Народився 9 травня 1956 р. в с. Українське Талалаївського району Чернігівської області. Ріс без батька. Мати, Марія Єфремівна, працювала дояркою в колгоспі. Ще з дитинства захоплюється народнопісенною творчістю свого славного народу, має дивовижної краси й чуттєвості баритон.

Сільське господарство мрійливий і працьовитий юнак визначив сферою своєї майбутньої професійної діяльності, а вищу освіту здобував в УСГА. Був старостою курсу.

Музичний талант і здібності до гри на гармошці Юрій Володимирович генетично успадкував від батьків, а, певно, найбільше від співочих матері і бабусі, які прищепили йому любов до теплої, ніжної, зворушливої та сонцесяйної української пісні. Саме українська пісня в неповторному виконанні Ю. В. Дзюбана була традиційною під час усіх студентських свят.

Трудову діяльність розпочав ще в 1973 р., зокрема працював трактористом, шофером колгоспу ім. Кутузова в с. Українське Талалаївського району. Протягом 1974–1976 рр. служив у лавах Радянської армії. Надалі обіймав такі посади: головний агроном радгоспу «Красноколядинський», с. Красний Колядин Талалаївського району (з 1981 р.), секретар парткому радгоспу імені 50-річчя Великого Жовтня, смт Талалаївка (з 1984 р.), керуючий відділком радгоспу «Красноколядинський» (з 1985 р.), голова колгоспу «Жовтень», с. Поповичка Талалаївського району (з 1987 р.), директор філії № 8 ВАТ «Чернігівнафтопродукт», смт Талалаївка (з 1998 р.), голова Талалаївської районної ради (2002–2004), голова Талалаївської районної державної адміністрації (2003–2004), головний державний інспектор Управління агропромислового розвитку Талалаївської районної державної адміністрації (2006–2010).

Другу вищу освіту Ю. В. Дзюбан здобув у 2007 р. в НАДУ при Президентові України за спеціальністю «Управління суспільним розвитком».

З 2010 р. і дотепер — голова Талалаївської районної ради. Депутат Талалаївської районної ради семи останніх скликань. Обирався делегатом XXVIII з’їзду Компартії України (1990) та І Всеукраїнського з’їзду представників колективних сільськогосподарських підприємств (1992).

Ю. В. Дзюбан — майстерний організатор і управлінець, політик і господарник. Він чутливий до всього нового, водночас уважно ставиться до народних традицій і досвіду з метою розбудови, зміцнення Української держави. Земляки шанують його за діловитість, толерантність до чужих поглядів, уміння приймати зважені рішення й домагатися їх виконання. За заслуги перед українським народом нагороджений Почесною грамотою Верховної Ради України.

Будь-які процеси, пов’язані з роботою, посадою та й узагалі життям Юрій Володимирович сприймає по-філософському. Ось деякі думки: «Скільки мені років — я особисто не задумуюсь. Кажуть, що людині стільки років, наскільки вона себе почуває. Людина завжди має бути оптимістом». Також, посилаючись на поезію Тараса Шевченка «У кожного своя доля», зазначає: «Життя, як відомо, смугасте. Бувають злети, бувають і падіння. Для досягнення успіху потрібно вірити в те, що ти робиш, і не опускати рук у разі невдач».

Іншою, не менш важливою сферою життя Ю. В. Дзюбана є його творча діяльність. Співочий агроном своїм талантом полонить слухачів від студентських років до сьогодення. Пісенні твори «Повій, вітре, на Вкраїну», «Місяць на небі, зіроньки сяють», «Ой ти, дівчино, з горіха зерня», «Зустріч друзів», «Ясени» та багато інших гріють серця і тішать душі людей в його самобутньому виконанні. Юрій Володимирович виступає на сценах не лише рідної Чернігівщини, а й бере участь у популярних етнофестивалях: «Дивограй», «Калнишева рада» на Сумщині, на Козацькому святі в гетьманській столиці Батурині. Разом із фольклорним селищним колективом «Народні наспіви» у 2016 р. брав участь у телепрограмі УТ-1 «Фолькмюзік», де з піснею «Вербочки» колектив став одним із переможців. Пісні у виконанні Ю. В. Дзюбана зворушують, розчулюють, окрилюють своїми мотивами, віддзеркалюють суть людського духу, випромінюють споконвічні надії та прагнення народу до кращого життя.

«Я намагаюся насамперед зберегти давню спадщину, — каже Юрій Володимирович, — прагну відтворити на сцені пісні, характерні для нашого краю. Пісня — то наше життя, і коли болить душа, то гоїмо її саме співами».

Як відомо, талановита людина в усьому талановита. Агроном і співак Ю. В. Дзюбан ще й поет. У його доробку — збірка поезій «А долю вже не перепишеш». Має чимало поетичних перекладів і декілька власних пісень.

Найдорожчим скарбом у житті вважає свою родину. Разом із дружиною, Ніною Євгенівною, однокурсницею з Вінничини, виховав двох гарних дочок — Ірину та Ларису. Як до власних синів, ставиться до зятів Максима та Олега. Великою радістю в сім’ї Ю. В. Дзюбана є його онуки — Олександр та Євгенія.

Зустріч випускників 1981 р. групи № 3 агрономічного факультету, 2016 р.

Понад 30 років минуло з часу закінчення рідної Української сільськогосподарської академії, що після декількох ключових в історії вишу реорганізацій, здобула статус Національного університету біоресурсів і природокористування України. Про студентський період свого життя Юрій Володимирович зазначає: «Навчання в академії формувало наш характер. І ми, випускники агрономічного факультету 1981 р., з висоти прожитих літ можемо сміливо сказати, що альма-матер була для нас справжньою домівкою, а всі студенти й викладачі академії — великою родиною. Ми опановували хліборобську науку, пізнали, що таке істинна дружба, яку пронесли через десятки років. По-різному склалася доля кожного з нас, та впевнено можу сказати, що ніхто не втратив людської гідності, всі досягли певних успіхів у житті, адже знання, здобуті в академії, стали міцним фундаментом нашого як фахового, так і особистісного розвитку».

Як спогад про золоту пору свого життя — студентство, для випускників 1981 р., а також усього тогочасного професорсько-викладацького колективу агрономічного факультету, видано книгу «Неначе вчора це було» (автор В. М. Гаврилюк) — своєрідний літопис курсу. В цій книзі, за свідченням Ю. В. Дзюбана, описані зворушливі моменти зустрічі вчорашніх школярів із власною юністю. Видання надзвичайно цінне, адже спливають роки, тьмяніють спогади, забуваються події… Те, що написано в так званому студентському щоденнику, трохи наївне, але це реальне життя. Автор фактично нічого не змінював, тому сторінки книги сповнені такої життєдайної енергії, що заворожує і сколихує душу, проникаючи в найпотаємніші її закутки. На одній із зустрічей Юрій Володимирович закликав своїх друзів зі студентських років старанно збирати з різноманітних джерел усе вартісне, що стосується курсу, щоб з’явилася нова прекрасна книга про людей, які вирощують хліб.

Поетичний «Спогад про сільгоспакадемію» експресивного та сповненого енергії Ю. В. Дзюбана надрукований у його книзі «Сад життя»: