ЛІТОПИС ВИПУСКНИКІВ
НАЦІОНАЛЬНОГО УНІВЕРСИТЕТУ «ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ УКРАЇНИ ІМЕНІ ЯРОСЛАВА МУДРОГО»

КОНОНЕНКО
Віктор Іванович
СУДДЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ І ВЕРХОВНОГО СУДУ СРСР У ВІДСТАВЦІ
Випускник 1963 р.

Заслужений юрист України. Арбітр міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України, суддя Постійно діючого третейського суду при Укоопспілці. Суддя вищого кваліфікаційного класу

 

Народився 12 серпня 1937 р. у с. Воскресенка Приазовського району Запорізької області. Після закінчення середньої школи навчався в ремісному училищі № 4 м. Запоріжжя. Трудову діяльність розпочав 1956 року в місцевому колгоспі: був слюсарем, помічником комбайнера, трактористом. З 1956 по 1959 р. служив у прикордонних військах. В. І. Кононенко переконаний, що саме військова служба визначила його подальший життєвий шлях.
Дружина Віктора Івановича, Світлана Павлівна, фахівець з авторського та патентного прав, зараз на пенсії. Донька, Оксана Вікторівна Кудрявцева (Кононенко), 1965 року народження, — юрист корпорації «Енерготрансінвест».
8 жовтня, починаючи з 1997 р., українські правники святкують День юриста. У В. І. Кононенка напередодні професійного свята є ще одне — 7 жовтня 1963 р. він почав працювати суддею ще до закінчення Харківського юридичного інституту. У той час суддів місцевих судів обирали на основі загального виборчого права під час таємного голосування.
Працював багато, адже знав, що крім нього в районі, де проживало майже 40 тис. осіб, іншого судді не було. Відчував величезну відповідальність, ніколи не йшов на компроміс зі своєю честю і совістю. Був упевнений, що сила судді — в його совісті, а прийняті законні рішення повинні творити добро і знищувати зло. Ці риси характеру і велика працездатність стали підставою до обрання Віктора Кононенка суддею Кримського обласного суду, а потім призначення його на посаду заступника начальника відділу юстиції Кримського облвиконкому.
У серпні 1979 р. збулася давня мрія Віктора Івановича — його обрали суддею Верховного Суду України, де він досяг високого професійного рівня, виявив організаційні якості як керівник громадського об’єднання. З великою повагою і вдячністю він згадує колег-суддів Верховного Суду України: А. Н. Якименка, П. Г. Цупренка, В. М. Загороднюка, В. Д. Ярославського, Г. М. Омельяненко, Ф. В. Белаха, Л. М. Чайковського.
Життя неспростовно довело, що вибір В. І. Кононенка був правильним. Саме на посадах судді (у судах усіх рівнів) виявилися його щирі людські якості: професійна майстерність і людяність, уважність та відповідальність, об’єктивність і неупередженість. Саме такими рисами характеру справжнього правознавця наділила його доля.
Є логічна закономірність у тому, що від України саме Віктор Іванович був рекомендований і обраний на вищу посаду в діючій тоді судовій системі. З липня 1989 р. В. І. Кононенко — суддя Верховного Суду СРСР. На цій посаді розглядає кримінальні справи у першій інстанції щодо першого секретаря Каракалпацького обкому партії Узбекистану Камалова, керівника народного фронту «Крунк» Нагірного Карабаху Манучарова та інших, брав участь у розгляді справ з реабілітації, у розробці проектів керівних постанов Пленуму Верховного Суду СРСР.
У зв’язку з припиненням діяльності Верховного Суду СРСР у лютому 1992 р., незважаючи на запрошення працювати суддею у Верховному Суді РФ, Віктор Іванович повернувся в Україну. Після безпідставної відмови в подальшому виконувати обов’язки професійного судді він працював старшим консультантом у Комісії Верховної Ради України з питань законодавства і законності.
Перші кроки створення в Україні незалежного суду відбувалися за участю В. І. Кононенка. Очолювана ним робоча група, до складу якої входили провідні вчені Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого, зокрема В. Я. Тацій, В. В. Сташис, Ю. М. Грошевий, М. І. Панов, розробила проект Концепції судово-правової реформи, ухваленої Верховною Радою України у квітні 1992 р. У Концепції вперше зроблено спробу дати визначення судової влади як системи незалежних судів. Водночас у ній було підкреслено, що саме суди мають владні повноваження для відновлення порушеного права і справедливості, забезпечуючи захист прав і свобод громадян шляхом розгляду справ.


Віктор Іванович із дружиною та донькою
Реалізація закріплених у Концепції ідей реформування правової системи держави послужила основою ухвалення Верховною Радою України багатьох важливих законодавчих актів, направлених на вдосконалення судового устрою і судочинства. Серед інших першочергове значення має Закон України від 15 грудня 1992 р. «Про статус суддів». Робочу групу з розробки цього Закону очолював В. І. Кононенко. Саме день ухвалення Закону України «Про статус суддів» — 15 грудня — щороку відзначається суддівським корпусом як початок становлення незалежного суду в Україні. Указом Президента України від 8 грудня 2000 р. цей день проголошено професійним святом — День працівників суду.
За його участі в співпраці з ученими Академії було підготовлено й інші законопроекти. Зокрема законами України від 1994 р. «Про органи суддівського самоврядування» і «Про кваліфікаційні комісії, кваліфікаційну атестацію і дисциплінарну відповідальність суддів судів України» було визначено завдання цих органів, їх компетенцію та створено механізм перевірки професійної придатності кандидатів на посаду судді, а також кваліфікацію працюючих суддів, встановлено порядок відповідальності судді за незалежне виконання своїх професійних обов’язків. Законом України від 23 грудня 1993 р. «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів» передбачена система особливих заходів державного захисту суддів від посягань на їхнє життя, здоров’я, майно їхніх близьких родичів у зв’язку зі службовою діяльністю.
Разом з ученими Академії Віктор Іванович брав участь у розробці законів України «Про адвокатуру», «Про міжнародний арбітраж», «Про судові експертизи», «Про Конституційний Суд України» та ін.
У листопаді 1993 р. В. І. Кононенка знову обрали суддею Верховного Суду України; через три роки призначили заступником голови Судової палати в кримінальних справах Верховного Суду України. З жовтня 2002 р. він обіймав посаду головного наукового консультанта Академії правових наук України. Здійснював розробку наукових проблем у галузі адміністративного, кримінального і кримінально-процесуального законодавства, зокрема із запобігання корупції і корупційної діяльності. Як член робочої групи, зробив вагомий внесок у підготовку Європейської Хартії про статус суддів.
Перебуваючи на заслуженому відпочинку, продовжує систематично зустрічатися з суддями, консультує їх із питань судової діяльності, її реформування, бере активну участь у розгляді конфліктних правових ситуацій, надає консультаційні юридичні послуги провідним комерційним компаніями України.
В. І. Кононенко — співавтор книг «Правове виховання в колективі» (1978), «Пияцтво і злочинність» (1988). Опублікував більше п’ятдесяти статей із проблем судочинства, зокрема судово-правової реформи, статусу суддів, яким повинен бути суддя, з актуальних питань кримінального й адміністративного законодавства. Він — почесний президент журналу «Человек и закон».
За вагомий особистий внесок у розвиток правової держави, захист конституційних прав і свобод громадян Віктор Іванович нагороджений орденами «За заслуги» III, II, І ст., Почесною грамотою і грамотою Верховної Ради України.
На переконання В. І. Кононенка, професії педагога, лікаря, юриста повинні мати високий соціальний статус, тому що вони визначають гуманітарне обличчя суспільства, рівень розвитку Права в країні.
Він вірить — Україна стане демократичною і правовою державою, де пануватимуть закон і справедливість, повага до Конституції і Суду, а гуманізм стане головною рисою життя людини і суспільства.
Улюблені вислови В. І. Кононенка: «Заради почесті не жертвуй честю», «Де вирують політичні пристрасті, справедливого судочинства важко очікувати».

Випускники Академії 1963 р. Харків, жовтень 2003 р.

 


Логос Україна      << КОВОВ Сергій Миколайович      [ Зміст ]      КОЖЕВНІКОВ Геннадій Костянтинович >>