Народився 7 березня 1936 р. в с. Дейманівка Пирятинського району Полтавської області в сім’ї колгоспників — Федора Макаровича та Варвари Євдокимівні Сайків. Після закінчення 10 класів хлопцеві швидше хотілося перейти на свій хліб, тож не вагаючись, у 1954 р. він вступив до спецгрупи Березоворудського сільськогосподарського технікуму на Полтавщині. У 1957 р. почав працювати головним агрономом колгоспу імені Сталіна Оржицького району Полтавської області. З 1959 р. — бригадир комплексної бригади колгоспу імені Калініна (м. Пирятин Полтавської області).

У 1959 р. В. Ф. Сайко став студентом заочної форми навчання Української сільськогосподарської академії — провідного сільськогосподарського вишу України, де працювали найкращі викладачі-науковці. Зазначає, що заочна форма привчила до самостійної роботи над літературою, призвичаїла до самоосвіти. Старанний юнак залюбки навчався, успішно освоюючи теоретичні та практичні аспекти обраної професії.

У 1963–1965 рр. працював головним агрономом колгоспу «Авангард» (колишнього імені Калініна, м. Пирятин Полтавської області), в 1963–1966 рр. був членом Пирятинського райкому Компартії України Полтавської області.

У 1965–1966 рр. обіймав посаду заступника начальника Пирятинського районного виробничого управління сільського господарства Полтавської області, а в 1966–1970 рр. — начальника Гребінківського районного виробничого управління сільського господарства Полтавської області.

У 1966–1979 рр. був членом бюро Гребінківського райкому Компартії України, депутатом Гребінківської районної ради народних депутатів. У 1970–1973 рр. — перший заступник голови виконкому Гребінківської районної ради депутатів, начальник Управління сільського господарства. У 1972 р. після закінчення аспірантури без відриву від виробництва при Полтавському СГІ захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня кандидата сільськогосподарських наук на тему «Вплив агротехнологічних прийомів на врожай озимої пшениці в умовах Лівобережного Лісостепу УРСР».

У 1973–1976 рр. обіймав посаду завідувача відділу сортової агротехніки, а в 1976–1983 рр. — заступника директора з наукової роботи Миронівського науково-дослідного інституту селекції і насінництва пшениці.

У 1978–1989 рр. був членом Київського обкому Компартії України, в 1982–1991 рр. — членом Правління Київського обласного відділення республіканського товариства Радянсько-німецької дружби.

У 1983–2011 рр. працював директором Інституту землеробства УААН, керівником Центру наукового забезпечення агропромислового виробництва Київської області, відповідальним редактором міжвідомчого тематичного наукового збірника «Землеробство». У 1989–1991 рр. був керівником Київського селекційного центру ПВ ВАСГНІЛ, у 1984–1990 рр. — членом Президії Південного (в 1989–1990 рр. — Українського) відділення ВАСГНІЛ, членом Ради Сортнасінпрому УРСР. У 1984–1996 рр. входив до складу науково-технічної ради Міністерства сільського господарства і продовольства України.

У 1985–1989 рр. — депутат Верховної Ради УРСР ХІ скликання.

У 1986–1989 рр. — голова Київського обласного товариства «Знання».

У 1986–1991 рр. — керівник Київського селекційного центру.

У 1986–1993 рр. — член Комітету з Державних премій України в галузі науки і техніки.

У 1987 р. в Інституті рослинництва імені В. Я. Юр’єва НААН захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня доктора сільськогосподарських наук на тему «Наукові основи вирощування озимої пшениці по інтенсивній технології».

У 1987–1991 рр. був керівником Технологічного центру по зернових культурах Лісостепу і Полісся України УААН. У 1988 р. обіймав посаду заступника голови агропромислового комітету Київської області з наукового забезпечення АПК. Був делегатом ХІХ Всесоюзної конференції КПРС.

У 1988–1991 рр. — член виконкому Київської обласної ради народних депутатів. У 1989–1998 рр. — член Вченої ради Інституту післядипломної підготовки спеціалістів та керівників сільськогосподарського виробництва Міністерства сільського господарства і продовольства України.

У 1990–2011 рр. був членом Президії УААН. У 1991–1994 рр. — член колегії при голові Київської облдержадміністрації.

У 1992–1996 рр. очолював спеціалізовану вчену раду з присудження наукових ступенів доктора та кандидата наук за спеціальностями: «Загальне землеробство», «Рослинництво», «Селекція та насінництво», «Кормовиробництво та луківництво». У 1994 р. обраний академіком Академії наук вищої школи України, а в 1995 р. — дійсним членом (академіком) Української екологічної академії наук. У 1995 р. став членом Американської асоціації хіміків зернових культур.

У 1996–2000 рр. був головою Експертної ради Вищої атестаційної комісії України з агрономії та лісового господарства.

У 1996–2010 рр. — член Вченої ради Національного аграрного університету. У 1997–2011 рр. керував науково-методичним центром «Землеробство» НААН. У 1998 р. обраний дійсним членом (академіком) Академії інженерних наук України.

У 1998–2005 рр. — заступник співголови Міжвідомчої наукової ради НАН України та УААН з проблем агропромислового комплексу. В 2004–2011 рр. був членом колегії Головного управління сільського господарства і продовольства Київської облдержадміністрації, а в 2008–2011 рр. — членом комісії законодавчих ініціатив при Київській облдержадміністрації.

Крім того, Віктор Федорович — член низки редакційних колегій різноманітних видань, зокрема таких: «Збірник наукових праць Миронівського інституту пшениці імені В. М. Ремесла НААН» (з 1974 р.), журнал «Хлібороб України» (1983–1991), журнал «Агропром України» (1986–1990), журнал «Вісник аграрної науки» (з 1991 р.), журнал «Вісник Дніпропетровського державного аграрного університету (1988–2000). З 1983 р. — відповідальний редактор видань наукових праць ННЦ «Інститут землеробства НААН».

В. Ф. Сайко з президентом Академії аграрних наук України академіком НААН Я. М. Гадзалом

Автор понад 300 публікацій, зокрема 12 монографій і 17 брошур. Підготував 12 кандидатів і 6 докторів наук.

За самовіддану багаторічну працю у сільськогосподарській галузі відзначений численними нагородами: двома орденами «Знак Пошани», орденом Трудового Червоного Прапора, орденом князя Ярослава Мудрого V ступеня, орденами «За заслуги» ІІІ і ІІ ступенів і чотирма медалями.

Має почесне звання лауреата міжнародної нагороди в номінації «Руководитель ХХІ века» (2003), визнаний «Людиною року» від Правління Американського біографічного інституту (2003), «Людиною року» від «Кембриджської синьої книги», Велика Британія (2005).

Нагороджений численними відзнаками Міністерств аграрної політики, освіти і науки, з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, почесними грамотами Верховної Ради, Кабінету Міністрів України, почесною відзнакою УААН. Отримав звання почесного професора Міжнародного університету Відня — The of «Honored Professor of the International University Vienna» (2010).

В. Ф. Сайко переконаний, що великих успіхів на професійній ниві досяг ціною власних зусиль, а також завдяки фундаментальній аграрній освіті, здобутій в Українській сільськогосподарській академії. Він тримає руку на пульсі життя рідного Національного університету біоресурсів і природокористування України. 11 років входив до складу Вченої ради цього вищого навчального закладу, читав лекції студентам на кафедрі рослинництва, професором якої був. Частий гість на Дні знань.

Захоплення Віктора Федоровича — подорожі до різних країн світу. Побував майже в 30 державах. Більшість поїздок пов’язані з роботою. Має велику родину. Із дружиною, Ніною Василівною, прожив 55 років (світла пам’ять). Подружжя виховало двох синів: Леонід живе з сім’єю в Санкт-Петербурзі, Олег працює директором середньої загальноосвітньої школи І–ІІІ ступенів № 128 м. Києва. Також В. Ф. Сайко — щасливий дідусь і прадідусь.