Народився 14 травня 1948 р. в с. Бальківці Волочиського району Хмельницької області у багатодітній родині колгоспників. Батько, його брати і сестри — діти так званого куркуля, якого після арешту в 30-ті рр. було розстріляно у м. Проскурів (Хмельницький). Дітей, яким на той час було 12–18 років, НКВС без жодного права вибору примусило, якщо вони хочуть жити, написати у районній газеті відмову від свого батька і його прізвища. Так діти вижили. Дід Мефодій незадовго до страти встиг допомогти батькові Василя опанувати професію фахівця високого рівня з пошиття чоловічого одягу. На швейній машинці «Zinger» тато багато шив вечорами й ночами, оскільки його основною діяльністю була праця на тракторі. Можна тільки уявити, як у складний повоєнний період після важкої роботи чоловік шив на селі якісний одяг не тільки для простих жителів, але і для партійних чиновників району — «сталінську форму» (кашкет, кітель, штани галіфе і модні кожухи). Дитячі роки В. Ю. Буряка проходили у співочій родині, де тато й мама, вечорами шиючи одяг, багато співали народних пісень.

Ще будучи малим, Василь ставив собі запитання: чому колос жита чи пшениці такий малий, а соломина така висока? Прочитавши книги з рубрики «Жизнь замечательных людей», особливо про життя і творчість селекціонерів, без жодних вагань вирішив стати селекціонером. І він таки ним став, а гасло «Хліб — золото України!» популяризує все своє професійне життя.

Навчання в Українській сільськогосподарській академії стало для цілеспрямованого юнака першим кроком на шляху до реалізації своєї мети. Під час написання дипломної роботи він був закріплений на кафедрі селекції і насінництва, а його науковим керівником став завідувач названої кафедри, професор М. О. Зеленський. Виробнича практика, яка проводилася в Миронівському науково-дослідному інституті в той час, коли світ визнав творчі здобутки селекціонерів цієї установи, дала В. Ю. Буряку можливість вивчати майже весь селекційний процес створення та оцінки вихідного матеріалу м’якої озимої пшениці. Особливу увагу приділяв вивченню колекції сортових зразків пшениці та її диких родичів, зібраних звідусіль. Там уперше побачив елімуси та пшенично-пирійні гібриди.

Після закінчення академії перспективного молодого фахівця запросила дирекція Інституту землеробства (смт Чабани) на селекційну базу інституту в с. Копилів Макарівського району Київської області, де й тепер працює селекціонером. Колектив очолював відомий в Україні селекціонер І. К. Котко, автор сорту «Поліська 70». Це людина-ерудит і великий мрійник, який вважав, що створення хороших сортів пшениці задовольняє не тільки селекціонерів, але й виробничників, які уважно спостерігали за дослідженнями співробітників інституту.

Одного разу на інститутське поле завітав орденоносець, депутат Верховної ради України, голова колгоспу із Хмельниччини А. Ф. Головко, який високо оцінив зразок пшениці, щиро захопився золотоколосим, щедрим на врожай полем. 

Знайомства з багатьма відомими в Україні виробничниками (двічі героями соціалістичної праці, заслуженими працівниками сільського господарства, головами колгоспів та ін.) давали високопрофесійним працівникам Інституту землеробства наснагу працювати ще краще.

З колегами на дослідницькому полі

За безпосередньою участю Василя Юхимовича було створено такі сорти м’якої озимої пшениці: «Поліська 85», «Щедра Полісся», «Поліська 87», «Поліська 90», «Копилівчанка», «Столична», «Краєвид», «Щедрівка Київська», «Даринка Київська» та озиме тритикале «Поліський кормовий». У рік ці зернові культури висівалися на площі 500–600 тис. га. Щоб досягти такого результату із селекції, В. Ю. Буряку довелося досконало вивчити селекційні здобутки відомих селекціонерів: П. П. Лук’яненка, В. М. Ремесла, Ф. Г. Кириченка, В. В. Моргуна та ін. Так, використавши пшенично-пирійні гібриди (ППГ) академіка М. В. Ціціна, Василю Юхимовичу вдалося в сорті м’якої озимої пшениці «Поліська 90» поєднати цінні властивості ППГ (висока зимостійкість, висока якість зерна і висока стійкість до різних хвороб: борошниста роса, бура іржа, септоріоз та ін.) при схрещуванні із короткостебельними високоврожайними сортами, отримати групу доборів, один із яких став сортом «Поліська 90», що виробляється майже 30 років. Унікальність цього сорту полягає в тому, що він один із усіх районованих сортів дає високий урожай зерна третього класу (60–80 ц/га) на бідних ґрунтах Полісся, Лісостепу та після поганих попередників. Сорт м’якої озимої пшениці «Краєвид» започаткував отримання зерна цінних пшениць із урожайністю більше ніж 100 ц/га.

Нині видатний селекціонер активно працює над створенням високоврожайних сортів, має надзвичайно цікаві задуми та чіткий план дій щодо їх реалізації. Важливою є співпраця старшого наукового співробітника Інституту землеробства В. Ю. Буряка з академіком В. В. Моргуном. Цього науковця Василь Юхимович вважає взірцем у великій творчій праці, а його вислів про те, що на сучасному етапі не варто створювати сорти пшениць, які не дають якісного зерна та з урожайністю меншою 100 ц/га, став стратегією діяльності Василя Юхимовича.

У своїй повсякденній діяльності В. Ю. Буряк завжди послуговується філософськими словами, сказаними академіком В. М. Ремеслом молодому селекціонеру І. К. Котку на запитання останнього про те, що треба зробити, аби досягти успіхів у селекції: «Якщо ходитимеш полем у гумових чоботях стільки, скільки ходив я, то і в тебе буде результат». Із роками Василь Юхимович зрозумів глибину цих слів, провівши тисячі схрещувань, десятки тисяч доборів, застосувавши гібридизації та мутагенез.

З великою повагою і шаною Василь Юхимович згадує своїх майстерних колег-наставників, які значно допомогли йому під час професійного становлення та подальшого кар’єрного зростання: згаданого І. К. Котка, знавця тонкощів селекції І. В. Яшовського, заступника директора з науки О. І. Резніка, який постійно цікавився успіхами підлеглих. Безмежну подяку висловлює знаним селекціонерам пшеничного колосу: П. П. Лук’яненку, В. М. Ремеслу, І. Г. Каліненку, М. В. Ціціну, Ф. Г. Кириченку, В. В. Моргуну. Завдяки їхнім ґрунтовним працям В. Ю. Буряк зумів створити декілька унікальних сортів м’якої озимої пшениці, які збагатили озимий клин нашої Батьківщини.

На селекціонерській ниві Василь Юхимович уже понад 40 років. На жаль, за свою багаторічну плідну працю жодних нагород та почесних звань від держави не отримував.

Найдорожчим скарбом у житті вважає свою велику дружню родину: дружину Ганну Нечипорівну, сина Миколу, двох доньок Олену та Наталію, невістку Олену, двох зятів — Юрія та Андрія, а також чотирьох онуків: Катю, Назарія, Андрійка і Ярослава. Син та обидва зяті свого часу здобували вищу освіту в Українській сільськогосподарській академії. Син Микола, дочка Олена та зять Юрій — кандидати сільськогосподарських наук.

Василь Юхимович вважає, що хліб — це золото України. І хліборобській справі він присвятив усе своє життя.

Разом із внуком Андрієм оцінюють урожай

Василь Юхимович у родинному колі