Народився 2 січня 1954 р. в с. Зарічанка Чемеровецького району Хмельницької області в родині колгоспників. Батько, Василь Петрович, — учасник Другої світової війни, завершив воювати у званні сержанта, був двічі поранений; нагороджений орденом Слави III ступеня, орденом Вітчизняної війни II ступеня, медаллю «За відвагу» та іншими медалями. Мати, Надія Іванівна, — працівник тилу; нагороджена медаллю «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941–1945 рр.». Уся трудова діяльність батьків В. В. Адамчука пов’язана з колгоспом «Поділля». В умовах голоду 1933 р., коли вони залишилися напівсиротами, почали працювати в колгоспі. За шкільну парту не повернулися. Своїх дітей щиро хотіли виховати освіченими людьми, і їхні обидва сини успішно здобули вищу освіту. Старший на 12 років за Валерія брат Іван був для нього хорошим прикладом.

З дитинства характерною рисою В. В. Адамчука є допитливість і активність. Він любив спорт і точні науки, брав участь у багатьох спортивних змаганнях, зокрема й обласних, а також у районних і обласних олімпіадах з фізики, математики та хімії. Навчаючись у старших класах, був бригадиром шкільної виробничої бригади, яка допомагала місцевому колгоспу. Це значно вплинуло на освітньо-фаховий вибір Валерія Васильовича — факультет механізації сільського господарства УСГА, куди вступив, на «відмінно» склавши іспит з математики (письмово і усно) та на «добре» — з фізики.

Під час навчання викладачі відзначали здібності юнака, зокрема викладач математики, доц. І. А. Радчик сказала, що В. В. Адамчук — майбутній доктор наук, і її слова стали віщими. В академії хлопець був активним учасником студентських наукових конференцій, доповіді на які готував під керівництвом надзвичайно талановитого доц. В. Г. Кузьмінського (тематика — тягово-зціпні властивості мобільних енергозасобів). Крім того, очолював як збірну факультету, так і збірну академії з волейболу. В ті далекі роки він, мабуть, був єдиним на факультеті старостою студентської групи, який ще не служив у армії і не був членом партії.

Після закінчення академії обдарованого студента запросили на роботу до Українського науково-дослідного інституту механізації та електрифікації сільського господарства (сьогодні — Національний науковий центр «Інститут механізації та електрифікації сільського господарства»), де він за рік до випуску проходив практику. В інституті Валерій Васильович обіймав різні посади: старший інженер лабораторії застосування мінеральних добрив (з 1976 р.), молодший (з 1982 р.) і старший (з 1987 р.) науковий співробітник тієї ж лабораторії, завідувач лабораторії механізації застосування мінеральних добрив (з 1989 р.), заступник директора з наукової роботи (з 1995 р.), завідувач відділу вирощування польових культур (з 2001 р.), перший заступник директора (2004–2005 рр.), директор інституту (з 2011 р. і донині).

За результативну наукову діяльність молодому вченому В. В. Адамчуку в 1982 р. ЦК ЛКСМ України і Республіканська рада Всесоюзного товариства винахідників і раціоналізаторів присвоїли почесне звання «Найкращий молодий винахідник України». У 1988 р. він брав участь у роботі VII з’їзду Всесоюзного товариства винахідників і раціоналізаторів, був головою ради молодих вчених Київської області.

Кандидатську дисертацію захистив у 1986 р. на тему «Обґрунтування процесу роботи і параметрів шнекових розподільно-висівних систем машин для внесення твердих мінеральних добрив». Докторську дисертацію захистив у 2006 р. на тему «Механіко-технологічні і технічні основи підвищення ефективності внесення твердих мінеральних добрив та хіммеліорантів».

У 2007–2011 рр. працював академіком-секретарем Відділення механізації та електрифікації УААН і віце-президентом — головним вченим секретарем УААН. У 2007 р. його обрано членом-кореспондентом УААН, а в 2010 р. — академіком НААН.

Є фундатором наукового напряму механізованого застосування мінеральних добрив та хімічних меліорантів, автором і співавтором понад 500 наукових праць, зокрема 30 книг, 47 методичних рекомендацій і брошур.

З 2008 р. був головою експертної ради ВАК України з галузевого машинобудування, а з 2011 р. — заступником голови експертної ради з машинознавства та галузевого машинобудування МОН України. Віце-президент і член Правління ВГО «Українська асоціація аграрних інженерів». З 2017 р. входить до складу Національного комітету з промислового розвитку, двох комісій МОН України. Був головою Ради директорів наукових установ НААН. Заступник голови спеціалізованої вченої ради Д 27.358.01 при ННЦ «Інститут механізації та електрифікації сільського господарства», голова редакційної ради міжвідомчого тематичного наукового збірника «Механізація та електрифікація сільського господарства», член п’яти редакційних колегій наукових журналів. Член бюро Відділення землеробства, меліорації та механізації НААН і Міжвідомчої наукової ради НАН України та НААН з проблем АПК, а також секції науково-технічної ради Мінагрополітики України.

Зробив вагомий внесок у розвиток теорії машин для застосування мінеральних добрив і хімічних меліорантів. А високий винахідницький рівень Валерія Васильовича підтверджують майже 150 винаходів (одноосібно та у співавторстві). За результатами досліджень ученого та за його безпосередньою участю розроблено понад 20 найменувань технічних засобів, 19 з яких успішно пройшли державні приймальні випробування і рекомендовані до впровадження у серійне виробництво. Уперше в СРСР створено машини для внесення мінеральних добрив з багатоканальною пневматичною системою, шнековими розподільно-висівними системами, а в незалежній Україні — машина для диференційованого розсівання азотних, фосфорних і калійних добрив без попереднього їх змішування за один прохід агрегату, яка немає аналогів. Аналог висівного апарата В. В. Адамчука французька фірма «Nodet-Gougis» створила лише через 11 років і використовувала в машинах для внесення мінеральних добрив DPS і DPA, а аналог пристрою для розсівання сипких матеріалів німецька фірма «Rauch» розробила через 6 років. Розробки Валерія Васильовича останніми роками застосовувалися в технічних засобах виробництва заводу «Башсільмаш» (Башкортостан), ВАТ «Ковельсільмаш», ВАТ «Хмельниксільмаш», ДП «Агромаш» тощо.

ННЦ «Інститут механізації та електрифікації сільського господарства», який очолює В. В. Адамчук, є головним в Україні з розроблення механізованих технологічних процесів для агропромислового виробництва і технічних засобів для їх реалізації.

Серед основних завдань інституту: посилення науково-дослідних робіт у напрямі зменшення питомих енерговитрат на виробництво сільськогосподарської продукції, підвищення продуктивності праці, створення багатофункціональних і багатоопераційних технічних засобів, автоматизації та комп’ютеризації як стаціонарних, так і мобільних технологічних процесів, прискорення формування наукових основ енергетичної автономізації агропромислового виробництва, механіко-технологічного забезпечення органічного виробництва продукції, розширення використання електроенергії в мобільних агрегатах і стаціонарних технологічних процесах.

Нагороджений нагрудним знаком «Творець» МОН України (2008), почесною відзнакою УААН (2008), трудовою відзнакою «Знак пошани» (2009) та знаком «Відмінник аграрної освіти і науки» ІІІ ступеня (2009) Мінагрополітики України, Почесною грамотою Верховної Ради України (2009), почесним званням «Заслужений діяч науки і техніки України» (2013), орденом Святого Рівноапостольного князя Володимира Великого IIІ ступеня (2017) та численними почесними грамотами. Винаходи Валерія Васильовича відзначено дипломами «Найкращий винахід в галузі агропромислового комплексу» (2005, 2007, 2014).

Почесний професор Таврійського державного агротехнологічного університету, Харківського національного технічного університету сільського господарства імені Петра Василенка та Центральноукраїнського національного технічного університету, почесний доктор ННЦ «Інститут аграрної економіки» та Інституту агроекології і природокористування НААН.

Найдорожчим скарбом для В. В. Адамчука є родина. Дружина, Людмила Захарівна, — випускниця агрохімічного факультету УСГА, працювала завідувачем лабораторії в Київській дослідній станції Інституту овочівництва і баштанництва УААН. Син Олег пішов шляхом батьків і нині працює директором ДП «Агросепро» НААН.

Валерій Васильович вважає: «Справжнім науковцем може бути людина, яка має власну точку зору. Природа відкриває свої таємниці тільки тим, хто платить за це наполегливою працею».

Дорогу альма-матер — Українську сільськогосподарську академію, В. В. Адамчук згадує із великою теплотою та вдячністю. Сьогодні Валерій Васильович підтримує зв’язок із рідним вишем, зокрема є головою Ради роботодавців Національного університету біоресурсів і природокористування України.

Розробки ННЦ «Інститут механізації та електрифікації сільського господарства»