ХАРКІВСЬКИЙ ІНСТИТУТ
РАДІОЕЛЕКТРОНІКИ
У 50–60-х роках ХХ ст. пришвидшеними темпами розвивалися наука і техніка, вдосконалювалося виробництво, відбувалася його подальша механізація й автоматизація. Громіздкі, повільні машини змінили компактні електронні прилади швидкої дії. Без пристроїв радіоелектроніки вирішення проблеми комплексної автоматизації стало неможливим. Створення в Харкові вишу радіотехнічного профілю було зумовлено розвитком радіотехнічної освіти у Харківському політехнічному інституті і радіофізичної у Харківському державному університеті ім. О. М. Горького.

Утворення інституту. ХІРЕ у період 1966–1969 рр.
Постановою Ради Міністрів СРСР № 449 від 10.06.1966 р. «Про перетворення Харківського інституту гірничого машинобудування, автоматики й обчислювальної техніки і Московського інституту радіоелектроніки й гірничої електромеханіки» та наказом міністра вищої і середньої спеціальної освіти УРСР № 468 від 21.07.66 р. ХІГМАОТ було перетворено у Харківський інститут радіоелектроніки (ХІРЕ). Ректором призначено к. т. н. В. Г. Новікова (1966–1983). Посаду проректора із навчальної роботи ХІРЕ обіймали: к. б. н., доц. В. Г. Червов (1966–1968), кандидати технічних наук, доценти В. В. Толстов (1968– 1972), В. Ф. Ширяєв; проректорами з наукової роботи були: к. т. н., доц. В. Д. Кукуш (1966–1971), д. т. н., проф. І. В. Кузьмін (1971–1973), проф. Б. Л. Кащеєв; проректорами із заочного і вечірнього навчання призначали В. А. Михайлова, В. Д. Кукуша, проректором з адміністративно-господарської роботи — П. В. Новикова, а секретарями партійного комітету — доц. Є. О. Литвиненка, О. А. Костюкова, В. В. Свиридова.
Демонстрація ХІРЕ, 1967 р.
Реорганізація ХІГМАОТу в ХІРЕ потребувала перебудови навчально-наукової діяльності, створення нової лабораторної бази, залучення до роботи на кафедрах кваліфікованих викладачів. Викладацька робота на високотехнічному рівні передбачала забезпечення профільні кафедри новітніми приладами й обладнанням. Гостро відчувалася нестача навчальних площ і навчально-лабораторного устаткування. Фінансові можливості інституту в той час були дуже обмежені, тому для оснащення лабораторій шукали внутрішні резерви. На деяких кафедрах було обладнання, яке не використовувалося тривалий час і морально застаріло. Тоді вишам надавалося право реалізації такого устаткування і придбання за рахунок отриманих коштів необхідних приладів, які підвищили б якість наукових робіт і практичних лабораторних занять зі студентами.
Остання реорганізація інституту знову спричинила масове переміщення професорсько-викладацького персоналу гірничого профілю. Багато викладачів перейшли працювати в Український заочний політехнічний інститут, серед них: доценти Ю. М. Блажко-Парфіло, О. М. Гордейко, М. В. Гохфельд, Б. Л. Давидов, В. А. Івашко, В. Д. Карпухін, Г. М. Кулакова, М. Я. Лебедєв, В. І. Лобунець, І. Ф. Малицький, П. П. Нестеров, Б. Д. Тиховидов, З. М. Федорова й інші. Доцент кафедри автоматики і телемеханіки В. Л. Грецов та А. І. Мелекесцев перевелися до Харківського авіаційного інституту. У Харківське гвардійське вище танкове командне училище перейшов Б. М. Агєєв, який багато років очолював кафедру хімії. Професор О. О. Соловйов, завідувач кафедри гірничих машин і рудничного транспорту, перейшов у ХІБІ.
У ХІРЕ змінився колектив професорів. Протягом 1966–1969 рр. тут працювали доктори фізико-математичних наук, професори С. Д. Берман, Б. І. Веркін, Л. М. Глускін, В. Л. Рвачов, О. О. Соловйов, В. П. Шестопалов, доктори технічних наук А. О. Абрамян, С. Г. Вессельман, О. А. Волков, Є. Я. Іванченко, І. В. Кузьмін, А. Я. Лейкін, О. І. Терещенко, д. філос. н. М. Є. Добрускін, О. П. Мамалуй, професори Д. С. Колобков, Є. В. Інопін, В. Г. Червов.

Структура інституту
Вручення ювілейних медалей
Згідно з наказом МВССО УРСР № 511 від 29.08.66 р. «Про структуру Харківського інституту радіоелектроніки» були внесені зміни у структуру вишу і затверджені науково-дослідні групи при кафедрах.
Незважаючи на те, що в Харківському університеті існував радіофізичний факультет, у 1966–1967 навчальному році в ХІРЕ був утворений факультет радіофізики із трьома спеціальностями: «Радіофізика», «Промислова електроніка», «Електронні прилади». Як показав досвід, наявність у той час однойменних факультетів у різних вишах, як правило, призводила до ліквідації одного з них, що згодом і сталося. Факультет автоматизації виробничих процесів перейменовано у факультет автоматики. Розпочалася організація нових кафедр (фізичних основ електроніки, технічної електроніки), відбулася реорганізація шести кафедр, які отримали нову назву. Так кафедра математичних машин була перейменована у кафедру математичних машин дискретної дії, нарисної геометрії і графіки — в інженерної графіки, технології гірничого машинобудування — у технології приладобудування. Крім цього, ліквідовано три кафедри: технології гірничого виробництва, технології автоматизації збагачувальних фабрик і російської мови. У вересні перестала існувати кафедра автоматизації виробничих процесів у гірничій промисловості, яка злилася із кафедрою автоматики й телемеханіки.
Наприкінці вересня 1966 р. у ХІРЕ нараховувалося шість факультетів і 41 кафедра.
При ректораті діяли кафедри: марксизму-ленінізму (завідувач — к. філос. н., доц. О. А. Протопопов), політичної економії (к. е. н., доц. В. І. Абалишнікова), іноземних мов (ст. викл. Ю. А. Янс), фізичного виховання (Н. С. Клещенко), спецпідготовки або військової кафедри (начальник — полковник В. І. Антипов).
Радіотехнічний факультет (декан — к. т. н., доц. В. В. Толстов, М. Ф. Лагутін, І. Г. Васильєв) об’єднував вісім кафедр: радіоприймальних пристроїв (к. т. н., доц. О. І. Губернаторов), радіопередавальних пристроїв (к. т. н., доц. М. Ф. Лагутін), радіовимірювань (доц. В. Д. Кукуш), теоретичних основ радіотехніки (к. т. н., доц. В. В. Толстов), конструювання радіоапаратури (к. т. н., доц. Є. Г. Прошкін, В. Г. Григоренко, О. В. Хомицький), технології виробництва радіоапаратури (к. ф.-м. н., доц. В. К. Дущенко, С. І. Кудінов), антенно-фідерних пристроїв (к. т. н., доц. А. П. Дорохов), інженерної графіки (к. т. н., доц. В. І. Кузьмін).
І. Ф. ОгороднійчукДоцент,
зав. кафедри технічної електроніки 		Л. Г. ЛисенкоДоцент, зав. каф. конструювання та технології виробництва ЕП Л. І. ШкляровПрофесор,
зав. кафедри обчислювальної математики		 І. В. КузьмінПрофесор, доктор технічних наук, зав. кафедри теоретичної кібернетики Ю. О. ГордієнкоДоцент,
завідувач кафедри електронних приладів
До складу факультету електроніки (к. т. н. Є. С. Хорошайло, к. ф.-м. н. Б. М. Булгаков, В. Є. Коновалов) увійшли сім кафедр: промислової електроніки (к. т. н., доц. Л. В. Трубецьков, В. А. Петров), електронних приладів (доц. А. Л. Горелік, Є. С. Хорошайло, Ю. Є. Гордієнко), конструювання та технології виробництва електронних приладів (к. т. н., доц. Л. Г. Лисенко, доц. Є. С. Хорошайло), технічної електроніки (доц. І. Ф. Огороднійчук), теоретичної механіки (доц. Г. С. Грушко), охорони праці (к. т. н., доц. В. Д. Карпухін, доц. Є. О. Литвиненко), хімії (к. х. н., доц. В. П. Півненко).
У новоствореному факультеті радіофізики (к. ф.-м. н., доц. Б.М Булгаков) функціонували кафедри радіофізики (д. ф.-м. н., проф. В. П. Шестопалов), фізики надвисоких частот (к. т. н., доц. О. І. Терещенко), фізики плазми
(к. ф.-м. н., доц. І. П. Якименко), фізичних основ електроніки (к. ф.-м. н., доц. Б. М. Булгаков), фізики (к. ф.-м. н., доц. Л. І. Шингарьов, В. Г. Червов), вищої математики (д. ф.-м. н., проф. Л. М. Глускін, С. Д. Берман, Н. Г. Сарнавський).
У складі факультету автоматики (к. т. н., доц. Б. Д. Тиховидов, В. А. Михайлов) було сім кафедр: автоматики і телемеханіки (д. т. н., проф. Є. Я. Іванченко), приладів і пристроїв автоматики (к. т. н., доц. В. А. Михайлов), технічної кібернетики (доц. О. О. Волков, Є. А. Дєдік), електротехніки (В. Н. Лузганов, В. В. Смеляков), прикладної механіки (В. П. Жданов), технології приладобудування (к. т. н., доц. П. Д. Дудко), опору матеріалів (к. т. н., доц. В. П. Манжаловський).
Факультет обчислювальної техніки (кандидати технічних наук, доценти О. Н. Гордейко, В. А. Михайлов, Г. І. Бєлік, А. П. Стахов) налічував п’ять кафедр: математичного моделювання (к. т. н., доц. Ю. П. Шабанов-Кушнаренко, А. Г. Мурашко), обчислювальної математики (д. ф.-м. н., проф. В. Л. Рвачов (1966–1968), Ю. Г. Стоян, Л. І. Шкляров), математичних машин дискретної дії (в. о. зав. каф. — А. Г. Євдокимов, А. П. Стахов), економіки й організації промислових підприємств (к. е. н., доц. В. І. Лобунець, В. Г. Новіков), теплотехніки (д. т. н., проф. С. Г. Вессельман).
Найменше кафедр було на факультеті гірничого машинобудування (доценти Ю. О. Шеметов, І. А. Каганський): обладнання гірничих підприємств (д. т. н., проф. П. П. Нестеров), гірничих машин і рудничного транспорту (д. т. н., проф. О. О. Соловйов), електрифікації промислових підприємств (доц. М. В. Гохфельд).
Діяв також загальнотехнічний факультет (доц. Н. І. Храбров).
Студенти-цілинники, нагороджені медалями «За освоєння
цілинних земель». Зліва направо: І. Демьянков, В. Куксов,
Б. Дзюндзюк, 1966 р.
У 1967 р. за наказом міністра вищої і середньої освіти УРСР № 198 від 28 березня для поліпшення якості підготовки фахівців і створення більш сприятливих умов розвитку навчально-методичної та науково-дослідної роботи була створена кафедра теоретичної кібернетики (нині — системотехніки). Через відсутність фахівців відповідного профілю спеціально для організації кафедри нового напряму в інститут із Харківського вищого військового командно-інженерного училища ракетних військ ім. М. І. Крилова запросили (на умовах штатного сумісництва) начальника кафедри систем підготовки пуску ракет, д. т. н., проф. І. В. Кузьміна. Висококваліфікований спеціаліст, він у 1956 р. із відзнакою закінчив Московську військово-повітряну інженерну академію ім. М. Є. Жуковського (спеціальність — «Експлуатація радіотехнічних засобів ВПС»), працював у галузі проектування спеціальних систем автоматичного управління літальними апаратами і на той час був чи не єдиним у цій сфері фахівцем у Харкові. З 1970 р. І. В. Кузьмін — штатний професор ХІРЕ, проректор із наукової роботи (1971–1973). У липні 1976 р. його призначили ректором Вінницького політехнічного інституту.
У зв’язку з різким зменшенням навчального навантаження на гірничі спеціальності три кафедри факультету гірничого машинобудування у травні 1967 р. були об’єднані в одну — гірничих машин та рудничного транспорту, завідувачем якої став д. т. н., проф. О. О. Соловйов.
Відповідно до наказу міністра ВССО УРСР № 496 від 31.07.1968 р. з вересня 1967 р. кафедри теоретичної механіки, опору матеріалів та прикладної механіки було об’єднано в кафедру механіки (в. о. завідувача — доц. Г. П. Жданов).
Наступна реорганізація відбулася у 1968–1969 навчальному році за наказом МВССО УРСР № 579 від 7 жовтня 1968 р. «Про реорганізацію факультетів ХІРЕ». Для покращення якості підготовки фахівців і забезпечення більш сприятливих умов розвитку навчально-методичної та науково-дослідної роботи у жовтні цього року факультети електроніки та радіофізики були об’єднані у факультет електроніки, а виконувати обов’язки декана призначений доц. Б. М. Булгаков.
У вересні 1969 р. згідно з наказом МВССО УРСР № 602 із кафедри історії КПРС, філософії і наукового комунізму були утворені дві: філософії (доц. В. С. Манешин) та історії КПРС і наукового комунізму (доц. О. А. Протопопов).

Підготовка спеціалістів
 Зміна профілю інституту спричинила кардинальну зміну студентського контингенту і скорочення кількості студентів гірничого профілю. Молодь, що навчалася на другому-четвертому курсах факультету гірничого машинобудування, була переведена в Донецький політехнічний інститут (129 осіб), а студенти другого-третього курсів, що опановували спеціальність «Гірничі машини і комплекси», — у Дніпропетровський гірничий інститут (93 особи). 273 студентів заочного відділення ХІРЕ перейшли до Українського заочного політехнічного інституту. Філії Харківського інституту радіоелектроніки — Конотопський і Шосткінський загальнотехнічні факультети, перестали існувати. Студенти, викладачі та навчально-допоміжний персонал Конотопського загальнотехнічного факультету були переведені до Київського політехнічного інституту, а 226 осіб із Шосткинського загальнотехнічного факультету перевели до УЗПІ.
Спортивно-оздоровчий табір ХІРЕ поблизу м. Туапсе
На перший курс денного відділення було зараховано 790 осіб: на факультет обчислювальної техніки — 130, факультет радіофізики — 304, АПП — 151, радіотехнічний — 210 (зокрема на спеціальність «РТ» — 90, «Конструювання радіоапаратури» — 120 осіб). На перший курс вечірнього відділення вступило 356 осіб (із них на радіотехнічний факультет — 121, радіофізики — 235), а на перший курс загальнотехнічного факультету — 275 осіб.
У 1966–1967 навчальному році у виші навчалося 6089 студентів: 3422 на денному, 1060 на вечірньому, 777 на заочному відділеннях та 830 осіб на загальнотехнічному факультеті.
1 вересня 1966 р. відбулася перша в історії інституту посвята у студенти. Першокурсників із початком нового навчального року вітали в актовій залі вишу. О сьомій годині вечора на стадіоні ХІРЕ, прикрашеному спортивними прапорами та гірляндами різнобарвних лампочок, знову зібралися першокурсники. Прапороносці (кращі комсомольці) винесли на поле прапори інституту, комсомольської організації, трудові прапори, завойовані студентами на ударних будовах. Студент першого курсу факультету обчислювальної техніки Л. Пономаренко виголосив клятву, яку повторили всі першокурсники. Після цього ректор вишу В. Г. Новіков вручив Л. Пономаренку ключ до знань і символічний студентський квиток. Потім колона студентів на чолі з керівництвом інституту під супровід духового оркестру попрямувала до пам’ятника В. І. Леніну на площі Дзержинського. Вечір завершився святковим концертом, який відбувся на стадіоні.
У вересні того ж року студенти всіх курсів (загалом 2170 осіб) вирушили у радгоспи Харківської області на сільськогосподарські роботи і в будівельні організації, де працювали впродовж місяця.
Перший вечір трудової слави, що проходив 19 листопада в актовому залі інституту, зібрав студентів, які побували на цілині, будівництвах Харківської області. В урочистій обстановці ректор В. Г. Новіков вручив грамоти, дипломи, медалі «За освоєння цілинних земель». Медалями за самовіддану працю були нагороджені студенти, які відзначилися на будівництвах Кустанайської області. У той день нагороди отримали Борис Дзюндзюк, Ігор Дем’янков, Леонід Скирта, Віктор Куксов, Микола Сиров, Іван Ільченко, Володимир Ретюнін.
У червні 1968 р. на факультеті гірничого машинобудування відбувся останній випуск студентів, які навчалися за спеціальностями «Гірничі машини і комплекси» (72 особи) й «Автоматизація виробничих процесів у гірничій промисловості» (35 осіб). За двадцять чотири роки тут здобули освіту понад 2500 гірничих інженерів-механіків та електромеханіків з автоматизації.
Через відсутність навчального навантаження та ліквідацію спеціальностей гірничого профілю влітку було розформовано кафедру гірничих машин та рудничного транспорту, а у жовтні — факультет гірничого машинобудування. Так остаточно припинив своє існування Харківський гірничий інститут, не менш відомий на теренах Радянського Союзу, ніж його наступник — Харківський інституту радіоелектроніки.
Для приведення найменування спеціальностей у відповідність до змісту їх навчальних планів у квітні 1969 р. наказом міністра ВССО СРСР № 312 «Про зміну найменування деяких спеціальностей вузів СРСР» спеціальність «Математичні і лічильно-вирішальні прилади та пристрої» перетворена у спеціальність «Електронні обчислювальні машини».
У жовтні 1969 р. вийшов наказ МВССО УРСР № 645 «Про організацію підготовчих відділень при вищих навчальних закладах МВССО УРСР», згідно з яким у ХІРЕ було відкрито підготовче відділення (завідувач — доц. М. П. Гавриш) та прийнято на навчання 75 осіб.
У квітні 1967 р. почалося зведення навчального корпусу «Ж», оголошеного народним будівництвом інституту, та навчально-лабораторного корпусу «З» (варто зазначити, що з 1965 р. будувався спортивно-оздоровчий табір ХІРЕ поблизу м. Туапсе). Для якнайшвидшого завершення будівництва цих корпусів у 1969 р. було створено штаб із будівництва і постійний загін, до якого увійшло 20 осіб. До постійного загону з лютого по червень постійно долучалися навчально-допоміжний персонал науково-дослідного сектору вишу, а також студенти.

Науково-дослідна робота
 Із початку існування ХІРЕ професорсько-викладацький колектив та інженерно-технічні співробітники активно проводили наукові дослідження. Їх плідна робота дозволила за короткий термін впровадити розробки вчених у народне господарство країни. Великий внесок у якісне проведення досліджень зробили працівники науково-дослідного сектору інституту, начальником якого був Є. П. Вернигора.
Особливістю науково-дослідної діяльності на початку функціонування Харківського інституту радіоелектроніки стало створення при кафедрах 14 науково-дослідних груп (НДГ). Так НДГ фізики надвисоких частот, обчислювальної математики, математичного моделювання, автоматики, технічної кібернетики, радіовимірювань, конструювання радіоапаратури називалися так, як і кафедри. На кафедрі фізики працювала науково-дослідна група біоніки, технічної кібернетики — телемеханіки, радіофізики — дифракції, фізичних основ електроніки — електроніки, приладів і пристроїв автоматики — надійності і довговічності засобів автоматики, радіопередавальних пристроїв — розповсюдження радіохвиль, технології виробництва радіоапаратури — автоматизації виробничих процесів в електронній промисловості. НДГ здійснювали наукові розробки з найважливішої тематики, затвердженої МВССО УРСР, а керували їх діяльністю завідувачі кафедр.
У лютому 1967 р. для поліпшення захисту пріоритету і державних інтересів у галузі науково-технічних досягнень, виконаних на рівні винаходів і відкриттів, своєчасного і кваліфікованого їх оформлення, в Комітеті зі справ винаходів і відкриттів при Раді Міністрів СРСР було відкрито патентне бюро ХІРЕ. Організація патентного фонду, контроль за патентно-винахідницькою діяльністю кафедр сприяли створенню нового відділу — бюро науково-технічної інформації, першим керівником якого стала П. Ф. Харитонова.
У 1967 р. виш перевиконав на 102,6% обсяг науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт — всього на суму 1282,4 тис. крб. (замість запланованих 1250,0 тис. крб.). У 1968 р. план НДР виконано на 104,8%, загальний обсяг завершених наукових досліджень склав 1604 тис. крб. (за планом МВССО УРСР — 1530 тис. крб.). Так було реалізовано 24 теми, 17 із яких розроблялися з 1967 р., та впроваджено в народне господарство країни 52 нових прилади і установки, розроблені вченими інституту.
Лабораторні заняття на кафедрі конструювання
радіоапаратури
Великі за обсягом науково-дослідні роботи проводилися на кафедрах конструювання радіоапаратури, радіопередавальних пристроїв, радіовимірювань радіотехнічного факультету. Кафедра радіопередавальних пристроїв спільно з Інститутом фізики землі й атмосфери АН Таджицької РСР та Інститутом астрофізики АН ТРСР проводила комплексні дослідження метеорних траєкторій радіолокаційним методом, а разом із філією Інституту прикладної геофізики Комітету гідрометеослужби при Раді Міністрів СРСР вивчала верхні шари атмосфери. Протягом 1967–1968 рр. аспірант кафедри Т. П. Петручек у складі 12-ї радянської антарктичної експедиції провів цикл радіоспостережень на станції «Молодіжна» в Антарктиді. Надалі кафедра брала участь в антарктичних експедиціях упродовж наступних десяти років.
Під керівництвом доц. Є. Г. Прошкіна співробітники кафедри конструювання радіоапаратури почали проектувати і розробляти радіотехнічні системи для дослідження стану атмосфери радіометодами. На кафедрі радіовимірювань під керівництвом В. Д. Кукуша проводилася робота зі створення вимірників прохідної потужності на надвисоких частотах. На кафедрі графіки віддавали перевагу науковим роботам з автоматизації графічних робіт, які виконували під керівництвом І. Д. Гольдіна.
Після відкриття у Москві в 1958 р. виставки досягнень народного господарства інститут став її активним учасником. Розроблені його науковцями прилади демонструвалися на ВДНГ СРСР і УРСР (зокрема на ВДНГ СРСР було представлено перетворювач сигналів НВЧ із логарифмічною характеристикою, виконаний співробітниками Галузевої науково-дослідної лабораторії «Приладобудування»; керівник — проф. А. А. Абрамян).
У 1967 р. за досягнуті успіхи у науково-дослідній роботі, розробку і створення аналогового обчислювального пристрою з пам’яттю на перфострічці ХІРЕ був удостоєний диплома третього ступеня, а керівник і завідувач кафедри технічної кібернетики, доцент О. А. Волков та виконавець, старший інженер М. М. Максютенко нагороджені бронзовою медаллю.
У 1968 р. за комплексний показ наукових розробок вчених у павільйоні «Наука» на виставці передового досвіду народного господарства УРСР у Києві Харківський інститут радіоелектроніки отримав диплом третього ступеня, зокрема за перетворювач сигналів сантиметрового діапазону (керівник — О. І. Губернаторов, виконавці — А. П. Крутько, ст. н. с. А. А. Воронін), імпульсний передавач метеорного радіолокатора (керівник — М. Ф. Лагутін, виконавець — Д. М. Смагін), пондеромоторний ватметр для вимірювання великих рівнів потужності на НВЧ (керівник — В. Д. Кукуш, виконавець — В. С. Жилко), універсальний аффінограф-пантограф УАП-3 (керівник — І. Д. Гольдін, виконавець — ст. н. с. Б. В. Феодосьєв), систему сіткового захисту іонних перетворювачів (керівник і виконавець Л. В. Трубецьков). Новий креслярський прилад — перспектограф (створений на кафедрі інженерної графіки під керівництвом доцента І. Д. Гольдіна).
Участь у тематичній виставці «Виші народному господарству» (1968), яка проводилася у павільйоні «Народна освіта» ВДНГ у Москві, дала можливість продемонструвати останні розробки науковців кафедр радіовимірювання, радіоприймальних пристроїв, інженерної графіки. На виставці були представлені пондеромоторний вимірювач великих рівнів потужності МП-3 (створений на кафедрі радіовимірювань під керівництвом В. Д. Кукуша), радіоприймач із цифровим синтезатором частот (виготовлений на кафедрі радіоприймальних пристроїв, завідувач — О. І. Губернаторов) та універсальний аффінограф-пантограф УАП-3 (створений І. Д. Гольдіним на кафедрі інженерної графіки). Дипломом пошани були нагороджені В. Д. Кукуш, О. І. Губернаторов, золотою медаллю — Ю. В. Шагаєв, А. Б. Сараєва, В. С. Жилков, бронзовою медаллю — І. Д. Гольдін, Б. В.Феодосьєв, Р. М. Пивовар, Л. А. Беленька, Ж. Д. Щетинін.
За участь у тематичної виставці «Технічна творчість молоді» у павільйоні «Народна освіта» ВДНГ СРСР дипломи пошани отримали доцент В. П. Півненко (за розробку та спосіб отримання нових органічних діелектриків і антикорозійних лаків в радіоелектроніці) і професор В. П. Шестопалов (за створення нового методу вимірювання діелектричної проникності тонких плівок у міліметровому і субміліметровому діапазонах). За створення надширокосмугової спіральної квадратної антени срібної медалі був удостоєний доцент О. П. Дорохов, а бронзовою нагороджені студенти Ю. І. Гришкін, М. В. Дмитрієв, М. І. Пірогов, П. Л. Токарський. Доцент В. І. Салига за розробку і створення навчальної машини з однопозиційним введенням відповіді отримав бронзову медаль, а за участь у її виготовленні і проектуванні медалі «Юний учасник ВДНГ» удостоєні студенти А. Б. Горячкін та М. С. Гур.
За заслуги у розвитку освіти, підготовці кваліфікованих фахівців для народного господарства та досягнуті успіхи у наукових дослідженнях орденом Трудового Червоного Прапора нагороджено декана факультету автоматики, доцента Б. Д. Тиховидова, а медаллю «За трудову відзнаку» — завідувача кафедри промислової електроніки, доцента Л. В. Трубецькова.
У лабораторіях інституту успішно розробляли нові прилади, які проходили випробування на заводах, удосконалювали схеми та методи. Розроблено та виготовлено датчики для вимірювання малих вібрацій (А. І. Бих, А. В. Дикань), здійснено впорядкування і налагодження програм розв’язування задачі синтезу, моделювання системи управління на ЕЦОМ (А. М. Кобилін, В. Д. Іваницький), створено автоматичну схему приготування і контролю розчину флотореагентів (В. М. Лук’янченко, Е. П. Гельштейн, М. П. Колодяжний), виготовлено новий зразок електронного вологоміра (В. П. Куриленко, М. А. Мельниченко), розроблено новий метод і макети приладів із вимірювання температури (Ю. В. Ямпольський, В. П. Юрченко), проведено дослідження з теплообміну в радіоелектронній апаратурі (І. І. Утенков, В. П. Іванілов), запропоновано нові методи розрахунку надійності і ремонтопридатності складних систем (Т. В. Гавриш, І. М. Шнирьов). Деякі зі створених приладів демонструвалися на виставках досягнень народного господарства СРСР і УРСР.
За розробку і впровадження нової техніки та успішне виконання у 1967–1968 рр. науково-дослідної роботи «Клас» (керівник — проф. В. П. Шестопалов) колектив виконавців отримав грошову премію (ст. н. с. Л. М. Литвиненко, інж. В. Б. Казанський, В. В. Щербак).
У березні 1969 р. наказом міністра ВССО УРСР № 157 «Про преміювання співробітників ХІРЕ за виконання та впровадження робіт із нової техніки» за створення фільтрів міліметрового діапазону (керівник — доц. О. П. Дорохов, відповідальний керівник — Н. І. Протопопов) було нагороджено 12 осіб.
Для підведення підсумків науково-дослідної роботи в інституті щорічно проводили дві науково-технічні конференції: для професорсько-викладацького складу та студентів.
Польова науково-дослідна лабораторія кафедри
основ радіотехніки в м. Балаклея
У червні 1969 р. згідно з постановою ЦК КПУ УРСР № 416 було створено проблемну лабораторію оцінки ефективності й оптимізації великих систем управління, до складу якої увійшло сім груп: з організації оптимальних процесів підготовки виробництва (керівник — доц. Ю. А. Шагаєв), оцінки ефективності та оптимізації структур АСУ (проф. І. В. Кузьмін), алгоритмізації та математичного забезпечення процесів управління (проф. О. А. Волков), автоматизації виробничих процесів (проф. Є. Я. Іванченко), інформаційного забезпечення АСУ (доц. А. Н. Єфімов), технічних засобів відображення, збирання, зберігання і переробки інформації АСУ (доц. В. А. Михайлов), обчислювальних систем АСУ (доц. А. Г. Євдокимов) та групи впровадження (інж. В. Ф. Канарський).
За успіхи в підготовці інженерних кадрів, досягнуті результати в науково-дослідній роботі, розробку нової системи планування, організації й управління науково-дослідними роботами, створення серії синхронних двигунів потужністю від 0,25 до 4 кВт (економічний ефект від продажу кожного мільйона електродвигунів становив 4,5 млн. крб.), яка була продемонстрована на ВДНГ СРСР у 1969 р. Харківський інститут радіоелектроніки нагороджений дипломом 1 ступеня. Дипломи пошани отримав ректор В. Г. Новіков, золоту медаль (за розробку нової системи планування на основі мережених графіків для підприємств МЕТП) — доцент Ю. В. Шагаєв, срібну медаль — асп. Л. А. Беленька, бронзову — ст. інж. А. Б. Сараєва.

Інститут у 70–80-х роках ХХ ст.
 За п’ять років існування вишу практично на всіх кафедрах сформувалися наукові колективи, здобули освіту і досвід учені, які здатні вирішувати важливі науково-технічні завдання.
Професорсько-викладацький колектив ХІРЕ налічував 491 особу, серед яких було 14 докторів наук, професорів, 121 доцент та 152 кандидати технічних наук.
Покращилася матеріально-технічна база інституту, був створений другий обчислювальний центр, встановлено сім ЕОМ, до парку машин додалися «Урал-4», «Урал-2», «Луч», «Наірі» та вісім аналогових машин типу МН-7. У 1971 р. виш придбав машину «Урал-14Д», створив спеціалізовану лабораторію з парком клавішних обчислювальних машин на 30 робочих місць.

Структура вишу
Рішенням колегії МВССО УРСР від 8.05.1970 р. із метою подальшого вдосконалення структури вищих навчальних закладів, зміцнення кафедр і поліпшення їх навчально-методичної і науково-дослідної роботи 1 липня 1970 р. були ліквідовані кафедри теплотехніки та радіофізики. Відповідно до рішення колегії МВССО УРСР від 13.06.1970 р. «Про організацію та реорганізацію кафедр і факультетів вузів МВССО УРСР» та наказу ХІРЕ № 368-р від 13.08.1970 р. факультет автоматики перейменований у факультет систем управління (декан — В. В. Свиридов), кафедра автоматики і телемеханіки — в кафедру автоматики (в. о. завідувача — В. В. Свиридов, Є. Я. Іванченко, В. В. Свиридов), кафедра приладів та пристроїв автоматики — в кафедру технічних засобів систем управління.
1 вересня 1970 р. було створено кафедри мікроелектроніки (завідувач — В. К. Дущенко), конструювання радіотехнічних систем (Є. Г. Прошкін), конструювання електронних обчислювальних машин (Є. Я. Іванченко). Наказом ХІРЕ № 262-р від 22.06.1970 р. для організованого впорядкування роботи курсів із підвищення кваліфікації та відповідно до вказівок МВССО УРСР і обласного комітету КПУ при навчальній частині вишу було відкрито відділення з підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів для АСУП, гідрометеослужби та фізики (начальник — В. А. Фролов).
Згідно з рішенням колегії МВССО УРСР від 13.06.1970 р. та наказом ХІРЕ № 27-р від 18.01.1971 р. у лютому 1971 р. радіотехнічний факультет розділений на факультет конструювання радіоапаратури і радіотехнічний. У зв’язку з організацією нового факультету здійснено розподіл. Так до факультету конструювання радіоапаратури (декани — С. Я. Карнарук, М. П. Кисляков) увійшли кафедри: конструювання радіоапаратури (В. Г. Григоренко), технології виробництва радіоапаратури (С. І. Кудінов), конструювання радіотехнічних систем (Є. Г. Прошкін), мікроелектроніки (В. К. Дущенко, Б. Г. Бондар), технології приладобудування (П. Д. Дудко), механіки (Г. П. Жданов), інженерної графіки (В. І. Кузьмін), хімії (В. П. Півненко), іноземної мови (Ю. А. Янс).

Кащеєв
Борис Леонідович
(1920–2004)

Заслужений діяч науки УРСР. Доктор технічних наук, професор. Завідувач кафедри основ радіотехніки (1971–1983), в. о. проректора з наукової роботи (1973–1974), професор (1984–1997), професор-консультант (1997–1999)

 Відомий дослідник метеорів радіолокаційним методом, засновник радіолокаційних спостережень метеорів і вітчизняної наукової школи метеорної радіолокації.
Народився 8 березня 1920 р. у Харкові. В 1938 р. вступив до Ленінградського політехнічного інституту ім. М. І. Калініна.
Протягом 1941–1944 рр. Б. Л. Кащеєв брав участь у воєнних діях. Нагороджений медаллю «За оборону Сталінграда» (1943), орденом Вітчизняної війни II ст. (1985).
У 1946 р. із відзнакою закінчив Харківський електротехнічний інститут, вступив в аспірантуру. Після захисту кандидатської дисертації пройшов шлях від асистента до завідувача кафедри основи радіотехніки ХПІ (1950–1971). Брав участь у створенні іоносферної станції у Харкові, а в 1957–1958 рр. у складі кафедри долучився до масштабної наукової програми — Міжнародного геофізичного року. Для її виконання під керівництвом Б. Л. Кащеєва створено кращу в СРСР і в світі метеорну радіолокаційну систему.
В 1958 р. Борис Леонідович заснував і очолив Проблемну науково-дослідну лабораторію радіотехніки (при кафедрі основ радіотехніки). У 1963 р. захистив докторську дисертацію. Упродовж 1968–1970 рр. був науковим керівником Радянської екваторіальної метеорної експедиції в Республіці Сомалі (Могадішо).
Після ліквідації радіотехнічного факультету в ХПІ й переведення кафедри до ХІРЕ Б. Л. Кащеєв працював завідувачем кафедри основ радіотехніки (1971–1983), виконував обов’язки проректора з наукової роботи (1973–1974), був професором (1984–1997), професором-консультантом (1997–1999).
Під його керівництвом розроблено унікальний високочутливий комп’ютеризований комплекс апаратури «МАРС» (1962–1971–1972), створено електронний орбітальний каталог 250 000 радіометеороїдів (1992–1998).
Був членом Міжнародного астрономічного союзу, почесним членом Української астрономічної асоціації, головою метеорної секції Міжвідомчого геофізичного комітету при Президії АН СРСР, делегатом і учасником міжнародних наукових конференцій та асамблей, співавтором 11 монографій і більше 300 публікацій. У 1994 р. як співавтору монографії «Метеори й метеорна речовина» йому присуджено премію НАНУ ім. М. П. Барабашова.
Нагороджений медаллю «За трудову відзнаку» (1961), орденом Трудового Червоного Прапора (1976), золотими медалями ВДНГ (1983, 1989), медаллю ім. академіка С. П. Корольова.
У 2000 р. малій планеті 6811 присвоєно ім’я «Kashcheev».
Радіотехнічний факультет складався із кафедр: радіоприймальних пристроїв (О. І. Губернаторов), радіопередавальних пристроїв (М. Ф. Лагутін), антенно-фідерних пристроїв (А. П. Дорохов), радіовимірювань (В. Д. Кукуш), теоретичних основ радіотехніки (В. В. Толстов).
Факультет електроніки у своєму складі мав кафедри: технічної електроніки (І. П. Огороднійчук), електронних приладів (Є. С. Хорошайло), фізики (В. Г. Червов), фізики НВЧ (О. І. Терещенко), фізики плазми (Б. М. Булгаков), фізичних основ електроніки (Б. М. Булгаков), конструювання та технології виробництва електронних приладів (Л. Г. Лисенко).
До факультету систем управління входили кафедри теоретичної кібернетики (І. В. Кузьмін), технічної кібернетики (О. А. Волков, Е. О. Дєдіков), технічних засобів систем управління (В. О. Михайлов), автоматики (Є. Я. Іванченко, В. В. Свиридов), економіки й організації промислових підприємств (В. Г. Новіков).
Факультет обчислювальної техніки (декани — А. Г. Мурашко, Н. А. Бондаренко) об’єднував кафедри математичних машин дискретної дії (А. Г. Євдокимов), обчислювальної математики (Ю. Г. Стоян), математичного моделювання (Ю. П. Шабанов-Кушнаренко), вищої математики (С. Д. Берман, М. Г. Сарнавський), електротехніки (проф. В. В. Смеляков), електронних обчислювальних машин, фізичного виховання (М. С. Клещенко), охорони праці (Є. О. Литвиненко, Є. М. Лазаренко).
Урочисте засідання. У президії (зліва направо): перший
секретар Харківського обкому КПУ В. П. Мисниченко,
ректор В. Г. Новіков, секретар парткому проф.
В. В. Свиридов, перший секретар Дзержинського РК КПУ
В. П. Дуравкін та інші, 1981 р.
На початку 70-х років ХХ ст. Харківський інститут радіоелектроніки готував молодих спеціалістів за сімома спеціальностями. Варто зауважити, що підготовка радіоінженерів у Харкові не зосереджувалася лише в ХІРЕ — майбутні фахівці цього профілю (спеціальності «Радіотехніка», «Конструювання і технологія виробництва радіоапаратури», «Промислова електроніка») навчалися і на радіотехнічному факультеті ХПІ, а з 1952 р. радіофізиків готували ще й на радіофізичному факультеті ХДУ. Щоб ліквідувати паралелізм у підготовці радіоспеціалістів за рішенням колегії МВССО УРСР від 29.01.1971 р. та наказом міністра № 487 від 28.06.1971 р. у Харківському політехнічному інституті було ліквідовано радіотехнічний факультет. У зв’язку з цим кафедри основ радіотехніки і радіоапаратури разом зі штатом викладачів (всього 155 осіб) переведено до ХІРЕ. До вишу також перейшли науково-дослідні групи кафедри основ радіотехніки, які працювали за міжнародними геофізичними проектами, проблемна науково-дослідна лабораторія «Радіотехніка» (керівник — проф. Б. Л. Кащеєв), кафедральна науково-дослідна група радіоапаратури (доц. Б. Г. Бондар), Балакліївська польова лабораторія. Було передано наукове та навчальне обладнання, вимірювальні прилади. Робота науково-дослідних колективів кафедри основ радіотехніки проводилася в радіофізичному корпусі ХПІ до закінчення будівництва навчально-лабораторного корпусу «І».
У вересні у складі ХІРЕ організовано кафедру основи радіотехніки (завідувач — проф. Б. Л. Кащеєв), кафедральна науково-дослідна група радіоапаратури увійшла до складу кафедри радіопередавальних пристроїв, поповнилися новими співробітниками кафедри мікроелектроніки, антено-фідерних пристроїв, радіоприймальних пристроїв, конструювання радіоапаратури, технології виробництва радіоапаратури, конструювання радіотехнічних систем.
Студенти ХПІ четвертого-шостого курсів (загалом 355 осіб), які навчалися на денному і вечірньому відділеннях за фахом «Радіотехніка», «Конструювання та технологія виробництва радіоапаратури», були переведені у ХІРЕ. Водночас студенти цих курсів (232 особи), які опановували спеціальність «Радіофізика», переведені у ХДУ, а студенти за фахом промислова електроніка (128 осіб) — у ХПІ.
Для розробки автоматизованої системи управління інститутом у 1971 р. під науковим керівництвом проф. І. В. Кузьміна була створена група АСУ ВУЗ.
Наказом Міністра ВССО УРСР № 199/02 від 26.06.1974 р. у зв’язку із запровадженням у 1974–1975 навчальному році нових навчальних планів 1 вересня 1974 р. ліквідовано три кафедри: хімії, конструювання та технології виробництва електронних приладів, технології приладобудування.
Вручення ордена Трудового Червоного Прапора
Харківському інституту радіоелектроніки
Відповідно до наказу МВССО УРСР № 127 від 12.03.1975 р. відбулися деякі зміни й у структурі вишу: здійснено реорганізацію, результатом якої стало впорядкування роботи окремих кафедр, їх перейменування, створення та ліквідація. Так у вересні 1975 р. засновано кафедру техніки і застосування електронно-обчислювальних машин, ліквідовано кафедри антенно-фідерних пристроїв і фізичних основ електроніки. Сім кафедр змінили свою назву: теорії електрорадіоланцюгів на багатоканального електрозв’язку, конструювання радіотехнічних систем — на радіотехнічних систем, автоматики — на автоматизованих систем управління, теоретичної кібернетики — на системотехніки, математичного моделювання — на програмного забезпечення ЕОМ, обчислювальної математики — на прикладної математики, механіки — на конструкцій і механізмів радіоелектронної апаратури.
Також відбувся розподіл кафедр між факультетами. За ректоратом закріплено кафедри історії КПРС, філософії, політекономії, військова. За радіотехнічним факультетом (декан — доц. В. Ф. Пасечник) — радіоприймальних пристроїв, радіопередавальних пристроїв, радіотехнічних систем, радіовимірювань, багатоканального електрозв’язку, основ радіотехніки. За факультетом конструювання радіоапаратури (доц. М. П. Кисляков) — конструювання радіоапаратури, технології виробництва радіоапаратури, конструкції і механізмів РЕА, мікроелектроніки, технічної електроніки, інженерної графіки, іноземних мов, конструювання ЕОМ. За факультетом електроніки (В. Є. Коновалов) — електронних приладів, фізики надвисоких частот, фізики, електротехніки. За факультетом систем управління (проф. В. В. Свиридов) — системотехніки, технічних засобів систем управління, автоматизованих систем, економіки, технічної кібернетики. За факультетом обчислювальної техніки (доц. М. А. Бондаренко) — програмного забезпечення ЕОМ, математичних машин дискретної дії, прикладної математики, вищої математики, техніки та застосування ЕОМ, охорони праці.
Кафедру конструювання обчислювальної апаратури наказом ректора ХІРЕ було переведено в підпорядкування факультету конструювання радіоапаратури. До структури факультету увійшла також кафедра фізичного виховання.
Наказом ХІРЕ № 182 від 31.08.1977 р. для виконання наказу Мінвузу УРСР № 277 від 4.08.1977 р. факультет конструювання радіоапаратури перейменовано у факультет конструювання радіо- й обчислювальної апаратури, кафедру технічних засобів систем управління — в кафедру обчислювальної техніки, математичних машин дискретної дії — в електронно-обчислювальних машин, техніки і застосування ЕОМ — в застосування ЕОМ.
Для підвищення рівня підготовки інженерів на основі сучасної технічної бази підприємств та здійснення цільової підготовки фахівців було відкрито філії інституту: на Харківському приладобудівному заводі ім. Т. Г. Шевченка створено філію кафедри конструювання електронно-обчислювальної апаратури, в НДІ технології машинобудування — філію кафедри технології виробництва радіоапаратури, а в ІРЕ УСРС — філію кафедри електронних приладів.

Підготовка спеціалістів
 У 1970 р. до складу ХІРЕ було переведено із Кіровоградського інституту сільськогосподарського машинобудування Світловодський загальнотехнічний факультет.
З 1971 р. підготовка фахівців у галузі радіоелектроніки зосереджується повністю у Харківському інституті радіоелектроніки. Тут навчалося близько 8000 студентів (із філією у Світловодську) різних національностей з усіх республік Радянського Союзу.
На перший курс у 1971 р. прийнято 900 осіб, на вечірнє відділення — 375. У 1971–1972 навчальному року в ХІРЕ на денному відділенні навчалося 4003 студенти, на вечірньому — 1683, на заочному — 2096, у Світловодській філії — 1178 осіб. У 1972–1973 навчальному році на денному відділенні навчалося 4243 студенти, на вечірньому — 1726, а на загальнотехнічному факультеті Світловодської філії — 960.
М. К. Янгель
Згідно з постановою ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР від 18.07.1972 р. та наказом міністра ВССО СРСР № 114 від 4.02.1974 р. було затверджено новий перелік спеціальностей підготовки фахівців у вишах. Так, починаючи з 1975–1976 навчального року, прийом студентів у ХІРЕ на вечірню форму навчання здійснювався за сімома спеціальностями: «Електронно-обчислювальні машини», «Електронні прилади», «Автоматизовані системи управління», «Прикладна математика», «Конструювання і виробництво електронно-обчислювальної апаратури», «Радіотехніка» та «Конструювання і виробництво радіоапаратури», а на заочну форму навчання — за п’ятьма: «Електронно-обчислювальні машини», «Електронні прилади», «Прикладна математика», «Радіотехніка», «Конструювання і виробництво радіоапаратури».
Із другого семестру 1973–1974 навчального року спеціальність «Конструювання і виробництво електронно-обчислювальної апаратури» (разом зі студентами) переведено з факультету обчислювальної техніки на факультет конструювання радіоапаратури.
На початку 1973–1974 навчального року в інституті нараховувалося 8068 студентів, у 1976 р. — 7911, в 1977 р. — 7888, а в 1980 р. — 8046.
У 1977 р. ХІРЕ здійснював підготовку фахівців за спеціальностями: «Радіотехніка», «Багатоканальний зв’язок», «Конструювання і виробництво радіоапаратури», «Конструювання і виробництво електронно-обчислювальної апаратури», «Електронні прилади», «Електронно-обчислювальні машини», «Прикладна математика», «Автоматизовані системи управління». Нова дев’ята спеціальність «Електронна медична апаратура» з’явилася у 1982 р.

Харківський інститут радіоелектроніки у 1980-х роках
 Початок 80-х років ХХ ст. позначився важливими подіями в житті інституту.
Указом Президії Верховної Ради СРСР № 42 від 25 лютого 1981 р., наказом МВССО УРСР № 228 від 4 березня 1981 р. за заслуги в підготовці кваліфікованих спеціалістів і розвитку наукових досліджень Харківський інститут радіоелектроніки нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора.
Постановою Ради Міністрів УРСР № 42 від 26.01.1982 р. вишу було присвоєно ім’я знаного радянського вченого в галузі ракетно-космічної техніки, академіка М. К. Янгеля. Надалі навчальний заклад іменувався Харківським ордена Трудового Червоного Прапора інститутом радіоелектроніки імені академіка М. К. Янгеля.
До штату ХІРЕ в 1985 р. входило 2213 співробітників (523 викладачі, 17 докторів наук, професорів, 276 кандидатів наук, доцентів), у 1986 р. — 2373 працівників (544 викладачі, 19 докторів наук, професорів, 290 кандидатів наук, доцентів).
Протягом 1980–1985 рр. у виші працювали доктори фізико-математичних наук, професори Л. М. Глускін, О. Г. Шеін, доктори технічних наук А. Г. Євдокимов, Є. Я. Іванченко, Б. Л. Кащеєв (заслужений діяч науки і техніки, 1980), М. Д. Колпаков, М. І. Кравченко, В. Г. Новіков (заслужений працівник вищої школи УРСР, 1981), І. Ф. Огороднійчук, Є. П. Путятін, В. В. Свиридов, О. І. Терещенко, Ю. П. Шабанов-Кушнаренко, Я. С. Шифрін, д. філос. н. М. Є. Добрускін, д. е. н. Ф. К. Сиров та багато інших відомих учених.
У 1987 р. Харківський інститут радіоелектроніки був визнаний провідним вишем у галузі радіоелектроніки.

Шифрін
Яків Соломонович

Заслужений діяч науки і техніки України.
Почесний професор ХНУРЕ

 Народився 23 квітня 1920 р. у Мстиславлі (Білорусь). У 1941 р. із відзнакою закінчив Ленінградський державний університет. Брав участь в організації Ленінградської армії народного ополчення, боях за визволення України, навчався у Військовій Червонопрапорній академії зв’язку ім. С. М. Будьонного, був командиром однієї з батарей станцій гарматного наведення.
Протягом 1946–1948 рр. Я. С. Шифрін — перший викладач радіолокації у Севастопольському училищі зенітної артилерії, впродовж 1948–1951 рр. — ад’юнкт Артилерійської радіотехнічної академії (Харків), з 1951 до 1956 р. — на викладацьких посадах у цьому виші, а з 1956 р. — начальник кафедри антен і поширення радіохвиль. У 1964 р. захистив докторську дисертацію.
Із 1980 р. Яків Соломонович працює у ХІРЕ: пройшов шлях професора, завідувача кафедри, головного наукового співробітника вишу.
Учений зробив великий внесок у розвиток теорії і техніки антен. Він — засновник статистичної теорії антен. Упродовж майже півстоліття разом зі своїми учнями займався розробкою основ статистичної теорії антенних вимірів, теорії антен із нелінійними елементами, вивченням дальнього тропосферного поширення радіохвиль тощо. На основі досліджень базується близько 300 наукових праць, зокрема 12 монографій, серед яких — «Питання статистичної теорії антен» (у 1971 р. перекладена й видана у США) і «Методи вимірювання параметрів випромінювальних систем» (у 1988 р. удостоєна премії Держкомітету СРСР із народної освіти «За кращу наукову працю»).
Науково-дослідну діяльність Я. С. Шифрін успішно поєднував із викладацькою (у Військовій інженерній радіотехнічній академії ППО ім. Л. О. Говорова, ХНУРЕ, де очолював різні кафедри), методичною (розробив низку навчальних посібників, серед яких — «Антени», «Методологічні основи фундаментальної інженерної освіти»), редакторською (є членом редколегій авторитетних наукових журналів із радіоелектроніки).
Яків Соломонович — почесний професор низки вишів України та Росії, засновник Національної асоціації «Антени», співзасновник Східно-Українського і Харківського відділень IEEE, організатор міжнародних антенних конференцій (ICATT), довічний член Міжнародного товариства інженерів-електриків (IEEE Life Fellow).
Лише протягом 1990-2003 рр. учений виступав із доповідями і лекціями близько 50 разів у наукових установах 17 країн світу.
Нагороджений орденами Вітчизняної війни II ст., Богдана Хмельницького III ст., Червоної Зірки (двічі), премією АН СРСР ім. О. С. Попова, медаллю «За бойові заслуги», 17 ювілейними медалями, медаллю С. П. Корольова Федерації космонавтики Росії, подяками Президента України, почесним знаком міністра освіти й науки України «За наукові досягнення», Знаком Пошани міністра оборони України, удостоєний звання «Соросівський професор».

Інститут у 90-х роках ХХ століття
Космічний телеміст між Плімутським політехнічним
університетом та Харківським інститутом
радіоелектроніки
Період перебудови в країні, що припав на 1985–1991 рр., значно стимулював розвиток міжнародного співробітництва. Інститут на комерційній основі підписав угоду про підготовку фахівців для країн, які розвиваються.
Більш конкретного характеру стала набувати міжвузівська співпраця з вишами Великобританії, Німеччини, Польщі, США. Впродовж 1990–1993 рр. для вивчення засад навчального процесу і проведення наукових досліджень Плімутський політехнічний інститут (Великобританія) відвідали три делегації з ХІРЕ. Із зустрічним візитом для читання лекцій аспірантам та викладачам харківського вишу у вересні 1992 р. приїхали представники з Плімуту: Патрисія Пірс, Кріс Хіндл, Стенлі Олфілд, Джейн Коллінз (всього — восьмеро осіб).
Знаменна подія сталася 15 грудня 1992 р., коли було налагоджено космічний телеміст між Плімутським політехнічним університетом та Харківським інститутом радіоелектроніки. Станція, що забезпечувала зв’язок Плімут–Харків, була розроблена Європейським космічним агентством (також задіяно супутник «Олімпус»). Телеміст транслювався по телебаченню, був призначений для забезпечення обопільного навчального процесу і став першим не лише в Україні, а й серед країн СНД.
На початку 1990-х років Харківський інститут радіоелектроніки відсвяткував своє 25-річчя. За цей період він підготував 31 050 інженерів, було захищено 42 докторські і 476 кандидатських дисертацій. Значно зріс обсяг і якість тематики науково-дослідних робіт — із 1,1 млн крб. до 10 млн крб. на рік.
Відповідно до Указу Президента України від 13.08.1993 р. ХІРЕ отримав статус технічного університету. Це стало свідченням вітчизняного та міжнародного визнання високого рівня підготовки кадрів для галузей промисловості з урахуванням важливих змін, які сталися в країні. На семи факультетах університету за 12 спеціальностями навчалося понад 6000 студентів, працювало більше 600 викладачів, серед яких — 45 докторів і 400 доцентів наук.
В. М. ШокалоПрофесор,
директор Інституту радіотехніки й електроніки		 В. О. СтороженкоПрофесор,
декан факультету електронних апаратів		 Ю. М. Александров Професор,
декан факультету електронної техніки		 В. М. ЛевикінДиректор Інституту комп’ютерних і інформаційних технологій Г. Ф. КривуляПрофесор,
декан факультету комп. інженерії й управління
У 1994 р. ректором вишу та генеральним директором науково-навчально-виробничого об’єднання при ХТУРЕ став д. т. н., проф., завідувач кафедри програмного забезпечення електронно-обчислювальних машин М. Ф. Бондаренко.
Нагородження ректора ХНУРЕ М. Ф. Бондаренка дипломом
переможця конкурсу в номінації «Лідер інновацій», 2010 р.
Ректор М. Ф. Бондаренка і мер Харкова Г. А. Кернес
на відкритті скульптурної композиції «Студент», 2010 р.
Посвячення у студенти, 2011
Посвячення у студенти. Ректор М. Ф. Бондаренко
запалює «Вогонь знань»
На початку 90-х років ХХ ст. почала руйнуватися стара політична система, припинили діяльність партком і комітет комсомолу інституту. Подальший перехід до ринкових відносин та економічна криза призвели до вкрай складної ситуації: перед вишем постало питання продовження свого функціонування як освітньої та наукової установи.
У 1995 р. у структурі університету відбулися великі зміни. Відкрито два інститути: інститут радіотехніки й електроніки (директори — професори В. І. Альохін, В. М. Шокало) та інститут комп’ютерних інформаційних технологій (професори Ю. П. Лук’янов, В. М. Левикін).
Інститут радіотехніки й електроніки налічував чотири факультети: радіотехнічний, телекомунікацій та вимірювальної техніки, електронних апаратів, електронної техніки.
Деканами радіотехнічного факультету свого часу були: професори В. І. Альохін (1995–1997), В. М. Шокало (1997–2000). Факультет складався із чотирьох кафедр: радіотехнічних систем, генерування та формування сигналів, основ радіотехніки, іноземних мов.
За факультетом телекомунікацій та вимірювальної техніки (декан проф. І. Н. Пресняков) закріпили три кафедри: прийому й обробки сигналів, багатоканального зв’язку, метрології та вимірювальної техніки.
Факультет електронних апаратів (проф. В. О. Стороженко) мав найбільшу кількість кафедр: конструювання радіоелектронних засобів, конструювання електронних обчислювальних засобів, технології автоматизації виробництва РЕЗ і ЕОЗ, інженерної та комп’ютерної графіки, охорони праці.
До факультету електронної техніки (проф. Ю. М. Александров) входили чотири кафедри: мікроелектроніки й електронних приладів і пристроїв, фізичних основ електронної техніки, біомедичних електронних пристроїв та систем, фізичного виховання.
Інститут комп’ютерних та інформаційних технологій об’єднував факультети комп’ютерних наук, комп’ютерної інженерії й управління, прикладної математики та менеджменту.
До факультету комп’ютерних наук (професори В. Ф. Захарченко, Е. Г. Петров) належали чотири кафедри: інформаційних управляючих систем (В. М. Левикін), системотехніки (Е. Г. Петров), програмного забезпечення обчислювальної техніки і автоматизованих систем (М. Ф. Бондаренко), українознавства (О. З. Дюмін).
Факультет комп’ютерної інженерії й управління (професор Г. Ф. Кривуля) складався із чотирьох кафедр: електронно-обчислювальних машин, автоматизації проектування обчислювальної техніки, технічної кібернетики, філософії.
До складу факультету прикладної математики та менеджменту (проф. Л. І. Шкляров) входили кафедри прикладної математики, застосування ЕОМ, економіки та менеджменту.
На початку 1996–1997 навчального року відбулися деякі структурні зміни: кафедра радіовимірювань була перейменована у кафедру метрології та вимірювальної техніки, автоматизованих систем управління реорганізована в кафедру інформаційних управляючих систем. Шляхом злиття виникли нові кафедри: мікроелектроніки й електронних приладів і пристроїв (на базі мікроелектроніки та електронних приладів і пристроїв) і біомедичних електронних пристроїв та систем (на основі кафедр біомедичної електроніки та теоретичної електротехніки й електроніки). З кафедри програмного забезпечення ЕОМ виокремилася кафедра штучного інтелекту (В. Я. Терзіян), яка утворилася на базі науково-дослідної та навчальної лабораторії як філія кафедри комп’ютерних наук та інформаційних систем Університету м. Ювяскюля (Фінляндія).

Професорсько-викладацький склад
У 1997 р. до професорсько-викладацького штату входило 558 осіб, зокрема 48 докторів наук, професорів, 13 професорів університету, 303 кандидатів наук, доцентів і 12 доцентів університету. В 1999 р. тут працювало 583 штатних викладачі, серед них — 53 докторів наук, професорів, і 32 професори університету, 283 кандидатів наук, доцентів та 14 доцентів.

Підготовка спеціалістів
У 1997–1998 навчальному році в університеті проводилася підготовка фахівців за 32 спеціальностями на перших-третіх курсах та за 12 спеціальностями на четвертих-п’ятих. Відбувся перший випуск зі спеціальності «Інформаційні системи в менеджменті» за фахом інженер-економіст (16 осіб). У наступному навчальному році виш припинив готувати фахівців за вечірньою формою навчання. У 1998 р. диплом отримали 1010 фахівців, зокрема 852 особи, що навчалися за денною формою, 60 осіб за вечірньою, 68 за заочною та 30 іноземних студентів. У 1998–1999 рр. студенти опановували 26 спеціальностей за 12 напрямами.

Указом Президента України від 07.08.2001 р. вишу присвоєно статус національного. З того часу він має назву «Харківський національний університет радіоелектроніки».
У жовтні 2010 року університет відсвяткував 80-річний ювілей.
У день ювілею перед входом в університет була відкрита скульптурна композиція «Студент» (автор — Роман Блажко, дизайнер — Віктор Гончаренко), встановлена на благодійні кошти та пожертвування. На урочистому відкритті і святі були присутні почесні гості та випускники. Після відкриття відбувся концерт художньої самодіяльності, на якому грамотами та дипломами нагороджували викладачів за вагомий внесок у розвиток університету.
Сьогодні Харківський національний університет радіоелектроніки — сучасний освітній та науковий центр, динамічно розвинений виш, який забезпечує якісну підготовку студентів.


<< Харківський інститут гірничого машинобудування, автоматики й обчислювальної техніки      [ зміст ]      Ректори >>