Вища рільнича школа та академія
в Дублянах (1878–1919)

Продуктивність великих поміщицьких господарств, а надто дрібних селянських, залишалася низькою. Господарства здебільшого були збитковими, а заможність серед різних верств сільського населення — винятком. Здійснення у краї сільськогосподарської політики без наукового прогнозу, наосліп дедалі більше давалося взнаки.
Перед реформаторами сільськогосподарської освіти постало одне з найважчих питань: розробити концепцію розвитку сільськогосподарської науки, опрацювати стратегію і тактику будівництва фактично нової спеціальної школи. Завдання ускладнювалося тим, що в Європі не було достатнього досвіду в цій справі. У різних країнах і регіонах шукали своїх шляхів вирішення проблеми.
Одним із провідних авторів нової системи сільськогосподарського шкільництва був професор і директор Вищої рільничої школи в Дублянах — доктор Юліуш Ау.

Юліуш Ау
Директор
(1878–1879)
Думка про доцільність реорганізації вищої сільськогосподарської освіти і науки в Галичині серед політичних і громадських кіл краю вкоренилася остаточно, але не було одностайності щодо заснування відповідної інституції саме в Дублянах.
Лунали голоси про перенесення вищої школи до Львова та створення хліборобського факультету при Львівській політехніці або знову про організацію сільськогосподарського інституту на філософському факультеті Львівського університету — на зразок подібних закладів у Німеччині.
Опоненти об’єднання сільськогосподарської освіти з Політехнікою аргументували свої докази тим, що природознавча підготовка рільника принципово різниться від аналогічної підготовки техніка. Рільник переважно має справу з природою живою, а технік — із мертвою, звідси випливають інші вимоги до вивчення таких базових наук, як фізика й хімія. З інакших позицій потрібно опанувати економічні науки та організацію виробництва. Щодо економічної вигоди об’єднання, то вона могла бути мізерною. Тих предметів, які викладали в Політехніці, майбутній рільник використати не зміг би, а тих, яких потребує, тут не було. Якщо деякі лабораторії можна було б використати, то забракло би дослідних полів, навчальної тваринницької ферми, ботанічної, зоологічної, ґрунтознавчої та інших лабораторій.
Прихильники збереження Вищої рільничої школи у Дублянах на прикладі загальноєвропейського досвіду доводили, що використання університетів для виховання фахівців аграрного виробництва не дає бажаних наслідків і ставить такі факультети в ранг другорядних. Водночас вищі хліборобські навчальні заклади Європи, що діяли автономно, досягли вагоміших успіхів у навчальній та науковій сфері. Нарешті, вважалося, що професорам і студентам потрібне сільське оточення, а вищі сільськогосподарські школи за рівнем навчально-наукової роботи мають дорівнятися до академій та університетів.
У результаті проекти організації вищого сільськогосподарського шкільництва при університетах і політехнічних школах не здобули підтримки в урядових колах і серед громадськості Галичини. Наявність досвіду, традицій та матеріальної бази вирішили питання — де навчати спеціалістів для сільського господарства — на користь Дублян.
З урахуванням усього цього викристалізувалися основні напрями реформи вищої сільськогосподарської освіти в Галичині:
1. Вважати за доцільне залишити автономний сільськогосподарський заклад у Дублянах, організувати будівництво навчальних корпусів і допоміжних приміщень, розширювати матеріальну базу школи, створювати науково-дослідні лабораторії, дослідні поля тощо. Розміщення навчально-наукового центру у селі, наближення професорського складу та студентів до умов, у яких працюватимуть майбутні спеціалісти, повинно сприяти якісному проведенню навчального процесу. Незручності, пов’язані з проживанням викладачів і студентів задалеко від Львова, наукового та культурного центру, передбачалося компенсувати поліпшенням транспортного сполучення, надійним постачанням розмаїтої наукової літератури, преси, організацією наукових відряджень і стажувань, піднесенням і плеканням дублянського культурного осередку іншими доступними заходами.
2. Вищий навчальний заклад у Дублянах повинен стати не лише осередком для вишколу майбутніх фахівців сільськогосподарського виробництва, а й авторитетним науковим центром, здатним забезпечити стабільний прогрес у селі й стати кузнею наукових кадрів щонайвищого ґатунку.
3. Взято до уваги те, що школа неспроможна підготувати цілком готових до практичної діяльності спеціалістів, що вона в жодному разі не бере на себе обов’язок надолужити брак життєвого досвіду. Школа зобов’язана передусім всебічно і ґрунтовно розтлумачити засадничі принципи, на яких базується сільськогосподарське виробництво, навчити своїх випускників уміти орієнтуватися в конкретних умовах виробництва, щоб вони в майбутньому спромоглися стати добрими практичними господарями.
4. Планувалося передбачити у навчальних планах розумне співвідношення між загальноосвітніми, підставовими та спеціальними предметами. Загальноосвітні предмети мали дати майбутньому спеціалістові достатні гуманітарні знання, потрібні для пошуку власного місця в суспільстві, розуміння найважливіших законів розвитку суспільних відносин.
Знання із загальних теоретичних дисциплін не були самоціллю, вони мали стати підставою для оволодіння спеціальними. Реформатори дублянської школи дійшли висновку, що спеціальний вишкіл мусить мати міцний теоретичний фундамент. Обов’язковою складовою теоретичної підготовки студентів були практичні заняття та лабораторні дослідження, спрямовані на усвідомлення конкретних знань і практичного уміння.

Збирання врожаю зернових із допомогою кінної косарки
Із погляду практичної підготовки спеціаліста передбачалося: вміти оцінити матеріал, з яким він працює, тобто землю, насіння, органічні та мінеральні добрива, технічні засоби виробництва; знати наявні та вміти опанувати нові сільськогосподарські машини, бути, в разі потреби, інструктором у цій царині знань для підлеглих; вміти для конкретних умов розрахувати потребу в коштах і робочих руках на виконання тих чи інших робіт, оцінити результати господарської діяльності за означений період; швидко і несхибно знаходити у спеціальній літературі інформацію про досягнення аграрної науки, вміти їх оцінити і використати в конкретних умовах господарства. Базою для оволодіння цими знаннями мали стати науково-дослідні лабораторії, музеї, станції, дослідні поля, шкільне господарство, наукові дискусії.
Стадії розвитку навчального закладу. Реформа школи розпочалася з вирішення кадрових проблем. Налагоджувалися виробничі стосунки між крайовим виділом та викладацьким складом школи, вирішувалося питання про підвищення заробітної плати професорів, із першого січня 1879 р. було оголошено конкурс на всі викладацькі посади навчального закладу. У результаті конкурсу педагогічну діяльність у Дублянах розпочали шестеро професорів (із них четверо працювали тут до реформи), шестеро доцентів і двоє ад’юнктів. Директором школи призначили професора Юліуша Ау. На той час навчальний процес «тримався» на 14 педагогах. За рік Юліуш Ау звільнився за станом здоров’я, і директорську посаду обійняв новоприбулий професор Владислав Любоменський. Його чекало чимало невідкладних справ.
Найперше — потрібно було без зволікань залагодити проблему навчальної бази школи. Годі було досягти відчутних результатів у цьому напрямі з огляду на те, що навчальні кімнати містилися у тісній будівлі. Проте найголовніше вдалося зробити. Позаяк передбачені бюджетом кошти для школи були надто мізерні для вирішення цих проблем, крайовий виділ з ініціативи кураторії школи виділив додаткову суму на розширення лабораторій та їх облаштування. Окремі лабораторії, їх обладнання, а також частини коштів передали відповідальним професорам, що також сприяло ефективному їх використанню. Збагатилася і набула належного стану шкільна читальня, а її книжкові фонди стали доступними для учнів.
Не залишився поза увагою і побут: було вжито заходів для поліпшення шкільної їдальні, урізноманітнено культурний відпочинок слухачів організацією всіляких розваг та імпрез. Оригінально вирішили житлову проблему, спричинену збільшенням кількості студентів: заохочувалася ініціатива селян і окремих приватних осіб будувати помешкання, здавати студентам під житло, а вивільнені шкільні будинки переобладнували під навчальні приміщення.
Поступово упорядковували подвір’я школи: будували (вперше в Дублянах!) пішохідці, територію осушували та засипали каменем-дрібняком.

Перший навчальний корпус у Дублянах
На виконання ухвали крайового Галицького сейму від 8 квітня 1876 р. у січні 1879 року дирекція школи спільно із професорською громадою розробили нові проекти таких документів: докладного навчального плану, правил складання іспитів і одержання свідоцтв, правил внутрішнього розпорядку для учнів, інструкції для викладачів та інших працівників школи.
Після кількаразового доопрацювання ці документи в лютому 1880 р. затвердив Галицький сейм, а згодом — Міністерство сільського господарства у Відні. З початком 1880–1881 навчального року ці документи, оформлені як статут школи, були прийняті до виконання.
Так Рільнича школа у Дублянах, потрапивши під юрисдикцію уряду Галицького краю, була докорінно реорганізована і стала вищим сільськогосподарським навчальним закладом у повному розумінні цього слова. Вжиті реформаторські заходи стали першим каменем у фундаменті, який уможливив подальший прогресивний розвій фактично нової навчальної та наукової установи. Відразу виникла гостра потреба в розширенні навчальних і виробничих площ, відкритті відповідних лабораторій, станцій, спорудженні господарських об’єктів, тобто у створенні нової макроструктури навчально-наукового комплексу, що формувався на принципах високого шкільництва.
Вирішити ці проблеми можна було тільки розгортанням капітального будівництва. Здійснення задуму почалося у 1878 р. Було збудовано й обсаджено молодими березами нову дорогу із твердим покриттям до залізничної станції «Дубляни Львівські» й каплицю, точніше невеликий костел, у якому вирізнялися довершеною красою та мистецькою коштовністю внутрішнє й зовнішнє оздоблення.

Газовий завод
Розгортання будівництва було б неможливе без створення місцевої бази будівельних матеріалів, передусім цегли. У квітні 1879 р. вирішено розпочати будівництво цегельні. Залишки її ще й тепер можна розгледіти в долішній частині парку, над потічком, на захід від стежки, що сполучає п’ятий гуртожиток із корпусом факультету механізації сільського господарства. Крім цегли, тут виробляли дренажні труби (дрени), неполив’яні та полив’яні кахлі, теракот. Продукція цегельні була дуже якісною, її майже повністю використовували для внутрішніх потреб.
Створення навчальної бази в Дублянах дало змогу організувати різноманітні школи та курси. З 1879 до 1886 р. діяли курси підготовки молодшого технічного персоналу для проведення меліораційних робіт. 1881 рік започаткував підготовку робітників горілчаної промисловості, а з 1892 р. відкрили наукові курси для консуменційного податку.
Новостворена контрольно-насіннєва станція розпочала свою діяльність 1884 р., а вже з 1887 р. запрацювала на повну потужність. Систематичні спостереження за станом атмосфери в Дублянах від 1890 року проводила метеорологічна станція. Результати її діяльності публікувалися у спеціальній літературі та завдяки телеграфному сполученню із 1 квітня 1893 року увійшли до системи метеорологічної служби Австро-Угорщини. Водночас складали і місцеві прогнози погоди.
З 1895 р. розпочали наукову діяльність дві нові інституції: ботанічно-рільнича станція, яку у 1897 р. перенесли до Львова, та хімічно-рільнича станція. На жаль, на тих дослідних полях, які слугували базою для розвитку аграрної науки упродовж близько вісімдесяти років (на схід від перших навчальних корпусів) та були паспортизовані й вивчені на початку 60-х років ХХ ст., звели новобудови.
Розгортання наукової діяльності в Дублянах не мало б успіху без мережі дослідних полів. Перше дослідне поле було закладено 1886 р. Вже у 1891 р. на ньому організували вегетаційну альтану для досліджень із вирощування картоплі. Суттєве розширення науково-дослідних полів відбулося в 1894 та 1902 роках.

Владислав
Любоменський
Директор
(1979–1992)
У червні 1888 р. освятили новий головний навчальний корпус, який на деякий час вирішив проблему навчальних площ.
Потреба у підвищенні кваліфікації винокурів призвела до будівництва у 1891 р. нової ґуральні, що, своєю чергою, сприяло відкриттю шестимісячної школи винокурів замість тримісячних студій, які діяли перед тим. Організатором і директором цієї школи став професор В. Вавнікевич. Будівництво нового приміщення школи винокурів завершилося 1905 р.
Збільшення кількості студентів та відсутність гуртожитку призвели до розосередження студійної молоді, розквартирування в селянських садибах і втрати над нею відповідного контролю. Знизилася дисципліна — дедалі частіше студенти почали пропускати заняття, запізнюватися з вакацій, вештатися Львовом, ночувати у готелях. У січні 1885 р. на ім’я Президії Галицького намісництва надійшов донос про соціалістичну агітацію в Дублянах. Автор листа вимагав нагляду за дублянськими студентами. Департамент львівської поліції, мабуть, був заклопотаний важливішими справами і відмовився відрядити в Дубляни переодягненого жандарма, мотивуючи свою відмову відсутністю коштів.
Проте соціалістична діяльність львівської молоді на тому не припинилася. 9 і 10 березня 1885 р. у Львівському університеті відбулися збори, організовані прихильниками соціалістичних ідей. У цих зборах брали участь дублянські студенти. Інформація дійшла до дирекції школи і стала предметом обговорення на професорській раді, що відбулася 13 березня. Було ухвалено розслідувати справу, а результатом стала заборона студентам брати участь у будь-яких зборах і виконувати їх постанови.
Звіт дирекції поліції у Львові за 1889 рік до Президії Міністерства внутрішніх справ у Відні засвідчує розгром дублянської групи, що входила до складу нелегальної соціалістичної організації. Таке розгортання подій створило вибухонебезпечну ситуацію в Дублянах. Саме в час бурхливого розвитку школи сталися події, які остаточно підірвали авторитет навчального закладу. Недотримання субординації між професорами та студентами, небачений досі спад навчальної та загальної дисципліни призвели до того, що трьох студентів відрахували, а тридцятеро самі залишили навчання. Школу закрили в березні 1891 р. Спільними зусиллями дирекції та ради професорів на 1891–1892 навчальний рік було запроваджено нові дисциплінарні правила, за якими вимагалося забезпечення нормального проведення занять, покарання студентів за запізнення з великих або святкових вакацій. До правил поведінки учнів введено положення про те, що жоден студент не має права без дозволу колегії професорів належати до будь-яких товариств і брати участь у публічних акціях.
Усе це негативно позначилося на діяльності навчального закладу: після вимушеної перерви до школи повернулася лише половина студентів. Такий безлад у Дублянах спричинив звільнення 1892 р. з посади директора Владислава Любоменського і призначення Юліуша Фроммеля. Водночас при Ягеллонському університеті у Кракові відкрилися хліборобські студії, і частина абітурієнтів та деякі висококваліфіковані педагоги і вчені Західної Галичини віддали перевагу цьому закладові.
Величезними були й моральні втрати. Непорозуміння в дублянській школі стали предметом обговорення широкого загалу. Знаходилися «лікарі», часто некомпетентні в питаннях навчання молоді, готові провести блискавичне «лікування», порушували питання призначення коштів тощо.
Аналіз причин цієї прикрої ситуації у житті школи дав підстави стверджувати, що одним з основних чинників була відсутність інтернату (гуртожитку) для студентів. Саме розпорошеність їх по різних місцях проживання не давала можливості керівництву школи контролювати підопічних. Аби ліквідувати цей недолік, було запропоновано основні принципи, які мали забезпечити нормальні умови співжиття студентів у гуртожитках.
У вересні 1891 р. терміново підготували і подали на затвердження проект і кошторис нового інтернату (сьогодні гуртожиток № 5). У квітні 1892 р. Міністерство сільського господарства Австро-Угорщини виділило для цього необхідні кошти. Архітектурну розробку проекту та авторський нагляд за будівництвом здійснював Юліуш Кароль Цибульський. Роботами керував будівничий Барановський.

Присвоєння статусу
«Академія рільництва у Дублянах»
Шкільній владі не терпілося взяти під свій нагляд вихованців школи, й 1 листопада 1894 р. недобудований гуртожиток було заселено студентами, а правила внутрішнього розпорядку «дому закладового» доповнено положеннями про заборону мешкати за його межами. Тільки 1896 р. будівництво завершили із великою перевитратою коштів.
Заборона брати участь у громадському житті, проживати поза гуртожитком, виїздити з Дублян без дозволу дирекції школи та низка інших дисциплінарних нововведень, таких як обов’язкове відвідування занять і контроль за самостійною роботою студентів, використання студентської уніформи, звели внутрішній режим школи майже до статусу казарми.
У середині 90-х років ХІХ ст. бурі навколо Дублянської вищої школи вщухли, майже завершилося її реформування, було запроваджено нові предмети, укладено навчальні плани. Водночас виношувалася думка про відновлення доброго імені навчального закладу, його престижу. З цією метою колегія професорів ухвалила рішення про видання книги, яка дала б достатню характеристику дублянського науково-навчального комплексу. Авторський колектив у складі професорів Стефана Павлика, Яна Павликівського та Ігнатія Шишиловича підготував рукопис до 40-ї річниці від дня заснування школи. А вже 1897 р. Крайовий виділ у Львові видав цю працю під назвою «Дубляни. (Школи і крайові заклади в Дублянах)». Годі переоцінити значення надрукованого твору для тих, хто працює в галузі розвитку сільськогосподарської науки та шкільництва. Тут маємо станом на кінець XIX ст. структуру школи, навчальні плани всіх предметів, які тоді викладали, список і короткі наукові біографії професорсько-викладацького складу, правила внутрішнього розпорядку, навчальні та наукові засоби, відомості про громадську діяльність і фінанси школи, розміри заробітної плати і стипендій, якісний та кількісний склад студентів і багато іншої важливої та цікавої інформації.
Невпинне збільшення кількості студентів вимагало подальшого розширення житлових площ гуртожитку. У грудні Галицький сейм прийняв постанову про надання іпотечної позики на будівництво північного крила гуртожитку та будинку для вчителів нижчої рільничої школи. Між іншим, це, очевидно, перший документ, що стосується дублянської школи, написаний українською мовою.
2 липня 1901 р. Галицький сейм ухвалив надати Дублянській вищій школі статус рільничої академії. Маршалок сейму Адам Потоцький повідомив про це намісництво в Галичині й попросив звернутися з відповідною петицією до Міністерства сільського господарства Австро-Угорщини. Такого листа намісництво підготувало і надіслало до Відня 26 жовтня, а 20 листопада цього ж року міністр дав згоду на присвоєння школі статусу академії. Разом зі зміною статусу внесено корективи до деяких положень внутрішнього розпорядку.
Саме в цей час директором закладу став Юзеф Мікуловський-Поморський. Архівні матеріали проливають світло на доволі складну процедуру затвердження директора. Вимагалася характеристика департаменту поліції краю про політичну та моральну цноту кандидата, постанова Галицького намісництва та затвердження міністра сільського господарства Австро-Угорщини. В архівах зберігається перший документ за його підписом, друкований на друкарській машинці.
Статус академії не лише сприяв підвищенню престижу школи, а й ставив перед нею нові завдання: розширити і поглибити наукові дослідження, підвищити якість викладання, збільшити кількість студентів. Укотре виникає потреба в розширенні матеріальної бази студій.
Розвиток технічної думки наприкінці XIX — на початку XX ст. давав змогу впроваджувати елементарну механізацію аграрного виробництва. На фотографії музею сільської інженерії зі згаданої книги «Дубляни» поряд із простими кінними сільськогосподарськими машинами бачимо складнішу техніку: модель локомобіля, вітродвигуна, транспортера тощо. У грудні 1903 р. професорська рада на своєму засіданні вирішила відкрити кафедру сільської інженерії.
Для поліпшення зв’язку зі Львовом у 1903 р. налагодили телеграфне й телефонне сполучення.
Початок ХХ ст. ознаменувався новим капітальним будівництвом: завершили зведення та облаштування ґуральні (1905), газової станції з газгольдером і нового хімічного корпусу (1906), павільйону механізації («салі машин») для організації наукових досліджень у царині механізації сільського господарства, а разом із ним — електровні, що її потужності ледве вистачало для забезпечення навчального процесу та наукових досліджень (1912), водогону, який досі подає кришталево чисту джерельну воду до дублянських помешкань (1907), добудували гуртожиток (1912) тощо. Освітлення кімнат гуртожитків і помешкань забезпечували переважно нафтові лампи, згодом — газові світильники.
Перша та Друга світові війни припинили капітальне будівництво в Дублянах на довгі роки. Проводилися лише деякі повоєнні відновні та профілактичні роботи для підтримання приміщень у нормальному стані.
У другій декаді XX cт. студентське життя в Дублянах пожвавішало. Учні почали пройматися почуттям обов’язку, сумлінніше ставитися до навчання, особливо на старших курсах, поступово налагоджувалися товариські стосунки між викладачами та студентами, зростав загальний культурний рівень молоді. Дирекція академії внесла зміни до правил внутрішнього розпорядку, скасовуючи обов’язкове проживання студентів у гуртожитку.
Наступним директором рільничої академії у 1912 р. став Казимир Мічинський.
1913 рік у житті академії був роком великих планів і надій. Галицький сейм завдяки кураторам академії виділив кошти на її розширення, заснування зоотехнічного інституту та перенесення Вищої школи лісового господарства зі Львова до Дублян й утворення лісового факультету. Економічні вигоди від такого об’єднання були б незаперечні. Спільні аудиторії та лабораторії, об’єднане керівництво навчальним закладом, широка наукова база могли б сприяти підвищенню професійного рівня спеціалістів і ґрунтовнішим науковим розробкам.
Не залишався поза увагою професорсько-викладацький склад академії. Статус професора тут прирівнювали до університетського, зростав рівень заробітної платні, поліпшувалися умови проживання. Але з часом не так сталося, як гадалося. Несподівано за ухвалою австрійського уряду Академія рільництва в Дублянах втратила статус високого закладу і перейшла до розряду середніх шкіл. Зараз важко встановити причини такого кроку уряду. У Дублянах вважали, що на арену виступили політичні чинники. Академія перебувала в підпорядкуванні Галицького крайового уряду у Львові, а не центрального у Відні. Отже, відсутність контролю та бажання сконцентрувати керівництво вищою освітою імперії в одних руках зробили свою справу. Очевидно, мали вплив на такий перебіг подій політичний та економічний передвоєнний стан у тогочасній Європі.
Така ухвала уряду могла завдати Академії рільництва у Дублянах смертельного удару. Треба було діяти без зволікань. 4 червня 1914 р. дирекція академії надіслала до Крайового виділу мотивованого листа із проханням зберегти за навчальним закладом титул вищої школи, а 14 червня в черговому листі просила порушити аналогічне питання перед центральним урядом у Відні.

Дослідні поля, 1909 р.
Крайовий виділ у свою чергу звернувся до Галицького намісництва, яке відразу надіслало подання до цісарсько-королівського міністерства сільського господарства у Відні. Наступний крок, який треба було негайно зробити, — збудити громадську думку щодо питання, бути чи не бути Академії рільництва в Дублянах. Професорська рада схвалила «Меморіал Академії рільництва в Дублянах у справі зарахування сільськогосподарських академій до ряду середніх шкіл». У цьому документі подано коротку історію розвитку, поглиблену характеристику навчальної установи станом на 1914 рік і продумане обґрунтування доконечного збереження за академією статусу вищого навчального закладу.
Віднесення академії до розряду середніх шкіл могло вкрай негативно позначитися на подальшому її розвитку, і це добре розуміли не лише в Дублянах. По-перше, випускники Дублянської школи як середнього навчального закладу автоматично позбавлялися права займати високі державні посади в урядових структурах Австро-Угорщини, що ставило під загрозу їх майбутню професійну кар’єру і матеріальне становище. Така невтішна перспектива загрожувала неминучим падінням престижу школи. По-друге, випускники гімназії, здобувши атестат зрілості, уникали навчання в Дублянах, віддаючи перевагу тим закладам, які і де-юре, і де-факто гарантували одержання повноцінної вищої освіти. Студенти навчального закладу втратили би право переходити в інші вищі школи або університети, а також відвідувати лекції з окремих предметів для поглиблення спеціальної підготовки. Через це тут недорахувалися б добре підготовленої, здібної молоді, що призвело б до зниження загального рівня навчання. По-третє, однією з найголовніших умов розвитку і процвітання закладу в Дублянах, саме як академії, був педагогічний та науковий рівень професорсько-викладацького складу. Втримати в селі високоосвічених викладачів було можливо ціною забезпечення їх нормальними умовами праці та морального спокою. Для викладача важливе значення має його суспільне становище, а воно залежить від престижу школи, де він працює. З утратою академією титулу вищої школи виникали труднощі зі збереженням науково-педагогічної потуги, тому реальною могла стати загроза вимушеної плинності викладацьких кадрів, знизився б їх фаховий рівень.
Враховуючи те, що Академія рільництва в Дублянах змогла досягти наукових висот у своїй діяльності, її випускники користувалися незаперечним авторитетом серед широкого загалу краю, а результати наукових досліджень були відомі в Європі, суспільство вважало недоцільним позбавляти Галицький край вищого сільськогосподарського навчального закладу.
Початок Першої світової війни зняв усі проблеми, пов’язані з діяльністю академії: ухвали уряду про перетворення її на середню сільськогосподарську школу залишилися тільки на папері.
Військові дії в Галичині не призвели до тривалого припинення навчального процесу в академії. Згідно з розпорядженням військового міністерства Австро-Угорщини заклад користувався певними привілеями. Викладачі та студенти звільнялися від військових повинностей, студентам-воякам надавали короткотривалі відпустки для складання іспитів, а також пільги в разі поновлення на навчання після демобілізації. Поява російської армії в Дублянах у вересні 1914 р. перервала навчальний процес на рік. Студенти й основний професорський склад були відсутні, залишилися тільки професори Станіслав Кашиця та Ян Завідський, а також допоміжний персонал академії та працівники навчального господарства. До їхніх обов’язків входило забезпечення діяльності навчального господарства та збереження будинків і обладнання академії. Російська армія зайняла лише приміщення нижчої школи, де було створено жандармську управу.

Титульний аркуш
книги «Дубляни»
З ініціативи відповідального за освіту на окупованих територіях Чихачова, в Дублянах було відкрито російську початкову школу, до якої не записався жоден учень. Спроба відкрити 1915 р. тут курси для вчителів російської мови не була реалізована через відступ росіян у червні цього ж року.
У липні 1915 р. до Дублян повернувся директор академії Казимир Мічинський, 15 вересня відбулося засідання професорської ради, а 1 грудня розпочався навчальний процес. На заняття прийшло близько 30 студентів, на військовій службі залишилося 39. Під час бойових операцій загинули: один професор, один асистент і четверо студентів. Були поранені та полонені. Матеріальну шкоду, завдану війною, вдалося швидко ліквідувати.
У 1916 р. вперше було порушено проблему навчання в академії жінок, проте конкретних ухвал на цю тему прийнято не було. Надзвичайне засідання професорської ради у червні 1918 р. дало згоду організувати прийом жінок на черговий навчальний рік, але з певними застереженнями: правом вступу могли скористатися далеко не всі абітурієнтки, а лише ті, кандидатури яких докладно розглядали в індивідуальному порядку. Однією з умов зарахування дівчат було таке: якщо «одна з місцевих інтелігентних родин, по змозі — професорських, прийме її до себе та забезпечить її опікунство й моральність».
Від 5 грудня 1918 р. до 30 квітня 1918 р. у Дублянах у приміщеннях академії розташовувалися вояки Української Галицької Армії, які на південь від села Малехова боролися за звільнення Львова від поляків.
Утворення в 1918 р. Польської держави та захоплення нею західних областей України вплинули на розвиток подій у Дублянах. Потреба у підготовці щораз більшої кількості студентів, нестача навчальних площ, неможливість проведення нового капітального будівництва у післявоєнний час за браком коштів спонукали дирекцію академії та владні структури шукати виходу зі скрути в об’єднанні з іншим вищим навчальним закладом Львова. Позаяк питання про злиття неодноразово дискутувалося із Львівською політехнікою, рада в Дублянах після низки обговорень вирішила, що можливим є утворення рільничого факультету при Львівській політехніці, та звернулася з відповідним листом до Крайового виділу у Львові. Листа підписав останній директор за австрійського періоду діяльності академії Стефан Павлик.

Кабінет фізики
У червні 1919 р. Міністерство релігійних визнань та народної освіти у Варшаві, якому підпорядковувалася Академія рільництва в Дублянах, попросило професорську раду надати пропозиції щодо утворення рільничого факультету при Львівській політехніці. Водночас Міністерство фінансів виділило кошти на ремонт навчальних приміщень у Дублянах. Було оголошено набір на рільничо-лісовий факультет Політехніки. На початку листопада 1919 р. Політехніка подала свої пропозиції щодо об’єднання навчальних закладів. Деталі організації навчального процесу обговорювали в Дублянах на спеціальній конференції у присутності представників львівської влади та референта міністерства. Початок навчального року на факультеті було призначено на 17 листопада 1919 р.
8 листопада 1919 р. Рада Міністрів Польщі ухвалила рішення про бюджетне та адміністративне підпорядкування Академії рільництва в Дублянах Львівській політехніці. За Дублянами залишилася певна автономія в організації навчальної та наукової діяльності факультету. Недоторканим також залишилося навчальне господарство.
Остаточне розформування академії як самочинної навчально-наукової організації завершилося у 1921 р. ліквідацією бухгалтерських рахунків та передачею усіх матеріальних цінностей польським державним структурам.
Основи організації навчально-наукового комплексу. Основним документом, який регламентував діяльність Вищої рільничої школи в Дублянах, а з 1901 року — академії, був організаційний статут. Завданням закладу була наукова підготовка майбутніх власників, орендарів і адміністраторів великих маєтків як самостійних сільськогосподарських виробників. Із присвоєнням школі статусу академії попереднє формулювання змінилося, розпочалася також підготовка молоді для наукової діяльності в сільському господарстві.
Вивчали фундаментальні, спеціальні й допоміжні предмети, вкрай потрібні та корисні для раціонального ведення сільськогосподарського виробництва. Лекції доповнювалися демонстраційним матеріалом, лабораторними дослідженнями, практичними заняттями в навчальному господарстві та екскурсіями до зразкових господарств, фабрик, племінних станцій, на виставки, торги; також проводили спеціальні лекції тощо.
Базою для формування навчального закладу у Дублянах стали:
– лабораторії загальної хімії, агрохімії, фізики, зоології, тваринництва, хліборобства;
– ботанічний та плодоовочевий сади з музеєм, мінералогічний музей;
– хімічно-рільнича, контрольно-ботанічна та метеорологічна станції, дослідна станція механізації;
– дослідні поля, навчальне господарство;
– пасіка, молочарня, ґуральня;
– бібліотека й читальня;
– колекції наочних приладів та інструментів інших предметів, передбачених навчальним планом.
Викладацький склад школи цього періоду формувався згідно зі штатним розкладом і не був сталим (мав тенденцію до збільшення), що було спричинене зростанням кількості студентів і розширенням наукової діяльності академії.
На кожного викладача припадало в середньому три-чотири студенти. Структура професорсько-викладацького складу академії з погляду наукових звань і посад була такою: професори звичайні (викладацька посада найвищого рангу) — 30% від загальної кількості викладачів, професори-ад’юнкти — 10%, доценти — 50%, асистенти — 10%. Наведені цифри в інші періоди несуттєво змінювалися в той чи інший бік.

Молотильний комплекс
Окрім штатних професорів, до викладацької діяльності залучали наукові сили львівських вищих навчальних закладів, а також запрошували вчених з інших міст.
Штатні професорські посади заповнювали з деякими ускладненнями. На вакантні посади Крайовий виділ оголошував конкурс. Аби взяти в ньому участь, претенденти подавали документи, передбачені положенням: заяву, автобіографію, дипломи про освіту, довідки про наукову, педагогічну та виробничу діяльність. На підставі цих паперів і низки співбесід складали таблицю здібностей кожного претендента. Після перевірки кандидата на політичну і моральну стійкість у Львівському департаменті поліції обрану конкурсною комісією кандидатуру затверджувало Міністерство сільського господарства у Відні. Вирішальне слово у виборі тієї чи іншої особи на вакантну професорську посаду залишалося за кураторією та радою академії. У конкурсі брало участь переважно три-п’ять осіб на місце.
Ад’юнктів, асистентів і доцентів призначала кураторія академії за пропозицією директора; остаточне їх зарахування на посаду здійснював Крайовий виділ. Постійні штатні професори вважалися державними урядовцями, тому їхню діяльність та розміри заробітної платні регламентувало спеціальне законодавство. Винагорода за працю ад’юнктів, асистентів і доцентів визначалася ухвалою Галицького сейму за пропозиціями Крайового виділу, що ґрунтувалися на думці кураторії.
Управління академією здійснював директор спільно із радою професорів — вони відповідали за розвиток академії, порядок і дисципліну. Фінансові справи директор погоджував із Крайовим виділом, усі інші питання — з кураторією. У разі незгоди з ухвалою ради директор користувався правом вето до вирішення проблеми у вищих інстанціях.
Безпосереднє керівництво дублянськими навчальними установами того часу та інспекторський нагляд за ними здійснювала кураторія, яка складалася із трьох членів — представників цісарсько-королівського уряду, Крайового виділу та Галицького господарського товариства. Кожен член кураторії мав одного заступника. Членами кураторії та їх заступниками призначали високоавторитетних осіб, які добре знали свою справу.
Кураторія мала такі обов’язки:
а) щороку на підставі ухвали ради професорів складати проект кошторису фінансової і господарської діяльності академії й подавати його до Крайового виділу на затвердження;
б) подавати до Крайового виділу пропозиції щодо видатків, не передбачених кошторисом, але таких, що поліпшували діяльність і сприяли розвитку навчального закладу;
в) призначати на вакантні посади ад’юнктів, асистентів і доцентів згідно із пропозицією ради професорів і затверджувати у Крайовому виділі;
г) затверджувати опрацьовані професорською радою навчальні плани;
д) вирішувати питання, пов’язані з умовами зарахування у студенти, звільненням від оплати за навчання, та інші справи педагогічної і наукової діяльності академії.
Кураторам дозволяли будь-коли відвідувати заняття, перевіряти проходження практики з метою контролю якості навчального процесу, дотримання положень навчальних планів і констатації професійного рівня лекцій. Усі зауваження на цю тему подавали на ім’я директора лише письмово та від імені повного складу кураторії.
Адміністративне та фінансове управління закладом здійснював Крайовий виділ, брав він також до уваги і затверджував пропозиції кураторії щодо кадрової політики, розширення діяльності академії, організації капітального будівництва тощо. В окремих поточних справах Крайовий виділ співпрацював із дирекцією навчального закладу, минаючи кураторію.
Зміни в організаційному статуті, зарахування на штатні посади професорів, а також право використовувати державні субсидії належали до компетенції Міністерства сільського господарства Австро-Угорщини.
Інспекторський нагляд за діяльністю закладу від імені міністерства здійснював цісарсько-королівський інспектор крайової культури.
Правом вступу на перший курс користувалися випускники вищих гімназій або вищих реальних шкіл, які досягли 18 років. В окремих випадках цим правом користувалися випускники інших шкіл, якщо рада професорів вважала за можливе прирівняти свідоцтво про освіту до рівня гімназійного атестату.
До заяви додавали такі документи: свідоцтво про народження або інший документ, що підтверджував вік, атестат про середню освіту, посвідчення про щонайменше однорічну сільськогосподарську практику, характеристику за період після закінчення школи та довідку про стан здоров’я.
Розглянувши подані документи, дирекція школи допускала абітурієнта до вступних іспитів. На усних іспитах із математики, фізики, природничих наук (ботаніка, зоологія, мінералогія) перевіряли знання за програмою вищої гімназії. Письмовий іспит (твір) на тему, задану екзаменаторами, мав іншу мету — оцінити загальний розвиток абітурієнта та знання польської мови.

Перший збірник
наукових праць,
1888 р.
Вступний іспит приймала іспитова комісія, яка складалася із трьох осіб, обраних радою професорів терміном на один рік.
Остаточний висновок про зарахування абітурієнта робила рада професорів на підставі пропозиції іспитової комісії.
До 1894 року лекції та практичні заняття в Дублянах могли відвідувати вільні слухачі.
У 1910 р. було скасовано вступні іспити до Академії рільництва в Дублянах, чим наближено її статус до університетського. Підставою для зарахування слугували лише оцінки атестату зрілості.
Події Першої світової війни вносили певні зміни до правил зарахування, особливо стосовно осіб, демобілізованих із військових частин.
Ставши студентом, абітурієнт негайно вносив до шкільної каси плату за перший семестр першого курсу. У разі відрахування через академічну заборгованість або з інших причин, зокрема й дисциплінарних, плату не повертали.
Незаможні студенти, які проявили старанність у навчанні, високу успішність та зразкову дисципліну, частково звільнялися від оплати. Статутом передбачалося навчати та утримувати коштом школи 12 студентів. Безкоштовні місця від імені Крайового виділу надавалися окремим студентам терміном на один рік згідно з ухвалою ради професорів і кураторії.
Зарахований на навчання студент одержував книжку відвідувань, у якій записувалися всі теоретичні та практичні заняття. На початку кожного семестру викладач робив помітки в цій книжці про те, що студент розпочав вивчати той чи інший предмет, а наприкінці семестру підтверджувалася участь студента в заняттях. За книжкою відвідувань студента вносили відповідні записи до шкільної класифікаційної книги.
Навчання в Дублянах тривало три роки, і на цей період студентам видавали посвідчення. Зимовий семестр починався у кінці вересня і тривав до середини лютого; весняний — від двадцятих чисел лютого до середини липня. Правилами внутрішнього розпорядку академії передбачалися додаткові різдвяні й великодні вакації.
Самовільний виїзд із Дублян, запізнення з вакацій, а також пропускання занять без поважних причин суворо каралися, зокрема й фінансово: практикували повторну платню за навчання, стипендіатів позбавляли матеріальної допомоги.
Навчальний процес відбувався за розкладом занять на кожний семестр окремо згідно з навчальним планом, затвердженим радою професорів, та навчальними програмами, опрацьованими кафедрами. Під кінець кожного семестру студенти складали колоквіуми з предметів, що їх вивчали упродовж семестру, і за розкладом — проміжні іспити. Результати іспиту оцінювали за п’ятибальною системою і записували в книжку відвідувань, яка водночас виконувала функцію залікової.

Звіт Академії
рільництва
в Дублянах
за 1913–1914 рр.
Студенти-боржники мали право повторно складати іспит не пізніше початку наступного навчального року. Якщо ж і ця можливість не була використана, студент залишався на тому самому курсі, зрозуміло, з поновною платою за навчання за всіма статтями. Більше двох років навчатися на одному курсі не дозволяли, і в разі невиконання навчального плану студента відраховували. Кожен окремий випадок академічної заборгованості студента розглядала рада професорів і щодо нього приймала конкретну ухвалу.
Окрім лекцій, практичних і лабораторних занять, навчальний план передбачав організацію практик. Основною базою для набуття практичних навичок господарської діяльності вважався дублянський фільварок. Крім того, кожного року створювали екскурсійні групи для ознайомлення з організацією ведення господарства в інших регіонах або за кордоном.
Змістовнішою та оригінальною за формою була екскурсія групи із 25 студентів під керівництвом директора академії Казимира Мічинського та професорів Кароля Мальсбурґа й Стефана Павлика до господарств Чехії та Австрії. Студенти відвідали відомий на той час кінний завод у Клядрубах, сільськогосподарську виставку в Празі, близько 15-ти господарств: промислові свиноферми, деякі сільськогосподарські промислові підприємства, млин, сушарню та пекарню в Санах, млин у Кутній Гожі, кооперативну електровню в Дражіцах, що обслуговувала кілька невеликих міст і пару десятків навколишніх сіл. Не проминули також оглянути сільськогосподарську спілку в Рівнє.
До плану відвідувань входили провідні на той час наукові та навчальні заклади: лабораторія професора Стоклясси при сільськогосподарських студіях Чеської політехніки у Празі, Чеська сільськогосподарська академія в Таборі, Головна земельна школа у Відні та її лабораторії професора Адаметра і відомого тоді творця генетики професора Е. Чермака. Екскурсії проходили за участю та під безпосереднім керівництвом цих професорів. Програми практик передбачали також відвідування краєзнавчих музеїв, мистецьких центрів, природних заповідників тощо.
Громадськість цікавилася здобутками науково-навчального комплексу Академії рільництва в Дублянах. У 1913–1914 навчальному році Дубляни відвідали студенти ветеринарної академії та Львівської політехніки, група агрономів із Полтавської губернії, члени Товариства польських природознавців, представники різноманітних сільськогосподарських товариств Галичини, Великопольщі та інших регіонів Австро-Угорщини.
Навчальний процес в академії завершувався головним (державним) іспитом, складати який мали право ті студенти, які повністю виконали навчальний план і склали проміжні іспити на «задовільно» і вище.
Головний іспит повинен був довести, що кандидат настільки опанував фахові науки, що готовий не лише вирішувати поточні господарські проблеми, а й критично аналізувати та оцінювати результати господарювання й прогнозувати оптимальні варіанти розвитку господарства на перспективу.
Згідно із цими вимогами випускників атестували у три етапи: складання усного іспиту, виконання письмової роботи (проекту) та її усного захисту.

Професор
Йосип Олеськів
На усному іспиті кожного випускника екзаменували близько двох годин: по півгодини на кожен предмет. Результат оцінювали за трибальною системою: «відмінно», «добре», «задовільно». Випускник, який витримав іспит, отримував право виконати письмову роботу (проект). Тематика проектів передбачала розробку плану організації виробництва сільської продукції у певному господарстві на підставі досягнутих показників і опису його структури. На виконання, в сучасному розумінні, дипломного проекту відводи шість місяців.
Закінчену та належно оформлену роботу випускник подавав до канцелярії академії. Відтак директор передавав її на рецензію трьом членам іспитової комісії — кожному не довше, ніж на чотири дні. Одночасне рецензування двох і більше проектів не дозволялося.
Допущені до захисту дипломні роботи впродовж трьох днів зберігалися в канцелярії академії та були доступні для огляду викладачам і студентам. Прилюдний захист відбувався у призначений дирекцією термін перед іспитовою комісією. Брати участь у захисті мали право всі викладачі академії, а час, відпущений на цю процедуру, не перевищував трьох годин.
Взявши до уваги протоколи іспитових комісій з усного іспиту та захисту дипломного проекту, рада професорів виставляла остаточну оцінку за результатами обох атестаційних процедур, яку записували у «Свідоцтво про закінчення наук» — своєрідний диплом.
Випускникові, який склав лише усний іспит, вручали свідоцтво про закінчення академії без захисту диплому (абсолюторіум). А той, хто не склав жодного іспиту, задовольнявся посвідченням про відвідування занять. Повноцінний диплом академії одержували далеко не всі випускники.
Господарсько-фінансова діяльність школи не обходилася без перевищення витрат над прибутками. Додаткові кошти надходили за рахунок діяльності навчального господарства, виконання проектних завдань із меліорації земельних угідь на замовлення окремих землевласників, проведення робіт з аналізу ґрунтів і визначення якості насіння в лабораторіях інституту, значних додаткових субсидій від Галицького уряду та господарського товариства, меценатських пожертвувань тощо.
У процесі розвитку школи із присвоєнням їй статусу академії, розширенням матеріальної бази, зміною контингенту студентів статті бюджету також зазнавали певних змін. Новозведена будівля цілком відповідала вимогам організації навчального процесу цього періоду. Розташування аудиторій, лабораторій, музеїв та інших навчальних приміщень було оптимальним. У старому приміщенні розмістилася нижча сільськогосподарська школа.
Крім перерахованих будівель, академія мала житлові будинки, каплицю, пізніше — газовню, павільйон механізації, агрохімічний корпус, низку допоміжних господарських приміщень, теплицю тощо.
Проблема житла завжди була гострою. Окремі працівники мали власні будинки. У новозбудованому гуртожитку мешкали всі студенти — по одному, зрідка по двоє у кімнаті.
Харчування студентів забезпечувала приватна їдальня, яка діяла на підставі угоди з дирекцією академії. Дирекція та студентський актив залишали за собою право контролю за цінами на харчі, турбувалися, щоб продукти були якісні та дешеві. На додачу студенти організовували власні спільні кухні. Вживання алкоголю на території академії категорично заборонялося.
У разі хвороби або нещасного випадку завжди на допомогу приходив лікар, що мав у своєму розпорядженні невелику аптеку. Стан здоров’я викладачів і студентів того часу вважався задовільним.
Наявні на території навчального закладу пошта й телеграфічна станція забезпечували надійний зв’язок дублянців із навколишнім світом. Впровадження телефонного зв’язку сприяло налагодженню тісніших контактів із навчальними і науковими установами Львова.
Найбільшою проблемою організації нормального функціонування закладу, крім побутових, був транспортний зв’язок між Дублянами і Львовом.
Відсутність залізниці змушувала використовувати підсобні транспортні засоби: вози й брички. Регулярне перевезення викладачів, які жили у Львові, здійснював кінний фаетон, що двічі на день за будь-якої погоди снував між Львовом і Дублянами. Хороших доріг у Дублянах не було. Пізньої осені та ранньої весни студенти «чалапали в болоті по коліна», бо сільська влада «занедбала сільські дороги».
Та, попри ці труднощі, з року в рік збагачувалися наукові традиції, вдосконалювалися навчальні плани і програми, розгорталося будівництво, поліпшувався побут викладачів і студентів, розробляли плани на майбутнє.
Навчальні плани і програми (1856–1919). До структури навчального плану було долучено групу фундаментальних наук. Вони виконували засадничу функцію сільськогосподарського виробництва, на їх основі ґрунтувалися теоретично поглиблені та розширені фахові предмети. Тому виникала методична проблема викладання цих предметів із використанням фундаментальних наук, поєднання їх із майбутньою фаховою діяльністю випускника.
Психологія студентства як соціальної групи суспільства спонукала до думки, що викладання теоретичних предметів без достатньої спрямованості на майбутню фахову діяльність знижує зацікавленість цими предметами, знеохочує до опанування теорії, створює синдром даремної трати часу, породжує справедливий скептицизм. З іншого боку, викладання спеціальних предметів без належного використання теоретичних знань, одержаних студентом у початковому періоді навчання, без уміння розумно поєднати наукові засади з конкретикою фахового навчання і майбутньої професійної діяльності примітивізує навчальний процес і завдає непоправної шкоди розвиткові сільськогосподарської науки і практики. На цих тонкощах добре розумілися фахівці сільськогосподарського шкільництва кінця ХІХ ст. і на цьому розумінні будували нові навчальні плани та програми.
Одним з основних принципів організації теоретичної підготовки студентів тоді вважали роботу в лабораторіях, семінарські заняття та індивідуальне спілкування професора зі студентом, тобто навчання на кшталт наукової дискусії. Широко застосовували метод поглиблення теоретичних знань на університетських семінарах. Завершувався теоретичний курс складанням іспитів і колоквіумів.
Дещо складнішою виявилася справа організації спеціальної підготовки студентів. Проблема полягала в тому, як, по-перше, прищепити майбутньому спеціалістові достатній імунітет, щоб він міг протистояти чисто емпіричному навколишньому середовищу практиків, не дати йому загубити те, що такою важкою працею здобувалося під час навчання; по-друге, надати достатньо знань і вмінь для самостійного ведення великого господарства, бо саме того вимагала хліборобська суспільна думка. Випускник Дублян мусив володіти такими теоретичними і практичними знаннями, щоб у царині організації виробництва міг конкурувати з досвідченими практиками, а тому навіть спосіб мислення мав інший. Він був зобов’язаний завоювати в суспільстві визнання та повагу!
В основу фахової підготовки майбутніх спеціалістів, окрім традиційних методів навчання, було покладено так звану конверсаторію, або лекцію-бесіду. Така система співпраці професорів зі студентами була доволі дорогою, але мала низку переваг. По-перше, ліберальний, розкутий діалог допомагав студентові позбутися нервової напруженості, давав йому можливість спокійно та розсудливо доводити свою обізнаність у предметі, адже давно відомо, що найкраще засвоюються істини, здобуті в дискусії. По-друге, професорський загал змушений був відмовитися від шаблонного методу викладання, а натомість постійно працювати над опануванням найновіших досягнень науки і практики в царині світового сільськогосподарського виробництва, добре знати психологію студентів, знаходити серед них яскраві особистості, сприяти їх розвитку не лише у виробничому, а й у науковому напрямах. По-третє, дирекція школи мала оперативну інформацію про якісний склад своїх студентів, що давало змогу швидко удосконалювати окремі елементи навчального плану і програм.
Важливу роль у системі організації навчального процесу було відведено головному іспитові, який мав далеко не формальний характер. Цей комплексний іспит об’єднував контроль знань з усіх спеціальних предметів, а участь в іспитовій комісії поважних господарів, відомих своїми виробничими досягненнями, і представників влади чи кураторії сприяли об’єктивності у підсумковому визначенні рівня загального розвитку і знань випускника. Мабуть, тому далеко не всі студенти зголошувалися до випускного іспиту і виконання дипломної роботи.
Зміни в систему підготовки спеціалістів вносили на підставі рекомендацій випускників дублянської школи, з якими упродовж певного періоду підтримували ділові контакти.
Під особливою опікою шкільної влади перебували навчальні лабораторії, в яких студенти самостійно виконували роботи і захищали їх. Процес розширення і вдосконалення навчальних і наукових лабораторій не зупинявся ніколи. Обладнання відповідало вимогам того часу.
Найважливішою лабораторією у фаховій підготовці студентів вважалося навчальне господарство — фільварок. На полях і фермах господарства демонстрували технологічні прийоми, про які йшлося на лекціях чи практичних заняттях. Стежачи за господарською діяльністю фільварку, студент мав змогу побачити і проаналізувати повний річний цикл сільськогосподарських робіт. В оригінальний спосіб студенти знайомилися з усіма заходами адміністрації щодо управління фільварком. Кожного тижня накази, розпорядження, рекомендації доводили до відома студентів, тому вони знали про все, що відбувалося в господарстві, могли критично оцінити ефективність і своєчасність цих розпоряджень, дискутувати на цю тему із професорами чи своїми колегами, зрештою, не були позбавлені задоволення самотужки прогнозувати розпорядження. На підставі підсумків господарювання впродовж року кожен студент міг скласти своє критичне резюме, врахувавши всі допущені помилки. Така організація зв’язків навчального процесу з виробництвом належить до одного з найпотужніших дидактичних засобів.
Суперечливою виглядала проблема економічних результатів діяльності господарства як навчальної лабораторії і викликала жваву та зацікавлену дискусію. Організація виробництва задля високих прибутків від господарювання негативно впливала на результати навчання. Навчальний процес вимагав вирощування різноманітних культур широкого діапазону сортів, багатьох порід свійських тварин, забезпечення можливості демонстрування повного спектра агротехнічних прийомів тощо. Така структура господарства негативно впливала на економічні показники, але потрібно було реально думати, чи фільварок слугує школі, чи школа — фільварку. На зламі ХІХ і ХХ століть дирекція Вищої рільничої школи в Дублянах свідомо жертвувала прибутками господарства на користь навчального процесу.
Не залишалося поза увагою економічне навчання студентів. Вважалося, що без глибоких знань з економіки, базованих на теоретичних положеннях політичної економії, без знання організації виробництва, облікової справи і права неможливо вести високоприбуткове господарство. Вершиною в економічній підготовці майбутніх спеціалістів було виконання, а згодом захист дипломного проекту на тему господарської структури та економічної діяльності конкретного господарства.
Окрім фундаментальних і фахових, була ще третя група предметів — допоміжні. Одні з них могли бути використані у практичній господарській діяльності спеціаліста, інші мали лише пізнавальне значення і сприяли розширенню загального світогляду студента.
Аналізуючи напрями організації навчального процесу в Дублянах наприкінці XIX — початку XX ст., можна стверджувати, що вся діяльність школи була спрямована на виховання організаторів великих поміщицьких господарств. Для забезпечення повноцінного навчального процесу школа мала всі потрібні засоби, лабораторії, музеї, дослідні та контрольні станції, дослідні поля, господарство тощо.
Початки розвитку сільськогосподарської науки у краї.
До скасування панщини в Австрії (1848) продуктивність сільськогосподарського виробництва мало турбувала великих землевласників. Поміщицькі господарства, використовуючи підневільну працю селян, збували частку своєї, звісно, дешевої продукції в Західну Європу.
Перші паростки аграрної науки з’явилися у зв’язку з розповсюдженням та акліматизацією нових сільськогосподарських культур, на полях Галичини почали культивувати картоплю, кукурудзу, петрушку, салат, квасолю тощо. Наука перебувала тоді в зародковому стані, відбувалося нагромадження емпіричних фактів. Тим часом хліборобство мало екстенсивний характер. Майже на всій території краю переважала трипільна система.
Розвиток капіталістичних відносин, стрімке зростання міського населення, скасування панщини разом із розвитком фахового шкільництва зумовили потребу в наукових пошуках у напрямі збільшення продуктивності сільськогосподарського виробництва. Наукова діяльність у Дублянах спочатку мала передусім науково-методичний характер. На матеріалах позитивного досвіду окремих господарств, його узагальнення, ознайомлення із сільськогосподарським шкільництвом тогочасної Європи, пошуків причинно-наслідкових зв’язків у веденні господарства складалися навчальні плани та програми для підготовки спеціалістів.
Розвиток природничих наук, особливо відкриття законів розвитку рослинного і тваринного світу, допомагав пояснювати певні явища у природі. Загальноприродничі, точніше біологічні, науки поступово трансформувалися у спеціалізовані сільськогосподарські науки, з’явилися нові, оригінальні методи досліджень. Зміна суспільних відносин на селі вимагала досліджень у галузі економіки й організації сільськогосподарського виробництва.
Викладачі Вищої рільничої школи в Дублянах чітко усвідомлювали, що їхні обов’язки не закінчуються вихованням молоді, а мають поширюватися на загальні проблеми сільськогосподарської політики.
Якщо на першому етапі діяльності Рільничої школи в Дублянах кількісно невеликий науково-педагогічний персонал за відсутності науково-матеріальної бази не мав змоги розгорнути широкі дослідження, то будівництво нових навчальних і наукових приміщень, відкриття дослідних лабораторій і станцій, нагромадження розмаїтих колекцій, розробка дослідних полів, а також якісна підготовка і поповнення наукових кадрів дозволили розпочати широку і плідну наукову діяльність.
Результати наукових студій обговорювали передусім на «наукових діалогах» (прототип сучасних наукових конференцій). Із доповідями та повідомленнями виступали професори і студенти. Кількість засідань наукових секцій і заслуханих на них рефератів залежала від інтенсивності наукової діяльності й змінювалася з розвитком навчального закладу. Наукові праці видавали окремими брошурами, друкували в багатьох широкопрофільних і спеціалізованих виданнях Європи. Так побачили світ підручники з різних предметів, написані видатними професорами академії в Дублянах.
Наукові студії професорів стосувалися не лише сільськогосподарського напряму, а й інших суміжних наук: фізики, хімії, мінералогії, географії, біології, політекономії, земельного і цивільного права, метеорології.
Однією із перших наукових праць викладачів слід вважати твір професора мінералогії С. Плахетка «Басейн Львова. Підсумки до геогнозії та палеонтології Східної Галичини», виданий німецькою мовою у Ставропігіївському інституті у Львові в 1863 р. Професор Юліуш Ау в 1869 р. видав працю про використання добрив у приватному сільськогосподарському виробництві.
А 1871 рік слід вважати роком виходу першого наукового звіту про діяльність дирекції дублянських навчальних і наукових закладів за 1870 рік. Автор звіту — тодішній директор Зиґмунд Струсевич. Окрім матеріалів про навчальну діяльність школи, натрапляємо у звіті на результати наукових досліджень. У навчальному господарстві вивчали вплив мінеральних добрив на врожайність різних сільськогосподарських культур, зокрема десяти сортів картоплі, акліматизували нові породи овець. Учені-тваринники досліджували продуктивність стада великої рогатої худоби (в кількості 24 голів), було відкрито дослідну станцію рільничої техніки і знаряддя.
Із метою розширення можливостей оприлюднення результатів наукових досліджень дублянської професури з ініціативи комісії сільського господарства Галицький сейм у січні 1886 р. ухвалив рішення про видання «Щорічника Крайової вищої рільничої школи в Дублянах».
У збірнику наукових праць передбачалося висвітлювати наукові звіти про результати теоретичних, експериментальних і виробничих студій у галузі рільництва, тваринництва, агрохімії, економіки сільського господарства та інших наук, звіти професорів і студентів про результати спеціальних наукових студій та кращі студентські наукові праці.
З огляду на те, що Вища рільнича школа в Дублянах не була відома серед широких кіл галицької громадськості щодо своїх завдань, можливостей, навчальних і наукових засобів, учена рада ухвалила висвітлити в першому томі історію виникнення та розвитку дублянського навчально-наукового осередку, показати засадничі принципи його будови та організації на тогочасному етапі. Цю важливу та відповідальну роботу було доручено професорові Юліушу Ау, яку він блискуче виконав.
Перший том «Щорічника Крайової вищої рільничої школи в Дублянах» побачив світ у 1888 році, а другий було видано в 1889 р. Він уміщував п’ять наукових праць із сільськогосподарської тематики. У статті Яна Бляута «Меліорація полів і лук в Дублянах» містився викінчений проект меліоративних робіт для осушування та обводнення майже всіх угідь шкільного господарства в тогочасних межах.
Плануючи щорічно видавати збірники наукових праць, науковці Дублян уважали, що зможуть у них викласти найновіші досягнення аграрної науки і довести їх до освічених сільськогосподарських виробників. Але виявилося, що ці збірники не знаходили дороги до власників господарств і фактично не мали збуту, тому видавати їх щороку стало неможливим.
Черговий, третій, том наукових праць датований уже 1894 роком. Тут уміщено десять статей, в одній з яких професор Т. Рильський описує нові сільськогосподарські машини та знаряддя, а в іншій К. Шульц вперше оприлюднює результати спостережень дублянської метеорологічної станції.
На видання наступного збірника наукових праць довелося чекати цілих десять років — до 1904 р. У ньому було надруковано хроніку діяльності навчально-наукового закладу за 1896–1904 рр. та інформацію про використання дослідних полів у Дублянах, описано діяльність ґуральні та школи при ній. Професор Юліуш Фроммель зробив поглиблений аналіз діяльності навчального господарства, характеризуючи його структуру, формулюючи напрями розвитку. Інших видань наукових збірників академії в Дублянах в описаному періоді не виявлено.
Окрім збірників наукових праць, у бібліотеках Львова зберігаються звіти дослідних станцій, лабораторій, кафедр. Приємно дивує своїм обсягом і змістом висновків «Звіт про діяльність Крайової хімічно-рільничої дослідної станції в Дублянах за 1903, 1904, 1905 роки», виданий професором Юзефом Мікуловським-Поморським у 1906 р. Докладну інформацію про наукову діяльність у Дублянах зацікавлений читач може почерпнути зі звітів про навчальну, наукову і господарську діяльність Вищої рільничої школи у Дублянах, які періодично видавали і були доступні широкому загалу.
Одним із засобів популяризації наукових досягнень дублянських учених вважалася участь у сільськогосподарських виставках. Тут широкі кола громадськості мали можливість ознайомитися з результатами наукових студій, проведених у лабораторіях і на дослідних полях школи, новими сільськогосподарськими машинами та знаряддями, врожаями дублянських полів, порівняти різні методи ведення господарства.
Дублянські вчені тісно співпрацювали з видавцями наукових журналів, що давало їм змогу оперативно знайомити широкий загал із новинками продуктивного господарювання.
Поява наукових праць у галузі економічних наук вперше простежується у 80-х роках ХІХ ст. і пов’язана з ім’ям доцента Тадеуша Рутовського. Коло наукових зацікавлень ученого охоплювало широкий спектр економічних наук того часу, зокрема промисловості, будівництва, податкової справи, історії економічної науки. Не залишилися поза його увагою проблеми економіки сільськогосподарського виробництва. Помітний внесок у розвиток економічних наук зробив доцент Станіслав Ґломбінський, наукова діяльність якого фіксується початком XX ст. і зосереджена переважно на дослідженні фінансової справи в Галичині.
Видатним ученим у царині правничих наук слід вважати професора Тіля Ернста, який був автором щонайменше 40 ґрунтовних наукових праць та підручників. Спектр його наукових студій охоплював основи права приватного і майнового, права родинного і конкурсного, він не залишав поза увагою також вивчення адміністративного права.
Близько двадцяти років працював професором фізики в Дублянах Август Вітковський. У його друкованих працях, а їх виявлено понад десять, досліджуються методи вимірювань низьких температур, вивчаються питання поширення звуку в повітрі та інші його властивості. Підручники Августа Вітковського з фізики перевидавали не один раз.
Учені зі світовим ім’ям викладали в Дублянах географію. Ще на першому етапі діяльності школи професором географії працював Кароль Беноні, автор підручників для загальноосвітніх і спеціальних шкіл. У його творчому доробку — книжки з картографії, економічної географії та ін. Не менш цікаві праці географа Луціана Татомира. Часто на підручниках із географії його ім’я стоїть поряд з іменем Кароля Беноні. Цей непересічний учений описав основні географічні відкриття і подорожі до кінця XIX ст. До честі дублянця, низка його праць стосується географії Галичини.
Починаючи з 1890 року до кінця австрійської доби незмінним професором метеорології був Казимир Шульц. Кожного року, день у день фіксувалися показники Дублянської метеорологічної станції й передавалися в загальноєвропейську метеорологічну службу. Результати спостережень зводили в єдину систему, аналізували і друкували у збірниках наукових праць, щорічних звітах і спеціальній літературі. У бібліотеках Львова знаходимо праці професора К. Шульца щодо метеорології Карпат, боротьби з градом, а також описи кліматичних зон та ін.
Із початком XX ст. у Дублянах розпочинає свою діяльність професор хімії Ян Завідський, серед фундаментальних праць якого варто назвати такі, як «Студія над хімічною динамікою автокаталітичних процесів» і «Теорія автоаналізу». Його підручник з неорганічної хімії у трьох томах перевидавали ще у 1932 і 1936 роках.
Професор мінералогії Юзеф Семирадський залишив більше 30 відомих широкому загалу наукових творів, у яких представлено геологію польських земель, викопну фауну Татр і Поділля. В одній із монографій описано палеозойські верстви Поділля та ін. Перу цього вченого належить підручник з палеонтології. Помітний внесок у тлумачення мінералогічної термінології зробив українець, член НТШ, доцент Юліан Медвецький.
Одним із видатних учених у галузі біологічних наук був професор Мар’ян Раціборський, який почав свою наукову і педагогічну діяльність у Дублянах у 90-х роках ХІХ ст. Можливо, саме його стараннями тут було закладено ботанічний сад. У 1902 р. професор видав книжку «Про завдання сучасних ботанічних садів і про сад у Дублянах». Деякі його статті схиляють до думки про нові відкриття в галузі біології.
Ботанік Ігнат Шишилович свої наукові студії присвятив освоєнню буковинських полонин, розвитку садівництва в краї та іншим проблемам. У наукових творах біолога Зиґмунда Хмілевського (друга декада XX ст.) вперше почали розроблятися проблеми захисту рослин.
Видатний зоолог, професор Мар’ян Ломницький розпочав свою педагогічну і наукову діяльність у Дублянах із перших днів реорганізації вищої школи, тобто з 1879 року. Працьовитий, наполегливий організатор, учасник багатьох наукових експедицій, він залишив нам багато праць. Спектр його діяльності надзвичайно широкий: від дослідження підльвівської фауни і фауни Жовківщини, вивчення різноманітних молюсків і комах, обстеження долини річки Прут до комплектування та систематизації розмаїтих колекцій. Професор Мар’ян Ломницький присвятив багато уваги вимерлим представникам фауни та історії зоологічної науки. Серед його праць знаходимо статтю про наявність у минулих епохах мамонтів на території теперішньої Львівщини. Другий представник зоологічної науки, професор Мечислав Ковалевський, присвятив свою наукову діяльність дослідженню паразитів сільськогосподарських тварин та іншим проблемам.
Ось такі яскраві постаті, професори і доценти Вищої рільничої школи в Дублянах закладали фундамент для вивчення спеціальних предметів та розвитку фахової сільськогосподарської науки.
Початок наукових досліджень у галузі рослинництва фактично збігся з відкриттям контрольно-насіннєвої станції, про діяльність якої звітував її керівник — професор Еміль Ґодлевський — у збірнику наукових праць за 1894 рік.
Вирізняється оригінальністю своїх наукових розробок професор Владислав Любомемський, який аналізував продуктивність сільськогосподарського виробництва за даними статистики, проводив досліди в галузі рільництва та використання органічних і мінеральних добрив.
Професор Йосип Олеськів, шкільний товариш Івана Франка, крім власне фахової агрономічної наукової діяльності, досліджував вплив на заокеанське сільськогосподарське виробництво першої галицької еміграції.
До видатних аграрників початку XX ст. слід зарахувати професора рільництва Казимира Мічинського (старшого). Виведення нових сортів сільськогосподарських культур та їх районування, обробка ґрунту й догляд за рослинами, підвищення врожайності окремих видів рослин через їх акліматизацію, агротехнічні поради з вирощування картоплі та буряків, шкідники та хвороби рослин і їх вплив на врожайність, ґрунти окремих регіонів краю — ось далеко не повний перелік наукових зацікавлень ученого. А ще конспект лекцій з рільництва, вивчення досвіду високофахового сільськогосподарського шкільництва за кордоном, багаторазове перевидання науково-популярного твору «Зразковий рільник» і, як наслідок, видання не менш як півсотні одиниць друкованої продукції та заснування в Дублянах потужної наукової рільничої школи. Таким є спадок професора Казимира Мічинського. Дев’яності роки XIX ст. позначилися втягуванням в орбіту наукових зацікавлень дублянської професури агрохімічних проблем. Професор Стефан Єнтись досліджував уплив різноманітних добрив на врожайність сільськогосподарських культур, розглядав економічні проблеми використання добрив, вивчаючи діяльність тогочасних європейських агрохімічних дослідних станцій, торкався основ використання мінеральних добрив.
Одним із засновників агрохімічної школи в Дублянах слід вважати професора Юзефа Мікуловського-Поморського. Видатний учений із неабиякими організаційними здібностями, директор навчально-наукових закладів у Дублянах, керівник агрохімічної станції послідовно розгорнув наукову діяльність, організував польові дослідження і через публікацію наукових праць та звітів надавав практичну допомогу господарствам. Серед наукових трактатів професора Мікуловського-Поморського знаходимо дослідження ґрунтів дублянського господарства та каталог рільничої хімії дослідних полів. Сьоме видання його підручника «Вирощування картоплі» датується 1935 роком.
Продовжувачем наукових розробок у царині агрохімії став професор Броніслав Ніклевський, діяльність якого припадає на другу декаду XX ст. З-під пера цього вченого вийшли рекомендації про те, як на підставі хімічних аналізів ґрунтів планувати внесення добрив для вирощування певних культур. Водночас він вивчав проблеми організації добривного господарства в Галичині, видавав підручники з агрохімії.
Гідно репрезентує галузь науки з фізіології тварин доцент Густав Пйотровський. Цей учений залишив нам понад 20 наукових трактатів про нервову діяльність організмів свійських тварин та їх фізіологічні проблеми.
Особливого наукового доробку в галузі тваринництва дублянці не мають, але певну наукову активність у цьому важливому напрямі виявив професор Кароль Мальсбург, багаторічний викладач годівлі тварин.
Помітний слід у науках про організацію сільськогосподарського виробництва залишив визначний науковець і педагог, професор Стефан Павлик. Картотека виявлених його наукових і науково-популярних творінь сягає за тридцять. Побіжний перегляд бібліографічних джерел дає підстави констатувати широкий діапазон його зацікавлень: спроба вивчити систему господарювання у краї та за кордоном, розглянути інтенсивні та екстенсивні господарства; дослідження проблеми торгівлі сільськогосподарською продукцією. Автор також опрацював нові системи угноєння полів тощо. Чільну увагу привертав до організації фахової сільськогосподарської освіти, а також до історії розвитку економічної та організаційної справи в Галичині.
Над проблемами переробки сільськогосподарських продуктів успішно працював професор Тадеуш Хржоунщ. Коло його досліджень — горілчана справа, фруктові вина, сушіння картоплі, технологія хімічної переробки та ін. Рукою вченого підготовлено та видано низку підручників щодо технології переробки дарів поля і саду.
Про механізацію рільництва йшлося ще в середині XIX століття, отже, полегшення праці рільників було в полі зору дублянських учених. Свої творчі здібності цій складній і відповідальній справі віддавали професори Томаш Рильський, Казимир Айдукевич, Ян Сікорський. Вони розробляли засадничі положення механізованої обробки ґрунту, стежили за поступом сільськогосподарського машинобудування, досліджували умови і правила машиновикористання.
Засновником і організатором дублянської технічної наукової школи був професор Томаш Рильський, який зробив неоціненний внесок у розвиток технічних наук у Дублянах. Він — автор навчальних планів і організатор навчального процесу, учасник конкурсів машин сільськогосподарського призначення на багатьох міжнародних виставках рільничої техніки. У 1874 р. був призначений секретарем і референтом комісії для оцінки рільничих машин, суддею для визначення якості плугів. До історії науки увійшов як організатор наукового формування рільничого машинознавства, методист, розробник багатьох моделей та креслень, ініціатор заснування кафедри сільськогосподарської техніки Академії рільництва в Дублянах. Він обґрунтував необхідність утворення першої в краї Дублянської дослідної станції сільськогосподарських машин, де можна було б оцінити якість і прогнозувати потреби в рільничій техніці. Зібрав у Дублянах унікальну колекцію давньої та новочасної рільничої техніки й знарядь, на спрацьованих деталях демонстрував хиби у використанні машин, приділяв багато уваги проблемам сільського будівництва.
Для забезпечення виконання навчальних планів у секторі техніки професор Томаш Рильський видав фундаментальну працю — «Підручник рільничої механіки». Тут представлено не просто перелік сільськогосподарських машин і знарядь, а фаховий аналіз особливостей конструкції і геометрії базових деталей, робочих органів. У роботі наголошується на властивостях матеріалів, із яких виготовлені конструкції, та правилах технічного обслуговування. Можна стверджувати, що елементи матеріалознавства взагалі та металознавства зокрема викладали в Дублянах принаймні від 1878 року.
Яна Бляута, спочатку доцента, а згодом професора, вважають засновником у Галичині теорії та практики в галузі меліорації, а можливо, не лише в Галичині. Вихованець дублянської школи, Ян Бляут здобував освіту також в інших навчальних закладах Європи, працював у відділі меліорації при уряді Галичини. Автор близько 50-ти наукових праць, він розробляв теоретичні передумови кротового та гончарного дренажів, розглядав проблеми осушування боліт, доклав чимало зусиль до вивчення і практичного використання торфовищ. Під безпосереднім керівництвом професора розроблено та впроваджено у практику проекти для осушення боліт і меліорації полів у Дублянах, Олеську, Ярославлі, Ланцуті, Яричеві та інших місцях. У своїх друкованих працях він зачіпає також проблеми обводнення земель.
Лісівництво в дублянському навчально-науковому осередку того часу репрезентує професор Станіслав Соколовський. У його статтях висвітлено біометричні дослідження окремих видів сосни, впливу лісів на джерела річок, подано опис лісів у Татрах. Не залишається поза його увагою також історія лісівництва.
Поважне місце серед науковців Дублян посідають суспільствознавці. Варто згадати професора Яна Павликівського, вченого, громадського діяча, письменника, редактора. Його праці багато в чому стосуються сільськогосподарського виробництва. Професор Станіслав Клобуковський, учений-мандрівник, описав свої подорожі на теренах Латинської Америки, досліджував еміграційні процеси в Галичині та Польщі.
Такими є найважливіші дослідження дублянської науки та її творців за 60 років діяльності Вищої рільничої школи (академії) в Дублянах. Цю добу із повним правом можна вважати етапом заснування та утвердження аграрної науки на західноукраїнських землях.
Загалом у другий період діяльності школи в Дублянах працювало близько 140 професорів, доцентів і асистентів. Сьогодні важко визначити за архівними матеріалами саме кількість асистентів, тому що статус асистента був неусталений і плутався з посадою лаборанта в сучасному розумінні цього поняття. Подеколи асистентами працювали студенти старших курсів.
Під час реорганізації школи у 1879 р. продовжили свою педагогічну та наукову діяльність лише чотири особи з попереднього списку, всіх інших зараховано вперше.
Отже, кількість викладачів у Дублянах упродовж 40 років була майже стабільною. Тенденція до зростання у другій декаді XX ст. була перервана Першою світовою війною.
Комплектувався викладацький персонал у Дублянах унаслідок конкурсного відбору, який оголошували на вакантні посади.
На конкурсну комісію подавали заяви, документи про освіту, список колишніх посад і місць виробничої діяльності, автобіографію, список друкованих праць та інші документи. Інколи до справи долучали особисті рекомендації окремих авторитетних осіб. Одержані документи ставали матеріалом для складання «табеля здібностей». В окремих випадках, якщо претендент навчався або працював за кордоном (особливо в Росії), до справи долучали лист департаменту поліції про моральну та політичну благонадійність кандидата. Беручи до уваги ухвали конкурсної комісії та дирекції школи, Галицький уряд у Львові своєю постановою здійснював зарахування на роботу асистентів і доцентів, а кандидатури професорів затверджувало Міністерство рільництва у Відні. Не останню роль у конкурсних справах відігравала також кураторія школи. Після всіх розглядів і затверджень обранець на ту чи іншу посаду одержував офіційне повідомлення, в якому, між іншим, зазначалися умови праці: посада, розмір основної та додаткової заробітної платні, пільги, забезпечення помешканням тощо. Не забували новообраному викладачеві нагадати про його права та обов’язки.
Майбутні викладачі й професори здобували переважно загальну середню освіту, тобто закінчували гімназію або вищу реальну школу, а відтак записувалися на університетські студії. Місце навчання могло змінюватися кілька разів залежно від того, в якому напрямі бажав спеціалізуватися студент. Деколи процес навчання припинявся або супроводжувався фаховою діяльністю студента. Майбутні професори поглиблювали свої знання, додатково закінчуючи ті чи інші факультети спеціальних навчальних закладів. Наприклад, професор Казимир Паньковський закінчив гімназію в Ряшеві, один рік Львівської політехніки та повний курс Рільничої школи в Дублянах, а завершив навчання стипендіатом Галицького сільськогосподарського товариства в рільничій академії в Угорщині (Альтенбург), здобувши майже енциклопедичну освіту в царині годівлі тварин, ветеринарії, економіки та управління й, нарешті, сільськогосподарського будівництва.
З особових справ викладачів академії в Дублянах довідуємося, що серед них були випускники Краківського, Варшавського, Петербурзького, Віденського, Берлінського та інших університетів, а також найкращих фахових шкіл Європи.
Крім безпосередніх викладацьких обов’язків, дублянські професори виконували певні урядові завдання. Наприклад, Ю. Мікуловський-Поморський та К. Мічинський були членами Віденської рільничої ради, окремих викладачів залучали до роботи в екзаменаційній комісії, яка постійно працювала в Дублянах для атестації кандидатів на посади вчителів спеціалізованих сільськогосподарських шкіл.
Цікаво порівняти, в яких стосунках перебували викладачі з іншими високими школами. Чи відбувався в ту історичну добу живильний обмін між інтелектуальними середовищами?
По-перше, в Дублянах викладали професори Львівського університету Евгеніуш Ромер і Юзеф Семирацький, а також ректор ветеринарної академії, професор Станіслав Круликівський та ін. Дублянські професори працювали за сумісництвом у навчальних закладах Львова. Наприклад, Северин Кржеменевський і Броніслав Ніклевський зазначалися у штаті Львівського університету, а Мечислав Ковалевський, Кароль Мальсбург, Стефан Павликівський, Казимир Мічинський були професорами і доцентами Львівської політехніки.
По-друге, у процесі конкурсного відбору переходили на постійну роботу в Дубляни професори відомих вищих навчальних закладів Європи. Так Еміль Годлевський і Стефан Єнтис прибули з Ягеллонського університету в Кракові. Не гордували працею в Дублянах викладачі з Відня, Поппельсдорфа, Бонна й інших міст, не кажучи вже про Львівський університет і Політехніку.
По-третє, професори Рільничої академії в Дублянах знаходили застосування своїм науковим і педагогічним здібностям у відомих тогочасних навчальних закладах. Доктор, професор Людвіг Фінкель перейшов на роботу до Львівського університету і в 1912 р. став його ректором, професор Ольшовий викладав у Вищій аграрній школі Відня, Едвард Тангль влаштувався професором Чернівецького університету. Окрім науково-викладацької діяльності, дублянці обіймали високі громадські та державні посади — аж до міністерських.
Вдалося виявити лише одне громадське товариство, у якому працювали викладачі дублянської академії, — Польське товариство доцентів Університету ім. Цісаря Францішка І, Політехніки, Ветеринарної академії у Львові та Академії рільництва у Дублянах, засноване в січні 1914 р. Статут товариства передбачав об’єднання викладачів цих навчальних закладів із метою поліпшення їх матеріального стану, підтримки наукових зацікавлень і почуття солідарності в професійному та товариському аспектах. Із початком Першої світової війни товариство припинило свою діяльність.
Відтворюючи образ дублянських професора чи доцента, доходимо висновку, що найчастіше це були високоосвічені особистості, інтелектуали з енциклопедичними знаннями, які володіли кількома європейськими мовами.
Cтуденти. Приблизно 20–25% студентів переходили на навчання в Дубляни з університетів, політехнічних та інших академічних установ.
Згідно зі статистикою, дублянський науково-навчальний заклад виявився «притулком» багатих і для багатих. Тільки в роки перед Першою світовою війною зауважуємо певне збільшення студентів — дітей дрібних землевласників, тобто селян.
До якої нації належали студенти тогочасної доби, жодних даних досі не маємо, хоча, зрештою, вивчаючи побічні джерела та прізвища слухачів у списках, припускаємо, що більшість студентів були поляки і частково німці; студенти-українці могли становити невеликий відсоток серед дітей дрібних землевласників, священиків та інтелігенції. У Дублянах також навчалися студенти з Північно-Східної Польщі, що перебувала під окупацією Росії.
Хоча правом вступу на навчання користувалася молодь віком від 18 років, більшість мали 20–23 роки.
Успішність студентів загалом не була високою. Своєчасно складали іспити 40–50% студентів. Широко практикували повторне складання іспитів і колоквіумів після сесії або восени. Із 1881 до 1908 р. на навчання записалося 716 осіб, а випускний головний іспит склали лише 260 (36%); захистили дипломні проекти буквально одиниці, решта задовольнилися довідками про завершення курсу навчання. Однією з головних причин такого низького кінцевого результату навчання була висока його вартість.
Закінчення Першої світової війни внесло суттєві корективи у студентську статистику. В 1918 р. на перший курс вступило 60 осіб. Це відбулося передусім за рахунок демобілізованих із фронту. Збільшився відсоток абітурієнтів, які походили з малозаможних соціальних верств, а для нарахування стипендій вимагали подати «свідоцтво бідності». Стипендіати Крайового виділу декларували свою майбутню працю у сільськогосподарському виробництві.
Складно уявити собі тодішнє приватне життя студентів у Дублянах. На деякі матеріали на цю тему натрапляємо у тогочасних виданнях. Зокрема довідуємося, що ідея створити в Дублянах студентське об’єднання виникла ще на початку 60-х років XIX ст. Приблизно 1865 р. утворилося Товариство братньої допомоги слухачів рільничої школи в Дублянах, метою якого було організувати позанавчальне життя студентів. Документи засвідчують, що лише через вісім років товариство мало якісь кошти, а його статут було затверджено Галицьким намісництвом у 1881 р.
Товариство, згідно зі статутом, надавало матеріальну допомогу студентам, видавало грошові позички, сприяло організації позааудиторного навчання, організовувало культурний відпочинок, створило власну бібліотеку.
Матеріальний фонд поповнювався за рахунок членських «датків», доброчинних пожертвувань, надання бібліотечних послуг, дивідендів від закуплених цінних паперів тощо. Згодом, коли матеріальне становище стало стабільнішим, товариство відкрило спеціальний стипендіальний фонд.
Щодо організації культурного життя студентів, то давні традиції збереглися донині, а саме: вечори відпочинку, літературні та музичні вечори, художня самодіяльність. Суттєву роль у діяльності товариства відігравала бібліотека, фонд якої постійно зростав за рахунок придбаних нових та подарованих книг. Лише подарована професором Юліушем Ау його власна бібліотека налічувала «пару тисяч» томів. Період розквіту товариства припав на кінець 80-х років. Змінювалася також і його назва: замість початкової «Братня допомога» з’явилося «Товариство колежанське», а в 1907 р. у намісництві Галичини зареєстровано «Колежанське зібрання слухачів Рільничої академії в Дублянах». Було розроблено новий статут, що визначав правила та постанови, які регулювали товариські взаємини студентів академії. Положення статуту звертали увагу на правила поведінки і спільного побуту в стінах академії, гуртожитків і на території, гідності студента в академії та поза її межами, право на пропозиції до ради професорів щодо справ академії, господарства, навчального процесу.
Після розгляду на професорській раді в листопаді 1909 р. статут затверджено Галицьким намісництвом.
Аналізуючи статути студентських товариств різних періодів, доходимо висновку, що з розвитком навчального закладу в Дублянах вплив студентських організацій зростав, проте не допускалася жодна політична діяльність або принаймні вона перебувала під суворим наглядом керівництва.
Матеріально-технічне облаштування та наукові установи. Фізичний кабінет, один із найдавніших за матеріальним забезпеченням, відповідав вимогам того часу: в переліку приладів — калориметри, термометри, помпи, компресор та інше. З розвитком науки кабінет поповнювали новими приладами, особливо електричними, а з початком газифікації та електрифікації Дублян у фізичному кабінеті повною мірою використовували відповідні прилади. Кожен студент протягом навчання виконував 14–15 робіт.

Електроплуг
Лабораторія загальної хімії — одна з найбільших в академії. Вона діяла від початку реорганізації школи й була переобладнана у 1905 р. Складалася із трьох частин: аудиторії на 60 осіб із прилеглою кімнатою для приготування демонстраційних матеріалів, безпосередньо лабораторії для дослідів, а також кімнати асистентів. Окрім навчальних занять, у лабораторіях загальної хімії буквально не припинялися наукові студії.
Кабінет мінералогії та геології був укомплектований зразками, що безпосередньо стосувалися сільськогосподарського виробництва: одна із груп мінералів — ті, що розчиняються у воді й можуть використовуватися як добрива, тобто каїніти, карналіти, кухонна сіль та інші. Друга група складалася із фосфатів, сірчаних сполук. Перевагу віддавали подільським зразкам. Була в колекції і кремнієва група, зразки петрографічних порід, базальти і продукти їх вивітрювання, мінерали рослинного походження. Але особливо цікавою видавалася геологічна колекція, що налічувала близько 120 палеонтологічних зразків, серед яких кожна формація мала своїх характерних репрезентантів.
Ботанічний комплекс складався з аудиторії для занять, ботанічного музею та ботанічного саду. В аудиторії одночасно могло навчатися 23 студентів, тут були мікроскопи, необхідні для дослідів хімічні реактиви, інструментарій.
Ботанічний музей пишався 111 моделями квітів, овочів, фруктів, сотнею помологічних моделей, колекцією сільськогосподарських рослин і трав. Сприяла навчальному процесу і наочність: макети, плакати, малюнки тощо. Ботанічний сад розміщувався на городі, що прилягав до будинку власника маєтку. Його було закладено 1892 р. До колекції саду потрапляли передусім ті рослини, які потрібно було знати селянинові. Одночасно з ними формувалася колекція рослин, яка могла викликати наукове зацікавлення. Проводилася наукова каталогізація, було видано працю «Про завдання сучасних ботанічних садів і ботанічний сад у Дублянах».
Як науково-дослідний заклад, дублянський ботанічний сад підтримував постійні зв’язки з аналогічними установами світу. Комплекс саду згодом поповнився двома новозбудованими теплицями, у 1902 р. було закладено помологічний сад.
Зоологічно-зоотомічний музей і лабораторія розпочали діяльність ще у старому шкільному будинку. Лабораторія була добре укомплектована мікроскопами з приладдям для проведення вимірів, колекцією різноманітних препаратів, засобами для препарування, різним допоміжним начинням. Музей мав багату колекцію корисних і шкідливих тварин у сільському господарстві.

Юліуш
Фроммель
Директор
(1894–1906)
Агрохімічна лабораторія до 90-х років XIX ст. призначалася лише для наукових досліджень професорів. Із 1896 р. у лабораторії проводили заняття зі студентами. Згодом її розширили та перенесли до корпусу агрохімічної дослідної станції після завершення будівництва останньої. Тематика навчальних лабораторних робіт охоплювала такі питання: визначення кількості азоту в органічних, мінеральних добривах і в ґрунті та вмісту білка у травах; кількісні дослідження наявності вапна в ґрунті, воді та вапняку; хімічний аналіз мінеральних добрив і механічний аналіз ґрунтів.
Перед Першою світовою війною в лабораторіях досліджували наявність гумусу в торфах і ґрунтах, вивчали адсорбційні властивості ґрунтів. Біохімічні вправи також мали пошукове спрямування — розглядати нітрифікацію, денітрифікацію, розклад мочевини, асиміляцію вільного азоту, а також уміст сухої субстанції в буряках, крохмалю в картоплі тощо. Наукові студії із впливу органічних сполук на поглинання азоту, способів висівання трав на торфах виконували як у лабораторних умовах, так і на дослідних полях.
«Рільництво» та «Рослинництво» як головні фахові предмети наприкінці XIX ст. задовольнялися скромною лабораторією хліборобства, де досліджували зібраний на полях матеріал, і невеличким музеєм рослин та насіння.
На початку XX ст. було створено кафедру рільництва та рослинництва, яка поступово, але невпинно збагачувала свою матеріальну базу й науково-педагогічний потенціал. У навчальних лабораторіях студенти вивчали насіння культурних рослин і бур’янів, знайомилися з біометричними методами досліджень, опрацьовували результати польових дослідів, були підмогою для викладачів під час наукових студій.
Кафедральне дослідне поле завбільшки п’ять гектарів використовували для проведення наукових досліджень і навчальних занять. Із року в рік вивчали дію мінеральних і органічних добрив, зокрема порівняльний вплив мінеральних і зелених добрив за умов трипільної системи рільництва, а також на окремі сільськогосподарські культури — зернові, бобові, картоплю та інші. Дослідне поле мало колекцію найважливіших сортів місцевих і оригінальних сільськогосподарських рослин.

Студентська пожежна команда, 1909 р.
У 1911 р. при кафедрі створили дослідну станцію вирощування сільськогосподарських культур і насінництва. Головним її завданням було доводити до практичного застосування рекомендації, що базувалися на власних наукових дослідженнях і світовому досвіді, популяризувати прогресивні сорти сільськогосподарських культур, модерні технології рільництва, способи захисту рослин від хвороб і шкідників, давати поради землевласникам та іншим приватним особам чи сільськогосподарським об’єднанням і спілкам у питаннях підвищення родючості землі, поширювати в краї знання про ефективне господарювання. Водночас станція виконувала певні урядові, зокрема контрольні функції.
Кафедра проводила широкі генетичні дослідження, особливо в царині виведення нових сортів пшениці. У звіті академії за 1913–1914 навчальний рік уміщено інформацію про створення нового сорту пшениці — Дублянка. Понад 100 схрещень пшениці, виконаних на кафедрі, мали з’ясувати деякі суто теоретико-генетичні проблеми та дати нові відміни цього важливого збіжжя. Для своїх наукових досліджень кафедра використовувала багаторазові й одноразові поля в 65 населених пунктах Галичини.
Зоотехнічна лабораторія та музей були тією базою, де студенти ознайомлювалися з основами годівлі тварин, ветеринарії та переробки продукції тваринництва. Як на той час вони були добре оснащені кістяками, черепами і моделями різних свійських тварин, зоотомічними препаратами, колекціями вовни, засобів годівлі тварин, бактеріологічних препаратів, що стосувалися вад молока, а також різноманітними пристроями для обмірювання тварин. Лабораторне обладнання давало змогу виконувати бактеріологічні дослідження та аналізи якості молока, вивчати тогочасні технології переробки тваринницької продукції.
Предмети з інженерії здавна вважалися надзвичайно важливими для підготовки фахівців. Це сприймали як аксіому під час складання навчального плану та опрацьовування системи його реалізації. Ще 1878 р. у процесі створення школи нового зразка в Дублянах було організовано музей сільської інженерії.

Зоотомічна лабораторія
Утворена в 1903 р. кафедра сільської інженерії одночасно із дослідною механічною станцією охоплювали викладання нарисної геометрії та технічного креслення, геодезії й нівеляції з польовими роботами, сільськогосподарське будівництво та хліборобську механіку.
У той час завершилося будівництво нового приміщення для машин, яке започаткувало дослідницьку діяльність із проблем механізації. У другій декаді XX ст. станція збагатилася електровнею, електричними двигунами і приладами, електричними акумуляторами тощо.
Кафедра управління маєтками зосередила всю увагу на питанні керованої виробничої діяльності та реорганізації великої і середньої земельної власності. Навчальний процес унаочнювався картами, графіками, таблицями статистичних студій тощо. Наукові зацікавлення охоплювали актуальні проблеми взаємодії між галузями сільськогосподарського виробництва.
Бібліотека як одна з найважливіших ланок у системі підготовки комплектувалася за принципом поміркованої доцільності. Найдавніші унікальні стародруки з фондів старої книги сягають першої половини XVIII ст. Тогочасні видання — у твердих шкіряних або картонних палітурках, оздоблені художньо оформленими бароковими заставками. Окремі розділи починалися зі шмуцтитулів, мистецьки виконаних орнаментальних буквиць, часто доповнювалися комплектом малюнків.
Щодо мови видань, то найбільший відсоток становили видання німецькою (близько 60%) та польською (25%), були книжки французькою, англійською, італійською, латинською, чеською. Мовний поділ періодичної літератури майже збігався з показниками основних книжкових фондів.
Окрім головної бібліотеки, викладачі та студенти користувалися кафедральними бібліотеками, книгосховищами Львова та інших міст Європи, не забували дбати про власні книгозбірні.
Метеорологічна станція розпочала свою діяльність у квітні 1890 р. і досі її не припиняє. Станція була достатньою мірою укомплектована засобами спостережень за погодою: термометрами, барометрами, психрометрами, анероїдами, анемометрами, гігрометрами, снігопокажчиками тощо. Більшість із них забезпечували самописними пристроями. Були також прилади для спостереження за метеоритами.

Лабораторія рільництва
У 1893 р. станцію запросили подавати свої спостереження до гідрографічного відділу при намісництві у Львові. Крім цього, туди подавали місячні звіти, щотижневі зведення про стан снігового покриття, а також надзвичайні повідомлення.
У зведеннях метеорологічної станції за кожен місяць переважали такі показники: температура середня, абсолютний максимум і дата, абсолютний мінімум і дата, середня максимальна й середня мінімальна; відносна вологість у відсотках; опади: висота й максимальні з позначкою дати; кількість днів: дощових, зі снігом і з градом. У річних звітах, окрім названих показників, подано дати перших осінніх та останніх весняних приморозків.
Із метою вдосконалення системи рільництва в краї Галицький сейм прийняв ухвалу про організацію у Дублянах дослідних і контрольних станцій. Вони, з одного боку, мали своїми порадами допомагати землевласникам упроваджувати модерні методи господарювання, з іншого — унезалежити їх від непевної торгівлі насінням і добривами. У 1895 р. було засновано ботанічно-рільничу та хімічно-рільничу станції, а на початку XX ст. при академічній ґуральні — дослідну станцію ферментаційної промисловості.
Нові наукові установи були автономними організаціями при академії, мали свої статути та фінансові рахунки. Керівництво і науковий персонал станцій комплектували з викладачів.
Ботанічно-рільнича станція, опікуючись торгівлею насінням сільськогосподарських і лісових культур, сприяла розвитку аграрного виробництва й лісництва у краї. До функціональних обов’язків закладу входили допомога приватним особам чи організаціям, які торгують насінням, визначення його товарної якості, аби можна було авторитетно довести споживачам, що насіння відповідає гарантіям і заохотити до купівлі. Станція була відкритою і за відповідну платню виконувала замовлення всіх, хто звертався по допомогу.

Лабораторія механізації
сільського господарства
Хімічно-рільнича станція на початку своєї діяльності виконувала лише контрольні функції. Її обов’язком було: сприяти прогресові у сільськогосподарському виробництві шляхом виконання хімічного аналізу води, рослинницької та тваринницької продукції, сирівців для ґуралень і броварень, кормів, мінеральних добрив, сирівців для виготовлення мінеральних добрив тощо; проводити аналіз ґрунтів з метою визначення їх потенційних можливостей щодо майбутнього врожаю означеної культури; розробляти проекти технологій внесення добрив; надавати рекомендаційні послуги з питань господарювання.
Першим i довголітнім керівником станції був Юзеф Мiкуловський-Поморський. Саме завдяки його активній енергії вона переросла із суто аналітичної лабораторії в науково-дослідний інститут, який із чітким науковим доробком та результатами прикладної діяльності був однією із кращих подібних установ у Європі.
Непоказне приміщення лабораторії в навчальному корпусі не могло задовольнити попит, що зростав на науково-дослідну продукцію, тому в 1908 р. станцію було перенесено до нової будівлі. Сюди ж перебазовано кафедру агрохімії з усіма навчальними кабінетами.
Програма наукових досліджень передбачала опрацювання рекомендацій для раціонального угноєння полів, а також годівлі тварин. Особливу увагу приділяли науковим пошукам на торфових угіддях, спеціально відчужених для дослідних потреб станції. На цих торфовищах вивчали вплив рівня води на врожайність окремих культур, здійснювали експерименти з метою виготовлення торф’яних компостів. До списку об’єктів, якими опікувалася ця дослідна установа, входило молоко як один із найголовніших продуктів тваринництва.
Ґуральня на початку своєї діяльності виконувала суто навчальні функції та давала незначну кількість продукції. Однак 1906 р. її було реконструйовано згідно з найновішими вимогами щодо технології виготовлення високоякісної продукції та досягненнями тогочасної науки. Переобладнання станції, відкриття при ній лабораторії, добір штату науковців уможливили дослідження в царині ферментаційної промисловості. При закладі працювала крайова інспекторська група, що мала під наглядом 63 ґуральні Галичини. До її обов’язків входив контроль споживання якісної продукції та дріжджів, якості палива, догляд за обладнанням, а також інформування власників ґуралень про справи на виробництві.
Нижчі школи в Дублянах. Нижча рільнича школа, або «школа парубків» у Дублянах розпочала діяльність у 1872 р. з ініціативи Галицького сільськогосподарського товариства як автономний навчальний заклад поряд із Вищою рільничою школою. Проте для організації навчального процесу використовували навчальні засоби, господарство та викладацькі кадри вищої школи. Головним завданням нижчої школи була підготовка здібних господарських помічників та урядовців нижчої категорії: економічних писарів, інструкторів, наглядачів, власників невеликих господарств.

Дослідна лабораторія хімічно-рільничої станції
Теоретична підготовка зводилася до поглиблення знань із предметів початкової школи: мови, каліграфії, історії, географії, арифметики, початків геометрії, креслення, природознавства. Це навчання ставало підґрунтям для вивчення фахових предметів: основ рільництва, годівлі тварин, ветеринарної гігієни, рільничої техніки, меліорації, ведення господарських рахунків, складання рапортів тощо. Не залишалися поза увагою також потреби культурного розвитку слухачів.
Методика вишколу спеціалістів середньої кваліфікації дістала назву «дублянська» й користувалася популярністю в усій Австро-Угорщині.
До нижчої школи приймали молодих міцних хлопців віком не менше 16 років, які завершили навчання в початковій школі з добрими оцінками. Навчання тривало три роки, його оплачувала держава, батьки чи опікуни брали на себе лише утримання учня і підтверджували фінансування гарантійним листом. Випускники одержували свідоцтва про закінчення школи, а особливо здібні — ще й посвідчення про певні обдарування і могли претендувати на вище становище в суспільстві.
Кількість учнів нижчої школи невпинно зростала: від чотирьох-восьми осіб у 70-х роках ХІХ ст. до 15 у кінці ХІХ століття і 43 — в 1913–1914 навчальному році.
Читали лекції у школі передусім викладачі академії та двоє-троє вчителів штатних працівників школи.

Юзеф
Мікуловський-
Поморський
Директор
(1906–1911)
Крайова школа винокурів була започаткована 1881 р. як тримісячні курси i діяла в такому статусі до 1891 р. Слухачами здебільшого були винокури, що мали певний практичний досвід, i студенти дублянської вищої школи. Середня чисельність слухачів на першому етапі — 15–20 осіб.
Із введенням в експлуатацію ґуральні, яка 1891 р. дала першу продукцію, курси перетворилися на шестимісячну школу винокурів. Призначалася вона для теоретичної та практичної підготовки тих, хто заохотився до праці у царині ґуральництва та пивоварства.
У школі мали право навчатися особи, які досягли 18 років, закінчили з високими оцінками нижчу гімназію або рівноцінний їй навчальний заклад, подали характеристику та гарантійні документи про оплату за навчання, склали вступний іспит i пройшли медичний огляд у лікаря академії. Старших за віком винокурів, які мали багаторічний практичний досвід роботи, приймали на навчання без шкільного посвідчення та вступного іспиту. Від них вимагали тільки характеристику та позитивний відгук про практичну діяльність.
У школі винокурів щороку отримували знання 20–25 учнів, навчання завершувалося випускним іспитом.
Навчальне господарство. Господарство вважали найважливішим чинником у системі підготовки фахівців, тому приділяли йому особливу увагу. Площа шкільної землі загалом майже не змінювалася від часу купівлі, хіба що відводили ділянки під нове будівництво.
На головних полях площею 106 га було проведено гончарний дренаж за проектом інженера Андрія Кендзьора, а також осушено інші поля.
Головна структура полів формувалася п’ятьма сівозмінами. Велика кількість полів у головних сівозмінах була визначена потребами навчального процесу: показати студентам технологію вирощування культивованих у краї сільськогосподарських культур.

Казимир
Мічинський
Директор
(1911–1918)
Із метою підвищення врожайності землі широко використовували органічні та мінеральні добрива за рахунок власних тваринницьких ферм, військових кошарень Підзамча у Львові, виготовлення торф’яних компостів. На кожен гектар орної землі щороку вносили в середньому 70 центнерів органічних добрив. Мінеральні добрива використовували за рекомендаціями хімічно-рільничої станції. Як на тодішні мірки, врожай збирали не найгірший. Згідно з тогочасними звітами гектар пшениці давав 18–23 ц, жита — 20–28 ц, картоплі — 120–200 ц, буряків — 180–450 ц. Водночас простежувалася легка тенденція до постійного зростання врожайності.
Широким клином врізалися угіддя господарства в торфові масиви. У різні періоди їх використовували по-різному, але із плином часу культура виробництва на торфах зростала. У 1907 р. було проведено меліорацію торфовищ, а в 1910 р. 15 га торфових лук передали науково-дослідній станції для наукової роботи.
Не залишилася поза увагою промислова розробка торфів, що датується 1882 роком. Систему промислового використання дублянських торфовищ розробив у 1895 р. інженер Станіслав Добжанський. Застосовували тогочасне обладнання: для транспортування сирівцю — човни і вузьколійні візки, пресувальні машини для виготовлення брикету мали привід від локомобіля. Місцевий торф значною мірою сприяв вирішенню паливної проблеми в Дублянах. Тут також виробляли торф’яний дрібняк, а згодом — компости на торф’яній основі.
Тваринницька ферма господарства у цей період за кількістю поголів’я була майже стабільною. На обліку в господарстві були головні сільськогосподарські тварини: коні робочі (24), корови дійні (30), ялівки (14), один бугай, свиноферма з молодняком (22).
Вівцеферма, що налічувала близько сорока овець, зокрема і молодняк, мала у своєму складі поголів’я різних порід і виконувала винятково навчальні функції. Середній річний удій — 3880 кг при 3,3% товщу та сухій масі 11,97%. Окремі корови давали близько 6000 кг молока щороку.

Лабораторія сільськогосподарської техніки
Велика рогата худоба тваринницької ферми шкільного господарства постійно перебувала під наглядом учених-тваринників академії, які організовували годівлю, контролювали молочну продуктивність, приріст тощо.
Занедбані та заболочені дублянські ставки, які вважали розсадниками всіляких хвороб, стали частиною господарства в 1882 р. Водойми були зарибнені благородними видами мальків — королівськими коропами, вуграми та ін.
Проте господарство, виконуючи суто навчальні функції, було нездатне давати високі прибутки, навіть вимагало дотацій. Воно ледь зводило кінці з кінцями. До собівартості сільськогосподарської продукції входили збитки від наукової роботи, навчального процесу, витрати на дорогу, найману робочу силу. Зрештою за 17 років господарювання (1879–1896) вартість основних фондів маєтку зросла втричі за рахунок будівництва цегельні, торф’ярні, нових господарських споруд. Давні господарські будівлі, колись дерев’яні, згодом перебудовували, ремонтували, вдосконалювали.
Говорити про високу механізацію виробництва в цей період не випадає. Сільськогосподарська техніка залишалася здебільшого на кінній тязі: кінні сівалки, кінні граблі, кірати, водяні млини. У господарстві широко використовували локомобілі. Очевидно, що все найновіше і прогресивне в розвитку сільськогосподарської техніки застосовували в господарстві. У період інтенсивних польових робіт використовували навчальну техніку.

Ґуральня, машинний зал
Під час виконання термінових польових робіт, як-от жнива чи копання картоплі, застосовували акордну оплату праці. Залучали учнів нижчої школи, які також одержували заробітну платню. Господарство продовжувало здавати в оренду землю селянам за відробіток на полях.
Адміністрація господарства складалася з директора, функції якого виконував директор навчального закладу, й економа. Облік за сумісництвом здійснював шкільний скарбник. Для зведення кінцевого балансу залучали науковців школи.
Близьке розташування міста та головних шляхів із твердим покриттям сприяло швидкому збутові рослинної і тваринної продукції.
Збільшення в 1914 р. видатків на закупівлю високоякісного насіння і мінеральних добрив, на поліпшення поголів’я тварин на фермі, зростання рівня механізації робіт дали змогу збільшити удвічі реалізацію продуктів рослинництва і тваринництва, розрахуватися з боргами, здійснювати подальшу меліорацію полів, підвищити заробітну платню постійним працівникам господарства та створити певний преміальний фонд, не кажучи про позитивний баланс бюджету. Реорганізація господарства в 1911 і 1912 рр. вивела його у лави високопродуктивних модерних господарств зі стабільними прибутками, що цілком пасувало до статусу господарства при рільничій академії.
Не залишилася поза увагою також наукова діяльність у господарстві. Продовжувалися роботи з вирощування нових сортів зернових, зокрема пшениці «Дублянка», картоплі та ін. Господарство поступово ставало насіннєвим, насіння користувалося попитом на теренах краю.
Співпраця між академією та господарством регламентувалася відповідною інструкцією від 25 травня 1880 р., яка постійно вдосконалювалася. Основні її положення передбачали, що господарство працює на прибуток з урахуванням вимог навчального процесу. Викладачі та студенти мали право відвідувати поля та приміщення господарства, одержувати господарську й економічну інформацію за першої потреби. Про всі роботи, які щодня виконували на полях і фермах або планували виконувати у майбутньому, керівництво господарства інформувало дирекцію школи.

Підсумки

Читальний зал бібліотеки
1. Перехід дублянських науково-навчальних закладів у власність краю дав змогу створити один із кращих у Європі науковий аграрний центр, спроможний готувати фахівців, які відповідали вимогам того часу, та здійснювати наукові дослідження, що тематично й методично не поступалися світовій агрономічній науці.
2. Продумані та перевірені навчальні плани органічно поєднували теоретичну і практичну підготовку фахівців. Отже, випускники вищої рільничої школи не мали проблем із працевлаштуванням і посідали належне місце в тогочасному суспільстві.
3. Академія рільництва в Дублянах зуміла залучити до навчального та наукового процесів найкращі науково-педагогічні кадри Галичини й сусідніх держав, привабити до навчання добре вишколену молодь.
4. Нове будівництво, поступове вирішення транспортних і побутових проблем, незважаючи на значну на той час відстань від Львова, заклали надійні підвалини для організації діяльності універсального навчально-наукового комплексу.
5. Академія рільництва в Дублянах діяла в умовах жорстокої конкуренції. Найменше послаблення якості підготовки фахівців, незабезпечення організації наукових досліджень та їх упровадження створювали враження непрестижності студій, що загрожувало передусім випускникам, які не могли знайти місця працевлаштування, відлякувало здібних абітурієнтів і висококваліфікованих професорів, які шукали застосування своїх здібностей в інших навчальних закладах.

Торфова дослідна станція
6. Навчально-науковий комплекс закладів у Дублянах був зорієнтований на підготовку спеціалістів винятково для великих поміщицьких господарств із конкурентних міркувань. У той час ігнорували впровадження наукових досліджень у дрібні селянські господарства: у навчальних планах не відображалися проблеми, які могли би полегшити працю селянина, піднести продуктивність його господарства, покращити жалюгідне життя. Таким станом справ негайно скористалося русофільське товариство ім. Качковського, пропонуючи свої безкоштовні аграрні послуги селянам. Національно свідоме селянство шукало порятунку в товаристві «Сільський господар».
7. Студентську молодь того часу формували здебільшого вихідці з матеріально забезпечених родин польської національності, для яких практично не виникало проблем з організацією власного повсякденного побуту.
8. Навчальна та наукова діяльність сільськогосподарських установ у Дублянах залишила помітний слід у розвитку аграрної науки Європи наприкінці XIX та початку XX ст.

План угідь господарства, 1897 р.




Логос Україна      << Створення рільничої школи у Дублянах (1856–1878)      [ зміст ]      Рільничо-лісовий факультет Львівської політехніки >>