 |
|||
|
|||
| «Згадую, як я опинився у Харківському гірничому інституті. Тоді було модно йти слідами батьків. Мій батько — офіцер, командир батальйону в роки війни, вирішив мене відправити у вище військово-морське училище в Севастополі, куди я поїхав після закінчення школи (із золотою медаллю). Приїхавши в Севастополь, довідався, що отримаю спеціальність командну, а не інженерну. Сам же я мріяв бути інженером і працювати у промисловості. Це зіграло свою роль, і я зумів умовити керівництво училища відпустити мене для вступу в цивільний інститут. Харків був одним із найбільших центрів освіти в країні. А позаяк був кінець липня і я міг не встигнути оформити документи для вступу у вуз, зійшов на станції Харків. Чому гірничий інститут? Так просто я любив гори, а звідки ж я, сільський хлопець із Мордовії, міг знати, що роботи в шахтах, рудниках і кар’єрах називаються гірничими». Геннадій Єрмаков вступив до Харківського гірничого інституту й не пошкодував. Він швидко адаптувався до міста й до навчання. Навантаження були величезні: жодного предмета не скоротили із програми гірничої електромеханіки, а додали кілька нових із питань автоматизації (операційне обчислення, теорія автоматичного регулювання й ін.). Тобто чотири пари щодня (по суботах — також). Група ГА-57-1, у якій навчався Геннадій Іванович, була найкращою в інституті. З огляду на молодечий запал, студенти встигали ще багато іншого: суботники, недільники, робота в колгоспах і радгоспах, художня самодіяльність (Геннадій Єрмаков співав у хоровій капелі інституту), спорт. Уже на першому курсі юнакові був присвоєний перший розряд із кулевого стріляння. Після закінчення інституту Г. І. Єрмаков за розподілом був направлений у Березники. Знання, здобуті у виші, виявилися достатніми для успішної наукової діяльності в галузі механізації й автоматизації підземних робіт у калійній промисловості, з розвитком якої пов’язане практично все його післявузівське життя. Геннадій Іванович працював у Березниківській філії Всесоюзного науково-дослідного інституту галургії, директором рудоуправління в об’єднанні «Уралкалій», був обраний першим секретарем Березниківського міськкому комсомолу, потім — другим секретарем міськкому КПРС. Чимало було зроблено для Верхньокамських (Пермська область), Білоруських (м. Солігорськ), Стебниківських (Львівська область) рудників.  У родинному колі. Зліва направо: Геннадій Івановича,донька Наталя, син Костянтин, невістка Катерина і дружина Катерина За ці роки довелося багато попрацювати й поїздити як по країні, так і за кордоном: Лос-Анджелес, Сан-Франциско (США), Австрія, Швейцарія, Німеччина, Ірландія, Фінляндія й ін. Сьогодні на питання «Що Вам дав інститут?» Геннадій Іванович відповідає: «Перше — міцні знання, якими я успішно міг скористатися для отримання нових, більш професійних і необхідних для їх застосування на практиці, у житті. Друге — уміння працювати, і не лише над здобуттям знань, а й у багатьох інших сферах життя (громадська робота, організація виробництва, уміння працювати з людьми, учити їх, самому вчитися в них). А взагалі, те, що мені дав інститут, — безцінне. Думаю, що саме завдяки йому сьогодні я маю те, що маю». Г. І. Єрмаков — повний кавалер знака «Шахтарська слава». |
<< ГІРШФЕЛЬД Анатолій Мусійович [ зміст ] ДУДКІН Сергій Анатолійович >>