Микола Васильович
Голова Правління СВК «Лабунський»
Голова Ради сільгосподарських підприємств Полонського району
Депутат Хмельницької обласної ради
Микола Васильович з сином Олександромі невісткою Оленою
Народився 22 травня 1960 р. в с. Троєщина Полонського району Хмельницької області в багатодітній родині, де з діда-прадіда всі трудилися на землі. Батьки, Василь Юхимович та Ганна Іванівна, були взірцем добропорядності, працьовитості та відданості селянській праці. Мама з ранньої весни до пізньої осені працювала в ланці, а тато — на фермі. З дитинства старшому синові вони прищепили почуття відповідальності за молодших братів і сестер, за доручені хатні обов’язки.
Трудову діяльність М. В. Олицький розпочав у 1977 р. — трактористом колгоспу імені Кірова в рідному селі. Згодом служив у Збройних силах СРСР. Одразу після демобілізації став слухачем підготовчих курсів Кам’янець-Подільського сільськогосподарського інституту. Успішно склавши іспити, у 1981 р. вступив до цього вишу. Скільки себе пам’ятає, намагався бути кращим, ніж його друзі, — студенти з міста. Хлопець вважав, що такі як він, тобто селюки, мали вбогі знання і можливості, на противагу містянам. Щоб відчувати себе нарівні, юнак щосили гриз граніт науки. Як результат — диплом з відзнакою.
Студентські роки Миколи Васильовича були насиченими: одночасно з відмінним навчанням брав активну участь у громадському житті вишу. Зокрема, був комсоргом групи, членом комсомольського бюро факультету й інституту, командиром студентського будівельного загону «Поділля — 82», комісаром студентських будівельних загонів «Ентузіаст — 83» та «Ентузіаст — 84», які працювали в Тюмені, незмінним учасником наукових конференцій. За відмінні успіхи в навчанні і активну участь в громадському житті факультету портрет Миколи Олицького було розміщено на інститутській Дошці пошани.
Зазначає: «У вирі інститутського життя час пролетів, як один день. Що більше років віддаляють від студентства, то краще розумієш, що то був прекрасний період, сповнений теплих зустрічей зі щирими друзями, дорогими викладачами…» З одногрупниками дуже часто спілкується і тепер.
Вийшовши зі стін альма-матер, у 1986 р. М. В. Олицький повернувся до рідного села, де працював інженером з ремонту сільськогосподарських машин, завідувачем центральної ремонтної майстерні, заступником голови колгоспу, звільненим секретарем парткому, головним інженером. У 2000 р. обраний головою Правління сільськогосподарського виробничого кооперативу «Лабунський», що, як і інші тогочасні господарства, переживав не найкращі часи. Микола Васильович пройшов шлях від тракториста до голови Правління. Знаючи ціну селянського поту, не міг допустити господарство до розвалу. Завдяки професіоналізму М. В. Олицького і вмінню повести за собою людей, кооператив став лідером галузі і своїми здобутками відомий далеко за межами області.
Разом із дружиною Лідією Григорівною
Сьогодні СВК «Лабунський» — це багатогалузеве господарство, яке спеціалізується на вирощуванні зернових і технічних культур, із розвиненим м’ясо-молочним тваринництвом. В обробітку — понад 4000 га землі. На фермах утримують 2300 голів ВРХ, 520 корів, 2000 голів свиней, 300 овець, 60 коней і 115 бджолосімей.
Як керівникові Миколі Васильовичу притаманне високе почуття обов’язку. Він повсякчас знаходить розумний підхід до вирішення будь-яких проблем. Вміє вислухати, завжди прийде на допомогу колегам. Постійно опікується питаннями розвитку соціальної сфери в селі: за фінансової підтримки наполегливого господарника було газифіковано села очолюваного кооперативу; проводиться щорічний ремонт доріг; завершується будівництво сучасної загальноосвітньої школи.
М. В. Олицький щасливий з того, що має змогу допомагати сільським дітям та односельцям. Господарство за власні кошти забезпечує харчування дітей у Новолабунській школі, своїх хліборобів і тваринників. Частково оплачує лікування членів кооперативу, видає одноразову грошову допомогу (в обсязі річної заробітної плати) при виході на заслужений відпочинок.
Кооператив надає спонсорську допомогу обласному госпіталю для ветеранів Другої світової війни, Збройним силам України, медичним закладам і церковним громадам. За сприяння Миколи Васильовича закуплено музичний інструмент для учасників шкільного духового оркестру. За активну громадську діяльність чотири скликання обирали депутатом Полонської районної ради, а з 2015 р. став депутатом Хмельницької обласної ради, є головою Ради сільськогосподарських підприємств Полонського району.
За вагомий особистий внесок у розвиток сільського господарства М. В. Олицький нагороджений: дипломами Міністерства аграрної політики України, трудовою відзнакою Міністерства аграрної політики та продовольства України «Знак пошани», Почесною грамотою Кабінету Міністрів України, нагрудним знаком Міністерства аграрної політики України «За відданість своїй справі», ювілейною медаллю «20 років незалежності України», орденами «Королеви Анни» та «Зірка економіки України», почесними грамотами Полонської районної ради, Хмельницької обласної ради і Хмельницької облдержадміністрації. Господарство неодноразово відзначали на районній і обласній Дошці пошани.
М. В. Олицький (у центрі) зі спеціалістами господарства
Дбайливий сім’янин. Дружина, Лідія Григорівна, теж закінчила Кам’янець-Подільський сільськогосподарський інститут (1988), зокрема є випускницею факультету економіки і організації сільського господарства. Вона обіймає посаду головного економіста СВК «Лабунський». Син Олександр — майор Державної прикордонної служби України, разом із дружиною Оленою подарував щастя бути дідусем. Онучка Мілана — це еліксир бадьорості й заряд енергії для трудових буднів Миколи Васильовича. Також у родині М. В. Олицького Кам’янець-Подільський сільськогосподарський інститут закінчив його рідний брат Дмитро (1991) — навчався на зооінженерному факультеті. Довгий час працює головним зоотехніком у СВК «Лабунський».
У вільний час М. В. Олицький дуже любить грати у футбол і читати книги.
Звик до того, що повністю себе віддає роботі, доводить правоту не на словах, а на ділі. Завжди говорить щиро і правдиво, не терпить політичний піар і демагогію. Знаючи ціну селянської праці, зробив усе можливе, щоб працівники СВК «Лабунський» відчули себе соціально захищеними і самодостатніми власниками землі.
Головний стимул успішної роботи Миколи Васильовича — віра у власні сили і довіра людей. А власне кредо: «В усе, що робиш, вкладай частинку своєї душі!»