 |
|||
|
|||
| Народився 21 квітня 1960 р. у м. Воркута (Комі АРСР). Батько, Ілля Іванович (1899–1977), був агрономом-виноградарем, а мати, Катерина Іванівна (1923– 1993), — робітницею. Після народження сина сім’я переїхала до Полтави. Юнак цікавився радіотехнікою та передовими технологіями, тому в 1977 р. вступив на радіотехнічний факультет ХІРЕ. Серед спогадів про студентські будні — складання іспитів. Запам’яталися Володимиру Щербині і п’ятигодинний екзамен із радіотехнічних систем передачі інформації у доцента О. І. Сидорова, і залік із предмета «Підсилювачі низької частоти» у легендарного О. І. Губернаторова, який він отримав «автоматом». На іспиті з радіотехнічних ланцюгів та сигналів Володимир правильно вивів спектр частотно-модульованого сигналу, в якому бічні смуги знаходились у протифазі від наведених у підручниках, і Ю. І. Волощук, вимогливий та суворий викладач, шукав можливу помилку впродовж півгодини. Добрі спогади залишилися про куратора потоку В. В. Бавикіну та керівника групи РТ-77-5 О. В. Прюгі. У 1978 р. разом зі своїми однокурсниками — О. Нешмоніним, В. Гонтарем, М. Моісеєвим, К. Комаровою та іншими — Володимир Щербина прийшов у студентський театр оперети, де протягом п’яти років був незмінним звукорежисером. Саме цікаві епізоди з екзаменів стали основою більшості сюжетів, що їх ставили на сцені театру. Студенти самі писали сценарії та грали ролі. Нагородою для них були переповнені актові зали на святкуванні Дня радіо (7 травня) та оплески, якими їх вітали глядачі. До речі, у цьому молодіжному театрі Володимир Щербина познайомився зі своєю майбутньою дружиною — Кларою Львівною Большовою, теж студенткою ХІРЕ (група МЕС-80-1). Попри щілний навчальний графік Володимирові Щербині вдавалося водночас працювати у студентському клубі під керівництвом Б. І. Бахмута, а також у студентському профкомі інституту. У 1979 р. побував у лавах будівельного загону «Темп» у с. Тарко-Сале Тюменської області (Росія), а потім їхня «будзагонівська зміна» відпочивала у спортивно-оздоровчому таборі «Електрон». Отримавши диплом у 1982 р., В. І. Щербина почав працювати в Інституті проблем машинобудування АН УРСР у галузевій лабораторії фізико-механічних процесів руйнування, де займався розробкою апаратури для неруйнівного контролю корпусів ракети «Енергія» і зробив хай невеликий, але свій внесок у створення комплексу «Енергія-Буран».  Два покоління —одна alma mater У 1996 р. Володимир Ілліч перейшов в УМГ «Харківтрансгаз» ДК «Укртрансгаз», де обійняв посаду інженера Харківського ЛВУМГ, а згодом — начальника відділу метрології і газовимірювань, головного метролога УМГ «Харківтрансгаз». У період його діяльності на підприємстві було створено окрему службу метрології і газовимірювань, більш ніж на 250 об’єктах впроваджено автоматичне обладнання та прикладне програмне забезпечення для вимірювання витрат, кількості та фізико-хімічних параметрів природного газу. З 2008 р. В. І. Щербина — головний інженер філії «Науково-дослідний і проектний інститут транспорту газу» ДК «Укртрансгаз» НАК «Нафтогаз України». Ця проектно-наукова установа постійно співпрацює з ХНУРЕ, багато її спеціалістів — випускники цього вишу. Ще в період навчання в інституті Володимир Ілліч захопився зимовими лижними походами (побував на Південному Уралі, в Карелії). Його хобі — фотографія, читання і водний туризм. Разом із коханою дружиною Кларою Львівною він виховує трьох дітей: сина Ігоря (студент хімічного факультету ХНУ ім. В. Н. Каразіна) та доньок — Тетяну і Дар’ю (студентки факультету прикладної математики і менеджменту ХНУРЕ). Життєвий принцип В. І. Щербини: «Не треба витрачати час і енергію для того, щоб пояснити, чому це не можна зробити, — краще придумати, як це зробити». |
<< ШАЛЬНЄВ Віктор Володимирович [ зміст ] Група ЕОМ-75-2 >>