Народився 7 квітня 1938 р. в с. Нова Басань Бобровицького району Чернігівської області. Батько, Василь Юхимович, був знаменитим на всю Північну Україну майстром-ковалем. Мати, Параска Іллівна, працювала ланковою на бурякових плантаціях. З майстерністю ювеліра батько М. В. Зубця творив дива ковальського мистецтва. Час від часу, за проханням працівників цирку, він їздив до Києва, де підковував коней. Загинув у 1943 р. на фронті під Ленінградом, коли синові виповнилося лише п’ять років.

Михайло Васильович належить до покоління, яке називають дітьми війни. Він зауважував, що це покоління дітей — жертв війни, адже навіть якщо війна не покалічила когось із дітлахів фізично, то забрала близьких, вкрала дитинство. Вона поклала на слабкі плечі підлітків турботи і випробування, що під силу лише дорослим.

Тяжка праця та нездоланні щоденні злидні — саме такою була реальність М. В. Зубця та більшості його однолітків. Після закінчення школи вчителі рекомендували юнаку розвивати здібності, вступати до вишу. Проте існувала вагома перешкода на шляху до реалізації мети здобути вищу освіту — бідність. Якось вчителька сказала матері Михайла, що «він голий, як немовля…, ні одягу, ні коштів…»

Студенти УСГА на освоєнні цілинних земель Казахстану (Кустанайська область)

Незважаючи на абсолютну відсутність грошей на навчання, хлопець вирішив їхати до Києва і щиро зрадів, що його підтримала мати. Інтуїтивно відчував, що таку рішучість успадкував від батька. Дитяче бажання трансформував у виважені дорослі дії — поїхав до столиці, щоб опанувати професію верстатника, забезпечити себе й матір одягом і харчами.

Упродовж 1955–1956 рр. М. В. Зубець був студентом Технічного училища № 1. До талановитого юнака надзвичайно уважно ставилися викладачі-майстри закладу, пророкували йому світле майбутнє на інженерній ниві. Перспективний студент щиро захоплювався різноманітними механізмами, витворами технічної думки людини, які в дитинстві сприймав як казкові явища.

Як випускнику училища парубку присвоїли п’ятий розряд верстатника, хоча пересічні одногрупники найвищим вважали удвічі нижчий розряд. За рік роботи на Київському заводі порційних автоматів Михайло Васильович під керівництвом досвідчених майстрів сповна опанував не лише верстатну справу, а й значно складнішу — ремонтну.

З’явилася можливість вступу до Київського політехнічного інституту за підтримки підприємства, проте М. В. Зубець збагнув, що хоче стати ветеринаром, адже ще змалку всім серцем любив тварин. Справжнім святом для Михайла Васильовича стало придбання в їхньому сімейному господарстві корови. Вона, на його думку, є особливою істотою у світі свійської фауни, тому що прищеплює і дорослим, і малим працьовитість — запоруку добробуту. Зазначав, що ця сільськогосподарська тварина потребує щоденного догляду, старанної роботи, результатами якої є смачне й корисне молоко і такий дефіцитний побічний продукт, як гній.

На бажання працювати із тваринами вплинула ще одна обставина. По сусідству з батьківською хатою була районна ветеринарна лікарня зі спеціальними спорудами. Натхненний дитячою допитливістю, М. В. Зубець уважно спостерігав за діяльністю установи. Йому було боляче, що тварини зазнають мук від різних хвороб, тому вважав за честь лікувати братів наших менших.

Виступ з парламентської трибуни народного депутата України М. В. Зубця

Абсолютно свідомо Михайло Васильович звільнився з роботи на заводі, і в 1957 р. став студентом зоотехнічного факультету Української ордена Трудового Червоного Прапора сільськогосподарської академії. Під час навчання у цьому престижному й авторитетному виші з підготовки фахівців сільськогосподарської галузі М. В. Зубець старанно опановував фах зоотехніка, отримуючи високі освітні результати.

Професійну стежину розпочав у 1962 р. старшим зоотехніком-селекціонером Прилуцької державної племінної станції Міністерства сільського господарства УРСР. Надалі активно рухався кар’єрними сходинками, обіймаючи такі посади: зоотехнік-селекціонер Державного племінного заводу «Тростянець» Чернігівської області (з 1963 р.), головний зоотехнік Державного племінного заводу «Тростянець» (з 1965 р.), головний зоотехнік, заступник начальника відділу Головного управління скотарства Міністерства сільського господарства УРСР (з 1972 р.), заступник начальника Головного управління скотарства Міністерства сільського господарства УРСР (з 1973 р.), начальник Управління м’ясного скотарства Міністерства сільського господарства УРСР (з 1978 р.), начальник Головного управління сільськогосподарської науки Міністерства сільського господарства УРСР (з 1980 р.), заступник міністра сільського господарства УРСР (з 1983 р.), начальник Головного управління сільськогосподарської науки, пропаганди і впровадження Міністерства сільського господарства УРСР (з 1984 р.), начальник Головного управління виробничої перевірки, пропаганди і впровадження науково-технічних досягнень (з 1986 р.), начальник Головного управління науково-технічного прогресу в галузях АПК Держагропрому УРСР (з 1987 р.), заступник голови Президії Південного відділення Всесоюзної академії сільськогосподарських наук імені Леніна (з 1990 р.), віце-президент Української академії аграрних наук (з 1991 р.), віце-прем’єр-міністр України (з 1996 р.), міністр сільського господарства і продовольства України (з 1997 р.).

З 1996 р. Михайло Васильович обіймав посаду президента Української академії аграрних наук. З 2011 р. — почесний президент Національної академії аграрних наук України. У той час у наукових установах академії працювали понад 13 000 осіб, з них 5700 наукових працівників, зокрема 382 доктори і 19 000 кандидатів наук. Академія проводила наукові дослідження за 46 галузевими науково-технічними програмами, здійснювала селекцію понад 100 основних сільськогосподарських культур. У галузі зоотехнії, в результаті виконання 11 пріоритетних науково-технічних програм, створено вітчизняні породи молочного і м’ясного спрямування, конкурентні світовим аналогам. Наукові установи академії щорічно реєстрували понад 300 патентів на винаходи та 280 охоронних документів на нові сорти рослин.

Урочисте святкування 75-річчя УААН, 19 грудня 2006 р.

За період президентства М. В. Зубця встановлено взаємовигідні творчі зв’язки з 51 зарубіжною країною, зокрема й із 21 іноземною галузевою академією. У співпраці з науковими установами інших держав виконано 239 проектів, 54 зарубіжні науковці стали іноземними членами Національної академії аграрних наук України.

Україна заявила про себе як серйозний світовий експортер хліба. Так, у 2008 р. експортовано 24,5, а в 2009 р. — 21,2 млн т зерна. Співробітники академії спільно з працівниками Міністерства аграрної політики України розробили реальну програму вирощування Україною, починаючи з 2015 р., не менше 80 млн т зерна, половину якого планувалося експортувати. На базі піднесення валового збору зернових запрограмовано докорінний розвиток вітчизняного тваринництва.

Під керівництвом Михайла Васильовича було визначено першочергові кроки з метою лідерства України на світовому аграрному ринку. Розроблено «Пріоритетні завдання аграрної науки України», де з’ясовано питання, які є головними при виконанні Державної цільової програми розвитку українського села на період до 2015 року, а також при формуванні науково-технічних програм наукового забезпечення розвитку агропромислового комплексу України на найближчу і віддалену перспективу.

З народним депутатом України С. В. Соболєвим

Розроблено «Концепцію наукового забезпечення установами УААН розвитку галузей агропромислового комплексу України в 2011–2015 роках» як орієнтир під час формування наукових напрямів науково-технічних програм та їхніх складових, спрямованих на вирішення проблем агропромислового комплексу.

Для системного проведення реформи агропромислового комплексу планувалося здійснити комплексні зміни в усіх основних складниках агропромислового виробництва. Насамперед завершити виконання Земельної реформи. Заходом номер один у системі Земельної реформи було визначено запровадження ринку землі після розроблення і прийняття комплексу законів щодо його регулювання.

Важливий крок економічно-організаційних заходів реформи агропромислового комплексу — переведення сільськогосподарського виробництва зі стану стихійного ринку в контрольований і регульований державою процес.

Усю професійну та наукову діяльність М. В. Зубець присвятив становленню та розвитку вітчизняного тваринництва. Дисертацію на здобуття наукового ступеня кандидата сільськогосподарських наук захистив у 1974 р. на тему «Обґрунтування підбору в заводському стаді великої рогатої худоби». Довів необхідність проведення цілеспрямованого підбору в заводському стаді при розведенні за лініями, створив стадо симентальської худоби високої племінної цінності.

Керівництво Української академії аграрних наук та новообрані члени-кореспонденти, грудень 2007 р.

Докторську дисертацію захистив у 1990 р. на тему «Методи використання генофонду симентальської породи при чистопородному розведенні і схрещуванні», розробив нові концептуальні положення її селекційно-генетичного вдосконалення за внутрішньопородної селекції та схрещування, що забезпечують зростання виробництва молока і яловичини з урахуванням зональної специфіки ведення галузі.

Михайло Васильович започаткував наукову школу «Селекція м’ясної худоби», у складі якої — 11 докторів та 18 кандидатів сільськогосподарських наук. Також багато часу присвячував освітянській справі, працюючи на кафедрі розведення та генетики тварин імені М. А. Кравченка Національного університету біоресурсів і природокористування України. У 1995 р. йому присвоєно вчене звання професора за спеціальністю «Розведення і генетика тварин».

Запропонував принципово нову гіпотезу генезису порід, покладену в основу нової теоретичної концепції селекційного перетворення генофонду тварин, головні концептуальні положення якої реалізовано при виведенні низки високопродуктивних спеціалізованих порід і типів великої рогатої худоби. Співавтор українських червоно- та чорно-рябої, червоної та бурої молочних порід, а також української, волинської, поліської та південної м’ясних порід великої рогатої худоби.

Виступ на 100-річчі
від дня народження
Миколи Антоновича
Кравченка в НУБіП України,
2009 р.

Опублікував понад 700 наукових праць, зокрема 139 монографій, підручників, книг, брошур і програм з питань селекції та генетики тварин. У співавторстві академік розробив приблизно 40 методик, методичних рекомендацій, методів і способів, захищених авторськими свідоцтвами та патентами, які широко впроваджені у виробництво.

Народний депутат України ІV–VІ скликань, дійсний член Академії аграрних наук Республіки Білорусь (з 1993 р.) та Російської академії сільськогосподарських наук (з 1997 р.), академік Української академії агарних наук (1990), президент Національної академії агарних наук України (з 1996 р.), член Президії Національної академії наук України (з 1998 р.), Президії Вищої атестаційної комісії України (з 1998), член Комітету з Державних премій України в галузі науки і техніки (з 1997), заслужений діяч науки і техніки України (1996), лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки (1993, 1999), І премії Української академії агарних наук (1995), премії імені В. Я. Юр’єва Національної академії наук України (1997).

Михайло Васильович, попри величезний вклад в українську науку, розвиток сільського господарства, постійно піклувався про малу батьківщину — Чернігівщину. За його сприяння газифіковано рідне село Нова Басань Бобровицького району, 15 сільських дільничних лікарень одержали автомобілі швидкої допомоги, на декілька мільйонів гривень встановлено медичне обладнання, у 9 сільських школах створено комп’ютерні класи тощо.

Нагороджений орденами «Знак пошани» (1971, 1976), князя Ярослава Мудрого V і IV ступенів (1998, 2004), Святого Володимира за заслуги перед церквою, Святого Рівноапостольного князя Володимира Великого, трьома медалями (1970, 1982, 1983). Присвоєно звання «Герой України» з врученням ордена Держави (2009).

Улюбленим вважав твердження про те, що земля, як і вирощений на ній хліб, — усьому голова.

Помер М. В. Зубець 7 січня 2014 р., похований на цвинтарі у с. Чабани, що на Київщині.

День працівників сільського господарства. Керманичі аграрної галузі України, 2008 р.