Родом із Черкащини — краю, що дав Україні ціле сузір’я видатних особистостей. Народився 9 березня 1944 р. в с. Богодухівка Чорнобаївського району. Дитинство припало на злиденні повоєнні роки, тож Олексій змалечку пізнав справжню ціну хліборобської праці. Мати й батько хлопчика зранку до ночі тяжко працювали у колгоспі, привчаючи дітей (а їх у родині було троє: двоє хлопчиків і дівчинка) любити рідну землю, цінувати людську працю на ній.

Пізніше Олексій Васильович, отримуючи з рук Президента Зірку Героя України, згадуватиме про своїх батьків: «Для мене Зірка — це подяка матері й батьку, які мене народили, дали путівку в життя». Замість святкування з приводу отримання нагороди, він подякував тодішньому губернаторові Київщини Анатолію Засусі й поїхав до батьків на могилу вклонитися.

Найдорожчі для О. В. Приліпки люди все життя пропрацювали на землі: мати, Галина Андріївна, була ланковою, а батько, Василь Данилович, — водієм МТС. Родина тримала корову, поросят і курей, тому, за словами Олексія Васильовича, байдикувати не було коли.

Трудову діяльність розпочав у 1961 р. токарем на заводі «Важмаш» у м. Маріуполі. У 1963 р. його призвали до лав Радянської армії. На все життя він запам’ятав мамину настанову, коли вона проводжала його на службу: «Сій за собою добре зерно, і воно добрим зійде».

Олексій Васильович щиро мріяв працювати на землі, тож після демобілізації у 1966 р. вступив на факультет захисту рослин УСГА. Закінчивши в 1971 р. академію й отримавши фах вченого-агронома, працював начальником районної станції захисту рослин, головним агрономом Управління сільського господарства Переяслав-Хмельницького райвиконкому.

Працьовитий, принциповий, небайдужий до своєї справи і майбутнього країни, з активною життєвою позицією, О. В. Приліпка поринув у громадське життя, ставши членом партії. У 1983 р. він здобув другу освіту, закінчивши Вищу партійну школу ЦК КПУ за спеціальністю «Політологія».

Протягом 16 років, з 1974 до 1990 рр., Олексій Васильович перебував на партійній роботі в Переяслав-Хмельницькому міськкомі КПУ, Київському обкомі КПУ, Києво-Святошинському райкомі КПУ. Його кар’єра стрімко розвивалася. У 1990–1991 рр. очолював Києво-Святошинський райвиконком Київської області. На початку 1990-х рр., у складний період становлення української державності та національної економіки, коли ламалася стара формація, а нові структури набували сили, Олексій Васильович став заступником голови Державного комітету України з соціального розвитку села, а в 1992 р. був призначений представником Президента України в Києво-Святошинському районі, головою районної державної адміністрації.

Та чи не найповніше талант менеджера державного масштабу і найкращі організаторські якості О. В. Приліпка розкрив під час роботи на посаді генерального директора підприємства «Науково-дослідний виробничий агрокомбінат «Пуща-Водиця», куди його призначили 1994 р. Отримавши господарство у напівзруйнованому стані на межі фінансового банкрутства, Олексій Васильович за короткий період зумів вивести його в лідери вітчизняного аграрного сектору, підняти до рівня розвиненого багатогалузевого господарства. Розташоване підприємство на площі понад 4000 га, до якого, з-поміж інших, входять потужний овочевий комплекс закритого ґрунту площею 36 га, більше ніж 300 га багаторічних насаджень, 2 молочно-товарні ферми, 3 дільниці з відгодівлі тварин (приблизно 3000 ВРХ), величезний шампіньйонний комплекс, потужністю понад 800 т грибів на рік, а також завод з переробки сільськогосподарської продукції. У складі агрокомбінату був створений і функціонував Науково-дослідний центр проблем тепличного господарства.

Вражають масштаби цього підприємства, результати його роботи: щороку воно виробляло та надавало споживачам більше ніж 15 000 т овочів, понад 1500 т плодів і ягід, 3000 т зерна, 700 т грибів, 7000 т молока, 3 млн умовних банок соків та консервів. Усе це завдяки тому, що підприємство працювало в умовах широкої інтеграції науки з виробництвом: у стінах агрокомбінату щорічно виконували науково-дослідні роботи на суму близько мільйона гривень. «Агрокомбінат «Пуща-Водиця» — це унікальне багатогалузеве господарство, великий товаровиробник, який майже 75 років успішно функціонував на аграрному ринку, активно застосовуючи інноваційні технології АПК.

За час роботи О. В. Приліпки підприємство пережило багато криз, щороку працюючи прибутково. «Ми пройшли всі етапи реформування, інтегрували два розорені реформами радгоспи», — так Олексій Васильович згадує про події 1999 р., коли з метою оздоровлення економічної ситуації та для подальшої ефективної інтеграції до складу підприємства як структурний підрозділ було приєднано колишнє найбільше приміське господарство «Совки», а двома роками пізніше — «Музичанський». Кваліфікована допомога, що ґрунтувалася на науковій основі, дала змогу значно поліпшити ситуацію у приєднаних сільськогосподарських комплексах.

В агрокомбінаті впроваджено сучасні, комп’ютеризовані методи управління виробничими процесами. Фахівці підприємства застосовують передові технології, ведуть сортовипробування та створюють нові сорти овочевих культур. Кризові часи важко вдарили по економіці країни, тож агровиробництво не стало винятком. Проте завдяки мудрому керівництву підприємству вдалося не лише встояти, але й зберегти високий рівень прибутковості фірми, використовуючи у своїй діяльності наукові підходи, впроваджуючи інноваційні технології, розвиваючи нові галузі.

Президент Ураїни Л. Д. Кучма під час відвідування агрокомбінату «Пуща-Водиця»

Але будь-яке виробництво ніщо без людей, які на ньому працюють. Соціальна сфера, турбота про робітників підприємства та їхні родини завжди були під пильною увагою керівництва. Адже люди для О. В. Приліпки — це головне, і все, що він робив у своєму житті, було заради людей і для людей. Щодо цього зауважує: «Господарство працює як добре налагоджений механізм, де кожен сумлінно виконує свою роботу. Насправді воно і є живим організмом, де на першому місці — люди, які з тобою вітаються, спілкуються». Кризові часи не змінили думку Олексія Васильовича — він доклав усіх зусиль, щоб зменшити виробництво та не скоротити робочі місця. Хоча криза змусила використати, як кажуть, кошти «на чорний день» з метою належного забезпечення соціальної сфери. За рахунок коштів господарства утримуються житлові будинки, два дитячі садочки, однорічна сільськогосподарська школа, їдальні, медична амбулаторія з оздоровчим комплексом і, віднедавна, — навіть база відпочинку на березі Чорного моря. Такою дбайливістю керівництво оточило не лише нинішніх працівників, але й ветеранів агрокомбінату.

Вагомим результатом є внесок керівника агрокомбінату в розвиток духовності на малій батьківщині. Впродовж 2008–2010 рр. у с. Богодухівка було споруджено Церкву Святого Олексія.

Секрет успіху О. В. Приліпки полягає в тому, що він зумів зазирнути наперед і вдало поєднати роботу на землі з набутими науковими знаннями. Є доктором економічних наук, професором, академіком Академії технологічних наук України. Автор майже 30 наукових робіт, зокрема 7 посібників для вишів та фахівців підприємств. Під його керівництвом успішно працюють Науково-дослідний і навчальний центр закритого ґрунту, кафедра закритого ґрунту та Науково-навчальний центр плодоовочівництва НУБіП України.

Держава належним чином оцінила внесок О. В. Приліпки у розбудову України. Найпочесніша та найвища нагорода — звання «Герой України» з врученням Зірки Героя та ордена Держави (2002 р.) за визначні особисті заслуги перед Українською державою у розвитку сільського господарства, впровадження сучасних форм господарювання. Також Олексій Васильович має велику кількість інших відзнак, серед яких: медалі «За трудову доблесть» (1976) та «Ветеран праці» (1983), почесне звання «Заслужений працівник сільського господарства України» (1997), почесні грамоти Кабінету Міністрів України (1999, 2004), ордени «За заслуги» III ступеня (2001), Святого Миколи Чудотворця III ступеня (2005), Нестора Літописця (2006), Михайла Ломоносова за вагомий науковий і практичний внесок у справу розвитку грибівництва й тепличного господарства на сільськогосподарських підприємствах Російської Федерації і України (2008), князя Ярослава Мудрого V ступеня (2009), Святого Рівноапостольного князя Володимира Великого (2010), орденська відзнака «За трудові досягнення» IV ступеня Міжнародного академічного рейтингу (2002), міжнародна нагорода «Золотий Меркурій», Оксфорд (2003), золота медаль Асоціації сприяння промисловості, Франція (2004), Державна премія України в галузі науки і техніки (2005), почесна відзнака Української Православної Церкви (2006), Диплом і почесна нагорода «Лицар Вітчизни» (2006), золота медаль «Європейська якість», Оксфорд (2006), Подяка Верховної Ради України (2007), звання лауреата рейтингу «Лідер агропромислового комплексу» (2007), почесне звання «Професор міжнародного Віденського університету» (2008), звання лауреата премії Української академії аграрних наук «За видатні досягнення в аграрній науці» (2008), Подяка Прем’єр-міністра України (2009) та ін.

О. В. Приліпка має міцну родину, батько двох синів, які знайшли гідне місце в житті, щасливий дідусь чотирьох онуків.

Сьогодні перебуває на заслуженому відпочинку, велике задоволення отримує від організованого рибальства. Незважаючи на поважний вік, Олексій Васильович залишається мрійником: «Я задумав написати книжку під назвою «Шлях до горизонту». Але хіба ж можна до нього дістатися?». На питання «В чому полягає щастя людини на землі?», не вагаючись, відповідає: «Щастя — у самому житті!».