Заслужений шахтар України. Дійсний член Академії гірничих наук та Інженерної академії України. Головний редактор журналу «Уголь Украины».

Народився 21 квітня 1950 р. у с. Новоселидово Мар’їнського району Донецької області в родині робітника. У 1965 р. після закінчення Новоселидівської восьмирічної школи вступив до Селидівського гірничого технікуму, який закінчив у 1969 p., здобувши фах гірничого техніка-електромеханіка. Одночасно з навчанням працював електрослюсарем на шахті № 40 тресту «Селидіввугілля», а після закінчення технікуму протягом 1969–1971 pp. служив у лавах Радянської армії.

Після повернення з армії Володимир Васильович працював гірничим майстром шахти № 40 комбінату «Красноармійськвугілля», підземним механіком шахтоуправління «Гірник» виробничого об’єднання «Селидів-вугілля».

Упродовж 1972–1979 pp. навчався спочатку у Красноармійському філіалі, а потім на заочному відділенні Донецького політехнічного інституту (гірничо-електромеханічний факультет), де отримав спеціальність гірничого інженера-електромеханіка.

Чималий відрізок трудового життя Володимира Радченка пов’язаний із виробничим об’єднанням «Селидіввугілля»: у 1980–1981 pp. він працював секретарем партійної організації шахти «Гірник», у 1981–1982 pp. — заступником директора з виробництва шахтоуправління «Гірник», з травня 1982 р. — головним інженером шахти № 10, а потім головним інженером і директором шахтоуправління «Курахівське». Протягом 1989–1990 pp. був другим секретарем Селидівського міськкому компартії України, а в період 1990–1994 pp. обіймав посаду генерального директора ВО «Селидіввугілля».

У 1994 р. Володимир Васильович захистив кандидатську дисертацію і у грудні цього ж року був призначений заступником міністра вугільної промисловості України. Згодом, у 1997–2000 та 2006–2007 pp., працював першим заступником міністра вугільної промисловості України. У період від 1996 до 2006 p. він водночас був директором, потім заступником директора — головним інженером Державного науково-дослідного, проектно-конструкторського і проектного інституту вугільної промисловості «УкрНДІпроект», а також, у 2001–2005 pp., — першим заступником голови Держкомітету з нагляду за охороною праці, заступником директора Відділення вугілля, горючих сланців і торфу Академії гірничих наук України.

Із січня 2008 р. В. В. Радченко обіймав посаду першого заступника директора департаменту, консультанта ЗАТ «Донецьксталь — металургійний завод», а з січня 2010 р. знову очолив «УкрНДІпроект».

Основними напрямами науково-технічних робіт, якими керує В. В. Радченко, є: проектування підприємств з видобутку вугілля у Львівсько-Волинському кам’яновугільному та Дніпровському буровугільному басейнах, а також Запорізького залізорудного комбінату, розробка комплексних заходів зменшення негативного впливу діючих шахт і розрізів на довкілля й екологічної реабілітації земель, що порушені гірничими роботами; науково-методичне забезпечення і координація робіт зі стандартизації, метрології і сертифікації; тензометричні й механічні випробування та комплексні дослідження елементів металоконструкції машин, споруд, діагностування їх технічного стану, розробка методик і засобів неруйнівного контролю несівних металоконструкцій устаткування, технічних трубопроводів тощо.

На всіх посадах, хай би де він працював, Володимир Радченко завжди є взірцем високого професіоналізму, компетентності, принциповості, результативності в роботі, чуйного й уважного ставлення до своїх колег.

Як висококваліфікований гірничий інженер, ініціативний, енергійний та вимогливий керівник, відзначений багатьма нагородами, які засвідчують його професійні досягнення: нагрудними знаками «Шахтарська слава» III–І ст. та «Шахтарська доблесть» IІI–I ст., Почесною грамотою Верховної Ради України, орденом УПЦ Святого Рівноапостольного князя Володимира II ст. та ін.

Разом із дружиною Нелею Федорівною (за фахом — економіст) Володимир Васильович виховав двох синів: Євгена й Олександра. За прикладом батька Євген закінчив ДонНТУ за спеціальністю «Економіка і менеджмент» і працює в Міністерстві вугільної промисловості України заступником начальника управління реструктуризації. Олександр закінчив Київську національну академію будівництва й архітектури за спеціальністю «Автоматизація будівельного виробництва». Обожнюваний онук, названий на честь діда Володею, навчається у п’ятому класі.

Головним життєвим принципом і запорукою успіху Володимира Васильовича є його кредо: «Не відкладай на завтра те, що можна зробити сьогодні».