За стародавньої доби, як відомо, будівничі не користувалися проектними кресленнями. План будівлі ніби ''накреслювали'' безпосередньо на місцевості, виконуючи ретельну розбивку території. До нас дійшов переказ про таке розпланування у ХІ ст. під час спорудження Успенського собору Києво-Печерського монастиря, коли мірилом для розмітки послужила довжина золотого пояса, подарованого засновнику лаври преподобному Антонію варягом на ймення Шимон.
Початок архітектурного проектування в Києві, у звичному для нас розумінні, сягає періоду XVII-XVIII ст. Вважається, що саме у ті часи замовники почали вимагати від ''кам'яних справ майстрів'', котрі здійснювали будівельні роботи на свій смак і розсуд, попереднього складання креслень – ''делінеацій'' (їх називали також ''абрисами'').
У найбільш відповідальних випадках виконання проекту доручали досвідченому фахівцеві-іноземцю. За найвідоміші приклади можуть слугувати Велика дзвіниця Києво-Печерської лаври, що
 Будинок Городецького
Тільки наприкінці XVIII ст. у Києві з'явилися офіційні архітектурні посади: після реформування губернських адміністрацій у 1797 р. до Київської губернії призначили губернського архітектора, а у 1799 р. до складу київських урядовців увійшов міський архітектор (першим цю посаду обійняв талановитий зодчий та організатор будівництва Андрій Меленський). Свою платню вони отримували за виконання завдань місцевих адміністрацій – зокрема, за розроблення містопланувальних документів та креслень казенних будинків, – а також за експертизу проектів, що вимагали погодження. Водночас, їм дозволялося проектувати на замовлення приватних осіб. Проте варто зауважити, що під час панування в Російській імперії класичного стилю левова частка будівництва велася за ''зразковими'' проектами житлових і громадських споруд, розробленими у Петербурзі за участю провідних фахівців. У провінційних містах, як правило, просто виконувалася їх прив'язка (обов'язковим було насамперед наслідування стандартних фасадів; планувальне вирішення найчастіше залишалося на вибір замовника).
Координація проектної та будівельної справи у Києві здійснювалася у різний спосіб.
Проектну документацiю тих часiв,
Значна активізація будівельної діяльності в Києві у середині ХІХ ст. зумовила розширення місцевого складу
Зрештою, надмірно централізована будівельна справа зазнала певного реформування. У 1859 р. цар Олександр II затвердив урядове положення ''О некоторых преобразо-ваниях в губернских учреждениях города Киева'', згiдно з яким Київська губернська будiвна та шляхова комiсiя перетворилася на будiвельне вiд-дiлення Київського губернського правлiння. Далі, у 1865 р., пiсля лiквiдацiї Головного управлiння шляхiв сполучень та публiчних будiвель утворився Технiчно-будiвельний комiтет при Мiнiстерствi внутрiшнiх справ. До функцiй нової структури входило, зокрема, ''рассмотрение проектов и смет, представляемых на утверждение Министерства из губернских правлений'', а також ''рассмотрение представляемых на Высочайшее утверждение планов городам''. Комiтетовi пiдлягало будiвельне вiддiлення Київського губернського правлiння. Так остаточно сформувалася керiвна вертикаль будiвельної справи у Росiйськiй iмперiї, яка iснувала аж до 1917 р. Структуру будівельних відділів адміністративних та відомчих установ, їх підлеглість та межі компетенції визначив у той час ''Будівельний статут'' – основний нормативний документ щодо організації будівельної справи у Російській імперії та контролю якості будівництва. Його було вперше запроваджено у 1837 р. та у подальшому неодноразово кориговано.
 Архітектор В. Городецький Професор архітектури Київського університету О. Беретті Цивільний інженер і педагог
О. Кобелєв |  Архітектор Г. Шлейфер |  Академік архітектури
В. Ніколаєв В. Заболотний, перший президент Академії архітектури УРСР Архітектор В. Риков |
Значні, можна навіть сказати, революційні зміни у розробленні та погодженні проектів зумовило запроваджене у 1870 р. ''Міське положення'', яке визначило нові компетенції міського самоврядування. Відтепер служба міських архітекторів була вилучена з адміністративної вертикалі – вони
 Креслення будинку по Воздвиженській вул. у Києві за ''зразковим'' фасадом, затверджене генерал-губернатором. 1856 р.
В останній третині ХІХ ст. були зняті будь-які застереження щодо необхідності додержання ''зразкових'' проектів. Відкрився простір для вільного
 Погоджувальний припис на проекті будинку по нинішній вул. Саксаганського, 33. 1910 р.
Зауважимо, що техніка проектної справи була не надто складною, – найдокладніші креслення виконувалися від руки на ватмані, їх часто ілюмінували кольоровою тушшю. Для зручності складання великий аркуш із кресленням розрізали на невеликі формати, які наклеювали на основу з тканини. Копії робили, знову-таки вручну, на кальці; лише на межі ХІХ-ХХ ст. до проектувальної практики увійшло синькування.
Загальна кількість фахівців-проектувальників у Києві на межі ХІХ-ХХ ст. була доволі значною; навіть у часи ''будівельних лихоманок'' на ринку приватних проектувальників існувала чимала конкуренція. Разом з тим, переважну кількість проектних робіт виконували представники обмеженого кола визнаних майстрів, яким найбільше довіряли грошовиті замовники. Серед них можна пригадати імена П. Альошина, В. Безсмертного, Е. Брадтмана, М. Гарденіна, В. Городецького, Є. Єрмакова, Й. Зекцера, М. Казанського, О. Кобелєва, А. Краусса, М. Клуга, В. Ніколаєва, І. Ніколаєва, В. Рикова, Г. Шлейфера та ін.
 Кабінет архітектора В. Городецького, фото 1903 року
Вдалі реалізовані проекти давали змогу архітекторам у подальшому активніше рекламувати свої послуги, отримуючи певні преференції у конкурентній боротьбі. Талановитим майстром ''автопіару'' вважався Владислав Городецький. Його уславлений ''будинок з химерами'', крім творчих цілей, переслідував і відверто комерційні, поширюючи славу про свого автора і власника.
 Проект будинку на розі Бессарабської пл. та Басейної вул. Архітектор А. Краусс, 1899 р.
Оскільки за радянської доби всю вартісну приватну нерухомість було націоналізовано, приватні замовлення на будівництво у Києві практично припинилися. Відтепер будівельна діяльність здійснювалася суто за комунальними та відомчими замовленнями. У перші роки після революції архітектурне проектування зосередилося при службах міського та районного комунального господарства, а також у відповідних відділах, службах, бюро відомств та окремих підприємств. У разі необхідності проектні ''бригади'' виникали також при архітектурно-будівних навчальних закладах.
 Головний архітектор Києва
А. Добровольський веде засідання.
Фото близько 1950 р.
Ще більшого розмаху набуло проектування у повоєнні роки, коли разом із подоланням наслідків руйнації зводився
 Архітектор Б. Приймак
|
