 Створення рільничої школи у Дублянах (1856–1878) |
Рільнича школа в Дублянах перебувала в повному адміністративному підпорядкуванні та на утриманні Галицького господарського товариства. Офіційне й урочисте її відкриття відбулося 9 січня 1856 року. На святкуванні виголошували численні промови, зокрема було сказано: «Метою школи, як і всіх провідних аналогічних наукових закладів, є розширення з допомогою підготовленої сільської молоді господарств, ведення яких ґрунтується на раціональному вивченні законів природи, а також сприяння, наскільки це можливо, завдяки точним експериментам і вміло проведеним дослідам подальшому вдосконаленню сільськогосподарського виробництва». Максиміліан Жульчінський Директор (1856–1859) На перший 1855–1856 навчальний рік записалося 24 учні: двоє колишніх студентів університету, п’ятеро — технічних академій, шестеро — учні вищих реальних шкіл, троє — вищих гімназій, семеро — нижчих гімназій, один абітурієнт був підготовлений до вступного іспиту приватно. Із моменту відкриття навчального закладу до Дублян доїздили зі Львова для виконання своїх обов’язків священик і лікар. Навчання було платне, проте здібних учнів забезпечували стипендіями. Шкільний будинок був розрахований на 30 осіб, але в майбутньому планували звести приміщення на 100 слухачів. Обладнання було надзвичайно примітивне. Перші підсумки господарської діяльності рільничої школи за два роки були узагальнені на зборах господарського товариства в лютому 1858 року. Вжиті господарським товариством заходи щодо поліпшення фінансового стану школи дали позитивні результати: підвищилася якість навчального процесу, збагатилася навчальна і наукова база. Коштом окремих високотитулованих спонсорів чотирьох найкращих учнів дублянської школи відрядили до відомих тоді сільськогосподарських навчальних закладів Західної Європи. Із жовтня 1859 року посаду директора обійняв Войцех Студзинський. На загальних зборах господарського товариства у червні 1860 року Леон Сап’єга заявив, що питання утримання і розвитку Рільничої школи в Дублянах перебуває в полі зору громадськості Галичини, сприяє до певної міри загальному розвиткові сільськогосподарського виробництва в краї, і це зобов’язує товариство надалі працювати над удосконаленням фахової підготовки рільників. Леон Сап’єга був творцем і багаторічним президентом Галицького господарського товариства, Галицького кредитового товариства, організатором ощадної каси у Львові. З його ініціативи в 1861 році до Львова прокладено першу залізничну колію. Згодом він обіймав посаду президента Галицького сейму. Щойно «всихав слабенький потічок» фінансових надходжень на підтримку сільськогосподарської освіти, Л. Сап’єга рятував школу від повного занепаду й закриття. Під різними приводами та з різних джерел він передав дублянській школі понад 30 тис. золотих ринських. Другою особою, яка вклала багато сил та енергії в заснування, розвиток і підтримку навчального закладу, був голова Комітету сільськогосподарського товариства Казимир Красицький. Завдяки його невтомній праці вдалося провести цей «корабель освіти» через рифи організаційних, господарських і фінансових негод. У жовтні 1862 року керівництво школою перебрав на себе черговий директор — Казимир Паньковський. Саме в цей час уряд Галичини вирішив уважніше поставитися до діяльності в Дублянах. Зокрема було організовано нагляд за роботою комплексу з боку Крайового виділу Галичини. Покращенням лабораторного обладнання, розширенням штатних посад, будівництвом двох професорських будинків на дві сім’ї кожен характеризується 1865 рік. Із метою підняття рівня загальної сільськогосподарської освіти на селі з ініціативи товариства та рішенням Галицького сейму в 1866 році у Дублянах було організовано курси для вчителів сільських шкіл, майбутніх організаторів прогресивніших методів ведення сільськогосподарського виробництва на місцях, бо «неосвіченість наших селян є однією з головних причин загальної бідності в нашому краї» (так було сказано на засіданні Галицького сейму). Діяльність таких курсів простежується в урядових документах до 1874 року.  Титульний аркуш статуту Рільничої школи в Дублянах Чергова зміна керівництва дублянської школи відбулася 1867 року, коли заклад очолив його колишній учень, делегований свого часу на трирічний термін навчання до Франції, — професор Зиґмунд Струсевич. Зацікавленість уряду діяльністю дублянського навчального комплексу змусила внести певні зміни в організацію побуту та навчання учнів. У 1868 році було прийнято новий «Органічний статут школи сільського господарства в Дублянах», яким регламентувалися умови прийому на навчання, термін навчання, плата за науку, програми окремих предметів, правила внутрішнього розпорядку тощо. У статуті зазначалося, що метою закладу є вишкіл кваліфікованих власників або управителів маєтків із наданням слухачам змоги не лише здобути професійні знання, а й опанувати методи самостійного навчання та фахового розвитку. Керівництво школою покладли на професорську раду на чолі з директором. Галицький уряд надавав фінансове забезпечення, а кадрову політику та контроль навчального процесу проводила кураторська група. У 1872 році змінилися програма і термін навчання. Замість трирічної підготовки спеціалістів впровадили дворічну одночасно з організацією однорічних підготовчих курсів. Абітурієнти, які мали атестат зрілості, спершу вивчали спеціальні дисципліни. Відкриттям нижчої сільськогосподарської школи, яка діяла одночасно з вищою, ознаменувався 1871 рік. Складно визначити, який статус мала Рільнича школа в Дублянах у цей період, адже в середині XIX ст. повноцінними вищими навчальними закладами вважалися університети. Тому дублянська школа була радше середнім професійним комплексом із деякими ознаками вищої школи. Достеменно відомо, що у березні 1876 року міністр рільництва Австро-Угорщини, даючи згоду на відкриття Вищої рільничої школи в Дублянах, у своєму листі звернув увагу на те, аби були витримані всі вимоги вищої школи, і залишив за собою право затверджувати статут школи та поправки до нього. Наступний період був переломним у розвитку Дублян як центру сільськогосподарської науки Галичини. За тогочасної несприятливої ситуації в економіці утримувати навчальний заклад коштом Господарського товариства, добровільних пожертвувань, скупих і несистематичних фінансових надходжень було неможливо. Крім того, розвиток продуктивних сил у Галичині вимагав більш фундаментального вирішення проблеми сільськогосподарської науки та освіти. На загальних зборах господарського товариства в лютому 1875 р. у своєму звіті про діяльність школи директор Зиґмунд Струсевич офіційно порушив питання необхідності передачі школи під юрисдикцію Галицького крайового уряду. Зав’язалося інтенсивне листування між господарським товариством і Крайовим виділом про умови передачі школи. Ішлося спершу про передачу лише школи, тоді як навчальне господарство мало залишатися власністю товариства. 14 квітня 1875 року Галицьке господарське товариство звернулося до Високого крайового виділу з поданням у справі передачі дублянської школи крайовому підпорядкуванню відповідно до ухвали загальних зборів товариства. У листопаді цього ж року була проведена інвентаризація нерухомого майна школи станом на 1 січня 1875 року. У документах засідання Галицького сейму від 8 квітня 1876 року зазначено: «1. Визнати наукові заклади в Дублянах як крайові. 2. Затвердити запропонований Крайовим виділом штатний розпис і заробітну платню викладачів вищої рільничої школи і крайової практичної школи». Із цього документа довідуємося про штатний розпис школи: директор, п’ятеро фахових професорів, п’ятеро доцентів, два ад’юнкти, двоє вчителів нижчої школи та один позаштатний викладач. Усі викладачі офіційно вважалися державними урядовцями краю, що мало неабияке значення для їх соціального становища. До 31 грудня 1877 року було закрито бухгалтерські рахунки. Офіційна передача школи в Дублянах у розпорядження крайового уряду відбулася 12 грудня 1877 року. Документом «Протокол акту передачі шкіл рільничих у Дублянах в підпорядкування крайового виділу Галичини і Володимирії з Великим князівством Краківським від 3 січня 1878 року» завершується вирішення зазначеного питання. Організація навчального процесу. Якими були умови прийому на навчання до Рільничої школи в Дублянах? На початку її діяльності мали право вступу молоді люди, не молодші 17 років (з 1861 р. віковий ценз зріс до 18 років). Для вступу треба було подати документ про закінчення нижчої гімназії або реальної школи, характеристику (свідоцтво моральності), яку підписували два члени господарського товариства, медичну довідку, письмові гарантії від батьків, опікунів або протекторів про оплату навчання. Вступні іспити складали з таких предметів: математика, фізика, біологія, географія. Термін подачі заяв закінчувався першого вересня, а навчальний процес розпочинався у жовтні. Кінцеву ухвалу про зарахування абітурієнта до когорти учнів приймала рада школи. Плату за навчання брали лише за один рік без права повернення через незадовільні оцінки. Навчальний план для новозаснованої школи формувала спеціальна комісія. Ним було передбачено теоретичний та практичний вишкіл фахівців. Теоретична частина охоплювала перелік підготовчих і спеціальних предметів, або науку про сільськогосподарське виробництво. Курс підготовчих наук складався із двох розділів: а) математичний: арифметика, геометрія, мірнича справа та механіка; в) природознавчий: фізика, загальна хімія, агрохімія, натуральна історія (мінералогія, геогнозія, ботаніка, зоологія, фізіологія рослин і тварин). Крім того, в навчальному плані зазначалися такі предмети: метеорологія, креслення, обводнення і меліорація, ветеринарія. До курсу сільськогосподарських наук входили: а) предмети з виробництва рослинної і тваринної продукції: агрономія, використання добрив, загальне і спеціальне рослинництво та тваринництво; б) господарська економіка, або теорія сільськогосподарського виробництва, та управління господарством. До цього мусимо додати господарську статистику, викладання лісництва, городництва, технології продуктів, ветеринарії та будівництва. Для вивчення теоретичних дисциплін згідно з навчальним планом передбачалися відповідні практичні заняття. Наприклад, для вивчення загальної хімії та агрохімії проводили експерименти в лабораторії; викладання арифметики супроводжувалося господарськими розрахунками; геометрія і мірнича справа пов’язувалися зі зйомками на місцевості та складанням планів; вивчення натуральної історії доповнювалося екскурсіями тощо. Практичну підготовку фахівців передбачали проводити в три етапи. На першому учні методом спостережень мали здобути знання елементів ведення господарства. На другому відбувалися вправи з виробництва сільськогосподарської продукції. Третій етап охоплював елементи управління господарством. У перші роки навчання проводили німецькою та польською мовами, потім мовою викладання було затверджено польську. Усю документацію також вели лише польською. Учні жили в Дублянах власним коштом. Розпорядок дня був доволі суворий і розписаний за годинами. Свобода була обмежена, жодні самодіяльні заходи не дозволялися без відома та згоди дирекції. З кожного предмета учні складали іспит у присутності представника господарського товариства. Їхні знання за результатами іспитів оцінювали за двадцятибальною системою. Діяла екстернатна форма навчання. Після трьох років теоретичної підготовки учень складав підсумковий випускний іспит і одержував свідоцтво про закінчення теоретичної частини, однак цей документ не підтверджував кваліфікацію спеціаліста. Здобути кваліфікацію й отримати диплом мали право випускники, які пройшли виробничу дворічну практику в одному з визначених Господарським товариством маєтків, подали проміжний річний та кінцевий звіти й позитивну характеристику господарства. Крім того, належало скласти випускний (стислий) письмовий та усний іспити екзаменаційній комісії, яку формували із професорської ради і двох членів товариств. Результати іспиту затверджувало господарське товариство. Дипломи видавали трьох ступенів: перший — із відзнакою, другий — успішність достатня, диплом третього ступеня підтверджував задовільну успішність. Лише після вручення диплома учень отримував звання випускника і члена виробничо-наукового закладу в Дублянах. У разі отримання незадовільної оцінки на підсумковому іспиті після закінчення теоретичної частини навчання допускалася переатестація у наступному році. Стипендію могли виплачувати лише тим студентам, які мали хорошу або дуже добру успішність. Цікаво також, що забороняли палити цигарки або файки, грати в карти, нецензурно висловлюватися і залишати Дубляни без дозволу керівництва школи. У 1872 р. навчальний план змінився. Термін підготовки із трьох років скоротили до двох, відбувся перехід до спеціального вишколу (фаховий курс), запроваджено підготовче навчання. Аргументом на користь такої зміни стало те, що абітурієнти, які мають атестат зрілості, відразу розпочнуть вивчення спеціальних дисциплін, тоді як слабші зобов’язані пройти підготовчі курси. Запровадження підготовчого вишколу одночасно зі скороченням спеціальної підготовки до двох років погіршило якість отримуваних знань. Неоднаковий рівень слухачів ускладнював роботу викладацького складу школи. Від кожного викладача залежало, яким учням приділити більше уваги. У результаті частина слухачів залишалася поза навчанням. Зрештою, згідно з чинними тоді правилами прийому, до школи міг бути зарахований кожен, хто досяг 18 років і склав вступний іспит, тобто не всі з охочих мали відповідну підготовку і, доволі часто, мотивацію. Недосконалими виявилися навчальні плани та програми з окремих предметів цього періоду. Навіть побіжний аналіз дисциплін показує, що не був витриманий основний педагогічний принцип формування планів: спеціальні предмети, які мали базуватися на фундаментальних науках, були хаотично перемішані, а деякі, надзвичайно важливі, зовсім вилучені з плану. Крім того, із цих дисциплін у кожному семестрі студенти складали іспити. У результаті такого навантаження замість глибоко осмислити й опанувати конкретні предмети вони обмежувалися бездумним зазубрюванням матеріалу. У зв’язку з тим, що до кінцевих випускних іспитів допускали учнів, які пройшли дворічну практику, за 20 років функціонування дублянської школи повноцінний диплом одержали лише чотири випускники.  Хатина, в якій мешкали перші студенти У березні 1876 р. дирекція звернулася до крайового уряду із проханням розглянути й затвердити проект нового статуту вищої та середньої рільничої школи в Дублянах. У проекті передбачалося виправити хиби в навчальних планах і програмах, підвищити науковий рівень викладання, надати більшої ваги гуманітарним предметам. 19 вересня 1876 р. Міністерство рільництва Австро-Угорщини у Відні затвердило новий статут школи. У ньому простежуємо вимоги до організації навчального процесу як у теоретичному, так і в практичному плані, до організації індивідуальної роботи зі студентами (репетиторія) та планування їх самостійної роботи. Водночас упорядковано штатний розклад для викладачів, встановлено заробітну плату й порядок зарахування на роботу через Крайовий виділ Галичини. На перший курс набирали випускників вищих гімназій або вищих реальних шкіл із високими оцінками в атестатах зрілості. Нагляд за діяльністю навчального закладу здійснювала кураторія, до складу якої входили по одному представникові від уряду, Крайового виділу та Галицького господарського товариства. Кожен куратор мав свого заступника. В обов’язки кураторії входили інспекторські функції та допомога в організації навчального процесу.  Ботанічний комплекс Викладачі та студенти. Кваліфікація викладачів цього періоду була різноманітною, адже не існувало ані чітких вимог до особи викладача, ані нормативних документів. Це цілком зрозуміло, бо саме тоді зароджувалася сільськогосподарська наука і належного досвіду в організації цієї справи не мав ніхто. Крім того, не вистачало кваліфікованих кадрів, здатних виконувати таку відповідальну роботу. Бувало й так, що у Дубляни приходили спеціалісти, котрі, не знайшовши відповідного для себе місця праці, влаштовувалися тут тимчасово. Невисока заробітна плата, невпевненість у майбутньому через невизначеність статусу школи (яка невідомо чи була вищою, чи середньою), несталі професійні вимоги до педагогів стримували прихід надійних і висококваліфікованих фахівців. Кадрова ситуація поліпшилася тоді, коли у школі на викладацькій роботі почали залишатися її вихованці. Безперечно, навчання в Дублянах не могло дати їм достатньої кваліфікації для виконання професорських обов’язків, але додаткова підготовка у відповідних закордонних навчальних закладах сприяла вирішенню проблеми. Серед перших випускників дублянської школи, які після додаткового вишколу очолили кафедри в Дублянах, були професори Паньківський і Тинецький. Якщо врахувати, що у школі одночасно працювали від п’яти до восьми викладачів, а предметів було значно більше, то стає зрозуміло, чому деякі викладачі спеціалізувалися на кількох предметах, часом зовсім несумісних, що позначалося на якості викладання і знань учнів. Не менше клопотів мало господарське товариство Галичини з директорами навчального закладу. Панувала думка, що директором має бути хлібороб, обізнаний із практичним господарством, який міг би одночасно виконувати обов’язки директора господарства. Вважалося, що головна роль належить господарству, а навчальний заклад діє при ньому. Мовляв, навчимо молодих людей господарювати на конкретному маєтку, до того ще дамо деякі теоретичні знання й отримаємо фахівця високої «проби». Такий підхід не дав позитивних результатів, і це зрештою призвело до частої зміни директорів навчально-господарського комплексу. Подальший розвиток подій у Дублянах показав, що лише тоді, коли на кафедрах розпочали наукову діяльність, коли було організовано вивчення базових теоретичних дисциплін, на які спирався професійний вишкіл спеціалістів, розширено цикл гуманітарних викладів, — визріли добрі плоди, і вища рільнича школа в Дублянах опинилася у списку кращих на той час навчальних закладів Європи. Різною була кількість учнів, які одночасно навчалися в Дублянах за цей період: від 25 до 45 осіб.  Акт передачі Рільничої школи в Дублянах урядові Галичини Якщо говорити про фаховий розподіл випускників, то, безперечно, більшість із них працювали безпосередньо в маєтках, деякі займали посади професорів, учителів, журналістів та ін. Крім того, дві третини абітурієнтів школи мали повноцінну середню освіту, відтак становили реальну основу для організації у Дублянах вищих рільничих студій. Отже, як бачимо, роки діяльності першого в Галичині сільськогосподарського навчального закладу були періодом боротьби за утвердження статусу вищої школи. Навчальне господарство. Базою для створення Рільничої школи у Дублянах став куплений у 1853 р. фільварок. Галицьке господарське товариство і його комітет були обмежені у виборі маєтку для організації школи. По-перше, бажаною була щонайближча відстань до Львова, по-друге, не вистачало коштів. Саме другий чинник і став тією перешкодою, яка унеможливила втілення основного задуму товариства. Маєток був куплений задорого, як на свою реальну вартість: збіднілий, без господарських будівель, продуктивної худоби та сільськогосподарського реманенту, він був радше тягарем, ніж допомогою для школи. На такому ґрунті потрібно було створити зразкове господарство, де можна було б продемонструвати всі галузі сільськогосподарського виробництва, не звертаючи уваги на їх рентабельність. Упродовж зазначеного періоду діяльності школи директор одночасно виконував й обов’язки управителя господарства, а безпосереднє керівництво здійснював економ. Перша половина 60-х років ХІХ століття відзначалася початком будівництва нових господарських приміщень. Зокрема власним коштом господарства було зведено нову стайню та інші споруди. У цей же час за фінансової підтримки Леона Сап’єги почалося дренування полів господарства. Складання планів дренажних робіт і втілення їх у життя здійснював професор Зиґмунд Струсевич. Із початком 70-х років пов’язані перші спроби механізації польових робіт: закуплено жниварку та перетрушувач для сіна. У 1875 р. підвищилася державна дотація господарства, що дало змогу розширити поголів’я великої рогатої худоби. Того ж року почала діяти ботанічна лабораторія. Прибутки господарства стали більш-менш стабільними. Постійні робітники фільварку жили у так званих Двораках (чвураках), одержували город і поле під овочі. Штатні працівники не були спроможні виконати повний обсяг польових робіт тими засобами, які мало господарство, тому використовували й інші форми виробничих відносин: оренду землі, залучення селян до виконання сезонних робіт. Щодо учнів, то до польових робіт залучали лише слухачів нижчої школи згідно із затвердженим графіком. Студенти вищої школи працювали організаторами робіт і наглядачами. З 1878 р. почали точитися розмови про продаж господарським товариством дублянського маєтку Галицькому урядові. У процесі підготовки господарства до продажу проводилася інвентаризація матеріальних цінностей: вози, плуги, борони, чотирикінний кірат, жниварка, віялка, молотарка та інший дрібний реманент. У березні 1879 р. були сформульовані умови продажу шкільного фільварку, а в квітні цього ж року складено «Протокол, написаний під час передачі інвентарю та цілого господарства в Дублянах від господарського товариства до Крайового виділу». Підсумки  Ботанічний комплекс У Дублянах намагалися виховати такого спеціаліста, який міг би виконувати самостійно будь-яку роботу. Це, зрештою, було непогано, ба навіть корисно. Проте шкідливою виявилася думка, що лише на цьому ґрунтується практичність майбутнього фахівця і що навчені на таких засадах спеціалісти будуть теоретично і практично достатньо готові до самостійної праці. Така концепція створювала ілюзію у студентів, ніби після закінчення навчання вони все зможуть. Ставши до праці, вони переконалися, що вміють виконувати лише деякі маніпуляції, адже не одержали вказівок для використання своїх знань. Перевантаженість практичними вправами, відсутність надійної теоретичної бази не лише не сприяли розвиткові критичного мислення та вмінь узагальнювати події й факти, робити правильні висновки у складних господарських ситуаціях, а й гальмували ініціативу учнів. Крім того, недостатньою була матеріальна і навчальна база школи. Постійно відчувався аудиторний голод. Одна з перших навчальних лабораторій — хімічна — була придатна лише для підготовки експериментів до лекцій. Була також невеличка кімнатка, названа ботанічною лабораторією, в якій поруч із невибагливими меблями тулилися один мікроскоп, кілька моделей та препаратів. Цього обладнання не вистачало для проведення навіть найпримітивніших дослідів не лише студентам, а й професору. У бібліотеці нової літератури не було, а наявний книжковий фонд за наказом директора, старанно зачинили на ключ, і вільного доступу до нього студенти не мали. Решта навчального приладдя зосереджено в одній кімнаті, яка чомусь мала назву «шкільний музей». На заняттях із фізики, наприклад, використовували лише два прилади. На додачу ключ від «музею» зберігався також у директорських руках, що обмежувало повноцінне використання і цих скромних засобів. Постійно бракувало коштів. Функціонування школи практично за рахунок доброчинних внесків, не завжди об’єктивна критика її діяльності навіть із боку осіб, які зовсім не розумілися на освіті, жалюгідна матеріальна база та дефіцит кваліфікованих викладачів — усе це зводило нанівець сподівання на піднесення теоретичного і наукового рівня вишколу спеціалістів. Хоча треба визнати, що такі спроби робили неодноразово. Водночас ми не сміємо применшувати важливість діяльності хліборобської школи в Дублянах. Кілька ентузіастів в умовах жебрацького фінансового становища без належного матеріального забезпечення проклали першу борозну сільськогосподарської освіти в Галичині. Надзвичайно важливою заслугою початкового періоду становлення дублянського навчального закладу було не лише виховання перших фахівців сільськогосподарського виробництва і не лише спроби організувати осередок для розвитку сільськогосподарської науки, а й закладання надійних підвалин під майбутню будівлю сільськогосподарської науки та освіти у краї. |
 |
Логос Україна << Зародження аграрних студій у Галичині [ зміст ] Вища рільнича школа та академія в Дублянах (1878–1919) >>