Народився 1 грудня 1955 р. в Яготині Київської області. Батько, Артем Матвійович, працював заступником директора Яготинської птахофабрики. Мати, Віра Петрівна, — бібліотекарем. У той час серед підлітків було дуже престижно влітку працювати на «дорослих» роботах, і я, безцеремонно використовуючи родинні зв’язки, в 13 років пішов на роботу в столярний цех — виготовляти тару для птиці, а в 15 років став помічником комбайнера. До цих пір не можу зрозуміти, чому я вставав о четвертій годині ранку, щоб вже о сьомій, підготувавши комбайн, виїжджати на поле і спостерігати за роботою механізмів. Наша сім’я була матеріально забезпечена. Мабуть, мене спонукала до цього звичайна підліткова цікавість пізнати життя в усіх його проявах.

А у вихідні, завершивши ввечері роботу в полі, біг на танцювальний майданчик, де грав у місцевому вокально-інструментальному ансамблі.

Отже, після закінчення школи в 1972 р. я мав достатнє уявлення про роботу в сільському господарстві, щоб без усіляких вагань піти навчатися на факультет механізації Української сільськогосподарської академії. Студентські роки в кожної людини є одними з найяскравіших сторінок, і для мене вони були найкращі. Я вдячний всім, хто був тоді поруч зі мною. Ми займалися однією справою — зростали творчо, дорослішали, набиралися життєвого досвіду, і це стало фундаментом нашого подальшого успіху. Я радий, що в моєму житті був цей чудовий період. Найголовніше, ми гідно його пройшли. Радий, що про це можна, не червоніючи, розповісти друзям, дітям і онукам. Ми були чесними та щирими один перед одним. Ми зберегли дружбу і хороші відносини. А це надзвичайно важливо! Проживши життя, — багато чому даєш справжню оцінку.

Я став одним із ініціаторів заснування на факультеті ВІА «Червоні Маки». Ми створили його разом із моїм дорогим другом студентських років Миколою Джімою. За жартівливим висловом заступника декана В. Я. Чугая, ми були музикантами-професіоналами та інженерами-аматорами. Певний, що студенти, які навчалися в 70-х та на початку 80-х рр., пам’ятають наші виступи. Така активність розвинула якості, які стали в нагоді у моєму подальшому житті: відчуття обов’язку, організаторські здібності, вміння починати справу з самого початку, творчий підхід та нестандартне мислення.

Стедентський ВІА «Червоні маки».
Співають Олена та Віктор Барили, 1976 р.

Моя дружина Олена, випускниця економічного факультету, також була учасницею гурту «Червоні Маки». Вона співала в гурті та «доспівалася» до шлюбу зі мною, в якому ми щасливо живемо вже 40 років.

Вся моя трудова активність пов’язана з сільським господарством, зокрема із галуззю тваринництва. Можна сказати, що я двічі реалізував себе як управлінець високого рівня в різних соціально-економічних умовах. В умовах планової економіки пройшов шлях на виробництві від інженера до директора підприємства. В умовах вільного ринку працював як в Україні, так і за її межами керівником національних відділень великих міжнародних компаній в галузі кормовиробництва («Cehave LBB», «Vitamex B.V.», «Agrifirm N.V.»).

Щоб відповідати новим викликам економіки, я та моя дружина в 1993–1994 рр. навчалися в Міжнародному інституті менеджменту на відділенні магістра ділової адміністрації та досконало вивчили англійську мову. Дружина працює наразі фінансовим керівником міжнародного благодійного фонду. Я працюю директором із розвитку бізнесу бельгійської компанії «Porphyrio N.V.» у країнах Східної Європи та Азії, яка спеціалізується на впровадженні високих IT-технологій в управлінні галузями птахівництва та тваринництва. Маємо двох синів. Старший Роман — лікар-хірург, за спеціальністю працює за кордоном. Молодший Максим — юрист, працює в Києві в одному з відділень ООН.