Заслужений юрист України, заслужений працівник освіти України. Почесний працівник прокуратури України. Віце-президент НАПрН України. Академік НАПрН України. Доктор юридичних наук, професор

Народився 14 жовтня 1939 р. у м. Ірміно Луганської області в шахтарській сім’ї. У 1963 р. із відзнакою закінчив Харківський юридичний інститут ім. Ф. Е. Дзержинського.
Протягом 1963–1968 pp. Володимир Павлович працював слідчим в органах прокуратури Луганської та Дніпропетровської областей. З 1968 до 1996 p. пройшов шлях від аспіранта до доктора юридичних наук та проректора рідного вишу. Водночас упродовж 1973–1974 рp. обіймав посаду заступника декана денного факультету, протягом 1974–1983 pp. — декана денного факультету, а з 1987 до 1996 p. — декана заочного факультету. В 1996 р. — проректор із навчальної роботи Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого.
Упродовж 1996–2004 рр. В. П. Тихий був суддею Конституційного Суду України. Протягом 2005–2008 pp. він очолював Київську наукову лабораторію дослідження проблем злочинності проти прав і свобод людини та громадянина Інституту вивчення проблем злочинності НАПрН України. З 2009 р. — віце-президент НАПрН України, керівник Київського регіонального центру НАПрН України.
Володимир Павлович — автор 280 наукових праць, зокрема: «Уголовно-правовая охрана общественной безопасности» (1981), «Відповідальність за незакінчений злочин» (1996), «Стадії вчинення злочину» (1996), «Концепція і практика офіційного тлумачення Конституції та законів України» (1999), «Теоретичні засади Конституції України та їх методологічне значення для правових досліджень» (2003). Є співавтором таких книг: «Юридична енциклопедія» (1998–2004), «Великий енциклопедичний юридичний словник», «Конституційний Суд України», «Злочин, його види та стадії», «Відповідальність за злочини проти громадської безпеки» (2007), «Організація судової влади в Україні» (2007, 2009), «Правова система України: стан та перспективи» (2008, 2011), «Правова демократична держава в політичній системі: стан, тенденції та перспективи розвитку» (2010). Напрями наукової діяльності вченого — теорія права, права і свободи людини й громадянина та їх забезпечення, правосуддя, кримінальне право. Він дав визначення дефініцій закінченого і незакінченого злочинів, добровільної відмови від злочину, уточнив поняття готування до злочину та замаху на злочин тощо, розробив концепцію кримінально-правового забезпечення права людини на безпеку як однієї з найвищих соціальних, конституційних цінностей.
В. П. Тихий — член науково-експертної групи при Комітеті з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності Верховної Ради України, колегії Державного агентства з питань науки, інновацій та інформатизації, Громадської ради освітян і науковців України, Асоціації суддів України, Асоціації суддів Конституційного Суду України, Всеукраїнської громадської організації «Асоціація кримінального права» (голова Київського осередку), деяких дорадчих органів при Президентові України, Науково-консультативної ради Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Науково-методичної ради при Генеральній Прокуратурі України, спеціалізованих учених рад Національного університету «Юридична академія імені Ярослава Мудрого» і Національної академії прокуратури України, вчених рад Інституту вивчення проблем злочинності НАПрН України та Науково-дослідницького інституту фінансового права НАПрН України, Координаційного бюро з інформаційного права й інформаційної безпеки, Експертної ради з юридичних наук ВАК (у 1998–2002 та 2004–2006 рр.), Наукової громадської ради ВАК (2004–2011), заступник голови наукової ради юридичного журналу «Право України», член редколегій низки юридичних видань, серед яких «Вісник Національної академії правових наук України», позаштатний консультант комітетів Верховної Ради України з питань правової політики та з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності. Входив до робочої групи Кабінету Міністрів України з розробки проекту чинного Кримінального кодексу України.
Нагороджений орденом «За заслуги» III ст. (2000), грамотою і Почесною грамотою Верховної Ради України (2003, 2004), Почесною грамотою Кабінету Міністрів України (2006), ювілейною медаллю «15 років Служби безпеки України» (2007). Є лауреатом Державної премії України в галузі науки і техніки (2006), премії імені Ярослава Мудрого (2002, 2009). У 1995 р. Міністерство юстиції України внесло його ім’я до «Золотої книги української юстиції».