Навчальна діяльність Харківського національного університету радіоелектроніки

У 1964 р. у Харківському інституті гірничого машинобудування, автоматики й обчислювальної техніки зусиллями керівництва вишу — ректора, доц. О. І. Терещенка, проректора із навчальної роботи, доц. В. Г. Червова і декана радіотехнічного факультету, доц. В. Д. Кукуша — було засновано факультет електроніки. Його очолив фахівець у галузі радіофізики, колишній декан радіофізичного факультету Харківського державного університету ім. О. М. Горького, доц. Б. М. Булгаков.
Упродовж наступних років факультет очолювали: доценти Є. С. Хорошайло (1966–1969), В. О. Коновалов (1969–1971, 1972–1975), С. С. Денисов (1971–1972), А. І. Бих (1975–1980), М. М. Биков (1980–1983), В. П. Солоха (1983–1995), проф. Ю. М. Олександров (1995–2006).
За 47 років існування факультету заступниками декана були: Є. С. Хорошайло, В. О. Коба, Г. М. Пастухов, Л. М. Литвиненко, П. І. Чередніков, В. Е. Мілях, А. І. Бих, В. І. Молявко, В. А. Оробинський, Н. М. Єрмоленко, С. С. Денисов, М. М. Биков, А. С. Дорохов, І. Я. Коршев, Е. І. Черняков, М. І. Жук, В. Л. Мельник, В. П. Солоха, Ю. М. Олександров, Г. М. Малінін, Г. Г. Канарик, Ю. В. Дубровін, В. В. Семенець, В. І. Булах, А. В. Васянович, Є. М. Бороховський, В. О. Каховська, Ф. Д. Свідін, О. Г. Пащенко, Т. І. Фролова, В. П. Каранаушенко, О.Б.Галат.
У період становлення факультету велику увагу приділяли підбору педагогів. Так із Харківського державного університету ім. О. М. Горького сюди перевелися д. ф.-м. н., проф. В. П. Шестопалов (згодом дійсний член Національної академії наук України, директор Інституту радіофізики та електроніки НАНУ) і к. ф.-м. н., доц. І. П. Якименко (пізніше — д. ф.-м. н., завідувач відділу Інституту теоретичної фізики НАНУ). Для керування роботою кафедри конструювання і технології електронних приладів запросили головного інженера Полтавського заводу «Знамя» Л. Г. Лисенка. На кафедрах факультету працювали молоді викладачі й аспіранти — випускники ХДУ ім. О. М. Горького: Л. М. Литвиненко, О. М. Третьяков, О. І. Цвик, А. І. Фісун, Л. А. Назаренко. Вони стали відомими вченими, докторами фізико-математичних наук: Л. М. Литвиненко — академік НАНУ, директор Радіоастрономічного інституту Національної академії наук України, Л. А. Назаренко — завідувач відділу в ННЦ «Інститут метрології», лауреат Державної премії в галузі науки й техніки України (2002).

Протягом 13 років єдиною спеціальністю на факультеті залишалися «Електронні прилади». На денну, заочну та вечірню форми навчання щороку вступало 150 осіб. Крім кафедри електронних приладів, до підготовки майбутніх фахівців (до 1999 р.) долучалася кафедра фізики надвисоких частот. Тому на факультеті одночасно працювали дві державні екзаменаційні комісії із захисту дипломних проектів, а інколи створювали третю (з 1980 до 1990 р. вона діяла на НВО «Хартрон» для студентів, які виконували там дипломні проекти). У цей час досвід зарубіжних колег переймали викладачі М. А. Лавринович (Німеччина), О. Г. Шеїн (Японія), Л. Г. Лисенко (США), О. І. Терещенко (Голландія). За підсумками соцзмагань факультет електроніки неодноразово посідав перше місце в інституті. Тут працювали кафедри фізики, електронних приладів, фізики надвисоких частот, теоретичних основ електроніки. Завідувач останньої, проф. В. В. Смеляков прийшов із Харківського вищого військово-інженерного командного училища ім. Маршала Радянського Союзу М. І. Крилова і змінив на цій посаді доцента В. М. Лузганова.
У той час для студентів-вечірників було відкрито філію факультету електроніки при ВО «Комунар». Викладачі постійно читали лекції заочникам, які працювали на заводі чистих металів і радіозаводі Світловодська Кіровоградської області. З цими підприємствами було налагоджено тісну наукову співпрацю, зокрема почав функціонувати загальнотехнічний факультет інституту із дворічним терміном навчання, після закінчення якого студенти продовжували здобувати освіту у Харківському інституті радіоелектроніки. На початку 1980-х років зміцнення наукових зв’язків вишу із виробництвом сприяло відкриттю філій кафедри електронних приладів у СКТБ «Кінескоп» (Львів) та на заводі «Гравітон» (Чернівці), а також філій кафедри фізики надвисоких частот в Інституті радіоелектроніки АН УРСР і на заводі «Знамя» (Полтава). У 1998 р. вечірнє відділення за спеціальністю «Електронні прилади та пристрої» було закрито і розпочато прийом молоді з цього фаху на заочну форму. За цією ж формою у 2003 р. розпочато підготовку за спеціальністю «Лазерна та оптоелектронна техніка».
У 1982 р. здійснено перший набір студентів на спеціальність «Електронні медичні апарати», відкриту на кафедрі технічної електроніки. На 25 держбюджетних місць претендувало 93 абітурієнти і до академічної групи увійшли найкращі — лише золоті медалісти. Упродовж 1975–1988 рр. фах «Електронні прилади» опановувала молодь із союзних республік, переважно Азербайджанської РСР. Для азейбарджанських абітурієнтів щорічно виділяли десять місць, а вступні іспити вони складали вдома, хоча більшість приїжджала на навчання до ХІРЕ поза квотою, самостійно. На початку 1980-х років за допомогу у підготовці висококваліфікованих спеціалістів для електронної промисловості Рада Міністрів Азербайджанської РСР надіслала лист подяки на адресу ректорату та факультету електротехніки.
У 1988 р. спеціальність «Електронні прилади» було перейменовано в «Електронні прилади та пристрої», а «Електронні медичні апарати» — в «Біотехнічні та медичні апарати і системи». У 1991 р. змінено назви кафедр: електронних приладів у електронних приладів та пристроїв, технічної електроніки — біомедичної електроніки, фізики надвисоких частот — фізичних основ електронної техніки, а загальнотехнічної кафедри теоретичних основ електротехніки — теоретичної електротехніки та електроніки. Того ж року на кафедрі біомедичної електроніки спеціальність «Біомедична електроніка» перейменовано на «Фізичну та біомедичну електроніку». З 1994 р. ця кафедра є профільною і для фаху «Біотехнічні та медичні апарати і системи», відкритого повторно в 1995 р. на факультеті електронних апаратів.
У 1991 р. факультет електроніки отримав свою сучасну назву.
З 1995 р. у виші діє багатоступенева система підготовки бакалаврів, спеціалістів та магістрів. Якісно модернізовано процес викладання і навчальну базу факультету, до його структури увійшла кафедра фізичного виховання. У 1996 р. відбулося об’єднання кафедр електронних приладів та пристроїв і мікроелектроніки, яка досі входила до факультету електронних апаратів, а також кафедр біомедичної електроніки і теоретичної електротехніки та електроніки. У 1999 р. відбувся перший випуск бакалаврів, які продовжили навчання на факультеті й отримали кваліфікацію інженерів та магістрів.
У 2003–2004 навчальному році ХНУРЕ перейшов до кредитно-модульної системи, що відповідає принципам загальноєвропейського освітнього простору.
Сьогодні до складу факультету електронної техніки входять кафедри мікроелектроніки, електронних приладів і пристроїв, фізичних основ електронної техніки, біомедичних електронних пристроїв і систем та фізичного виховання. Тут проводиться підготовка бакалаврів, спеціалістів і магістрів за напрямами: біомедична інженерія (кафедра біомедичних електронних пристроїв і систем), оптотехніка (кафедра фізичних основ електронної техніки), мікро- та наноелектроніка, електронні пристрої та системи (кафедра мікроелектроніки, електронних приладів та пристроїв).
За період існування факультету докторські дисертації захистили: О. І. Терещенко (1967), І. П. Огороднійчук (1970), О. Г. Шеїн (1975). А. І. Бих (1990), В. В. Семенець (1992), І. В. Руженцев (1994), Г. І. Чурюмов (1997), М. М. Рожицький (1999), І. О. Сухоіванов та І. Б. Свирь (2002). У 2006 р. докторську дисертацію захистив О. В. Грицунов, у 2007 р. — О. Ю. Панченко, в 2009 р. — М. І. Сліпченко. За останній рік захищено одну докторську та дев’ять кандидатських дисертацій. Викладачі і співробітники факультету видали дев’ять підручників та навчальних посібників, опублікували 268 статей і тез доповідей.
Зараз до професорсько-викладацького складу входить 85 осіб, серед яких 18 докторів (професорів) і 33 кандидати наук (доценти). Про авторитет і визнання факультету електронної техніки в Україні свідчить представництво п’яти його професорів у Науково-методичних комісіях МОНмолодьспорту України. Так В. В. Семенець — голова комісії із дистанційного навчання, А. І. Бих — заступник голови підкомісії за напрямом «Біомедична інженерія», Ю. П. Мачехін — член комісії із метрології та вимірювальної техніки (підкомісія з оптотехніки), Ю. О. Гордієнко — член комісії з електроніки (підкомісія з мікро- та наноелектроніки), експертної ради ВАК України із природничих наук та науково-технічної секції «Приладобудування» МОНмолодьспорт України, М. І. Сліпченко — голова експертної ради з енергетики та електроніки при Державній акредитаційній комісії України. На кафедрах працюють десятеро академіків Академії наук прикладної радіоелектроніки України, Росії та Білорусі, троє лауреатів Державної премії України у галузі науки і техніки (професори В. В. Семенець, Ю. П. Мачехін, М. І. Дзюбенко), двоє професорів, рекомендованих ученою радою університету (Ю. О. Гордієнко, М. І. Сліпченко). Професору Ю. О. Гордієнку присвоєно звання «Заслужений діяч науки й техніки України», а доцент О. Г. Аврунін став дипломантом конкурсу «Вища школа Харківщини — кращі імена» у номінації «Молодий науковець».
Науковці факультету виконують роботи держбюджетної тематики, реалізовують господарські угоди про науково-технічну співпрацю, співробітники, аспіранти та студенти проходять стажування і навчаються у кращих університетах Заходу. Останнім часом зміцніли наукові зв’язки із навчальними закладами Великобританії, Німеччини, Голландії, Іспанії, Мексики, США, Франції. Зараз тут здійснюють фундаментальні дослідження і розробки нових електронних пристроїв та систем для медицини, охорони здоров’я і екології, вивчають нанотехнології у сенсориці біооб’єктів та об’єктів навколишнього середовища, сканувальну мікрохвильову мікроскопію напівпровідникових структур, високотемпературних надпровідників і діелектриків, фотоелектричні перетворювачі для сонячної енергетики, фізику квантово-розмірних структур, фемтосекундні лазери та їх практичне застосування у нанотехнологіях і оптичному зв’язку, напівпровідникові та чіп-лазери у нанотехнологіях тощо. Результати наукової діяльності презентують на науково-технічних конференціях, виставках, висвітлюють у вітчизняних і закордонних виданнях. Оригінальні розробки співробітників і студентів факультету захищені патентами на винаходи.
На факультеті вже здобули освіту майже 6000 фахівців. Зараз тут навчається понад 500 студентів.
Протягом останніх трьох років факультет електронної техніки — найкращий в університеті за рейтингом.

Кафедра біомедичних електронних пристроїв і систем

Анатолій Іванович Бих — завідувач кафедри, доктор фізико-математичних наук, професор, академік Академії прикладної радіоелектроніки.
Народився 27 січня 1940 р. у Харкові. У 1962 р. закінчив із відзнакою Харківський гірничий інститут за спеціальністю «Гірнича автоматика». Протягом 1962–1965 рр. був інженером, а потім старшим інженером в Луганській філії інституту «Діпровуглемаш». З 1965 р. працює у ХІРЕ: обіймав посади асистента, старшого викладача, доцента, декана факультету електроніки, завідувача кафедри теоретичних основ електротехніки.
У 1973 р. захистив кандидатську дисертацію, у 1990 р. — докторську.
З 1996 р. А. І. Бих очолює кафедру біомедичних електронних пристроїв і систем.
Анатолій Іванович — засновник та керівник єдиної на території СНД наукової школи, що вивчає явища електрохемілюмінесценції, заступник голови двох спеціалізованих рад із захисту кандидатських та докторських дисертацій ХНУРЕ.
Має понад 250 наукових публікацій, серед яких три монографії, шість навчальних посібників та більше 30 винаходів. Підготував двох докторів і десятьох кандидатів наук.
За багаторічну науково-педагогічну діяльність нагороджений почесними знаками «Відмінник освіти України» та «За наукові досягнення», почесними грамотами Міністерства освіти і науки України, Президії Академії медичних наук України, Верховної Ради України, дипломами «Переможець конкурсу ХНУРЕ — кращий за фахом».

У 1966 р. на факультеті електроніки було створено кафедру технічної електроніки. Її першим завідувачем став доц. І. П. Огороднійчук, вихованець наукової школи проф. Є. Я. Іванченка — вченого, який свого часу ініціював підготовку у Харківському гірничому інституті спеціалістів з автоматизації виробництва у гірничій промисловості.
Кафедра технічної електроніки була піонером у галузі впровадження телебачення у навчальний процес. Її провідні викладачі — А. І. Бих, В. П. Солоха, Ю. М. Олександров, В. В. Семенець, Є. Г. Кунік, І. В. Прасол, М. Г. Сарнавський — неодноразово обіймали високі керівні посади у виші.
У 1982 р. їм було доручено готувати інженерів за новою спеціальністю «Електронна медична апаратура». Тоді кафедра стала першою профільною кафедрою в Україні і почала виконувати наукові роботи для потреб охорони здоров’я. Загалом із 1982 р. вона дала путівку в життя більш ніж 1200 спеціалістам і магістрам медико-технічного профілю.
Протягом 1991–1996 рр. її очолював к. т. н., доц. М. П. Мустецов, який доклав чимало зусиль до розвитку методичної та лабораторної бази і комп’ютеризації навчального процесу, а також підготував групу молодих викладачів.
У 1991 р. кафедра отримала назву біомедичної електроніки. Протягом наступних п’яти років до неї приєдналася одна із провідних кафедр університету — теоретичної електротехніки й електроніки. Остання тривалий час навчала основ електротехніки і електроніки більшу половину студентів вишу. Її завідувачами були доц. В. М. Лузганов, проф. В. В. Смеляков, доц. А. І. Бих.
У 1996 р. кафедру біомедичної електроніки перейменовану в кафедру біомедичних електронних пристроїв та систем, а очолив її д. ф.-м. н., проф. А. І. Бих.
Сьогодні на кафедрі працює 28 викладачів, зокрема вісім докторів наук, професорів та 17 кандидатів наук, доцентів. Серед них — проф. В. В. Семенець, перший проректор ХНУРЕ, лауреат Державної премії України у галузі науки і техніки (2008).

Колектив кафедри. Зліва направо: перший ряд: І. В. Березовська, А. В. Рудинська, Л. А. Ключко, І. Г. Перова, О. М. Величко,
Т. В. Носова, Т. В. Жемчужкіна, С. О. Краснікова, Л. О. Авер’янова, О. М. Галайченко, К. М. Музика; другий ряд:
М. Ю. Гетманенко, А. А. Пащенко, Є. Г. Кунік, Д. В. Сніжко, Ю. М. Олександров, О. М. Дацок, І. В. Прасол, В. І. Бармін,
А. І. Бих, О. Г. Аврунін, М. П. Мустецов, О. І. Скляр, В. В. Семенець, В. М. Головенко, Ю. Т. Желудов, М. І. Жук,
О. І. Чурілов, Г. І. Сироватченко, Є. А. Чугуй, В. П. Чернишев, Д. О. Костін, О. М. Семеній

З 1995 р. на кафедрі готують студентів за двома спеціальностями — «Біотехнічні та медичні апарати і системи» та «Біомедична електроніка». Досвід кафедри у сфері підготовки спеціалістів медико-технічного профілю став підґрунтям для започаткування у 2008 р. підготовки бакалаврів за напрямом «Біомедична інженерія». Педагоги також викладають окремі дисципліни для бакалаврів спеціальностей «Комп’ютерні науки», «Комп’ютерна інженерія», «Видавничо-поліграфічна справа», проводять заняття у Центрі навчання студентів іноземною мовою, впроваджують новітні форми навчання (прискорене навчання молодших спеціалістів, післядипломна освіта, екстернат), широко використовують сучасні освітні технології, розробляють навчальні програми та електронні підручники.
Лабораторії та аудиторії кафедри оснащені новими технічними засобами: комп’ютерною мультимедійною апаратурою та комп’ютерними медичними комплексами. На їх основі проводять лабораторні заняття із таких дисциплін: «Теорія електричних та електронних кіл», «Аналогова та цифрова схемотехніка», «Біофізика і методи медико-біологічних досліджень», «Біохімія та електронні засоби фізико-хімічних досліджень», «Математичне моделювання у біології і медицині», «Мікропроцесорні системи та їх спрягнення із зовнішніми пристроями біотехнічних і медичних апаратів та систем (БТМАС)», «Автоматизація проектування БТМАС та застосування спеціалізованих інтегральних схем медичної техніки», «Медична візуалізація та засоби обробки біомедичних зображень», «Апарати і системи заміщення втрачених органів та функцій людини», «Медичні інформаційні системи».
Студенти, аспіранти і співробітники у навчально-науковій роботі використовують унікальні програмно-апаратні засоби біомедичного призначення. Базою кафедри є обласна клінічна лікарня, Інститут медичної радіології АМН України. Вони забезпечують вивчення надсучасних медичних систем провідних світових компаній: «Siemens», «General Electrics», «Varian», «Philips», «AGFA». Філія кафедри в УкрНДІпротезування, протезобудування та відновлення працездатності надає обладнання власного виробництва, яке застосовують для реабілітації інвалідів.
Зараз науковці виконують 12 науково-дослідних робіт, серед яких і три міжнародні проекти Українського науково-технологічного центру.
За останнє десятиріччя кафедра видала більше 20 посібників та підручників із грифом МОН України, дев’ять монографій, майже 300 статей, отримала 56 патентів, розробила понад 30 методичних вказівок, учені виголосили більше 500 доповідей на конференціях різних рівнів.
Здійснюється підготовка аспірантів і докторантів за напрямами «Біологічні та медичні прилади і системи», «Системи автоматизації проектувальних робіт» та «Фізична електроніка». За весь період діяльності кафедри підготовлено понад 60 кандидатів та сім докторів наук.
Кафедра біомедичної електроніки, пристроїв і систем підтримує тісні наукові зв’язки з академічними інститутами, провідними науково-виробничими установами медико-технічної галузі: Інститутом медичної радіології ім. С. П. Григор’єва АМНУ, Інститутом патології хребта та суглобів ім. М. І. Ситенка АМНУ, УкрНДІпротезування, протезобудування та відновлення працездатності, Інститутом загальної та невідкладної хірургії АМНУ, Національним фармацевтичним університетом, Харківською медичною академією післядипломної освіти, Інститутом дерматології та венерології АМНУ, Харківським національним університетом ім. В. М. Каразіна, Харківським державним медичним університетом, Інститутом кріобіології та кріомедицини НАНУ.
За останні роки співпраця з організаціями та науковими інститутами США, Великобританії, Німеччини, Австрії, Росії, Фінляндії, Канади, Польщі, Чехії стала тіснішою. Завдяки міжнародним науковим грантам дослідницькі лабораторії кафедри отримали обладнання, яке забезпечує розширення спектра наукових досліджень та вдосконалення підготовки педагогічних кадрів вищої кваліфікації.
Один із головних напрямів діяльності кафедри — фундаментальні дослідження і розробка нових електронних пристроїв та систем у сфері медицини, охорони здоров’я і екології. Під керівництвом професорів В. В. Семенця та А. І. Биха у науково-дослідницьких групах і проблемних лабораторіях учені розробляють методи і програмно-апаратні прилади функціональної та лабораторної діагностики здоров’я людини, технічні засоби для стереотаксичної хірургії, способи реабілітації інвалідів, прийоми вивчення психофізіологічного стану людини, інформаційного забезпечення інсулінотерапії та фармації, електронні навчальні пристрої, технічне забезпечення агропромислових технологій, програмно-апаратні засоби екологічного моніторингу, за допомогою методів медичної інтроскопії досліджують стан опорно-рухового апарату тощо.
У 1997 р. проф. В. В. Семенець заснував на кафедрі біомедичних електронних пристроїв і систем науково-дослідну групу з розробки біомедичної апаратури й багатофункціональних мікропроцесорних систем. Сьогодні доценти О. Г. Аврунін, Т. В. Носова, кандидати технічних наук О. Я. Крук, Т. В. Жемчужкіна спільно з науковцями кафедр нейрохірургії, отоларингології, гістології Харківського національного медичного університету, діагностичного центру Харківської обласної клінічної лікарні забезпечують успішне функціонування групи. Вже опубліковано більше 200 наукових праць, отримано понад 20 патентів на винаходи, серед яких — створення принципів побудови складних нейрохірургічних комплексів, приладів і методів для діагностування захворювань верхніх дихальних шляхів на основі принципів доказової медицини, виготовлення систем для комплексної оцінки стану опорно-рухового апарата, вироблення методів оцінки функціонального стану шлунково-кишкового тракту, розробка універсальних лабораторних макетів для вивчення принципів побудови сучасних систем на основі RISC-мікроконтролерів, сигнальних процесорів, програмованих логічних інтегральних схем і лабораторних вимірювальних комплексів, проектування систем нейронавігацій та віртуального хірургічного планування, систем побудови комп’ютерних моделей черепних імплантатів, програмного забезпечення для автоматизованого аналізу гістологічних препаратів, моделей системи вуглеводного обміну для діагностики та терапії цукрового діабету тощо. Наукові досягнення групи використовуються у медичній практиці, лабораторні комплекси (макети) стали науково-технічною базою навчальних програм у багатьох вітчизняних вишах.
Для виготовлення нових зразків апаратури медичного призначення у 1994 р. була створена лабораторія медичного приладобудування. Її очолив професор М. П. Мустецов. За період діяльності лабораторії на кафедрі було захищено 14 кандидатських дисертацій, наукові досягнення і розробки яких реалізовано практично: створено систему для дослідження легенів акустичним методом (О. В. В’юнник), яку використовують у Харківській обласній дитячій клініці і Харківському науково-дослідному інституті загальної та невідкладної хірургії МОЗ України, розроблено фізіотерапевтичний апарат для лікування опікових ран, системи обробки електрокардіограм (к. т. н. О. М. Мельнікова) та діагностики студентів (к. т. н. І. Г. Чурюмова), а в НДІ дерматології та венерології АМН України (Харків) ось уже кілька років працює прилад автоматичного визначення швидкості осідання еритроцитів (доценти В. Д. Остроухов та О. М. Дацок). Співробітники кафедр біомедичних електронних пристроїв і систем та фізичних основ електронної техніки на базі лабораторії медичного приладобудування, лабораторії гіпертермії спільно з ученими НДІ загальної та невідкладної хірургії розробляють комп’ютерні системи медичної діагностики пацієнтів із політравмою, системи терапії із використанням електромагнітних полів різного діапазону (від надвисоких частот до оптичного випромінювання), проводять наукові семінари та налагоджують зв’язки із медичними закладами. Результатом наукової співпраці кафедр основ радіотехніки та біомедичної електроніки став прилад для вимірювання глибинних температур у тілі людини.
У 1970 р. на кафедру основ електротехніки та електроніки прийшов д. т. н., проф. В. В. Смеляков і розпочала свою діяльність науково-дослідницька група з розробки цифрових електронних генераторів, медичних діагностичних пристроїв і програмних засобів медичної діагностики. Вона створювала низькочастотні цифрові генератори нового покоління для потреб військово-морських сил (підводного флоту). У 1984 р. під керівництвом ст. н. с. В. І. Барміна для управління цифровими генераторами вперше були використані мікропроцесори. Після розробки низки генераторів гармонічних сигналів було спроектовано кілька видів генераторів довільної форми (сьогодні вони називаються синтезаторами), отримано низку патентів на окремі різновиди цифрових генераторів прямокутних імпульсів. Сьогодні до науково-дослідницької групи входять: д. ф.-м. н., проф. А. І. Бих, ст. н. с. О. І. Скляр, доценти В. М. Головенко, Л. О. Авер’янова, інженер В. М. Шитов.
Після об’єднання кафедр електротехніки та електроніки і біомедичної електроніки група почала вирішувати медичні завдання. Так для ранньої діагностики захворювання на остеопороз було розроблено методику отримання точних розмірів кісток при використанні комп’ютерної денситометрії на основі моделювання взаємодії рентгенівського випромінювання із циліндричною кістковою тканиною, а також запатентовано новий діагностичний показник — «індекс Головенка». Дослідження проводилися у тісній співпраці із Харківською медичною академією післямедичної освіти (д. мед. н., проф. О. П. Шармазанова) і стали підґрунтям для створення низки програмних засобів у сфері обробки рентгенівських знімків: пристроїв діагностики стану стопи (О. Найденко, І. Тарануха), діагностування остеопорозу за зображенням хребця (А. Жарко, М. Тимкович), а також за зображенням кисті руки (О. Скляр, С. Шармазанов, М. Семенов), діагностики стану викривлення хребта (В. Бриксін), засобу екскреторної урографії (В. Дорофєєв). Спеціально для лікування хворих на остеопороз розроблено інформаційно-діагностичну систему «OsteoBase V.1-V.2» (М. Семенов, М. Тимкович), а для урологічних хворих — систему «UroBase V.1» (М. Семенов), які, окрім модулів обробки рентгенівського зображення, мали модулі аналізу лабораторних даних відповідних захворювань.
На замовлення медиків науково-дослідна група вперше в Україні розробила і запатентувала програмно-апаратний комплекс «ЕЛУР-01» для діагностування стану простати при проведенні уродинамічних досліджень, створила програмно-апаратний кефалографічний комплекс «ElTik-01» для комплексного дослідження вестибулярного апарата, який дозволяє простежити динаміку зміщення голови людини у позі Ромберга. Останні наукові розробки виконано у галузі офтальмології: науковці вже спроектували засоби для комп’ютерної діагностики гостроти зору і терапії при відхиленнях — програмний прилад макулостимуляції, апаратний пристрій для амбліо-тренувань, розробляють апаратуру для тренування м’язів ока.
Нові медичні інформаційні системи і технології створюють у лабораторії медичних інформаційних систем. Дослідження у сфері медичної інформатики, фармакоінформатики та телемедицини і роботи зі статистичної обробки й аналізу медичної інформації виконує науково-дослідна група у складі доц. О. В. Висоцької, ст. н. с. А. П. Порвана, інженерів А. І. Печерської та М. О. Щукіна. У співпраці із Харківською медичною академією післядипломної освіти здійснюється розробка автоматизованої системи діагностування серцево-судинних захворювань, а спільно з лабораторією алергології ДУ «Інститут дерматології і венерології АМН України» — вивчення прогнозування, диференціальної діагностики та оптимізації підбору фармацевтичних препаратів у дермато-венерологічній практиці. Співробітники лабораторії медичних інформаційних систем і протипухлинного науково-лікувального фітоцентру «Фенікс» створили апаратно-програмний комплекс цитоморфологобіофізичної діагностики організму. Предметом колективної діяльності лабораторії та кафедри офтальмології ХМАПО є розробка методики діагностування глаукоми. Спільно з Харківською обласною клінічною лікарнею вона займається формуванням медичної інформаційної системи.
Науковці лабораторії, а також Інституту радіофізики та електроніки ім. О. Я. Усикова НАН України і кафедри МЕЕПП Харківського національного університету радіоелектроніки розробили апаратно-програмний комплекс для визначення молекулярних механізмів розвитку патології організму людини й оптимізації процесу лікування кардіологічних захворювань різної етіології.
До головних наукових досягнень лабораторії належать програмні засоби для функціональної діагностики організму людини та індивідуального лікування лікарськими препаратами, зокрема такі інформаційні системи: «OPTIMA+» (реперторизація рослинних лікарських засобів), «Іридодіагностика» (визначення хвороби за змінами оболонки ока), «Радіонуклід» (аналіз впливу радіонуклідів на здоров’я людини), «Medison» (оцінка ехокардіограм), «УЗД-Baby» (ультразвукова діагностика в акушерстві), «RefleCom» (підбір точок акупунктури для рефлексодіагностики).
За останні три роки співробітники опублікували понад 60 наукових праць, отримали п’ять патентів на винаходи.
У проблемній науково-дослідній лабораторії медико-екологічних мікропроцесорних систем (завідувач — к. т. н., провідний науковий співробітник В. І. Леонідов) під керівництвом д. т. н., проф. В. В. Семенця вивчають умови формування і розробляють методи аналізу акустичних полів природного та техногенного походження.
Серед основних наукових проблем — виявлення досі невідомих та малодосліджених факторів глобального потепління на планеті, вивчення екології мегаполісів, умов формування атмосферних катаклізмів і здійснення моніторингу динаміки їх розвитку, створення експериментальної основи для дослідження впливу термодинамічних процесів на стан функціональних систем організму людини.
З 1974 р. у лабораторії розробляють методи і способи дистанційного акустичного зондування, які базуються на явищі розсіювання акустичних хвиль у турбулентній атмосфері, та створюють станцію акустичного зондування атмосфери. Науковці спочатку вивчали процеси теплообміну між водною поверхнею та атмосферою в акваторії Світового океану, а з 1994 р. вони займаються проектуванням засобів дистанційного дослідження мікроклімату мегаполісів.
Методи аналізу ехо-сигналів акустичного зондування, розроблені у лабораторії, використовують для вирішення проблеми зберігання зернових насипів в аграрно-промисловому комплексі з метою мінімізації енергетичних витрат.
Учені вже опублікували більше 40 наукових праць і отримали десять патентів на винаходи.
У проблемній науково-дослідній лабораторії медико-екологічних мікропроцесорних систем (завідувач — к. т. н., провідний науковий співробітник В. І. Леонідов) під керівництвом д. т. н., проф. В. В. Семенця вивчають умови формування і розробляють методи аналізу акустичних полів природного та техногенного походження.
Серед основних наукових проблем — виявлення досі невідомих та малодосліджених факторів глобального потепління на планеті, вивчення екології мегаполісів, умов формування атмосферних катаклізмів і здійснення моніторингу динаміки їх розвитку, створення експериментальної основи для дослідження впливу термодинамічних процесів на стан функціональних систем організму людини.
З 1974 р. у лабораторії розробляють методи і способи дистанційного акустичного зондування, які базуються на явищі розсіювання акустичних хвиль у турбулентній атмосфері, та створюють станцію акустичного зондування атмосфери. Науковці спочатку вивчали процеси теплообміну між водною поверхнею та атмосферою в акваторії Світового океану, а з 1994 р. вони займаються проектуванням засобів дистанційного дослідження мікроклімату мегаполісів.
Методи аналізу ехо-сигналів акустичного зондування, розроблені у лабораторії, використовують для вирішення проблеми зберігання зернових насипів в аграрно-промисловому комплексі з метою мінімізації енергетичних витрат.
Учені вже опублікували більше 40 наукових праць і отримали десять патентів на винаходи.
Інший базовий напрям наукової діяльності кафедри — розробка сучасних аналітичних оптичних (люмінесцентних) методів, пристроїв і систем (керівник — д. ф.-м. н., проф. М. М. Рожицький).
У 1970 р. з ініціативи д. ф.-м. н., проф. А. І. Биха почалося вивчення явища електрохемілюмінесценції (ЕХЛ). У 1985 р. на кафедрі теоретичних основ електротехніки й електроніки було створено науково-дослідну групу з дослідження ЕХЛ. У її складі свого часу працювали наукові співробітники, інженери, техніки і лаборанти — А. В. Кукоба, О. М. Білаш, В. Є. Олександрук, А. І. Бих, О. В. Борзенко, Л. А. Гороховська, В. М. Головенко, С. О. Кисельов, Б. В. Корольов, Ю. І. Мураховський, І. Б. Свір, Л. Сукач, К. Л. Хрустальов, Л. Чепєлєва, Є. А. Чугуй, І. В. Шевелева, В. М. Шитов та інші. За період функціонування групи розроблено велику кількість оригінальних ЕХЛ-приладів, пристроїв, технологій і методик, а також опубліковано близько 350 наукових праць, одержано понад 40 авторських свідоцтв і патентів, видано три монографії, виголошено більше 150 доповідей на науково-технічних конференціях різного рівня, захищено три докторські та чимало кандидатських дисертацій.
У 2003 р. на кафедрі біомедичних електронних пристроїв і систем було створено науково-дослідну лабораторію аналітичної оптохемотроніки, яку очолив д. ф.-м. н., проф. М. М. Рожицький. У 2005 р. завдяки зусиллям керівника та працівників лабораторії отримано грант на фінансування вже четвертого міжнародного наукового проекту Українського науково-технологічного центру. Сьогодні у колективі лабораторії аналітичної оптохемотроніки працюють як фундатори напряму електрохемілюмінесценції (О. М. Білаш, А. В. Кукоба, М. М. Рожицький), так і їхні молодші послідовники (кандидати наук Д. В. Сніжко, Ю. Т. Жолудов, К. М. Музика, О. М. Галайченко, аспіранти М. Ю. Гетманенко, О. М. Семеній, стажери-дослідники І. Березовська, А. Борзяк). Студенти виконують власні наукові роботи (зокрема й у межах міжнародних проектів) на унікальному обладнанні (атомно-силовому мікроскопі, установці для отримання функціональних нанорозмірних плівок).
За підтримки Оптичної спільноти Америки (OSA) для магістрів та аспірантів на кафедрі регулярно проводять українські семінари на тему «Волоконні лазери: розробка та впровадження». Вони допомагають студентам і аспірантам орієнтуватися у світі сучасної лазерної й оптоелектронної техніки.

Кафедра мікроелектроніки, електронних приладів і пристроїв

Юрій Омелянович Гордієнко — завідувач кафедри, доктор фізико-математичних наук, професор, академік Міжнародної академії прикладної радіоелектроніки, заслужений діяч науки і техніки України.
Народився 31 серпня 1940 р. у м. Лебедин Сумської області. Закінчив радіофізичний факультет Харківського гірничого інституту, де опанував спеціальність «Радіофізика й електроніка». В 1963 р. обійняв посаду асистента кафедри електронних приладів ХІГМАОТу, а закінчивши аспірантуру, почав працювати старшим викладачем, доцентом, професором, завідувачем кафедр цього вишу.
Юрій Гордієнко розробив загальну теорію надвисокочастотної діагностики матеріалів і середовищ, загальну теорію надвисокочастотної вологометрії, започаткував і розвинув новітній модуляційний метод діагностування, запровадив нові прилади неруйнівного безелектродного контролювання у практику вхідного та міжопераційного контролю у технології мікроелектроніки.
Є автором понад 250 наукових праць, серед яких дві монографії, вісім підручників та навчальних посібників, 30 патентів на винаходи. Під його керівництвом підготовлено й захищено 16 кандидатських і чотири докторські дисертації.
Ю. О. Гордієнко — член редколегії чотирьох науково-технічних журналів, експертної ради ВАКУ, експертних комісії МОНмолодьспорту України із приладобудування та матеріалознавства, представник МОНмолодьспорту України у робочій групі Євроазійської співдружності (програма електронізації), заступник голови спеціалізованої вченої ради із захисту докторських дисертацій.
Нагороджений знаком «Відмінник освіти України» (1999), Почесною грамотою Верховної Ради України (2005).

Кафедра мікроелектроніки, електронних приладів і пристроїв виникла у 1996 р. у результаті злиття кафедр електронних приладів і пристроїв та мікроелектроніки. Кожна зі згаданих структур мала свою історію.
У середині 1950-х років у зв’язку із прогресом у ракетно-космічній сфері та активним розвитком електроніки при багатьох радянських вишах технічного профілю відкрилася нова спеціальність — «Електронні прилади». У Харкові вона була започаткована в 1959 р. у політехнічному інституті. У вересні 1963 р. спеціальність переведено на радіотехнічний факультет ХІГМАОТу. Того ж року тут організовано кафедру електронних та іонних приладів.
У 1964 р. уже в складі факультету електроніки кафедра електронних та іонних приладів була розділена на три: електронних приладів, фізики плазми та конструювання і технології виробництва електронних приладів. Згодом кафедра електронних приладів стала профільною для однойменної спеціальності. Її першим завідувачем було обрано А. Л. Гореліка — автора популярного в той час навчального посібника «Промислова електроніка» (1951, 1958). Із Харківського політехнічного інституту на кафедру електронних приладів перейшли ст. викл. Є. С. Хорошайло, асист. С. С. Бурдукова, з інших установ — викладачі Ю. О. Гордієнко, М. А. Лавринович. Протягом 1964–1967 рр. до них приєдналися В. В. Старостенко і В. Г. Радченко. Тоді ж почалася інтенсивна робота зі створення матеріально-технічної бази кафедри. У придбанні різноманітного устаткування допомагали працівники та керівництво Харківського вищого воєнного командно-інженерного училища, Харківського державного університету ім. О. М. Горького і промислових підприємств міста. У створенні лабораторних стендів та макетів активну участь брали студенти.
Уже в лютому 1965 р. відбувся перший випуск інженерів. Майже всі випускники почали працювати на підприємствах Міністерства електронної промисловості СРСР, окремі отримали направлення у м. Фрязіно Московської області, інші — у Саратов, Алма-Ату, Мінськ, Новоросійськ, Вінницю, Полтаву, Харків. У alma mater залишилися Т. І. Черепахіна, В. М. Черепахін, П. І. Чередников, В. І. Булах, Л. В. Гаврилова, Я. О. Волков.
У 1960-ті роки поряд із виготовленням потужних високочастотних і надвисокочастотних ламп та електронно-променевих приладів зросли обсяги виробництва так званих приймально-підсилювальних ламп для потреб космічної і військової техніки, основними споживачами яких були заводи, що масово випускали побутову апаратуру — лампові телевізори, радіоприймачі, магнітофони.
Внаслідок підвищення попиту на фахівців відповідного профілю до навчального плану спеціальності «Електронні прилади» ввійшли дисципліни, на яких базуються уміння і практичні навики із проектування, конструювання і застосування вакуумних електронних приладів.

Колектив кафедри. Зліва направо: перший ряд: О. В. Бородін, Л. П. Задніпровська, Л. І. Свідерська, О. Ю. Сологуб,
Ю. О. Гордієнко, Н. Є. Шевченко, Л. О. Власенко, О. К. Гутеряк, І. В. Коренна; другий ряд: Ю. І. Гуд, О. С. Сорока,
О. Ю. Панченко, Б. Г. Бородін, І. М. Бондаренко, О. Б. Галат, В. М. Ванцан, О. Г. Пащенко, С. І. Троїцький, В. М. Писаренко,
М. О. Острожний, Г. М. Бендеберя, С. В. Бабиченко, В. П. Карнаушенко; третій ряд: М. М. Чернишов, Є. Ю. Фролов,
О. Є. Бугорський, А. С. Жижирій, Ю. С. Васильєв, О. М. Проказа, С. В. Шевченко, С. І. Мельник

У той же час у сфері радіоелектроніки зросла роль напівпровідникових приладів. Ю. О. Гордієнко та С. С. Бурдукова почали розвивати відповідний напрям підготовки спеціалістів: вони розробили та запровадили у навчальний процес курс «Напівпровідникові прилади». Водночас науковці і співробітники кафедри проводили ефективні наукові дослідження.
Замовником першої госпдоговірної роботи у 1964 р. було полтавське підприємство п/с 22 (керівник — А. Л. Горелік). Її об’єктом стали електронно-оптичні системи для надвисокочастотних приладів типу ламп зворотної хвилі. Згодом було підписано угоди про виконання госпдоговірних робіт із НДІ електронних приладів (Фрязіно, Росія) та Світловодським заводом чистих металів (дослідження електрофізичних властивостей аморфних напівпровідників, керівник — Ю. О. Гордієнко). У 1968 р. кандидатську дисертацію захистив Є. С. Хорошайло, в 1969 р. — Ю. О. Гордієнко.
У 1970 р. завідувачем кафедри було обрано к. т. н., доц. Є. С. Хорошайла.
Вагому роль у становленні науково-матеріальної бази зіграло підписання у 1969 р. угоди про виконання госпдоговірного дослідження з Міністерством оборонної промисловості СРСР (відповідальний виконавець — І. Т. Чужиков). Для його проведення із держбюджету виділяли чималі кошти, здійснювали експерименти для створення нових перетворювачів зображень для ІЧ-діапазону. Далі, аж до початку 1980-х років, замовниками з цієї тематики були провідні всесоюзні організації — НДІ прикладної фізики (Москва) та НВО «Електрон» (Ленінград).
У той період сформувався колектив науково-дослідного сектора кафедри, до складу якого, крім згаданих вище науковців, увійшли Ю. І. Гуд, В. О. Стороженко, Б. Г. Бородін, Г. М. Бендеберя, С. І. Колесніков, В. І. Костенко (зараз професор ОДТУ), Ю. О. Дудкін та інші, обладнано окремі наукові лабораторії. Під керівництвом Ю. О. Гордієнка і нині тривають дослідження, пов’язані з використанням техніки надвисоких частот для вивчення фізико-електричних властивостей, середовищ та функціональних матеріалів електроніки, а також розвивається новий напрям сканувальної мікроскопії, створено перший в України сканувальний мікрохвильовий мікроскоп. Тоді кандидатські дисертації захистили перші аспіранти — В. Л. Костенко і В. В. Старостенко.
У 1974 р. кафедру електронних приладів очолив к. ф.-м. н., доц. О. Г. Шеїн. Із кафедри конструювання і технології електронних приладів, яку він досі очолював, сюди було переведено галузеву науково-дослідну лабораторію «Електроніка», передано приміщення, устаткування та наукову тематику.
З 1976 р. на кафедрі електронних приладів проводилися інтенсивні роботи у галузі підземного радіозв’язку (керівник — доц. В. І. Яцишин): створено і впроваджено у дослідне виробництво два зразки апаратури зв’язку та синхронізації для підземних сейсморозвідувальних станцій. За результатами досліджень опублікована монографія.
Зусиллями старшого викладача Ю. В. Дубровіна для максимального наближення наукової діяльності до завдань виробництва відкрито філії кафедри електронних приладів у СКТБ «Кінескоп» (Львів, 1981) і на напівпровідниковому заводі «Гравітон» (Чернівці, 1982). Вони стали першими вітчизняними вузівськими кафедрами на промислових підприємствах. У 1983 р. створена ще одна філія — у Науково-дослідному інституті «Шторм» (Одеса). Під час тримісячної виробничої практики провідні спеціалісти підприємств читали студентам лекції, проводили лабораторний практикум і керували курсовим проектуванням із конструкторсько-технологічних дисциплін. У Львові викладачами філії були д. т. н., головний технолог НВО «Кінескоп» Б. С. Малкіель, кандидати технічних наук — директор НВО М. М. Ващенюк, заступник головного технолога В. А. Матюхін, головний інженер СКТБ «Кінескоп» В. П. Мартинова, провідний спеціаліст спеціального конструкторсько-технологічного бюро Р. А. Лачашвілі; у Чернівцях — к. ф.-м. н., заступник головного інженера заводу В. М. Палей і заступник начальника спеціального конструкторського бюро Ю. І. Зінгер. Ці вчені зазвичай були керівниками секції прийомних трубок на всесоюзних науково-технічних конференціях із електронно-променевих і фотоелектронних приладів. Велика частина викладачів кафедри проходила виробниче стажування на цих підприємствах.
Навчальні плани спеціальності «Електронні прилади» враховували особливості співпраці із науково-виробничим об’єднанням «Кінескоп», тому одна з чотирьох студентських груп спеціалізувалася на фотоелектронних і електронно-променевих приладах (студенти інших академічних груп одержували спеціалізації з напівпровідникових приладів і приладів надвисоких частот). Молодь мала змогу проходити виробничу практику на підприємствах Львова, Чернівців, Івано-Франківська, Риги, Одеси, Полтави.
Період 1980-х років ознаменувався інтенсивною науково-дослідною і проектно-конструкторською діяльністю студентів у межах численних господарських угод. Винахідницькій і науковій роботі сприяли такі навчальні дисципліни, як «Основи технічної творчості», «Патентознавство» і «Основи наукових досліджень». Студенти спеціальності «Електронні прилади» мали й відповідний виробничий досвід — вони проходили конструкторсько-технологічну практику на ВО «Комунар» у цеху складання телевізорів «Берізка», працювали в інститутському студентському конструкторському відділі, наукові групи якого були науковими загонами і називалися «Мікрон», «Фотон», «Енергія» тощо. У різні періоди студентське конструкторське бюро очолювали вихованці кафедри електронних приладів — В. О. Алексєєв і Ю. Є. Хорошайло. Сьогодні його перейменовано у Центр науково-технічної творчості молоді.
У вересні 1985 р. після призначення О. Г. Шеїна ректором Сімферопольського державного університету завідувачем кафедри електронних приладів став к. ф.-м. н., доц. В. М. Ванцан.
З 1986 р. усебічну державну підтримку почав отримувати один із провідних наукових напрямів кафедри — дослідження взаємодії електромагнітних хвиль із пасивними й активними середовищами та одержання електронних пучків високої інтенсивності. Науково-дослідні роботи виконувалися спільно з Московським радіотехнічним інститутом АН СРСР, а з метою їх координації у Харківському інституті радіоелектроніки було засновано інженерний центр. До його складу ввійшли 13 співробітників МРТІ, дослідницький завод, а також кафедри електронних приладів, автоматизованих систем керування, радіовимірювань, радіотехнічних систем ХІРЕ. У межах інженерного центру при кафедрі електронних приладів створено групу точної механіки і оптики. Після 1991 р. дослідження з цього напряму було припинено, але отримані розробки сприяли зміцненню матеріальної бази кафедри, зростанню її наукового і навчального потенціалу (зокрема було відкрито науково-дослідну лабораторію високоінтенсивних електронних пучків).
У березні 1991 р. у зв’язку зі зміною назви спеціальності, для якої кафедра електронних приладів була профільною, та зі зміною напряму навчальних курсів кафедра була перейменована у кафедру електронних приладів і пристроїв.
У 1995 р. різко зменшилася кількість держбюджетних місць, виникли проблеми з проведенням виробничих практик, основними базами для яких традиційно були харківські підприємства НВО «Хартрон», ВО «Комунар», ІРЕ ім. О. Я. Усикова НАН України, а також кафедральні філії у Львові, Чернівцях і Полтаві: внаслідок скорочення виробництва вони не мали потреби у практикантах. Також виникли труднощі зі стажуванням викладачів. Але навіть у таких складних обставинах кафедра продовжувала підтримувати необхідний рівень освіти і вдосконалювати систему підготовки наукових кадрів.
Було розпочато інтенсивну роботу із залучення студентів-контрактників. До навчального плану спеціальності «Електронні прилади та пристрої» увійшли дисципліни, що враховували особливості економіки Східної України. Педагоги активно розробляли комп’ютерні варіанти посібників, методичних вказівок і навчальних програм, перекладали навчально-методичну літературу українською мовою, ініціювали відкриття нових філій кафедри у харківських науково-виробничих організаціях відповідного профілю, а наукових співробітників цих установ залучали до читання лекцій та проведення практики.
Кафедра мікроелектроніки була заснована у 1970 р. на новоствореному факультеті конструювання радіоапаратури, який виокремився з радіотехнічного факультету Харківського інституту радіоелектроніки. Її першим завідувачем був доцент В. К. Дущенко.
Новий науковий напрям, який почав інтенсивно розвиватися на кафедрі, — прилади і пристрої на поверхневих акустичних хвилях. Також досліджували фізико-технологічні аспекти створення функціональних пристроїв мікроелектроніки, розробки новітніх приладів, діод-матричних ВІС. Під керівництвом наступного завідувача кафедри проф. Б. Г. Бондаря при обласному Будинку науки і техніки діяв семінар із мікроелектроніки.
У 1983 р. на посаду завідувача був призначений доц. Ю. О. Гордієнко. Разом із ним з кафедри електронних приладів прийшли В. І. Бедратий, Б. Г. Бородін, Ю. І. Гуд, Ю. О. Дудкін, В. П. Карнаушенко, Л. А. Овчаренко, Л. П. Пафелюк, Л. І. Свідерська і Ю. Є. Хорошайло. Вони почали розвивати новий науковий напрям (неруйнівні надвисокочастотні методи діагностики та напівпровідникові інтегральні сесори) та, відповідно, сучасні теми: розробка безелектродних методів і засобів вхідного та міжопераційного контролю в мікроелектроніці і напівпровідниковій технології; створення фізичних та технологічних основ побудови розподілених сенсорів ІЧ-випромінювання теплових полів, зокрема перетворювачів теплових зображень; нові технології формування ІС (електронно-променева, низькотемпературна фотостимульована дифузія, швидкий термічний відпал і інші); моделювання технологічних процесів приладів і схем; виготовлення функціональних пристроїв мікроелектроніки. Філією кафедри став Науково-дослідний технологічний інститут приладобудування, а до навчального процесу долучилися його провідні науковці і співробітники: д. т. н., завідувач відділення мікроелектроніки, В. М. Борщов, д. т. н., завідувач відділення друкованих плат В. Є. Овчаренко. У той період викладати на кафедрі почав д. ф.-м. н. С. І. Шевченко з Фізико-технічного інституту низьких температур.
У навчальний процес почали активно впроваджувати курси, пов’язані з принципами функціонування та виробництва напівпровідникових ІС.
У колі фахівців широко відомі розроблені на кафедрах електронних приладів та мікроелектроніки мікрохвильові вимірники товщини напівпровідникових і діелектричних плівок типу «ИТМ», високочастотні вимірники товщини металевих плівок і покриттів — «ВТИТП» (прилади цих серій використовували при створенні космічних апаратів типу «Союз» і «Буран»), вимірювачі фотопровідності та тривалості життя носіїв заряду в напівпровідниках типу «ИФЕП», «Фотом», «Тауметр» та інші.
Сьогодні кафедра мікроелектроніки, електронних приладів і пристроїв — провідна з підготовки фахівців у галузі електронних технологій та елементної бази електроніки. Її наукова діяльність спрямована на розробку новітніх електронних приладів різного призначення на базі тонкоплівкових структур, зокрема квантово-розмірних, безелектродної надвисокочастотної діагностики середовищ, матеріалів і технічних об’єктів, фізичних та технологічних аспектів наноелектроніки.
У 2000 р. при кафедрі відкрито абсолютно нову для східного регіону спеціальність «Мікроелектроніка і напівпровідникові прилади». Активна діяльність зі створення методичного забезпечення, наприклад, нової лабораторної бази, триває досі. У 2002 р. відкрито спеціалізацію «Наноелектроніка та нанотехнології».
З 2007 р. на кафедрі готують бакалаврів за напрямами «Мікро- і наноелектроніка» й «Електронні пристрої і системи».
Зараз на кафедрі працює 32 співробітники: шестеро професорів, четверо докторів та 12 кандидатів наук, четверо аспірантів, один асистент. Вони вперше в Україні ініціювали проведення теоретичних і експериментальних робіт із нового наукового напряму — ближньопольової мікрохвильової мікроскопії.
Колектив розробляє низку госпдоговірних тем: для НДК «Прискорювач» та Інституту фізики твердого тіла, матеріалознавства і технологій ННЦ ХФТІ НАН України — окремі вузли прискорювальних систем; автоматизоване робоче місце для діагностики спеціальних цифрових електронних схем (керівник — доц. В. М. Писаренко), для транспортних засобів міського господарства — інформаційна аудіопанель тощо.
Сучасні навчальні і наукові лабораторії, комп’ютерні класи кафедри оснащені унікальним устаткуванням: там є електронний мікроскоп, обладнання для виготовлення інтегральних мікросхем, мікрозборок і друкованих плат, багатофункціональний координатограф, установки вакуумного напилювання, мікрохвильовий мікроскоп власної розробки. Тут діють лабораторії нанотехнологій і мікроелектронної сенсорики.
Сьогодні науковий колектив кафедри мікроелектроніки, електронних приладів і пристроїв займається розробленням методів і засобів неруйнівного контролю вологості шаруватих, сипучих і рідких матеріалів, а також багатоелементних приймачів теплового випромінювання для роботи в небезпечних для людського організму умовах. Кафедра співпрацює з низкою підприємств регіону, серед яких — НТК «Інститут монокристалів», ФТІНТ, НВО «Хартрон». Створено експериментальні зразки вологомірів, заснованих на нових принципах пригнічення факторів, що заважають, які допускають абсолютне калібрування, та оригінальні технології виготовлення радіаційно-стійких малоінерційних теплових приймачів.
Під керівництвом проф. Ю. О. Гордієнка відкрито науково-навчальну лабораторію наноелектроніки та нанотехнології. На її базі розроблено спеціальний мікрохвильовий сканувальний мікроскоп, який забезпечує високу локальність при дослідженні поверхневих характеристик напівпровідникових матеріалів, а також виконано роботу у межах російсько-української науково-технічної програми «Нанофізика і наноелектроніка».
Кафедра мікроелектроніки, електронних приладів і пристроїв має власні філії у Науково-дослідному технологічному інституті приладобудування, Інституті сцинтиляційних матеріалів НАНУ, ННЦ «Харківський фізико-технічний інститут» НАНУ (у Науково-дослідному комплексі «Прискорювач», Інституті фізики твердого тіла, матеріалознавства і технологій), де студенти проходять виробничу практику та виконують дипломні проекти. Співробітники філій читають лекції зі спеціальних дисциплін, проводять лабораторні практикуми із використанням виробничого обладнання тощо. Педагогами кафедри стали відомі вчені-матеріалознавці: доктори фізико-математичних наук, професори В. М. Ажажа (чл.-кор. НАНУ) і Г. П. Ковтун, а також д. т. н. В. А. Бєлоус (випускник кафедри електронних приладів 1967 р.) та інші.
Тісні наукові зв’язки учені кафедри налагодили з науковцями, провідними підприємствами та компаніями електронної промисловості України, Росії, Білорусі, Латвії та Литви. Спроектовані тут прилади успішно застосовуються на таких підприємствах, як ДП ВАТ «Чисті метали» (Світловодськ), НДІ «Оріон» (Київ), ДП «Завод «Прапор» (Полтава), НВО «Енергія» (Москва), ВО «Альфа» (Рига), НВО «Електроніка» (Вороніж), ВО «Іскра» (Ульяновськ), НДТІП, ХФТІ. Вченими, які створюють нові методи і засоби неруйнівного контролю у технології мікроелектроніки, захищена одна докторська (Ю. О. Гордієнко) та понад десять кандидатських дисертацій, отримано десятки авторських свідоцтв і патентів на винаходи, у вітчизняних та зарубіжних виданнях опубліковано більше 200 наукових праць.
На кафедрі проводиться підготовка аспірантів за спеціальностями: «Радіофізика», «Фізична електроніка», «Твердотільна електроніка», «Вакуумна і плазмова електроніка», «Технологія, устаткування та виробництво електронної техніки». Професор О. Г. Шеїн підготував 22 кандидатів наук, Ю. О. Гордієнко — 13.
Під керівництвом проф. Ю. Я. Волколупова проводилися фізичні експерименти з використання пучків заряджених часток і високотемпературної плазми в медицині та ядерній фізиці. Так було винайдено нові методи наробітку радіонуклідів для діагностики різних біологічних об’єктів, зокрема й організму людини. Роботи проводилися спільно із ННЦ ХФТІ, Московським фізико-технічним інститутом і Санкт-Петербурзьким інститутом електрофізичної апаратури ім. Д. В. Єфремова, а наукові досягнення використовуються і зараз в Україні, Росії, США, Японії, Китаї.
Кафедра мікроелектроніки, електронних приладів і пристроїв — учасниця Європейських науково-освітніх програм, серед яких університетська програма корпорації «STMicroelectronics», а також американська програма «Перспектива в освітній і технічній сферах», за результатами якої до дисциплін «Пристрої інтегральної опто-, фото- і акустоелектроніки», «Технологія надвеликих інтегральних схем» увійшли нові розділи «BGA технології» та «Flip-Chip технології». Кафедра також співпрацює з організацією «Open License Society», підтримує тісні контакти із провідними університетами та компаніями США, Росії, Лівану, Йорданії, Палестини, Грузії.
Вагомий внесок у її розбудову зробив проректор із наукової роботи Харківського національного технічного університету, член президії Ради проректорів із наукової роботи навчальних закладів ІІІ–ІV рівнів акредитації та директорів наукових установ МОН України, д. ф.-м. н., проф. М. І. Сліпченко. Під його керівництвом виконується низка науково-дослідних робіт, серед яких — «Розробка фізичних принципів структур і технологій виготовлення високоефективних модулів фотоперетворювачів нового покоління для сонячної енергетики».
Протягом 2004–2010 рр. зусиллями викладачів здійснено наукові дослідження за напрямами: безелектродна надвисокочастотна діагностика електрофізичних та фотоелектричних параметрів напівпровідникових матеріалів і структур; сканувальна мікрохвильова мікроскопія приповерхневих шарів напівпровідників, високотемпературних напівпровідників, діелектриків; електронні сенсори фізичних параметрів середовищ та об’єктів; приймачі та перетворювачі зображень ІЧ- та УФ-діапазонів; фізика квантово-розмірних структур; сонячні елементи та фотоелектричні перетворювачі. Науковці вперше в Україні ініціювали проведення теоретичних і експериментальних робіт у сфері ближньопольової мікрохвильової мікроскопії.
До наукових досягнень кафедри мікроелектроніки, електронних приладів і пристроїв належать: комплекс приладів для неруйнівної, безелектродної надвисокочастотної діагностики електрофізичних і фотоелектричних параметрів напівпровідникових матеріалів та епітаксіальних структур, які широко застосовуються на підприємствах електронної промисловості України і Росії; комплекс НВЧ- і ВЧ-вимірювачів товщини для експрес-контролю товщини плівок і покриттів у мікроелектронній технології, машинобудуванні та виробництві товарів народного споживання; теорія надвисокочастотних резонаторних сенсорів апертурного типу, на основі якої розроблено низку оптимізованих сенсорів для діагностики високо омічного кремнію, вологовмісту у вихідних матеріалах електронної техніки, контролю технологічних процесів у мікроелектроніці; експериментальні зразки НВЧ-вимірників вологості газоподібних середовищ і сипучих матеріалів, зокрема й продукції агропромислового комплексу; експериментальні основи формування активної у мікрохвильовій сфері плазми та методики її надвисокочастотного діагностування; забезпечення теоретичних і технологічних передумов реалізації тонкоплівкової кремнієвої мікроелектроніки більших площ (сонячних елементів, ІС активних матриць пласких дисплеїв, перетворювальних блоків копіювальної техніки); дослідницький зразок тонкоплівкового мікроболометру.
Серед випускників кафедри — відомі вчені: В. Л. Костенко (д. т. н., проф. Одеського національного технічного університету), В. А. Бєлоус (д. т. н., заступник директора ІФТТМТ ННЦ ХФТІ), С. Н. Харківський (д. ф.-м. н., науковий співробітник ІРЕ НАНУ). У Харківському національному університеті радіоелектроніки сьогодні працюють вихідці з кафедри — доктори фізико-математичних наук І. О. Сухоіванов, Г. І. Чурюмов, М. Д. Борячок, І. В. Руженцев, В. О. Стороженко, а на потужних промислових підприємствах електронної промисловості — А. С. Семенов (генеральний директор Саратовського ДНПП «Контакт»), Ю. В. Савельєв (начальник комплексу Нальчицького электровакуумного заводу), Г. І. Скрипка (начальник відділення НВО «Хартрон»), А. А. Бєлоусов (заступник генерального директора НВО «Комунар»), А. П. Панків, Ф. Д. Свідін (у різний час були начальниками виробництва на НВО «Комунар»), І. А. Кіт (начальник виробництва СКБ «Полісвит» НПО «Комунар»), В. А. Присенко (директор філії НВО «Комунар»), Ю. Є. Хорошайло (полковник, к. т. н., проф.). За кордоном працюють С. В. Васильєв — провідний інженер-електронік компанії «International Medical Instruments, Inc.» (Торонто, Канада), А. Г. Мальцев — програміст банку «Scotia Bank» (Торонто, Канада).

Кафедра фізичних основ електронної техніки

Юрій Павлович Мачехін — завідувач кафедри, доктор технічних наук, професор.
Народився 23 червня 1949 р. у м. Тбілісі (Грузія). У 1971 р. закінчив Харківський інститут радіоелектроніки (спеціальність «Радіофізика й електроніка»). Тривалий час працював в Інституті метрології (Харків), де пройшов шлях від інженера обчислювального центру до заступника генерального директора вже національного наукового центру. З 2006 року працює у ХНУРЕ.
Ю. П. Мачехін — лауреат Державної премії України в галузі науки й техніки (1998), академік Академії наук прикладної радіоелектроніки (2007), член бюро Української спілки фундаментальної та прикладної оптики. Є автором понад 180 науково-методичних робіт, 15 винаходів.

Кафедра фізичних основ електронної техніки — профільна в підготовці бакалаврів за напрямом «Метрологія, вимірювальна техніка та інформаційно-вимірювальні технології», інженерів за спеціальністю «Оптотехніка», а також спеціалістів і магістрів за фахом «Лазерна таоптоелектронна техніка». Її історія почалася із заснування у вересні 1963 р. на новоствореному радіотехнічному факультеті кафедри фізики надвисоких частот. Організував і очолив кафедру перший ректор Харківського інституту гірничого машинобудування, автоматики й обчислювальної техніки О. І. Терещенко. Основою колективу стали викладачі, аспіранти і наукові співробітники лабораторії феритів Харківського державного університету ім. О. М. Горького (О. Ф. Зоркін, В. М. Бондаренко, В. О. Коновалов, О. Г. Шеїн, В. В. Должиков, В. І. Бутов), а також Київського політехнічного інституту (В. Г. Шульга).
Після відкриття у 1964 р. факультету електроніки кафедра стала провідною в підготовці фахівців у сфері фізики надвисоких частот.
У той період науковці почали досліджувати вплив форми граничних поверхонь на характеристики хвилевідно-резонансних пристроїв, вивчали високоефективні резонаторні і сповільнювальні системи у електровакуумних приладах надвисоких частот. На базі роботи зі створення приладів НВЧ магнетронного типу великої і надвеликої потужності О. І. Терещенко у 1967 р. захистив докторську дисертацію. Оптимізація форми анодних блоків магнетронів була темою кандидатської О. Г. Шеїна. Під керівництвом доц. А. Ф. Зоркіна наукова група у складі Ю. Г. Костичова, Л. Ф. Картавцевої, З. В. Іванишиної, С. А. Петренко досліджувала використання феритів у пристроях надвисоких частот. Цій тематиці присвячена кандидатська дисертація Ю. Г. Костичева.
Під керівництвом В. Г. Шульги дисертаційне дослідження, яке ґрунтується на вивченні багатопроменевих ламп бігучої хвилі (ЛБХ), підготував В. Е. Коновалов. Були створені хвилевідні переходи (кандидатська В. В. Должикова), рупорні антени з оптимальними параметрами (кандидатська І. І. Шумлянського) та низка інших надвисокочастотних приладів (кандидатські В. В. Старостенка, В. М. Каталевського, М. Н. Жданова, В. І. Молявка, Ю. В. Шаворикіна, В. К. Пироженка, О. Ф. Гребенюка).
Головним напрямом наукових досліджень того часу була розробка відкритих граничних резонаторів та їх застосування для вимірювання параметрів, які заповнюють резонатор середовищ (Д. П. Буртовий, В. Л. Мироненко, О. В. Кулаков).
У 1966 р. на кафедрі фізики надвисоких частот була створена галузева науково-дослідна лабораторія «Електроніка». Її засновником і науковим керівником став професор О. Г. Шеїн. Діяльність лабораторії з моменту заснування спрямована на вирішення фундаментальних питань електроніки надвисоких частот, зокрема на вивчення фізичних процесів нелінійної взаємодії в електронно-хвильових системах зі схрещеними електричними й магнітними полями (прилади М-типу). Протягом 1966–1975 рр. тут проводили теоретичні й експериментальні дослідження у галузі електроніки та електродинаміки магнетронних генераторів, виготовлялися дослідницькі макети приладів. Ці роботи науковці лабораторії здійснювали спільно з фахівцями провідних підприємств радіо- й електронної промисловості Радянського Союзу: ДКБ «Плутон» (Москва), ВО «Комета» ім. С. П. Корольова (Новосибірськ).

Колектив кафедри. Зліва направо: перший ряд: Л. Є. Піскунова, Г. Г. Канарик, Г. І. Халанська, О. В. Афанас’єва,
Є. П. Федоренко, Т. І. Фролова, О. Б. Ісаєва, В. В. Пилипенко, М. С. Єрмалаєва; другий ряд: С. І. Тарапов, А. В. Васянович,
М. І. Дзюбенко, Ю. П. Мачехін, Є. І. Черняков, В. В. Ситніков, О. М. Карасик, О. Я. Контар; третій ряд: Є. М. Одаренко,
О. В. Шуліка, В. П. Герасимов, С. В. Грищенко, М. П. Кухтін, С. М. Кухтін, І. М, Сафонов, Є. П. Тимофєєв, Г. В. Ткаченко,
Г. І. Чурюмов; четвертий ряд: М. А. Копоть, М. В. Кліменко, С. Якушев, І. В. Гур’єв, Ю. Л. Старчевський, В. І. Фесенко,
А. І. Крючков

У 1976 р. у лабораторії «Електроніка» почали вивчати проблеми електромагнітної сумісності вакуумних приладів надвисокої частоти, зокрема досліджувати фізичні процеси багаточастотної взаємодії у пристроях М-типу. Наукові досягнення цієї роботи стали основою галузевого довідника з рівнів побічних коливань у пристроях М-типу. У цей період розширилася співпраця лабораторії з іншими підприємствами й організаціями: налагоджено тісні наукові зв’язки із НВО «Джерело» (Фрязіно), ДКБ «Граніт» (Ростов-на-Дону), ДКБ «Тантал» (Саратов), а також із низкою інститутів Академії наук СРСР і УРСР. У результаті було засновано наукову школу з математичного моделювання нелінійних процесів у приладах М-типу, а створене в лабораторії спеціалізоване програмне забезпечення стало унікальним і відповідало світовим стандартам. Отримано десятки авторських свідоцтв і патентів на винаходи, опубліковано сотні наукових статей і виголошено сотні доповідей на міжнародних конференціях у Японії, Данії, Німеччині, Голландії, захищено три докторських (О. Г. Шеїн, І. В. Руженцев, Г. І. Чурюмов) і більше 20 кандидатських дисертацій (В. М. Каталевський, М. Н. Жданов, В. В. Старостенко, Б. О. Бєлоус, В. П. Герасимов, О. В. Грицунов, А. О. Шадрін, В. М. Писаренко, В. О Закорін, С. В. Васильєв, О. Н. Никитенко, А. В. Васянович та інші). Лабораторія готувала науково-педагогічних працівників для вишу, створювала комп’ютерне програмне забезпечення для навчального процесу.
У 1969 р. професорсько-викладацький колектив кафедри фізики надвисоких частот поповнився першими випускниками факультету електроніки, в аспірантуру вступили М. П. Кухтін, Г. Я. Красовський, був зарахований інженером Г. Г. Канарик. Тоді ж почала формуватися технологічна група хіміків. До неї увійшли О. Я. Контарь, Є. П. Федоренко, Н. Л. Соловйова, В. О. Єгорова, В. М. Дробаха. На основі композиційних матеріалів розроблялися високоефективні НВЧ-пристрої. Гнучким хвилеводам, що експлуатуються в екстремальних умовах, були присвячені дисертації М. П. Кухтіна і О. С. Замкового, а елементи надвисокочастотних хвилеводних трактів успішно використовували в умовах відкритого космічного простору на борту орбітальної станції «Салют».
Науковці і співробітники кафедри досліджували вплив електромагнітної енергії на матеріали і речовини, взаємодією електромагнітних хвиль із пасивним та активним середовищами, на базі чого було створено нові пасивні НВЧ-пристрої та прилади (магнетрони і магнетронні посилювачі).
У 1975 р. до складу кафедри фізики надвисоких частот приєднали кафедру фізичних основ електронної техніки. Новостворений підрозділ поповнили висококваліфіковані викладачі: доценти М. М. Биков, Е. І. Черняков, Ж. Ф. Пащенко, асистент Н. О. Шульга.
Протягом 1975–1979 рр. тут працювала єдина в Україні група, очолювана А. І. Бихом, науковці якої (В. М. Головенко, В. М. Шитов, А. В. Кукоба, М. М. Рожицький, О. М. Бєлаш, І. А. Шевєлєва) вивчали явище електрохемілюмінесценції і можливості його практичного застосування в мікроелектроніці, екології та медицині, розробляли некогерентні і когерентні пристрої оптоелектроніки. За результатами досліджень М. М. Рожицький захистив кандидатську дисертацію.
Проблеми автоматизованого проектування складних хвилевідно-резонаторних систем досліджували випускники факультету електроніки П. В. Нешмонін і В. Ю. Тиховський.
Тривалий час на кафедрі працювали висококваліфіковані наукові співробітники, інженери та викладачі: О. Є. Зайцев, З. В. Богатирьова, Г. С. Залевський, Л. М. Залевська, В. М. Бутенко, М. Т. Демченко, В. К. Ковальчук, А. М. Моргун, М. З. Чумаков, В. Ф. Чумало, Л. В. Пономаренко, В. В. Ситников, О. К. Рєзнікова, Н. А. Філатова, А. І. Твердохлібов. Науково-дослідні лабораторії очолювали Г. С. Залевський, А. М. Моргун, М. З. Чумаков, В. В. Ларіков.
Упродовж 1977–1982 рр. проф. О. І. Терещенко був представником СРСР в оргкомітеті Європейської мікрохвильової конференції. У 1982 р. йому присвоєне звання «Заслужений діяч науки і техніки України».
У 1981 р. виник новий науковий напрям досліджень, пов’язаний із розробкою волоконно-оптичних ліній зв’язку. З ініціативи доц. О. Я. Контаря було підписано госпдоговірні теми зі створення пасивних елементів оптоволоконних ліній передач із Науково-дослідним інститутом точного приладобудування (Харків) (відповідальний виконавець — асп. І. О. Сухоіванов). Продовжувалася розробка технологічних методів виготовлення оптичних елементів і вимірювання їх параметрів. Ці теми досліджували доценти О. Я. Контарь, Ж. Ф. Пащенко, В. І. Молявко, аспіранти І. О. Сухоіванов, А. В. Кублік, С. І. Петров, І. В. Щербатко, інженери В. В. Чижевський, В. С. Лузганов.
Одним із головних напрямів роботи стала розробка теорії поширення оптичного сигналу в багатомодових світловодах, оцінка зв’язку мод у коротких (100–500 м) відрізках волоконно-оптичних ліній зв’язку, а також теорії модуляції напівпровідникових лазерів. За цією темою захистили кандидатські дисертації І. О. Сухоіванов (1985), С. І. Петров (1988), І. В. Щербатко (1993). На основі проведених досліджень згодом сформувався окремий науковий напрям, а в 1998 р. під керівництвом І. О. Сухоіванова було відкрито лабораторію «Фотоніка».
У 1988 р. завідувачем кафедри обрали професора М. М. Бикова.
У межах госпдоговірних досліджень І. С. Олійник керував низкою робіт у сфері оптоелектронної метрології, пов’язаних із використанням лазерних далекомірів імпульсного та фазового типів. Було також розроблено нові диференційні принципи навігації літальних апаратів (зокрема космічних), оригінальні методи діагностики цілісності волоконно-оптичних ліній зв’язку великої довжини, запропонована методика виявлення повного вектора швидкості повітряних потоків та рівня рідких і сипучих речовин у резервуарах зберігання. Нові методики були захищені патентами Росії та України.
У 1991 р. кафедра отримала свою сучасну назву. Викладачі почали розширювати її матеріально-технічну базу, було замінено комп’ютерне устаткування, обладнано клас сучасних персональних ЕОМ.
З ініціативи та за активної участі проф. М. М. Бикова на кафедрі розпочалася підготовка фахівців за новою спеціальністю — «Лазерна та оптоелектронна техніка», відкриття якої вимагало докорінної перебудови науково-методичної роботи. За короткий термін було підготовлено більше 20 нових лекційних курсів, оновлено лабораторну базу. Кафедра налагодила зв’язки із провідними вітчизняними науковими установами, її філії були відкриті на заводі «Прапор» (Полтава), в ІРЕ НАН України, у НТК «Інститут монокристалів» НАНУ. До викладацької діяльності долучилися науковці цих підприємств і організацій: професори, доктори фізико-математичних наук Б. М. Булгаков, Л. А. Рудь, О. І. Цвік, д. т. н. Л. А. Назаренко.
У 2001 р. кафедру фізичних основ електронної техніки очолив к. т. н., проф. О. С. Замковий, а в 2003 р. його повторно обрали на цю посаду за конкурсом. Того ж року було розпочато підготовку студентів заочної форми навчання за спеціальністю «Лазерна та оптоелектронна техніка».
З 2006 р. колектив очолює д. т. н., проф. Ю. П. Мачехін.
У 2007 р. на кафедрі відкрито нову спеціальність — «Оптотехніка», а також налагоджено співпрацю з Інститутом фізики НАНУ (Київ), Академією місцевого господарювання, Інститутом монокристалів (Харків).
Сьогодні на кафедрі фізичних основ електронної техніки працюють: професори, д. т. н. Ю. П. Мачехін, доктори фізико-математичних наук М. І. Дзюбенко, Г. І. Чурюмов, С. І. Тарапов, І. О. Сухоіванов, кандидати фізико-математичних наук А. В. Васянович, Е. І. Черняков, кандидати технічних наук Г. Г. Канарік, Ж. Ф. Пащенко; доценти, кандидати технічних наук О. В. Афанасьєва, О. Я. Контарь, Є. П. Тимофєєв, кандидати фізико-математичних наук М. П. Кухтін, Є. М. Одаренко, Ю. Л. Старчевський, В. І. Фесенко, Т. І. Фролова, О. В. Шуліка, Є. П. Федоренко; асистенти І. В. Гур’єв, М. В. Клименко, І. Н. Сафонов; завідувач лабораторії А. І. Крючков, інженери М. С. Єрмолаєва, В. П. Іванцов, О. М. Карасик, М. А. Копоть, Н. М. Кроленко, Л. Ю. Піскунова, Н. Л. Соловйова, В. Я. Трипилець, А. І. Халанська, старші лаборанти В. В. Ситников і Л. О. Перепелкіна.
Зараз здійснюється підготовка фахівців за напрямами: «Лазерні вимірювальні системи і прикладна лазерна спектроскопія» (науковий керівник — д. т. н., проф. Ю. П. Мачехін), «Лазерні пристрої» (к. ф.-м. н., проф. Ж. Ф. Пащенко), «Оптичні й оптоелектронні пристрої первинної обробки радіооптичних сигналів» (к. т. н., проф. М. М. Биков), «Волоконні та оптоелектронні пристрої» (д. ф.-м. н., проф. І. О. Сухоіванов), «Системи комп’ютерної обробки інформації» (к. т. н., проф. А. В. Васянович), «Надвисокочастотні електронні системі та технології на їх основі» (Г. І. Чурюмов). Студенти опановують такі дисципліни: «Лазерні пристрої», «Лазерні прицензійні прилади», «Технологія виготовлення лазерів», «Технологія лазерного приладобудування», «Лазерна прикладна спектроскопія», «Сучасні аспекти лазерної фізики та фотоніки», «Фізичні основи взаємодії лазерного випромінювання з речовиною», «Газові і рідинні лазери», «Теорія лазерних та оптоелектронних приладів і систем», «Квантова та нелінійна оптика», «Лазерна мікротехнологія», «Волоконно-оптичні лінії зв’язку», «Основи волоконної й інтегральної оптики», «Фотонні кристали», «Проектування оптико-електронних систем», «Оптичні інформаційні системи», «Електронно-оптичні перетворювачі».
За період своєї діяльності кафедра підготувала понад 2000 інженерів, одного доктора та 38 кандидатів наук. Було створено хвилевідно-резонаторні системи, відкрито позамежні резонатори, ЛБХ і ЛЗХ (лампа зворотної хвилі), елементи і конструкції НВЧ-трактів та радіопоглинальних пристроїв із композиційних матеріалів, методи впливу надвисоких частот на матеріали та речовини, волоконно-оптичні лінії зв’язку, розмірні структури; розроблено елементи й конструкції НВЧ-трактів із композиційних матеріалів, радіо-поглинальні матеріали об’ємного та листового типу, технології впливу надвисоких частот різного рівня потужності на матеріали й речовини, оснащення для вивчення узгодження волоконно-оптичних ліній зв’язку, програми та математичні моделі для розмірних структур. За результатами досліджень опубліковано 16 монографій та посібників, 3630 статей і доповідей, отримано 150 авторських свідоцтв та патентів.
Кафедра фізичних основ електронної техніки здавна підтримує зв’язки із зарубіжними вишами та науковими установами. Так наукові зустрічі проф. А. І. Терещенка в Копенгагені, його активна участь у VII, VIII, X і XII Європейських мікрохвильових конференціях (Париж, Варшава, Хельсінкі) у майбутньому забезпечили стажування доц. В. Є. Коновалова у США та О. Г. Шеїна в Японії, а також їх участь у міжнародних конференціях у 1971–1973 рр.
Протягом 1987–1988 рр. доц. І. О. Сухоіванов проходив стажування у Берлінському університеті ім. А. Гумбольта. У 1994 р. почалася співпраця з Університетом м. Карлсруе, а також було отримано грант Німецької служби академічного обміну (DAAD). Керівниками стажування співробітників кафедри стали професори Г. Грау (директор Інституту високочастотної техніки й квантової електроніки, віце-президент Австрійської академії наук) та В. Фройде.
Грант на закордонне стажування одержали аспіранти А. Н. Манжура (1996), В. В. Лисак (1998), П. С. Іванов (1998), О. В. Шуліка (2005), І. М. Сафонов (2006), М. В. Клименко (2007), а Д. А. Яреха ще у студентські роки стажувався в Університеті м. Монпел’є (Франція).
У 2001–2002 навчальному році М. О. Устьянцев та І. С. Максимов стали аспірантами Університету Ровіра і Віргілі (Арагона, Іспанія). У 2005 та 2006 роках вони отримали ступені докторів філософії (PhD).
Завдяки налагодженим міжнародним стосункам у Харкові було відкрито відділення американського Інституту електроніки й електротехніки (IEEE) із секції «Лазери й оптоелектроніка» (LEOS). На його основі створено низку студентських відділень міжнародних спілок: «The Institute of Electrical and Electronic Engineers» (IEEE, 2001), «IEEE Photonics Society» (2001), «The Society of Photo-Optical Instrumentation Engineers» (SPIE, 2009), «Optical Society of America» (OSA, 2010), — які беруть активну участь в організації конференцій та залучають до науково-дослідницької роботи молодь.
У 1999 р. студенти ХНУРЕ перемогли в конкурсі DAAD. У межах проекту, розробленого проректором В. В. Семенцем, деканом факультету електронної техніки Ю. М. Олександровим і професором І. О. Сухоівановим, вони відвідали Берлінський технічний університет, Інститут телекомунікацій ім. Генріха Герца (Берлін), Університет м. Карлсруе, Університет Штутгарта, Науковий центр «Карл Цайс» (Ієна), а також німецькі культурні центри — Хайдельберг, Шпенейр та Дрезден.
У 2002 р. у Харківському національному університеті радіоелектроніки відкрито об’єднане відділення IEEE, співкерівником якого став професор Г. І. Чурюмов.
У 2008 р студенти С. М. Кухтін та Р. Перевертайло проходили стажування на фемтосекундному комплексі лабораторії «Optik 4» Німецького фізико-технічного інституту. Наступного року було підписано угоду з Університетом Ровіра і Віргілі (Іспанія), а в 2010 р. завідувач Ю. П. Мачехін став ініціатором угоди про співпрацю кафедри фізичних основ електронної техніки ХНУРЕ з лабораторією оптики Міжнародного центру теоретичної фізики (Трієст, Італія).
Спільно з кафедрою вищої математики проводився науковий проект із Королівським товариством Великобританії, за яким отримано грант на дослідження хвилеводів та резонаторів зі змінними у часі включеннями.
У закордонних відрядженнях постійно бувають аспіранти, доценти і професори кафедри. У 2009 та 2010 роках проф. Г. І. Чурюмова запрошували читати лекції у Технологічному університеті Шаріфа (Іран), а сьогодні в університеті м. Гуанахуато (Мексика) викладає проф. І. О. Сухоіванов.
У 2009 р. міжнародне видавництво «Springer Verlag» надрукувало монографію І. О. Сухоіванова та І. В. Гур’єва «Фотонні кристали: від теорії до практичного моделювання», а видавництво «InTech» (Австрія) — дві книги, окремі розділи до яких написали співробітники лабораторії «Фотоніка» І. О. Сухоіванов, О. В. Шуліка, М. В. Клименко, Г. В. Ткаченко.
Протягом 1999–2010 рр. на кафедрі працювала Міжнародна навчально-наукова лабораторія «Фотоніка» («Photonics»). Під керівництвом професора І. О. Сухоіванова науковці досліджували фізичні процеси у фотонних кристалах, динаміку високошвидкісних лазерів із численними квантоворозмірними шарами (QW).
У 2001 р. на основі лабораторії «Електроніка» була створена проблемна навчальна науково-дослідна лабораторія «Електроніка-Оріон», яка є спільною для ХНУРЕ та ДП НДІ «Оріон» (Київ). Науковим керівником лабораторії став професор Г. І. Чурюмов. Зусиллями науковців, інженерів (Н. Ф. Штаня, О. Б. Ісаєвої, В. П. Іванцової, М. О. Устьянцева, В. В. Пилипенка), студентів факультету електронної техніки та співробітників НДІ «Оріон» було проведено фундаментальні прикладні дослідження, спрямовані на створення нових перспективних приладів та пристроїв надвисоких частот і оптичного діапазону. Наукові досягнення лабораторії «Електроніка-Оріон» на конференціях у Німеччині, Голландії і Кореї представляв проф. Г. І. Чурюмов.

Кафедра фізичного виховання

Станіслав Федорович Танянський — завідувач кафедри, професор.
Народився 24 травня 1938 р. у Харкові. У 1964 р. здобув освіту в Харківському педагогічному інституті. З 1969 р. працює у Харківському інституті радіоелектроніки. У 1989 р. отримав звання доцента, а в 2000 р. — професора.
С. Ф. Танянський — ветеран спорту, академік Міжнародної кадрової академії (2008). Протягом тривалого часу очолював навчально-методичну комісію кафедр фізичного виховання вишів Харкова. На основі запровадженої ним навчально-виховної та спортивної програм підготовлено двох заслужених тренерів України, двох заслужених майстрів спорту України, трьох майстрів спорту міжнародного класу, а також понад 40 майстрів спорту України.
Станіслав Танянський — автор більше 70 науково-методичних робіт, навчальних посібників та підручників.
За сумлінну працю був неодноразово нагороджений почесними грамотами МОНУ, має звання «Відмінник освіти України», почесну грамоту Національного олімпійського комітету України тощо.

З моменту заснування інституту і до 1948 р. спеціальність «Фізична культура і спорт» була провідною на військовій кафедрі. Коли в 1948 р. цей напрям вузівської підготовки було виділено в окремий підрозділ, у Харківському гірничому інституті заснували кафедру фізичного виховання. Її першим завідувачем став майстер спорту СРСР із важкої атлетики М. С. Клещенко.
У післявоєнний період ХГІ користувався заслуженим авторитетом у сфері організації масової фізичної культури. Студенти брали активну участь у загальних кросах, запливах, велопробігах. Команда інституту зі спортивної гімнастики (тренер — Ю. М. Райзер) була кількаразовим призером України, команда з важкої атлетики (В. А. Земляний) — переможцем всесоюзних змагань серед вищих навчальних закладів, а футбольна збірна (А. С. Браховецький) неодноразово посідала призові місця на всеукраїнських та всесоюзних чемпіонатах серед вишів. Майстри спорту Б. Пильщиків, В. Маценко, Л. Маслій — чемпіони України і призери СРСР із веслування.
З 1973 р. кафедру фізичного виховання очолює проф. С. Ф. Танянський. Із його ініціативи заняття з фізичного виховання введено на всіх курсах навчання, розширено спортивну базу інституту. Молодь опановує не лише практичні, а й теоретичні предмети на основі навчально-методичних посібників і підручників, а також розробок за спеціальностями. У кожному гуртожитку обладнано спеціальні спортивні зали, де студенти можуть отримувати кваліфіковану консультацію з фізичної культури, тренуватися на сучасних тренажерах або використовувати інвентар для самостійних занять.
Гордість кафедри — визнані педагоги та молодь. Студенти К. Ксенофонтова і Ю. Анікєєв були удостоєні звання «Заслужений майстер спорту України», а викладачі А. М. Литвиненко й О. Д. Лозовий — заслужені тренери України. П’ятеро спортсменів стали майстрами спорту міжнародного класу. Команда з волейболу (тренер С. Ф. Танянський) була чемпіоном України серед вишів і призером Універсіади держави. Окремі спортсмени під керівництвом А. М. Литвиненка (східні єдиноборства), О. Д. Лозового (пауерліфтинг) є кількаразовими переможцями всеукраїнських і міжнародних турнірів. Старший викладач кафедри Н. О. Дідюк — майстер спорту міжнародного класу з пауерліфтингу, доцент Г. М. Сидоренко — неодноразовий призер змагань із плавання. Щороку троє-п’ятеро студентів складають нормативи майстрів спорту.
Шахово-шашковий клуб кафедри фізичного виховання «Шахрад» — один із провідних вітчизняних студентських осередків, відомий далеко за межами держави. Серед його вихованців — заслужений майстер спорту, міжнародний гросмейстер Ю. Анікєєв, майстер із шахів М. Шевцов, майстер ФІДЕ М. Поляков. Збірна ХНУРЕ з шахів і шашок — чемпіон серед харківських університетів, а шахісти — переможці відкритої командної першості серед вишів (Бєлгорода, Росії).

Колектив кафедри фізичного виховання. Зліва направо: перший ряд: В. В. Джуманюк, А. М. Медяник, О. С. Товстопльот,
Т. Є. Захватова, Г. М. Сидоренко, Г. С. Киктев, І. Ю. Блінкін, А. М. Литвиненко, Ю. П. Гальцов; другий ряд:
Л. М. Барибіна, О. В. Церковна, А. Л. Нефедова, Л. М. Золотарьова, З. М. Кичигіна, С. Ф. Танянський, Л. Б. Ечкенко,
Н. О. Дідюк, Т. О. Горшанкова, Л. Г. Белозерова, С. А., Семашко, Е. В. Кривенцова; третій ряд: Я. Ю. Брагін,
Р. В. Хромих, В. В. Лисакевич, М. Ю. Кутузов, А. І. Імангулов, В. М. Осіпов, О. С. Руденко, Ю. В. Кирилін,
Є. М. Бороховський, О. Д. Лозовой

До професорсько-викладацького колективу кафедри входять двоє професорів, десятеро доцентів, троє кандидатів наук, двоє аспірантів та четверо здобувачів. Їхня робота базується на вивченні впливу фізичної культури й спорту на працездатність студентів.
Зусиллями педагогів видано підручник «Природні основи теорії й методики фізичного виховання» (С. Ф. Танянський, Є. М. Бороховський, О. В. Церковна), навчальні посібники «Діагностика та удосконалювання фізичного стану» (Т. Є. Захватова), «Основи волейболу» (Л. М. Барибіна, І. Ю. Блінкін), «Аеробіка для початківців» (С. А. Семашко, О. В. Кривенцова, Л. Г. Білозерова), «Бодібілдинг для студентів першого курсу» (О. К. Коноваленко, О. С. Товстопльот), «Основи баскетболу для студентів вишів» (О. В. Церковна, В. М. Осипов), «Футбол як засіб розвитку рухових якостей» (М. Ю. Кутузов, В. В. Лисакевич).
Зараз на кафедрі фізичного виховання проводять індивідуальні дослідження за напрямами: «Нетрадиційні системи та нові технології зміцнення здоров’я» (С. Ф. Танянський, Є. М. Бороховський), «Методика проведення процесу фізичного виховання із використанням дистанційного навчання» (С. Ф. Танянський, Т. Є. Захватова), «Застосування енергійних вправ для розвитку гнучкості у студентів старших курсів» (Г. М. Сидоренко, А. Л. Нефедова), «Розробка комп’ютерних програм для обробки даних, отриманих у результаті тестування» (О. В. Церковна), «Комплексний контроль спеціальної підготовки важкоатлетів у панкратіоні» (Г. І. Крюковський), «Керування навчально-тренувальним процесом у єдиноборстві» (А. М. Литвиненко), «Маркетингове дослідження у спорті при розробці рекомендацій для самостійних занять» (О. К. Коноваленко), «Індивідуалізація процесу фізичного виховання у вишах на основі психофізіологічних особливостей студентів» (Л. М. Барибіна), «Особливості тренувального процесу жінок у пауерліфтингу» (Н. О. Дідюк). За темами наукових розвідок опубліковано понад 200 статей і доповідей, отримано більше 50 авторських посвідчень. Щорічні публікації й виступи на міжнародних і вітчизняних наукових конференціях сприяють підвищенню кваліфікації викладачів, обміну досвідом.
Кафедра пишається своїми випускниками — відомими вченими, ректорами університетів, деканами, завідувачами кафедр, керівниками організацій і структурних підрозділів. М. Ф. Бондаренко, ректор ХНУРЕ, член-кореспондент НАН України, д. т. н., проф., у студентські роки виконав нормативи майстра спорту з класичної боротьби, а В. В. Семенець, перший проректор, д. т. н. , проф., у складі студентської команди з футболу був кількаразовим чемпіоном України та чемпіоном СРСР серед вишів. У колі знаних випускників: І. М. Рябченко — директор Міжнародної академії управління персоналом, д. т. н., проф., академік Академії наук вищої освіти України, який у часи навчання у складі університетської команди з волейболу став чемпіоном України та призером СРСР серед вишів; В. С. Ашанін — проректор із наукової діяльності Харківської державної академії фізичної культури, академік Академії наук прикладної радіоелектроніки, к. ф.-м. н., проф., був членом студентської збірної з футболу і кількаразовим чемпіоном України, чемпіоном СРСР серед студентів вишів; В. О. Тимофєєв — завідувач кафедри економічної кібернетики, д. т. н., проф., колишній учасник збірної молодіжної команди Харкова із баскетболу, чемпіон України серед студентів вишів; В. О. Горбачов — директор Центру навчання іноземних громадян, к. т. н., проф., у студентські роки — член збірної університету з волейболу, чемпіон України.
Сьогодні збірні ветеранів є гідним представництвом Харківського національного університету радіоелектроніки на спартакіаді «Здоров’я», першостях міста і дружніх турнірах. У футбольній команді грають професори І. В. Руженцев, В. І. Хаханов, В. В. Семенець, Г. І. Чурюмов, у волейбольній — доценти В. В. Токарєв, С. С. Танянський, професори С. І. Чайников, І. Гребенник, І. М. Рябченко, полковник УВС О. В. Курський, а у збірній із баскетболу — доценти В. І. Каук, Б. Г. Бородін, професори О. Г. Руденко, Є. М. Бороховський.
Перспектива розвитку кафедри пов’язана з підготовкою кваліфікованих викладачів і наукових співробітників. Так в аспірантурі сьогодні навчаються: Є. В. Вознюк, Ю. Д. Зайченко, С. М. Кухтін, Ю. О. Шунькова, І. Ю. Явлінський, Г. В. Ткаченко, К. С. Мєшков, А. І. Екезлі, С. В. Грищенко.

І. А. Сухоіванов, А. В. Кублі, О. В. Шуліка, В. І. Фесенко, М. В. Клименко, І. В. Гур’єв, С. Якушев, Г. В. Ткаченко,
Т. Б. Грищенко, В. Маслов