раді економічної взаємодопомоги.
Борис Романович Гмиря (1903–1969) — український оперний і камерний співак, заслужений артист УРСР (1941), народний артист СРСР (1951), лауреат Сталінської премії (1952).
Випускник 1935 р., одночасно навчався у Харківській консерваторії (1934–1939). Після закінчення ХІБІ виступав на сцені Харківського оперного театру. З 1939 р. — соліст Українського театру опери та балету (Київ).
Іван Корнилович Козюля — закінчив ХІБІ у 1941 р. Міністр житлово-цивільного будівництва Української РСР (1949– 1954), заступник Голови Ради Міністрів УРСР, Міністр цивільного і сільського будівництва СРСР, заступник голови Держбуду СРСР.

Інститут у роки Великої Вітчизняної війни
Запрошення на святкування 10-річчя інституту
22 червня 1941 р. почалася війна. Наукове, навчальне, громадське життя інституту визначалося завданням мобілізації його колективу на допомогу фронту. Після Указу Президії Верховної Ради СРСР від 22 червня про мобілізацію військовозобов’язаних стали надходити численні заяви про добровільне зарахування в Червону армію. У перші дні на фронт пішли 39 співробітників і 17 студентів. Серед мобілізованих були: помічник директора з адміністративно-господарської частини П. А. Коваленко, начальник добровільної пожежної дружини І. М. Горбенко, доценти О. І. Кобилін, завідувач кафедри фотогеодезії М. І. Груздєв, викладачі Н. Богодухівський, К. П. Тимчук, З. Л. Ходов, М. Н. Золотаревський, І. П. Ярмолович, Л. М. Сегалович, викладач робітфаку С. С. Зімнов, військовий керівник С. Г. Карташов, аспіранти Б. А. Ткачов, Є. А. Смерчинський, В. Іванов, Г. Н. Харитонов, Г. В. Козлов, М. Г. Литвин, асистенти Л. Л. Соколов, А. П. Черкасов, завідувач хімічної лабораторії Прозоровський, лаборанти І. І. Айзін, В. Д. Рибасенко, студенти будівельного факультету.
Б. Р. ГмиряЗаслужений артист
УРСР (1941),
народний артист
СРСР (1951),
лауреат Сталінської
премії (1952)
Перша група добровольців була спрямована на придушення фашистського десанту, висадженого під Білою Церквою.
Директор інституту В. В. Блінов був мобілізований 16 липня і служив начальником штабу 695-го батальйону аеродромного будівництва. Обов’язки директора вишу й робітфаку виконував його помічник із навчальної і наукової роботи В. А. Трубін.
Наприкінці липня розпочалася масова мобілізація студентів. До середини вересня студенти всіх факультетів, переважно старших курсів, та випускники — молоді інженери, пішли на фронт (всього 200 осіб). Загалом до лав армії приєдналися 280 студентів і співробітників інституту.
Незважаючи на воєнний час у Харківському інженерно-будівельному інституті тривало навчання, а в липні відновилися заняття для студентів п’ятого курсу, у серпні — для другого й четвертого курсів, не зайнятих у виробничій практиці, а з 1 вересня повинні були долучитися до навчання першокурсники і студенти, зайняті на виробничій практиці.
Телеграфним розпорядженням Наркомату вугільної промисловості скасовувалося надання відпусток професорсько-викладацькому персоналу, робітникам та службовцям до особливого розпорядження. Протягом двох місяців (липень-серпень) увесь викладацький і студентський колектив проходив навчання із техніки протиповітряної оборони, користування засобами протихімічного захисту, боротьби з пожежами й запалювальними авіабомбами, першої допомоги при пораненнях.
Для безпеки колективу дирекція інституту обладнала бомбосховище і три пожежні пости, на горищах будівлі вишу було встановлено вогнегасники, ящики з піском.
Кафедри, які не мали повного академічного навантаження, а також нечисленні за своїм складом, об’єднувалися з більшими. У зв’язку зі зменшенням обсягу робіт інституту та скороченням штатів звільняли від займаних посад у ХІБІ викладачів, навчально-допоміжний персонал, ліквідовували лабораторії, науково-дослідні станції в Києві й Нікополі, закривали науково-дослідні теми, робітфак.
Наказом по інституту № 120 від 24 липня будівлю ХІБІ передали військовому шпиталю. Виш було переведено із просп. Леніна, 12 в аудиторний корпус Харківського електротехнічного інституту на вул. Фрунзе, 21 (нині — електротехнічний корпус НТУ «ХПІ»).
Перевезення устаткування ХІБІ, ремонтно-будівельні роботи у шпиталі, прийом перших поранених, чергування в палатах, читання й самодіяльні виступи — все це забезпечували студенти. Не призвані в армію архітектори й будівельники брали участь у роботах зі спорудження оборонних рубежів і маскування найважливіших об’єктів міста.
Телеграфне розпорядження
Наркомату вугільної промисловості
У 1941 р. в обороні Харкова брав участь доцент кафедри архітектурного проектування Є. А. Лимар. Він керував маскуванням Харківського залізничного вузла. Не випадково саме йому було доручено це відповідальне завдання: він — автор проектів вокзалів у Залютіно, Шебекіно, вокзалу дитячої залізниці «Парк» у Харкові, а після війни за його проектом було відновлено будинок зруйнованого Південного вокзалу.
Більше половини складу інституту 20 серпня виїхало на роботи в район Зачепилівки — для створення оборонних споруд навколо Харкова. Пізніше до них приєдналися студенти з інших вишів. Працювали від зорі до зорі. У зв’язку з посиленим бомбуванням і безперервним кулеметним обстрілом із повітря загін Харківського інженерно-будівельного інституту був відправлений у Харків. Активну участь у цих роботах взяли І. Г. Габай, С. Браїловський, Л. І. Шингарьов.
1 вересня 13 осіб із професорсько-викладацького складу інституту були відряджені на місяць до Управління спецробіт Наркомату вугільної промисловості. Серед них — професори О. І. Неровецький, Я. В. Столяров, Б. Г. Шварцбург, М. С. Черкасов; доценти О. Ю. Лейбфрейд, А. Д. Матвієнко, викладачі П. А. Школьний, В. Г. Лукін, І. Ф. Педащенко. Ще 12 інженерно-технічних працівників мобілізували в четверте Управління оборонних робіт НКВС СРСР. П. А. Школьний був направлений на спецроботи в район Запоріжжя на будівництво зміцнень, де керував будівництвом вогневих залізобетонних точок. На ритті окопів під Дніпропетровськом у складі народного ополчення перебував завідувач кафедри фізичної підготовки М. С. Клещенко. Повернулися додому вони вже до окупованого німцями Харкова.
Наказом № 140-а від 15 серпня у зв’язку зі зменшенням обсягу академічного навантаження кафедр із 1 вересня звільнялися від роботи 22 викладачі. Серед них — професор архітектури, заслужений діяч мистецтв УРСР О. М. Бекетов, доценти І. С. Хазановський, Є. А. Лимар, М. С. Луцький, Б. Ф. Троупянський, Т. І. Куцин, асист. В. І. Шиф та ін.
Колона полонених
У середині вересня 1941 р. німецькі війська увійшли в межі Харківської області, і в Харкові розпочалася загальна евакуація. В інституті з 10 вересня тривала підготовка майна до евакуації. Передбачалося, що діяльність ХІБІ відновиться у східних районах країни.
Іван Олександрович Ігнаткін, випускник 1932 р., асистент, декан архітектурного факультету (1933), у своїх спогадах писав про те, що коли нависла загроза вторгнення німців у Харків, були дані суворі директиви спалити архіви. Так тоді чинили всі установи [56]. Спалювалися особисті справи, листування, звіти про науково-дослідні роботи, документи, які могли б розповісти про події з моменту заснування установ до 40-х років і людей, що працювали в них. Імовірно, більша частина архівних документів ХІБІ також була знищена.
В останньому наказі про припинення діяльності вишу № 166 від 20 вересня зазначалося: «У зв’язку із тимчасовим припиненням роботи ХІБІ управлінню справами інституту видати всім співробітникам і професорсько-викладацькому персоналу трудові книжки». У зв’язку з евакуацією від роботи тимчасово звільнявся весь склад інституту за винятком невеликої евакуаційної групи викладачів і співробітників.
О. О. Кокель. Відпочинок бійців
Найцінніше устаткування інституту 11 жовтня було відправлено до Караганди (Казахська РСР). Пізніше професор О. Г. Молокін виїхав до Пензи з метою пошуку відповідного приміщення для відновлення діяльності інституту, але про долю вишу дізнався лише в кінці року, прибувши до Ташкента.
Після запеклих боїв 24 жовтня у Харків увійшли німці, і почалася довга, 641-денна окупація. Голод, масові знищення мирних жителів, вивезення до Німеччини сотні тисяч юнаків і дівчат — такими були будні того страшного періоду. Аби паралізувати волю мирного населення у перші дні окупанти повісили на балконах вулиці Лібкнехта (сучасна Сумська) й інших головних вулиць 116 осіб. Більше 15 тис. харків’ян померли від голоду. У січні 1942 р. жертвами німецького геноциду стали євреї, розстріляні у Дробицькому яру.
На окупованій території залишилися ті, хто не зміг евакуюватися із різних причин: професори О. М. Бекетов, Ф. О. Беляков, О. О. Кокель, О. К. Симонов, декан санітарно-технічного факультету М. І. Кондратьєв, доценти Є. А. Лимар, М. С. Луцький, Т. І. Куцин, М. Г. Папін, М. Н. Петлін, Д. Р. Торубаров, Б. Ф. Троупянський, І. С. Хазановський, М. С. Черкасов, В. І. Шиф, П. А. Школьний, викладачі М. С. Клещенко, А. І. Крутько й інші. Щоб вижити в цей голодний час, багато хто обмінював свої речі на продукти харчування. Завдяки цьому вижили М. С. Клещенко, П. А. Школьний, М. І. Кондратьєв.
Долі багатьох із них стали трагічними. У листопаді помер від нервового виснаження й недоїдання професор О. М. Бекетов, наприкінці року був розстріляний доцент В. І. Шиф.
М. Д. Агєєв

М. С. КлещенкоЗав. кафедри
фізпідготовки
П. А. ШкольнийДоцент кафедри
буд. механіки
У 1942 р. з ініціативи М. С. Черкесова була створена антифашистська група, у складі М. Д. Агєєва, Середенка, Яцевича, які збиралися у його квартирі. Слухаючи радіопередачі Радянського інформбюро по змонтованому самотужки радіоприймачеві, вони друкували й поширювали листівки з інформацією про становище на фронтах, військово-політичну ситуацію на неокупованій території СРСР [57]. М. Д. Агєєв — хімік за освітою, працював у ХПІ, займався виробництвом пудри, крему для взуття, оцту і бертолетової солі, був бригадиром сірникового виробництва напівкустарного типу. У лютому 1942 р. призначений заступником директора ХПІ і перебував на цій посаді до відновлення діяльності інститутів, що розташовувалися на території колишнього ХПІ [58].
Тяжким було життя в окупації професора кафедри малюнка і живопису О. О. Кокеля. Його прізвище внесене до списку видатних діячів міста. Окупаційна влада запропонувала йому очолити кафедру в художньому інституті, що давало можливість його сім’ї не голодувати, але він відмовився. Від постійного голоду в нього поновився кістковий туберкульоз. Перед вторгненням німців у місто, щоб врятувати свої картини, етюди, ескізи, написані в довоєнний період, частину їх закопав у дворі власного будинку, але під час нальоту німецької авіації бомба попала в цей двір, всі картини загинули, частково постраждав будинок. У лютому 1942 р. після першого тимчасового звільнення Харкова його син, випускник школи, вступив до Червоної армії, але через місяць загинув під Чугуєвим.
Ф. О. Беляков був завідувачем бібліотек механіко-машинобудівельного, хіміко-технологічного інститутів, що до війни розташовувалися на території колишнього ХПІ. За сприяння колективу бібліотеки йому вдалося вберегти від вивозу до Німеччини і знищення величезний книжковий фонд кількох харківських втузів і науково-дослідних інститутів, звезений у загальне приміщення [59].
Складну роботу порятунку майна ХІБІ весь період окупації здійснював доцент М. Н. Петлін [60].

Харківський інженерно-будівельний інститут в евакуації
 В евакуацію вирушили викладач кафедри марксизму-ленінізму Ф. А. Смірнов, призначений 20 жовтня виконувачем обов’язків директора інституту, начальник навчальної частини Г. Г. Лукін, секретар партбюро М. В. Юданов, І. Г. Габай, голова профкому І. К. Козюля та кілька студентів.
Після прибуття вишу до Караганди розпочалася робота з упорядкування привезеного науково-навчального устаткування. Із січня 1942 р. відновлено навчальний процес, але у зв’язку з недостатнім набором студентів закрився факультет теплофікації, вентиляції, водопостачання й каналізації. На будівельний факультет, деканом якого був І. Г. Габай, набрано більше 20 осіб.
На підставі розпорядження Народного комісаріату вугільної промисловості з 1 червня 1942 р. ХІБІ на правах будівельного факультету був переданий до філіалу Московського гірничого інституту ім. Й. В. Сталіна. Доцент Г. Г. Лукін призначений його деканом, Ф. А. Смірнов, І. К. Козюля й інші співробітники звільнені, а І. С. Габай мобілізований на фронт. У Караганду зі Сталінградського механічного інституту був викликаний доцент В. П. Манжаловський.
Список загиблих в окупації і на фронтах Великої Вітчизняної війни
1. Азархов А. І., студент п’ятого курсу;
2. Балагула М. М., студент п’ятого курсу;
3. Баланов І. І., випускник 1941 р.;
4. Балашов Є., студент;
5. Бекетов О. М., професор кафедри архітектурного проектування;
6. Бжезовський Х., студент п’ятого курсу;
7. Бородавкін Б. Л., випускник 1940 р.;
8. Боровський Г. М., студент п’ятого курсу, секретар комітету комсомолу;
9. Бутковський В. В., студент п’ятого курсу;
10. Варламов В. Н., студент;
11. Васильєв А. Н., студент п’ятого курсу;
12. Вахтерман В., випускник 1940 р.;
13. Волошин А. І., студент п’ятого курсу;
14. Воскобойников Л., студент;
15. Галаган Н. Ф., випускник 1940 р.;
16. Гарбер Е., студент;
17. Гершман І., студент;
18. Глуховой К., студент;
19. Гордієнко В., студент;
20. Грудков С. І., студент;
21. Дорош І., студент;		 22. Єрмаков В. І., доцент кафедри геології;
23. Зінгер Г. А., випускник 1939 р.;
24. Іванов В. Д., випускник 1941 р.;
25. Івашко А., студент;
26. Іващенко М., студент;
27. Ісаєв Н. А., випускник 1941 р.;
28. Кахновер Г., студент четвертого курсу;
29. Кашкін С. М., студент п’ятого курсу;
30. Керзон Г., студент четвертого курсу;
31. Коневего В. А., начальник військової кафедри;
32. Коренчук А. К., випускник 1931 р.;
33. Кразі С., студент п’ятого курсу;
34. Лешта Б., студент четвертого курсу;
35. Лук’янов В. В., студент;
36. Лупєв А., студент;
37. Львовський Н., студент четвертого курсу;
38. Любарський В. Г., студент;
39. Малозьомов І. І., доцент кафедри архітектури;
40. Мороз Е., студент третього курсу;
41. Наливайко Ю. Н., випускник 1941 р.;		 42. Певзнер Л., студент п’ятого курсу;
43. Приходько Е. Л., студент;
44. Прокопченко К., студент;
45. Райнберг Я. Л., Герой Радянського Союзу, підполковник;
46. Рейзін В., студент п’ятого курсу;
47. Рейзеров Ю., випускник 1939 р.;
48. Смеричинський Е. Я., аспірант кафедри будівельної механіки;
49. Ситник П. П., випускник 1940 р.;
50. Сученко С. Г., студент п’ятого курсу;
51. Тарасов В. І., студент п’ятого курсу;
52. Ткаченко В. К., студент п’ятого курсу;
53. Устенко М., студент п’ятого курсу;
54. Файсберг Е., випускник 1941 р.;
55. Фінтіктіков І. П., інженер НВВ;
56. Шафоренко Н. В., випускник 1941 р.;
57. Шелудяков О. Л., студент третього курсу;
58. Шиф В. І., доцент;
59. Шкамерда Н. В., студент п’ятого курсу;
60. Шльоз І. Д., випускник 1937 р.;
61. Ямпольский М. С., студент;
62. Ярош І. К., студент.
У листопаді 1941 р. за рішенням Державного комітету оборони Дніпропетровський гірничий інститут тимчасово припинив свою діяльність і був евакуйований у Свердловськ, перевівши частину педагогічного персоналу і передавши майно Свердловському гірничому інституту й філії Московського гірничого інституту. Філіал Московського гірничого інституту (директор ДГІ П. Г. Нестеренко) розмістився в Карагандинському гірничому технікумі. Аудиторної площі не вистачало, заняття проводилися у дві зміни, причому не лише в технікумі, а й у гуртожитку. У будівлі, розрахованій на 300 осіб, деякий час розміщувалися головкоми і відділи Наркомвугілля. У складі філіалу МГІ факультет перебував до липня 1943 р. Наказом Народного комісаріату вугільної промисловості СРСР і Всесоюзного комітету у справах вищої школи філіал МГІ було закрито і реевакуйовано. До Москви для відновлення діяльності інституту повернулися 25 осіб професорсько-викладацького персоналу із сім’ями.
В. П. МанжаловськийДекан будівельного
факультету
Дніпропетровський гірничий інститут ім. Артема на базі закритого філіалу МГІ із контингентом студентів тимчасово розпочав свою роботу у Караганді. До складу вишу увійшли факультети: гірничо-електромеханічний (декан — доц. Є. Я. Іванченко), гірничий (проф. П. С. Поляков), будівельний (доц. В. П. Манжаловський) із 67 студентами та підготовчі курси (Г. Г. Лукін). У цьому ж році на перший курс було зараховано 438 абітурієнтів, із яких 85 — на спеціальність промислового й цивільного будівництва. На інших факультетах проводилася підготовка зі спеціальностей: маркшейдерської, збагачувальної, гірничо-електромеханічної, шахтного будівництва, розробки пластових родовищ, економічної. Зі Свердловського гірничого інституту і підприємств Наркомвугілля для роботи у відновленому інституті були направлені 22 професори і викладачі, що перебували тоді в евакуації. Кілька місяців тривала реевакуація устаткування зі Свердловська до Караганди [61].
Студенти й викладачі брали участь у навантаженні вугілля, розвантаженні деревини й інших матеріалів. Науковий колектив інституту надавав науково-технічну допомогу Карагандинському вугільному басейну.
Указом Президії Верховної Ради Казахської РСР 5 вересня за успішну роботу з розвитку вугледобування у Карагандинському вугільному басейні були нагороджені грамотою 22 науковці ДГІ, серед яких к. т. н., декан будівельного факультету В. П. Манжаловський і завідувач кафедри прикладної механіки Є. Я. Іванченко.
Багато викладачів і співробітників ХІБІ, що перебували в евакуації, працювали у віддалених районах Сибіру, Уралу й налагоджували роботу промислових підприємств, вивезених із небезпечних районів. Так М. В. Юданов працював у Томську на електромеханічному заводі начальником відділу кадрів і виконував завдання Наркомвугілля з вербування робітників на шахти у Східний Сибір. А. Д. Моторний евакуювався в 1941 р. у Західну Казахстанську область, працював у колгоспі, потім був інспектором відділу технічного контролю в Південному аерогеодезичному підприємстві. О. Б. Тіц, завідувач кафедри вищої математики, у процесі евакуації потрапив у Троїцьк Челябінської області, де працював директором середньої школи, а потім професором фізико-ветеринарного інституту. Професор О. Г. Молокін залишився у Ташкенті, у Середньоазійському Промбудпроекті. Професор Я. В. Столяров, доценти П. А. Школьний надали технічну допомогу в консультуванні проекту висоководного мосту через Дніпро, внісши у проект доповнення, які поліпшили роботу конструкції. За це П. А. Школьний був нагороджений орденом «Знак Пошани». Професори О. І. Неровецький, Ю. М. Лейбфрейд, Б. Г. Шварцбург були направлені на будівництво Магнітогорського металургійного підприємства.
Багато викладачів, студентів, співробітників інституту не повернулися з війни. Героїчно загинули начальник військової кафедри, полковник В. А. Коневего, підполковник, викладач військової кафедри Я. Л. Райнберг. Звільняючи Харків у 1943 р., згорів у танку студент четвертого курсу Г. Кахновер, у Сталінградській битві загинув студент третього курсу О. Шелудяков, також полягли секретар комсомольського бюро Г. Боровський, редактор інститутської газети «Червоний будівник», випускник 1941 р. Н. В. Шафоренко.
Дотепер не встановлено точну кількість студентів, які загинули в роки війни. Сьогодні у списку полеглих в окупації і на фронтах Великої Вітчизняної війни 62 особи.

Відновлення інституту
Корпус «А», вид із стадіону.1944–1945 рр.
21 серпня 1943 р. вийшла постанова РНК СРСР і ЦК ВКП (б) «Про невідкладні заходи з відновлення господарства в районах, звільнених від німецької окупації».
23 серпня 1943 р. війська Степового, Воронезького, Південно-Західного фронтів звільнили місто. Харків лежав у руїнах: зруйновані й розграбовані заводи, фабрики, готелі «Інтернаціонал», «Червоний», будівлі обкому партії і пошти, залізничного вокзалу, наукових установ. Із 33 інститутів повністю було знищено 28, зокрема й будівля ХІБІ. Через місяць після звільнення до міста почали повертатися тисячі харків’ян. Першими верталися архітектори, будівельники, яким належало в умовах воєнного часу відновити житлові й громадські будівлі, комунальне господарство. Фахівців викликали з евакуйованих районів та армії. У вересні на відновлення ХІБІ до Харкова за викликом НК вугільної промисловості був спрямований В. В. Березов. Але в той час у місті почалася підготовка до відкриття нового інституту, і через виниклу невизначеність питання про відновлення діяльності ХІБІ на деякий час було відкладене.
26 жовтня 1943 р. Державний Комітет Оборони видав постанову «Про першочергові заходи з відновлення вугільної промисловості Донецького басейну», яка передбачала відновлення насамперед зруйнованих шахт. Ця масштабна робота включала й відбудову та реконструкцію вишів, підпорядкованих Наркомату вугільної промисловості, для підготовки інженерів будівельників. У грудні цього року Г. Г. Лукін був призначений директором Харківського інженерно-будівельного інституту Наркомвугілля [62].
Позаяк приміщення вишу не вціліло, відновлення діяльності інституту почалося спочатку у приміщенні на вул. Пушкінська, 49, а пізніше відбувалося на вул. Артема, у приміщенні сільськогосподарського інституту.
У листопаді 1943 р. відкрився новий виш — Харківський інженерно-будівельний інститут Наркомату будівельної промисловості (директор — Г. І. Ільїн, заступник директора з наукової та навчальної частини — А. Д. Матвієнко, а згодом Я. В. Столяров) із факультетами: архітектурним (декан — доц. Д. Р. Торубаров), будівельним (к. т. н., доц. А. Д. Матвієнко, Ю. М. Лейбфрейд), санітарно-технічним (доц. Ю. Ю. Гапанович, Б. Н. Лобаєв), механічним та підготовчим відділенням. Інституту виділили напівзруйнований будинок на вул. Сумській, 40.
Навіть коли ХІБІ Наркомвугілля був реорганізований у гірничо-індустріальний, будівельний факультет існував ще три роки з тими ж довоєнними спеціальностями, кафедрами, продовжуючи готувати інженерів будівельної й архітектурної спеціальностей. Професори і доценти працювали у двох вишах одночасно, очолюючи однойменні кафедри.
Зруйнована будівля, де у 1944–1945 рр. була розташована
бібліотека. Нині корпус «Д», вхід до інституту
Незважаючи на повоєнну скруту, ХІБІ Наркомвугілля відновив свою діяльність 1 лютого 1944 р. 20 лютого був зарахований у штат О. Б. Тіц — заступник директора з навчальної і наукової роботи, а також декани факультетів: М. І. Кондратьєв, М. М. Петлін, О. Т. Беділо, що дозволило розпочати прийом студентів на перший курс. У кінці місяця до інституту повернулися доценти В. М. Папін, М. М. Папін, М. В. Фогель, Д. І. Рубінштейн, Б. Н. Лобаєв, Я. І. Горелік та лаборанти. Наприкінці місяця штат вишу складав лише 20 співробітників. Після затвердження 14 березня 1944 р. правил прийому тут була створена приймальна комісія (секретар — В. В. Березов), згідно з постановою якої наступного дня на факультет промислового і цивільного будівництва були зараховані перші студенти першого курсу (54 особи). Кілька місяців тривало зарахування в інститут професорів, викладачів, асистентів і співробітників адміністративно-технічного складу — усього 125 осіб, із них 20 — професорсько-викладацького персоналу. На перше вересня штат викладачів налічував близько 80 осіб і поступово збільшився до 130 [63]. До вишу повернулися десятеро професорів: член-кореспондент Академії наук будівництва й архітектури О. І. Неровецький, О. Б. Тіц, О. О. Кокель, Р. В. Кутепов, С. Г. Вессельман, Ю. М. Лейбфрейд, Ф. О. Беляков, Д. С. Черкес, М. С. Черкасов, О. Ф. Сердобинський; 32 доценти: Д. Р. Торубаров, М. Г. Папін, В. М. Папін, М. Л. Мовшович, В. Г. Лукін, М. І. Груздєв, М. А. Штейнберг та інші. Набір студентів проводився на чотири факультети: промислового й цивільного будівництва (декани — М. Н. Петлін, Ш. Б. Пінтер), теплофікації, вентиляції, водопостачання й каналізації (М. І. Кондратьєв), архітектурний (О. Т. Беділо), геодезичний (А. Д. Моторний) і підготовче відділення (В. В. Березов).
Зараховані на перший курс факультету промислового й цивільного будівництва 90 осіб, теплофікації, вентиляції, водопостачання й каналізації — 32, архітектурного — 32; на інші курси архітектурного — п’ятеро, промислового й цивільного будівництва — 45, теплофікації, вентиляції, водопостачання й каналізації — 46, підготовче відділення — 183 (усього (без ПВ) — 250 студентів).
І. М. Фірсов
І. А. Каганський
І. М. Золотар
У Харківському інженерно-будівельному інституті був створений відділ робочого постачання, в який входило карткове бюро, що за картковою системою забезпечувало співробітників і студентів інституту хлібом і продуктами. Складні обставини воєнного часу, погане харчування зумовили необхідність створення власної продовольчої бази для поліпшення матеріально-побутових умов студентів. Уряд дозволив харків’янам власними силами заготовлювати дрова на зиму. Для роботи із заготівлі дров і на польові сільськогосподарські роботи в підсобні господарства для обробки колективних городів і освоєння нових ділянок направляли студентів і працівників вишу. За ХІБІ були закріплені землі у Старій Водолазі, Великій Данилівці, Липцях. Вирощений урожай надходив до ВРП, де частина його перероблялася, засолювалася, маринувалася й постачалася в їдальню, а частина розподілялася між співробітниками.
У червні 1944 р. була прийнята постанова про участь усього колективу інституту в роботах із відновлення навчального корпусу на Шатилівці.
На будівництві працювало вісім бригад студентів, по 25–30 осіб у кожній, бригадирами призначали осіб із професорсько-викладацького складу. Кожна бригада працювала по дві години на день. Виробнича практика студентів проходила на будівництві інституту. У серпні до студентських бригад приєдналися ще три бригади співробітників, які виходили працювати через кожні два дні.
У разі ухиляння від сільськогосподарських і відновних робіт студенти втрачали стипендію і талони на додаткове харчування на місяць. За неодноразове порушення дисципліни та погану успішність молодь виключали з інституту з передачею справ до мобілізаційного відділу райради або відряджали на роботу у вугільну промисловість.
На початку літа весь професорсько-викладацький колектив пройшов підготовку з курсу протиповітряної і протихімічної оборони.
У лютому-серпні 1944 р. поновлювалася та організаційно налагоджувалася діяльність кафедр, яких перед початком нового навчального року було 30. Найбільш численними, штат яких становив десять осіб, були кафедри будівельного виробництва (проф. О. І. Неровецкий) та іноземних мов (Г. О. Лошакова). Невеликими, що складалися лише із завідувачів, — фотогеодезії, дерев’яних конструкцій, вищої геодезії, політекономії, образотворчих мистецтв, будівельних машин. Утворилися нові кафедри: гірничих машин (І. М. Непомнящий) і деталей машин (проф. М. Д. Єлисєєв), що стало початком реорганізації інституту.
Після закінчення 1943–1944 навчального року постановою уряду від 25 березня 1944 р. «Про підготовку до реевакуації вузів УРСР» у серпні і вересні з Караганди в Харків почали повертатися студенти будівельного факультету й викладачі з родинами. Серед них — доценти С. І. Бахуров, Г. І. Старікова, В. П. Манжаловський, асистент І. Д. Гольдін, студенти другого і третього курсів (всього — 130 осіб). Студентів, що прибували з евакуації, відразу направляли на відбудовні роботи.
Багато викладачів брали участь у відбудові Харкова. М. Г. Папін керував відновленням міського водопроводу, Є. А. Лимар повернувся із Москви як військовий залізничник на відновлення Південної залізниці, в Управлінні Південної залізниці начальником проектної групи з реконструкції залізничного транспорту працював Т. І. Куцин. За цей короткий період інститут виконав великий обсяг робіт із надання практичної науково-технічної допомоги промисловості, зокрема відновлюваному Донбасу.
За досягнення у справі відбудови народного господарства у Харкові орденом «Знак Пошани» нагороджені професори О. Б. Тіц, О. Г. Молокін, П. А. Школьний. За надання технічної допомоги вугільній промисловості Уралу І. М. Золотар був удостоєний знака відмінника НКВП.
Після демобілізації в інститут повернулися викладачі-фронтовики: В. В. Блінов, І. Г. Габай, О. І. Кобилін, випускник 1941 р. І. А. Каганський. Директор ХІБІ В. В. Блінов (1937–1941) був нагороджений орденом Червоної Зірки і трьома медалями: «За бойові заслуги», «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941–1945 рр.», «За оборону Сталінграда». Серед інших фронтовиків, які повернулися до викладацької діяльності, варто відзначити таких:
Ісідор Григорович Габай служив у 313 полку Закавказького фронту, удостоєний медалі «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941–1945 рр.». Працював у ХІБІ, ХГІІ, ХГІ, ХІГМАОТі, ХІРЕ до вересня 1969 р. на кафедрі вищої математики старшим викладачем.
Олександр Іванович Кобилін служив у лавах Радянської армії I-го Білоруського фронту і брав участь у боях. Нагороджений орденом Вітчизняної війни II ст. До війни працював у ХІБІ, а після в ХГІ був доцентом кафедри вищої геодезії, професором, завідувачем кафедри маркшейдерської справи (до червня 1962 р.).
Ілля Абрамович Каганський (випускник 1941 р.) брав участь у боях на Північно-Західному фронті, у квітні 1943 року був важко поранений у ногу, інвалід Вітчизняної війни II групи. Працював асистентом на кафедрі геодезії в ХГІІ, ХГІ, доцентом кафедри нарисної геометрії й графіки ХІГМАОТу і ХІРЕ (до червня 1989 р.).
Іван Миколайович Фірсов брав участь у боях у 1941 р. у Західній Україні й у 1943 р. на Білоруському фронті, нагороджений медалями «За бойові заслуги» й «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941–1945 рр.», йому присвоєно персональне звання «Гвардієць». У 1942 р. розробив і запропонував оригінальний спосіб визначення сторін світу за спостереженнями переміщення зірки біля зеніту. До війни працював у ХІБІ асистентом на кафедрі геодезії, у ХГІ — доцентом кафедри геодезії й маркшейдерської справи (до вересня 1959 р.).
Після Великої Вітчизняної війни для швидкого відновлення й подальшого розвитку вугільної промисловості актуальним стало питання про розширення підготовки гірничих інженерів.
Існування двох вишів, які практично дублювали один одного, незважаючи на різну відомчу підпорядкованість, призвело до реорганізації одного з них.

Харківський гірничо-індустріальний інститут
Проект Харківського гірничо-індустріального інституту
(арх. Д. Р. Торубаров)
Постановою Державного Комітету Оборони від 18 липня 1944 р. «Про подальші заходи щодо відновлення вугільної промисловості Донбасу для забезпечення вугіллям чорної металургії» та відповідно до наказу НКУП СРСР і Всесоюзного комітету у справах вищої школи при РНК СРСР № 363/379 від 17 серпня 1944 р. ХІБІ Наркомвугілля у вересні був реорганізований у Харківський гірничо-індустріальний інститут (ХГІІ) з такими факультетами й спеціальностями: будівельний («Промислове і цивільне будівництво», «Теплопостачання та вентиляція», «Водопостачання і каналізація», «Архітектура», «Картографогеодезія»); машинобудівний (МШ — «Гірничі машини», «Технологія машинобудування»); гірничо-електромеханічний (ГЕМ — «Гірнича електромеханіка», «Електричні станції, мережі й системи»); промислового транспорту (ПТ — «Рух і вантажна робота», «Механічна й будівельна робота на залізничному транспорті»). Для організації факультетів ГЕМ, МШ, ПТ тимчасово деканом був призначений С. Б. Пінтер (1944–1946), будівельного — О. Т. Беділо (пізніше В. П. Манжаловський), начальником навчальної частини — М. І. Кондратьєв (згодом І. М. Золотар).
Повна відсутність навчально-лабораторної і матеріально-побутової бази викликала великі труднощі й перешкоди. Відсутність елементарних меблів призвела до того, що виготовляти столи, табурети, лави мусили викладачі, співробітники та студенти вишу, а пізніше це вже робили у майстернях ХГІІ.
Щоб розмістити лабораторії факультетів, забезпечити набір студентів у кількості 600 осіб на 12 спеціальностей, необхідно було в короткий термін закінчити відновлення будівлі інституту. Вирішальним і головним завданням стало будівництво зруйнованого навчального корпусу. Консультантом з усіх питань будівництва і відновлення навчального корпусу вишу в жовтні 1944 р. був призначений доцент М. М. Петлін.
Відновлювалася діяльність науково-виробничого відділу (начальник — проф. М. С. Черкасов, В. В. Блінов) із проектно-дослідницьким сектором, до якого входили проектна та архітектурна (Н. М. Подгорний) групи, лабораторією будівельних матеріалів, науково-дослідною станцією. НВВ надавав науково-технічну допомогу будівництву з відновлення зруйнованих будівель.
Учені науково-виробничого відділу і спеціальних кафедр виконали низку проектів із відновлення заводів Донбасу, надавали консультації з питань будматеріалів, промислового транспорту, архітектури, технічну допомогу підприємствам вугільної промисловості Донбасу, розробляли науково-дослідницькі теми із питань доцільності експлуатації шахт. Було укладено угоди із Кузбасшахтобудом на проектування цементних заводів у м. Прокоп’євську та Сталіно. Співробітники кафедри архітектурного проектування і композиції виконували проекти відновлення втрачених та зруйнованих будівель.
У 1944–1945 рр. завідувач кафедри архітектурного проектування і композиції, доцент Дмитро Романович Торубаров виконав проект реконструкції гірничо-індустріального інституту, який не був реалізований у будівництві у зв’язку із браком фінансування. Відновлення будівлі готелю «Харків» (зараз майдан Свободи) здійснювалося за проектом його автора — доцента Г. О. Яновицького. У відновленні вишів Харкова, зокрема й ХГІІ, взяв участь заступник директора з наукової та навчальної роботи О. Б. Тіц, за що був нагороджений орденом «Знак Пошани» та медаллю «За доблесну працю в роки Великої Вітчизняної війни».

Слуцкін
Абрам
Олександрович (1891–1950)

Академік АН УРСР,
д. ф.-м. н.,
професор

 Один із засновників української школи радіофізики.
Народився 5 липня 1891 р. у м. Борисоглібськ Тамбовської губернії.
У 1916 р. закінчив Харківський імператорський університет із дипломом I ступеня і був залишений для підготовки до професорського звання. Був асистентом кафедри фізики (1919–1929), професором (1929–1933), завідувачем кафедри технічної фізики (1933–1941, 1944–1950).
У 1924 р. А. О. Слуцкін разом із Д. С. Штейнбергом за допомогою магнітного поля отримав незатухаючі електромагнітні коливання — їхня робота стала основою для подальшого створення НВЧ-техніки.
З 1929 р. працював в Українському фізико-технічному інституті, де відкрив лабораторію електромагнітних коливань, яку очолював до кінця життя.
У 1937 р. А. О. Слуцкіну без захисту дисертації присвоєно вчений ступінь доктора фізико-математичних наук, у 1939 р. обраний членом-кореспондентом АН УРСР, з 1948 р. професор.
Проводив наукові дослідження за методами генерування дециметрових і сантиметрових хвиль. Спільно з С. Я. Брауде, А. Я. Усиковим розробив перший у світовій практиці трикоординатний радіолокатор, який базувався на магнетронних генераторах радіохвиль дециметрового діапазону, що використовувався у протиповітряній обороні під час війни. В повоєнні роки під його керівництвом розроблено багаторезонаторні магнетрони сантиметрового і міліметрового діапазонів, вивчалося поширення і поглинання НВЧ у різних середовищах.
Повернувшись із евакуації, був деякий час директором УФТІ та за сумісництвом очолював кафедри електричних машин, фізики в Харківському гірничо-індустріальному інституті (1944–1946), ХДУ. У електротехнічному інституті на новоствореному радіотехнічному факультеті очолив кафедру теоретичних основ радіотехніки (1946–1948).
Він також був головою Харківського відділення Всесоюзного науково-технічного товариства радіотехніки й електрозв’язку ім. О. С. Попова.
Нагороджений грамотами Верховної Ради Казахської РСР (1944), Верховної Ради УРСР (1945), медаллю «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні» (1945).
Помер 13 липня 1950 р. у Харкові [67].
Науковці науково-виробничого відділу виконували госпдоговірні та держбюджетні науково-дослідницькі теми: «Розробка технологічного процесу по гарту струмами високої частоти» (доц. В. К. Нікітін), «Рухлива опалубка для бетонування шахтних стволів» (І. Г. Карташов), «Розробка найбільш ефективного комплексу механізмів і сучасних методів проходки квершлагів в умовах Донецького басейну» та ін.
Із відкриттям у Харкові Всесоюзного державного інституту проектування, організації шахтного будівництва (Гіпрооргшахтобуд, пізніше ВНДІОМШБ) у січні 1947 р. тематика проектування, матеріальні цінності, особовий склад передані новому інституту [64]. НВВ продовжив існувати, його очолив В. В. Блінов, у складі відділу утворилася наукова частина, виробничий сектор та відділ планування і підготовки технічної документації на замовлення кафедр, а також інших організацій. У жовтні 1947 р. ВНДІОМШБ передав ХГІ право проектування об’єктів інституту та закінчення робіт науково-виробничому відділу. Автором проекту призначено завідувача кафедри архітектурного проектування і композиції Н. М. Подгорного.
Результатом наукових досліджень у червні 1945 р. стала перша післявоєнна науково-технічна конференція ХГІІ, а через рік відбулася друга. З 1946 р. виходив науково-технічний збірник «Бюлетень наукових робіт ХГІІ», відповідальним редактором якого був О. Б. Тіц [65].
Для виконання поточної навчально-методичної роботи, розгляду питань, пов’язаних із будівництвом, затвердженням науково-дослідної тематики кафедр була організована рада Харківського гірничо-індустріального інституту у складі 41 особи під головуванням директора Г. Г. Лукіна, заступників, професорів та завідувачів кафедр.
Перший повоєнний 1945–1946 навчальний рік став великою подією в житті ХГІІ, адже він проходив у власній, частково відновленій будівлі навчального корпусу. 18 липня 1945 р. виш був переведений у власне приміщення на просп. Леніна. Початок навчального року збігся із 15-річчям утворення інституту.
У вересні 1945 р. у штаті професорсько-викладацького персоналу значилося 125 осіб, із яких 18 професорів, 43 доценти, більше 170 робітників та службовців, понад 800 студентів.
Найбільшим був будівельний факультет — він налічував 560 осіб, на машинобудівному навчалося 180 студентів, контингент гірничо-електромеханічного склав 60, а промислового транспорту — 15. У лютому 1945 р. здійснено зимовий набір студентів на перший курс, що дало можливість зарахувати ще 19 осіб на спеціальність «Гірничі машини». Додатковий набір на нові гірничі спеціальності особливого успіху не мав, тому розгорнути діяльність факультетів гірничо-електромеханічного, промислового транспорту на повну силу так і не змогли. Через це протягом свого існування ХГІІ мав лише два факультети: будівельний (декани — доц. В. П. Манжаловський, проф. М. І. Кондратьєв, доц. В. І. Пушкарьов) і машинобудівний (загальний, доцент С. Б. Пінтер).
У Харківському гірничо-індустріальному інституті діяло 32 кафедри: основ марксизму-ленінізму (проф. Л. М. Альтшулер, К. М. Гуревич), іноземних мов (доц. Г. О. Лошакова), військової і фізичної підготовки (підполковник В. С. Строганов, генерал-майор В. П. Дмитрієв), вищої математики (проф. О. Б. Тіц), фізики (А. І. Крутько, проф. А. О. Слуцкін, доц. Л. І. Шингарьов), хімії (доц. М. Д. Агєєв), нарисної геометрії і графіки (Т. І. Куцин). До складу будівельного факультету увійшли кафедри, які існували до війни: будівельного виробництва (проф. Ю. М. Лейбфрейд), будівельної механіки (доц. В. П. Манжаловський), будівельних матеріалів (В. О. Терещенко, доц. Б. І. Дмитрієв), прикладної механіки та деталей машин (доц. М. М. Гіршберг), водопостачання й каналізації (доц. М. І. Кондратьєв), дерев’яних конструкцій (в. о. проф. М. С. Черкасов), металевих конструкцій (доц. Д. І. Рубінштейн), залізобетоних конструкцій (проф. С. Ю. Фрайфельд), основ і фундаментів (проф. Ф. О. Беляков), теплопостачання і вентиляції (доц. Б. М. Лобаєв), теоретичної механіки (доц. Ю. В. Епштейн), архітектурних конструкцій (доц. М. М. Петлін), геодезії (доц. М. І. Груздєв), образотворчих мистецтв (проф. О. О. Кокель), архітектурного проектування і композицій (доц. Д. Р. Торубаров, доц. В. І. Пушкарьов, Н. М. Подгорний), вищої геодезії, астрономії і картографії (проф. Б. П. Остащенко-Кудрявцев).
Нові спеціальні кафедри увійшли до машинобудівного факультету: технології металів (доц. В. К. Нікітін), промислового транспорту (проф. Д. Н. Тамарін), гірничих машин (І. М. Непомнящий), гірничої електротехніки (І. М. Золотар), гірничої справи і збагачення, технології машинобудування (в. о. проф. П. З. Пінскер).
У воєнний період особливе значення мала кафедра військової та фізичної підготовки, яка прищеплювала студентам військову дисципліну, стійкість, витривалість, виховувала патріотизм і мужність. Усі організаційні питання з міських та інститутських змагань лягали на начальника військової кафедри і старшого викладача фізпідготовки М. С. Клещенка.
У жовтні 1944 р. відбулася загальноміська традиційна естафета по маршруту ХТЗ–Палац піонерів (пл. Тевєлєва), присвячена 27 річниці Жовтневої соціалістичної революції. В естафеті взяли участь 32 команди. За участь і за призове друге місце серед вишів та четверте місце по місту команда ХГІІ була нагороджена грамотою [66].
Кафедра проводила курс військового навчання за спеціальною програмою вишів, результатом якого для студентів четвертого курсу був державний військовий іспит, після якого студентам присвоювали звання сержантів запасу інженерних військ. У березні 1948 р. наказом МВО СРСР і Головнокомандувача сухопутних військ Збройних сил СРСР була скасована військова підготовка жінок — студентів вишів. Другого червня 1945 р. проводилася інститутська спартакіада, в якій брали участь волейбольні, легкоатлетичні, шахово-шашкові команди будівельного, машинобудівного факультетів та підготовчого відділення.
За роки існування інститут підготував 125 молодих інженерів, із них будівельників — 71, архітекторів — 12, шестеро картографів-геодезистів, дев’ятеро астрономо-геодезистів, десятеро аерофотогеодезистів, семеро гірничих механіків. Післявоєнний випуск інженерів позначився високою якістю підготовки фахівців: зі 125 на «відмінно» захистили дипломні проекти 79 осіб, на «добре» — 34.
О. О. КокельПрофесор кафедри
малюнка і живопису
У січні 1946 р. згідно з наказом Народного комісаріату вугільної промисловості СРСР № 890-а від 30.11.1945 р. у ХГІІ були відкриті однорічні курси техніків вузької спеціальності промислового та цивільного будівництва, які закінчили вісім виробничників (за направленням шахтобудівельних і відновлювальних трестів).
У 1946 р. відбулася реорганізація Наркомату вугільної промисловості, і ХГІІ перейшов у підпорядкування Наркомату будівництва паливних підприємств СРСР, а після реорганізації наркоматів, із квітня 1946 р., — Міністерству вищої освіти СРСР.
Щоб забезпечити прийом студентів на 1947–1948 навчальний рік, у травні на два тижні були відряджені 25 викладачів і співробітників у райони Донбасу, Харківської, Бєлгородської областей, Суми, Полтаву для популяризації спеціальностей інституту з метою агітації вступу до вишу.
У серпні 1947 р. на перший курс було зараховано 325 студентів на спеціальності «Розробка пластових родовищ», «Гірнича електромеханіка», «Гірничі машини», «Промисловий транспорт», «Маркшейдерська справа», «Шахтне будівництво». У вересні і жовтні 1947 р. студенти першого курсу гірничо-електромеханічного факультету виїхали в колгосп для надання допомоги у збиранні врожаю.
У зв’язку з новим набором першокурсників була налагоджена робота гірничо-електромеханічного факультету (декан — К. П. Тимчук), проводилася також інтенсивна робота із введення в експлуатацію лабораторій гірничої електротехніки, гірничих машин, рудничного транспорту, гірничої механіки, фізики, хімії, опору матеріалів, електротехніки.
За час існування Харківського гірничо-індустріального інституту тут працювали професори, доктори фізико-математичних наук В. Ф. Бржечко, Я. Л. Геронімус, Б. П. Остащенко-Кудрявцев, О. Ф. Сердобинський, чл.-кор. АН УРСР А. О. Слуцкін; доктори технічних наук Ф. О. Беляков, С. Г. Вессельман, М. Г. Малишевський, К. В. Понько, чл.-кор. АН УРСР А. П. Філіппов, С. Ю. Фрайфельд; професори А. М. Гінзбург, Г. І. Дешаліт, М. Д. Єлисєєв, О. О. Кокель, Р. В. Кутепов, Ю. М. Лейбфрейд, Д. Н. Тамарін, Н. С. Черкасов, Д. С. Черкес.
У травні 1946 р. пішов з життя професор О. Ф. Сердобинський.
Анатолій Петрович Філіппов — заслужений діяч науки і техніки УРСР, академік АН УРСР, відомий учений у галузі механіки. Його основні наукові дослідження були присвячені теорії пружності, теорії коливань механічних систем. Він також завідував відділами у лабораторії гідравлічних машин АН УРСР та в Інституті проблем машинобудування.
О. О. Кокель — видатний живописець, педагог-теоретик, який розробив власну педагогічну систему, засновник чуваського професійного образотворчого мистецтва, працював у художньому інституті. У Чебоксарському державному університеті створена проблемна науково-дослідна лабораторія О. О. Кокеля, в якій сьогодні досліджується життя і творчість художника.

Посилання:
31. ДАХО, Р-1682, оп. 1, од. зб. 277, арк. 9.
32. ДАХО, Р-1682, оп. 1, од. зб. 277, арк. 1, 2.
33. ДАХО, Р-1682, оп. 1, од. зб. 277, арк. 23, 24.
34. ДАХО, Р-1682, оп. 1, од. зб. 277, арк. 25.
35. ДАХО, Р-1682, оп. 1, од. зб. 277, арк. 28, 30.
36. ДАХО, Р-1682, оп. 1, од. зб. 277, арк. 28, 29.
37. ДАХО, Р-1682, оп. 1, од. зб. 277, арк. 41.
38. ДАХО, Р-1682, оп. 1, од. зб. 275, арк. 65, 66.
39. Газета «Червоний будівник», № 13, 1931 р.
40. ДАХО, Р-1682, оп. 1, од. зб. 240, арк. 68.
41. ЦДНТА України Ф-2, оп. 1, од. зб. 68, арк. 72–74.
42. Очерки истории архитектурного факультета. — Х.: ХИСИ, 1986 г.
43. Архів «НТУ ХПІ», накази ХММІ 1930 р.
44. Григоренко П. Г. В подполье можно встретить только крыс. Розд. 10.
45. Архів ХНУБА, накази ХІБІ 1933–1936 рр.
46. Архів ХНУРЕ, особова справа А. І. Крутько.
47. Архів ХДУ, особова справа М. М. Євдокимова.
48. ДАХО, Р-3934, оп.1, од. зб. 24.
49. ДАХО, Р-3934, оп.1, од. зб. 24, арк. 18а.
50. Архів ХНУБА, наказ ХІБІ 1934 р., № 22а.
51. Архів ХНУРЕ, особова справа О. Б. Тіца.
52. Архів ХНУБА, накази ХІБІ 1935 р., № 45а.
53. ДАХО, Р-3934, оп.1, од. зб. 271.
54. ДАХО, Р-3934, оп. 1, од. зб. 213.
55. ДАХО, Р-3934, оп. 1, од. зб. 281.
56. Альманах музею ХНАМГ, 2010 р., № 18, с. 26.
57. Архів ХНУРЕ, особова справа М. С. Черкасова.
58. Архів ХНУРЕ, особова справа М. Д. Агєєва.
59. Архів ХНУБА, особова справа Ф. О. Белякова.
60. Архів ХНУРЕ, особова справа М. Н. Петліна.
61. Наказ НКУП СРСР № 526-а/182, 1943 р.
62. Архів ХНУРЕ, особова справа Г. Г. Лукіна.
63. Архів ХНУРЕ, накази ХІБІ, 1944 р.
64. Накази ХГІІ, 1947 р.
65. Архів ХНУРЕ, особова справа О. Б. Тіца.
66. Наказ ХГІІ, 1944 р.
67. ДАХО, Р-2792, оп. 20, од. зб. 130.

<< Харківський технологічний інститут      [ зміст ]      Харківський гірничий інститут >>