Народився 16 травня 1955 р. у м. Костянтинівка Донецької області в родині Тимофія Івановича й Людмили Карпівни. Батько Сергія Тимофійовича — металург, пройшов шлях від простого майстра цеху до директора Костянтинівського металургійного заводу, а мати — інженер-коксохімік, усе життя пропрацювала на одному підприємстві з батьком.

Група МОД-35

Донецький національний технічний університет дуже вплинув на родину Папіних. Батьки Сергія Тимофійовича, його старший брат Віталій — усі випускники металургійного факультету Донецького індустріального інституту. «В нас у родині, — згадує Сергій Тимофійович, — завжди було особливе ставлення до металургії й ДПІ. Батько, мати, старший брат — усі вони з успіхом закінчили Донецький політех і пишалися здобутою там освітою. Я ніколи не мав сумнівів, куди піти навчатися і, коли настав час, без вагань обрав Донецький політехнічний інститут, про що жодного разу не пошкодував».

У 1972 р. Сергій Папін став студентом металургійного факультету ДПІ, обравши спеціалізацію «Обробка металів тиском». «Зізнаюся, я дуже сильно хвилювався перед вступними іспитами. У багатьох дітей були на прикметі інші інститути у разі провалу в ДПІ, я ж такого «запасного аеродрому» не мав ніколи, бо хотів навчатися лише на металургійному факультеті Донецького політехнічного інституту», — згадує він.

Група МОД-35, до якої потрапив Сергій Тимофійович, залишила в його житті яскраві, приємні спогади: «Не дарма кажуть про студентські роки — золоті. Золотими були всі хлопці в нашій групі. Мабуть, такого дружнього колективу я більше не зустрічав у житті. Географія його не обмежувалася самою лише Донецькою областю. У МОД-35 були студенти з усього Союзу, кілька людей з-за кордону. Особливо я здружився зі своїм сусідом по кімнаті у студентському гуртожитку — угорцем Шандором Чонтошем, із яким ми всі п’ять років навчання були, як-то кажуть, «не розлий вода». Широкою була не лише географія студентів групи, а й географія їхніх спільних туристичних поїздок по країні. «У нас була традиція, — згадує Сергій Папін, — після складання зимової сесії група всім колективом вибиралася на Кавказ, Домбай або в Слов’яногорськ. Я дотепер із задоволенням згадую наші гірськолижні пригоди й походи річеою Сіверський Донець. Ми добиралися до Домбаю електричками, і якщо вдавалося правильно розрахувати всі пересадки на приміських поїздах, дорога забирала не більше доби. Хоча навіть коли траплялися тимчасові накладки, це не засмучувало нікого. Час у нашій компанії завжди збігав стрімко».

Рада директорів ВАТ «ТМК»

Під час навчання в ДПІ Сергій Тимофійович познайомився зі своєю майбутньою дружиною Лідією, з якою вони щасливі в шлюбі вже понад 30 років. «Лідія Олександрівна стала для мене справжнім супутником життя, добрим, чуйним, люблячим. Вона привнесла до мого життя, тепло, турботу, домашній затишок. Подарувала сина Дениса. Я не можу зараз уявити своє нинішнє життя без неї», — згадує Папін.

У 1977 р. Сергій Тимофійович із відзнакою закінчив Донецький політехнічний інститут за фахом «інженер-металург» і влаштувався на роботу на Жданівський металургійний завод імені Ілліча, де працював вальцювальником, майстром, старшим майстром прокатного відділення цеху холодної прокатки.

У 1979 р. з ініціативи трудового колективу заводу Сергій Тимофійович був висунутий на роботу «по комсомольській лінії». Протягом 1979–1992 рр. у системі комсомолу він пройшов шлях від секретаря комітету комсомолу Жданівського металургійного комбінату до завідувача відділу ЦК ВЛКСМ. За ці 13 років Сергій Папін працював секретарем Міського комітету комсомолу м. Жданів (Донецької області), у відділі робочої молоді ЦК ВЛКСМ курирував молодіжний рух у гірничо-металургійному комплексі СРСР, обіймав посаду другого секретаря Центрального комітету комсомолу Таджикистану. В 1985 р. С. Т. Папін брав активну участь у роботі штабу із проведення ХІІ Всесвітнього фестивалю молоді й студентів у Москві.

У 1985 р. Сергія Папіна нагородили орденом «Знак Пошани» за активну роботу із забезпечення розвитку чорної металургії Росії.

Ті зміни, які відбувалися у країні в другій половині 80-х рр., та процес перебудови, що саме розпочався, не залишили його осторонь. У 1986 р. С. Папін вступає на Вищі економічні курси при Держплані СРСР. Ось як він згадує той час: «Перебудова багатьох у країні підштовхнула до прагнення дізнатися щось нове, підвищити свою освіту. В умовах, коли марксистсько-ленінська школа перестала вважатися єдино правильною, в мене виникло бажання розібратися у світових економічних процесах і моделях. Курси Держплану надали таку можливість, добре, що в ці роки там викладали провідні економісти країни, які дотримувалися різних економічних поглядів».

Два Тимофія — покоління родини Папіних

Прагнення вчитися, пізнавати щось нове не залишало Сергія Тимофійовича й надалі. В 1990 р. він закінчує Московську вищу партійну школу (МВПШ) за фахом «Політологія». Отримані знання відразу знаходять застосування — упродовж 1990–1992 рр. Сергія Папіна обирають народним депутатом Таджикистану.

Після розпаду СРСР Сергій Тимофійович у 1992–1996 роках очолював Фонд розвитку села «Агрос». «Це був непростий час, — згадує він. — Кожна галузь господарства країни перебувала у глибокій кризі. Ми намагалися втримати падіння рівня соціально-економічного розвитку села, і навіть у ці важкі роки нам вдалося дещо зробити, надати посильну допомогу російському селу».

У 1996–2000 рр. С. Папін працював у ВАТ «АБ «Інкомбанк». Почавши свою банківську кар’єру керівником апарату експертно-аналітичної ради банку, через якийсь час він увійшов до складу правління банку, а незабаром зайняв посаду віце-президента ВАТ «АБ «Інкомбанк».

Кар’єрному зростанню сприяло давнє прагнення до підвищення рівня освіти. В 1997 р. Сергій Тимофійович пройшов перепідготовку в Асоціації бельгійських банків у Брюсселі, а в 1998 р. закінчив московську Академію менеджменту й ринку.

Упродовж 2000–2002 рр. С. Т. Папін обіймав посаду віце-президента ТОВ «Гута-Банк», а з 2002 р. працює у ВАТ «Трубна металургійна компанія».

ТМК є найбільшим російським виробником труб, входить до трійки лідерів світового трубного бізнесу. Компанія керує 21 виробничим активом у Росії, США, Румунії й Казахстані із сукупною щорічною потужністю близько 6,5 мільйонів тонн труб. Свій шлях тут Сергій Папін розпочав на посаді заступника генерального директора із зовнішніх зв’язків і спеціальних проектів, а в 2005 р. увійшов до складу ради директорів ВАТ «ТМК». «Для мене робота в Трубній металургійній компанії, — відзначає він, — це насамперед повернення до коріння, до освіти, отриманої мною понад 30 років тому в Донецькому політехнічному інституті, до улюбленої металургії, що завжди була нашою сімейною справою».

Паралельно Сергій Тимофійович обіймає посаду віце-президента Групи «Сінара», пріоритетними бізнес-напрямами якої є транспортне машинобудування, фінансові послуги, розвиток. «Машинобудування завжди було для мене логічним продовженням металургії, — пояснює він, — багато в чому із цим пов’язаний мій інтерес до цієї роботи. Та й сина машинобудування захопило не на жарт. Денис працює заступником генерального директора Людиновського тепловозобудівного заводу й, мабуть, у мене вже не багато шансів повернути його на сімейний шлях металургів, зберігши в такий спосіб династію, хоча я не втрачаю надії. Кілька років тому трапилася велика радість у нашій родині — син подарував мені онука — Тимофія Денисовича Папіна. Названий на честь свого прадіда Тимофія Івановича, він, сподіваюся, згодом зможе продовжити блискучу династію металургів Папіних».