 |
Тацій Василь Якович Президент Національної академії правових наук України |
Всеукраїнське громадське об’єднання «Академія правових наук України», 1992–1993 рр.
21 січня 1992 р. оргкомітет провів перше засідання, на якому підтримав ідею доцільності створення Всеукраїнського громадського об’єднання «Академія правових наук України». Протягом лютого 1992 р. за участю членів оргкомітету було проведено збори представників юридичної громадськості у 17 областях України та Києві, де взяли участь понад 1300 осіб, які підтримали ідею створення академії і схвалили проект статуту.
4 березня 1992 р. у Харкові у приміщенні Української юридичної академії відбулася установча конференція, де з доповіддю про цілі та завдання академії виступив ректор Української юридичної академії професор В. Я. Тацій, виклавши головні засади створення академії. Учасники конференції одностайно проголосували за створення Академії правових наук України, ухвалили її статут та обрали першого президента — ректора Української юридичної академії, доктора юридичних наук, професора В. Я. Тація. Процес утворення Академії правових наук України як громадської організації завершився офіційною реєстрацією її статуту Міністерством юстиції України 31 березня 1992 р.
На громадських засадах академія діяла протягом 1992–1993 рр. Головною метою її діяльності стала консолідація інтелектуального потенціалу наукових працівників, викладачів юридичних навчальних закладів, працівників органів державної влади й місцевого самоврядування та різних правоохоронних органів. До президії академії увійшли відомі вчені-юристи та практичні працівники, які представляли вищі юридичні навчальні заклади України, Інститут держави і права АН України, Інститут економіко-правових досліджень АН України, юридичний відділ Верховної Ради України, Прокуратура України.
За рік своєї роботи на громадських засадах Академія правових наук України, її президія та відділення виконали значну роботу з розробки проектів Конституції України, кодексів та найважливіших проектів нормативно-правових актів.
Великою подією стала розробка Концепції розвитку юридичної науки та освіти, схваленої Президентом України. За рік існування академії було опубліковано шість монографій, понад 120 найменувань навчально-методичної літератури, більш як 300 статей, тез наукових доповідей та наукових повідомлень на конференціях, симпозіумах, «круглих столах» тощо.
Багатопланова діяльність академії сприяла формуванню високого престижу української юридичної науки, позначила пріоритетні напрями її розвитку в Україні і довела необхідність перетворення академії на державну самоврядну інституцію.
Академія правових наук України — вища галузева наукова установа.
Цілком природним став вихід Указу Президента України «Про Академію правових наук України» від 23 липня 1993 р., яким засновано Академію правових наук України як вищу галузеву наукову установу. Президентом-організатором призначено В. Я. Тація.
В Указі Президента України зазначалося:
«Академія правових наук України є самоврядною організацією, що діє на основі Статуту, може мати у своєму складі науково-дослідні інститути, науково-практичні центри, навчальні заклади, лабораторії, інші установи для організації та проведення досліджень у галузі держави та права».
Указом також передбачалося, що перші вибори до академії мали проводитися за Тимчасовим положенням про вибори до академії, і встановлювалася кількість членів — 25 дійсних і 45 членів-кореспондентів.
21 грудня 1993 р. було затверджено Статут академії, відтак створено організаційно-правові засади її діяльності як провідної державної наукової інституції юридичного профілю. Накопичений багатий досвід діяльності у подальшому знайшов своє закріплення у новому Статуті, який був прийнятий 19 лютого 1999 р. і затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 2 лютого 2000 р.№ 210.
У 1993 р. Президія академії утворила редакційну колегію і почала видавати «Вісник Академії правових наук України», який є фаховим виданням з юридичних наук.
Зусилля, що докладалися для створення структурних підрозділів академії з метою більш чіткої організації, цілеспрямованості та спеціалізації в галузі правових досліджень, дали змогу поступово підняти наукові дослідження на якісно новий рівень. У другій половині 90-х років наукові дослідження здійснювали не лише окремі члени академії, а й наукові структурні підрозділи.
У червні 1994 р. створено Київський регіональний центр, покликаний координувати діяльність академіків та членів-кореспондентів, які працюють у Києві. У структурі центру почали діяти: з 1996 р. — відділ зв’язків із державними, судовими та правоохоронними органами; з 1997 р. — відділ правової експертизи та відділ міжнародних зв’язків.
У червні 1995 р. у складі академії в Харкові створено Інститут вивчення проблем злочинності, у березні 1996 р. — Лабораторію удосконалення правового становища жінок, а у листопаді того самого року — Львівську лабораторію прав людини. Тоді ж почав функціонувати Науково-дослідний інститут приватного права і підприємництва (м. Київ). З квітня 1996 р. у системі академії почало діяти видавництво «Право».
У лютому 1999 р. створено Центр правової інформатики, який у червні 2001 р. був реорганізований у Науково-дослідний центр правової інформатики (м. Київ). З липня 2000 р. у структурі академії було створено Інститут державного будівництва та місцевого самоврядування (м. Харків), у травні 2001 р. — Інститут інтелектуальної власності (м. Київ).
У лютому 2002 р. у структурі академії розпочав свою діяльність Інститут фінансового права, створений з ініціативи Академії правових наук України та Академії податкової служби України. Загальне управління інститутом має здійснювати Академія податкової служби України, а методичне — Академія правових наук України.
У 2008 р. було завершено роботу над п’ятитомним загальноакадемічним виданням «Правова система України: історія, стан та перспективи», над яким два роки працювали найкращі юристи України — науковці Академії правових наук. До складу авторського колективу увійшла еліта вітчизняної юриспруденції з усіх регіонів України, кістяк якої становлять академіки та члени-кореспонденти Академії правових наук України, провідні науковці її установ. Авторський колектив видання налічує 112 науковців, із них 88 докторів наук, професорів.
Із 30 червня 2009 р. у структурі академії утворено Донецький та Західний регіональні центри, обговорюється питання доцільності утворення Південного.
Значним етапом діяльності академії було заснування загальнонаціонального наукового видання «Щорічник українського права». Наприкінці 2009 р. вийшов друком перший номер цього видання.
Вагомим підтвердженням авторитету академії як галузевої наукової установи, її провідної ролі у забезпеченні комплексного розвитку правової науки, проведенні фундаментальних та прикладних наукових досліджень у галузі держави і права став Указ Президента України від 23 лютого 2010 р. № 233 про надання їй статуту національної із подальшим перейменуванням у Національну академію правових наук України.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 2 березня 2010 р. № 217 у структурі Національної академії правових наук України створено НДІ правового забезпечення інноваційного розвитку (м. Харків).
НАПрН України провадить активну діяльність щодо підвищення ефективності наукових досліджень, впровадження їх результатів у практику, розширення регіональних представництв академії.
Керівництво НАПрН України
Тацій Василь Якович — президент Національної академії правових наук України, академік НАН України та НАПрН України, ректор Національної юридичної академії Україні імені Ярослава Мудрого, доктор юридичних наук, професор. Народився 13 січня 1940 р. у м. Полтаві. З 1966 р. його життя і діяльність пов’язані з Національною юридичною академією України імені Ярослава Мудрого: аспірант, старший викладач, доцент, заступник декана денного факультету, проректор із наукової роботи, з липня 1987 р. — ректор Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого і водночас (із 1991 р.) завідувач кафедри кримінального права академії. У 1993 р. обраний президентом Академії правових наук України. У 1997 р. обраний дійсним членом НАН України і входить до складу Президії НАН України. Напрями наукової діяльності на сучасному етапі: кримінальне право, проблеми теорії держави та права і конституційного права. Автор понад 350 наукових праць, зокрема більше 30 монографій, навчальних посібників та підручників. Член низки президентських та урядових комісій, громадських організацій. Як член Конституційної комісії брав участь у розробці проекту нової Конституції України, був головою робочої групи Кабінету Міністрів із розробки нового Кримінального кодексу України. Головний редактор «Вісника Академії правових наук України», відповідальний редактор міжвідомчого республіканського наукового збірника «Проблеми законності», член ради видавців журналу «Право України» та ін. Удостоєний звання Героя України з врученням ордена Держави, нагороджений орденами князя Ярослава Мудрого V і ІV ст., орденом «За заслуги» ІІ ст., почесними грамотами Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України, орденом «Знак Пошани», двома медалями. Заслужений діяч науки і техніки України, лауреат державних премій України. Почесний громадянин міст Полтави та Харкова.
Петришин Олександр Віталійович — віце-президент Національної академії правових наук України, академік НАПрН України, доктор юридичних наук, професор, завідувач кафедри теорії держави і права Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого. Заслужений діяч науки і техніки України (2004). Нагороджений почесними грамотами Верховної Ради України (2003) та Міністерства освіти і науки України (2006), Почесним знаком СБУ (2009), Відмінник освіти України (2001), лауреат премії імені Ярослава Мудрого (2004).
Тихий Володимир Павлович — віце-президент Національної академії правових наук України, керівник Київського регіонального центру Національної академії правових наук України, академік НАПрН України, доктор юридичних наук, професор. Заслужений працівник освіти України (1991), заслужений юрист України (2003), лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки (2006). Нагороджений орденом «За заслуги» III ст. (2000), Грамотою та Почесною грамотою Верховної Ради України (2003, 2004), Почесною грамотою Кабінету Міністрів України (2006). Почесний працівник Прокуратури України (2001), лауреат премії імені Ярослава Мудрого (2002, 2009), Міністерством юстиції України вписаний до «Золотої книги української юстиції» (1995).
Погрібний Олексій Олексійович — головний учений секретар Національної академії правових наук України, академік НАПрН України, доктор юридичних наук, професор. Заслужений діяч науки і техніки України (2003). Нагороджений Почесною грамотою Верховної Ради України (2005), Відмінник освіти України (1997), двічі лауреат премії імені Ярослава Мудрого.
Апарат Президії НАПрН України
Вул. Пушкінська, 70, м. Харків, 61024.
Тел.: 0 (57) 704-19-01, 700-79-99. E-mail: aprnu@ukr.net
Назад ] Зміст [ Вперед 