| ЛІТОПИС ВИПУСКНИКІВ НАЦІОНАЛЬНОГО УНІВЕРСИТЕТУ «ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ УКРАЇНИ ІМЕНІ ЯРОСЛАВА МУДРОГО»  |
  |
| Національний університет «Юридична академія України імені Ярослава Мудрого» — самоврядний (автономний) державний вищий юридичний навчальний заклад IV рівня акредитації. Історія Університету розпочалася у XIX ст., коли 5 (17) листопада 1804 р. за наказом імператора Олександра І було створено Харківський імператорський університет, до складу якого увійшло відділення моральних та політичних наук. У 1835 р. його офіційно перейменували на юридичний факультет Університету. У різні роки тут працювали знані фахівці із правознавства, професори М. М. Алексєєнко, Л. Є. Владимиров, М. А. Гредескул, В. П. Даневський, І. І. Дитятін, Л. Н. Загурський, Д. І. Каченовський, О. В. Куніцин, М. О. Куплеваський, О. І. Палюмбецький, А. М. Стоянов, М. О. Таубе, І. Ф. Тимковський, М. П. Чубинський та ін. У 1920 р. за рішенням Уряду України на базі юридичного факультету Харківського університету було створено Інститут народного господарства. У своїй основі це був юридичний інститут, який готував юристів для роботи в державному й господарчому апаратах. Першими викладачами правового факультету — фундаторами інституту — стали відомі професори-правознавці: В. М. Гордон, В. М. Корецький, О. Д. Кісільов, В. Ф. Левицький, М. О. Максимейко, М. І. Палієнко, В. І. Сливицький, В. С. Трахтеров та інші, які раніше працювали в Харківському університеті. Обіймаючи протягом багатьох років викладацькі й наукові посади, вони зробили вагомий внесок у становлення і розвиток правової науки й освіти та підготовку правників.  Іван Степанович Рижський, професор, перший ректор Харківського університету Протягом 1930–1937 рр. у складі вишу діяли: підготовче відділення з денною й вечірньою формами навчання, факультет радянського будівництва, правовий (судовий), господарсько-правовий (скасовано в 1933 р.), міжнародний (скасовано в 1933 р.) факультети і заочне відділення. Інститут здійснював підготовку юристів широкого профілю для роботи в судах, органах прокуратури та слідчих органах, адвокатурі, нотаріаті тощо. У довоєнні роки до професорсько-викладацького складу належали видатні фахівці в галузі правознавства, досвідчені науковці й педагоги. Деякі з них прийшли з юридичної практичної роботи у Верховному Суді, прокуратури України та з інших правозастосовних відомств і зробили неоціненний внесок у подальший розвиток інституту. Це професори Р. М. Бабун, К. О. Берновський, М. С. Бокаріус, Г. І. Волков, С. Й. Вільнянський, М. В. Гордон, М. М. Гродзинський, М. М. Ємінник, С. М. Канарський, В. Л. Кобалевський, В. М. Корецький, С. Н. Ландкоф, Б. В. Попов, Н. М. Романюк, С. Є. Сабінін, А. С. Семенова, Я. О. Соколін, О. І. Строєв, С. Л. Фукс та ін. Інститут активно розвивався. Збільшувалася кількість студентів та викладачів, підвищувався рівень викладання. Усього у довоєнні роки було підготовлено понад 1000 молодих фахівців. З метою постійної підготовки наукових і викладацьких кадрів при Інституті організували аспірантуру, де протягом 1933–1934 рр. навчалися аспіранти В. О. Барахтян, М. Й. Бару, В. П. Колмаков, Д. П. Расєйкін, а в 1940 р. їх уже було 25. Усі викладачі займалися науковими дослідженнями. Найбільшу увагу приділяли підвищенню наукової кваліфікації викладацьких кадрів. На базі наукових досліджень викладачі Інституту опублікували багато монографій, наукових статей, підручників, навчальних посібників тощо. Професори, доценти вишу брали участь у підготовці кодексів УРСР та коментарів до них. Перед війною в Інституті вийшло кілька наукових збірників та наукових записок. Тут діяли кафедри: основ марксизму-ленінізму, політекономії, теорії держави і права, історії держави і права, цивільного права, кримінального права, кримінального процесу, криміналістики, іноземних мов, військової підготовки, фізичної культури. У різні часи кафедри очолювали професори: М. М. Бокаріус, С. Й. Вільнянський, М. М. Гродзинський, В. М. Корецький, М. О. Максимейко, В. І. Сливицький, В. С. Трахтеров; доценти П. В. Крив’янь, І. Ю. Рогоцький, А. А. Бєлецький, А. А. Кессель, А. С. Сиротін. Плідну діяльність колективу Інституту перервала Велика Вітчизняна війна. У 1941 р. всі викладачі й студенти, які могли тримати зброю, вступили до лав Червоної армії. У зв’язку з окупацією Харкова Інститут тимчасово припинив свою діяльність. За домовленістю із Нарком’юстом СРСР деякі його викладачі, переважно професори, протягом серпня 1941 р. були направлені на роботу до юридичних вишів країни, що перебували в тилу.  Іван Степанович Рижський, професор, перший ректор Харківського університету Упродовж 1943–1944 рр. до вишу з армії та евакуації повернувся основний довоєнний склад викладачів, й Інститут оголосив набір студентів на всі курси. Згідно із планом прийому на 1943–1944 навчальний рік було зараховано 300 студентів: 150 — на перший курс і 150 — на інші. У перші повоєнні роки заклад працював у тяжких умовах. Виш розміщувався у прибудові до основної споруди — в так званому червоному корпусі, у приміщенні, мало пристосованому для навчальних занять. Викладачі та студенти самотужки займалися відбудовою Інституту. Самовіддана праця всього колективу забезпечила необхідні умови для навчального процесу й розгортання наукових досліджень. 26 квітня 1944 р. затвердили склад першої повоєнної вченої ради Інституту. Поновлювалася бібліотека. Пощастило розшукати й повернути книги, вивезені в роки війни. На початку 1944–1945 навчального року в бібліотеці вже налічувалося 150 000 книг, було обладнано невеличкий читальний зал на 30–40 місць. Навчання здійснювалося в дві зміни. Поступово Харківський юридичний інститут знову став одним із найбільших осередків юридичної освіти й правової думки країни. На той час та в подальші роки тут працювали відомі науковці, професори С. Й. Вільнянський, М. В. Гордон, М. М. Гродзинський, В. М. Корецький, С. Л. Фукс, В. С. Трахтеров, А. Л. Ривлін, М. І. Бажанов, О. Т. Барабаш, М. Й. Бару, Ю. О. Вовк, В. М. Горшеньов, В. В. Гречко, В. О. Жерьобкін, С. Ю. Кац, О. Н. Колесніченко, В. П. Колмаков, В. В. Копєйчиков, І. Ю. Красько, І. О. Лозо, В. П. Маслов, Г. А. Матусовський, В. Л. Мусіяка, О. А. Неботов, Р. С. Павловський, З. А. Підопригора, А. О. Пінаєв, П. Т. Полежай, О. А. Пушкін, А. Й. Рогожин, І. П. Сафронова, О. І. Свєчкарьов, В. І. Сливицький, В. О. Чефранов, В. С. Шелєстов, І. М. Шерстюк, Б. М. Юрков, О. М. Якуба, М. В. Яновський та інші. Упродовж 1943–1948 рр. директором Інституту був В. О. Барахтян, протягом 1948–1950 рр. — професор С. Й. Вільнянський, у 1950–1962 рр. заклад очолював О. А. Неботов. У 1962 р. ректором Харківського юридичного інституту призначили доцента В. П. Маслова (згодом — доктор юридичних наук, професор, член-кореспондент АН УРСР). Він очолював цей виш упродовж 25 років (до 1987 р.). Талановитий керівник, відомий учений, В. П. Маслов багато зробив для розвитку закладу, формування науково-педагогічного колективу, здатного готувати юристів високого фаху й ефективно здійснювати наукові дослідження. З 1987 р. Інститут очолює В. Я. Тацій, якого 30 червня на розширеному засіданні вченої ради вишу одностайно обрали на цю посаду.  Обрання ректора трудовим колективом, 1987 р. Розвиток Інституту, розширення навчальної й матеріальної бази вимагали подальшого вдосконалення його структури й управління. Наприкінці 70-х — на початку 80-х років на денній формі навчання сформували чотири самостійні факультети: слідчо-прокурорський для підготовки фахівців для прокуратури України; слідчо-прокурорський, випускники якого працювали у прокуратурах союзних республік; слідчо-криміналістичний, що готував кадри для органів внутрішніх справ; та факультет судових працівників. Велика увага приділялася науковій роботі: розширювалася аспірантура, випускники якої успішно захищали кандидатські дисертації, більшість молодих кандидатів наук залишилися на викладацькій роботі у виші й зараз успішно працюють у колективі. Постановою Ради Міністрів України від 20 березня 1991 р. Харківський юридичний інститут було реорганізовано в Українську державну юридичну академію. Указом Президента України № 267 від 30 березня 1995 р. Академії надано статус національного самоврядного (автономного) державного вищого навчального закладу, а Указом № 1020/95 від 4 листопада 1995 р. присвоєно ім’я Ярослава Мудрого. Указом Президента України № 457 від 21 червня 2001 р. «Питання Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого», враховуючи визначну роль у підготовці фахівців для органів державної влади, правоохоронних органів, різних сфер юридичної практики, виходячи з необхідності збереження і подальшого розвитку сформованих в Академії наукових шкіл, їй надано додаткові права із затвердженням Статуту Кабінетом Міністрів України. Відповідно до Указу Президента України № 485 від 25 червня 2009 р. та постанови Кабінету Міністрів України від 29 липня 2009 р. № 796 «Питання Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого» Академії було надано статус самоврядного (автономного) дослідницького національного вищого навчального закладу, який провадить діяльність у таких напрямах: – створення науково-дослідного інституту правознавства; – прийняття остаточних рішень щодо присудження наукових ступенів та вчених звань; – упровадження експериментальних навчальних планів і програм підготовки фахівців для органів держаної влади, органів місцевого самоврядування, правоохоронних органів, різних сфер юридичної практики, а також наукових і науково-педагогічних кадрів.  Вшанування ветеранів у залі бойової слави Університету, 2010 р. Згідно з Указом Президента України № 1194/2010 від 24 грудня 2010 р. та розпорядженням Кабінету Міністрів України № 2213-р від 8 грудня 2010 р. Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого була перейменована у Національний університет «Юридична академія України імені Ярослава Мудрого». Університет має великий науково-педагогічний потенціал. Викладання, науково-дослідницьку та виховну роботу забезпечують 33 кафедри, де працюють понад 700 викладачів. Серед них 100 докторів наук, професорів, понад 550 кандидатів наук, доцентів; один академік Національної академії наук України; 14 академіків Національної академії правових наук України; 18 членів-кореспондентів Національної академії правових наук України; 17 заслужених діячів науки і техніки; двоє заслужених діячів мистецтв України; 16 заслужених працівників народної освіти України; 12 заслужених юристів України; один заслужений юрист Росії; один заслужений будівельник України; 17 заслужених професорів — старійшин Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого; п’ятеро заслужених працівників культури України; шестеро заслужених артистів України; 10 лауреатів Державної премії України. Зараз в Університеті навчаються близько 23 тисяч студентів. Навчальними структурними підрозділами закладу є: Інститут підготовки кадрів для органів прокуратури України, Інститут підготовки юридичних кадрів для СБУ, Інститут підготовки слідчих кадрів для МВС, Інститут підвищення кваліфікації, сім факультетів денної форми навчання, два факультети заочної форми навчання, вечірній факультет та відокремлені структурні підрозділи: Кримський юридичний інститут (м. Сімферополь), Полтавський юридичний інститут. В Університеті здійснюють науково-дослідницьку роботу з фундаментальних та прикладних проблем правознавства, розробляють 17 цільових комплексних програм, сформувалися наукові школи, відомі в Україні та за її межами. Національний університет «Юридична академія України імені Ярослава Мудрого» робить великий внесок у розбудову правової держави, удосконалення законотворчого процесу і правозастосування. Науковці вишу брали безпосередню участь у розробці чинної Конституції України та інших нормативно-правових актів. У галузі нормотворчої діяльності триває співпраця з Верховною Радою України, Секретаріатом Президента, Кабінетом Міністрів України, міністерствами і відомствами, органами місцевого самоврядування. Учені Університету активно впливають на практику застосування законодавства. Багато з них є консультантами, членами консультативних рад Верховного Суду, Вищого Господарського Суду, Генеральної Прокуратури, Міністерства внутрішніх справ, Центральної виборчої комісії України тощо.  Візит Президента Словенії Данила Тюрка, 2011 р. Університет займає передові позиції в юридичній освіті. Про це свідчать результати всеукраїнського рейтингу вишів «Компас», що враховують оцінку роботодавців і випускників, за якими заклад залишається лідером серед юридичних навчальних закладів України. Університет нагороджено золотою медаллю ХІІІ Міжнародної виставки навчальних закладів «Сучасна освіта в Україні — 2010» у номінації «Інновації у впровадженні ІТ-технологій в освітній процес» за інноваційну розробку «Модерн-архітектура інформаційного освітнього середовища» (форсайт-проект); посів перше місце і нагороджений дипломом переможця конкурсу в номінації «Інноватика у вищій освіті» за інноваційну розробку «Семантичний інформаційно-освітній портал Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого» на Міжнародній виставці-презентації «Інноватика в освіті України»; отримав гран-прі «Лідер вищої освіти України» на Міжнародній виставці «Сучасні навчальні заклади — 2010». Університет нагороджено золотою медаллю на XIV Міжнародній виставці навчальних закладів «Сучасна освіта в Україні — 2011» у номінації «Впровадження нових форм організації навчально-виховного процесу у ВНЗ» та присуджено почесне звання «Лідер сучасної освіти». Університет має розширені міжнародні зв’язки. Зокрема налагоджено співпрацю й укладено угоди з навчальними закладами Великої Британії, В’єтнаму, Іспанії, Німеччини, Польщі, Росії, США, Узбекистану, Франції та інших країн. Він є учасником спільних європейських проектів у рамках програми Темпус-Тасіс та багатьох інших міжнародних проектів. 18 вересня 2004 р. навчальний заклад підписав Велику хартію університетів (м. Болонья). 14 грудня 2007 р. він став членом Європейської асоціації університетів. |
Логос Україна <<Указ Президента України В. Януковича [ Зміст ] Розділ ІІ. Керівництво університету >>