Народився 13 грудня 1956 р. у Бердянську Запорізької області. Батько, Костянтин Григорович, працював машиністом вугільного комбайну на шахті Слав’яносербська. Мати, Валентина Григорівна, була провідником пасажирських вагонів. Вибір подальшого професійного шляху Валерія Костянтиновича був зумовлений переважно тим середовищем, у якому він виховувався змалечку, адже виріс у родині спадкового шахтаря.

У 1973 р. вступив на електромеханічний факультет Ворошиловградського машинобудівного інституту, де здобув спеціальність інженера-механіка. Одразу після закінчення вузу він був призваний до війська й упродовж 1978–1980 рр. служив у лавах Радянської армії. Повернувшись, працював: майстром Тепловозобудівельного об’єднання ім. Жовтневої революції у Луганську; старшим майстром Міністерства внутрішніх справ УЛ 314/60 с. Лозовське Слав’яносербського району Луганської області; слюсарем із ремонту обладнання, механіком дільниці Центральної збагачувальної фабрики «Луганська».

У 1987 р. Валерій Гарус вдруге став студентом, цього разу — гірничо-електромеханічного факультету Донецького політехнічного інституту, й у 1991 р. отримав диплом фахівця за спеціальністю «Збагачення корисних копалин».

Протягом 1993–1996 рр. працював заступником начальника виробництва ЦЗФ «Луганська», а згодом обіймав посаду заступника директора з економічних питань цього ж підприємства.

Міністр вугільної промисловості В. В. Полтавець (перший ряд, другий зліва) та В. К. Гарус
(перший ряд, п’ятий зліва) серед співробітників
ДП ДПКІ ЗУ «Діпромашвуглезбагачення»

Донецький політехнічний інститут відіграв визначальну роль у досягненні того рівня професійності, вимогливості до себе, дисциплінованості, працелюбності, завдяки яким Валерій Гарус пройшов шлях до посади директора підприємства. Він не втрачає зв’язку з рідним вишем, намагаючись підтримувати стосунки зі своїми однокурсниками й викладачами. Досі у Валерія Костянтиновича викликають ностальгію за веселими і безтурботними студентськими буднями спогади про життя в гуртожитку, про те, як готували вечерю на сухому паливі, коли не було електрики. Із повагою він згадує також своїх наставників — завідувача кафедри Д. М. Оглобліна, А. Т. Єлішевіча, Є. І. Назімка, В. М. Самиліна.

З 2000 р. Валерій Гарус очолює ЗАТ ГЗФ «Луганська». Основна діяльність підприємства — збагачення рядового вугілля. За пропозицією В. К. Гаруса було проведено технічне переобладнання фабрики з метою збагачення вугілля на коксування, позаяк фабрика призначена для збагачення вугілля на енергетику.

Валерій Гарус — активний громадський діяч — член Артемівської районної ради народних депутатів у м. Луганську, наукової ради «УкрНДІВ» та Міжнародної громадської організації «Сила у дружбі».

За вагомий особистий внесок у розвиток вугільної промисловості України та багаторічну сумлінну працю нагороджений знаками «Шахтарська слава» ІІІ, ІІ і І ст. та «Шахтарська доблесть» ІІІ ст.

У щоденному житті Валерій Костянтинович — невибаглива і скромна людина, полюбляє рибалити, полювати, займається спортом. Його вірна супутниця — дружина Ірина Дмитрівна, викладач іноземної мови у Луганському східноукраїнському університеті. Разом вони виховали двох синів: Павла (1982 р. н.) і Максима (1990 р. н.).

Життєве кредо Валерія Гаруса: «Вперед і тільки вперед!».