|
Суддя третього кваліфікаційного класу
Народилася 3 жовтня 1971 р. у Харкові.
Бажання стати юристом виникло у Мальвіни Володимирівни ще у школі. Вже тоді Володимиру Кузьмовичу і Галині Іванівні стало зрозуміло, що їхня донька не буде, за прикладом своєї мами, лікарем. Вона була надзвичайно комунікабельною, тому батьки запропонували їй подумати про юридичну освіту, яка передбачала роботу з людьми. З того часу юриспруденція стала для дівчини і мрією, і головною метою.
В Українську державну юридичну академію вона вступала тричі. Вперше склала всі іспити на «відмінно», але не мала необхідного стажу роботи. Щоб здобути його, вона одразу пішла працювати в суд секретарем. Наступного року дівчину вигнали прямо з іспиту, коли вона намагалася допомогти іншому абітурієнтові. Було надзвичайно прикро, але правила тоді були суворими, а екзаменатори — невблаганними. Вступити до Академії Мальвіні Володимирівні пощастило вже з третього разу. Так у 1990 р. вона стала студенткою заочного факультету і в тому ж році вийшла заміж. Незабаром у подружжя народився син Максим. Працювати, навчатися і водночас виховувати дитину було нелегко, але вже за кілька місяців Мальвіна Володимирівна повернулася на роботу, адже для юриста практика є найважливішою передумовою професійного зростання. В цей час молода мама була юристом Харківського дошкільного дитячого будинку, а згодом, у 1993–1999 рр., працювала слідчим і старшим слідчим Орджонікідзевського райвідділу м. Харкова.
Робота і навчання були цікавими. На той час в Академії працювали висококваліфіковані викладачі, які не лише досконало володіли знаннями зі своїх предметів, а й були вимогливими і принциповими. Один із таких — викладач логіки С. Д. Цалін. Студенти досі пам’ятають його тонке почуття гумору, улюблене слово «колега» (він саме так звертався до всіх без винятку) і застереження: «Якщо Ленін склав логіку на «добре», то ви подумайте...». Мальвіна Володимирівна згадує також С. Б. Гавриша, В. Д. Бринцева, тодішнього голову Апеляційного суду Харківської області, який був головою державної екзаменаційної комісії на випускних іспитах (зараз суддя Конституційного Суду України).
У 1999 р. М. В. Данилову обрали суддею Московського районного суду м. Харкова, а в 2006 р. — суддею Харківського окружного адміністративного суду, в якому вона пропрацювала три роки. Прагнення нового досвіду привело Мальвіну Володимирівну у травні 2009 р. до Києва, де вона почала працювати суддею Київського апеляційного адміністративного суду.
Із сином Максимом
Сьогодні Мальвіна Володимирівна щаслива, що зважилася на радикальні зміни і продовжила рух далі. Вона переконана, що кожному, особливо юристу, слід розвиватися в професії, підвищувати свою майстерність. «Щодня має бути щось нове, і життя не повинно йти за накатаною схемою», — каже вона.
Активна й енергійна, Мальвіна Данилова надзвичайно любить подорожувати. Вона ніколи не повторює свої маршрути. Росія, Туреччина, Єгипет, Болгарія, Туніс, Польща, Швейцарія, Німеччина подарували їй свої враження. В її захопленні поряд із нею друзі й син, з яким вона часто їздить на відпочинок.
Із сином у Мальвіни Володимирівни склалися дружні й довірливі стосунки. Максим — студент Національного університету «Юридична академія України імені Ярослава Мудрого». За прикладом батьків він також вирішив присвятити себе юриспруденції. Син пишається силою маминого характеру і її професійними успіхами: у 2008 р. вона була удостоєна найвищої нагороди Харківської міської ради — Почесної грамоти з врученням медалі.
Життєве кредо М. В. Данилової: «Головне — не зупинятися, рухатися вперед».
|
