 |
||
| ФАКУЛЬТЕТ ТЕЛЕКОМУНІКАЦІЙ ТА ВИМІРЮВАЛЬНОЇ ТЕХНІКИ |
||
| Першим кроком до якісної підготовки фахівців у галузі телекомунікації у Харківському інституті радіоелектроніки стало відкриття у 1975 р. спеціальності «Багатоканальний електрозв’язок». Попит на молодих спеціалістів був дуже високим не лише в Україні, а й далеко за її межами, тому кількість держбюджетних місць із 25 швидко зросла до 75. У 1990 р. розпочалася підготовка студентів за фахом «Метрологія, стандартизація і управління якістю», а в 1995 р. на базі радіотехнічного факультету було створено факультет телекомунікації та вимірювальної техніки. До його складу ввійшли кафедри телекомунікаційних систем, мереж зв’язку і метрології та вимірювальної техніки. Першим деканом став завідувач кафедри мереж зв’язку д. т. н., проф. І. М. Пресняков. Було розпочато підготовку фахівців за новими спеціальностями: «Захист інформації у телекомунікаційних системах», «Багатоканальний електрозв’язок» та «Метрологія, стандартизація і сертифікація». У 1997 р. відкрито ще дві спеціальності — «Мережі зв’язку» й «Автоматичний електрозв’язок». З 1998 р. факультет готує бакалаврів, спеціалістів і магістрів за трьома спеціальностями: «Телекомунікаційні системи та мережі», «Інформаційні мережі зв’язку», «Метрологія та вимірювальна техніка». З 2004 р. кафедра метрології та вимірювальної техніки готує спеціалістів зі спеціальності «Якість, стандартизація, сертифікація». У зв’язку зі зростанням попиту на ринку праці в 2007 р. напрям підготовки змінився: «Метрологія та вимірювальна техніка» трансформувався у два нових — «Метрологія та інформаційно-вимірювальні технології» і «Метрологія, стандартизація і сертифікація», а також з’явилася новий напрям «Управління інформаційною безпекою». З того часу на факультеті здобуло освіту більше 2000 осіб, які зараз працюють у провідних телекомунікаційних компаніях (ВАТ «Укртелеком», «Київстар», «МТС», «Life», «Ericsson», «Nokia», «PeopleNet»), банківських установах, метрологічних організаціях та відділах.
Найбільшим досягненням факультету є навчальні лабораторії, обладнані новітнім телекомунікаційним устаткуванням, у яких студенти можуть отримати додаткові дипломи та сертифікати світових телекомунікаційних лідерів — компаній «D-Link», «Cisco», «Samsung». Завдяки злагодженій роботі працівників лабораторій і науково-педагогічного колективу факультет став лідером в Україні з підготовки фахівців у галузях телекомунікацій, управління інформаційною безпекою та метрологічних спеціальностей. Останнім часом студенти постійно посідають призові місця на всеукраїнських студентських олімпіадах і конкурсах наукових робіт. Найвищими досягненнями молоді є перемоги у 2010 та 2011 роках на східноєвропейських олімпіадах із мережевих технологій «Cisco». Після виходу на новий рівень підготовки розширилися і зовнішні зв’язки факультету. Він співпрацює з усіма провідними вітчизняними навчальними закладами та налагодив наукову співпрацю з університетами Польщі, Болгарії, Німеччини, В’єтнаму. Студенти мають змогу отримати подвійний диплом магістра, готуються програми для стажування викладачів і науковців тощо. Кафедра метрології та вимірювальної техніки  РуженцевІгор Вікторович Завідувач кафедри Народився 12 квітня 1949 р. У 1971 р. здобув фах інженера-радіофізика у Харківському інституті радіоелектроніки. В 1981 р. захистив кандидатську, а в 1994 р. — докторську дисертацію. У цьому навчальному закладі пройшов шлях асистента (1979–1981), старшого викладача (1981–1983), доцента (1983–1994). З 1996 р. Ігор Вікторович — професор кафедри електронних приладів і пристроїв та завідувач кафедри метрології і вимірювальної техніки. І. В. Руженцев — член двох спеціалізованих рад із захисту дисертацій, науково-методичної ради МОНмолодьспорт України за напрямом «Метрологія та інформаційно-вимірювальні технолгії», експертної ради ВАКу, секції науково-методичної ради ХНУРЕ. Нагороджений почесними грамотами Міністерства освіти і науки України. У 1962 р. у Харківському інституті гірничого машинобудування, автоматики й обчислювальної техніки було відкрито метрологічний підрозділ — «Бюро вимірювальних приладів». Його головне призначення полягало в систематизації, реєстрації вимірювальної апаратури наукового й навчального потенціалу вишу. Через чотири роки створено відповідну службу та відкрито посаду головного метролога інституту. У жовтні 1964 р. у зв’язку із заснуванням низки радіоелектронних спеціальностей на радіотехнічному факультеті була відкрита випускна кафедра радіовимірювання для підготовки студентів за новою спеціалізацією «Метрологія та вимірювальна техніка». Організацію її роботи було доручено доц. В. Д. Кукушу (він очолював її до 1976 р.), який здобув досвід наукової та викладацької діяльності на кафедрі радіовимірювання Харківського державного університету імені О. М. Горького, а практичний досвід у сфері метрологічного забезпечення виробництва — на посаді заступника начальника ВТК приладобудівного заводу імені Т. Г. Шевченка (ВО «Моноліт»). Упродовж 1976–1988 рр. кафедру радіовимірювання очолював доц. І. Ф. Дем’янков, протягом 1988–1996 років — проф. В. Д. Кукуш. У 1996 р. її було перейменовано у кафедру метрології та вимірювальної техніки, а завідувачем став проф. І. В. Руженцев. Викладачі читали метрологічні дисципліни для усіх спеціальностей вишу, проводили лабораторні роботи, здійснювали керівництво дипломним проектуванням. Переддипломну практику студенти проходили на підприємствах Харкова, у ХДНДІМ, ІРЕ АН УРСР, ВО «Моноліт», а із часом — на виробництвах Світловодська, Полтави, Горького, Жовтих Вод та ін. Для підготовки радіоінженерів-метрологів кафедра отримала дозвіл МВССО УРСР на відповідну спеціалізацію однієї групи студентів спеціальності «Радіотехніка» та групи спеціальності «Радіофізика». Тематика дипломних робіт відповідала науковому напряму кафедри — «Вимірювання енергетичних параметрів електромагнітних коливань». Майбутні фахівці проектували зразкові та робочі засоби вимірювань НВЧ і оптичних діапазонів.  Співробітники кафедри. Зліва направо: перший ряд: Н. О. Станкевич, Л. Ф. Тимченко, О. І. Ільїна, В. Г. Чепела,В. І. Леонова, Н. К. Гордієнко; другий ряд: Є. С. Малишкіна, Ю. П. Білокурський, А. Б. Єгоров, І. В. Руженцев, О. М. Нікітенко, М. В. Воловенко, О. В. Дегтярьов, В. В. Ельксніт, В. О. Закорін, Ю. В. Козлов, А. Т. Акулов, І. П. Захаров, І. Ф. Дем’янков Підтримувалися й розширювалися навчальні та наукові зв’язки кафедри з науковими інститутами: ХДУ, ХДНДІМ, ВНДІФТРВ, СПІ, Інститутом фізики АН ЛитРСР, ВНДІОФІ, МРТІ, НДІ «Титан»; із промисловими підприємствами: Світловодським РЗ, Горьківським ЗРВП, Митищинським НДІВП, Саратовським ВО «Генератор», Рязанським ЗГРП. У Харківському інституті радіоелектроніки захистили кандидатські дисертації співробітники ХДНДІМ: І. Ф. Павленко (нині д. т. н., професор), Г. С. Сидоренко (директор інституту і голова «Коомет») та інші. Співробітники кафедри стажувалися за кордоном. Так доцент В. Д. Кукуш у 1968 р. переймав досвід у професора Каллена в Лондонському університеті, І. Ф. Дем’янков з 1974 до 1975 р. стажувався в університеті м. Міллуокі (США), а В. М. Волков упродовж 1976–1977 рр. працював викладачем на Кубі. Педагоги і співробітники кафедри виконували господарчі та бюджетні науково-дослідні роботи, працювали над дисертаційними дослідженнями. У 1966 р. науковий ступінь здобув Я. П. Цар, у 1970 р. — В. С. Жилков, у 1971 р. — В. М. Волков, В. Ф. Пасічник, у 1972 р. — Н. К. Гордієнко, І. Ф. Дем’янков, В. Н. Жендубаєв, впродовж 1975–1976 рр. — Л. Г. Мартиненко, М. І. Кравченко. В 1977 р. кафедра рекомендувала до захисту в науковій раді Харківського інституту радіоелектроніки дисертацію П. П. Шарова, головного конструктора ЗРВП. У 1980-ті роки захистилися А. І. Тесленко, Л. А. Дідик, І. П. Захаров, А. Б. Єгоров. Колектив кафедри брав участь у фундаментальних розробках ХДНДІМ, МРТІ АН СРСР, Конструкторського бюро ім. С. П. Корольова, ВІАМ, НДІ «Титан», РЗГРП та інших підприємств. Співробітники створювали зразкові та робочі засоби для вимірювань потужності НВЧ і лазерних джерел. Їхні розробки неодноразово демонструвалися на ВДНГ СРСР, ВДНГ УРСР, у м. Лейпциг, удостоєні численних медалей і дипломів. Створення робочих засобів вимірювання для випробувань і відпрацьовування реальних високоенергетичних джерел НВЧ-коливань, що працюють у важких електромагнітних умовах, є складним технічним завданням. Однак у більшості науково-дослідних робіт розробки виконувалися за принципом «зразковий засіб — робочий засіб». Як зразкові засоби для НВЧ-діапазону проектувалися пондеромоторні ватметри: були створені хвильоводні ватметри для рівнів щільності потоку потужності в десятки кіловат на квадратний сантиметр, захищені авторськими свідоцтвами І. Ф. Дем’янкова, Ю. В. Шпагіна. Для заводу «Генератор» винайдено зразковий ватметр на середню потужність 3 кВт при імпульсній потужності до 1 мВт (В. А. Переяславець). Цей прилад показав працездатність на промисловому стенді в умовах вібрації. Були створені надпотужні ватметри прохідної потужності з поглинальною стінкою. У засобах масової інформації досі жодного разу не була оприлюднена інформація про ватметри з аналогічними параметрами, що дає підстави вважати ці розробки науково-технічними досягненнями кафедри. У 1968 р. на кафедрі запущено перший генератор коливань надвисоких частот потужністю 600 Вт. Згодом тут було створено стенди з генераторами безперервної та імпульсної потужностей, використовувалися генератори побутових НВЧ-печей, споруджено екрановане приміщення з рівнем екранування 60–65 дБ. Це забезпечило часткове спрощення, прискорення, поліпшення процедури випробування розроблених засобів вимірювань. Застосування джерел НВЧ та лазерів у техніці прискорення, дослідження із нагріву та утримання плазми, промислових технологічних процесів, у військовій галузі вимагали вимірювання параметрів сигналів і ланцюгів при рівні від десятків ват до сотень кіловат середньої потужності, дуже часто — в умовах динамічного навантаження. Це створювало особливі труднощі: випробування й налагодження проводилися тільки на стендах замовників, на реальних системах ВЧ-живлення прискорювачів, системах живлення та керування клістронів і амплітронів у складних електромагнітних умовах, відмінних від нормальних. Деякі прилади випробовувалися й експлуатувалися в умовах тривалого впливу вакууму (АВС «Москіт», ЦАГІ). Співробітники кафедри радіовимірювання протягом 20 років розробляли засоби вимірювань параметрів сигналів та трактів у діапазонах УВЧ, НВЧ для КБ ім. С. П. Корольова (Московська область). Були створені робочі та зразкові ватметри для хвильоводних та коаксіальних трактів, АВС на основі мікро-ЕОМ («Москіт», «Маіс» та «АІР»). Для цього підприємства науково-дослідні роботи виконували також співробітники кафедри радіопередавальних пристроїв (професор М. Ф. Лагутін). Завдяки злагодженій успішній роботі колективів цих кафедр Харківський інститут радіоелектроніки був включений до списку виконавців Національної космічної програми СРСР. У 1990 р. відкрито спеціальність «Метрологія, стандартизація та керування якістю», яка в 1994 р. була перейменована у «Метрологію, стандартизацію та сертифікацію». З 1997 р. має назву «Метрологія та вимірювальна техніка». У 1990 р. з’явилася спеціалізація «Інформаційні технології в метрології». Перший випуск інженерів-метрологів відбувся у 1995 р. Зараз на кафедрі створюють нові спеціальності та види підготовки (друга вища освіта, інтернатура), освоюються нові наукові напрями (методи оцінювання результатів вимірювань, розробка методик підвищення ефективності роботи пристроїв М-типу, стандартизація, сертифікація і метрологічне забезпечення тощо). Відтепер здійснюється підготовка фахівців за напрямами та спеціальностями: «Метрологія та інформаційно-вимірювальні технології», «Метрологія, стандартизація, сертифікація», «Якість, стандартизація і сертифікація». Засновано орган із сертифікації — випробувальну лабораторію, яка з 2002 р. акредитована у системі УкрСЕПРО в галузі «Сертифікація програмних засобів та інформаційних технологій». Нею керує проф. А. Б. Єгоров. Кафедра має філії у ННЦ «Інститут метрології» і ДП «Харківстандартметрологія». До професорсько-викладацького складу філій входять робітники цих установ, серед яких — п’ятеро докторів наук, професорів, шестеро кандидатів наук, доцентів. Професори Ю. Ф. Павленко, Ю. І. Мачехін та доц. Г. С. Сидоренко (завідувач філіалу) — лауреати Державної премії України. Педагоги філій проводять заняття для всіх трьох метрологічних спеціальностей. У колективі кафедри працює 35 викладачів, серед яких четверо докторів наук, професорів (І. В. Руженцев, Ю. Ф. Павленко, О. М. Крюков, І. П. Захаров) та к. т. н., професор А. Б. Єгоров, 11 кандидатів наук і доцентів, семеро аспірантів та наукових співробітників. Три професори є членами спеціалізованих фахових рад за напрямом «Стандартизація, сертифікація і метрологічне забезпечення», входять до складу навчально-методичної комісії міністерства. Викладачі мають великий досвід із розробки методичного забезпечення навчального процесу. Вони підготували низку навчально-методичних посібників, підручників та довідників: останнім часом видано 11 посібників із грифом МОНУ, в Російській Федерації опубліковано монографію І. П. Захарова та Ю. Ф. Павленка «Эталоны в области электрорадиоизмерений», здійснено переклад та редагування «Міжнародного метрологічного словника з основних та базових термінів». Підготовлено комп’ютерні підручники та комплекси комп’ютерних навчальних програм з основних дисциплін. Більшість дипломних проектів виконуються на замовлення і за матеріалами підприємств та установ. Курс лекцій «Сучасні державні еталони» читає провідний науковий співробітник ННЦ «Інститут метрології», д. т. н. Ю. Ф. Павленко — керівник розробки і вчений-зберігач еталонів «Державний первинний еталон одиниці девіації частоти частотно-модульованих коливань», «Державний первинний еталон одиниці електричної напруги змінного струму в діапазоні частот від 30 до 1000 МГц». Дисципліну «Законодавча метрологія» викладає колишній генеральний директор ННЦ «Інститут метрології» Г. С. Сидоренко, який з 2007 р. очолює Міжнародну організацію зі стандартизації, сертифікації і метрології «Коомет». Відповідальний секретар цієї організації, к. т. н., доцент філії П. І. Неєжмаков читає лекції з метрологічного забезпечення. Викладачі та співробітники опублікували понад 400 наукових праць, що ілюструють розвиток фундаментальних і прикладних досліджень, зокрема у галузі електромагнітного моніторингу, аналізу спектральних параметрів електромагнітного випромінювання у широкому діапазоні частот і потужностей, моделювання контролю виробничих систем, окремих теоретичних та практичних питань систем управління якістю, стандартизації, сертифікації інформаційно-вимірювальних комплексів і систем управління базами даних, метрологічного забезпечення ресурсоощадних технологій та нетрадиційних джерел енергії. Розробки виконуються згідно з постановами Міністерства освіти та науки, молоді та спорту України, а також у межах госпрозрахункової тематики ХДЦСМС та інших установ. У науково-дослідній роботі також беруть участь студенти. Педагоги, аспіранти та співробітники кафедри — постійні активні учасники наукових конференцій. Вони щорічно публікують наукові статті у провідних журналах, мають патенти в Україні та Росії. На базі кафедри працює кабінет стандартизації з фондом необхідних нормативних документів із якості, стандартизації та сертифікації, що нараховує до 5000 найменувань науково-технічної документації (з них близько 500 ДСТУ на паперових і електронних носіях). Науково-дослідна робота кафедри — це потужна база для підготовки кваліфікованих викладачів і спеціалістів з основних дисциплін навчальних та наукових напрямів. Так у період з 1991 до 2005 р. захистили дисертації А. М. Книш (результати досліджень з автоматизації еталону потужності НВЧ), В. В. Дегтярьов (методи вимірювання магнітних полів) та Н. В. Штефан (вивчення законів розподілення). Протягом наступного десятиріччя аспіранти опановували нові наукові напрями: оцінювання результатів вимірювання, електромагнітну сумісність (зокрема екологічну ЕМС), метрологічне забезпечення для ресурсоощадних технологій і нетрадиційних джерел енергії. Кандидатські дисертації у цій сфері захистили І. О. Мощенко («Оптико-тепловий метод вимірювання витрати природного газу»), Г. Г. Сафарян («Підвищення достовірності вимірювання показників якості електричної енергії з урахуванням ефекту кореляції даних»), М. П. Сергієнко («Способи ідентифікації перехідних характеристик засобів вимірювальної техніки, що моделюються інерційними ланками аперіодичного типу»), О. В. Дегтярьов («Розробка магнітометричних засобів та модульних систем вимірювання дипольних магнітних моментів джерел зовнішнього магнітного поля»). У 2005 р. докторську дисертацію з розробки теплових вимірювальних перетворювачів НВЧ захистив доц. В. М. Волков. Гордість кафедри — колишні співробітники та випускники: Г. І. Хлопов (д. т. н., проф., начальник відділу ІРЕ НАНУ), М. І. Кравченко (заступник ХДНДІМ з наукової роботи), О. Ю. Панченко (д. т. н., проф. кафедри МЕП ХНУРЕ). Випускники працюють у різних установах державної та недержавної форм власності: П. І. Неєжмаков (к. т. н., доц. філії кафедри, відповідальний секретар «Коомету»), В. Колесніченко (начальник лабораторії лінійних і кутових вимірювань у ХЦСМ), А. Марченко (к. т. н., начальник відділу ХЦСМ), Ю. Карелін (начальник відділу ХЦСМ), В. О. Хоша (начальник лабораторії технічних експертиз Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз ім. М. С. Бокаріуса), А. Лесик (начальник лабораторії УкрЦСМ, Київ), М. Брандт (начальник відділу метрологічного забезпечення АСУ «Міттал Стіл Україна», Кривій Ріг), А. Гончар (заступник директора Краматорського ЦСМ), М. Сребницький (офіцер метрологічної служби прикордонних військ України). Кафедра метрології та вимірювальної техніки підтримує наукові й освітні зв’язки у галузі теоретичної та практичної метрології із провідними університетами Німеччини, Словаччини, Польщі, Росії, Болгарії, Чехії. Так у 2002 р. аспірант О. Ю. Водяхо виграв конкурс DAAD із наукового стажування у Німеччині. Крім того, співробітники кафедри постійно беруть участь у наукових конференціях різного рівня. За останні роки у закордонних відрядженнях були проф. І. В. Руженцев (2005, 2007, 2009, Болгарія), проф. І. П. Захаров (2009, Болгарія). Також на міжнародні конкурси подано наукові проекти: INTAS (2004, Білорусь, Росія, Німеччина), INTAS (2005, Білорусь, Росія, Болгарія, Греція, Україна) та УНТЦ (2005, Україна). Спільно з ННЦ «Інститут метрології» співробітники кафедри провели шість національних і міжнародних науково-технічних семінарів із невизначеності вимірювань (2004–2009), а також три міжнародні конференції з метрології та вимірювальної техніки у межах Міжнародного форуму з радіоелектроніки (2005–2008). Читати відкриті лекції для співробітників і студентів старших курсів запрошували професора К. Фогеля (2003, PTB, Німеччина), який брав участь у семінарі на базі ННЦ «Інститут метрології», професорів В. Кохзика (Німеччина) І. Горскі (Чехія), Х. Радєва (2004–2009, Болгарія) — усі вони стали учасниками Міжнародного семінару та Міжнародного форуму (відповідно травень і вересень 2005, ХНУРЕ). З 2004 р. кафедра щорічно проводить завершальні тури Всеукраїнської олімпіади з метрології та вимірювальної техніки. Її студенти посідають призові місця як індивідуально, так і в команді. Кафедра мереж зв’язку  БезрукВалерій Михайлович Завідувач кафедри Народився 19 серпня 1949 р. у с. Опішне на Полтавщині. У 1973 р. закінчив радіотехнічний факультет Харківського політехнічного інституту (спеціальність «Радіотехніка») та розпочав свій трудовий шлях у Харківському ЦКБ «Протон». Протягом 1975–1988 рр. В. М. Безрук навчався в аспірантурі ХІРЕ (з 1984 р. — кандидат технічних наук), а потім працював молодшим науковим співробітником, асистентом, старшим викладачем кафедри радіотехнічних систем. У 1999 р. — доцент кафедри мереж зв’язку. У 2004 р. захистив докторську дисертацію, а у 2005 р. отримав учене звання професора. У 2009 р. був обраний завідувачем кафедри мереж зв’язку. Тривалий час обіймав посаду вченого секретаря і займався організацією науково-технічних конференцій у галузі обробки і розпізнавання сигналів. Сьогодні є членом спеціалізованих учених рад із захисту кандидатських і докторських дисертацій у галузі радіотехніки та телекомунікацій. В. М. Безрук — автор більше 150 публікацій, серед яких дві монографії та сім навчальних посібників. Нагороджений грамотами Міністерства освіти і науки України, Міністерства зв’язку України, Харківського національного університету радіоелектроніки та Науково-технічного товариства радіотехніки, електроніки і зв’язку України. У 1962 р. у Харківському інституті гірничого машинобудування, автоматики й обчислювальної техніки було засновано радіотехнічний факультет. Саме на його базі в 1963 р. організовано профільну кафедру радіоприймальних пристроїв, що готувала інженерів, зокрема за спеціальністю «Радіотехніка». Її очолив к. т. н., доц. О. І. Губернаторов — випускник радіотехнічного факультету Харківського політехнічного інституту, спеціаліст із великим досвідом організаторської роботи. В той час тут працювали старший викладач І. П. Власенко, асистенти В. Т. Броварник, В. В. Ємельянов, Ф. О. Гордєєва, В. М. Ковалів. Вони викладали дисципліни «Підсилювальні пристрої» та «Радіоприймальні пристрої». У період з 1968 до 1971 р. у результаті реорганізації низки вищих навчальних закладів Харкова на кафедру прийшли працювати нові викладачі: к. т. н., доц. О. А. Міц (у минулому — перший декан радіотехнічного факультету, завідувач кафедри радіоприймальних пристроїв ХПІ), ст. викл. П. С. Ковтун (викладач цієї ж кафедри), к. т. н., доц. О. А. Письменецький (завідувач кафедри радіоприймальних пристроїв — ВІРТА), к. т. н., ст. н. с. Л. К. Сенкевич (ВІРТА), д. т. н., проф. А. О. Абрамян (ВІРТА), к. т. н., доц. О. Г. Гордієнко (КПІ). У 1969 р. на кафедрі розпочато підготовку аспірантів: першими стали випускник радіотехнічного факультету ХІРЕ А. М. Зеленін (науковий керівник — доц. О. І. Губернаторов), а також випускник ХПІ В. І. Шквиря (доц. О. А. Писменецький). В 1974 р. захистили кандидатські дисертації старший викладач В. В. Ємельянов (нині — професор кафедри мереж зв’язку), А. Ф. Іванченко (директор НДІ «Радіозв’язок», Запоріжжя), а в 1979 р. — асистент П. Д. Боцман (професор кафедри мереж зв’язку) та старший викладач В. П. Шинкаренко (директор однієї із фірм у галузі телекомунікацій). У 1975 р. на радіотехнічному факультеті ХІРЕ було проведено перший набір студентів на спеціальність «Багатоканальний електрозв’язок», і педагоги кафедри почали читати дисципліни фундаментальної підготовки фахівців зв’язку — «Теорія передачі сигналів» (пізніше «Теорія електричного зв’язку»), «Підсилювальні пристрої систем передачі», «Радіоприймальні пристрої». Кафедра мереж зв’язку стала однією із перших у СРСР, де інтенсивно розвивався новий науковий напрям — «Цифровий синтез частот і сигналів». У 1976 р. була організована галузева науково-дослідна лабораторія «Приладобудування» Міністерства загального машинобудування СРСР. Водночас кафедра підтримувала тісні наукові зв’язки й ділові контакти із провідними науково-дослідними, проектно-конструкторськими, виробничими та навчальними центрами Радянського Союзу (ІРПА, Ленінград; НДІ Радіозв’язку, УФНДІІТ, приладобудівний завод ім. Т. Г. Шевченка, Харків; Московський електротехнічний інститут зв’язку; Московський енергетичний інститут; НДІ приладобудування, Москва). Головні наукові та практичні результати із проектування та розробки цифрових синтезаторів частот на базі ФАПЧ стали основою монографії О. І. Губернаторова та Ю. М. Соколова «Цифрові синтезатори частот радіотехнічних систем».  Співробітники кафедри. Зліва направо: перший ряд: Н. Ю. Олефіренко, О. М. Мальков, В. В. Ємельянов, В. М. Безрук,Ю. М. Колтун, Ю. М. Бідний, А. В. Омельченко, О. Л. Дем’янкова; другий ряд: П. В. Лімаренко, Н. А. Харченко, А. І. Пресняков, А. А. Астраханцев, А. І. Бибка, А. І. Костромицький, В. А. Золотарьов, П. Д. Боцман, С. Л. Сирцов, В. С. Мальцев, В. О. Ляховець, С. А. Кривенко, О. Л. Калінін; третій ряд: П. Д. Олефіренко, С. В. Омельченко, О. В. Федоров, В. І. Єлисєєв, В. С. Волотка, А. А. Богданов, В. М. Корольов, О. М. Буханько, С. О. Капуста, В. С. Сировітник Згодом з’явилися нові напрями підготовки спеціалістів, і в 1990 р. кафедра отримала назву «Прийом і обробка сигналів». У 2002–2003 навчальному році лабораторія електричних кіл, сигналів та основ схемотехніки була визнана кращою навчальною лабораторією університету (розробники — проф. А. М. Зеленін, доц. Д. В. Бондар, ст. викл. А. І. Костромицький, зав. лаб. О. М. Мальков). У 1995 р. на базі трьох кафедр — багатоканального електрозв’язку, прийому й обробки сигналів, а також радіовимірювання — був створений факультет телекомунікацій та вимірювальної техніки. Кафедра прийому і обробки сигналів стала профільною із підготовки студентів за спеціальностями «Мережі зв’язку» та «Захист інформації в телекомунікаційних системах», а з 1998 р. — за спеціальністю «Інформаційні мережі зв’язку». У 1999 р. вона була перейменована у кафедру мереж зв’язку. Працівники кафедри неодноразово ставали переможцями університетського конкурсу кращих викладачів університету в різних номінаціях (професори В. О. Омельченко, А. М. Зеленін, В. В. Ємельянов, П. Д. Боцман, В. М. Безрук, доценти П. С. Ковтун, А. І. Костромицький, асистент А. А. Астраханцев), а також отримували почесне звання «Відмінник освіти України» МОНУ (професори І. М. Пресняков, А. М. Зеленін, В. В. Ємельянов, доц. В. М. Корольов). Під керівництвом проф. І. М. Преснякова на кафедрі мереж зв’язку розвивався науковий напрям «Цифрова обробка сигналів», у межах якого розпочато теоретичні дослідження і практичні розробки зі створення методів статистичної обробки сигналів та спеціалізованих процесорів для вирішення широкого кола прикладних задач у радіотехнічних системах різного призначення. Упродовж багатьох років налагоджувалися зв’язки з вітчизняними та закордонними науковими установами, зокрема з Радіотехнічним інститутом АН СРСР, Полярним геофізичним інститутом АН СРСР, Інститутом Арктики й Антарктики АН СРСР, Науково-дослідним інститутом радіовимірювань, Інститутом морських та полярних досліджень ім. Альфреда Вагнера (Німеччина), Норвезьким полярним інститутом, державним підприємством «Canarctic» (Канада), Варшавським університетом технологій (Польща). Колектив кафедри брав участь у кількох міжнародних наукових програмах та експедиціях. Апаратно-програмний комплекс прийому й формування радіофізичних зображень, розроблений на кафедрі, став складовою частиною приймального комплексу Центру далекого космічного зв’язку (Євпаторія). За його допомогою була створена нова технологія одержання геофізичних знімків із борту першого Українського супутника «Січ-1». За результатами досліджень опубліковано монографію «Метод некогерентного розсіювання радіохвиль» (Б. Є. Брюнеллі, М. І. Кочкін, І. М. Пресняков, В. Д. Терещенко, Е. Д. Терещенко). У 1984 р. на кафедру зі своїм колективом перейшов доц. В. А. Омельченко (з кафедри радіотехнічних систем). Під його керівництвом розвивався науковий напрям «Імовірнісні моделі та обробка сигналів і полів», у межах якого були отримані вагомі наукові результати, що обумовили проведення на базі інституту низки всесоюзних і міжнародних наукових форумів. Так у 1984 р. тут відбувся Всесоюзний науково-технічний семінар «Статистичні методи обробки сигналів». У подальшому до кінця 1990-х років були продовжені традиції щорічного проведення Всесоюзної конференції з обробки сигналів за участю ХІРЕ (на базі спортивно-оздоровчого табору «Електрон» біля м. Туапсе). В 1991 р. на цій конференції виокремився важливий науковий напрям і почалося проведення Всеукраїнської науково-технічної конференції, яка пізніше трансформувалася у Міжнародний симпозіум «Імовірнісні моделі та обробка сигналів і полів». Формування згаданого наукового напряму вплинуло на навчальний процес. За результатами досліджень було видано низку навчальних посібників і підручників із грифом МОН України: «Імовірнісні моделі сигналів у електрозв’язку» (В. О. Омельченко), «Ортогональні розклади випадкових сигналів і полів» (В. О. Омельченко), «Ймовірнісні та детерміністські моделі каналів у електрозв’язку» (В. О. Омельченко, В. Г. Санніков), «Ймовірнісні моделі випадкових сигналів і полів у прикладах і задачах» (В. О. Омельченко, В. М. Безрук, Я. П. Драган, О. О. Колесников, А. В. Омельченко) та підручник у трьох частинах «Теорія електричного зв’язку» (В. О. Омельченко, В. Г. Санніков). Результатом вагомих наукових досліджень також став захист докторських дисертацій доцентів В. О. Омельченка (1987), І. М. Преснякова (1989), В. М. Безрука (2004), а також низки кандидатських дисертацій (А. М. Блінкова, М. І. Кочкіна, С. С. Смольянинова, О. В. Ситника, А. В. Омельченко, О. А. Колесникова, Ю. М. Бідного, В. А. Золотарьова, В. В. Балабанова, Ю. М. Голобородько, А. І. Костромицького, А. А. Астраханцева, С. В. Омельченко, О. М. Буханько, П. В. Лимаренко, В. С. Сировєтника). Крім того, опубліковано монографії: «Основи спектральної теорії розпізнавання сигналів» (В. О. Омельченко), «Прикладна теорія випадкових процесів і полів» (Я. П. Драган, К. К. Васильєв, Б. Г. Марченко, В. О. Омельченко, А. Т. Трифонов), «Теоретичні основи проектування систем розпізнавання сигналів для автоматизованого радіоконтролю» (В. М. Безрук, Г. В. Певцов). У травні 2009 р. кафедру очолив д. т. н., проф. В. М. Безрук. Зараз тут працюють восьмеро докторів наук та професорів: В. М. Безрук, І. М. Пресняков, Ю. І. Волощук, В. В. Ємєльянов, П. Д. Боцман, А. М. Зеленін, В. В. Бараннік, І. І. Обод, а також 13 кандидатів наук та доцентів. Кафедра є провідною із підготовки спеціалістів і магістрів за спеціальністю «Інформаційні мережі зв’язку». Сьогодні студенти здобувають професійні знання й навики у галузі сучасних інформаційних і телекомунікаційних технологій, мереж телефонного та мобільного зв’язку (стільникових, транкінгових, персонального супутникового зв’язку), мереж передачі даних (локальних, глобальних, корпоративних), цифрових мереж інтегрального обслуговування, мереж наступного покоління, інтелектуальних мереж, надання ресурсів і послуг мережі Internet, планування та проектування інформаційно-комунікаційних мереж, опановуючи навчальну програму таких спеціалізацій, як «Інформаційні мережі зв’язку», «Мобільний зв’язок», «Інформаційні технології, мережі й системи в бізнесі», «Програмне забезпечення інформаційних мереж зв’язку», «Автоматичні засоби зв’язку», «Мережі поштового зв’язку». Заняття проводяться у сучасних лабораторіях: «Інформаційні мережі зв’язку», «Мобільний зв’язок», «Програмне забезпечення інформаційних мереж зв’язку та Internet-технологій», «Кола, сигнали та схемотехніка». Для студентів створена локальна мультимедійна мережа, оснащена новітнім програмно-апаратним обладнанням. Навчальний процес організовано також на філіях кафедри та базах практики в організаціях телекомунікаційного профілю, де молодь має можливість вивчати сучасні мережеві технології та телекомунікаційні пристрої. Велика увага приділяється науково-методичному забезпеченню навчання. Вдале поєднання солідного педагогічного досвіду «ветеранів» кафедри та ентузіазму молодих викладачів забезпечує проведення занять на високому рівні. За останні п’ять років педагоги видали три монографії, дев’ять навчальних посібників, два підручники, у яких викладено сучасні матеріали для підготовки спеціалістів за фахом «Інформаційні мережі зв’язку». Зокрема це навчальні посібники «Мережі стільникового зв’язку», «Транкінговий радіозв’язок», «Пейджинговий зв’язок» (В. В. Ємельянов), «Системи стільникового рухомого зв’язку» (В. В. Ємельянов, І. В. Свид), «Основи розподілу інформації» (А. В. Омельченко), «Нейронні технології в телекомунікаціях і системах управління» (В. М. Безрук, І. В. Свид, І. В. Корсун), «Векторна оптимізація та статистичне моделювання в автоматизованому проектуванні систем зв’язку» (В. М. Безрук), «Маршрутизація у мережах зв’язку» (А. А. Астраханцев, В. М. Безрук), «Планування та оптимізація мереж мобільного зв’язку» (В. М. Безрук, І. В. Бондар, Д. В. Чеботарьова), «Схемотехніка радіоелектронних пристроїв на аналогових інтегральних мікросхемах», «Аналогові електронні пристрої», «Активні фільтри на операційних підсилювачах» та підручник «Схемотехніка в мережах зв’язку» (А. М. Зеленін, А. І. Костромицький, Д. В. Бондар). Зараз на кафедрі проводяться наукові дослідження за напрямом «Інформаційно-телекомунікаційні технології та мережі», що охоплює такі теми: «Дослідження і розвиток методів підвищення ефективності, перешкодостійкості, сумісності та інформаційної безпеки мереж зв’язку», «Дослідження і розвиток методів моделювання та багатокритеріальної оптимізації мереж зв’язку», «Дослідження методів модуляції, спектрального аналізу сигналів у мультисервісних мережах зв’язку», «Дослідження і вдосконалення мереж мобільного та супутникового зв’язку», «Дослідження телекомунікаційних технологій та управління у мережах наступного покоління», «Розвиток методів розподілу інформації і цифрової обробки сигналів у мережах зв’язку». Функціонує проблемна науково-дослідна лабораторія «Обробка сигналів у телекомунікаційних системах», головний напрям досліджень якої — технології та апаратно-програмні засоби цифрових інформаційних мереж зв’язку. Науковці створили конкурентоспроможні пристрої комп’ютерної телефонії, які впроваджені в диспетчерських пунктах служб зв’язку обласних енергетичних компаній різних міст України. Розроблена також автоматична багатоканальна система реєстрації мови й автоматичного інформування клієнтів за телефоном CALLCenterDTR. Досягнення в галузі інформаційних мереж також використовуються під час створення гравіметричної мережі України у ННЦ «Інститут метрології». Кафедра телекомунікаційних систем  ПоповськийВолодимир Володимирович Завідувач кафедри Народився 21 липня 1940 р. у Харкові. У 1968 р. Закінчив Військову академію зв’язку (Ленінград), де йому було присвоєно звання капітана І рангу і кваліфікацію «Військовий інженер радіозв’язку». В 1978 р. захистив кандидатську, а в 1982 р. — докторську дисертацію. Протягом 1991–1992 рр. був професором Харківського інженерно-педагогічного інституту, з 1992 р. очолює кафедру телекомунікаційних систем Харківського національного університету радіоелектроніки. В. В. Поповський — член експертної комісії ВАК та науково-технічної ради Національної комісії з питань регулювання зв’язку України, фундатор наукової школи у галузі проектування, управління та адаптації у телекомунікаційних мережах. Видав більше 300 наукових праць, зокрема дві монографії, чотири підручники (у співавторстві) та 11 навчальних посібників із грифом МОНУ, отримав три патенти і 31 авторське свідоцтво. Є керівником багатьох науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт на замовлення Міністерства освіти та науки України, Міністерства транспорту та зв’язку України, Міністерства оборони України. Нагороджений знаком «Відмінник освіти України» і Почесною грамотою Верховної Ради України «За особливі заслуги перед Українським народом» (2005). Історія кафедри телекомунікаційних систем розпочалася понад 35 років тому. Раніше викладачі цього наукового підрозділу готували інженерів-зв’язківців за фахом «Багатоканальний електрозв’язок» і «Автоматичний електрозв’язок». Зараз молодь має змогу опанувати спеціальності «Телекомунікаційні системи і мережі» (зі спеціалізацією «Технічний захист інформації») та «Управління інформаційною безпекою» і здобути кваліфікаційні рівні бакалавра, спеціаліста й магістра. Щорічно здійснюється прийом близько 200 абітурієнтів з України та інших країн на денне, заочне, екстернатне та післядипломне відділення. На кафедрі працюють висококваліфіковані викладачі, серед яких дев’ять професорів (В. В. Поповський, О. І. Дохов, М. С. Пастушенко, М. Д. Плотников, В. С. Марчук, О. В. Лемешко, Л. О. Тітаренко, Ю. Ю. Коляденко, В. А. Лошаков, О. М. Попонін), 26 доцентів та 11 асистентів. Функціонують навчальні лабораторії, оснащені сучасним цифровим обладнанням провідних світових виробників («Ericsson», «Cisco», «Intel», «Samsung», «D-Link», «Iskratel-Моніс», «Sun Rise» тощо): апаратурою доступу, мобільного і бездротового зв’язку, комутації та маршрутизації, цифрових систем передачі, волоконно-оптичних, супутникових і радіорелейних систем.  Співробітники кафедри. Зліва направо: перший ряд: І. А. Люличева, О. М. Попонін, В. В. Поповський, Т. Г. Калєкіна,Ю. Ю. Коляденко, Л. І. Мельнікова; другий ряд: Л. О. Токар, В. К. Ковальчук, М. Д. Плотніков, С. М. Теплицька, Л. І. Нетікова, О. Ю. Євсєєва, С. О. Сабурова, С. В. Штангей; третій ряд: О. В. Поповська, Т. М. Коваленко, В. С. Марчук, В. Є. Саваневич, О. О. Мартинчук, А. В. Персіков; четвертий ряд: Д. В. Агєєв, О. В. Лемешко, С. В. Чорний, А. В. Снігуров, М. В. Москалець, С. О. Єпішкін, М. Ю. Ощепков, А. В. Марчук, Є. В. Дуравкін Зараз головними об’єктами наукових досліджень є: системи управління дорожнім рухом (О. В. Лемешко), системи дистанційного моніторингу нафтовидобувних свердловин і сенсорна система передачі даних автоматизованого калібрувального полігону ДЗЗ (С. В. Чорний), апаратно-програмна реалізація універсального шлюзу в приміщені споживача (В. В. Поповський), методи проектування NGN-мереж за критеріями максимуму прибутку (Д. В. Агєєв), розподілена система управління NGN (Є. В. Дуравкін), пристрої приймально-передавального тракту надширокосмугової системи зв’язку типу WUSB мережею (І. В. Шостко), методи просторово-часового доступу в мобільних системах зв’язку (Ю. Ю. Коляденко), методи управління продуктивністю мультисервісних телекомунікаційних систем NGN (О. Ю. Євсєєва) тощо. На кафедрі телекомунікаційних систем діє аспірантура й докторантура. Близько 15 працівників є здобувачами кандидатських і докторських ступенів. Загальна кількість співробітників кафедри та наукових центрів сягає близько 100 осіб. Свої наукові розробки і досягнення викладачі та співробітники публікують у монографіях, спеціалізованих збірниках (наприклад, у «Радіотехніці»), виданнях Академії прикладної радіоелектроніки, що друкуються у ХНУРЕ, а також у вітчизняних і зарубіжних періодичних виданнях. Результати навчально-методичної роботи стають основою для написання підручників та навчальних і методичних посібників. Так за останні роки викладачі кафедри видали десять навчальних посібників, зокрема два мультимедійних, понад 20 конспектів лекцій та методичних вказівок для самостійної роботи студентів, лабораторних робіт і практичних занять, 182 статті, 187 доповідей, представили на виставках 54 експонати. З 1992 р. кафедру телекомунікаційних систем очолює д. т. н., проф. В. В. Поповський.  Доц. Д. В. Андрушко з іноземними студентами в лабораторії академії CISCOНа кафедрі приділяють велику увагу підготовці молодих фахівців. За останні десять років кандидатські дисертації захистили понад 20 пошукувачів, а також п’ятеро аспірантів із зарубіжних країн. Докторами наук стали В. Ф. Олійник, Л. А. Тітаренко, А. В. Лемешко, Ю. Ю. Коляденко, Д. В. Агєєв, О. Ю. Євсеєва. Готуються захищати кандидатські дисертації М. Ю. Ощепков, А. В. Персіков, над докторськими працюють доценти Є. В. Дуравкін, С. В. Чорний, І. С. Шостко. Апаратуру зв’язку, телекомунікаційні технології, обладнання технічних споруджень повністю оновлюють кожні три-п’ять років. Це вимагає відповідної заміни технічної бази та модифікації навчальних планів. За останнє п’ятиріччя лабораторне обладнання кафедри майже повністю оновлено, відкрито Регіональну мережеву академію «Cisco», де здійснюється підготовка фахівців із обслуговування сучасного телекомунікаційного устаткування з отриманням сертифікатів міжнародного рівня, а також із підвищення кваліфікації професорсько-викладацького складу. Також створено багато нових лабораторій. З 2004 р. завдяки спонсорським коштам відкриваються навчальні центри «Samsung», мереж нового покоління NGN, мобільного зв’язку, систем доступу, лабораторія D-Link. Зараз на кафедрі телекомунікаційних систем бакалаври і спеціалісти мають змогу отримати освіту за спеціальністю «Управління інформаційною безпекою». Підтримуються постійні зв’язки з Регіональним науково-технічним центром із питань технічного захисту інформації, службами спеціального зв’язку та захисту інформації України, компаніями «Cisco», «D-Link». У 2008 р. розпочато прийом українських і зарубіжних абітурієнтів за напрямом «Телекомунікації» з англійською мовою навчання. Сьогодні на такій основі здобувають освіту близько 200 іноземних студентів. |
<< Факультет прикладної математики та менеджменту [ зміст ] Центр заочної форми навчання >>