Народився 5 червня 1950 р. у Донецьку. Батько, Микола Кузьмич, — учасник Великої Вітчизняної війни, довгий час працював головним інженером Будьоновської автобази. Мати, Поліна Олександрівна, займалася вихованням дітей.

У 1967 р. О. М. Риженков вступив у Донецький політехнічний інститут, а закінчивши його у 1972 р., був направлений за розподілом на Донецький металургійний завод. Свою трудову діяльність Олександр Миколайович розпочав з освоєння професії разливача сталі, потім працював помічником сталевара мартенівського цеху. Наступні чотири роки роботи у центральній заводській лабораторії сформували в молодого інженера стійке переконання: для нормальної роботи заводу, що перейшов свою 100-річну межу, необхідне впровадження нових технологій, перспективних розробок і безперервне відновлення. О. М. Риженков активно включився в раціоналізаторську діяльність і в 1976 р. був відзначений спеціальною премією за результатами заводського й обласного огляду технічної творчості молоді.

Лідер за характером, він почав традиційну на той час громадську роботу з посади секретаря комітету комсомолу заводу. Вже у 1979 р. його призначили заступником начальника копрового цеху.

У 1980 р. О. М. Риженкова обрали заступником, а в 1982 р. — секретарем партійного комітету Донецького металургійного заводу. За кілька років він очолив партійну організацію всього Ленінського району, а з березня 1990 р. жителі району довірили йому головування в Ленінській районній раді.

У грудні 1994 р. Олександр Риженков знову повернувся на рідний завод, очоливши підприємство, яке переживало різкий спад виробництва. Команда однодумців, зібрана під його керівництвом, узялася за перетворення майже зруйнованого підприємства на сучасне модернізоване — ВАТ «Донецький металургійний завод», а в 1997 р. розпочалася реалізація широкого інвестиційного проекту.

У результаті реструктуризації наприкінці 1999 р. зі складу ВАТ «ДМЗ» виділився міні-металургійний завод «ІСТІЛ-ДМЗ», створений на базі електросталеплавильного й обтискного цехів. У 2002 р. на базі доменного і мартенівського виробництв було створено нове підприємство — ЗАТ «Донецьксталь» — металургійний завод».

Усі зусилля Олександра Миколайовича були спрямовані на реконструкцію основних цехів, що мала перетворити завод на екологічно чисте, потужне й стабільне виробництво. З 2002 р. у межах «Програми технічного переозброєння і стратегічного розвитку заводу» у ЗАТ «Донецьксталь» — металургійний завод» реалізовано низку великих інноваційних проектів.

ЗАТ «Донецьксталь» — металургійний завод» стало першим вітчизняним підприємством галузі, що впровадило й сертифікувало інтегровану систему керування якістю, екологією та охороною праці відповідно до вимог міжнародних стандартів.

Життєвим кредо Олександра Миколайовича завжди було твердження: «Головне — це не тонни чавуну й сталі, а людина, яка їх виробляє». Підтвердженням цього стала його соціальна робота. У 2000 р. з ініціативи О. М. Риженкова був створений Благодійний фонд «Наследие», допомогу якого одержують більше 20 установ і організацій, зокрема дитячі будинки, інтернати та лікарні.

За вагомий особистий внесок у розвиток і підвищення ефективності металургійного виробництва О. М. Риженкову присвоєно почесне звання «Заслужений працівник промисловості України». Також Олександр Миколайович нагороджений орденами «За заслуги» ІІІ, ІІ і І ст. (2001, 2005 і 2007), орденом Ярослава Мудрого V ст. (2009), Державною премією України в галузі науки й техніки «За розробку й реалізацію енерго- і ресурсоощадних технологічних циклів виробництва конкурентоспроможних металовиробів на основі комплексу печей-ковшів і машин безперервного лиття заготівель» (2002), грамотою і знаком «За заслуги перед містом Донецьком» (2008), ювілейною медаллю «10 років незалежності України» (2001), а також православними нагородами: орденами Святого Рівноапостольного князя Володимира ІІ й І ст. (2003, 2005), Преподобного Нестора Літописця ІІ ст. (2004), медаллю Російської православної церкви Преподобного Сергія Радонезького ІІ ст. (2004). 24 серпня 2010 р. Президент України В. Ф. Янукович присвоїв Олександру Миколайовичу звання Героя України за видатний особистий внесок в укріплення промислового потенціалу держави, а також за багаторічну самовіддану працю.

Вільний час Олександр Миколайович любить проводити в сімейному колі — із дружиною Наталею Юріївною, трьома дітьми Юрієм, Оленою і Ганною, та онуками — Льовою і Златою.