Доктор юридичних наук, професор
Народився 27 жовтня 1946 р. у Білгородській області. Мати, Ольга Дмитрівна, була сільською вчителькою, батько, Петро Михайлович, — залізничником.
Після закінчення школи в сільськогосподарському технікумі здобув спеціальність агронома. Однак до цього часу вже мріяв стати юристом, за прикладом свого знайомого — студента Харківського юридичного інституту. Тому, незважаючи на можливість отримати відтермінування, пішов на три роки в армію.
Стаж служби, рекомендація політвідділу з’єднання й відвідування занять у вечірній школі в гарнізонному містечку — все це дало можливість у 1968 р. успішно вступити до омріяного вишу.
Прекрасний час студентства був наповнений спілкуванням із дивовижними викладачами (усіх не назвеш, але не можна не згадати М. І. Бажанова, З. Г. Корчеву, М. В. Цвіка, О. А. Пушкіна), які професійно готували майбутніх юристів, а також з однокашниками, котрі приїхали з різних кінців країни. Із багатьма з них Валерія Петровича дотепер пов’язує тісна дружба (Кафіль Аміров, Павло Сенькін, Володимир Селін, Володимир Агафонов, Галина Стріканова, Валентина Анохіна, Микола Борщов і багато інших).
Глибокий слід у житті залишила участь у студентському будівельному загоні «Дзержинець». За два літа (1969 і 1970) у сибірському Тобольську постала ціла вулиця дерев’яних багатоквартирних будинків, зведених будзагонівцями, і в 1970 р. на їхню честь була названа Харківською.
Після закінчення інституту Валерій Петрович працював слідчим у Білгородській області, в 1975 р. був визнаний кращим слідчим півдня й центру Росії. Потім протягом десяти років служив в органах прокуратури Новгородської області, де пройшов шлях від помічника прокурора (1975) до Староруського міжрайонного прокурора (1979).
У студентському будівельному загоні «Дзержинець».
Тобольськ, 1970 р. У 1979 р. під головуванням Генерального Прокурора СРСР Р. А. Руденка на комісії прокуратури СРСР було розглянуто професійні здобутки працівників Староруської міжрайонної прокуратури. За досягнуті успіхи у зміцненні законності Валерію Петровичу вручили коштовний подарунок і позачергово присвоїли чин молодшого радника юстиції. У 1985 р. постановою Новгородського обкому КПРС був направлений на керівну слідчу роботу в УВС Новгородської області, а в 1986 р. повернувся на рідну Білгородщину, де обіймав керівні посади в органах внутрішніх справ, спочатку м. Бєлгорода, а згодом — УВС області.
У 1992 р. в Росії створили податкову поліцію. Валерій Бєляєв, маючи великий досвід правоохоронної діяльності і зарекомендувавши себе як професіонал високого рівня, висувається на посаду начальника Управління податкової поліції РФ у Білгородській області. Завдяки великим організаторським здібностям за короткий проміжок часу йому вдалося з нуля створити новий, ефективний правоохоронний орган. Уже до 1994 р. податкові поліцейські Білгородщини за підсумками роботи увійшли в десятку кращих у Росії.
Після завершення служби в податковій поліції В. Бєляєв цілковито присвятив себе науково-педагогічній діяльності: працював заступником декана юридичного факультету, очолював кілька кафедр, уміло використовуючи практичний досвід у навчальному процесі.
У 2000 р. захистив кандидатську, а в 2006 р. — докторську дисертації, отримав учене звання професора. Вісім учнів під його науковим керівництвом стали кандидатами юридичних наук. Має понад 100 наукових праць із проблем контролю й нагляду за юридичним процесом, зокрема шість монографій.
Дружина Валерія Бєляєва, Галина Серафимівна, — кандидат юридичних наук, доцент університету. Старший син Валерій — юрист. Є надія, що й молодший, Дмитро, підтримає сімейну традицію.
Незмінними життєвими принципами Валерія Петровича є обов’язковість, принциповість, порядність, чесність і вірність справі, якій служиш.
|