Суддя першого кваліфікаційного класу

Народився 11 липня 1952 р. у м. Павлограді Дніпропетровської області. Батько, Валентин Миколайович, працював на місцевому хімічному заводі, а мати, Катерина Стефанівна, присвятила життя медицині. У їхній дружній родині зростало ще двоє молодших дітей — Юрій та Олена.
У 1969 р. після закінчення середньої школи юний Валерій реалізував свою дитячу мрію — вступив до Калінінградського мореплавного училища (Росія). Здобувши освіту, працював на риболовецьких траулерах промислового управління РП «Океанрибфлот» (м. Калінінград) у Північному та Балтійському морях, Північно-Західній Атлантиці.
Військову службу Валерій Миколайович проходив у Латвії, а потім у Чехословаччині в Центральній групі військ 168-го гвардійського мотострілецького полку 30-ї гвардійської Іркутсько-Пінській дивізії в артилерійській батареї.
У 1975 р. В. М. Капелюха став студентом прокурорсько-слідчого факультету Харківського юридичного інституту ім. Ф. Е. Дзержинського і подальшу професійну діяльність вирішив присвятив служінню закону. На вибір суддівського фаху вплинуло загострене почуття справедливості, яке завжди спонукало його обороняти права скривджених.
Навчання в інституті — один із найважливіших етапів життя Валерія Миколайовича. Глибоко вдячний він своїм батькам, які у той непростий час докладали максимум зусиль, аби син отримав гідну освіту. Сьогодні він низько вклоняється їм за турботу, виховані у дитинстві порядність, чуйність, любов до порядку, твердість у переконаннях та наполегливість.
Про юридичний інститут залишилися найкращі спогади. Викладачі, люди з великої літери, стали добрими друзями і мудрими порадниками, а студентська родина, яка об’єднувала вихідців із різних куточків України, прийняла Валерія Капелюху тепло й щиро. Особливо запам’яталися йому лекції професора М. М. Страхова, на яких панувала така тиша, що було чути, як шашіль точить дерев’яний сволок, а студенти подумки поринали у епоху Стародавнього Риму, Паризької Комуни, революційної Англії часів О. Кромвеля. Він також згадує професорів В. В. Сташиса, В. Я. Тація, М. І. Панова, З. А. Підопригору, С. Л. Фукса, А. О. Пушкіна.
Своєрідну путівку в життя Валерію Миколайовичу дав професор В. П. Маслов, який, вручаючи студентський квиток, сказав: «Вірю у тебе, вітаю!».
Добрим словом він згадує одногрупників О. Кухту, Ю. Нікітенко, І. Погрєбного, С. Бєлоуса, В. Думку, О. Слинько та багатьох інших.
Здобувши вищу освіту в 1979 р., Валерій Миколайович почав професійний шлях стажистом народного судді у Павлоградському міському суді, де одразу був обраний народним засідателем. У 1980 р. продовжив працювати тут народним суддею. Взірцями порядності та професійності для нього стали голови Павлоградського міського суду Ф. І. Шимко та О. Д. Щербина.
У 1987 р. В. М. Капелюха був обраний членом Дніпропетровського обласного суду, в 1997 р. — суддею безстроково. Через три роки йому присвоїли перший суддівський кваліфікаційний клас. За період роботи в Апеляційному суді входив до складу кваліфікаційної комісії суддів та Ради суддів Дніпропетровської області.
Валерій Миколайович завжди підтримує зв’язки з альма-матер: часто приїздить у рідні стіни, спілкується із одногрупниками, відвідує зустрічі випускників. Якби нині з’явилася можливість повторно вибрати професію, то він все одно віддав би перевагу фаху юриста.
Людяний та відповідальний суддя, Валерій Капелюха поділяє думку О. Довженка: «Я щасливий тим, що не став злим, що буду жити без ненависті й страху, що зрозумів своє місце на землі».
Завжди керується оптимістичним та впевненим принципом — «Дорогу здолає той, хто йде».