Народився 21 липня 1951 р. в с. Плиска Лановецького району Тернопільської області в родині будівельника та майстрині української вишивки. Батьки, Іван Кирилович і Марія Миронівна, виховували своїх дітей (а їх у сім’ї було четверо) на засадах християнської моралі. Вони прищепили наймолодшому синові Володимиру любов до рідної землі, прагнення її пізнати та вміння трудитися на ній. «Працювати потрібно так, щоб земля полюбила тебе», — ці батькові слова допомогли Володимиру Кравчуку правильно обрати професію, у їх значущості він згодом переконувався не раз. Ще змалечку зрозумів, що селянський хліб — найбільша цінність у світі. Бог подарував йому хист відчувати землю, а батьки виплекали віру в добро, щиру любов до людей і до невіддільної рідної природи.

Після закінчення школи в 1968 р. юнак вступив на факультет механізації сільського господарства Української ордена Трудового Червоного Прапора сільськогосподарської академії. Студент сумлінно вивчав конструкції машин і механізмів, займався науковою діяльністю і навіть отримав золоту медаль Міністерства освіти СРСР за найкращу студентську наукову роботу в галузі механіки сільського господарства.

Саме під час навчання в академії Володимир познайомився із тодішнім заступником декана, а згодом деканом факультету Дмитром Григоровичем Войтюком, який став взірцем для студента. «Він був справжнім трудоголіком, — згадує В. І. Кравчук, — і працював у шаленому темпі. Напрями його діяльності і взаємодіють, і переплітаються, і взаємоперетворюються. Він нагромаджував у собі енергію творення і надихав кожного, хто хотів нею перейнятися, з тим, щоб осягнути непізнане і зазирнути в майбутнє».

Першопрохідці — розробники першого зразка українського зернозбирального комбайна «Славутич»

Здобувши вищу освіту, протягом 1973–1975 рр. служив у Радянській армії. Трудову діяльність розпочав у 1975 р. в «Укрдосліднасінтресті» Головного управління сільськогосподарської науки Міністерства сільського господарства УРСР, де пройшов шлях від інженера до заступника директора. Згодом працював на керівних посадах у Білоцерківському районі Київської області: заступником директора Дослідного господарства «Терезине» та головою Правління Колективного сільськогосподарського підприємства «Вільнотарасівське». Водночас В. І. Кравчук здійснював наукові пошуки, результатом яких стала кандидатська дисертація на тему «Обоснование процесса отделения оберток и стержневой массы початков кукурузы повышенной влажности на решетных молотковых дробилках». Захист роботи відбувся у 1992 р. в Інституті механізації та електрифікації сільського господарства Української академії аграрних наук.

У 1994 р., після обрання Володимира Івановича народним депутатом України, почалася його політична діяльність. Впродовж усього терміну скликання він працював заступником голови Комітету Верховної Ради України з питань агропромислового комплексу, земельних ресурсів та соціального розвитку села. Згідно з відповідними указами Президента України неодноразово призначений членом комісії з питань аграрної та земельної реформ при Президентові України.

У 1995 р. В. І. Кравчук став заступником міністра машинобудування, військово-промислового комплексу і конверсії України, а в 1997 р. — заступником міністра промислової політики України — директором Державного департаменту тракторного і сільськогосподарського машинобудування. Протягом 2002–2007 рр. Володимир Іванович обіймав посади: заступника начальника Управління координації здійснення аграрної політики, завідувача сектору з питань розвитку технічної політики в аграрній сфері, соціальної інфраструктури та підприємства у сільській місцевості Секретаріату Кабінету Міністрів України. Водночас продовжував займатися науковою діяльністю, що відображено в докторській дисертації на тему «Адаптація сільськогосподарських машин у системах керованих технологій землеробства», яку захистив у 2005 р. в Національному аграрному університеті. Вчене звання професора йому присвоєно у 2001 р.

З 2007 р. В. І. Кравчук — директор УкрНДІПВТ ім. Л. Погорілого. Досвідчений інженер, науковець, керівник-організатор, який у плеяді інших сподвижників стояв біля витоків створення в Україні галузі сільськогосподарського машинобудування. Нині Володимир Іванович активно займається розвитком цієї галузі. Автор більше ніж 460 наукових праць і винаходів.

Під його керівництвом проведено державні випробування понад 2000 машин, розроблено і впроваджено у виробництво понад 150 зразків сільськогосподарської техніки й обладнання, які визначені Національною програмою виробництва технологічних комплексів машин і обладнання для сільського господарства, харчової і переробної промисловості (розроблена в Міністерстві промислової політики, керівник — В. І. Кравчук). Особливий внесок Володимир Іванович зробив у розвиток вітчизняного комбайнобудування — йому двічі присуджено звання лауреата Державної премії України в галузі науки і техніки: за розроблення та впровадження комплексу машин для механізованого збирання кормових коренеплодів (1992) та вітчизняних зернозбиральних комбайнів (2001).

Учений проводить активну роботу в наукових та громадських організаціях України і зарубіжних країн (Росія, Білорусь, Польща, Німеччина, Франція, Італія, Турція, Латвія): член редакційної колегії науково-виробничого і інформаційного журналу ГНУ «Всероссийский институт механизации Россельхозакадемии «Сельскохозяйственные машины и технологии»; член наукового комітету Міжвідомчого тематичного збірника наукових праць РУП «НПЦ НАН Беларуси по механизации сельского хозяйства «Механизация и электрификация сельского хозяйства»; член комісії з механізації та енергетики сільського господарства відділення Польської академії наук у Любліні; член Керуючого комітету Інститутів сільськогосподарської інженерії країн Центральної та Східної Європи; дійсний член Клубу Болонья.

Є головним редактором науково-виробничого журналу «Техніка і технології АПК» та збірника наукових праць УкрНДІПВТ ім. Л. Погорілого «Техніко-технологічні аспекти розвитку та випробування нової техніки і технологій для сільського господарства України», членом спеціалізованої вченої ради із захисту докторських (кандидатських) дисертацій при Національному університеті біоресурсів і природокористування України, віце-президентом Української асоціації аграрних інженерів, почесним професором Харківського національного технічного університету сільського господарства імені Петра Василенка, членом наглядової ради Таврійського державного агротехнологічного університету.

Великою втіхою для Володимира Івановича є його родина: дружина, Людмила Петрівна, за фахом — економіст, донька Ольга — юрист, зять Констянтин — інженер, та любі внуки Марія і Володимир.

Особливість біографічного шляху В. І. Кравчука полягає в тому, що протягом усього свого свідомого життя він поєднує трудову діяльність з науковою роботою в галузі інженерно-технічного забезпечення агропромислового комплексу.

Своїм життєвим кредом — «Ніколи не зупинятися на досягнутому в роботі, науці і державотворенні», Володимир Іванович послуговується повсякчас. І це є запорукою його успіху — фахівця, науковця, який заслужив визнання і став одним із лідерів агропромислового інжинірингу.

У колі друзів: учених, конструкторів, машинобудівників

Сьогодення УкрНДІПВТ ім. Л. Погорілого