Суддя першого кваліфікаційного класу

Народився 23 листопада 1953 р. у шахтарському місті Нововолинськ Волинської області в родині Миколи Йосиповича та Галини Микитівни. Батько упродовж 1952–1989 рр. працював інженером на Нововолинському ремонтно-механічному заводі, мати — понад 35 років медичною сестрою в міській лікарні. У 1989 р. батьки залишили цей світ, але зосталися жити в пам’яті сина.
Ще під час навчання в Нововолинській середній школі № 2 Олександр захоплювався творами Агати Крісті, Конан Дойля, Едгара По, Л. Шейніна тощо та мріяв стати слідчим. Так ще в шкільні роки була сформована мета його життя — здобути професію юриста.
У 1974 р. Олександр Миколайович вступив на судово-прокурорський факультет Харківського юридичного інституту. До того була робота слюсарем на Нововолинському ремонтно-механічному заводі, служба в лавах Збройних сил Радянського Союзу.
Державну практику студент Фідря проходив у м. Донецьку, де й вирішив стати суддею. Після закінчення інституту Олександра Миколайовича направили в рідну Волинь, у розпорядження управління юстиції.
Трудову діяльність за обраним фахом О. М. Фідря розпочав у липні 1978 р. стажистом судді народного суду м. Луцька. А з 1979 р. його обрали народним суддею Ратнівського районного народного суду Волинської області. Через три роки О. М. Фідря був обраний членом Волинського обласного суду. У липні 2003 р. його призначили на посаду заступника голови судової палати в кримінальних справах Апеляційного суду Волинської області, а 5 жовтня 2005 р. указом Президента України Олександр Миколайович призначений на посаду першого заступника голови цього суду.
З 1989 по 2002 р. Олександр Фідря обирався головою кваліфікаційної комісії суддів загальних судів Волинської області. Майже 10 років Олександр Миколайович викладав на юридичному факультеті Волинського державного університету ім. Лесі Українки на посаді старшого викладача кафедри кримінального права та процесу. О. М. Фідря має досягнення і на педагогічній ниві. Серед його колишніх студентів — дванадцять суддів, прокурори, помічники суддів, керівники юридичних фірм, адвокати.
За час роботи суддею Олександр Миколайович за бездоганну працю нагороджувався грамотами обласної ради та держадміністрації, грамотою Міністерства юстиції України, Почесною грамотою Верховного Суду України та Ради суддів України (2004). У грудні 2005 р. за заслуги перед українським народом О. М. Фідря нагороджений Грамотою Верховної Ради України.
Своєму професійному зростанню Олександр Миколайович завдячує рідному вишу. Під час навчання в академії він сформувався як юрист, для якого закон, яким би він суворим не був, — є закон. На жаль, сьогодні не всі молоді юристи пам’ятають про це. Будучи здібним та старанним студентом, він мав честь слухати лекції професорів М. М. Страхова, І. А. Лозо, О. М. Якуби, Р. С. Павловського, А. С. Альперта, В. В. Сташиса, які навчили його мудрості, цілеспрямованості та наполегливості в досягненні мети, мужності в прийнятті рішень, відчуттю справедливості.
Зважаючи на постійну зайнятість на роботі, О. М. Фідря дуже рідко буває в Академії. Але завжди цікавиться життям своєї альма-матер у знайомих, друзів, яких має безліч завдяки визначальній рисі його характеру — любові до людей.
Понад три десятиліття минуло з того часу, як Олександр Миколайович закінчив інститут, а йому здається наче зовсім недавно ще був студентом. Багато епізодів юності стерлися в пам’яті судді, але один не забудеться ніколи. Це — перша зустріч із дружиною, тоді ще студенткою фармацевтичного інституту, в 1976 р. на новорічному вечорі в Академії. Нині дружина Ганна Дмитрівна працює фармацевтом. Разом виховали доньку Юлію та сина Олександра. Обоє закінчили юридичний факультет Волинського національного університету ім. Лесі Українки. Юлія — викладач цього ж університету, Олександр — секретар судового засідання окружного адміністративного суду. Зять Юрій теж юрист, працює адвокатом. Тішить дідуся та бабусю онука Віка.
У вільний час суддя Фідря любить посидіти з вудочкою на березі річки чи озера, яких, на щастя, багато на його рідній синьоокій Волині.
Життєве кредо Олександра Миколайовича: «Закон суворий, але це закон».