Народився 27 лютого 1939 р. в м. Барвінкове Харківської області. Батьки, Петро Єпифанович і Марія Євгенівна, прищепили синові любов до України, рідної мови, традицій і культури, гордість за історичне минуле Батьківщини. Виховані чесноти стали наскрізними на життєвому шляху Валерія Петровича.

У 1956 р. він вступив до Київського ветеринарного інституту, що зі створенням Української академії сільськогосподарських наук, включено до її складу. Половину студентів, зокрема й В. П. Бурката, переведено на зоотехнічний факультет. Зацікавлення зоотехнією сформувалося завдяки зусиллям викладачів академії, професорів М. А. Кравченка, М. М. Колесника, К. Б. Свєчина, П. Д. Пшеничного та ін. Найбільш помітний вплив на формування світогляду Валерія Петровича справив перший декан зоотехнічного факультету, завідувач кафедри розведення сільськогосподарських тварин, проф. М. А. Кравченко.

В. П. Буркат уперше долучився до науково-дослідної роботи в студентському гуртку при кафедрі фізіології, яку очолював проф. С. Ю. Ярослав. Зростанню рівня його фахової підготовки сприяла виробнича практика в Українському НДІ тваринництва степових районів імені М. Ф. Іванова «Асканія-Нова», де виконував обов’язки директора станції штучного осіменіння. Вперше в колишньому Союзі налагодив систематичне взяття сперми на штучну вагіну від бугаїв.

Валерій Петрович на виставці
у м. Ліндау (Німеччина), 1993 р.

У 1961 р. з відзнакою закінчив академію, за направленням працював селекціонером у племінному радгоспі «Комсомолець Полісся» Чорнобильського району Київської області. У 1962–1966 рр. — зоотехнік, у 1966–1969 рр. — головний зоотехнік, а в 1969–1970 рр. — головний зоотехнік-селекціонер Укрплемтресту. В 1969 р. при племінному заводі імені Декабристів Полтавської області з ініціативи Валерія Петровича відкрито єдину в країні станцію контрольної відгодівлі свиней з індивідуальним обліком витрат кормів та енергії росту. При племінному заводі «Старий Коврай» Черкаської області спільно з директором В. П. Корчемним і головним зоотехніком П. Б. Духовним уперше створив міжзаводську станцію для випробування плідників симентальської породи.

У 1970 р. при НДІ тваринництва Лісостепу і Полісся УРСР захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня кандидата сільськогосподарських наук на тему «Продуктивні, племінні якості і роль корів-рекордисток в удосконаленні великої рогатої худоби симентальської породи».

У 1970–1971 рр. обіймав посаду начальника відділу по племінній роботі Міністерства радгоспів УРСР, а в 1971–1980 рр. — інструктора, завідувача сектору тваринництва сільськогосподарського відділу ЦК КПУ. Розробив схему племінної роботи щодо спеціалізації господарств, сприяв запровадженню нових організаційних форм — науково-виробничих об’єднань у тваринництві. У 1975 р. за самовіддану працю, перевиконання планових завдань щодо зростання продуктивності тваринництва відзначений медаллю «За трудову доблесть».

З 1980 р. професійна діяльність В. П. Бурката пов’язана з Інститутом розведення і генетики тварин УААН, де упродовж десяти років був заступником директора з наукової роботи та завідувачем відділу розведення молочної худоби. Пріоритетними напрямами його наукових розробок у цей період стали: теорія породи та породотворення, оптимізація системи лінійного розведення, планування та організація племінної справи, поліпшення методів оцінки племінної цінності тварин тощо. Є співавтором українських червоно- та чорно-рябої, червоної та бурої молочних, української, волинської, поліської та південної м’ясних порід великої рогатої худоби.

У 1983–1988 рр. працював заступником голови союзної комісії зі створення червоно-рябої молочної породи. У 1985 р. був членом секції «Сільське господарство» Північно-західного наукового центру НАН УРСР. За розроблення ефективних методів якісного перетворення вітчизняного тваринництва, його переведення на промислову основу відзначений медалями «В память 1500-летия Киева» (1984) та «Ветеран труда» (1986).

У 1989 р. при Всесоюзному інституті розведення і генетики тварин захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня доктора сільськогосподарських наук на тему «Методи перетворення симентальської худоби на основі використання генофонду голштинської породи».

З 22 грудня 1989 до 1 січня 1990 р. — провідний спеціаліст, старший науковий співробітник відділу наукових досліджень Головного управління науково-технічного прогресу в галузях АПК Державного АПК УРСР. З 2 січня 1990 р. виконував обов’язки вченого секретаря секції тваринництва і ветеринарії Південного відділення ВАСГНІЛ.

Зі здобуттям незалежності України долучився до становлення національної системи племінної справи як виконавчий директор, голова Президії виробничо-наукової асоціації з тваринництва «Україна» (1990–1993), генеральний директор, головний державний племінний інспектор Укрплемоб’єднання (1993–1996). Ініціював розроблення та запровадив Генеральну схему розміщення і раціонального використання племінних ресурсів України, обґрунтував основні принципи організації державної племінної служби. У 2000–2002 рр. призначений генеральним директором Державного науково-виробничого концерну «Селекція». За участю Валерія Петровича підготовлено нову редакцію Закону України «Про племінну справу у тваринництві» (1999) — «Про племінне тваринництво» (2001), результатами якої стало наближення до міжнародних стандартів управління племінною справою, надання їй державного значення.

Акад. В. П. Буркат здійснює експертну оцінку сірої української худоби

У 1993 р. ученого обрано членом-кореспондентом, а в 1995 р. — дійсним членом (академіком) УААН. У 1993 р. за розроблення методів виведення української червоно-рябої молочної породи йому присуджено Державну премію України в галузі науки і техніки, а в 1995 р. за цикл робіт з теорії породотворення — премію УААН «За видатні досягнення в аграрній науці». Наступного року В. П. Бурката нагороджено Почесною відзнакою Президента України, а через рік — премією імені В. Я. Юр’єва НАН України.

У 1994–1996 рр. за сумісництвом працював на кафедрі розведення і відтворення сільськогосподарських тварин Національного аграрного університету. У 1996 р. йому присвоєно вчене звання професора за спеціальністю «Розведення тварин». У 1994 р. обраний членом Вченої ради Інституту післядипломної освіти керівників та спеціалістів АПК Міністерства сільського господарства і продовольства України.

Яскравим свідченням визначних організаційних здібностей Валерія Петровича є його досягнення на посадах віце-президента (1996–2001) та академіка-секретаря (2001–2005) Відділення зоотехнії УААН. В. П. Буркат став ініціатором низки структурних реформ, що дали змогу зберегти науковий потенціал академії в тяжкі роки економічної кризи, утвердитися як головний науково-методичний центр у галузі АПК України.

Авторитетного вченого обрано членом низки державних, громадських і науково-виробничих структур. Так, у 1996–2000 рр. він був членом Головної ради і Президії Вищої атестаційної комісії України, у 1998 р. — членом Президії науково-технічної ради Міністерства АПК України. З 1998 р. обіймав посаду заступника голови ради по селекційно-племінній роботі у м’ясному скотарстві України, а через два роки — заступника голови секції виробництва та переробки продукції тваринництва і птахівництва науково-технічної ради Міністерства аграрної політики України. У 2000–2005 рр. входив до складу міжвідомчої наукової ради НАН України та УААН з проблем АПК, а в 2006–2009 рр. — секції сільського господарства Комітету з Державних премій України в галузі науки і техніки. У 2004–2006 рр. був головним суддею загальнодержавних конкурсів техніків (операторів) з відтворення сільськогосподарських тварин.

З 2002 р. очолював Інститут розведення і генетики тварин УААН. Розробив методи подальшого вдосконалення новостворених порід на етапах їхньої консолідації, актуалізував проблему збереження генофонду тварин, розвинув генетичні та біотехнологічні основи селекції у тваринництві.

Нагороджений Державною премією України в галузі науки і техніки (1999) та орденом «За заслуги» ІІ і І ступенів (1999, 2009). У 2002 р. йому присвоєно почесне звання «Заслужений діяч науки і техніки України».

Творчий доробок Валерія Петровича, що нараховує більше ніж 900 наукових праць, не втратив своєї значущості на сучасному етапі розвитку тваринництва України. Вагомим досягненням ученого є заснування на базі Інституту розведення і генетики тварин УААН наукової школи «Селекція і біотехнологія у тваринництві». Зробив великий внесок у реконструкцію історії України, дбав про збереження національної пам’яті українців. Цьому питанню присвячена монографія В. П. Бурката «Свою Україну любіть…» (2008).

Помер 9 листопада 2009 р. Похований у смт Чабани Київської області.