Винаходи та інновації. Винахідники України
  Гродзинський Дмитро Михайлович

   
Доктор біологічних наук, професор,
академік НАН України,
радник Президії НАН України.
Заслужений діяч науки і техніки України
 
 

  Д. М. Гродзинський — завідувач відділу біофізики та радіобіології Інституту клітинної біології та генної інженерії НАН України.
   Народився 5 серпня 1929 р. у м. Біла Церква Київської області в родині ботаніків, викладачів Білоцерківського сільськогосподарського інституту. Його батько, Михайло Карпович, у 1919 р. разом із колегами-однодумцями створив Білоцерківський політехнікум, який згодом переріс у Білоцерківський сільськогосподарський інститут.
   У 1952 р. Дмитро Гродзинський закінчив агрономічний факультет цього інституту і вступив до аспірантури при Інституті фізіології рослин і агрохімії АН УРСР, водночас продовжуючи навчання у Московському університеті ім. М. В. Ломоносова. Він захоплюється теоретичною механікою, атомною енергетикою, історією науки, але найбільше — радіобіологією. Молодого дослідника зацікавили механізми впливу малих доз іонізуючого випромінювання на живі організми, тобто та проблема, яка набула особливої гостроти після Чорнобильської катастрофи. Саме у цей час розкрився його талант лектора, експериментатора, дослідника та аналітика. Як наслідок — блискучий захист у 1955 р. кандидатської дисертації «Дія малих доз іонізуючих випромінень на рослини». Молодого вченого захопили дослідження у галузі фізіології та біохімії рослин із застосуванням радіоізотопного методу, пізніше він зацікавився природною радіоактивністю ґрунтів і рослин. У 1965 р. блискуче захистив докторську дисертацію, узагальнивши результати глибокого вивчення фізіологічної ролі природної радіоактивності у розвитку рослин.
   В Інституті фізіології рослин АН УРСР Дмитро Михайлович пройшов усі етапи шляху наукового працівника — від аспіранта і молодшого наукового співробітника до директора цього інституту, яким керував упродовж 1974–1986 рр. Ще 1962 р. він організував відділ біофізики і радіобіології, незмінним завідувачем якого залишається й досі. З 1986 р. цей відділ перебуває у структурі Інституту клітинної біології та генної інженерії НАН України.
   Дмитро Гродзинський є унікальною постаттю із надзвичайно широким колом інтересів. Він набув світового визнання як фізіолог рослин, радіобіолог, біофізик, еколог, еволюціоніст, присвятивши науковій діяльності 60 років свого життя.
   Наукова школа академіка Д. М. Гродзинського — це близько 70 кандидатів та 12 докторів наук. Основні досягнення її діяльності узагальнено у монографіях і збірках «Методика застосування радіоактивних ізотопів у біології», «Протипроменевий захист і післярадіаційне відновлення рослин», «Захист рослин від променевого ураження», «Механізми радіостійкості рослин», «Форми післярадіаційного відновлення рослин», «Формування радіобіологічної реакції рослин», «Кліткові механізми після радіаційного відновлення рослин».
   У галузі науково-організаційної діяльності основні зусилля Д. М. Гродзинського спрямовувалися на формування чітких напрямів розвитку біофізики та радіобіології, а також на підготовку наукових кадрів для них.
   Важливим етапом у діяльності Д. М. Гродзинського було формулювання положень теорії надійності біологічних систем, спрямованих на розробку наукових основ і практичних шляхів підвищення продуктивності культурних рослин.
   Одразу після Чорнобильської катастрофи колектив відділу під безпосереднім керівництвом Д. М. Гродзинського розгорнув дослідження, пов’язані з попередженням негативних радіоекологічних і радіологічних наслідків аварії. Було розроблено систему перепрофілювання сільськогосподарського виробництва у районах із підвищеним рівнем забруднення радіонуклідами та рекомендації щодо зниження їх вмісту у продуктах харчування, узагальнено результати комплексних досліджень віддалених радіоекологічних, радіобіологічних та медичних наслідків катастрофи. Вперше створено цілісну картину причинно-наслідкових зв’язків між перерозподілом радіонуклідів в екосистемах та формуванням дозових навантажень. За рівнем їх вирішення Д. М. Гродзинський став визнаним авторитетом у галузі біологічних наслідків Чорнобильської катастрофи.
   Активна позиція Д. М. Гродзинського як голови Національної комісії з радіаційного захисту населення України сприяла прийняттю національної «Концепції проживання населення на території Української РСР з підвищеними рівнями радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи» (1991) та законів України «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи» (1991), «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (1991), «Про захист людини від впливу іонізуючого випромінювання» (1998) та ін.
   Д. М. Гродзинський є ініціатором розробки «Норм радіаційної безпеки України» (1997), співавтором «Основних санітарних правил забезпечення радіаційної безпеки України» (2005), «Допустимих рівнів вмісту радіонуклідів 137Cs і 90Sr у продуктах харчування та питній воді» (ДР-97, ДР-2006).
   Д. М. Гродзинський — співавтор та заступник генерального редактора енциклопедичного видання «Чорнобильська катастрофа», автор близько 1300 наукових праць, зокрема 27 монографій, із них найвідоміші такі: перше у світі фундаментальне дослідження «Біофізика рослин» (1972), капітальна праця «Радіобіологія рослин» (1988), підручник «Біофізика» (1992). Активний організатор, керівник та учасник багатьох радіологічних, фізіологічних, біохімічних та радіобіологічних з’їздів, конференцій, симпозіумів, конгресів, один із засновників Української екологічної асоціації «Зелений світ».
   Як член Міжнародної академії наук Д. М. Гродзинський читав лекції в університетах Великобританії, США, Югославії. З 1957 р. викладає у Київському національному університеті ім. Т. Г. Шевченка, є професором Національного університету «Києво-Могилянська академія» та Міжнародного Соломонового університету.
   Черговим визнанням авторитету Дмитра Михайловича в галузі біології, таланту експериментатора і творчого підходу до організації пріоритетних напрямів сучасних фундаментальних наук про навколишній світ стало його обрання у грудні 1998 р. і переобрання у квітні 2003 р. на посаду академіка-секретаря відділення загальної біології НАН України.
   Дмитро Михайлович є лауреатом премії ім. М. Г. Холодного АН УРСР, двічі лауреатом Державної премії України в галузі науки і техніки. Його нагороджено орденом «Знак Пошани» (1981), Орденом князя Ярослава Мудрого V та IV ступенів (2004, 2009).

 
Вул. Васильківська, 31/17, м. Київ.
Тел./факс: 0 (44) 257-61-67. E-mail: dmgrod@ukrpack.net
     Назад   ]   Зміст   [   Вперед