Коваленко Олена Василівна Редактор газети «Донецький політехнік» Народилася 31 березня 1950 р. у білоруському селі Тиневичі Брестської області. У 1952 р. сім’я переїхала до м. Білицьке Добропільського району Донецької області. В 1967 р. Олена Коваленко закінчила Білицьку середню школу і вступила на філологічний факультет Донецького державного університету. У січні 1973 р. О. В. Коваленко почала працювати кореспондентом газети «Радянський студент» у Донецькому політехнічному інституті, а з 1978 р. є редактором цієї газети (нині «Донецький політехнік»).

Газета «Донецький політехнік» майже однолітка університету. У квітні 2012 р. їй виповниться 90 років. Вона поклала початок молодіжної преси у регіоні.

У 1922 р. при Донецькому гірничому технікумі була створена друкарня. Її організатором і першим директором був Е. Л. Гуревич. Тут друкувалися праці вчених інституту, конспекти лекцій, що в умовах відсутності підручників було вкрай актуальним. Тут же у квітні 1922 р. була видрукувана й перша в історії Донбасу періодична багатотиражка із промовистою і привабливою назвою «Техніка й комунізм».

Велика заслуга в організації й налагодженні регулярної видавничої діяльності належала секретареві партійного осередку, студентові робітничого факультету, згодом Генеральному секретареві ЦК КПРС Микиті Сергійовичу Хрущову. Використовуючи партійні зв’язки, він домігся від міської влади виділення для технікуму трьох друкарських машин. Їх встановили у підвалі й почали видавати власну газету, яка виходила двічі на місяць. Штатних співробітників не було, писали статті й редагували матеріали самі студенти. План і макет кожного номера затверджували на засіданні партбюро.

Перший літературний редактор газети
«Советский студент» Ю. В. Каплун

З моменту реорганізації Донецького гірничого технікуму в Донецький гірничий інститут у 1926 р. замість газети «Техніка й комунізм» почав виходити журнал «Артемівець», у якому висвітлювалися усі аспекти життя вишу. На жаль, збереглося небагато його номерів за 1926–1929 рр.

У 1930 р. журнал «Артемівець» був перетворений на газету із такою ж назвою і став друкованим органом Донецького гірничого інституту. Цього ж року на базі вуглехімічного факультету ДГІ був створений самостійний інститут — Донецький вуглехімічний (ДВХ), і там почала виходити газета «Фрунзівець».

У 1935 р. відбулося об’єднання вузів і свою історію розпочав Донецький індустріальний інститут. Відтоді й аж до 1941 року видавалася газета «Артемівець». Спеціального приміщення для редакції тоді не було, й підготовка газети до друку здійснювалася у вільній від занять аудиторії або в кімнаті гуртожитку.

Велика Вітчизняна війна, період відновлення інституту відсунули рішення про поновлення видання газети на кілька років. І тільки 8 березня 1951 р. під керівництвом професора Віктора Георгійовича Гейєра, якому партком доручив курирувати це видання, вийшов перший післявоєнний номер газети під назвою «Советский студент». Її літературним редактором упродовж 27 років була Юлія Володимирівна Каплун. Згодом за дорученням компартії газету підписували до друку Євген Якович Сєрік, Костянтин Федорович Сапицький, Кирило Борисович Шульгін, Борис Тимофійович Пономаренко — її відповідальні секретарі, сузір’я великих імен, про кожного з яких можна писати й писати. Із того часу газета виходила раз на тиждень, оперативно інформуючи співробітників і студентів про найважливіші події в житті вузу. За рік в цілому видавалося близько 40 номерів по 1200 рядків у кожному.

13 березня 1969 р. з’явився щомісячний гумористичний додаток до газети «Советский студент» — «Ріжки і ніжки». Його підготували студенти О. Мирончак (гірничо-електромеханічний факультет), С. Омельянович (електротехнічний факультет), Ю. Пайков (вечірній факультет). Пізніше авторами «Р і Н» були тодішні асистенти В. Лавренчук, О. Ю. Макєєв (нині декан Польського технічного факультету) і студенти. За десять років вийшло 46 номерів цієї популярної у вузі сторінки. У Всесоюзному конкурсі гумористичних додатків, оголошеному газетою «Комсомольська правда», «Ріжки і ніжки» посіли перше місце. Краще з них було опубліковане в ювілейному виданні ДонДТУ (2001 р.) під назвою «Дожартувалися!».

На той час редакція уже мала своє приміщення і великий колектив студентських кореспондентів, багато з них згодом стали керівниками у великих компаніях і організаціях. Серед них — у минулому секретар Донецької обласної ради профспілок, заступник начальника відділу контролю Донецького регіонального відділення фонду держмайна України, проректор ДонДУУ, а нині професор кафедри менеджменту зовнішньоекономічної діяльності цього університету О. І. Омельянчук; доктор економічних наук, лауреат Державної премії в галузі науки й техніки, директор із розвитку побутової техніки Українського науково-дослідного і проектно-конструкторського інституту побутового машинобудування Г. В. Гейєр; комерційний директор компанії «Nemiroff» С. В. Блескун. Професійними журналістами стали Сергій Марчевський, В’ячеслав Недогонов, Дмитро Булига й ін.

Представник Міністерства вищої освіти УРСР
О. М. Стоян вручає О. В. Коваленко
Почесну грамоту за перемогу
у Всеукраїнському огляді-конкурсі вузівських
багатотиражних газет, 1987 р.

У студентських кореспондентів був і свій редакційний гімн, і клятва вірності газеті, і свої ритуали. Найперший із них — посвята у студентські кореспонденти, що проводилася на редакційному «капуснику» в жартівливому тоні. Тут збиралися студкори всіх поколінь, тут народжувалися нові теми, нові ідеї. Цією чудовою атмосферою перейнялася новий співробітник редакції Олена Василівна Коваленко, яка у 1978 р. стала редактором газети. Їй довелося працювати у складний період зміни ідеологічних епох, однак вона зуміла відшукати для газети правильний тон.

Багатотиражка неодноразово посідала призові місця у республіканських оглядах-конкурсах вузівських газет, які за радянських часів постійно проводилися в Україні. У 2008 р. Міносвіти й науки України провело Всеукраїнський конкурс ЗМІ «Вища школа», у якому «Донецький політехнік» був відзначений дипломом третього ступеня у номінації «Впровадження студентського самоврядування».

З 15 листопада 1991 р. газета почала виходити під новою назвою — «Донецький політехнік». У 1997 р. з’явився електронний варіант видання, доступний в Інтернеті. До 80-річчя університету в 2001 р. «Донецький політехнік» уперше вийшов у кольоровому оформленні, а з 2010 р. виконується в кольорі обкладинка кожного номера. Зараз, як і в попередні 89 років, газета правдиво відображає живу історію університету, в такий спосіб беручи участь у процесі створення історичних документів. Видання таким і є за своєю суттю. Це саме той випадок, коли доречним буде вислів, приписуваний винахідникові ксерокса Честеру Карлсону: «Документи роблять історію. Документи робимо ми».

Майже однолітка ДонНТУ, відтворюючи на своїх шпальтах життя колективу, нерозривно пов’язане із життям країни, газета є літописцем історичних подій і фактів, що мали вагу й у масштабах вишу, і в масштабах усієї країни. азета «Донецький політехнік» майже однолітка університету. У квітні 2012 р. їй виповниться 90 років. Вона поклала початок молодіжної преси у регіоні.

У 1922 р. при Донецькому гірничому технікумі була створена друкарня. Її організатором і першим директором був Е. Л. Гуревич. Тут друкувалися праці вчених інституту, конспекти лекцій, що в умовах відсутності підручників було вкрай актуальним. Тут же у квітні 1922 р. була видрукувана й перша в історії Донбасу періодична багатотиражка із промовистою і привабливою назвою «Техніка й комунізм».

Колишні і нинішні студкори газети. Зліва направо:
сидять: головний редактор О. В. Коваленко,
редактор О. А. Зимоглядова; стоять: студенти
С. Сльозов, С. Васильченко, С. Патрушев,
Г. Парасюкова, студентський редактор
газети 80-х рр. О. О. Суденко, О. Ю. Макєєв

Велика заслуга в організації й налагодженні регулярної видавничої діяльності належала секретареві партійного осередку, студентові робітничого факультету, згодом Генеральному секретареві ЦК КПРС Микиті Сергійовичу Хрущову. Використовуючи партійні зв’язки, він домігся від міської влади виділення для технікуму трьох друкарських машин. Їх встановили у підвалі й почали видавати власну газету, яка виходила двічі на місяць. Штатних співробітників не було, писали статті й редагували матеріали самі студенти. План і макет кожного номера затверджували на засіданні партбюро.

З моменту реорганізації Донецького гірничого технікуму в Донецький гірничий інститут у 1926 р. замість газети «Техніка й комунізм» почав виходити журнал «Артемівець», у якому висвітлювалися усі аспекти життя вишу. На жаль, збереглося небагато його номерів за 1926–1929 рр.

У 1930 р. журнал «Артемівець» був перетворений на газету із такою ж назвою і став друкованим органом Донецького гірничого інституту. Цього ж року на базі вуглехімічного факультету ДГІ був створений самостійний інститут — Донецький вуглехімічний (ДВХ), і там почала виходити газета «Фрунзівець».

У 1935 р. відбулося об’єднання вузів і свою історію розпочав Донецький індустріальний інститут. Відтоді й аж до 1941 року видавалася газета «Артемівець». Спеціального приміщення для редакції тоді не було, й підготовка газети до друку здійснювалася у вільній від занять аудиторії або в кімнаті гуртожитку.

Велика Вітчизняна війна, період відновлення інституту відсунули рішення про поновлення видання газети на кілька років. І тільки 8 березня 1951 р. під керівництвом професора Віктора Георгійовича Гейєра, якому партком доручив курирувати це видання, вийшов перший післявоєнний номер газети під назвою «Советский студент». Її літературним редактором упродовж 27 років була Юлія Володимирівна Каплун. Згодом за дорученням компартії газету підписували до друку Євген Якович Сєрік, Костянтин Федорович Сапицький, Кирило Борисович Шульгін, Борис Тимофійович Пономаренко — її відповідальні секретарі, сузір’я великих імен, про кожного з яких можна писати й писати. Із того часу газета виходила раз на тиждень, оперативно інформуючи співробітників і студентів про найважливіші події в житті вузу. За рік в цілому видавалося близько 40 номерів по 1200 рядків у кожному.

13 березня 1969 р. з’явився щомісячний гумористичний додаток до газети «Советский студент» — «Ріжки і ніжки». Його підготували студенти О. Мирончак (гірничо-електромеханічний факультет), С. Омельянович (електротехнічний факультет), Ю. Пайков (вечірній факультет). Пізніше авторами «Р і Н» були тодішні асистенти В. Лавренчук, О. Ю. Макєєв (нині декан Польського технічного факультету) і студенти. За десять років вийшло 46 номерів цієї популярної у вузі сторінки. У Всесоюзному конкурсі гумористичних додатків, оголошеному газетою «Комсомольська правда», «Ріжки і ніжки» посіли перше місце. Краще з них було опубліковане в ювілейному виданні ДонДТУ (2001 р.) під назвою «Дожартувалися!».

На той час редакція уже мала своє приміщення і великий колектив студентських кореспондентів, багато з них згодом стали керівниками у великих компаніях і організаціях. Серед них — у минулому секретар Донецької обласної ради профспілок, заступник начальника відділу контролю Донецького регіонального відділення фонду держмайна України, проректор ДонДУУ, а нині професор кафедри менеджменту зовнішньоекономічної діяльності цього університету О. І. Омельянчук; доктор економічних наук, лауреат Державної премії в галузі науки й техніки, директор із розвитку побутової техніки Українського науково-дослідного і проектно-конструкторського інституту побутового машинобудування Г. В. Гейєр; комерційний директор компанії «Nemiroff» С. В. Блескун. Професійними журналістами стали Сергій Марчевський, В’ячеслав Недогонов, Дмитро Булига й ін.

У студентських кореспондентів був і свій редакційний гімн, і клятва вірності газеті, і свої ритуали. Найперший із них — посвята у студентські кореспонденти, що проводилася на редакційному «капуснику» в жартівливому тоні. Тут збиралися студкори всіх поколінь, тут народжувалися нові теми, нові ідеї. Цією чудовою атмосферою перейнялася новий співробітник редакції Олена Василівна Коваленко, яка у 1978 р. стала редактором газети. Їй довелося працювати у складний період зміни ідеологічних епох, однак вона зуміла відшукати для газети правильний тон.

Багатотиражка неодноразово посідала призові місця у республіканських оглядах-конкурсах вузівських газет, які за радянських часів постійно проводилися в Україні. У 2008 р. Міносвіти й науки України провело Всеукраїнський конкурс ЗМІ «Вища школа», у якому «Донецький політехнік» був відзначений дипломом третього ступеня у номінації «Впровадження студентського самоврядування».

З 15 листопада 1991 р. газета почала виходити під новою назвою — «Донецький політехнік». У 1997 р. з’явився електронний варіант видання, доступний в Інтернеті. До 80-річчя університету в 2001 р. «Донецький політехнік» уперше вийшов у кольоровому оформленні, а з 2010 р. виконується в кольорі обкладинка кожного номера. Зараз, як і в попередні 89 років, газета правдиво відображає живу історію університету, в такий спосіб беручи участь у процесі створення історичних документів. Видання таким і є за своєю суттю. Це саме той випадок, коли доречним буде вислів, приписуваний винахідникові ксерокса Честеру Карлсону: «Документи роблять історію. Документи робимо ми».

Майже однолітка ДонНТУ, відтворюючи на своїх шпальтах життя колективу, нерозривно пов’язане із життям країни, газета є літописцем історичних подій і фактів, що мали вагу й у масштабах вишу, і в масштабах усієї країни.