ЛІТОПИС ВИПУСКНИКІВ
НАЦІОНАЛЬНОГО УНІВЕРСИТЕТУ «ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ УКРАЇНИ ІМЕНІ ЯРОСЛАВА МУДРОГО»

ПОПОВ
Василь Іванович
наЧальник управлІннЯ наглЯду за додержаннЯм законІв на транспортІ
генеральноЇ прокуратури украЇни, центрально-УкраЇнський транспортний
прокурор, УкраЇнський транспортний прокурор (1994–2007)
Випускник 1974 р.

Заслужений юрист України. Почесний працівник прокуратури України. Державний радник юстиції третього класу

 

Народився 20 січня 1949 р. у смт Ков’яги Валківського району Харківської області у селянській родині. Мати, Анастасія Василівна, працювала у сільській споживчій кооперації. Батько, Іван Явтухович, пройшов фінську війну, воював на фронтах Великої Вітчизняної війни, у блокадному Ленінграді отримав тяжке поранення, втратив ногу. З великою повагою ставилися до нього односельці, які по війні обрали Івана Явтуховича головою селищної ради.
Батьки змалку привчали трьох своїх дітей до праці, вчили чуйності, добру і справедливості, хотіли бачити їх порядними й освіченими людьми. Попри скрутне післявоєнне становище і невеликі статки, батьки мали непогану власну бібліотеку. Завдяки спілкуванню з батьковими друзями, працівниками прокуратури і суду району, читанню книг про їх нелегкі будні у хлопця зародилася мрія стати юристом.


У студентському загоні
на півострові Ямал, серпень 1971 р.
У 1964 р. після закінчення школи Василь вступив до Харківського верстатоінструментального технікуму, а після його закінчення протягом двох років працював старшим техніком-конструктором проектно-конструкторського інституту «Укрдіпромаш» (м. Харків), адже для вступу до юридичного інституту на той час потрібний був дворічний стаж роботи.
У 1970 р. юнак став студентом Харківського юридичного інституту ім. Ф. Е. Дзержинського, який зіграв велику роль у формуванні його особистості. Із перших днів перебування у виші відчувалося доброзичливе і чуйне ставлення до студентів з боку фактично усього професорсько-викладацького колективу, величезна турбота про кожного, бажання не лише дати студентам знання, а й сформувати їх як громадян, яким у майбутньому доведеться працювати на відповідальних посадах, самим вирішувати долі людей.
До сьогодні пам’ятаються глибокі лекції вимогливого В. В. Сташиса, мудрого М. М. Страхова, логічного П. Т. Полежая, чіткого А. Й. Рогожина, великого знавця цивільного права О. А. Пушкіна, знаного вченого В. П. Маслова, ветеранів академії С. Л. Фукса, А. Л. Ривліна, С. Ю. Каца, М. Й. Бару, М. І. Бажанова, О. М. Якуби, В. О. Коновалової і багатьох інших. Особливо Василь Іванович відзначає професора І. Ю. Краська, який читав лекції і вів семінарські заняття з господарського права. Опанувати цей предмет було дуже непросто, але знання, які давав професор І. Ю. Красько, стали у величезній нагоді, коли довелося очолювати управління нагляду за додержанням законів у сфері економічних відносин Генеральної Прокуратури України, розслідувати складні економічні злочини.
Незабутніми у роки навчання в академії стали поїздки у складі будівельного загону «Дзержинець» у Ямало-Ненецький округ на будівництво об’єктів нафтової і газової промисловості. Це були надзвичайні дні, які об’єднували студентське братство, давали можливість глибше пізнати світ.
Вчився старанно, наполегливо і, як свого часу школу і технікум, у 1974 р. інститут також закінчив із відзнакою.
Першим місцем роботи після отримання диплома була посада слідчого прокуратури Бахчисарайського району Кримської області. Тут він одразу зіткнувся з надзвичайно складними справами, навіть зараз пам’ятає подробиці та імена учасників тих подій. Згодом, упродовж 1975–1983 рр., В. І. Попов працював слідчим прокуратури Фрунзенського району м. Харкова, старшим слідчим прокуратури Харківської області, помічником і старшим помічником прокурора Харківської області із нагляду за слідством в органах держбезпеки. Висока складність перших справ молодого слідчого стала знаковою, адже впродовж усієї кар’єри Василю Івановичу доводилося розслідувати найскладніше.

Вручення Президентом України Л. Д. Кучмою
нагороди «Заслужений юрист України», жовтень 2002 р.
Із жовтня 1983 р. Василь Іванович працював в апаратах прокуратури УРСР, а потім — Генеральної Прокуратури України, де обіймав посади прокурора відділу, очолював відділи та управління, був заступником і першим заступником начальника головних управлінь. Згодом очолював Центрально-Українську транспортну прокуратуру, був першим заступником прокурора столиці, заступником прокурора Київської області, Українським транспортним прокурором. На всіх цих посадах він зарекомендував себе здібним організатором, принциповим і вимогливим керівником. Самовіддане ставлення Василя Попова до роботи — гарний приклад зразкового виконання службових обов’язків. Такі професійні якості допомагали у розслідуванні найскладніших злочинів, і саме пильна увага й ретельність під час огляду місць злочину вирішували хід справи. Зокрема великий резонанс мала справа розслідування убивства оператора-інкасатора поштамту В. І. Хименко у січні 1978 р., коли стараннями В. І. Попова (тоді старшого слідчого прокуратури Харківської області) на дні річки, з якої спеціально для цього спустили воду, було знайдено знаряддя убивства.
Працюючи в органах прокуратури, В. І. Попов брав активну участь у розробці проектів багатьох законодавчих актів, зокрема низки статей Кримінального кодексу України, є автором науково-практичного коментаря «Злочини проти безпеки руху та експлуатації транспорту» Кримінального кодексу України. Вважається одним із провідних фахівців у галузі морського й транспортного права, кримінального і кримінально-процесуального законодавства.
Своїми вчителями Василь Іванович вважає прокурора Харківської області І. Г. Цесаренка (світлої пам’яті), колишнього прокурора Української РСР і Генерального Прокурора України М. О. Потебенька, а також колишнього начальника відділу Генеральної Прокуратури України В. Й. Лісного. В. І. Попов — один із небагатьох сучасників, кому пощастило особисто спілкуватися із Генеральним прокурором колишнього СРСР Р. А. Руденком — особистістю видатною і, без перебільшення, легендарною.
Минуло майже 40 років, як закінчилася студентська пора, але Василь Іванович часто буває в Академії, не пропускає жодної зустрічі випускників, які відбуваються щоп’ять років. Завдяки ректору академії, академіку НАНУ, Герою України В. Я. Тацію в Академії склалася напрочуд доброзичлива атмосфера: кожному тут завжди раді, кожного випускника гостинно зустрінуть, покажуть досягнення, розкажуть про майбутнє академії.

У гетьманській столиці Батурині, листопад 2009 р.
В. І. Попов підтримує дружні зв’язки зі своїми однокурсниками В. Я Лемаком, О. М. Литваком, Е. М. Трубніковим, М. П. Гайдуком, Г. П. Ляшком, Ю. П. Битяком і багатьма іншими.
Василь Іванович має різнобічні захоплення: здавна цікавиться історією України, залюбки читає історичну літературу, грав у футбол, шахи, шашки, має звання «Майстер спорту СРСР». Останнім часом багато подорожує, відкриваючи для себе нові країни.
В. І. Попов нагороджений знаком «Почесний працівник Прокуратури України» (1999), Почесною грамотою Верховної Ради України (2003), знаками «Почесний залізничник» (2003), «Подяка за довготривалу бездоганну службу в органах прокуратури» (2006), «Ветеран Прокуратури України» (2008), а також багатьма іншими відомчими нагородами та медалями. Українська православна церква відзначила його орденом Рівноапостольного князя Володимира (2006).
Василь Іванович одружений, має доньку Ольгу, яка також закінчила Національну юридичну академію України, працює помічником прокурора Голосіївського району м. Києва. В родині підростає чотирирічна онука Анастасія. Щасливий дідусь сподівається, що вона стане юристом і свої студентські роки також проведе в рідній для всіх альма-матер, продовживши таким чином сімейну традицію.
У своєму житті Василь Іванович керується двома життєвими принципами: «Закон есть высшее проявление человеческой мудрости, использующее опыт людей на благо общества» (С. Джонсон) і «Величайшая сила — это память о чести, потому что кто помнит о ней, не боится опасностей и никогда не сделает подлости; знайте это твердо» (Франческо Гвіччардіні).

 


Логос Україна      << ПОЛІЩУК Михайло Анатолійович      [ Зміст ]      ПРОКОПЕНКО Олександр Борисович >>