Зважаючи на нестримний розвиток науки, техніки і пов’язану з ним активну діяльність винахідників, гостро постала потреба створення певної спілки чи державної установи, яка б узяла на себе функції організатора інноваційної галузі, об’єднавши творчий потенціал усієї країни.
У січні 1958 р. Президія ВЦРПС прийняла рішення про створення Всесоюзного товариства винахідників і раціоналізаторів, і вже у вересні того самого року відбувся І З’їзд ВТВР.
У складі ВТВР були створені відділення в республіках, областях, містах, районах та на окремих підприємствах, в організаціях і установах. Це була доволі потужна і розгалужена громадська організація, що закликала і організовувала працівників до науково-технічної творчості. Товариство сприяло розвиткові науково-технічної творчості, надавало всіляку допомогу винахідникам і раціоналізаторам.
За статутом ВТВР його діяльність спрямовувалася на розвиток передусім науково-технічної творчості. Низові організації були створені на кожному підприємстві, в кожній організації і установі. Вони об’єднували у свої лави майже всіх працівників, а їх основним завданням був розвиток масового винахідництва і раціоналізаторства. Ці організації здійснювали громадський контроль за своєчасним розглядом заявок на будь-які технічні пропозиції, розробкою і використанням цих пропозицій у виробництві, своєчасною і правильною виплатою належної винагороди і премії особам, які тим чи іншим чином сприяли розвитку винахідництва і раціоналізаторства.
До завдань організацій винахідників і раціоналізаторів входив також розвиток колективної творчості, сприяння прискоренню технічного прогресу. Вони брали участь у розробці й здійсненні планів та заходів з нової техніки й організаційно-технічних заходів щодо використання винаходів і раціоналізаторських пропозицій; спільно з адміністрацією ініціювали огляди з винахідництва і раціоналізаторства, тематичні конкурси на кращі винаходи та раціоналізаторські пропозиції: організовували і проводили конференції, семінари, наради з проблем розвитку науково-технічної творчості; створювали комплексні творчі бригади винахідників і раціоналізаторів, громадських конструкторських бюро, патентних груп та груп зі сприяння використанню винаходів і раціоналізаторських пропозицій; брали активну участь у створенні на громадських засадах шкіл технічної творчості, технічних клубів тощо.
Одним із основних напрямів роботи організацій винахідників і раціоналізаторів було надання технічної, правової та іншої необхідної допомоги винахідникам і раціоналізаторам. Вони всіляко сприяли підвищенню технічних, економічних, патентних та правових знань винахідників і раціоналізаторів.
Наступним кроком держави стало запровадження традиції відзначати видатних винахідників. Для цього 17 травня 1960 р. Президія Верховної Ради УРСР видала Указ «Про встановлення почесних звань «Заслужений винахідник Української РСР» та «Заслужений раціоналізатор Української РСР».
У 1974 р. було створено Всесоюзний центр патентних послуг. Центр мав у своєму складі центральний підрозділ у Москві, 23 філії й одне відділення, розміщені у столицях 11 союзних республік (крім Литви, Таджикистану, Туркменії та Киргизії) і найбільших промислових центрах РРФСР та Української РСР. На території України філіали Центру діяли у Києві, Харкові, Дніпропетровську, Донецьку. Діяльність ВЦПП будувалася переважно за принципом регіонального обслуговування: філіали надавали послуги підприємствам і організаціям, які діяли у регіонах.
У 1981 р. вийшов ще один Указ Президії Верховної Ради СРСР — «Про встановлення почесного звання «Заслужений винахідник СРСР».
Наприкінці 1980-х років у СРСР нараховувалося вже близько 13 млн винахідників і раціоналізаторів. Щороку в СРСР подавалося 150 тис. заявок на винаходи, з яких половина за результатами експертизи визнавалася винаходами, із них до 25 % належало Україні. Так, за даними Державного комітету винаходів та відкриттів 1987 р., у СРСР було прийнято 178 341 (178 047 від національного заявника) заявки на винаходи, видано на них охоронних документів — 83 833 (83 654 — національному заявнику). Протягом 1977–1981 рр. українські винахідники п’ять разів поспіль здобували перше місце у Всесоюзному змаганні за досягнення кращих показників у винахідницькій та раціоналізаторській роботі, утримуючи перехідний Червоний Прапор Держкомвинаходів та Центральної Ради Всесоюзного товариства винахідників та раціоналізаторів.
Чинна на сьогодні державна система охорони інтелектуальної власності України була створена після здобуття 1991 р. державної незалежності.
Першим кроком на шляху створення в незалежній Україні державної системи управління сферою інтелектуальної власності стала постанова Президії Верховної Ради України від 02.12.1991 № 1897-ХІІ «Про деякі організаційні заходи щодо забезпечення охорони промислової власності», якою Кабінету Міністрів України доручалося створення патентного відомства та інших необхідних структур державного управління з питань охорони промислової власності. Підвалини національної системи охорони інтелектуальної власності були закладені постановами Кабінету Міністрів України від 27.01.1992 р. № 29 «Про створення Державного патентного відомства України» та від 25.03.1992 № 154 «Про створення Державного агентства України з авторських і суміжних прав».
Першим законодавчим актом у галузі охорони промислової власності незалежної України стало «Тимчасове положення про правову охорону об’єктів промислової власності та раціоналізаторських пропозицій в Україні», затверджене Указом Президента України 18.09.1992 А вже на 25.12.1992 видані перші 10 патентів України на винаходи. Перше свідоцтво про державну реєстрацію прав автора на твір було підписане 10.11.1993.
У 1992 р. почала функціонувати нова для України державна інституція — представники у справах інтелектуальної власності (патентні повірені).
У серпні 1992 р. Україна заявила про продовження дії на своїй території Паризької конвенції про охорону промислової власності, Договору про патентну кооперацію та Мадридської угоди про міжнародну реєстрацію знаків.
У квітні 1993 р. Верховна Рада України прийняла Закон «Про охорону прав на сорти рослин», а у грудні того самого року — низку законів у пакеті: «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі», «Про охорону прав на промислові зразки», «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг», «Про авторське право і суміжні права». Із прийняттям Україною цих законів та інших законодавчих актів було створено правове поле, яке в цілому відповідало міжнародним нормам.
У травні 1993 р. Україна підтвердила свою участь у Всесвітній конвенції про авторське право 1971 р. Згодом, у 1995 р., Постановою ВР України № 189 було прийнято Закон «Про приєднання України до Бернської конвенції про охорону літературних та художніх творів».
У червні 1995 р. видано перші патенти на корисні моделі.
Основні норми права на творчу працю і на результати цієї праці щодо захисту інтелектуальної власності, захисту моральних і матеріальних прав автора з червня 1996 року стали нормами Конституції України. 2000 року інституції державної влади, які діяли окремо у сфері промислової власності та у сфері авторського права і суміжних прав, було об’єднано в єдину інфраструктуру державної системи охорони інтелектуальної власності. Управління такою важливою для будь-якої держави сферою діяльності, як авторське право і суміжні права, охорона прав на об’єкти промислової власності, почав здійснювати єдиний державний орган.
Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 04.04.2000 № 601 у складі Міністерства освіти і науки створено Державний департамент інтелектуальної власності як урядовий орган державного управління, який мав забезпечити реалізацію державної політики у сфері інтелектуальної власності.
Основними завданнями Департаменту є участь у забезпеченні реалізації державної політики в галузі інтелектуальної власності; прогнозування і визначення перспектив і пріоритетних напрямів розвитку; організаційне забезпечення охорони прав на об’єкти інтелектуальної власності. Відтак, установа реалізовує єдину економічну, фінансову, науково-технічну, інвестиційну, соціальну політику у сфері інтелектуальної власності та розробляє на основі результатів аналізу діяльності державної системи охорони інтелектуальної власності пропозиції щодо її вдосконалення; забезпечує у межах своїх повноважень виконання актів законодавства, здійснює систематичний контроль за їх реалізацією; розробляє пропозиції щодо вдосконалення законодавства; забезпечує функціонування системи експертизи заявок на об’єкти інтелектуальної власності; бере участь у роботі з удосконалення системи обліку, звітності й державної статистики в галузі інтелектуальної власності; визначає порядок державної сертифікації діяльності; здійснює державну реєстрацію об’єктів інтелектуальної власності та видає охоронні документи на об’єкти інтелектуальної власності; організовує розгляд заяв і скарг щодо видачі охоронних документів, а також інших звернень фізичних та юридичних осіб із питань інтелектуальної власності; координує роботу з інформаційного забезпечення, здійснює нормативно-методичне керівництво, забезпечує комплектування національного фонду патентної документації тощо.
Крім того, департамент активно залучає спеціалістів органів виконавчої влади, підприємств, установ та організацій для розгляду питань, пов’язаних з охороною інтелектуальної власності, здійснює контроль та проводить перевірки та інспекції з питань, що належать до його компетенції.
З метою популяризації винахідницької діяльності серед широких верств науково-технічної громадськості України, заохочення виробничників до впровадження результатів інтелектуальної праці у виробництво, а також для виявлення найбільш талановитих і перспективних розробок та привернення до них уваги вітчизняних та іноземних інвесторів та підприємців Державний департамент інтелектуальної власності щороку з 2000 р. проводить Всеукраїнський конкурс «Винахід року». Конкурс відкрито для підприємств, установ,
За підсумками аналізу поданих на конкурс матеріалів визначаються переможці в абсолютній номінації (кращий винахід року — І, ІІ та ІІІ місця), по кожному з регіонів (областей) та в 11 галузевих номінаціях (машинобудування та приладобудування, енергетика, хімія і металургія, біотехнологія та харчова промисловість, медицина та фармакологія, матеріалознавство, будівництво, транспорт, електроніка та комунікаційні системи, агропромисловий комплекс, охорона навколишнього середовища). Також визначаються найкращі молоді винахідники (до 26 років) та найкращі винахідники серед жінок.
Стаття 54. Громадянам гарантується свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості, захист інтелектуальної власності, їхніх авторських прав, моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв’язку з різними видами інтелектуальної діяльності.
Кожний громадянин має право на результати своєї інтелектуальної, творчої діяльності; ніхто не може використовувати або поширювати їх без його згоди, за винятками, встановленими законом.
Держава сприяє розвиткові науки, встановленню наукових зв’язків України зі світовим співтовариством.
Кількість патентів на винаходи та корисні моделі, представлених на конкурс, збільшується з року в рік, зростає і якісний рівень конкурсних матеріалів. Визначаючи переможців, Конкурсна комісія керується такими покажчиками, як надійність патентного захисту, актуальність, глибина і оригінальність технічного рішення, нестандартний підхід до розв’язання складного народногосподарського завдання, переконливість економічних розрахунків, реальний ринковий попит. Вибірка з найбільш яскравих і визначних винаходів, що стали переможцями конкурсу в різні роки, представлена в таблиці.Кожний громадянин має право на результати своєї інтелектуальної, творчої діяльності; ніхто не може використовувати або поширювати їх без його згоди, за винятками, встановленими законом.
Держава сприяє розвиткові науки, встановленню наукових зв’язків України зі світовим співтовариством.
За 10 років, що проводиться Всеукраїнський конкурс «Винахід року», його переможцями стали більше 200 патентовласників з усіх регіонів України — підприємства, вищі навчальні заклади, науково-дослідні установи, індивідуальні винахідники. У червні 2000 р. створено державні підприємства «Український інститут промислової власності» (на базі реорганізованих Держпатенту України та ДП « Інститут промислової власності») та «Українське агентство з авторських та суміжних прав» (на базі Державного агентства України з авторських та суміжних прав), включені до сфери управління Державного департаменту інтелектуальної власності.
ДП «Український інститут промислової власності» — єдиний державний заклад для розгляду та експертизи заявок на об’єкти промислової власності. Результати діяльності інституту демонструють стабільну тенденцію щорічного зростання кількості поданих заявок та виданих охоронних документів на об’єкти промислової власності.
У червні 2000 р. Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» було запроваджено деклараційний патент. На 15 жовтня 2000 р. було видано 30 000 патентів України на винаходи. Цього ж року прийнято сім Законів України у сфері інтелектуальної власності.
Для проведення маркетингових досліджень та з метою виявлення потенційних інвесторів спеціальним розпорядженням Держдепартаменту у січні 2001 р. був створений Український центр інноватики і патентно-інформаційних послуг (філіал Українського інституту промислової власності). Головним завданням УкрЦІПІП є сприяння комерціалізації винаходів та інших об’єктів промислової власності, просування на внутрішній та зарубіжний ринки перспективних високотехнологічних розробок, озброєння користувачів та організації користувачів актуальною інформацією, засобами, методиками та стратегією захисту і використання власних ресурсів інтелектуальної власності. УкрЦІПІП на договірній основі надає великий обсяг різноманітних послуг, пов’язаних з інформаційним забезпеченням, набуттям і використанням прав інтелектуальної власності: консультації, підготовка заявочних матеріалів, оцінка об’єктів інтелектуальної власності, патентно-інформаційні пошуки, маркетингові послуги і багато іншого.
Зразки охоронних документів
У 2002 р. було створено підпорядковане Держдепартаменту ДП «Інтелзахист». Головним завданням новоствореного підприємства стало здійснення заходів з удосконалення захисту прав на аудіовізуальні твори та фонограми у відповідності з чинним законодавством України, видачі контрольних марок та ведення Єдиного реєстру одержувачів контрольних марок. Було запроваджено нову контрольну марку, яка засвідчує законність та правомірність розповсюдження примірників аудіовізуальної продукції.
У грудні 2002 р. введена в дію в мережі Інтернет перша в Україні спеціалізована база даних «Винаходи в Україні».
У 2001 р. перший випуск фахівців здійснив Інститут інтелектуальної власності і права, який входив до сфери управління департаменту. З ініціативи Держдепартаменту 2001 р. розроблено нову модель системи навчання: розповсюдження знань про інтелектуальну власність серед широких верств населення і підвищення рівня професійних знань. На виконання цього завдання ДДІВ розробив пропозиції щодо включення до навчальних програм закладів середньої і вищої освіти.
Департамент ініціював створення (спільно з державними підприємствами «Український інститут промислової власності», «Українське агентство авторських та суміжних прав» та Інститутом інтелектуальної власності і права) навчально-науково-виробничого комплексу «Академія інтелектуальної власності». Наказом МОН України від 15.03.2004 № 204 заклад визнано провідним із питань підготовки та перепідготовки фахівців галузі. Перший випуск фахівців, уже в межах новоствореного комплексу, відбувся у вересні 2004 р.
У 2005 р. Указом Президента України «Про утворення Державного агентства з інновацій та інвестицій» було започатковано діяльність ще однієї державної установи в галузі охорони інтелектуальної власності та сприяння розвитку винахідництва в Україні.
Основними завданнями Держінвестицій України визначено участь у формуванні та забезпеченні реалізації державної політики у сфері інвестицій та інноваційної діяльності, а також створення національної інноваційної системи для забезпечення проведення ефективної державної інноваційної політики, координація роботи центральних органів виконавчої влади у сфері інноваційної діяльності. Відповідно до своїх основних завдань агентство здійснює заходи щодо проведення єдиної науково-технічної та інноваційної політики; готує і подає в установленому порядку пропозиції щодо формування та забезпечення реалізації державної політики у сфері інвестицій та інноваційної діяльності, визначення пріоритетних напрямів інноваційної діяльності, розробки державних інвестиційних та інноваційних програм і передбачення у державному бюджеті коштів для їх кредитування, визначення обсягу бюджетних коштів для надання фінансової підтримки суб’єктам інноваційної діяльності, які реалізують інноваційні та інвестиційні проекти. Крім того, Держінвестицій вивчає світовий досвід запровадження механізмів стимулювання інноваційного розвитку, подає пропозиції щодо поширення його в Україні; вживає заходів до залучення іноземних інвестицій у національну економіку та мобілізації внутрішніх інвестицій; бере участь у проведенні аналізу соціально-економічних результатів функціонування територій пріоритетного розвитку з урахуванням їх інноваційної спрямованості, розробці проектів Державної програми економічного і соціального розвитку, Державного бюджету України і Програми діяльності Кабінету Міністрів України та формуванні державного замовлення на інноваційну продукцію.
До компетенції установи також належить розробка проектів державних інвестиційних та інноваційних програм; проведення конкурсного відбору інвестиційних та інноваційних проектів; вживання заходів до матеріального і морального заохочення працівників у сфері інноваційної діяльності тощо.
У травні 2007 р. Державне агентство з інвестицій та інновацій утворило низку регіональних центрів інноваційного розвитку: Дніпропетровський, Західний, Карпатський, Кримський, Одеський, Південно-Західний, Північний, Північно-Західний, Панічно-Східний, Східний, Таврійський і Чорноморський.
27 січня 2007 р. державна система правової охорони промислової власності України відзначила своє 15-річчя, а 24 квітня 2008 р. відзначено 90-річчя започаткування в Україні державної системи промислової власності.
У травні 2008 р. Україна вперше взяла участь в ХІ Московському міжнародному салоні промислової власності «Архімед». Розробку Мукачівського технологічного інституту «Оптичний газовий сенсор з напівпровідниковим селективним джерелом випромінювання», презентовану Державним департаментом інтелектуальної власності, нагороджено срібною медаллю.
Нагорода за перемогу у конкурсі «Винахідник року»
Цього ж року було законодавчо оформлено діяльність Центру винахідників і новаторів як постійного органу Ради нацiональних асоціацій товаровиробників, який забезпечує вирiшення завдань Комісії з питань iнновацiйної та iнвестицiйної діяльності ради в межах завдань ЦВН i плану роботи. Основними завданнями центру є:
– аналіз нормативних актів у сфері охорони і захисту інтелектуальної власності та збір інформації про практику комерціалізації ІВ у країнах ЄС, підготовка відповідних роз’яснювальних та рекомендаційних матеріалів для винахідників, розробників, підприємств та асоціацій;
– сприяння виконанню науково-практичних досліджень на базі підприємств і асоціацій, на яких фактично застосовуються об’єкти ІВ для створення більш сприятливих умов у галузі захисту прав ІВ, ролі судової експертизи в системі захисту прав на об’єкти ІВ, комерціалізації ІВ тощо;
– створення робочих груп спільно з представниками від асоціацій товаровиробників для проведення комплексного аналізу законодавчої бази у сфері практичного застосування норм права та економіки ІВ;
– координація діяльності організацій винахідників, розробників, асоціацій, підприємств-виробників та центральних органів виконавчої влади (Мінекономіки, Мінпромполітики, Міносвіти, Міністерство юстиції, Держпідприємництво, Держспоживстандарт тощо) щодо трансферу технологій та захисту інтересів розробників, виробників та всіх тих, хто сприяє розвитку розробок від ідеї до демонстраційного зразка або до процесу виробництва;
– організація експертних досліджень із практичних питань охорони і захисту ІВ.
Головними функціями Центру винахідників і новаторів визначено такі:
– розробка законопроектів та інших нормативно-правових актів стосовно сфери діяльності Центру;
– розгляд і підготовка висновків і пропозицій щодо проектів нормативно-правових актів із питань адаптації законодавства;
– розгляд і підготовка висновків і пропозицій щодо проектів загальнодержавних програм;
– забезпечення висвітлення своєї діяльності в засобах масової інформації.
Відтак бачимо, що процес створення в Україні державної системи охорони інтелектуальної власності вже посів належне місце в історії становлення української державності.
Конституційне право громадян на захист їхньої інтелектуальної власності сьогодні в Україні забезпечує нормативно-правова база, яка відповідає міжнародним нормам і стандартам, та дієздатна інфраструктура, яка реалізує державну політику у цій сфері. Право на інтелектуальну власність закріплено у Конституції України.
Вручення нагороди за перемогу у конкурсі «Винахідник року». Номінація «Молодий винахідник»
Правова охорона інтелектуальної власності в Україні здійснюється у тісному взаємозв’язку державних структур з громадськими організаціями, такими як Всеукраїнська асоціація представників у справах інтелектуальної власності, Українська група Міжнародної асоціації з охорони інтелектуальної власності, Українська асоціація власників товарних знаків тощо. Ведеться постійний діалог з винахідниками.
Водночас надзвичайно важливим завданням держави у напрямі розвитку винахідництва є налагодження постійного й тісного зв’язку між окремими винахідниками (чи інноваційними організаціями) та підприємствами, зокрема суб’єктами малого й середнього бізнесу.
Сьогодні в Україні необхідність запровадження інноваційної моделі розвитку на підприємстві актуалізується не лише у великопромисловому секторі, а й серед динамічних середніх та малих підприємств. Така тенденція зумовлена еволюцією українського ринку та еволюцією моделей поведінки підприємств на ньому. Підприємства, що працюють на висококонкурентних ринках, дедалі частіше стикаються з необхідністю постійного оновлення своєї продукції та послуг, а деякі з них радикально перебудовують систему бізнес-процесів з орієнтацією на інноваційну модель розвитку підприємства, яка має забезпечити його повну конкурентоспроможність.
Для успішної комерціалізації наукових досліджень важливою є і наявність сучасної інноваційної інфраструктури.
Інноваційна інфраструктура — це весь необхідний спектр державних і приватних установ та організацій, які забезпечують розвиток і підтримку всіх стадій інноваційного циклу. До неї належать:
– виробничо-технологічні структури (технопарки, інноваційно-технологічні центри, інноваційно-технологічні та інжинірингові фірми, фірми, які виробляють імпортозамінну продукцію);
– об’єкти інформаційної системи (аналітичні й статистичні центри, інформаційні бази й мережі);
– організації з підготовки й перепідготовки кадрів у галузі технологічного менеджменту (поява нової категорії фахівців із комерціалізації результатів НДДКР);
– фінансові структури (бюджетні, позабюджетні, венчурні, страхові фонди, кредитно-гарантійні організації небанківського сектору, банки, фінансово-промислові групи, орієнтовані на технологічну інноваційну діяльність);
– система експертизи;
– система патентування, ліцензування і консалтингу з питань охорони, захисту, оцінки і використання інтелектуальної власності, оцінки комерціалізації наукових результатів;
– розвинута система сертифікації, стандартизації й акредитації.
Зразки іноземних охоронних документів, якими відзначені українські винахідники
Метою створення інноваційної структури є інтенсифікація розроблення, виробництва та впровадження наукоємної конкурентоспроможної продукції зі спрямуванням взаємоузгоджених дій наукових організацій, закладів освіти, промислових підприємств та інших суб’єктів на задоволення потреб внутрішнього ринку і нарощування експортного потенціалу країни. Ця мета досягається шляхом державного регулювання інноваційної діяльності з реалізацією принципу свободи підприємництва в цій сфері.
Досвід розвинених країн свідчить, що ефективними є такі інноваційні структури, як технопарки, технополіси, інноваційні бізнес-інкубатори, наукові та науково-технологічні центри, які спеціалізуються на створенні сприятливих умов для ефективної діяльності малих інноваційних підприємств, що реалізують оригінальні науково-технічні ідеї. Вони також створюють і реалізовують інноваційний продукт, але головне призначення таких структур — сприяння малим інноваційним підприємствам через надання їм у тимчасове користування виробничих площ, матеріально-технічної бази, інформаційних мереж, забезпечення дослідними приладами і устаткуванням та надання консультативної допомоги з широкого кола науково-технологічних, економічних і правових питань.
Технопарки України
В Україні сфера об’єктів специфічної інфраструктури інноваційної діяльності не демонструє високих темпів розвитку. Технопарки України — практично єдині на сьогодні ефективно діючі механізми, які забезпечують зв’язок науки з виробництвом і надають комплекс інфраструктурних послуг за рахунок спеціального режиму виконання інноваційних проектів.
На сьогодні технопарки стали потужним механізмом поєднання науки та виробничої сфери, підтримки високотехнологічних досліджень та інноваційного розвитку вітчизняного виробництва. Технопарки не лише вирішують питання забезпечення потреб внутрішнього товарного ринку України (тобто знижується залежність від імпорту), а й постійно збільшують обсяги виробництва високотехнологічної, конкурентоспроможної продукції. У процесі виконання інноваційних проектів технологічних парків створюються виробництва нової (інноваційної) продукції, яка має високий попит як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках, до того ж збільшується кількість робочих місць.
Значок Держдепартаменту інтелектуальної власності «Творець»
Значок члена Всесоюзної організації винахідників та раціоналізаторів
За результатами аналізу діяльності технологічних парків України, проведеного Міністерством освіти і науки України, протягом 2008–2009 рр. було зареєстровано 9 проектів технопарків:
– «Розробка технології, організація виробництва та випуск багатошарових ресурсоощадних широкоформатних коекструзійних плівок та термостабілізованих пакувальних матеріалів» (2008, Інститут монокристалів);
– «Розробка енергоощадних високоефективних мікрохвильових технологій та обладнання для концентрування і зневоднення рідин та знезараження речовин, матеріалів, виробів і організація дослідно-промислового виробництва» (2008, Інститут монокристалів);
– «Створення сучасного промислового комплексу з виробництва мінераловатних виробів на основі новітніх технологій та обладнання» (2008, «Вуглемаш»);
– «Розробка і впровадження у виробництво технології по збагаченню залізовмісних відходів гірничо-металургійних підприємств з одержанням концентрату» (2008, «Київська політехніка»);
– «Методи і геоінформаційні технології дистанційного моніторингу природних ресурсів України» (2008, «Яворів»);
– «Ліквідація загазованості та запобігання загостренню екологічної ситуації в м. Бориславі шляхом запровадження природоохоронних та ресурсоощадних технологій» (2008, Інститут технічної теплофізики);
– «Розробка синергетичних агломерованих флюсів, технології їх виготовлення та організація промислового виробництва» (2009, Інститут електрозварювання ім. Є. О. Патона);
– «Розробка та впровадження у виробництво нових імпортозаміщуючих готових лікарських засобів» (2009, Інститут монокристалів);
– «Створення та освоєння серійного виробництва газопаротурбінних установок «Водолій» потужністю 4–25 МВт для виробництва механічної, електричної та теплової енергії» (2009, «Київська політехніка»).
Першим зразком такої установи стала Всеукраїнська професійна спілка «Гільдія Винахідників», створена у травні 2008 р.
Ще наприкінці 1950-х років за пропозицією Академії наук СРСР почали офіційно відзначати День винахідника та раціоналізатора, який святкувався в останню суботу червня. Спочатку це був радянський варіант присудження Нобелівської премії: 25 червня Академія наук розглядала всі раціоналізаторські пропозиції, висунуті за минулий рік, і відбирала найкращі, авторам яких вручали державні нагороди, присвоювали звання.
Відповідно до Указу Президента України «Про День винахідника і раціоналізатора» від 16 серпня 1994 р. № 443, виданого з метою підтримки ініціативи винахідників і раціоналізаторів України, сьогодні це свято відзначається щороку у третю суботу вересня
У підготовці вступної статті використані такі матеріали:
1. Арист Л. М. Дерзновенный мир изобретений. — 2. М. О. Чмихов, І. Т. Черняхов та ін. Археологія та стародавня історія України: курс лекцій. — К., 1992. 3. Бойко О. Д. Історія України. — К.: Видавничий центр «Академія», 2002. 4. Борисенко В. Курс української історії. — К., 1997. 5. Грушевський М. Ілюстрована історія України. Репринтне видання 1913 року // http://uadoc.com/grushevs/title.htm. 6. Малиновский Б. Н. Нет ничего дороже... — К.: |
7. Малиновский Б. Н. История вычислительной 8. Малиновський Б. Відоме і невідоме в історії інформаційних технологій в Україні. Вид. 2-ге, 9. Національна академія наук України. 1918–2008: 10. Світ навколо нас: Відкриття / Худож. П. Мирончик. — 11. Шендеровський В. Нехай не гасне світ науки / За ред. Е. Бобчук. — К.: Смолоскип, 2004. |
Фізичний потенціал розвитку електроенергетики